Ексклюзив
20
хв

«Мамо, я — песик»: хто такі квадробери та наскільки це безпечно?

Одні так самовиражаються, інші — тікають від буденності, а для декого захоплення квадробінгом може призвести до розладу особистості. Дитина не відрізнятиме реальний світ від вигаданого. Де межа, на яку слід звертати увагу дорослим, — розберемо разом з психологом

Наталія Жуковська

Хто такі квадробери? Це безпечно це? Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Квадробери — нова підліткова субкультура, яка набирає популярності по всьому світу, зокрема й в Україні. Підлітки одягають маски тварин, чіпляють штучні хвости та імітують поведінку звірів, час від часу пересуваючись на чотирьох та видаючи типово тваринні звуки. Для когось — це весела гра, а для декого — втеча від реальності, за якою приховуються серйозні психологічні проблеми, застерігають фахівці. Чи несе квадробінг загрозу для психіки дитини? Як реагувати батькам на нове захоплення своїх дітей та коли бити на сполох? 

Хто такі квадробери?

Уперше про квадроберів стало відомо у 2015 році завдяки 42-річному японському атлету Кенічі Іто. Він встановив рекорд Гіннеса з бігу на 100 метрів на чотирьох кінцівках, подолавши цю відстань за 15,71 секунди. Щоправда такому результату передувала важка робота. Чоловік впродовж дев’яти років вивчав особливості опорно-рухового апарату мавп і намагався адаптувати поведінку тварини під людський організм. Іто працював двірником і навіть щоденну роботу виконував на чотирьох. Японський спортсмен навіть не підозрював, що його захоплення з часом переросте у новий тренд субкультури — квадробінг. Його основними елементами є пересування на чотирьох кінцівках та виконання різних трюків — від стрибків через перешкоди до швидкого бігу, з імітацією рухів та звуків різних тварин. Про тренд згадали завдяки соцмережі TikTok. Влітку цього року там почали з’являтися короткі відео, на яких підлітки у костюмах тварин та на чотирьох кінцівках бігають вулицями міст. 

Кенічі Іто з Токіо став першим «офіційним» квадробером. Фото: Shutterstock

Як реагують люди?

У соцмережах реакція на незвичне захоплення підлітків неоднозначна. Одні не зважають на дивакувате захоплення підлітків, інші —  засуджують.   

«Моя дочка захоплювалася цим. Із плюсів — стрибає, бігає, одна з найкращих в класі, має високий бал з фізкультури, навчилася стояти на руках, робила на замовлення маски для квадроберів (дитина навчилася заробляти, ціна маски в середньому 800-1000 грн), удосконалила навички малювання і шиття (бо зробити ту маску ще той квест). Зараз вже не цікавиться квадробінгом. Це проходить, як і всі дитячі забавки», — пише у Facebook Олена Галушко. 

«Така сама субкультура, як й інші були. Якщо не підігрівати тему, винайдуть іншу через декілька років. У мене є пара друзів, діти яких були готами і нічого. Зараз покоління асертивних дітей — і це дуже круто, це дуже відрізняє їх від нас в їхньому віці. Нічого не забороняти — слухати і вести діалоги з дітьми», — пише у коментарях під дискусією про нову субкультуру Лілія Мозгова.

Квадробери пародіюють поведінку тварин та намагаються відтворити зовнішню схожість з ними. Фото: Shutterstock

Однак хейтерів в коментарях традиційно виявилося більше:

«Бідні люди, без інтелекту, зовсім...»

«Нічим іншим не зайняті, от і мають час на дурниці. А далі що? Будуть спарюватись, як тварини на вулицях?…»

Блогер, якого обурює хейт до квадроберів 

23-річний Іван Вергун блогер-початківець. Про квадроберів чув давно, але відео з ними побачив влітку у соцмережах. На ньому дитина у масці бігала вулицею. Вела себе не агресивно, нікого не чіпала. Коментарі під дописом шокували хлопця:

— Доросла жінка писала тій дитині: «Здохни». І подібних коментарів, де бажають смерті прихильникам цієї субкультури було багато. Мене це сильно обурило. Я згадав свої шкільні роки, коли мене булили абсолютно за все — за зовнішність, бо мав проблеми із зубами, зачіску, одяг.

Тому я вирішив стати на захист квадроберів і частину негативного хейту взяти на себе
Іван Вергун під час запису відео. Фото: приватний архів

Аби захистити прихильників нової субкультури, Іван у TikTok почав видавати себе за квадробера. Хоча, наголошує, не є таким. Жодних масок чи штучних хвостів не одягає. На відео робить максимальні дурниці — видає звуки тварин чи їсть котячий корм на камеру. Одне з тих сторіз набрало понад 5,5 мільйонів переглядів та 17 тисяч коментарів. Задум Івана спрацював. Хейт посипався на нього:

— Я вирішив створювати контент, який не підходить для дітей — і я про це попереджаю. Відео, яке я знімаю, створене для того, щоб показати іншим, як робити не потрібно, тому що це небезпечно для здоров'я. Я лише роблю вигляд, що їм котячий корм на камеру, але насправді це не так.

Я просто викликаю хейт і переманюю увагу дорослих до себе. А ще таким чином привертаю їхню увагу, аби вони були більш пильнішими до своїх дітей

Щодня хлопець записує по 5-7 коротких відео. На зйомку одного йде до години часу. Іван переконаний, цікавість до квадробінгу з часом зменшиться, а ось негативні коментарі можуть залишитись у голові дитини назавжди.  

Іван на камеру імітує поїдання котячого корму. Скріншот із TikTok

Квадробінг — не психічне захворювання 

Будь-яка нова субкультура сприймається старшим поколінням ворожою та загрозливою, розповідає психологиня Олена Шершньова. Та насправді явних загроз для дітей захоплення квадробінгом не несе. Така забава може покращувати фізичний розвиток дитини. А ще — дозволяє самовиражатися, знаходити спільноту, де дитину приймають за свою, що для підлітків є надзвичайно важливим: 

— Я не бачу тут глибинної проблеми, Я бачу глибинну потребу у прийнятті своїми однолітками, у приналежності до певного соціуму, у самовираженні, самореалізації, самопрезентації. Діти добирають собі костюми різних тваринок і за допомогою цього підкреслюють свою індивідуальність. Я бачу дуже подібні риси з усіма субкультурами, які ми вже бачили, наприклад емо, рокери, репери — хто завгодно.

Хтось захоплюється репом і читає речитативом, а хтось — квадробінгом і показує, як він може незвичайно бігати на чотирьох точках опори. Це таке самовираження
Психологиня Олена Шершньова певна, що квадробінг не несе явних загроз. Фото: приватний архів

Утім, застерігає психологиня, як і у будь якій субкультурі, є свої ризики. Коли дитина переходить межу здорового глузду — батькам варто бити на сполох:

— Що це за межа? Якщо дитина повністю занурюється в цю субкультуру, втрачаючи інтерес до навчання, якихось своїх попередніх хобі, друзів, сім'ї, тобто дуже зациклюється на новому захопленні. Якщо втрачає свою ідентичність і ототожнює себе з твариною по-справжньому, а не в ігровій формі — тоді батькам варто замислитися, що з їхньою дитиною відбувається щось не те. За таких обставин важливо про це відверто поговорити або ж навіть відвести дитину до спеціаліста. Тому що у такий спосіб у неї можуть проявлятися психологічні проблеми і навіть психічні розлади.

І причина такої поведінки, твердить психологиня, не у захопленні новою субкультурою. Це свідчить про наявність більш глибших проблем. Квадробінг — лише привід проявити їх:

— Якщо в дитини є психологічні проблеми, то цьому однозначно передував якийсь дискомфорт або травма. Коли вдома, наприклад, весь час скандали або в школі ображають та висміюють однолітки. Такі щоденні ситуації можуть вилитися з часом в агресію. І якщо звичайна дитина одягне вушка, хвостик і піде просто самовиражатися, то дитина з таким бекграундом може і вкусити. Чому? Тому що їй дається змога цю агресію виразити не від себе, а від уявного котика, зайчика чи песика.

І питання тоді вже, а чому в неї ця агресія, звідки і що її спричинило? Це питання мають ставити собі батьки

Що робити батькам?

1. Спостерігати за дитиною

За порадою психологині, дорослі мають спостерігати за дитиною, аби гра залишалася грою, субкультура — субкультурою. Головне, аби у дитини, одягаючи вушка, маску та хвіст, не було усвідомлення, що вона є якоюсь тваринкою: 

— Психологічно стабільній, щасливій, задоволеній життям, прийнятій в колективі, у своїй родині дитині заняття квадробінгом жодного ризику для себе не несе. А ось коли хтось когось в компанії вкусив — це вже загроза і небезпека. Або на одному з телеефірів на цю тему журналіст наводив приклад, як дівчинку хлопець водив на поводку у рамках нібито гри. Як психолог скажу, що це вже психологічна загроза. Тут є елементи приниження, гендерна нерівність.

Батьки мають стежити за дитиною, аби зрозуміти причину квадробінгу. Фото: Shutterstock

2. Підтримувати дитину

Підтримка батьків — найважливіше для дітей у будь-яких починаннях, розповідає психологиня. Вона переконана, що таким чином дорослі «вбивають двох зайців». З одного боку, це сприяє підвищенню самооцінки дитини і психологічному благополуччю. А з іншого — довірі, завдяки якій дорослі матимуть вплив на ситуацію і направлятимуть дитину у здоровому напрямку:

— Батькам потрібно з дитинства привчати дитину балансувати своє життя.  Насправді, заняття квадробінгом можуть справляти терапевтичний ефект, коли дитина розкривається через своє alter ego. Дітям іноді простіше проявляти себе не від свого імені, а від імені, наприклад, тварини. І якщо таким чином з неї виходить любов, світло і радість, то яка шкода може бути від субкультури?

А якщо там травми, біль, агресія, то знову ж таки винна не тваринка

Розділяти захоплення дитини батьки не зобов’язані, але, як радить психологиня, головне — не засуджувати. Бо якщо захоплення не несе шкоди то й потреби його забороняти  немає.

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Знання — наш перший притулок

Ексклюзив
20
хв

«Дуже важливо мати дім, коли ти — не вдома». Як діти-біженці знаходять себе у новій реальності в мистецтві 

Ексклюзив
20
хв

Між двох світів: приховані травми українських підлітків в еміграції

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress