Ексклюзив
20
хв

Олена Вайдалович: «Деякі роми не зізнаються, хто вони, бо бояться дискримінації» 

«У шелтерах українці ромського походження були відокремлені від інших біженців. Координатори казали, що так намагались уникнути напруження. Для «світліших» українців були комфортніші умови — ліжка, крісла. Натомість там, де були роми, могло взагалі не бути нічого. Я бачила, як діти взимку спали на паперових картонках», — правозахисниця і старша радниця фонду «Назустріч Діалогу» про те, з чим доводиться боротися ромам в Україні й Польщі

Наталія Жуковська

Олена Вайдалович, старша радниця фонду «Назустріч Діалогу», захисниця прав ромів. Фото: Aga Bilska

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Після російського вторгнення в Україну ромська громада у Польщі зросла з 20 000 до 80 000 людей. Як і в Україні, так і в Європі роми досі стикаються з дискримінацією та упередженим ставленням. Олена Вайдалович, українка ромського походження, — одна з тих правозахисниць, яка  роками відстоює права ромів. 

З дитинства Олена відчувала на собі вплив стереотипів щодо ромів. Це мотивувало її боротися за права меншин і змінювати ставлення людей до ромів. Після початку повномасштабної війни Олена переїхала до Варшави, де продовжила займатися своєю діяльністю. Сьогодні — разом з польським фондом «Назустріч Діалогу» — вона допомагає ромам з Польщі й України.

Олена з ромською спільнотою

«Коли десь щось зникало, думали на мене»

Я — українка ромського походження, — розповідає Sestry Олена Вайдалович. — Мої батьки — роми. Моє дитинство було не найпростішим, особливо у шкільні роки. Поза домівкою я часто стикалася з дискримінацією, булінгом. І сьогодні пам’ятаю жарти, які не викликали у мене сміху.

Часто чула на свою адресу: «Розкажи нам майбутнє», «Поворожи по руці». Коли щось десь зникало, завжди думали на мене. Бо я — ромка

Звісно, що такі звинувачення були дуже неприємними. До того ж мене намагалися не включати в шкільні активності. Я була сама по собі.

Разом з тим навчалась дуже добре. Прагнула бути відмінницею. Думаю, дехто навіть цьому заздрив. Казали: «Як це ромка може отримати кращу оцінку, ніж я. Роми ж взагалі не вміють ні писати, ні читати».

Якщо б це була дитина з меншою силою волі, ніж у мене, — вона б здалася. Пишаюся, що не опустила руки

Дуже вдячна своїй мамі за те, що вона підтримувала мене й завжди говорила: «Ти розумна. Ти не гірша за інших. Ти зможеш зробити все, чого забажаєш». Це давало мені сили і мотивувало рухатися вперед.

— Ромське походження. Що це означає для вас?

— Це моя сім'я, мова, культура, традиції, які ми маємо.

Якщо говоримо про ромську культуру, то найважливішим для нас є повага до старших. Тобто немає такого, що ми не дослухаємося до них. Завжди останнє слово за ними

На прикладі своєї родини можу сказати, що наші дівчата дуже серйозно ставляться до шлюбу і створення родини. Особисто мене виховували так, що потрібно свідомо підходити до вибору партнера. І будувати стосунки, лише переконавшись, що це та сама людина, з якою хочеш провести життя.

— Які стереотипи щодо ромів існують в Україні й Польщі?

— Ставлення до ромів у суспільстві упереджене. Є різні стереотипи — позитивні, негативні й нейтральні. Наприклад, у багатьох є думка, що роми не хочуть працювати, вчиняють крадіжки. Це негативні стереотипи. До позитивних я б віднесла думку, що у всіх ромів є дар співати і танцювати. Хоча це не так.  Ще один — всі роми мають дар передбачення майбутнього. Це теж неправда. Взагалі, не можна робити узагальнення та висновки на основі кількох випадків, які сталися з кимось з ваших знайомих. Насправді люди дуже мало знають про ромів. 

