Ексклюзив
20
хв

«Лікар може відмовити у прийомі тому, хто не володіє чеською». Як живуть українці в Чехії?

Українці, які мешкають у Чехії під тимчасовим захистом, у 2025 році зможуть отримати спецдозвіл на проживання на п'ять років (що є кроком до посвідки на постійне проживання). Таким чином Чехія стала першою країною ЄС, яка дала працевлаштованим українським біженцям відповідь на запитання, що буде після закінчення тимчасового захисту. Разом з тим умови переходу на новий статус деякі українці називають несправедливими

Катерина Копанєва

На знак єдності України 21 січня 2024 року українці у Чехії об'єдналися у «живий ланцюг» на Карловому мосту, з'єднавши береги річки Влтави. Фото: Посольство України в Чехії

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Чехія — третя за кількістю українських біженців країна (після Німеччини й Польщі), де перебуває близько 340 тисяч українців зі статусом тимчасового захисту, і, за різними даними, від 120 до 132 тисяч з них працюють. За час повномасштабної війни уряд Чехії вже неодноразово змінював правила для українських переселенців, зокрема й ті, що стосуються житла та соцвиплат. І якщо у 2022 році фінансову допомогу могли отримати практично всі українці, то зараз виплати доступні тільки певним незахищеним категоріям.

Про нюанси проживання в Чехії Sestry розпитали двох українок, які виїхали до цієї країни з початком війни.

Без знання чеської мови можна заробити тисячу євро на місяць

Вже третій рік Ольга Ваганова-Головко з Києва живе у Брно — другому за розміром чеському місті після Праги. Чоловік Ольги залишився в Києві, а вона разом із сином поїхала до Чехії на запрошення друга родини.

Ольга Ваганова-Головко працює в чеській жіночій асоціації, яка з початком війни допомагає українським біженкам. Фото: приватний архів

— Якщо в українця немає в Чехії ні родичів, ні знайомих, держава може надати тимчасове житло, — пояснює Ольга. — Так, у місті Острава біженців реєструють та можуть поселити, наприклад, до гуртожитку. У нас у Брно теж є гуртожиток на 28 кімнат, де мешкає близько 60 українців.

У тимчасовому житлі українці мають право жити безкоштовно до трьох місяців

Ті, хто залишаються довше, оплачують оренду кімнати вже самостійно. Постійне житло люди шукають самі. Це непросто, тому що попит значно перевищує пропозицію. Є власники, які хочуть здавати квартири лише чехам — у таких випадках ріелтори можуть відмовити, тільки-но почують акцент. Але водночас усі, кого я знаю, нехай і з труднощами, але житло знайшли.

Завдяки другу нашої родини, який орендував нам квартиру в Брно, нам із сином не довелося шукати житло. Ми офіційно вписані в договір та платимо за оренду. Але те, що квартиру зняла людина, яка має стабільну роботу та дохід у Чехії, значно прискорило процес пошуку помешкання.

Допомоги від держави на оренду житла, як і в багатьох інших країнах Європи, в Чехії немає

— Право на фінансову допомогу тепер мають лише ті українці, які потрапляють до категорії вразливих осіб, — продовжує Ольга. — Це жінки з дітьми до шести років, вагітні, студенти денної форми навчання, яким немає 26 років, люди старше 65-ти, люди з інвалідністю та їхні опікуни. Вони отримують від 200 до 300 євро на місяць на проживання, плюс близько 150 євро на оренду житла. Але для Чехії це невеликі гроші.

Оренда однокімнатної квартири в Брно коштує 500-600 євро на місяць (у Празі — 700-1000 євро)
Українці приходять до парафії святого Яна Непомуцького в Остраві, щоб отримати допомогу психолога чи у пошуку роботи, 2024. Фото: Lukas Kabon / Anadolu / AFP / East News

Що ж до українців, які до категорії вразливих не входять, то вони не отримують жодної фінансової допомоги. Єдине — у Чехії є можливість отримати одноразову виплату від держави у разі непередбачених видатків. Наприклад, при заселенні в квартиру, крім орендної плати, ти маєш сплатити заставу за наступний місяць і ще пів вартості місячної оренди віддати ріелтору. У такому разі можна попросити державу про допомогу (її розмір індивідуальний), але оформити все це все одно непросто.

Щоб мати можливість жити у Чехії, треба працювати. Без знання чеської вам доступна робота у клінінгу чи на виробництвах

Це важка праця, часто з незручними графіками та змінами по 12 годин. Люди там можуть заробляти близько тисячі євро на місяць. Після оплати оренди, комуналки, медстрахування (майже 100 євро), інтернету та мобільного зв'язку (близько 50 євро) залишається небагато, але прожити можна. На продукти на одну особу потрібно щонайменше 150-200 євро на місяць.

Водночас знаю чимало історій, коли українки швидко опановували чеську — і вже мали більше варіантів щодо працевлаштування.

Сама Ольга за рік зуміла вивчити мову до рівня В2 і зараз працює координатором в організації, яка допомагає українцям.

— Я відвідувала мовні курси, займалася з репетитором і сама, — каже Ольга. — Мовні курси для українців є безкоштовними, але на них складно потрапити. Охочих багато, але оскільки до групи набирають не більше 15 студентів, буває, що люди чекають понад рік. Чеська та українська мови дещо схожі, і якщо говоритимеш на суміші чеської та української, тебе зрозуміють. Але це буде безграмотна мова і з нею навряд чи вийде знайти висококваліфіковану працю.

Українські біженці дивляться з вікна регіонального центру допомоги в Празькому конгресцентрі, березень 2022. Фото: Michal Cizek/AFP/East News

Після роботи обов'язково має бути час на «погоду»

До речі, в Чехії є організації, які допомагають українцям певних спеціальностей. Наприклад, університет Масарик у Брно організував спеціальні мовні курси для українських науковців та психологів. Чеська система освіти прийняла багато наших вчителів.

Протягом двох років процедура підтвердження дипломів для українців була безкоштовною — і тим, хто зміг швидко вивчити мову, це допомогло знайти роботу за фахом

Зі своєю теперішньою керівничкою я познайомилась на вулиці. І коли одного разу для організації заходу їй знадобилась українка зі знанням англійської, вона зателефонувала мені. Спершу я працювала як волонтер, а тепер вже як співробітник. Організація Vesna — це жіноча асоціація, яка існувала і до повномасштабного вторгнення, а після 24 лютого 2022 року стала допомагати українським біженкам. До моїх обов'язків входить організація різних заходів для дітей та дорослих, тому я багато спілкуюсь і з чехами (наприклад, підбираю викладачів на ті чи інші курси), і з українцями. Зі своїм 20-річним стажем роботи менеджером працюю я добре — і це цінується більше, ніж моя поки що неідеальна чеська. У мене гарний колектив.

Щодо менталітету, то чехи здебільшого спокійніші за українців — менше метушаться, тихо розмовляють і взагалі люблять тишу. Українські діти набагато голосніші та активніші за чеських. Чехи багато працюють, але щоб не сидіти на роботі допізна, починають свій день дуже рано. Тут нормально приходити на роботу о 6 чи 7 годині ранку. Ось мій син записався до стоматолога на 6:30. Таким чином о 16:00 робочий день вже закінчено, і чех ще має час «на погоду».

«Погода» — це для чеха стан душі, відчуття задоволеності життям. Коли йдеш з улюбленим пивом і насолоджуєшся природою навколо — це і є погода

У Чехії багато добрих людей. Разом з тим Чехія — не Німеччина, тут не звикли до іммігрантів, державної імміграційної політики як такої також немає. Безумовно, є нацменшини, але чехи не дуже люблять чужинців, особливо якщо ці чужинці підкреслюють, що вони інші. Наприклад, ходять зі своїми національними прапорами або голосно розмовляють у транспорті своєю мовою. Прямо тобі, скоріше за все, нічого і не скажуть, але можна почути відпущений в нікуди неприємний коментар.

Українці на Карловому мосту, 2024. Фото: посольство України в Чехії

Серед проблем, з якими стикаються українці у Чехії, Ольга називає доступ до медицини:

— Тут і раніше були великі черги до лікарів, а з приїздом сотень тисяч українців стало ще складніше. Завдання із зірочкою —  підписати договір з терапевтом і дантистом.

Перед тим як знайти стоматолога, я отримала 40 відмов

А деякі терапевти можуть відмовити лише тому, що людина не володіє чеською. Тебе можуть запросити на співбесіду — і якщо побачать, що рівень мови поганий, відмовлять, пославшись на те, що «у лікаря не залишилось місць».

Насправді ж лікар просто не хоче з тобою возитися і нести відповідальність у разі, якщо через труднощі перекладу щось піде не так. Держава перекладачів не надає. Тут довгий час обговорюють скандал, коли дві вагітні азійські жінки, які не володіють чеською, прийшли до клініки — одна на огляд, друга на аборт. Їх переплутали — і жінка, якій зробили аборт, навіть не встигла зрозуміти, що сталося. З того часу багато лікарів воліють не мати справу з іноземцями, які не знають чеської.

