Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Цю розмову російського окупанта з дружиною перехопила українська розвідка 7 травня 2022 року. Уривок бесіди увійшов до фільму української режисерки Оксани Карпович Intercepted («Перехоплені», а в українській версії «Мирні люди»), прем'єра якого відбулася в кінці лютого на Берлінале. Фільм отримав спеціальну відзнаку екуменічного журі у секції Forum, згадку від журі Amnesty International і став одним із найбільш обговорюваних на фестивалі. Стрічка також зібрала головні нагороди WATCH DOCS 2024 і міжнародних кінофестивалів у Кракові й Гонконзі.
Європейських глядачів шокували розмови російських солдатів, які розповідають своїм дружинам та матерям, як їм подобається катувати та розстрілювати. Не менше вражає реакція жінок, які буденним тоном розпитують деталі і навіть схвалюють страшні злочини — деякі з них просять чоловіків ґвалтувати українок та розмірковують, як вони самі катували б українських дітей. На тлі цих записів показані кадри руйнувань та хаосу, які залишають росіяни в Україні. Режисерка Оксана Карпович називає фільм «співставленням двох реальностей»: реальності українців, які переживають війну, та реальності росіян, які цю війну ведуть.
Уривки перехоплених розмов протягом 2022 року публікувалися на офіційних сайтах СБУ та ГУР України. Українська журналістка та громадська діячка Юлія Нікітіна, з якою режисерка Оксана Карпович співпрацювала у процесі створення фільму, особисто зібрала, розшифрувала та систематизувала понад 500 таких записів. Вони увійшли до створеної Юлією онлайн «Енциклопедії громадянина».
— Розшифровки перехоплень далися мені непросто: після того, що чула, довго приходила до тями, — розповідає Sestry Юлія Нікітіна. — Мені зрозумілий шок європейських глядачів — мабуть, показані у фільмі речі перевернули їхнє уявлення про те, що відбувається.
Багато людей у Європі впевнені, що єдиним винуватцем війни є Путін. І тут вони чують, як російські солдати розповідають, що їм подобається вбивати мирних мешканців. А матері та дружини цих військових схвалюють їхні вчинки та просять привезти їм речі вбитих українців.
Мені б хотілося, аби закордонні журналісти якомога частіше використовували матеріали з енциклопедії, де є всі перехоплені розмови за 2022 рік — це докази, які допоможуть багатьом людям в інших країнах відкрити очі на те, що відбувається в Росії. Коли зі мною зв'язалася Оксана Карпович, яка на той час працювала над створенням фільму, я прискорилася з розшифровками, щоб їй допомогти.
«Я б цим дітям по вуху кожен день відрізала б, по пальцю»...
Найстрашніші записи (деякі з них увійшли до фільму) я зібрала в розділі «Кати України». Багато хто з цих росіян був ідентифікований українськими спецслужбами, тому в енциклопедії є їхні прізвища і навіть фотографії.
Є, наприклад, жінка, яка в одному із записів у розмові з чоловіком каже, що хоче особисто катувати дітей. Вона працювала у дитячій лікарні (!), куди привозили викрадених росіянами малих українців.
Росіян звуть Юлія і Володимир Копитови. На перехопленому записі, опублікованому 11 травня 2022 року, Юлія каже чоловікові:
«А ти знаєш, ось ці діти нашим дітям кажуть, що 9 травня «це не наше свято». Це діти, наші діти у школі кажуть. І ти знаєш, що вони потім виростуть, так і буде…. Чого Путін усіх «в Росію їдьте, їдьте?» Придурків цих... Взяли б усіх там перебили б та й нахер.
— Яка ти добра.
— Я б їм, навпаки, наркотики вколола, якби працювала, і дивилася б їм у вічі і сказала б: «Здихайте». Я б їм піські різала, зірки на спинах вирізала б, і взагалі по вуху кожен би день відрізала б, по пальцю, щоб їм боляче так було.
— Це ж діти, Юль.
— Я просто ненавиджу цих українців, Вов, тепер взагалі ненавиджу. Я навіть дітей цих розстріляла б».
— Реакція жінок у багатьох випадках навіть страшніша, ніж те, що розповідають їхні чоловіки, — підмічає Юлія Нікітіна. — Чоловік каже, що вбив жінку на очах її дітей, а дружина схвалює. Дружина іншого окупанта сама просить чоловіка ґвалтувати українок: «Ти давай там, українських баб ґвалтуй, дозволяю» (цю розмову між російським солдатом Романом Биковським та його дружиною Ольгою було перехоплено 12 квітня 2022 року. — Авт.). Готовність прийняти будь-яке звірство за норму, якщо ти на одному боці з тими, хто його коїть, вражає.
Окрема тема — матері російських військових. Богобоязливі жінки, які розповідають, як ходять до церкви, просять синів «вбивати більше українців». Інші матері абсолютно байдужі. На одному із записів окупант скаржиться матері на ситуацію на фронті — розповідає, що командири кидають солдатів «на м'ясо», що військові за першої нагоди намагаються втекти. На що мати каже йому залишатися до кінця і переконує, що на фронті він «відпрацьовує своє минуле життя, в якому зрадив батьківщину». Не схоже, щоб її хвилював той факт, що її син може загинути.
«На тілі чоловіка можна зробити 21 розу»
Діючі особи перехоплення від 3 травня 2022 року — російський військовий Костянтин Соловйов та його мати Тетяна з Калінінградської області. Костянтин, який служить у 11—му армійському корпусі Балтійського флоту і знаходиться у Харківській області, розповідає матері:
«У мене на очах, коротше (ну я теж у цьому брав участь), катували полонених. ФСБшники. Знаєш, що таке «розочка»? На тілі чоловіка можна зробити 21 розу. 20 пальців і член, перепрошую. Бачила, як роза, коли розпускається, розкривається? Ось, так само вздовж кісток шкіра зрізається з м'ясом, а потім все пальці... Те ж саме робиться і там... Або ось ще один спосіб тортур, забув, як він називається — трубу в жопу вставляють і туди колючий дріт засовують ... Ось це ось з дротом начебто ще з Чечні, кажуть ... Навіть ні крапельки не шкода мені... Мені це так подобається».
Мати ката, яка на початку розмови розповідала про те, як ходила по церквах і молилася за сина, спокійно слухає та каже: «А я тобі завжди говорила, що я себе ще стримую. Якби я туди потрапила, я б теж кайфувала від цього. Ми ж з тобою однакові».
— Варто зазначити, що іноді (дуже рідко) на записах зустрічалися адекватні люди, які були в шоці від того, що відбувається, — каже Юлія Нікітіна. — В енциклопедії я назвала цей розділ «Проблиски сумління». Цей розділ найкоротший — тому що проблисків, на жаль, мало.
Наприклад, там є розмова російського військового з жінкою, чи то його однокласницею, чи то подругою дитинства. Він телефонує їй із фронту і розповідає, що робить в Україні. Жінка з жахом запитує: «Що ви робите?!» Просить більше їй не дзвонити. На що окупант обіцяє, що «повернеться і вправить їй мізки».
Кажуть, у європейських глядачів виникало питання, чи справді записи достовірні.
Як людина, яка особисто розшифровувала ці розмови, можу сказати, що впевнена в їхній достовірності на сто відсотків. Є речі, які зіграти неможливо — це акценти, регіональна мова
Наприклад, мову представників так званих «Л/ДНР» точно ні з ким не сплутаєш через їхню характерну «понял» наприкінці кожного речення. Дуже специфічні акценти в окупантів з Далекого Сходу. По записах, залежно від дати та регіону, де перебували росіяни, можна відстежити, як змінювалися їхні настрої. Від ейфорії на Київщині, коли вони грабували багаті будинки, до паніки перед визволенням збройними силами України Харківщини та Херсонщини. Там вони скаржаться рідним, як сплять у калюжах, командири кидають їх на смерть, а держава не платить обіцяних грошей.
«Прикинь, як вони жили? І як ми живемо, бл..дь»...
Перехоплення від 30 березня 2022 року. Київська область. Російський солдат Андрій телефонує дружині розповісти, що він «украв косметики трошки» та «кросівки жіночі, фірмові, 38 розмір…».
Дружина радіє: «Все в хату, все в сім'ю… Це привіт з України буде, чо нормально. Ну яка руська людина не зіпре нічого, ти чо!». Кросівки планує передати доньці та виправдовує мародерство: «Ну Софії будуть! Та там, напевно, всі хлопці набрали, не один ти!».
Чоловік переживає, що не має сумки, а через це не може вкрасти ще й ноутбук. Дружина наполягає: «..Софія піде вчитися, їй ноутбук теж потрібен, бл..дь». Чоловік звітує, що сім'я, яку він грабує, «спортивна», тому він «набрав вітамінів, спортивних майок та шортів».
«Набирай, набирай усе, Андрію. Що можеш — бери. Прикинь, як вони жили? І як ми живемо, бл..дь…»
— Мені було важливо зафіксувати кожен запис — з датою перехоплення та локаціями окупантів, — каже Юлія Нікітіна. — Мета енциклопедії — збір лише достовірних та перевірених даних. Я створила її ще до повномасштабного вторгнення, і спочатку це був довідник про Київ із досьє на депутатів Київради, деталями протистоянь щодо зелених зон та іншого. А коли розпочалася повномасштабна війна, вирішила фіксувати перехоплення. У ЗМІ така інформація швидко губиться у стрічці новин. А у довіднику її завжди легко знайти. Незабаром планую розпочати розшифровку перехоплень вже за 2023 рік.
Розмірковуючи про те, в чому полягає причина такої жорстокості росіян (як військових, так і їхніх сімей), Юлія Нікітіна каже:
— Думаю, це результат деградації кількох поколінь.
Мені здається, матері окупантів — ключ до розгадки цього феномена
Більшість із них апатичні, повільно розмовляють, і хоч би що сказали їхні сини — що вони когось катують, або що ось-ось уб'ють їх самих — матерів це не сильно хвилює. Вони наче сплять.
Очевидно, саме в такому стані така мати виховувала свою дитину — не намагаючись її ні чогось навчити, ні захистити. Все своє життя ця жінка впевнена, що вона — маленька людина, від якої нічого не залежить. Вона не хоче і не бачить сенсу щось змінювати — і готова прийняти на віру все, що завгодно. Якщо по телевізору сказали, що «спецоперація» це правильно, вона з цим погоджується.
Нелюдські вчинки людей
Режисерка Оксана Карпович на Берлінському кінофестивалі розповіла, що дев'ять років жила в Канаді, але за три тижні до повномасштабного вторгнення повернулася до України, тому бачила те, що відбувалося в Києві на власні очі. Ідея створити фільм з'явилася після того, як режисерка прослухала перші опубліковані українською розвідкою уривки перехоплених розмов.
Режисерка розповіла, що у процесі створення фільму хотіла отримати доступ до ще більшої кількості перехоплених записів, які не були опубліковані. Але вони поки що засекречені Службою безпеки України.
«Когнітивний дисонанс пов'язаний із тим, що російські окупанти — це люди, але їхні вчинки — нелюдські, — цитує Карпович німецьке видання Arsenal. — Щоб показати цю нелюдяність, мені потрібно було показати людяність. За цим принципом я обирала перехоплення. Шукала розмови про повсякденне життя, які показували російських солдатів як звичайних людей, які зрозумілі кожному з нас у будь-якій точці світу. Це допомагає показати всі стадії деградації, через які проходять росіяни».
Деградація російського суспільства, на думку Оксани Карпович, є наслідком багаторічної стратегії російського уряду.
Про те, що скоєні росіянами звірства є наслідком пропаганди, кажуть і психологи.
— Те, що ми чуємо на записах перехоплених розмов — це, безумовно, наслідки пропаганди: останні кілька десятиліть росіянам казали з екранів телевізорів, що з країн Заходу (а потім і з боку України) йде загроза, — пояснює Sestry експерт-психолог Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Юрій Ірхін. — Паралельно пропагувався культ перемоги над нацизмом (який трансформувався у справжнє побєдобєсіє) і культ війни — готовність воювати з міфічною загрозою, «аби не було війни». Заради цієї ідеї російські жінки готові пожертвувати навіть своїми чоловіками та синами. На деяких записах вони прямо кажуть: «Помри, але врятуй нас від цього нацизму».