До початку повномасштабної війни в Україні проживало 16 ромських діалектних груп. Всі вони різняться деякими традиціями та рівнем інтеграції у суспільство. 

Відрізняються роми і зовнішньо. Часом люди говорять, що я не схожа на ромку. Дехто думає, що роми обов'язково мають темніше забарвлення шкіри, очей і волосся. Але й це не так. 

До речі, про ромську спільноту мало обізнані не лише українці, а й поляки. Нещодавно в Польщі було дослідження, яке показало, що 72% польських жінок і чоловіків не знають жодної людини з ромської громади. 

Незнання породжує шкідливі стереотипи. Це було віддзеркалено в соціальній кампанії «Давайте познайомимося», ініційованою фондом «Назустріч діалогу». Ми намагаємось розвіювати стереотипи, адже вони шкідливо впливають на нашу велику спільноту. Рада Європи говорить, що в Європі проживає 10-12 мільйонів ромів. А можливо, навіть більше. Не можна всіх цих людей міряти однією міркою.   

Соціальна кампанія, ініційована фондом «Назустріч діалогу»

— Звідки взялися ці стереотипи про ромів? Чому люди їм вірять?

— Стереотипи мають глибоке історичне підґрунтя. Роми з’явилися в Європі в XI–XII століттях і практично одразу стали об’єктом настороженості, бо говорили незнайомою мовою (романі), мали свої традиції, музику, іншу зовнішність, часто мандрували — і це лякало. Уже в середньовічній Європі їх почали переслідувати, забороняти оселятись у містах. 

У деяких країнах ромів навіть таврували фізично — ставили клейма на тіло. На території сучасної Румунії, наприклад, до XIX століття протягом 500 років роми перебували в рабстві. У ХХ столітті, під час Другої світової війни, нацистський режим знищив понад пів мільйона ромів. Це був акт геноциду, який досі не отримав належного визнання в публічному просторі. 

Ці історичні травми залишили глибокий слід — і в пам’яті ромської спільноти, і в уявленні суспільства про ромів. Але важливо пам’ятати: стереотип — це спрощення, механізм самозахисту від складної реальності. А що, якщо подивитися глибше й запитати: «Що насправді я знаю про цю людину? Чого саме боюсь?». Я не ідеалізую ромську спільноту. Ми всі різні, і ніхто не може говорити за всіх. Так, трапляються ситуації, коли хтось чинить неправильно. Але важливо не підміняти індивідуальну відповідальність колективною. 

«Для більшості людей роми — наче прибульці»

— Коли до вас прийшло бажання зламати стереотипи, які  оточують ромську громаду? 

— Ще у школі. Я бачила, що мої ровесники-роми  переживають те ж, що і я. Пам’ятаю, як на дитячому ігровому майданчику з нами бавилась дівчинка, до якої підійшла її мама, забрала, і, шепочучи щось на вухо, заборонила з нами гратися. Той болісний момент я запам’ятала на все життя. І усвідомила, що не хочу, аби ромські діти проживати подібний досвід. Чомусь для більшості людей роми — наче прибульці. Але ми — українці ромського походження, наша Батьківщина — Україна. Тисячі ромів захищають Україну на фронті, волонтерять. А те, що у нас темніше волосся чи інші звичаї, так це точно не робить нас гіршими. 

З колегою Ноемі Лакатош

Ви — наймолодша ромська жінка, яка в 20 років виступила в ООН на форумі національних меншин. Що намагалися донести світові?

— Я думала про те, як донести думку, аби вона не звучала так, ніби я як правозахисниця даю рекомендації. Хотілося, щоб моє звернення торкнуло серця. Це було у 2018 році, і саме тоді стався нещасний випадок, коли 24-річний ром помер від рук правих радикалів в Україні. Я говорила, що світ має на це відреагувати і причетні до злочину повинні понести покарання згідно з законодавством України. 

— Як світ, на вашу думку, реагує і сприймає ромські громади в Європі?

