Арігато годзаімас: як українці в Японії зібрали 33 млн грн на борщах і дідухах

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Чи готова Польща до кризи? У часи геополітичної невизначеності, війни в Україні та зростання напруженості в Європі освіта та організація суспільства мають вирішальне значення. Прийнявши понад мільйон українських біженців, Польща отримала не лише нових мешканців, але й унікальні знання та досвід людей, які вивчали питання цивільного захисту в найскладніших умовах: під бомбами та ракетними обстрілами. Це капітал, який не можна втрачати.

Новий закон — про цивільний захист та цивільну оборону, який набув чинності з 1 січня, — це конкретна відповідь на реальні загрози. Водночас це можливість для додаткової інтеграції, щоб поляки та українці, які проживають у Польщі, могли разом готуватися до надзвичайних ситуацій.

 Польща зробила висновки з трагічних подій останніх років. Новий закон наголошує на трьох ключових елементах: модернізація та будівництво укриттів і місць для переховування, система оповіщення та сповіщення, а також широка громадянська освіта для забезпечення того, щоб кожен громадянин мав базові знання про те, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Контекст війни в Україні тут очевидний.

Багато українців, які проживають у Польщі, мають безцінний досвід у сфері цивільного захисту — чи то як безпосередні учасники, чи то як організатори системи евакуації та укриття

Це можливість, якою Польща повинна скористатися. Коли війна застає зненацька, не існує повністю готових систем. І тоді дуже важливо ефективно використовувати те, що вже існує.

Що може бути укриттям? Практичний підхід до цивільного захисту. Знання — це наше перше «укриття»! 

Згідно з новим законом, будь-яке підвальне приміщення, підземний гараж або тунель може стати місцем укриття. Варто вже зараз оглянути своє оточення і відповісти на питання: «Що я буду робити в разі надзвичайної ситуації?». Краще знати заздалегідь, ніж вчитися лише тоді, коли настане хаос.

І саме тут можна побачити потенціал досвіду українців у Польщі. Люди, які пережили повідомлення про замінування, можуть поділитися з поляками своїми практичними знаннями про організацію життя в укриттях, про запаси води та їжі, про психологічні аспекти виживання, про мобільні додатки для оповіщення, які в Україні стали ключовим інструментом оповіщення. Це не теорія. Це реальний досвід тих, кому доводиться стикатися з наслідками війни щодня. Їхні свідчення мають більшу цінність, ніж будь-який підручник. 

Освіта в цій сфері є ключем до безпеки, тому варто використовувати потенціал українців. Польща потребує якнайшвидшого проведення широкої освітньої кампанії. Відповідно до закону, органи місцевого самоврядування та пожежні команди повинні відігравати ключову роль у цивільному захисті. Але на практиці система запрацює лише тоді, коли до неї будуть залучені сотні тисяч людей.

Українці, які пережили реальну небезпеку, можуть стати інструкторами, освітянами та лідерами цих змін. НУО вже відіграють величезну роль у навчанні — як для українців, так і для поляків. Це принесе користь усім нам. Польські муніципалітети потребують практиків, які знають реалії надзвичайних ситуацій. Широке навчання населення збільшує шанси на ефективні дії у випадку надзвичайної ситуації. Інтеграція українців у процеси цивільного захисту зміцнить безпеку Польщі.

Держава, органи місцевого самоврядування та жінки будуть на передовій. Новий закон робить ставку на місцеву владу. Саме вони мають впроваджувати систему цивільного захисту, тому саме в місцях проживання українців і поляків розгорнеться найважливіша битва за ефективність нового закону. Важливо, що жінки в Україні відіграли ключову роль в організації системи цивільного захисту — від рятувальників і волонтерів до керівників гуманітарних організацій. Саме вони забезпечили виживання під час хаосу.

У Польщі жінки також можуть стати рушійною силою таких змін, приєднавшись до структур місцевого самоврядування, неурядових організацій та освітніх команд

Чи готова Польща до кризи та цивільного захисту? Сьогодні Польща перебуває в кращій ситуації, ніж кілька років тому. Новий закон є важливим кроком, але однієї інфраструктури недостатньо. Вирішальне значення матиме реальне залучення громадян до навчання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, мудре використання досвіду українців та ефективна співпраця між органами місцевого самоврядування, організаціями та урядом.

Це не сценарій фільму-катастрофи. Це реальність, яку треба розуміти і до якої треба бути готовим. У XXI столітті безпека — це не лише армія, але й поінформоване, організоване суспільство. А його побудова починається з освіти, яка надає факти, а не сіє страх.

Безпека — це наша колективна відповідальність. Це не лише сфера діяльності держави. Це не те, що уряд може нам «надати», як послугу — це те, що ми будуємо і даруємо один одному. Звичайно, інституції, правила, системи сигналізації та притулки дуже важливі. Але те, що насправді визначає виживання в надзвичайних ситуаціях, — це люди. Це наші стосунки, наша готовність допомогти, наша здатність діяти в стресових ситуаціях і усвідомлення того, що ми не самі у важку хвилину.

Кожен є частиною системи безпеки — від вчителя, який навчає дітей принципам надання першої медичної допомоги, до сусіда, який знає, де знаходиться найближчий притулок, і до волонтера, який допомагає новоприбулим біженцям зорієнтуватися в новій реальності. Сила держави полягає в силі суспільства — а суспільство сильне тоді, коли його члени знають, що можуть розраховувати один на одного. Українці є членами суспільства.

У минулому найбільшими переможцями ставали ті, хто розумів, що найкраща лінія оборони — це не стіни та укриття, а добре підготовлені, об'єднані люди

В Україні саме соціальна мобілізація врятувала тисячі життів. У Польщі ми маємо можливість вчитися на цьому досвіді, не чекаючи, поки криза змусить нас діяти. 

Розбудова безпеки починається сьогодні — і починається з нас.

В Ісландії перебуває майже 2,5 тисячі українських біженців. Для країни, чисельність населення якої становить 370 тисяч осіб, ця цифра не є малою. Як і в інших європейських країнах, статус тимчасового захисту в Ісландії надає українцям доступ до медицини, а також право працювати та навчатися. Попри те що переважна більшість переселенців не знає ісландської мови, дедалі більше українок знаходять в Ісландії роботу та облаштовують своє життя.

Sestry поговорили з українками в Ісландії про нюанси влаштування життя в цій країні біля Північного полярного кола.

Аліменти замість колишнього чоловіка моїм дітям тепер сплачує… Ісландія

— Їхати від війни саме в Ісландію спало мені на думку без жодних на то причин  —  у нас не було там ані рідних, ані знайомих, — згадує українка Віталіна Студенікіна. — Я на останні гроші взяла авіаквитки, і ми з дітьми опинилися в цій країні.

До російського вторгнення Віталіна Студенікіна, мати трьох дітей (дочкам 17 і 11 років, сину — 15), працювала у районному управлінні освіти в Кривому Розі. З початком бойових дій виїхала з дітьми спочатку до Польщі, а згодом — до Ісландії.

— В аеропорту українських біженців зустрічали поліцейські, — продовжує Віталіна. — Нас поселили у готелі в Рейк'явіку, і перше, що нам там організували, було медобстеження. Перевірка на інфекційні захворювання, флюорографія, дітям — реакція Манту. Тут це роблять усім новоприбулим біженцям. Потім був етап оформлення документів, який тривав близько двох тижнів. Але я не звикла довго сидіти без роботи, тож вже за три дні після приїзду пішла до центру, в якому психологи надавали допомогу українцям.

Сказала, що оскільки я педагог (я вчитель історії та психолог), можу доглядати дітей тих, хто прийшов на консультацію. Це була волонтерська робота, завдяки якій я зрозуміла, що можу і хочу працювати навіть з малятами. Я подумала, що в садках, напевно, будуть українські діти, яким буде потрібна допомога з адаптацією — і після того як ми переїхали з готелю на квартиру, почала шукати роботу в цій сфері.

Віталіна з дітьми отримали соціальне житло. Проте соціальне — не означає безкоштовне.

— Нам дали квартиру у передмісті Рейк'явіка, де безкоштовно ми жили тільки перші шість місяців, а далі вже треба було платити за оренду, — каже Віталіна. — Житло в Ісландії дороге. Місяць оренди квартири коштує 320 000 ісландських крон (понад 2300 доларів).

Поки я не працювала, отримувала соціальну допомогу у розмірі 220 000 крон (1600 доларів) на всю сім'ю. У таких випадках рятує система субсидій — держава вираховує твої доходи та витрати, і певну частину суми, яку ти заплатив за оренду, можуть повернути. Плюс раз на чотири місяці я отримую 230 000 крон (1670 доларів) на дітей. Допомога на дітей  — це єдине, що я продовжую отримувати і зараз. Решту виплат зняли, тільки-но я влаштувалася на роботу.

Щодо дітей, то ісландський уряд платить мені аліменти. З чоловіком я вже понад десять років розлучена. В Україні він має великий борг за аліментами, а сам давно живе в іншій країні та дітьми не цікавиться.

Коли я почала оформляти документи в Ісландії, у мене попросили його контактні дані. Він не вийшов на зв'язок, і тепер замість нього аліменти мені сплачує ісландський уряд. Мені пояснили, що якщо ісландська влада знайде мого колишнього чоловіка, його зобов'яжуть повертати борг вже Ісландії. Тут максимально захищені права неповнолітніх, і, якщо один із батьків забув про свої обов'язки, дітей підтримує держава.

Ісландців турбує не наше «щоб не продуло», а психологічний стан дитини

Розповідаючи про пошук роботи в Ісландії, Віталіна каже, що скласти резюме їй допомогли у місцевому джоб-центрі. Проблемою була відсутність знань як ісландської, так і англійської.

—  Попри те, що державна мова тут одна — ісландська, практично всі місцеві володіють англійською, — каже Віталіна. —  Мої знання англійської були на рівні шкільної програми. Але озброївшись google-перекладачем, я почала ходити по всіх дитсадках в окрузі і пропонувати свої послуги. Отримувала відмову за відмовою. Але потім в одному з садків, який знаходився за півтори години їзди від мого будинку, мене взяли. Цей садок саме чекав на українську дівчинку з аутизмом. Це була єдина українська дитина у групі. Решта дітей — ісландці.

Взагалі діти чудово розуміють мову жестів, вираз обличчя, посмішки. Я говорила з ними трішки англійською, трішки українською, а якимось ісландським словам мене навчили вже вони. Керівництво садочка побачило, що я досить швидко налагодила контакт з дітьми — і мені запропонували залишитися.

Зараз я вже змінила роботу  —  знайшла садочок ближче до свого помешкання. Якщо в першому садочку у мене була група дітей старшого віку, то зараз це 2-3-річні малюки, більшість з яких говорять тільки їм зрозуміло мовою, що для мене навіть простіше.

Ісландські дитсадки відрізняються від українських. Тут немає великих груп — по п'ять дітей на одного вихователя. У кожного садка свій напрямок — екологія, мультикультуралізм, пізнання світу через творчість тощо. Дітям не дають обов'язкових завдань. Є тільки рекомендації, але кожна дитина вільна робити те, що хоче. Щотижня з дітьми працюють логопеди та психологи. До шести років діти повинні вміти писати свої ім'я та прізвище, рахувати до десяти англійською та ісландською. Можу сказати, що діти у моїй групі вміють усе це вже й українською (сміється).

Деякі речі українських батьків можуть шокувати. Дітей ніхто не кутає, хоча вітер іноді буквально зносить з ніг. Не хочеш надягати шапку — не треба. Хочеш їсти сніг чи купатися у калюжі — будь ласка. Дощ та вітер — не привід не йти гуляти. У попередньому садочку якщо дитина вередувала і не хотіла одягати куртку, її могли вивести на вулицю без неї. Дитина, яка взимку ходить у легких кросівках на босу ногу, тут нікого не здивує.

В Ісландії більше стежать не за нашим традиційним «щоб не продуло», а за психологічним станом дітей. І дорослих, до речі, також.

Після того, як одного разу я вивела на прогулянку не п'ять, а десять дітей, колеги дбайливо цікавилися моїм емоційним станом, питали, чи не втомилася

Мені пощастило з колективом. Попри те що моя ісландська не на високому рівні (але продовжую її вчити, після роботи я відвідую мовні курси), жодного разу не відчувала по відношенню до себе упередженого ставлення. Більшість ісландців — відкриті та привітні люди.

Представник ельфів у парламенті

Мене здивувало, що чимало ісландців вірять в ельфів або з повагою ставляться до ельфійської теми. Тут навіть є представник ельфів у парламенті. У певних місцях, де, на думку ісландців, живуть ельфи, офіційно заборонено щось будувати — чи то будинок, чи навіть дорогу — щоб не потурбувати й не роздратувати ельфів.

В Ісландії цікаве та своєрідне життя. Але думаю, розмови про те, що ісландці — одні із найщасливіших людей у світі — це перебільшення. Незважаючи на те, що це заможна та соціально орієнтована країна, багато людей тут на регулярній основі приймають антидепресанти. Це пов'язано з особливостями клімату. Коли протягом усієї зими ти не бачиш сонця і практично цілодобово за вікном темно, це впливає на психіку. Потім усе літо — білі ночі, і ти не можеш спати. Не допомагають ані щільні штори, ані снодійне.

У моєї доньки тут почалася мігрень, хоча, можливо, це пов'язано із пережитим в Україні стресом. Нещодавно поряд з нами трапилося виверження вулкана, що тут також не рідкість. По стінах будинку пішли тріщини. Але треба сказати, що місцеві ані вулканів, ані землетрусів не бояться. Про природні катаклізми зазвичай відомо заздалегідь, і люди в цьому сенсі  довіряють владі — знають, що якщо щось і станеться, всіх вчасно евакуюють.

Працювати на рибальських суднах українців не пускають

Про те, що незвичний ісландський клімат впливає на фізичний стан, говорить і українка Леся Москаленко, яка приїхала до Ісландії разом з 20-річною донькою.

У мене в Ісландії теж почалися мігрені. Головний біль пройшов лише через рік перебування, — зізнається Леся Москаленко. — Ми з донькою живемо на півночі — у місті Акурейрі. Це зовсім поруч з Полярним колом. Донька знає англійську, тому знайшла роботу у сфері обслуговування — зараз працює у відомій мережі закусочних Subway. Нещодавно вона отримала дві ліцензії на роботу гідом на whale watching — тобто може возити туристів дивитися на китів. Зі знанням англійської тут не пропадеш, хоча список доступних українцям професій все одно обмежений. Без знання ісландської та підтвердженого диплома точно не зможеш бути, наприклад, юристом чи лікарем. Але зможеш працювати у сфері туризму.

В Ісландії три кити економіки — це туризм, риба та виробництво алюмінію. Робота на рибальських суднах високооплачувана, можна заробити до трьох мільйонів крон на місяць (понад 20 тисяч доларів). Але я не знаю українців, які б там працювали — у цій сфері все давно розподілено між своїми, і на іноземців там не чекають.

В Ісландії теж де-не-де є своя «мафія», свої нюанси. Буває, що звільнити можуть без пояснення причин. Наприклад, працює людина у кафе, а перед початком шкільних літніх канікул її раптово звільняють. Потім виявляється, що власник кафе хоче на літо взяти на роботу школярів і таким чином заощадити на податках.

Автівку в Ісландії можна купити з місячної зарплати. А от алкоголю в магазинах нема

В Ісландії багато іммігрантів, велика польська діаспора. Але більшість із них працює на некваліфікованих роботах. Я не зустрічала іноземців, наприклад, серед лікарів — хоча медична система перевантажена і страждає від нестачі кадрів. Як і в багатьох країнах Європи, на прийом у лікаря тут можна чекати кілька місяців. Необхідність чекати стосується й багатьох інших сфер — адміністративних, банківських. У більшості організацій робочий день закінчується о 16.00 годині.