Але я не став би називати росіян саме жертвами пропаганди. Бо той, хто хоче, той думає і аналізує. Приходячи в ресторан, ви можете обрати страву, а можете їсти ту, яку дадуть, якою б вона не була. Так і з інформацією — людина завжди має вибір, що споживати. На жаль, більшість росіян воліють споживати те, що їм дають — так зручніше. І ми бачимо, як це веде до моральної деградації, моральної потворності.
У голові психічно здорової людини не вкладається, як люди можуть бути такими жорстокими. Саме тому жителі європейських країн запитують, чи справді записи перехоплень справжні, адже те, що вони чують, виходить за рамки здорового глузду.
Як судовий експерт-психолог я прослухав велику кількість записів перехоплених розмов окупантів, і навіть слідчі запитували в мене, чи немає в словах окупантів якогось подвійного сенсу. Але ні, там все доволі однозначно. Вони мають на увазі саме те, що кажуть. Більшість цих розмов дуже примітивні. Є записи, де жінки, яким чоловіки розповідають про катування, слухають це і явно відчувають справжній екстаз.
Це певний тип людей, які схильні до насильства. Саме тому чоловіки цих жінок і пішли на так звану «спецоперацію». Я працюю із російськими військовополоненими, і можу сказати, що серед них таких багато. Вони пішли на цю війну, щоб реалізувати свій тваринний інстинкт, бажання домінувати, ґвалтувати. Саме таких звірів у російській армії здебільшого і кидають на передову, де їм кажуть вбивати всіх українців без розбору. Їм дають настанову: «Знищуйте все. Ми тут новий світ збудуємо». І вони знищують. Дружини та матері цих звірів здебільшого такі самі.
Безумовно, скрізь є винятки.
З мого досвіду, на кожних 60 окупантів припадає приблизно два військових, які не хотіли вбивати і навіть намагалися зупинити інших. Але два із шістдесяти — це вкрай мало
Крім справжніх звірів, є чимало й тих, хто пішов на «спецоперацію» з метою розбагатіти. Це ті, хто грабували вдома, забирали все — від коштовностей до унітазів. Є записи, на яких дружини дають їм «корисні поради» — кажуть пошукати гроші у постільній білизні чи морозилці. Це теж певний тип людей: і там також і дружини, і їхні чоловіки однакові.
— Війна, яку путінський режим розв’язав проти України, була б психологічно та фізично неможливою без того, щоб у російській масовій свідомості українці були б повністю розлюднені, — коментує Sestry соціальний психолог Світлана Чуніхіна. — Перед тим як поставити цілі «денацифікації» та «демілітарізації» України, російська пропаганда провела велику роботу з дегуманізації громадян.
Ми бачимо, що ця дегуманізація притаманна цивільному населенню Росії (тим самим матерям) навіть більшою мірою, аніж комбатантам, які бачать ситуацію зблизька і можуть зрозуміти, що по інший бік фронту — люди, а не міфічні нацисти.
Коментуючи поведінку матерів російських солдатів, багатьох з яких не хвилює навіть доля власних синів, Світлана Чуніхіна каже:
— Серед цінностей росіян цінність людського життя не є пріоритетною, м’яко кажучи. Так у них склалося історично, що честь держави є вищою за будь-які людські потреби. Потужний вплив пропаганди останніх 10 років призвів до того, що політика стала масово сприйматися росіянами як надцінність. Навіть природні материнські почуття геть викривляються у цій схибленій оптиці.
Ще однією причиною такої неприродної байдужості матерів може бути жах, який росіяни відчувають до власного режиму. Цей жах такої сили, що його неможливо витримати. Тому жінки, витісняючи нестерпні почуття у несвідоме, виявляють граничну байдужість до власних дітей.
Російське суспільство однозначно вражене і заражене пропагандою. Більшість росіян мають імперську свідомість і ставляться до сусідніх народів як до менш значущих, цінних, зобов’язаних підкорятися. Однак без потужного впливу пропаганди і потворного переродження путінського режиму у відверту диктатуру російське суспільство війну навряд чи схвалило б, а тим паче розв’язало.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
