Придбати квартиру у Європі й не потрапити у пастку

<span style="display: block;  margin-top: 1rem;  margin-bottom: 1rem;  padding: 1rem;  background-color: rgb(234, 234, 234);">«Більше знань — менше страху» — це серія про досвід українців у формуванні стійкості: про вміння реагувати на кібератаки та відключення електроенергії, про організацію евакуації та надання допомоги, а також збереження психічної рівноваги під час війни. Поки армії світу аналізують тактику українських збройних сил, ми придивляємося до уроків, які дає суспільство. Адже це про побудову безпечного майбутнього. Серія створюється у співпраці зі стратегічним партнером — Фондом PZU

Щохвилини у світі хтось потребує допомоги — і часто долю потерпілого вирішують не медики, а звичайні люди, які опинилися поруч. Вчасно накладений турнікет, прямий тиск на рану чи навіть правильно підібрані слова — іноді цього достатньо, щоб врятувати. Які навички обов’язкові для кожного цивільного? Як не зашкодити? І які стандарти НАТО спростував досвід війни в Україні?

Помилки, що коштують життя

Наталія Жуковська: Які базові навички з домедичної допомоги має знати кожен на випадок надзвичайної ситуації?

Сава Чуйков: Якщо говорити про навички, то немає якогось «мінімуму». Є обставини, які трапляються найчастіше — наприклад, ДТП або зупинка серця. Є більш складні — скажімо, похід у гори, де хтось зірвався зі схилу й отримав важкі травми. Якщо поруч є люди, які знають, як діяти, вони можуть врятувати життя. Тож що більше ви знаєте — то краще.

Якщо ж говорити конкретно, мінімальний набір життєво важливих навичок такий:

·    Зупинка кровотечі — уміти накладати турнікет, робити прямий тиск на рану, користуватися бинтами для тампонування і  пов’язками.

·    Розпізнавання критичних станів — втрати свідомості, інсульту, серцевого нападу, судомних нападів. 

·    Серцево-легенева реанімація (СЛР) — базовий навик, який реально рятує життя.

Також важливо вміти забезпечити людині без свідомості прохідність дихальних шляхів, перевернувши її на бік. Знати, як користуватися автоматичним зовнішнім дефібрилятором (АЗД) і проводити штучну вентиляцію легень. Навіть найпростіший дихальний мішок за 300-500 гривень (близько 30 злотих) варто мати в автомобілі чи офісі. 

Сьогодні кожна людина має знати бодай основи тактичної медицини. Вміти асистувати медикам, рятувальникам чи поліцейським під час вибухів, терактів, аварій, пожеж, ДТП з великою кількістю постраждалих. Бо медиків і рятувальників не вистачає у жодній країні. Натомість люди поруч часто мають сили допомогти, але не мають для цього знань. І через це або бездіяльні, або навіть заважають фахівцям, бо панікують. 

— Які найпоширеніші помилки допускають люди, коли намагаються надати допомогу пораненим?

— Основні помилки: не навчатися взагалі; думати, що прочитати в інтернеті — це те саме, що пройти тренінг; пройти один курс у житті і вважати, що цього достатньо.

А ще — неякісне навчання або «інструктори» без компетенції, які поширюють міфи. Серед цивільних це трапляється рідше, а от у військових, на жаль, були фатальні наслідки через неправильні дії. Найпоширеніший міф — що турнікет треба періодично послаблювати, «щоб відновити кровообіг». Це радянський пережиток, який уже коштував життів. Щоразу, коли людина так робить, поранений втрачає ще трохи крові, а іноді ті 200 мл стають вирішальними.

— Тобто якщо людина не впевнена, що робити, — краще взагалі не чіпати постраждалого?

— Не зовсім так. Не можна просто стояти осторонь. Якщо ви не знаєте, як надати допомогу фізично, зробіть те, що можете: викличте медиків, забезпечте безпеку місця події, зупиніть рух, покличте інших, знайдіть аптечку, заспокойте людину. Навіть це — вже допомога. Найгірше — коли ніхто нічого не робить, байдужість. 

— В Італії український військовий у відпустці побачив пораненого хлопця і наклав джгут. В яких випадках життя може знадобитися ця навичка?

— Уміння накласти джгут може врятувати не тільки на війні, а й у мирному житті. Таких випадків дуже багато

Історія з Італії показова.

Є три основні ситуації, коли накладання турнікета — життєво необхідне:

1. Масивна кровотеча з кінцівки, коли кров буквально б’є струменем або просочується настільки швидко, що бинт чи серветка миттєво промокають.

2. Відрив або частковий відрив кінцівки — тут не можна втрачати час, одразу потрібно ставити турнікет.

3. Турнікет має стояти на 5-8 см вище рани, але ніколи на суглобі. Затягуємо до повної зупинки кровотечі — доки не перестане просочуватися кров. Після цього фіксуємо час накладання (можна написати маркером на шкірі, пов’язці або прямо на самому турнікеті).

— Як правильно зупинити кровотечу, якщо немає спеціальних турнікетів?

— Турнікет коштує близько 30 доларів, і я не розумію, чому люди часто питають, як зробити турнікет власноруч. Це ж річ, яка реально рятує життя.

Якщо ж турнікета немає — не можна імпровізувати! Масивну кровотечу часом реально зупинити прямим тиском руки. Це як зі шлангом на городі — якщо ви його придавите, вода перестає текти. Так само й тут: натиснути, але знати де, як і в якому напрямку тиснути.

Другий метод — тампонування рани. Берете бинт або навіть шматок тканини й поступово, шар за шаром, заповнюєте поранення, створюючи всередині тиск. Потім фіксуєте зверху бинтом чи футболкою, і цього в багатьох випадках може бути достатньо. Стерильність тут не головна — головне зупинити кров. Використовуйте одяг — свій чи потерпілого. 

— Декілька місяців тому стала відома історія українського полоненого, якому росіяни перерізали горло, але він перемотав його і вижив. Що саме він зробив, що йому це вдалося?

— Не бачив, що саме робив той чоловік, але загальні принципи у разі поранення шиї такі:

1. Контроль кровотечі — перше завдання. Якщо великі судини не зачеплені й кровотеча відносно контрольована, можна:

здійснити прямий тиск на рану (марлева/чиста тканина, притиснути долонею);

якщо доступно — затампонувати  рану гемостатичним бинтом або хоча би марлею і притиснути;

турнікет на шиї не застосовують — небезпечно. Для шиї — саме прямий тиск і тампонування.

2. Не витягувати чужорідні предмети, якщо вони в рані — фіксуйте їх на місці і притискайте довкола, щоб зменшити кровотечу. Видалення може викликати сильнішу кровотечу.

3. Слідкувати за диханням: якщо воно ускладнене (задуха, хрипи, кров у роті), треба:

звільнити дихальні шляхи (прибрати кров, блювотні маси);

посадити/покласти людину напівсидячи, якщо вона при свідомості і це не заважає контролю кровотечі;

якщо людина непритомна — поставити в бічне стабільне положення  або забезпечити прохідність дихальних шляхів і бути готовим до реанімації.

4. Якщо рана наскрізна і трахея пошкоджена — це вже надзвичайно складна ситуація. 

5. Психологічний бік: за можливості треба заспокоювати постраждалого, підтримувати його, бо паніка погіршує стан.

6. Не робити речей, у яких ви не впевнені: наприклад, не намагайтеся «виймати» язик чи засунути сторонні предмети в рот; не робіть ніяких  хірургічних маніпуляцій без навичок.

Аптечка нового часу

— Як діяти, якщо людина непритомна, але дихає — які кроки допоможуть зберегти їй життя?

— Перше — покликати на допомогу і викликати швидку.

Друге — перевернути людину на бік, щоб забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Третє — відсунути підборіддя від грудної клітки, щоб дихальні шляхи залишалися відкритими. Людина має лежати боком, голова трохи закинута назад.

Постійно контролювати стан людини. Якщо він змінюється — одразу повідомити диспетчера швидкої, це може бути критично важливо.

Бризкати водою, обмахувати, давати щось нюхати — це ритуали, які не допомагають. 

— Як швидко вирішити, кого рятувати спершу, якщо поранених декілька?

— Це дуже складно. Існує поняття сортування поранених — цьому вчать професіоналів. Для цивільної ж людини правила такі:

• Надавайте допомогу тим, хто ближче — якщо їхній стан приблизно однаковий. 
• Починайте з тих, у кого є явні загрози для життя: масивна кровотеча, великий крововилив, відсутність дихання тощо. І ще важливий момент: 

Часто люди допомагають тим, хто голосніше кричить, але це оманливий індикатор

Найсерйозніші поранення (масивні  кровотечі, тяжкі черепно-мозкові травми) можуть робити постраждалого слабким і мовчазним — він може не подати голосу. Тому не покладайтесь тільки на крик — дивіться на ознаки кровотечі, свідомість, дихання. 

— Що має бути в аптечці вдома і в автівці сучасної людини, чого раніше, до війни, там не було?

— Я порадив би, щоб цивільна аптечка включала елементи, які раніше були характерні для військових аптечок. Обов’язково мають бути засоби для зупинки кровотечі

У мінімальному наборі — гемостатичні бинти, бандажі, бинти звичайні й еластичні. Ідеально — наявність турнікетів. Що більше — то краще, але щонайменше один-два. 

Також потрібні: ножиці (щоб розрізати одяг чи бинти), одноразові рукавички, маркер (щоб позначати час накладення турнікета або записувати важливу інформацію), термоковдра.

Якщо говоримо про автомобільну аптечку — додатково бажано мати:

• засоби для іммобілізації переломів (шини), можливо — мʼякі ноші;
• жилети світловідбиваючі (бажано декілька);
• кілька джерел освітлення — ліхтарики або хімічне світло;
• вогнегасник(и) — при цьому маленький аерозольний балончик часто недостатній; бажано мати більш потужний вогнегасник. Не купуйте вогнегасники щоб зекономити гроші і місце. Придбайте щонайменше 3-кілограмовий або декілька 1-2 кілограмових.

«Навчіться говорити з потерпілим — це теж рятує»

— Як заспокоювати людину, якій надаєш допомогу, щоб вона не заважала працювати й не панікувала?

— Це окрема навичка, якій треба вчитися. Один з практичних підходів — використати методи, які застосовують при гострій стресовій реакції. Коротко — працюємо дуже простими, чіткими фразами, щоб переключити увагу мозку й викликати конкретну реакцію.

Кроки, які допомагають:

1. Зверніться до людини по імені або позивному (наприклад: «Іване», «Ольго»).

2. Коротко опишіть, що сталося: «Ми тут, сталася така-то ситуація».

3. Поставте просте, контрольне питання: «Ти мене розумієш?» або «Як тебе звати?» — щоб отримати реакцію.

4. Дайте людині просте завдання — щось виконати руками: «Тримай ліхтарик», «Принеси драбину», «Поклич, будь ласка, Петю». Це мобілізує тіло і відволікає від паніки, плюс віддаляє людину від безпосередньої зони, де вона може заважати.

5. Якщо є можливість, делегуйте заспокійливу роль спокійній людині або іншому рятувальнику — краще, коли хтось один постійно супроводжує постраждалого, контролює його стан і за потреби допомагає.

Робіть це коректно й поважно — не грубіть і не «відштовхуйте» людину, бо це може викликати агресію або посилити стрес.

— З вашої практики — були випадки, коли базові навички домедичної допомоги реально врятували життя?

— Так. Нещодавно була ситуація в метро: жінка почала задихатися через сторонній предмет у горлі. Моя учениця підбігла й видалила шматок їжі — людина змогла дихати. Є багато випадків з військовими, коли прості навички — контроль кровотечі, накладання турнікетів — рятували. 

Якщо ви вмієте одягнути шкарпетку, то, найвірогідніше, зможете опанувати ці навички. 

Уроки війни для світу 

— Правила домедичної допомоги, яких ви навчаєте — це протоколи, написані американцями?

— Вже не зовсім. Сьогодні протоколи оновлюються, адаптуються і враховують практику й досвід різних країн. Українські реалії внесли свої корективи. Українці додають практичні напрацювання з бойового досвіду та цивільної медицини до загальносвітових рекомендацій. Одна з найважливіших — ми підняли важливість питання переливання крові на якомога ранніх етапах.

Українці показали, що не тільки медики, а й бійці повинні бути навчені переміщенню постраждалих, накладенню турнікетів і конверсіям

Ще один важливий момент — увага до черепно‑мозкових травм (ЧМТ). Ніхто в Європі чи США не мав стільки поранених з ЧМТ, як українці. Це підтвердило необхідність окремої уваги до контузій і важких ЧМТ та раннього застосування кисню для таких поранених.

Українці також розробили й популяризували деякі ефективні засоби, наприклад вузловий турнікет «Шлях», турнікет «СІЧ», які визнані дуже дієвими, і на це вже звертають увагу комітети, що пишуть рекомендації. Це важливий внесок у світову практику.

— Які головні уроки української тактичної медицини можуть бути корисними, зокрема, в Польщі?

— Уроків багато, і вони корисні для будь‑якої країни, яка опиниться в умовах війни. Ось головні з них:

1. Евакуація «за годину» — міф у реальних бойових умовах.

Система НАТО спирається на швидку евакуацію — гелікоптерами, літаками або мобільним транспортом. В реальності евакуація може займати не одну годину, а кілька годин, днів або навіть тижнів. Це треба враховувати у плануванні.

2. Критична нестача медичного персоналу — треба перекваліфіковувати цивільних. Потрібно готувати «молодший медичний персонал» — людей без профільної медичної освіти, які можуть виконувати роль санітарів, медсестер‑помічників тощо. Професійних медиків буде замало.

3. Навчання має бути максимально спрощеним і прискореним.

Умови диктують: якщо інші готують медиків місяцями чи роками, нам часто доводиться робити це за дні чи тижні. Матеріал потрібно стискати до найважливішого — практичні алгоритми, прості дії, багато практики.

4. Транспорт буде часто недоступний — багато евакуацій буде «на ногах», власними силами. Потрібна підготовка до носіння і базової евакуації без спецтранспорту.

5. Дрони й наземні роботизовані комплекси — ключ до доставки й евакуації.

Так, дрони вже доставляють медичні матеріали: кров, ноші, засоби для догляду за пораненими.

6. Гнучкість евакуаційного транспорту — мультифункціональність.

Часто транспорт везе в боєприпаси, і бійців, і поранених. Тому техніка має бути адаптована: місця для поранених, маскування, бронювання, системи РЕБ, під прикриттям дронів тощо.

7. Маскування й розподіл медичних потужностей.

Не можна концентрувати великий госпіталь або багато медперсоналу в одному місці. Пункти повинні бути заховані під землею, в бліндажах чи підвалах — відкриті, явні медичні об’єкти майже одразу піддаються атаці.

8. Маскування медичного транспорту — стандарти часто не працюють. Женевська конвенція забороняє атаки по медичному транспорту, але на практиці це не стримує противника. Треба бронювати й маскувати транспорт.

У війні традиційні правила роботи екстрених служб часто не спрацьовують. Чимало стандартів НАТО можуть не відповідати реаліям сучасної повномасштабної війни.

— Як розмовляти з дітьми про домедичну допомогу і чому їх слід навчити?

— Я не педагог, але маю досвід навчання дітей. На курси брали дітей від 12 років. Вони здатні розуміти складні речі й навчатися швидше, ніж дорослі від них очікують. Я б навчав їх надавати допомогу майже так само, як дорослих, з фільтрацією контенту: не показуючи важких травм чи ампутацій, коректно підбирати слова. Сучасні діти вже багато бачили й чули, вони грають у відеоігри-стрілялки, дивляться новини, і тому можуть сприймати базові знання з домедичної допомоги. 

— Що той, хто пройшов навчання, має запам’ятати назавжди? 

— Головне — особиста безпека завжди на першому місці. Не намагайтеся врятувати когось, якщо ризикуєте самі: не лізьте у палаючий будинок, не біжіть під обстріл, не рятуйте тварину, якщо це небезпечно.

Засоби надання допомоги повинні завжди бути під рукою. Навіть якщо здається, що «мене це не торкнеться». Всі люди, які загинули, не планували цього. Водії не виїжджають, думаючи, що «сьогодні станеться аварія»

Тому аптечка та якісні засоби надання допомоги мають бути завжди з вами, так само як вогнегасник у квартирі. 

Частково мотивацією людей до навчання є страх. Коли прилітають ракети, вони задумуються: «Я можу померти» або «Хтось поруч може загинути». У цей момент люди активізуються — дзвонять, пишуть, цікавляться тренінгами. Разом з тим останнім часом попит сильно впав. Люди звикли до постійних обстрілів. Новини про поранених або загиблих вже не так сильно впливають на населення. Страх не спрацьовує, як раніше. 

Ще один момент: багато людей після одного тренінгу думають, що «вже все освоєно» і більше не потребують повторного навчання. Це хибне уявлення — навички швидко забуваються, тому регулярне повторення тренінгів залишається критично важливим. Можна знати все про техніку боксу, але якщо вийти на ринг без практики — отримаєш по обличчю. Так само з домедичною допомогою. Маю великий досвід навчання й бачу: навіть ті, хто був на курсах рік чи два тому, часто плутають найважливіші речі. 

 Фотографії: приватний архів‍

Віруси папіломи людини (ВПЛ) — це група вірусів, які можуть призводити до небезпечних захворювань — від загострених кондилом до раку. Заразитися можна переважно через статеві контакти, захворювання може мати приховану форму, а колись за несприятливих умов раптом проявити себе як серйозна хвороба. 

У Польщі в межах державної програми вакцинації проти ВПЛ безкоштовно доступні дві вакцини: двовалентна Cervarix та дев'ятивалентна Gardasil 9. Вакцинація проводиться у два етапи з інтервалом між дозами в 6-12 місяців. Безкоштовно щеплення доступне дітям від 9 до 14 років включно. Якщо першу дозу вакцини підліток отримав до 14 років, то друга доза також є безоплатною. Українськи діти зі статусом UKR теж можуть скористатися безкоштовною вакцинацією.

Як записати дитину на щеплення від ВПЛ/HPV?

•  Це можна зробити в будь-якій поліклініці або лікарні Podstawowej Opieki Zdrowotnej (POZ) через вашого сімейного терапевта;

• Записатися онлайн через ваш аккаунт пацієнта;

• Записатися через аплікацію mojeIKP.

Чому важливо вакцинувати дітей якомога раніше? 

Лікар-гінеколог Катерина Сокол стверджує, що найбільш ефективною вакцинація є до початку статевого життя, оскільки цей вірус виникає невдовзі саме після його початку. 

«Одним і тим самим типом ВПЛ можна інфікуватися декілька разів протягом життя, — каже лікарка. — Тому вакцинація показана навіть жінкам, в яких вже діагностовано ВПЛ та які лікуються від передракових уражень шийки матки. Вакцинація у такому випадку знизить ризик рецидиву. А ось якщо людина ще не розпочала статеве життя, то для неї вакцинація буде найефективнішою».

Чи обов’язково вакцинувати хлопчиків?

Хоча чоловіки і не хворіють на рак шийки матки, але вони є активними носіями вірусу. Тому їм теж показана вакцинація, щоб запобігти розповсюдженню вірусу. Злоякісні пухлини та захворювання, пов'язані з інфекцією ВПЛ у чоловіків, включають рак статевого члена, анального отвору, плоскоклітинний рак ротової порожнини, глотки, гортані, мигдаликів та навколоносових пазух, а також генітальні бородавки (гострокінцеві кондиломи). Всьому цьому можна запобігти завдяки вакцинації. 

Скільки коштує вакцинація від ВПЛ у Варшаві для дорослих і підлітків 15+? 

У приватних клініках одна доза вакцини Gardasil 9 коштує близько 760 злотих (включно з консультацією лікаря). У деяких регіонах Польщі (треба запитувати, чи стосується це вашої поліклініки) безкоштовні щеплення доступні також для осіб 15-25 років в межах програм, що фінансуються місцевими органами влади.

Для тих, хто старший 15 років, потрібно вже 3 дози вакцини: другу вколюють через 2 місяці після першої, а третю — через 6 місяців після неї.

Згідно дослідженням, захист триває понад 10 років. Спеціальна підготовка перед щепленням не потрібна. Після можуть виникнути побічні ефекти: біль у місці ін'єкції, почервоніння, набряк, головний біль, підвищення температури, втома, нудота та навіть запаморочення. Симптоми здебільшого легкі й швидко минають.