Навіть якщо в тебе термінове питання — наприклад, необхідно заблокувати банківську картку — ти зможеш це зробити лише з 9-ої години ранку наступного дня — жодних вечірніх чи нічних гарячих ліній для допомоги клієнтам тут немає

Житло Леся із донькою знайшли самі. Місяць оренди двоспальної квартири їм обходиться в 250 000 крон (1800 доларів) на рік.

— Однокімнатна у нашому місті може коштувати близько 1500 доларів, — каже Леся. — У сільській місцевості оренда дешевша, але там і роботу знайти складніше, хіба що на фермі. У місті можна обійтися без машини, а от за містом без неї вже ніяк — міжміський транспорт ходить рідко, в погану погоду не ходить зовсім. У всіх ісландців є машини, які вони можуть купити з місячної зарплати (за умови, що в тебе є своє житло і не потрібно платити за оренду).

Ісландці — багаті люди, але тут не прийнято це демонструвати. Вони дуже просто одягаються, ведуть скромний спосіб життя. Обожнюють дітей. Держава стимулює народжуваність гарними соцпакетами, і тут у сім'ях нерідко по п'ятеро-шестеро дітей.

Загалом життя в Ісландії, якщо маєш тут роботу, можна назвати досить комфортним. Рятуватися від депресій у темну пору року людям допомагають термальні басейни, лижні траси — тут таке є майже в кожному селі. Щоб люди не боролися з депресією за допомогою алкоголю (кажуть, раніше тут таке було), у магазинах він не продається. Купити спиртне можна тільки в одній мережі, і лише у певні дні та години. У вихідні, наприклад, це неможливо.

Мінімум стресу в усіх процесах

— За моїми спостереженнями, дедалі більше українок успішно працевлаштовуються в Ісландії, — каже медіаторка міжнародної програми переселенців у Рейк'явіку Тетяна Короленко. — Я теж приїхала сюди через війну. Знання англійської допомогло швидко знайти роботу у державному секторі. Нині як культурний посередник я працюю не лише з українцями, а й із біженцями з інших країн.

Найбільшою перешкодою для українців в Ісландії є мовний бар'єр. Без знання ісландської тут справді залишаються недоступними багато професій, але я всім кажу, що це не привід впадати у відчай — можна почати з чогось простішого, а паралельно вчити мову. Розмови про те, що ісландська дуже складна — це не більше, ніж чиясь суб'єктивна думка. Я сама зараз активно її вивчаю і знаю українців, яким ця мова дається легко.

Українцям в Ісландії дають час на те, щоб інтегруватися, знайти роботу. Джоб-центр часто допомагає шукати вакансії. Якщо людина довгий час не працює, її почнуть м'яко до цього підштовхувати — будуть запитувати, на які вакансії подавався, які проходила співбесіди. Знімати виплати не будуть, але питань ставатиме все більше. У пошуках роботи я порадила б українцям адекватно оцінювати реальність і не намагатися, умовно кажучи, отримати посаду в кабінеті міністрів без знання ісландської. Насправді, тут є багато можливостей. Для тих, хто не знає англійської, завжди є вакансії у сфері клінінгу, на кухнях.

Деякі моменти українців дивують. Наприклад, те, що навіть якщо ви з партнером не одружені, але живете під одним дахом, ви офіційно вважається родиною, що позначиться на виплатах.

Насправді тут все працює для людей і максимально прозоро. Наприклад, якщо з якихось причин у людини виник борг перед державою, їй дозволять виплатити його поступово. У нашій ситуації навряд чи можливе життя без стресу, але там, де його можна уникнути, я тепер теж намагаюся так робити.

Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.

Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House. 

Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів

Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?

Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.

Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі

Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.

Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?

Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.

Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.

Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?

США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці. 

Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.

Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.

Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни

Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?

Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.

Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.

Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?

Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.

Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.

Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?

Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.

Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової

Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.

«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі

Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?

Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.

З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.

Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі

Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.

Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.

Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?

Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.

Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії

Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.

Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?

Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?

Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.

Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються

Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.

‍Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?

Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.

І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.

Титульне фото: Офіс Президента України