Те, що пошук лікаря може зайняти чимало часу, підтверджує й українка Христина, яка з початком повномасштабної війни виїхала із сином-першокласником до Праги.

— Ми приїхали навесні 2022-го, і тоді більшість чехів хотіла допомогти українцям, — каже Христина. — Ми знайшли житло завдяки таким людям — чеській родині, яка написала у Facebook, що готова прийняти біженців з України безкоштовно у своїй вільній квартирі. Перші пів року сплачували лише комунальні послуги, а ці люди отримували допомогу від держави за те, що в них мешкали українці. Потім програму закрили, і ми стали платити за оренду. У цій квартирі живемо й досі.

Сплачувати оренду мені спочатку допомагав дохід з України. Я працювала онлайн, а паралельно активно вивчала чеську. За освітою я юрист, але за фахом працювала лише рік, тому не знала, що писати в резюме і з чого розпочати пошук роботи в Чехії. Дізнавшись, що тут є попит на помічників педагога в школах, вирішила спробувати (моя чеська на той момент вже була фактично на рівні В2).

Чехи здебільшого не ставлять високий заробіток у пріоритет

— У чеських школах якщо у класі є бодай одна іноземна дитина чи дитина з особливими потребами, за нею закріплюють помічника, — продовжує Христина. — Наприклад, у школі, де я працюю зараз, такий асистент є в кожному класі. Я почала з того, що зареєструвалася на курс для двомовних помічників педагога. Здала мовний тест, пройшла відбір, закінчила тримісячні курси і прийшла на практику до однієї зі шкіл. Там зрештою й залишилася працювати. За іронією долі, у класі, де я працюю, немає жодного українця — і я допомагаю хлопчику з мексиканської родини.

Це не дуже високооплачувана робота, проте стабільна, з чітким і зрозумілим трудовим договором. Українці, які працюють у клінінгу чи на заводах, часто мають тимчасові контракти, де їхні права ніяк не захищені. Ба більше, зараз деякі українці відкрили у Чехії контори-посередники між заводами та українцями, які не знають чеської. Але такі посередники, на жаль, не завжди працюють чесно. Тому вчити мову завжди гарна ідея, де б ти не працював.

До речі, серед чехів нечасто можна зустріти людей, які ставлять високий заробіток у пріоритет. Чехи не працюватимуть на трьох роботах лише для того, щоб більше заробити. Швидше, пристосуються жити на меншу суму, але займатимуться тим, що їм подобається.

А ще вони звикли одне одному довіряти. Тут навіть у державних установах є така процедура — коли ти щось заявляєш і тобі вірять на слово

Наприклад, приходиш забрати документи за свого родича, але не можеш підтвердити вашу спорідненість. В Україні варіантів небагато — родич має прийти сам або оформити довіреність. А тут ти можеш написати від руки: мовляв, щиро заявляю, що я його дружина/дочка — і тобі видають документи.

Пробіг «Шаную Воїнів, біжу за Героїв України» до Дня пам'яті захисників України, Прага 2024. Фото: FB посольства України в Чехії

Деталей анонсованих урядом змін в імміграційних статусах українців наші співрозмовниці поки не знають — запровадження нововведень планується з літа 2025 року. Коментуючи ідею видавати українцям спеціальний дозвіл на проживання замість тимчасового захисту, міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан сказав, що це «дозволить економічно активним біженцям з України отримати право на довгострокове проживання, яким користуються іноземці з інших країн». Такий дозвіл можуть надати людям, які прожили у Чехії зі статусом тимчасового захисту не менше двох років, є економічно незалежними, не мають боргів і чиї діти відвідують чеську школу. Ті, хто під ці критерії не потрапляє, можуть залишатися під тимчасовим захистом.

Отримання спецдозволу на проживання дасть перспективу закріпитись у країні, але означає, що людина має сплачувати податки до бюджету Чехії, натомість соцвиплати стануть для неї недоступними (наприклад, декретні або грошова допомога з догляду за дитиною, на яку мають право громадяни й ті, хто перебуваєу статусі тимчасового захисту). Розраховувати можна буде тільки на страхову медицину й допомогу при вагітності/пологах. До того ж, за словами речниці Міністерства внутрішніх справ Чехії Гани Мала, отримання спецдозволу на проживання унеможливить повернення під тимчасовий захист.

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Тимчасовий захист українців: Європа шукає баланс між підтримкою і стратегією повернення

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress