Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Повінь руйнує наші будинки і спогади». У Польщі прорвало ще одну греблю. Як допомогти?
Боротьба з паводком, спричиненим штормом «Борис»у Центральній і Східній Європі, триває. Постраждали Польща, Чехія, Австрія, Румунія і Словаччина. У Польщі відомо про 5 загиблих, у Чехії — 1, в Австрії — 1, у Румунії — 6. Оголошено режим стихійного лиха. У Польщі прорвало ще одну дамбу у місті Пачкув, до драматичного сценарію готується Вроцлав. Люди із затоплених районів потребують допомоги
Місто Клодзько вночі під час повені. Фото: Кася Нємєц
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«З великим болем дивлюсь, як повінь руйнує наші будинки і спогади», — пише мешканка польського Клодзько у соцмережі Facebook. Велика вода наробила стільки шкоди в Клодзько, що мер міста Міхал Пішко з сумом зауважив: «Ми програли цю битву».
Затоплений храм у місті Клодзько. Фото: FB Franciszkanie, prowincja sw. Jadwigi
Відомо про 5 загиблих у Польщі — 3 чоловіки й 2 жінки. Одна з жертв повені — лікар Кшиштоф Камінський, завідувач лікарні в Нисі, який повертався з роботи, але не доїхав додому — його автівку накрило водою.
Боротьба з паводком триває. Найважче — у Нижньосілезькому й Опольському воєводствах. Через прорив дамби деякі населені пункти занурились у воду на 6-7 метрів і тепер більшість будівель там зруйновано. Вроцлав залишається під загрозою затоплення. Прем'єр Дональд Туск оголосив про введення у південно-західній частині країни режиму стихійного лиха.
У районах, що постраждали, працюють 4,5 тисячі рятувальників — військових, інженерів, лікарів. Евакуюють людей за допомогою 12 гвинтокрилів, човнів і вантажівок. Укріплюють протипаводкові насипи, опікуються постраждалими, вивозять людей з місцевих лікарень.
Фото: Ministerstwo Obrony Narodowej
Україна запропонувала Польщі допомогу 100 своїх рятувальників. Про це глава МЗС Андрій Сибіга заявив на своєму X.
Як допомогти постраждалим від повені в Польщі?
1. Надіслати SMS зі словом SERCE на номер 75 265. З вашого рахунка зніме 6,15 злотих.
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі.
Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти.
Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB
Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?
Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.
Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.
Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.
Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.
— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?
— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.
Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними.
До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття
Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.
Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується
Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+.
Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном
Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.
А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій.
Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету
— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?
— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору.
Це бізнес-модель, а не дотаційна історія
Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів.
По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.
Діти пишуть листи воїнам
— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?
— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.
Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.
Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.
— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?
— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.
Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.
Заняття із писанкарства
Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями.
Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна
Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.
Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.
— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?
— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.
Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.
Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі.
Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Йоанна Мосєй:Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?
Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.
— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.
— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.
— Але як це зробити?
— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.
— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?
— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.
— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.
— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.
— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.
— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».
Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»
І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.
Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.
Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд.
Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.
Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify
Іспанія оговтується від урагану DANA, який забрав мінімум 217 людських життів, чимало людей зникли безвісти. 29 жовтня 2024 року в автономній спільноті Валенсія стався несподіваний і дуже стрімкий потоп. Зливи не припинялися всю ніч, річки вийшли з берегів, деякі мости було зруйновано, окремі міста відрізано від транспортного сполучення. Високошвидкісне залізничне сполучення між Мадридом і Валенсією відновлять не раніше ніж за 15 днів. Уряд направив до постраждалих регіонів найбільшу в історії мирного життя країни кількість військових.
Негода не відступила — дощі продовжуються, оголошено про небезпеку помаранчевого рівня в регіонах Мурсія, Каталонія та Валенсійське співтовариство. Інтенсивні дощі зумовлені явищем gota fria — ураганом із сильними опадами, що відбувається раз на кілька років восени вздовж іспанського узбережжя Середземного моря.
У 1957 році місто Валенсія вже зазнавало подібної катастрофи. Тоді через повінь загинуло понад 300 людей. Уникнути повторення трагедії у місті допомогла зміна інфраструктури річки Турія. На жаль, це не врятувало замістя й інші регіони.
Sestry поговорили з українцями, які опинилися в епіцентрі урагану DANA. А також з тими, хто одразу включився в активну допомогу іспанцям у цій трагедії.
Наслідки повені на одній з вулиць Седаві, Іспанія, 30.10.2024. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
«Вода йшла так швидко, наче десь відкрили кран»
Вікторія Ільчі, яка приїхала до Іспанії з Києва через війну, розповідає, що у самій Валенсії не було жодних ознак урагану. Тому ввечері 29 жовтня вона спокійно поїхала до магазину ІКЕА, що за 10 кім від Валенсії.
— Було близько 20.00, коли я приїхала, — все було тихо й спокійно, — розповідає Sestry Вікторія Ільчі. — Аж за 20 хвилин в магазині оголосили прохання перепаркувати машини на верхній паркінг, бо почала підніматись вода. Я не одразу зрозуміла цього оголошення, бо іспанську поки розумію неідеально і в моєму лексиконі не було слова «повінь» — inundacion. Коли я пішла переставляти автівку, води на нижньому паркінгу було вже по коліна і вище шин. І поки я виїжджала на верхній рівень, вода піднялась вже до скла!
Вікторія Ільчі показує, що стихія за кілька хвилин зробила з вулицею та машиною. Приватний архів
Вода дуже швидко прибувала. Її прийшло так багато, ніби десь кран відкрили. Моя автівка залита водою. Думаю, працювати вона більше не буде. Але найголовніше — я жива. Те, що я опинилася в ІКЕА — найкраще, що могло зі мною тоді статися.
Бо ті, хто був на той момент на дорозі, постраждали найбільше. Машини ніби стали пасткою для людей. Якби я виїхала трохи раніше, може, і не говорила б зараз з вами...
Я переночувала в ІКЕА. На підлозі. Працівники надали нам усе необхідне. Змінний одяг, матраци для сну, ковдри, подушки, капці. Нагодували теплою їжею. Феноменально спрацювали. І не тільки у цьому. Вони постійно витягували людей з вулиці. Як могли. Канатами, руками. Усі долучалися до рятування. Когось врятували, когось, на жаль, ні. Я бачила людей, які трималися за стовп протягом 7 годин. У холодній воді. І кричали «Help!» — «Допоможіть!» Але вони були настільки далеко, що їм не могли допомогти. Вода зносила все на своєму шляху.
В ІКЕА я поїхала сама, мої діти залишилися вдома з нянею. Ми живемо у самій Валенсії, де нічого не відбувалося, але страшно все одно було. Я тут — діти там. Коли зрозуміла, що доведеться ночувати в ІКЕА, попросила друзів, щоб вони забрали дітей до себе на ніч. Молодший син не дуже перелякався, а от донька не спала всю ніч — переживала.
Отак люди ночували в ніч потопу в IKEA. Фото: MANAURE QUINTERO/AFP/East News
Зранку вода зійшла. Людей почали евакуйовувати (рятувальні операції не проводилися до того, як вода пішла). Дорога була заблокована, виїхати було неможливо. Тож ми чекали. Десь о 13.00 годині мені вдалося виїхати. Те, що я побачила дорогою, це армагеддон. Тисячі побитих машин, розкиданих по дорозі. Всюди глина. Відчуття катастрофи. Знаю людей, які й досі не знайшли своїх близьких.
Зараз усі включилися в допомогу. І іспанці, і українці. Дуже багато українців. Збирають одяг, продукти, кошти. Надають тимчасове житло тим, хто втратив домівки. Або просто виходять розгрібати завали. Руками.
«Дівчина трималась за вікна нульового поверху. Її зносило водою. Ми кинулись на допомогу»
Ігор з Житомирської області працює в Іспанії вже кілька років. Живе в окрузі Бенетусер, провінція Валенсія. Під час повені Ігор із сусідом рятували дівчину від повені. Своє прізвище Ігор попросив не називати, адже не вважає себе героєм.
— Ми, українці, — народ, підготовлений вже, здається, до всього, — каже Sestry Ігор. — Величезний потік води заскочив мене вдома. Я дивився новини, але не приділив їм належної уваги. Продовжив працювати. Згодом у квартирі зникло світло, і я вийшов на свій балкон на 4 поверсі. І побачив, що дорогами стрімко несеться вода. Тоді води було десь по коліно. За 5 хвилин потік вже зносив автівки. Все розвивалось дуже швидко.
Фото, зроблені з балкона Ігоря. Приватний архів
Світла, зв'язку, інтернету, води в кранах незабаром уже не було. Я опинився заблокованим у квартирі. Спостерігав за цим жахом з балкона. І раптом побачив, що вода вже затопила нульовий поверх нашого будинку. І що мій сусід Володимир (теж українець) намагається витягнути з води дівчину, яку зносило потоком. Вона трималася за вікна нашого нульового поверху. Я зрозумів, що треба допомогти.
На той момент нульовий поверх вже був затоплений майже до стелі. Ми намагалися розбити скло вхідних дверей (скло було броньованим, тому це було непросто). Хвилин 5 вдвох вибивали ті двері. На якийсь момент мені навіть здалося, що ми не справимося. Але нам вдалося. Ми витягнули дівчину й потім затягнули до нашого під'їзду. Вона виявилась іспанкою. Тому ми відвели її до сусідів-іспанців, і далі допомагали їй вже вони.
«Тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти»
Ганна Крючкова з Кривого Рогу була вражена наслідками урагану DANA і включилася в допомогу постраждалим:
— О 6.00 я відвела дитину в школу і поїхала на роботу. Бачила, що деякі будівлі обгородили стрічкою. Щоб люди не ходили близько до дахів, бо щось могло впасти просто на голову. Але таке тут часто роблять. Близько 8 ранку пролунала перша сирена. На той момент уже були значні затоплення. Але дощу — ні краплини. Ми бачили, що відбувається, у соцмережах. У центрі Валенсії нічого не було, тільки сильний вітер.
Моя керівниця їхала вздовж порту Картахена. Розповідала, що вода йшла дуже стрімким потоком, постійно лунала сирена. Вона ледь вибралась.
І тільки коли друзі, колеги, знайомі стали надсилати відео того, що вони бачили в передмісті, прийшло усвідомлення, що просто зараз стихія забирає сотні життів. У ту першу ніч я не змогла заснути. І допомогти нічим теж не могла. Відчуття безсилля з’їдало мене зсередини.
Ганна на дорозі до Валенсії. Приватний архів
Вранці наступного дня ми зібралися в офісі — ті, хто зміг добратися. І вирішили, що будемо допомагати Іспанії у цій трагедії. Стали телефонувати в служби Червоного хреста, лікарні, точки збору допомоги. Ми хотіли з’ясувати запит — що саме зараз потрібно. Всюди був хаос — ніхто не розумів, що робити. Ми навіть в консульство України їздили, аби дізнатися, чим можемо бути корисними. Зрештою ми відкрили точки збору гуманітарної допомоги в трьох містах: Аліканте, Бенідорм, Валенсія. Я працюю у великій агенції нерухомості, тож ми змогли собі дозволити надати такий обсяг допомоги. Ми навіть зняли одну нашу будівельну бригаду з об’єкта та відправили на допомогу українському бізнесу розгрібати завали, спричинені ураганом. Закупили інструменти, провізію — все необхідне.
Я бачу, що зараз дуже багато українців включилися в допомогу Іспанії
Підприємці збирають допомогу та розвозять її постраждалим. Допомагають розчищати дороги. Сполучення між містами порушено. Сотні машин залишилися просто на дорогах. Як кладовище автівок. Загинуло також чимало тварин. В епіцентрі руйнувань люди ходять в масках, бо відчувається трупний запах. Ми намагалися потрапити туди, але нас не пропустили поліцейські.
Ситуація виглядає, як фільм жахів. Але люди — неймовірні. Зараз до постраждалих міст, куди неможливо доїхати автівками, тисячі людей ідуть пішки, аби допомогти.
«Тільки ми оголосили про збір допомоги полякам, як відгукнулося дуже багато українців, — розповідає Sestry голова фонду Uniters Галина Андрушків. — Нам дзвонили й питали, чим можна бути корисними, адже українці як ніхто знають, що таке втратити дім.
Наш фонд активно співпрацює із різними рятувальними службами, і від них ми дізнаємося про всі потреби.
Зараз збираємо термоковдри, ліхтарики, гумові чоботи, помпи для просушки, питну воду, спреї від комарів, таблетки та фільтри для очищення води. Також звертаємось до всіх, хто може стати волонтером, яких бракує, і допомогти боротися з наслідками стихії на місці
Поки що просто вносимо до списків цих людей, поїхати вони зможуть лише після того, як на місці відпрацюють рятувальники, санепідемслужби. Можливо, знадобиться допомога у розборі завалів та відновленні міста. Але ми не хочемо створювати хаос і заважати, тому чекаємо на команду польських координаторів».
Від початку війни завдяки праці фундації Uniters, яку заснували українки Галина Андрушків і Вікторія Батрин, сотні українців щодня отримували допомогу. Тепер ці люди дзвонять, приходять і питають, чим вони можуть допомогти полякам у боротьбі зі стихією або її наслідками.
Зруйнований Lądek-Zdrój після прориву дамби в Stronie Śląskie. Фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl
Мешканку Херсона Ірину Харченко з донькою Яною Sestry зустріли у варшавському районі Охота — вони несли дві великі сумки із засобами особистої гігієни, гумовими чоботами й кормом для тварин.
«Коли ми побачили страшні кадри повені, всередині все завмерло, адже одразу згадали свій будинок. Дуже добре розумію почуття поляків — боляче втратити свою оселю, звичне життя. Я працюю в українському салоні манікюру, і ми з колегами зібрали речі першої необхідності. Знаю, що багато постраждалих зараз живуть у готелях, у чужих людей, і їм буде приємно отримати частинку турботи від інших. А ще ми візьмемо на перетримку собаку із сім'ї, яка постраждала від паводку. Її господарі зараз перебираються в Лодзь, і доки вони будуть зайняті нагальними питаннями, ми будемо піклуватись про їхнього улюбленця», — розповідає Ірина.
Шпротава, де розлилася річка Бобр. Фото: Łukasz Cynalewski / Agencja Wyborcza.pl
У Кракові про збір допомоги постраждалим оголосили три громадські організації, які об’єдналися задля спільної мети.
За словами волонтера Геннадія, українська спільнота у Кракові відгукнулася миттєво — відразу стали приходити люди і приносити необхідні речі.
— Серед необхідного ми визначили воду, суху їжу, їжу швидкого приготування, засоби гігієни. Запиту на допомогу не було. Це повністю наша ініціатива. Цікаво, що приходила до нас переважно молодь (старші люди перераховували гроші на рахунки постраждалим — Ред.).
Ми тут з початку великої війни. Пам’ятаємо, як поляки нас зустріли, як допомагали. Тепер, коли вони опинилися в біді, допомагаємо ми. Ми співпрацюємо з польською організацією Freedom space. Зібране нами поїде до Нижньосілезького воєводства.
Дарія Січкар, представниця волонтерської організації Sun for Ukraine, вважає, що долучитися до допомоги Польщі зараз — обов’язок:
— З нашою організацією зв’язалась християнська організація «Слов’янська місія в Європі» і запропонувавла організувати допомогу для польського народу. Наша допомога у цій ініціативі — інофрмаційна. Маємо велику й активну аудиторію в соцмережах. Наш допис про збірку широко поширювався мережею і збірка вдалася. Хотіла б подякувати активним українцям за кордоном за їхню позицію та допомогу.
Артур Баглюк, співзасновник християнської організації «Слов’янська місія в Європі» розповів, чому зв’язався з представником польської волонтерської організації Freedom space, щоб через нього передати зібрану допомогу. «Я знав, що він власноруч передасть те, що ми зібрали, постраждалим. Тішуся, що все вдалося. Будемо й надалі продовжувати нашу діяльність. Збірка триває».
Допомога українців у Кракові. Фото Ксенії Мінчук
Куди звертатись у Варшаві й Кракові, щоб допомогти постраждалим від повені?
У Варшаві:
1. Залишити допомогу потерпілим можна в Пункті Допомоги Uniters у Варшаві за адресою Al. Jerozolimskie 30 з понеділка по суботу з 12:00 до 19:00.
Якщо ви готові стати волонтером, заповніть форму за посиланням.
2. У Варшаві допомогу постраждалим від повені збирають у всіх районах. Допомогу можна приносити в ужонд за місцем проживання, звідки речі будуть доставлені на станцію фільтрації і розподілені між постраждалими.
Вранці вода у Вроцлаві увійшла до однієї з місцевих ферм. Її господарі поки відмовились від евакуації, але для мешканців міста це тривожний сигнал про небезпеку. Повідомлення гідрологів щодо прогнозів, чи станеться у Вроцлаві паводок, відрізняються, тому місто про всяк випадок готується до найгіршого сценарію.
За даними спеціалістів hydro.imgw.pl, рівень місцевих річок у регіоні наступний:
Одра: 399 см при нормі 380 см (прогноз — підвищення до 20.09 до 640 см; Олава: 310 см при нормі 250 см; Бистшиця: 317 см при нормі 230 см; Слеза: 342 см при нормі 300 см.
Коли в 1997 році Одра вийшла з берегів, стався Повінь тисячоліття. Вода піднялась на 4 метри за пів дня, в результаті чого загинуло 56 мешканців Вроцлава. Люди пам’ятають цей страшний потоп, який затопив близько 40% міста. Сім тисяч людей залишились тоді без даху над головою, сорок тисяч втратили свої статки. У 1997 році люди теж укріплювали береги мішками з піском, але сила стихії була такою, що укріплення не допомогли.
Зараз тим, як місцеві мешканці, волонтери й військові готуються до можливого паводку во Вроцлавії, укріплюючи береги, можна тільки захоплюватись. Тисячі мішків наповнюють піском, перевозять і будують з них захисні смуги. До того ж люди готуються до можливої евакуації, збирають евакуаційні рюкзаки.
Полиці продовольчих магазинів пусті: люди закупились водою (адже під час повені можна пити тільки воду у пляшках) і продуктами. Верхні поверхи багаторівневих парковок зайняті автівками, а ті, хто живе неподалік річок Одри й Олави, здійснюють також вертикальну евакуацію — переносять усі цінні речі на верхні поверхи будівель.
Не забувають люди і про тварин у притулках, до яких тягнуться черги автівок з бажаючими забрати і врятувати песика чи кота.
Фото: Tomasz Pietrzyk / Agencja Wyborcza.pl
Фото: Grzegorz Celejewski / Agencja Wyborcza.pl
Фото: FB Hydropolis
Фото: @Wiktoria_Szydlo
Фото: FB wroclaw.pl
Фото: FB Prezydent Wroclawia Jacek Sutyk
Люди приїхали до притулку рятувати тварин. Фото: @OloCzarny
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
