Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Блокада польсько-українського кордону триває майже 2,5 місяці. Фото: Наталя Ряба
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Організатори мітингів перед автомобільними пунктами пропуску в Дорогуську, Гребенному та Корчовій підписали угоду з міністром інфраструктури Польщі Даріушем Клімчаком, згідно з якою призупиняють свої протести до 1 березня 2024 року. Блокування кордону триває з 6 листопада й, за оцінками фінансових аналітиків, вже коштує Україні понад мільярд євро.
Представники протестів з трьох пунктів пропуску на кордоні з Україною досягли тимчасової згоди з міністром інфраструктури Польщі Даріушем Клімчаком (праворуч). Фото: gol.pl
Угода містить сім пунктів, серед яких моніторинг декларацій про час перебування транспортних засобів з України на території Польщі, посилення системи контролю польських служб у виявленні несанкціонованих видів транспорту, покращення прикордонного пропуску транспортних засобів, які повертаються з України без вантажу, законодавча робота, спрямована на зміни національного законодавства, пропозиції щодо змін до угоди Україна-ЄС тощо.
Міністр інфраструктури Польщі Даріуш Клімчак наголосив на тому, що це тільки початок діалогу й інтенсивних переговорів: «Я вдячний організаторам протестів за розуміння того, наскільки важлива належна робота автомобільних пунктів пропуску для забезпечення безперебійного ланцюга поставок, а також громадської безпеки та безпеки дорожнього руху. Сподіваюся, що до 1 березня 2024 року вдасться реалізувати ті дії, які зазначені в угоді, яку ми підписали. Моя мета — баланс на ринку міжнародних автомобільних вантажних перевезень між Польщею та Україною та забезпечення належного захисту інтересів вітчизняних автоперевізників».
Зі свого боку лідер протестувальників та представник партії «Конфедерація» Рафал Меклер заявив: «Ми залишаємо на кордоні всю інфраструктуру, контейнери та трейлери. Якщо вимоги не будуть виконані, ми повернемось».
Нагадаємо, що протест польських перевізників на польсько-українському кордоні був головною темою зустрічі Міністра інфраструктури Даріуша Клімчака з Віцепрем’єр-міністром з відновлення України, Міністром розвитку громад, територій та інфраструктури України Олександром Кубраковим у Варшаві в кінці грудня. Клімчак передав своєму українському колезі вимоги протестувальників, вирішення яких лежить на Україні, та наголосив на необхідності внесення змін до Угоди між ЄС та Україною про автомобільні перевезення вантажів.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Діана Балинська: Пані Антоніно, чому більшість жінок за кордоном працює нижче своєї кваліфікації? І що з цим робити на рівні держав?
Антоніна Курець: Це дійсно парадоксальна ситуація, коли країни, що приймають українців, отримують чудовий освітній і кадровий ресурс, але не користуються ним повною мірою.
Статистика невтішна: за даними соціологів, близько 68% українських мігрантів у 2024 році працювали на позиціях, нижчих за їхню реальну кваліфікацію
Лише третина дипломованих біженців змогла знайти роботу, яка вимагає вищої освіти. Ми володіємо людським потенціалом, який може змінити Україну після війни.
Йдеться про комплекс бар'єрів, значно глибших, ніж просто питання мови. По-перше, ми маємо проблему регулювання професій і повільного визнання дипломів, так званої нострифікації. Особливо це стосується ліцензованих сфер, як-от медицина.
По-друге, критично важливий аспект — це турбота про дітей. Більшість мігрантів — це жінки з дітьми. А працедавці, особливо у кваліфікованих секторах, вимагають повну зайнятість.
Питання, куди подіти дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку, стає ключовим обмежуючим фактором для висококваліфікованих матерів
Для вирішення цієї ситуації потрібні спільні програми між країнами. Це означає, що крім інтенсивної професійної польської, нам потрібна швидка валідація кваліфікацій, а також оплачувані стажування у дефіцитних секторах, як-от охорона здоров’я, логістика чи енергетика. Також критично необхідні дитсадки від працедавців або державна допомога у догляді за дітьми. Лише так ми зможемо задіяти цей «прихований потенціал», і — що найголовніше — ці кадри повернуться в Україну вже з новою, цінною європейською експертизою.
Жінки з України часто працюють за кордоном на позиціях, нижчих за їхню кваліфікацію. Фото: Marek BAZAK/East News
— Ви згадали про нострифікацію дипломів. Враховуючи, що це досить довгий, виснажливий і коштовний процес, чи є якісь шляхи, щоб його спростити?
— Хороше питання. Я співпрацюю з університетами й знаю, що окремі угоди про взаємне академічне визнання дипломів між Польщею і Україною існують. Але є сфери, які вимагають додаткової верифікації.
Було б чудово, якби можна було на рівні уряду домовитися про якийсь fast track (прискорене проходження процедур — Ред.) для дефіцитних професій, знаєте, такі собі «зелені коридори». Або створити єдиний е-реєстр, де можна було б одразу верифікувати ці дипломи.
Світова практика вже використовує так звані Skill Bridges (мости навичок), які активно застосовують міжнародні компанії. Вони фокусуються не на загальних документах, а на тому, що людина знає і вміє. Подібні Skill Bridges вже успішно діють у ЄС і Канаді.
Хороша практика — це оцінювальні центри (assessment centers), де перевіряють практичні навички, а не лише папірець. Що частіше ми так робитимемо, тим швидше будемо заповнювати робочі місця кваліфікованими працівниками.
Жінки в «чоловічих» професіях
— Чи може зростання соціальної напруги та конкуренції на польському ринку праці стати тим зовнішнім тиском, який спонукатиме українців повертатися додому?
— Я не вважаю, що лише цей фактор стане ключовим каталізатором для масового повернення. Так, настрій у суспільстві коливається, але більшість поляків все ж залишається прихильною до українців.
Рішення про повернення керується значно вагомішими причинами, ніж ситуація на польському ринку праці. Насамперед це безпека, закінчення війни. По-друге, це наявність чи відсутність житла в Україні. Ми не повинні забувати, що величезна частина людей просто не має куди повертатися, оскільки домівки людей знищені. Повернення для них — це фактично черговий початок з точки «нуль».
Щоб ці люди повернулися, Україна має запропонувати їм зрозумілу, чесну й мотивуючу стратегію повернення з відчутними полегшеннями, з програмами отримання житла й найголовніше — гарантованими робочими місцями.
Впевненість у працевлаштуванні й забезпеченні сім'ї — це ключова умова повернення
Цей підхід відповідає практиці EBRD та World Bank щодо post-war recovery.
Я особисто активно долучаюся до діалогу з міжнародними партнерами щодо моделей повернення кваліфікованих кадрів.
— Щодо українського ринку праці: які спеціалісти сьогодні найбільш затребувані? І де відчувається найбільший дефіцит кадрів, особливо з огляду на потреби відбудови?
— У самому слові «відбудова» вже закладене будівництво, де зараз і є найвищий попит і найбільший дефіцит кадрів в Україні. І це не тільки через міграцію, а ще й тому, що фахівці здебільшого воюють.
Критично затребуваними є також енергетика й мережі. Ворог постійно бомбардує нашу інфраструктуру, тому нам постійно потрібне відновлення. Так само гостро потрібні логісти, водії. Це такі галузі, які, знаєте, кричать, що бракує людей. Я сама бачила нещодавно молоду дівчину-кранівницю, і ми вже починаємо помалу звикати бачити жінок за кермом вантажівок. І що важливо — зарплати в цих напрямах теж суттєво виросли. Працедавці готові платити, щоб люди займали ці критично важливі посади. Це буде найбільша потреба на найближчі 5 років.
Жінки прибирають після чергової російської атаки на Київ, 10.07.2025. Фото: OLEKSII FILIPPOV/AFP/East News
— В умовах мобілізації навантаження помітно змістилося на жінок. Як бізнес і держава мають стратегічно перебудувати підходи, щоб забезпечити жінкам реальні кар’єрні ліфти?
— Ви абсолютно точно підкреслюєте, що Україна має переосмислити, як ми будуємо кар’єрні можливості для жінок. Нам потрібна не просто рівна оплата, а глибока системна підтримка. Такою системною підтримкою займається спільнота Women Leaders for Ukraine, і як її членкиня я особисто брала участь у розробці програми для підготовки жінок-лідерок для роботи в енергетиці. Жінки навчалися, отримували технічні й лідерські навички, і майже всі учасниці проєкту були потім працевлаштовані.
Щодо соціальної підтримки, в Україні вже є велика кількість безкоштовних тренінгів і курсів для жінок, які були змушені взяти на себе бізнес, покинутий чоловіком, який пішов на війну. Це навчання фінансів, маркетингу, логістики. Працює також психологічна допомога. Проте системних соціальних підходів (як-от державні садочки чи допомога у догляді за дітьми) на рівні бізнесу й держави я, на жаль, поки не бачу. Це те, що ще потрібно впроваджувати.
— А як відбувається реінтеграція і працевлаштування ветеранів? Чи є вже якісь системні програми?
— Ця тема дуже актуальна. Вже у 2023 році були запущені масштабні програми (наприклад, від «Ветеран Хабу»), в межах яких безкоштовно надавались тренінги з адаптації ветеранів для працедавців. Мій досвід роботи в одній з компаній великої четвірки підтверджує, що такі програми досить дієві при інтеграції ветеранів назад у робочі середовища.
Попит на ветеранів великий, оскільки вони повертаються як чудові лідери. Мають цінні навички, набуті у війську: рішучість, критичне мислення, здатність оцінювати ризики
Чимало ветеранів після демобілізації відкривають власні бізнеси. Вони стали підприємцями, бо гостро відчувають ціну життя й не бояться ризикувати, бажають втілити свої мрії. Це дуже успішний тренд, і компанії мають великий інтерес до таких кадрів.
Як повернути людей в Україну?
— Чи відчувається відтік молодих чоловіків віком 18-22 роки, які їдуть на навчання чи за кар’єрними перспективами за кордон? Які ризики це несе?
— Поки йде війна, складно оперувати точними даними щодо того, скільки молодих хлопців віком 18-22 роки справді виїхало. Нам потрібно орієнтуватися на статистику з кордонів, а вона не дає чіткого розуміння, хто з них покинув країну назавжди.
Однак, тенденція є, і ми її бачимо, наприклад, крізь високу частку українських студентів у Польщі. Приблизно 43% усіх іноземних студентів у 2023-2024 навчальному році в Польщі — українці. Це велика частка.
Ризик від відтоку молоді для України є значним: ми втрачаємо цілу когорту, яка формує інновації
Зокрема, це ІТ-інженери, здобувачі вищої освіти. Звісно, можна сказати: нехай ці діти їдуть і навчаються, зберігають своє ментальне здоров’я у країнах, де панує мир, а з часом повернуться вже освіченими для відбудови України. Але щоб вони повернулися, потрібна платформа повернення.
Я б точно запроваджувала цільові стипендії за принципом «навчайся і повертайся», або стипендії з гарантією працевлаштування у проєктах відбудови. Також критично необхідні пільгові іпотеки для молоді, адже багато хто з них з окупованих територій або втратив житло через війну.
— Серед експертів звучить думка, що повернеться близько третини тих, хто виїхав. Чи погоджуєтеся ви з цим прогнозом? І що має стати найвагомішим мотиватором для повернення?
— Я не дуже вірю в те, що повернеться лише третина, але нехай ця теза залишається. Вона має спонукати нашу державу робити рішучі кроки, щоб цього не сталося.
По-перше, Україна має виступити з чітким і сильним меседжем, що країна змінилася. Це стосується і надання якісних адміністративних послуг, і прозорості. По-друге, це роль у великій відбудові. Для кваліфікованих фахівців це може бути пропозиція вищої посади, кар’єрного зросту та, що надзвичайно важливо, місійна складова — передати європейський досвід своїй країні.
І найважливіше:
Державна програма має бути однаковою для тих, хто був за кордоном, і для внутрішньо переміщених осіб. Не можна ділити громадян!
Це має бути комбінація пропозицій роботи, житла й відчуття місії відбудови.
Українки а курсах кухарів, Ольштин, 2022. Фото: Hubert Hardy/REPORTER
— Хочу донести чіткий меседж до українців за кордоном: ваш досвід у Польщі — це не згаяний ресурс. Це ядро післявоєнного злету України.
Повертаючись, ви принесете стандарти Євросоюзу, його цінності. Ви знаєте, як робити бізнес і державу сильнішими. Тому інвестуйте в ці знання і в цей досвід, не піддавайтеся впливу негативних наративів! Працюйте, навчайтеся, здобувайте освіту. Це ваша стратегічна інвестиція у ваше особисте майбутнє, а також у конкурентоспроможність нашої України в Європі.
Христина Лєскакова була в Україні вчителькою англійської мови, а зараз викладає іноземцям фінську. До Фінляндії вона приїхала у 2022 році зі своєю маленькою донькою. Вибір країни став невипадковим — у фінському місті Тампере живе мати Христини.
— Нам було, де зупинитися, а розміщенням тих, кому не було, в 2022 займався Червоний Хрест, — розповідає Христина Sestry. — Нині за це відповідає вже інша організація. Новоприбулим українцям, як і раніше, зараз допомагають — більшість селять у великі квартири, перероблені під гуртожитки. У трикімнатній квартирі може жити кілька сімей, де кожна має свою кімнату. Якщо сім'я велика, можуть дати окрему квартиру, але тимчасово. Через рік після приїзду у людини з'являється право на муніципальну прописку, а разом з нею — нові можливості.
Як і будь-де, у Фінляндії важливо знати місцеву мову. Христина вивчила фінську й зараз навіть викладає її іншим
До отримання прописки єдина доступна фінансова допомога — це біженська виплата близько трьохсот євро на місяць. З пропискою можна претендувати на базову соціальну допомогу, яка, якщо людина безробітна, становить близько 600 євро на місяць. Водночас можна отримати допомогу на оплату оренди квартири. До отримання прописки ця опція недоступна: тож ти або живеш у гуртожитку, або винаймаєш квартиру самостійно.
Тих, хто приїхав до Фінляндії, ставлять на облік на біржу праці, де для кожного українця працездатного віку розробляють інтеграційний план. Він включає вивчення фінської до рівня А2-В1 (іноді навіть В2), підтвердження або підвищення кваліфікації, працевлаштування.
Зараз інтеграційний період скоротили з трьох до двох років, і за два роки вивчити фінську з нуля дуже складно. Я знаю небагато людей зі впевненим В1 навіть після трьох років у Фінляндії. Тому більшість іде працювати руками.
Взагалі у Фінляндії для будь-якої роботи потрібна кваліфікація. У 2002 році чимало компаній закривали на це очі, бо хотіли допомогти українцям. Хоча навіть у клінінг потрібна кваліфікація, тобто навчання два з половиною роки. Чимало українців навчаються на молодший медичний персонал, щоб працювати, наприклад, у будинку для літніх людей. Чоловіки часто йдуть на будівництво або в слюсарі й електрики. Тут добре оплачується робота зварювальника, але все знову ж таки впирається в мову — без фінської ніяк.
Христина починала вивчати фінську ще в Україні.
— І хоча це було понад десять років тому, на стресі багато що згадалося, — каже вона. — У 2022 році мій рівень був десь між А1 та А2. Я відразу ж пішла на платні курси, де навчання було інтенсивнішим. Паралельно зайнялася підтвердженням свого диплома вчителя. Щоб мати право викладати, наприклад, у ліцеї, мені довелося довчитися — на щастя, безкоштовно — у вищій професійній школі.
Моя професія у Фінляндії затребувана — тут більшість людей вивчає англійську. Але без знань фінської влаштуватися можна хіба що до міжнародної школи. Хоча фіни настільки люблять свою мову, що навіть фахівцю, який використовує у роботі лише англійську, працедавець радше запропонує оплатити курси фінської. Я закінчувала одні курси за іншими, а потім потрапила на трудову практику до коледжу, де фінську викладають іммігрантам. Після практики мені запропонували посаду інструктора, який допомагає студентам. Моя фінська на той час вже був на рівні В2, а зараз я вже сама її викладаю. Хоча спочатку планувала викладати англійську.
Гельсінкі 2025
За словами Христини, навіть якщо працюєш, отримувати грошову допомогу на оплату оренди можливо — все залежить від рівня доходу. Якщо зарплати недостатньо, держава компенсує суму, якої бракує.
Українці, які не працюють, живуть на соціалку в 600 євро на місяць. Прожити на ці гроші у Фінляндії можна
— Бо якщо людина не працює, рахунки за електрику й воду теж покриватиме соцдопомога. Основною статтею витрат буде їжа, а одяг можна просто купувати в секонд-хендах.
Звучання пари дозволяє забути всі печалі
У Фінляндії постійними клієнтами «секондів» можуть бути цілком забезпечені люди, які дивляться на такий досвід як на можливість жити екологічно, дарувати речам друге життя. Фіни досить економні, тут мало хто живе на широку ногу. Ми, українці, любимо дарувати дорогі подарунки, а тут можуть подарувати, наприклад, шкарпетки — бо головне не ціна подарунка, а увага.
Мені здається, фіни стриманіші й спокійніші за українців. Вони не поспішають, не напружуються. Роботу виконують, але без стресу.
У більшості робочий день починається о сьомій ранку, але вже о 7:20 всі йдуть на кавабрейк. Через годинку — ще на один, потім ще, а об 11:00 вже час обіду. І якщо робочий день закінчується о 16:00, то о 15:58 за робочим столом вже нікого нема
Тому що для фіна робота — це лише робота, а життя насамперед для того, щоб бути із сім'єю, гуляти на природі, їздити на озера, насолоджуватися.
Христина з донькою в Лапландії, яка є мрією багатьох дітей світу
Ще одна відома складова фінської філософії — сауна. Сауну фін відвідує щосереди, щоп'ятниці й у вихідні — і майже всі місцеві, кого знаю, не порушують цю традицію. Це спосіб розслабитися, зняти стрес. У сауні, куди тепер іноді ходжу і я, є напис, який у перекладі з фінської означає, що звучання пари змушує забути всі печалі. У сауні не прийнято багато розмовляти — суть у тому, щоб сидіти і насолоджуватися звуком, що виникає при попаданні води на розпечене каміння. На те, щоб зрозуміти цей дзен, у мене пішли три роки. Сауною я вже насолоджуватися вмію, а ось працювати зовсім без стресу поки що не виходить.
Принцип уникати стресу тут застосовують і до навчання. Моїй доньці вісім, і для неї школа — це задоволення. Тут до дітей ставляться як до особистостей, яких ніхто не намагається ламати чи заганяти під стандарти. Вчитель ніколи не стане критикувати учня під час уроку або в присутності інших людей.
До речі, у школах тут вивчають дві іноземні мови: крім англійської — ще й шведську, яка у Фінляндії є другою державною. Дивлячись на те, як у доньки викладають англійську, я розумію, що програма тут набагато легша, ніж в Україні. При цьому більшість фінів добре володіє англійською. Можливо, саме ця легкість у викладанні і дає результат, бо діти не сприймають іноземну мову як щось чуже і складне. Щодо навчання дорослих, то головна відмінність від України в тому, що викладач дає тобі до двадцяти відсотків матеріалу. Решта — самостійне вивчення.
Лікарняний через депресію
— Моя п'ятнадцятирічна донька також дуже задоволена фінською школою, — розповідає Sestry українка Інна Богач, яка в 2022 переїхала до фінського міста Еспоо. — Мене приємно здивувало те, що діти тут забезпечені всім: від зошитів і ручок до ноутбуків. І ти нічого не купуєш. У школах — найновіша техніка, а такої кількості музичних інструментів, як у доньки в музичному класі, я не бачила ще ніде. Якщо потрібні додаткові заняття з вчителем, вони будуть безкоштовними. Зараз у доньки починається профорієнтація, суть якої в тому, що діти йдуть на двотижневу практику в організації, яку самі обирають, щоб спробувати ту чи іншу професію.
На відміну від доньки, яка вже добре володіє фінською, мені мова дається нелегко. Але я працюю в магазині, де щодня розмовляю з людьми. Також займаюся розписом одягу (в Україні я мала свою артстудію). Я завжди кажу, що у Фінляндії маю дві роботи: ілюстрація — для душі (у мене вже навіть виставка тут була!), а магазин — щоб заробляти і не сидіти на шиї у держави. Це важка фізична робота з восьмигодинною зміною, але вона дозволяє заробити. Плюс я тут закінчила коледж за спеціальністю «косметологія», а такожі навчаю українських дітей малюванню в українському центрі в Гельсінкі.
Інна на виставці своїх робіт у місті Кааріна, 2024
В планах — переходити на робочу візу, яка веде до постійного президентства. У Фінляндії це можливо, якщо є робочий контракт з певною кількістю годин.
У Фінляндії важливо жити ближче до великого міста, бо саме там є можливості. Українці, яких після приїзду селили у провінціях на півночі, згодом все одно вибиралися ближче до міст. У місті є робота, але й життя тут дорожче.
В Еспоо місяць оренди трикімнатної квартири коштує близько 1400 євро (у Гельсінкі дорожче)
Менша квартира буде близько 800 євро, але разом з комунальними — близько тисячі (при цьому мінімальна зарплата зараз близько 13 євро на годину). Ще потрібно враховувати, що квартира під оренду буде порожньою — може навіть не бути підключена електрика. Геть усе — від меблів до лампочок — купуєш сам. Єдине, що буде — кухня.
Пральні машини є далеко не у всіх: у багатоповерхівці по черзі із сусідами можна прати та сушити речі у спеціально обладнаній пральні. А ще ти не маєш права клеїти шпалери або фарбувати стіни в колір, відмінний від білого, сірого чи блакитного. У Фінляндії, як і в інших скандинавських країнах, віддають перевагу мінімалістичному інтер'єру з білими стінами і меблями з IKEA. У фінському будинку не побачиш золотисті штори чи ліжко з балдахіном. До речі, будинки тут теплі, є централізоване опалення, що дуже важливо при суворому кліматі.
Наше місто Еспоо знаходиться на південному узбережжі, але навіть тут буває дуже холодно (якось було мінус тридцять і повітря буквально замерзало в носі), а сніг може йти навіть у травні. Найскладніший період тут настає у листопаді: довкола все сіре, постійно йде дощ, а світловий день дуже короткий. Йдеш на роботу в темряві, повертаєшся теж у темряві. Це гнітить, провокує депресію. Тому тут багато хто приймає не тільки вітамін Д, а й антидепресанти.
Кажуть, Фінляндія — країна щасливих, разом з тим тут високий рівень самогубств.
Стрес чи депресивний настрій можуть бути причиною невиходу на роботу й видачі лікарняного
Я не сказала б, що тут багато п'ють. Алкоголь дуже дорогий, і люди, які справді це люблять, пливуть на поромі до Таллінна, звідки повертаються з цілими тачками з пляшками. Я якось пливла на такому поромі — і була єдиною пасажиркою без тачки.
Попри специфічний клімат, Фінляндія мені подобається. І взагалі, не буває поганої погоди, буває лише неправильно підібраний одяг. Термобілизна, а також штани і куртки, що не промокають, — це тут речі першої необхідності. У Фінляндії немає гір, натомість багато красивих озер. Ми часто бачимо тут косуль, оленів, лисиць.
Зайчик біля дому
Цим людям немає куди повертатись
— Ліси й озера придають Фінляндії особливого суворого шарму, — підтверджує Христина Лєскакова. — А є ще білі ночі, до яких також потрібно адаптуватися. Спека тут буває рідко, хоча цього літа цілих три тижні трималося близько 28 градусів. Для фінів це спекотно, особливо з огляду на те, що тут немає кондиціонерів. Пережити сюрпризи клімату фінам допомагає їхній принцип «не напружуватися», піші прогулянки, а взимку — лижі.
А ще ж є Лапландія, де попадаєш у справжню зимову казку. Ми з донькою якось поїхали туди на один день. Перед Різдвом там неймовірна атмосфера, але навіть без ночівлі це дуже дороге задоволення.
За словами Христини й Інни, фіни досі активно допомагають українцям, обговорюючи потенційну загрозу і їхній країні з боку сусідньої Росії.
— В історії Фінляндії теж була війна з Росією, тому фіни нас розуміють і підтримують, — каже Христина. — Те, що Росія прагне поширити агресію на країни ЄС, тут також жваво обговорюється. Судячи з настроїв, фіни у разі необхідності підуть захищати свою землю. Хоча морально, звичайно, ніхто не готовий до війни. Завдяки соціальній захищеності фіни набагато більш розслаблені, ніж були ми до війни.
У Фінляндії справді почуваєшся безпечно: розумієш, що якщо раптом втратиш роботу, держава тебе підтримає, якщо раптом захворієш, тобі не доведеться шукати гроші на дороге лікування
І це і є одна з причин, чому так багато українців думають залишитися у Фінляндії навіть після закінчення бойових дій. А друга причина — походження українців, які приїхали до країни.
«Є особливість, яка відрізняє Фінляндію від Польщі та інших західних європейських країн: сюди приїхало багато українців з окупованих територій або зі сходу України, — цитує соціолога, члена правління Товариства українців у Фінляндії Арсенія Свинаренко фінське медіа YLE . — Це був чи не єдиний шлях потрапити з окупованих територій через Росію до Західної Європи, насамперед до Фінляндії, Естонії чи Латвії. Цим людям нема куди повертатись. Вони втратили все, їхні міста і села зруйновані» .
Тому дедалі більше українців, які перебували в країні від тимчасовим захистом, зараз переходять на довгостроковий дозвіл на проживання типу А, що дає можливість після чотирьох років перебування і роботи у Фінляндії подаватися на отримання дозволу на постійне проживання. І хоча закон передбачає, що людина, яка перебуває в країні, може мати лише одну посвідку на проживання, для українців зробили виняток — їм дозволено мати і тимчасовий захист, і дозвіл на тривале проживання.
Переговори між польським і українським урядами відбулися 28 березня у Варшаві. Польський прем'єр Дональд Туск заявив, що цій зустрічі передували сотні годин розмов між міністерствами і партіями. Переговори стосувалися передусім таких питань, як блокада кордону і торгівля, надання зброї, енергетика та відновлення України після російських атак.
Дональд Туск підкреслив: «Незалежно від того, чи матимемо ми з українським урядом конфлікт інтересів щодо деяких питань, немає такої сили у світі, яка могла б підірвати нашу дружбу і співпрацю. Нам легко було розмовляти сьогодні, адже у нас є чітка позиція в стратегічно важливих питаннях. Україна завжди може розраховувати на нашу підтримку у питаннях допомоги у захисті від російської агресії — матеріальної, військової, дипломатичної, а також підтримки України на міжнародній арені щодо її вступу в ЄС та НАТО. Ми з вами у цій драматичній ситуації нашої спільної історії».
Прем'єри Денис Шмигаль і Дональд Туск домовились будувати оборонні підприємства на територіях обох держав
Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі
Далі прем’єри перейшли до звітування по суперечливим моментам. Дональд Туск повідомив, що коли йдеться про питання, які хвилюють зараз певні соціальні та професійні групи, досягти їхнього вирішення так, аби обидві сторони отримали повну сатисфакцію, неможливо. «Ніхто з нас не залишився задоволеним на 100%. Але це і називається консенсус».
Я шукав рішення, яке б задовольнило насамперед польських фермерів, — сказав польський прем'єр.
За його словами, Польщі вдалося зробити крок вперед у питанні експорту зерна та транзиту сільськогосподарської продукції через країну.
Так, Польща розпочала місію з блокування вантажів зерна з Росії і Білорусі і наближається до ефекту, який можна порівняти з ембарго. Офіційного рішення ще немає, але Єврокомісія вже запропонувала ввести 50% мито на експорт зернових з Росії і Білорусі до ЄС. Цю ініціативу вже підтримали Міністерства сільського господарства Литви, Латвії, Естонії, Польщі і Чехії. «Очікуємо на ухвалення Брюсселем рішення про нові ставки мита», — додав Денис Шмигаль.
«Ми також на фінішній прямій щодо того, аби конкуренція з боку українських перевізників не була такою жорсткою для польських перевізників», — заявив прем’єр-міністр Польщі, але не розшифрував свої слова. Втім, за інформцією учасників переговорів між сторонами, готується розширення переліку забороненої української продукції. А ще — польський уряд заявив про підтримку повної заборони транзиту українського зерна, кукурудзи і соняшника. Остаточного рішення в цьому питанні поки немає.
Ліцензії на вивіз популярних агрокультур з України через польський кордон будуть погоджуватись з польською стороною
Зі свого боку український голова уряду Денис Шмигаль запропонував Польщі виішити питання з доступом на польський ринок укрїнського зерна, соняшника, ріпака та кукурудзи шляхом ліцензування. Український уряд запроваджує верифікацію — тобто без спецліцензій експорту цих популярних категорій через Польщу вже не буде. Денис Шмигаль пояснив: «Такі ліцензії видаватимемо лише за спільним походженням із польською стороною. Для української сторони це не дуже цікава історія, але ми погоджуємося на цей компроміс, аби аграрний експорт України не шкодив польським виробникам».
За словами українського прем'єра, переговори можна розділити на кілька важливих питань. Перше — зброя для України, створення спільних оборонних підприємств на територіях обох держав. «Україна вдячна Польщі за створення танкової коаліції, Україна очікує також на приєднання до такої важливої для нас артилерійської коаліції».
Друге питання — блокада кордонів, яка шкодить економікам обох країн. Денис Шмигаль нагадав, що з 17 мільйонів тонн агропродукції з України лише дві тонни їдуть наземним транспортом.
— На сьогоднішній день українське зерно не потрапляє на польський ринок, — запевнив Денис Шмигаль.
Що стосується таких груп, як малина і цукор, то сторони домовилися продовжуватии консультації. Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський зазначає, що такому довгоочікуваному порозумінню сторін цього разу сприяли новини з Брюсселю, де 29 березня має бути ухвалено продовження дії автономних преференцій для України, проте з обмеженнями, які пролобіювала Польща.
Також у планах України і Польщі — будівництво нових пунктів пропуску на кордоні. А ще — створення спеціального антикризового сільськогосподарського штабу.
Україна попросила вільно пропускати через кордон не тільки зброю і гуманітарку, але також пальне
«Українська сторона просить про те, аби разом з вільним пропуском зброї та гуманітарної допомоги через польський кордон пропускали пальне, адже від цього сильно залежить ситуація на фронті, — повідомив український очільник уряду. — Польща внесла пункти пропуску на кордоні до списку стратегічних об’єктів, ми зробили так само».
Чергове важливе питання — розвиток інфраструктури і відновлення. Зокрема, польська сторона погодилась взяти участь у відбудові Харківської області і продовження автомагістралі А4. Конференція з відбудови України відбудеться у червні в Берліні.
«Ще один важливий момент, який ми обговорили, — енергетика, — продовжив перераховувати Денис Шмигаль. — Польський уряд погодився допомогти стабілізувати нашу енергосистему шляхом імпорту електроенергії. Маємо також план будівництва лінії електропередач аж до Жешува, а це між іншим поглиблює інтеграцію української енергосистеми з європейською. Разом досягнемо певної енергонезалежності для наших країн. І Росія більше ніколи не диктуватиме умови в енергетиці на континенті».
Тиждень тому на українсько-польському кордоні стояло близько 100 вантажівок, які перевозили товари скандинавського ритейлера товарів для дому JYSK. Велика частка вантажівок вимушена рухатися окільними шляхами через сусідні країни, для того, щоб потрапити в Україну, — розповідає Country Director JYSK в Україні Євген Іваниця. Окремо в компанії наприкінці лютого-на початку березня почали тестувати новий спосіб постачання залізницею.
Євген Іваниця, Country Director JYSK. Фото: пресслужба JYSK
Утім гарантувати час доставки сьогодні важко. Є вантажівки, які стоять на кордоні понад три тижні. Наразі є питання і з товарами українського виробництва, що замовив JYSK для продажу в європейських магазинах і які застрягли на в’їзді в Польщу, і з постачанням товарів з європейських розподільчих складів в українські магазини JYSK. Щоправда, ця ситуація поки не вплине на вартість товарів, переконує Євген Іваниця:
— На цей час перегляду роздрібних цін на наші товари в сторону збільшення не передбачається. Логістика є лише одним з драйверів, що впливає на собівартість товарів, а ще є девальвація національної валюти. Потрібно зазначити й позитивні драйвери, зокрема зниження світових закупівельних цін на частину меблів, що закуповується JYSK. Тож на цей час позитивні драйвери частково балансують негативний ефект від подвійного росту вартості фрахтів з Європи в Україну. Водночас варто зазначити, що маржинальність реалізованих товарів JYSK в лютому 2024 року суттєво знизилась у порівнянні до минулого року, що підтверджує факт того, що JYSK частково взяв на власні плечі ріст логістичних витрат.
Загалом товарні запаси закінчуються не рівномірно. До прикладу, залишків готових фіранок може вистачити й на пів року, а то й більше, а от запаси садових меблів, сезон, яких, щойно стартував в магазинах і які ще не у всі магазини встигли завезти, дещо обмежені.
— У середньому на виставках магазинів представлено 90% від планового активного асортименту, а складських запасів вистачить на декілька місяців, — пояснює Country Director JYSK в Україні.
Доставлення подорожчало більш ніж удвічі
Вартість доставлення товарів з портів Польщі зросла у 2-2,5 раза порівняно з тарифами до блокади, зазначає директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К» Олександр Лук’янченко. Вантажівки компанії зараз стоять у чергах 7-10 днів.
Олександр Лук’янченко, директор напрямку «Меблі» компанії «Епіцентр К». Фото: приватний архів
— При цьому наша команда з логістики завжди перебуває в «активному режимі» та в пошуках маршрутів, щоб скоротити терміни постачання меблів, — каже Олександр Лук’янченко.
Відповідно, це впливає на ціну товарів для кінцевого споживача в Україні:
— Найбільше це впливає на габаритні недорогі товари, такі як стільці, офісні крісла, недорогі дивани. На таких товарах собівартість транспорту здорожчала в середньому на 18-22%.
Сподіваємось, що питання розблокування кордону буде врегульовано найближчим часом, адже це зменшить тиск і на меблевий бізнес
Деякі логістичні компанії повідомили своїх партнерів про тимчасове підвищення вартості доставлення вантажів на 10% у зв’язку з блокуванням кордонів польською стороною, що призвело до збільшення витрат на логістичні операції.
Через блокаду і затримки у логістиці в дорожчають меблі. Фото: «Епіцентр К»
Час очікування на кордоні складає в середньому 12-14 днів, якщо не буде критичного повного блокування. Кожен день простою вантажу — це додаткові 100 євро до вартості доставлення. Проте дехто з українських імпортерів меблів знайшов вихід: негабаритну продукцію B2C доставляють Укрпоштою (доставлення до 2 тижнів) чи Новою поштою (3-4 дні). У цьому випадку терміни поки дотримуються.
Головні проблеми — попереду
Більшість магазинів-орендарів у мережі меблевих ТЦ «Аракс» не відчувають критичного впливу на свою діяльність. Це вдалося досягти завдяки швидкій адаптації логістичних ланцюгів та пошуку альтернативних шляхів імпорту, зокрема через Румунію і формуванню достатніх запасів витратних матеріалів та кінцевих товарів на складах. Про це розповів Про це розповів керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін:
— Основне навантаження для сезонних товарів меблевого ринку розпочнеться в березні, ситуація стане більш критичною, якщо до цього моменту питання не буде вирішене. Компанії, які залежні від імпорту через морські порти, вже відчувають на собі логістичні складнощі, зокрема збільшення термінів доставлення з традиційних 2-3 днів до 2-3 тижнів в деяких випадках строки сягають в загальному неймовірних 3,5 місяця.
Керуючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін. Фото: з відкритих джерел
Уже зараз це призвело до значного збільшення витрат на логістику, включаючи портові штрафи за зберігання (Storage) та неповернення вчасно порожніх контейнерів (Demurrage), а також оплату за простій транспортних компаній. Також збільшилась і кількість видатків на перевезення, наголошує Панін:
— Один з наших орендарів LLC Cavas Group розповідав, що вантажівки не можуть виїхати з України в ЄС, щоб забрати замовлення з фабрик. Кожен день таких затримок збільшує дефіцит транспорту на завантаження з Європи, а значить швидко зростають ціни на перевезення. Вони вже зросли майже у два рази. Назад із Європи вантажівки теж стоять, іноді по 12 діб. У них виходить доставити набагато менше замовлень ніж раніше, зростає собівартість доставляння.
В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток. Це вплине на загальні заробітки та на подальші податки в індустрії
До прикладу ціла вантажівка коштувала з Європи 2500 євро, а зараз — 4000 євро залежно від країни та маршруту.
— Експортери також відчувають труднощі, зокрема з вивозом готової продукції за кордон, особливо хто має безпосередні продажі в самій Польщі. Це призводить до зниження торгового обороту та негативних наслідків для державного бюджету через недоотримання податкових платежів. Блокування кордону спричиняє загальне сповільнення економічного розвитку, підвищує вартість життя для кінцевих споживачів, на чиї плечі лягає фінансове навантаження у вигляді заложених витрат на товари та послуги. Це створює додатковий стрес для громадян та підприємств, ускладнюючи їхню фінансову ситуацію та впливає в цілому на національну економіку, — каже Панін.
Тут необхідні невідкладні заходи та міжнародні зусилля для вирішення кризи, відновлення нормального функціонування торгівлі та мінімізації негативних наслідків для української економіки та її громадян.
Микита Панін: «В імпортерів зараз стоїть вибір — або підіймати ціни, або зменшувати прибуток». Фото: ТЦ «Аракс»
Як на виклики реагують виробники?
Українська асоціація меблевиків (УАМ) 6 березня оприлюднила результати опитування членів асоціації щодо вже наявних та прогнозованих наслідків, з якими вони стикнулись через блокування кордонів.
Згідно з результатами опитування, 50% з респондентів зазначили, що блокування кордонів польськими перевізниками призвело до розриву середніх та довгострокових контрактів. Якщо блокада завершить наприкінці березня, 6% респондентів зазначили, що не зможуть відновити роботу. Майже 27% зазначили, що зможуть це зробити лише на 50%. До слова, згідно з цим же опитуванням, 94% респондентів налаштовані не зупиняти роботу підприємства, навіть, якщо ситуація не буде вирішена до кінця квітня 2024 року, проте 6% — не зможуть забезпечити таку тривалу стагнацію і будуть вимушені повністю зупинити роботу, якщо кордони не розблокують до кінця квітня 2024 року.
Заснована у 2014 році компанія Drommel, приміром, повідомила, що поки вони не відчули впливу блокади на виробництво, бо свій товар вони не експортують. Їхні меблі — у мінімалістичному стилі й виготовляються з дерева і сталі, а фурнітура і компоненти поки купуються без проблем.
Натомість засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов зауважує — блокада впливає на їхнє виробництво щодня:
— Постійно зривається постачання тканин, поролону. Наприклад, ми чекаємо тканину, яка має приїхати цього тижня, але нам телефонують, що доставлення відкладається на тиждень, потім — ще на тиждень, Це, звісно, впливає на терміни виробництва. І так само це впливає безпосередньо на продажі.
Коли дзвонить клієнт і чує, що замість, приміром, 3 тижнів, на виготовлення треба чекати усі 6, то він відмовляється і каже, що пошукає, де їм зроблять швидше
Засновник компанії з виготовлення меблів Tekstura Home Антон Молчанов. Фото: приватний архів
До слова, свою компанію Антон Молчанов відродив з нуля після евакуації: одне з виробництв нині в окупації, інше — зруйноване. Тож вільних обігових коштів в компанії майже немає.
— Всі кошти ми вкладаємо в обладнання і наразі не можемо накопичити 20-30 тисяч доларів, щоб мати великий запас комплектуючих на складі. У нас раніше був склад, але після того, як там все згоріло, ми вирішили, що такого більше не будемо робити. Вирішили, що не будемо заморожувати на складі великі суми, щоб у разі знищення майна принаймні не все було знищене, — пояснює бізнесмен.
Щоб розв'язати ці питання, додає управляючий мережею меблевих ТЦ «Аракс» Микита Панін, українські компанії-виробники активно шукають альтернативні шляхи доставляння та поступово відмовляються від імпортних матеріалів на користь якісних українських аналогів. Це не лише допомагає подолати поточні труднощі з імпортом, але й стимулює розвиток вітчизняного виробництва.
Олег Звягінцев вже багато років займається аграрним бізнесом в Україні, свою компанію створив у 2007 році. Серед напрямків його діяльності — продаж та дистрибуція насіння, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та сільгосптехніки відомих світових виробників. Також його компанія займається вирощуванням зернових та олійних культур, тваринництвом. А ще в полі зору бізнесмена — зернотрейдинг, послуги логістики.
Співвласник агрокомпанії «Агросем» Олег Звягінцев. Фото: приватний архів
Юлія Малєєва: Ще студентом ви навчались у Великій Британії. Що вам це дало?
Олег Звягінцев: Це не була класична освіта в коледжі, а програма з виїзду студентів на сезонні роботи до фермерів Великої Британії. Ми працювали на полях, де вирощувались салати, про які в Україні на той момент чули хіба що в Києві. А про вирощування цих культур у нашій країні тоді ще й розмов не було, бо був відсутній ринок збуту. Мене здивувала технологічність вирощування салатів, зокрема технологія поливу: до кожної рослини було підведено крапельний полив. Нині ми вже близько 10 років використовуємо доволі вдало цю технологію.
Вирощування зелені. Фото: Shutterstock
Також здивувало те, як фермери викидали частину яблук в поле. Як нам пояснювали, держава відшкодовувала їхню вартість. Як я на той момент зрозумів, тоді ще не було локального перероблення цих яблук, а везти далеко їх було не вигідно. На той час ми технологічно дуже відставали. А ось 3 роки тому, коли я знову був у Великій Британії, я зрозумів, що технологічно ми вже не гірші, а в деяких речах навіть кращі.
Загалом освіта за кордоном допомогла тим, що розширила погляди на життя у світі, змінила картинку в голові молодого хлопця, який приїхав з маленького села. Сам же Лондон зачепив своєю глобальністю та зарядив на все життя своєю міццю.
ЮМ: Як блокування польсько-українського кордону вплинуло на вітчизняний аграрний сектор? Які збитки несуть виробники, трейдери?
ОЗ: Усе почалось на початку весни 2023 року, коли уряд Польщі без попередження заблокував імпорт до своєї держави. У нас тоді було близько 400 вагонів зерна на прикордонних переходах. Щось з цього вдалось переспрямувати транзитом в інші країни, інше ми були змушені повертати на елеватори та вивантажувати. Втрати понесли дуже великі. Але і тоді Польща, яка є нетто-експортером, не була кінцевою країною призначення для обʼємів, які ми відвантажували. Тому підлаштуватися під нові правила транзиту нам було не важко. Згодом, як ми це зробили, вибудували наш бізнес по-новому, створили нову клієнтську базу у різних країнах, змогли домовитись з портами Польщі на перевантаження нашого зерна. І коли ми збудували бізнес на основі транзиту — нам знову кажуть «стоп». Для себе ми зрозуміли, що марно шукати ринок збуту в самій Польщі.
Ми не прагнули для себе розуміння з польського боку, але й не очікували, що і транзит будуть блокувати. При чому так, як роблять це зараз, — варварськими методами
Але цей транзит дає бюджету тієї ж Польщі додаткові гроші. І ми розуміємо, наскільки це блокування їм теж невигідне. Польській залізниці, де працюють поляки, ми платимо за транзит зерна вагонами. Ми платимо за перевантаження збіжжя на кораблі польським компаніям, де теж працюють поляки.
Та й сам польський бізнес інвестував багато коштів в розвиток логістичної портової та прикордонної інфраструктури, щоб збільшити потужності перевезень через їхню державу. Сьогодні боротьба з транзитом — це боротьба з власним бізнесом в Польщі, оскільки інвестори не зможуть повернути свої кошти в заплановані терміни. Це повне безглуздя
ЮМ: Які є обхідні шляхи блокади?
ОЗ: Для українського зерна ми маємо багато варіантів, як їхати на зовнішні ринки. У нас запрацювали одеські порти, через які тільки за лютий ми змогли експортувати близько 5,2 млн тонн. Для порівняння — залізничними шляхами ми відправили 0,7 млн тонн, з яких транзитом через Польщу — 60%. Ще 0,2 млн тонн експортували автотранспортом — з них через сусідню країну взагалі мізер поїхав. Це вже був початок блокувань. Тому, як можна побачити з цифр, Польща відіграє не надто велику роль в експорті для України. Але вона однаково залишається для нас можливістю працювати далі та розвивати для себе ринки Європи. Оскільки ми експортуємо транзитом через Польщу лише 500-600 тисяч тонн зерна, то, зрозуміло, що ми ніяк не впливаємо на формування цін в ЄС.
Це просто схоже на намагання розв'язати внутрішні питання через блокаду нашого спільного кордону
Інспекторська перевірка української кукурудзи біля узбережжя Стамбула. Серпень 2022 року. Фото: AFP/East News
ЮМ: Російська пропаганда ще до нинішніх протестів фермерів широко розганяла тезу про низьку якість українського зерна. Яка реальна ситуація?
ОЗ: Україна десятки років експортує зерно. Сказати, що ми відправляємо неякісне зерно, це як сказати, що автовиробники продають машини без коліс. Треба зрозуміти, що українські компанії є експертами в експорті саме зерна. Технології, якими ми доробляємо збіжжя на елеваторах, — найсучасніші. І ми цінуємо партнерські відносини з покупцями, тому не можемо дозволити собі підвести їх. Також, до відома, кожна партія, яка експортується, перевіряється на точці відвантаження за кордон. Тому про погану якість українського зерна — це точно непрофесійно. Ще ні разу не було доведено, що якість українського зерна була не такою, яку був готовий купляти покупець.
Україна майже не отримує зауважень щодо якості експортованої в Європу вітчизняної агропродукції. Претензії з боку партнерів становлять не більше 0,1% експортних обсягів. Про це повідомив голова Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Сергій Ткачук під час підбиття підсумків роботи відомства за 2023 рік в Укрінформі.
ЮМ: З жовтня 2020 року в країни ЄС заборонене ввезення сільськогосподарської продукції, що містить залишки хлорпірифосу і хлорпірифос-метилу, який широко використовували в Україні. Як розв'язали це питання аграрії? Наскільки українська агропродукція відповідає європейським (світовим) екологічним стандартам?
ОЗ: По-перше, дистрибʼютори, агрономи, покупці не перший рік наголошують товаровиробникам не використовувати заборонені в ЄС препарати, щоб не було проблем з якістю продукції під час її реалізації. До цих порад дослухалися. По-друге, покупці прописали у контрактах допустимий вміст хлорпірифосу з 2020 року. По-третє, багато хто з виробників вийшли на прямі продажі в ЄС. Експортуючи самостійно, вони беруть всі ризики на себе.
Також вся продукція, яка поставляється на ринок ЄС, тестується або відправником, або одержувачем в незалежній сюрвеєрській (інспекційній) лабораторії та супроводжується сертифікатами якості. Хлорпірифос — це тільки один з більше як 200 пестицидів, на які тестується зерно.
За наявності залишків того ж хлорпірифосу, товар не експортується в ЄС, не підмішується тощо. Відправити такий товар — це як вистрілити собі в ногу. Довгострокові відносини з покупцями так не побудуєш
ЮМ: Яка ситуація з квотами на агропродукцію в ЄС? Що треба змінювати?
ОЗ: На мій погляд, квоти руйнують ринок. Як їх встановлювати? На основі чого?
ЮМ: Хто наш найголовніший конкурент в глобальному масштабі? Наскільки перспективні ринки Азії? Про які культури йдеться?
ОЗ: Основні наші конкуренти за експортом кукурудзи та сої — це країни Південної Америки. А ось щодо пшениці, то це скоріш за все країна-агресор. Однозначно для нас в прерогативі будуть залишатись ринки Азії, а саме Китай, Індія та Близький Схід. Ми маємо орієнтуватися на них.
ЮМ: Європейські фермерські господарства дуже дотовані. Коли дотації скоротились, це стало однією з причин протестів фермерів. Чи варто Україні йти цим шляхом? Чи використати американську модель? Це ринок жорсткої конкуренції, де держава відшкодовує хіба що відсоткову ставку.
ОЗ: Шлях дотацій, на мій погляд, — це не наш шлях. Але, найімовірніше, ми до нього прийдемо. Бо якщо ми йдемо в Євросоюз, то ми маємо приймати його правила.
ЮМ: У чому майбутнє українського аграрного сектору — у виробництві сировини чи переробленні?
ОЗ: Для нас як для бізнесу на сьогодні це питання номер один. І ми всі розглядаємо можливості інвестицій в можливе виробництво з сировини, яку ми отримуємо з наших полів. Будь-яке виробництво — це не тільки додана вартість, але і податки, робочі місця та залученість в ланцюги виробництва їжі у світі. Але ми вже зрозуміли, що з виробленими продуктами з доданою вартістю нас не особливо сильно чекають на світових ринках. Тож розуміємо, які виклики нас очікують в майбутньому, ми звикли до цього, тому і рухаємось далі
ЮМ: Продаж землі в Україні: чи доцільно його відкривати у воєнний час? Які ризики? Чи не призведе це до того, що малі фермерства взагалі зникнуть, бо не зможуть конкурувати навіть на внутрішньому ринку?
ОЗ: Ринок вже відкритий. Якщо банки продовжать фінансування фермерів на купівлю землі, яка буде оброблятися, то, думаю, все буде добре.
ЮМ: Як ще перспективи України, крім зерна? Олія, цукор, тваринництво?
ОЗ: Ми давно стали світовим лідером з виробництва соняшникової олії та розвиваємось в бік ефективного перероблювання сої в олію та шроти. Думаю, що наступним етапом буде виробництво ріпакової олії. Це точно наш шлях як для аграрної країни. Ми розуміємо, що досить вже залишатись країною агросировини.
Також ми інтенсивно розвиваємо тваринницькі комплекси. Технологічно ми ще не дотягуємо до європейських технологій. Нас у цьому напрямку дуже сильно уповільнила війна. Але ми знову почали будувати нові ферми молочного вирощування та м'ясного скотарства. А ось щодо птиці, то ми технологічно йдемо на рівні з європейськими виробниками.
ЮМ: Зважаючи на перспективу вступу України до ЄС, чи можна спрогнозувати, що конфронтація між українськими й польськими аграріями продовжиться? Що треба нашому аграрному сектору ще в себе імплементувати? Чи можливо це зробити зараз?
ОЗ: Думаю, що загострення буде зростати, але ми маємо розуміти, що аграрний бізнес у наших країнах різний. Якщо ми говоримо про українські реалії, то це — великий бізнес. Орендатор обробляє від 500 гектарів і вище, є агрохолдинги, які обробляють близько 100 тисяч гектарів. Середній фермер в Польщі, якщо я не помиляюсь, це близько 11 гектарів. І він вже стає нетехнологічним порівняно з нами. Над цим мають працювати комісії з обох сторін. На мій погляд, наші можливості обробляти землю також відкриються й європейським фермерам, вони зможуть приїжджати в Україну, брати землю в оренду і спокійно працювати. Тим більше для нас це не нове.
Чимало європейців вже успішно працюють тут — вони відкривають свій ринок, а ми даємо їм можливості так само працювати в Україні
У цьому контексті для України дуже важливим є зосередження на власній інфраструктурі. Варто розширити можливості зберігання, побудувати більше залізничних вузлових станцій та відновити свою залізничну інфраструктуру. Приватний бізнес може виростити, побудувати місця для зберігання, перероблення. Держава повинна мати стратегію розвитку інфраструктури, яка має бути чітко пов’язана з європейською інфраструктурою.
Завантаження збіжжя на вантажне судно в одеському порті. Фото: Shutterstock / Elena Larina
ЮМ: Сухі порти: чи є в них майбутнє? Як треба модернізувати залізничну інфраструктуру України?
ОЗ: Однозначно є. Ми самі побудували такий сухий порт на кордоні Польщі та України. Хай там як, але стратегічне завдання обох наших країн — з’єднати Балтійське та Чорне моря. Це наші плюси, які мають використовувати Польща та Україна: бути технологічно та інфраструктурно надійними партнерами у світі. Тим більше на фоні загострення в Червоному морі світ шукає інші логістичні шляхи, і вони мають бути надійними. Ми вкладаємо великі гроші в нашу приватну інфраструктуру.
Сподіваємось, що держава після перемоги почне вкладати в залізничну інфраструктуру та автодороги. І це має бути частиною загальної стратегії й України, й Євросоюзу в цілому
ЮМ: З українською залізничною інфраструктурою є ще один момент: ширина наших колій не збігається з європейськими.
ОЗ: Для того, щоб розв'язувати проблему різних колій, передусім треба сформулювати чітко, у чому вона полягає, чого саме хочемо досягти. Лише потім треба ідентифікувати вузькі місця й шукати найкращі шляхи вирішення. Зараз триває багато розмов про перебудову всіх колій чи будівництво євроколії до Львова. Перша ідея взагалі утопічна. Щодо другої, то саме по собі будівництво євроколії до міста Лева не вирішить абсолютно нічого.
До прикладу, в країнах Балтійського регіону та Фінляндії вся залізниця — ширококолійна. За більш ніж 30 років незалежності та понад 20 років членства в ЄС, там ніхто залізницю не перебудовував. Вузька колія заходить з Польщі в Литву лише до Каунасу, за 80 км від кордону з Польщею. Навіть не до великого порту Клайпеди! Чому так? Бо це економічно недоцільно. Тобто витрати на будівництво не будуть покриті додатковою вигодою.
Звичайно можна багато говорити, що ці приклади не є релевантними для України через розмір території чи більший товаропотік, але давайте повернемося до головного: яку проблему створює різна колія? Тут ніби все просто: неможливість безшовного переміщення пасажирів та товарів. А оскільки пасажирські перевезення зазвичай дотаційні, та й їхній об'єм не такий великий, концентруватися треба саме на товарному потоці. Тоді треба дуже уважно придивитися до процедур, які відбуваються в момент передачі вагонів — чи то по євроколії в Україну, чи по широкій колії українських вагонів в країни ЄС, зокрема в Польщу. Саме тут сьогодні «найвужче горлечко».
Наприклад, потяг, завантажений товарами в Україні, передається через кордон в Польщу. Товар має бути замитнений, вагони мають бути опломбованими митними пломбами, товар мають оглянути прикордонники, за потреби — митники, а також додатково, залежно від типу вантажу, інші органи контролю (наприклад, санітарна служба). Більшість цих процедур відбувається на коліях загального користування, які під час такого огляду блокуються, тобто інші вагони ними проїхати не можуть. І це займає години! Далі потяг УЗ чіпляє ці вагони та тягне їх до кордону, де відбувається передача складу до європейського перевізника, який ще певний час перевіряє всі вагони на технічний стан. Після цього вагони затягуються на першу від кордону європейську залізничну станцію, де органи контролю відповідної країни ЄС проводять подібні до українських контрольні процедури. Приміром, на пункті залізничного переходу Медика-Шегині є лише 3 залізничні колії, якими може відбуватися рух в обидва напрямки, одна з яких виділена під пасажирські перевезення.
Враховуючи наявну інфраструктуру на кордоні та час на проходження всіх контрольних процедур, понад 6 потягів передати за добу неможливо! Тоді питання: як будівництво євроколії, наприклад до Львова, допоможе збільшити товаропотік? Ніяк! Першочергово треба сконцентруватися на удосконаленні процесів контролю — і з українського боку, і з боку сусідніх європейських країн. Це вимагає відносно невеликих витрат: десь треба розширити штат працівників, десь встановити додаткове обладнання чи навіть створити новий контрольний пункт на відповідній станції, в якому раніше не було потреби. Ці кроки дадуть майже миттєві результати для збільшення товарного потоку. Дещо в цьому напрямку вже зроблено, але цього недостатньо, бо державні машини завжди дуже повільні.
Другий етап — це розширення саме транскордонної інфраструктури, тобто треба побудувати додаткові колії безпосередньо на кордоні з країнами ЄС. Так, це звичайно триваліший процес, бо потрібні відповідні рішення урядів, проєктні документації, погодження тощо, але знову-таки це не такі величезні витрати. Все це можна реалізувати протягом декількох років. Лише після реалізації цих двох етапів можна переходити до ідеї будівництва євроколії вглиб території України.
ЮМ: Поговорімо й про застосування сучасних технологій в аграрній сфері. На якому рівні Україна у порівнянні з іншими країнами? Які технічні рішення у нас працюють, а які — ні? Які технології застосовуються на вашому підприємстві?
ОЗ: Я вважаю, що тут Україна займає провідні позиції, ми постійно рухаємось в бік збільшення своєї ефективності. Наша середня врожайність постійно збільшується. Якщо у 2021 році ми зібрали 106 млн тонн олійних та зернових культур, то у 2022-му були плани збільшитись на 10%. Та ми втратили частину територій, ще частина заміновані — й однаково змогли зібрати близько 70 млн тонн зернових та олійних.
Наші фермери завжди в пошуках ефективності, ми постійно підвищуємо орендну плату за землю, в нас дуже сильно подорожчала логістика, тому ми вимушені шукати способи бути ефективними
До прикладу, ми в «Агросем» використовуємо всі наявні інноваційні технології дистанційного аналізу вегетації з космознімків Sentinel Landsat. А також більш детальні — 3 метри на піксель з супутникових знімків Planet (детальна аналітика вегетації разом зі зручним мобільним додатком використовується через програмні продукти Cropwise Operations OneSoil).
Для більш детального аналізу RnD ділянок ми використовуємо дрони з мультиспектральною камерою, якість з котрих не надасть жодний супутник, але в цьому випадку ми не можемо покрити великі площі (це більш точкове рішення для розширеного аналізу ефективності різних гібридів, сортів тощо). Також ми інтенсивно використовуємо дрони під час внесення на поля засобів захисту рослин, це дає можливість швидше виконати ці роботи. Також ми у певні періоди погоди, наприклад, одразу після дощу, можемо вилітати та проводити необхідні роботи в полях.
Українські аграрії постійно шукають способи бути ефективними. Фото: Nina Liashonok /Ukrinform/East News
ЮМ: Наскільки дотримуються в Україні правильної сівозміни, ефективно використовуються площі?
ОЗ: Якщо хочеш бути ефективним, то мусиш дотримуватися правил сівозміни — землю не обманеш. Наші фермери обробляють свою територію довгий час та знають кожний гектар. Усі прийшли до того, що як хочеш віддачі, то маєш дбати про землю.
Ми всі використовуємо заощадливі технології, багато хто переходить на no till технологію (посів без глибокої обробки ґрунту). Ми цінуємо нашу землю!
ЮМ: Чи є в Україні проблема нестачі кадрів в аграрному секторі?
ОЗ: Так, кадровий голод ми дуже відчуваємо. Але це проблема не тільки аграрного сектору, це проблема всього бізнесу в Україні. І, на жаль, ця ситуація буде ще погіршуватись. І не тому, що людей забирають в армію, а тому, що бізнеси приречені розвиватись, а розвиток завжди — це люди!
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