— Сьогодні можемо говорити про еволюцію і зміну думок у суспільстві. І саме цим ми займаємося в фонді «Назустріч діалогу». Намагаємося змінювати негативні думки щодо ромської спільноти в Польщі. І те, що ми робимо тут, поширюється і на інші країни. 

Ми проводимо різноманітні інформаційні кампанії, співпрацюємо з відомими журналами. Те, що я є першою ромською дівчиною, яка з'явилася на обкладинці відомого польського журналу «Wysokie Obcasy», — крок вперед. Інші видання теж розповідали історії успішних ромських жінок. Таким чином ми поступово змінюємо усталені думки про ромів. 

Також працюємо у галузі освіти. Даємо можливість ромських дітям навчатися без бар'єрів. Допомагаємо із працевлаштуванням. Співпрацюємо з бізнесом. Намагаємося зробити так, аби роми у Польщі були економічно незалежними, змогли інтегруватися і знайти стабільність. Для нас  дуже важливо, аби вони почувалися тут у безпеці.

— Хто є членами вашої команди?

— Однією із співзасновниць нашого фонду є полька ромського походження — доктор Йоанна Талевич. Друга співзасновниця — доктор  Малгоржата Колачек, яка має великий досвід роботи з ромською громадою. З 2012 року Йоанна і Малгоржата проводять різноманітні просвітницькі тренінги для поліції, журналістів, педагогів. 

Після початку повномасштабної війни в Україні до Польщі приїхало дуже багато ромів. Європейська комісія ще у 2022 році згадувала, що близько 100 000 ромів виїхали з України за кордон. Ми зіткнулися з дискримінацією біженців ромського походження. Так, коли ми ходили по шелтерах (безкоштовне тимчасове житло, — Авт.), то бачили, що українці ромського походження відділені від інших біженців. Координатори притулків говорили, що таким чином намагались уникнути напруження. До того ж ми помітили, що для «світліших» українців були комфортніші умови — ліжка, крісла. Натомість там де були українці ромського походження, могло взагалі не бути нічого. Я бачила, як діти взимку спали на паперових картонках. От проти такого ми і боремося.

Олена Вайдалович під час виступу на Варшавській конференції з питань людського виміру, ОБСЄ

— Хто допомагає вашому фонду фінансово?

— Великий відсоток наших проєктів було фінансовано американським урядом. З рішенням адміністрації Трампа про заморожування фінансування програм з допомоги ми переживаємо дуже складний час. Що станеться, якщо нас не буде? Діти, яких ми підтримуємо, залишаться без додаткової допомоги; молодь, якою ми опікуємося, не матиме можливості розвивати свої захоплення; жінки, яких ми надихаємо, втратять надію на краще майбутнє; дорослі не отримають професійної підтримки; не буде чергової кампанії про ромську громаду; наші вимоги не дійдуть до відповідних міністерств і політиків. Сподіваємося, що завдяки небайдужим людям, спонсорам ми продовжимо нашу правозахисну діяльність, яку ведемо вже 13 років. 

«Чимало ромів мають успішну кар’єру в міжнародних організаціях»

— Якої допомоги потребують зараз ромські біженці у Польщі? З якими проблемами до вас звертаються?

Сьогодні ми зосереджені на інтеграції ромських біженців з України, які залишилися у Польщі і хочуть інтегруватися у суспільство, а також допомагаємо польській і румунській ромській спільнотам в Польщі. Насамперед, з освітою, працевлаштуванням, вирішенням юридичних питань, надаємо психологічну допомогу і т.д. Також співпрацюємо з місцевою владою та урядом, лобіюємо і на міжнародному рівні. Ми прагнемо щоб політики, дипломати  враховували потреби ромської спільноти. 

Роми з України — це такі ж українці, які хочуть найкращого для себе

Вони розуміють, що для того, щоб мати успіх в житті, потрібні освіта й робота. Єдине — не завжди є можливість отримати цю освіту. Наприклад, були випадки, коли нам відмовляли у реєстрації ромських дітей до школи. Говорили, що немає місць. Звісно, ми не можемо стверджувати, правда це чи ні. Але якщо ромську дитину не хочуть приймати до школи, ми не залишаємо це як приватну проблему родини. 

Спілкуємось з адміністрацією школи, пояснюємо законодавчі норми, шукаємо розуміння, підключаємо за потреби юристів і освітні інстанції. 

Щодо працевлаштування, то тут теж є проблеми. Ромів беруть на роботу, але з перепонами. Також їм дуже непросто орендувати житло. Якось ми допомагали одній родині. Ромська жінка працювала в міжнародній організації.

Поки ми домовлялися про оренду телефоном — все було добре. Коли ж приходили на зустріч — отримували відмову. І так впродовж чотирьох місяців. Деякі роми не зізнаються, ким вони є, бо бояться отакої дискримінації

Якщо родині не здають житло лише через її етнічне походження — допомагаємо юридично, розмовляємо з власником житла, іноді звертаємо увагу суспільства через медіа. Але завжди намагаємось це робити через діалог, а не конфронтацію. Бо тільки так можна щось змінити на глибинному рівні й надовго. 

Роми, які знайшли прихисток від повномасштабної війни в Польщі

Хто ті люди, яким ви допомагаєте?

— На початку повномасштабної війни був дуже великий наплив біженців. Розкажу одну історію. Була жінка, у якої в Україні померла донька, залишивши багато онуків. На її руках лишилося восьмеро дітей, до того ж одна дитина — неповносправна. Ми побачили, що ця жінка дуже добре знаходить спільну мову з іншими ромами, яким ми допомагали в шелтерах. І запропонували їй роботу. І ось вже майже три роки вона працює з нами. І це — непоодинокі випадки, коли наші підопічні стають колегами. 

Часто люди приїжджали без жодних документів. Втратили під час втечі від бомбардувань або загубили у поспіху. Їхній статус було непросто легалізувати. Вони були налякані, не знали, чи буде в них завтра щось поїсти і де переночувати. Ми допомагали. 

Порівнюючи цих людей три роки тому і зараз, я бачу величезну різницю. Зараз вони інтегровані в суспільство, розмовляють польською, більшість працевлаштована. І я дуже з цього тішуся.

— Знаю, що ви отримуєте чимало повідомлень від ромських дівчат. Про що вони пишуть?  

— Про свої бажання й мрії. Вони хочуть будувати кар'єру, вступити до університетів, прагнуть зрозуміти, в чому себе знайти. Але мені пишуть  й молоді хлопці. Мій племінник колись говорив, що для нього дуже важливо мати співрозмовника, наставника. Мабуть, і їм також.

Століттями ромська спільнота була ізольованою, боялася зовнішньої дискримінації та переслідувань, але нас це не зламало. Молодь зараз більш відкрита. Чимало ромів мають успішну кар’єру. Працюють в Європейській комісії, Раді Європи, ОБСЄ, ООН, співпрацюють з урядом, є чудовими спеціалістами, вченими, вчителями і лікарями. Вони освічені, знають іноземні мови. Дивлячись на це, я вірю в позитивне майбутнє для ромського покоління.

‍Фотографії: приватний архів героїні

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Ведуча, журналістка, авторка понад трьох тисяч матеріалів на різні теми, у тому числі низки резонансних журналістських розслідувань, які призвели до змін в місцевому самоврядуванні. Пише також про туризм, науку та здоров’я.  У журналістику потрапила випадково, понад 20 років тому. Вела авторські проєкти на телеканалі УТР, працювала кореспонденткою служби новин, понад 12 років на телеканалі ICTV. За час роботи відвідала понад 50 країн. Має відмінні навички сторітелінгу й аналізу даних. Працювала викладачкою на кафедрі міжнародної журналістики НАУ. Навчається в аспірантурі, за спеціальністю «Міжнародна журналістика»: працює над дисертацією про висвітлення роботи польських ЗМІ в умовах російсько-української війни.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

No items found.

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress