Ексклюзив
20
хв

Різдво без куті: святкові традиції інших країн очима українок

Це вже третє Різдво, яке мільйони українців, які виїхали через російське вторгнення, відзначають не вдома. Перебуваючи у різних країнах не лише Європи, а й світу, наші вимушені переселенки знайомляться з новими для себе традиціями. І деякими з них зачаровуються. Швеція, Шотландія, Португалія, Нідерланди та Нова Зеландія — як проходять різдвяні свята у цих країнах?

Катерина Копанєва

У країнах Скандинавії особливу увагу приділяють світлу. Такі свічники стоять майже в усіх вікнах шведських помешкань. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Швеція: гноми замість Санти й світло Святої Люсії

— Період  Адвенту в Швеції — особливий, — розповідає киянка Ірина Литвин-Комаровська, яка зараз живе у шведському місті Вестерос. — У грудні тут холодно й нема сонця: о 8 ранку ще темно, о 15.00 вже темно. Щоб якось це компенсувати, шведи створюють затишок у будинках. У домі кожного шведа обов'язково є зірки на вікнах. Гірлянди тут не дуже популярні, а от електричні адвент-свічники стоять чи не на кожному підвіконні — і це створює атмосферу також на вулиці: ти йдеш, а довкола все світиться, з кожного вікна віє теплом.

Також у Швеції дуже популярні адвент-свічники на чотири свічки, першу з яких запалюють у першу неділю Адвента. У другу неділю запалюють ще й другу, у третю — ще одну свічу і так далі. Працюючи у клінінгу, я бачу такі свічники у кожному будинку. У той же час різдвяного декору в шведських будинках небагато: відповідно до шведської філософії «лагом», всього має бути рівно стільки, скільки потрібно (а не більше, ніж потрібно). Ялинки частіше ставляться живі, а прикрашені вони скромно: десять кульок на ялинці 180 см — і все.

Також у кожному будинку є гноми. У шведів немає Санта-Клауса, у них Tomten — фольклорний персонаж, жодним чином не пов'язаний з релігією. Цей гном живе на фермі і його прийнято задобрювати, підгодовуючи кашею — щоб він охороняв будинок і господарство. У ніч перед Різдвом діти залишають йому рисову кашу, а вранці знаходять порожню тарілку та подарунки. 

Більшість різдвяних традицій шведів пов'язана не з християнством, а зі стародавніми язичницькими віруваннями. Навіть назва Різдва — Jul («Юль») — насправді означає зимове сонцестояння. У давнину шведи дуже раділи цьому дню, бо після нього світловий день починав збільшуватися

До речі, одне з найулюбленіших свят шведів донині — Midsummer, день літнього сонцестояння. У цей день шведи танцюють та співають, тут це ціла подія.

А от на Різдво співають мало. Пісні радше можна почути у день Святої Люсії, який святкують 13 грудня. До нього серйозно готуються і в церквах, і в школах. Свята Люсія — християнська мучениця, яку пов'язують зі світлом та милосердям (навіть ім'я Люсія походить від латинського слова lux, що означає «світло»). Люсія носить вінок або корону із запаленими свічками (раніше це були справжні свічки, зараз їх замінюють електричними). У цей день шведи випікають булочки із шафраном у формі вісімок (вважається, що дві спіралі у формі «8» являють собою очі Люцифера (диявола), якого перемогла Свята Люсія — Авт.).

День Святої Люсії

Під час Адвенту шведи п'ють гльог (glögi) — напій, схожий на глінтвейн. Його купують уже готовим і тільки розігрівають, розливаючи в невеликі чашки. Гльог дуже солодкий, мені смак глінтвейну видається більш насиченим. За чашкою гльога у шведів прийнято їсти імбирне печиво у вигляді сердець, на які кладеться шматок сиру брі. Сир зараз продають у тюбиках у вигляді пасти — спеціально для цього печива. 

Щодо різдвяного столу, то основна страва — оселедець, який подається в різних розсолах (одного разу я була в ресторані, де пропонували 32 види розсолів). Також на різдвяному столі завжди будуть шинка та ковбаски — найчастіше з лососини чи оленини. У цей час у Швеції відкрито сезон полювання, шведи люблять дичину. Заливати м'ясо прийнято ягідним варенням. На столі також може бути 38-градусний снапс (по суті, самогон) — але лише в тому випадку, якщо є оселедець. Під м'ясо шведи питимуть вино.

Булочки із шафраном у формі вісімок

Шотландія: пошуки ельфів і лист королю

— Прокидаючись у перший день Адвента у Шотландії, діти насамперед біжать до адвент-календаря, після чого розпочинають пошуки ельфів-пустунів, — розповідає українка Юлія Пандик, яка з двома доньками мешкає в окрузі Скоттіш-Бордерс під Единбургом. — І знаходять їх у найнесподіваніших місцях. Ельф — це лялька з довгими ногами і руками на липучках.

Завдання дорослих — проявити фантазію та сховати ельфа так, щоб його було непросто знайти: у пральній машині, холодильнику, духовці. Є навіть книги з підказками для батьків, де краще заховати ельфа

Час Адвента в Шотландії — це час різдвяних пісень (Christmas Carol). Їх співають на вулицях, у школах і церквах. Шотландці з мого оточення не дуже релігійні, для них Різдво — це більше про можливість зібратися всією родиною. Але мої дівчатка ходять до місцевої церкви й співають там Christmas Carols (а по суботах — до української школи, де співають колядки). Будинки тут прийнято прикрашати гірляндами, різдвяними зірками й адвент-свічниками. 

У кожному будинку обов'язково будуть Christmas cards — вітальні листівки, які є невід'ємною частиною культури (не лише шотландської, а й загалом британської). Тут навіть коли отримуєш подарунок на день народження, правилом гарного тону вважається надіслати людині листівку зі словами подяки. Різдвяні листівки — це правило етикету, їх надсилають родичам, сусідам, колегам. Минулого року ми з доньками відправили листівку королю Чарльзу до Букінгемського палацу — і навіть отримали відповідь! 

Аристократи відповідають всім. Листівка від короля для Юлії Пандик

Ще одна мила місцева традиція — Christmas Jumper Day (день різдвяного светра), який святкують 12 грудня. Цього дня і дорослі, і діти одягають різдвяні светри. Проводяться благодійні акції, люди збирають кошти на допомогу дітям з усього світу. Ще один день, присвячений благодійності — Boxing day, який відзначається 26 грудня. Здавна цього дня прийнято приносити подарунки та їжу тим, хто потребує (наприклад, до церкви). Це національний вихідний.

Щодо самого Різдва, то святвечора тут немає: 24 грудня — робочий день. Вранці 25-го діти знаходять подарунки, які їм приніс Санта, а вдень сім'ї збираються на різдвяний обід. Головна страва на столі — запечена індичка або бараняча нога. Популярні також chipolatas — смажені сосиски, загорнуті в бекон, та брюссельська капуста. Із солодкого король столу — різдвяний пудинг. Фруктову суміш вимочують у ромі або віскі, після чого додають в тісто і запікають. Фінальний етап: ром змішують із цукровою пудрою, обливають сумішшю пиріг і підпалюють.

Традиційний різдвяний пудинг у Сполученому Королівстві

Сервіруючи різдвяний стіл, багато хто кладе у тарілки Christmas crackers — хлопавки з паперовою короною та маленьким подарунком чи побажанням. Люди розкривають хлопавку, дістають і одягають корону і ходять у ній до кінця дня.

Новий рік (у Шотландії його називають Hogmanay) тут особливо не святкують. А 26 грудня, в Boxing Day, масово йдуть у паби на пиво.

Паби у Шотландії зовсім не такі, як в Україні. У 99% шотландських пабів немає їжі — лише алкоголь. У багатьох закладах немає навіть стільців, люди п'ють пиво стоячи. Для шотландців паб — це не місце для їжі, а публічний простір (public house), куди приходять поспілкуватися

У селах паб — це взагалі місце, де проходить все місцеве культурне життя.

Португалія: культ тріски та купання в океані

— Португальці — дуже сімейні, і Різдво для них — нагода зібратися разом великою родиною, — розповідає киянка Анастасія Терех, яка зараз мешкає в португальському місті Оейрас неподалік Лісабона. — У португальській родині, яку ми добре знаємо, бабуся починає готувати різдвяні подарунки для дітей та онуків ще з квітня. Подарунки обов'язково красиво упаковуються — навіть якщо це щось незначне.

Увечері 24 грудня родина збирається разом і обирає того, хто виконає роль Pai Natal (португальський Санта-Клаус, буквально перекладається як «Батько-Різдво»). Йому видають капелюх і він роздає подарунки, заздалегідь покладені під ялинку. 

Розпакування подарунків — головна розвага вечора. Оскільки сім'ї великі, подарунків зазвичай багато, і процес займає близько двох годин 

Щодо різдвяного столу, спочатку подають закуски: кульки та трубочки з риби, курки чи овочів у клярі. Обов'язково на столі будуть оливки, закриті в оливковій олії (на смак вони не такі, як звичні нам консервовані), крекери з різними намазками, сири і хамон. Розмаїття ковбас немає, панує тільки традиційна португальська chouriço assado — смажена свиняча ковбаса зі специфічним смаком і запахом. Процес поїдання закусок супроводжується жартами, сміхом, настільними іграми та переглядом різдвяних фільмів (у Португалії теж дуже люблять «Один удома»).

Ялинка з тріски bacalhau

Далі виносять головну страву — рибу бакаляу (тріску). Її купують засоленою, кілька годин вимочують у воді, а потім варять. Існує тисяча й один рецепт приготування бакаляу, але на Різдво прийнято подавати саме варену. Разом з бакаляу на тарілці буде варена картопля і варене яйце. Все це поливають оливковою олією і додають часник. Також прийнято варити восьминога, запікати ногу козеняти з картоплею. А із солодкого — різдвяний пиріг Болу-Рей, який називають пирогом волхвів. За смаком він трохи нагадує німецький штолен, в ньому багато цукатів і сухофруктів. Популярні також пончики з лимонною цедрою.

Новий рік португальці не святкують так широко, як ми. Але мають цікаву традицію —  їздити 1 січня до океану й навіть купатися!
Новорічне купання Анастасії Терех в океані

Нідерланди: електронні адвент-календарі й особливі ялинкові іграшки

Нідерланди — країна не релігійна, і якщо запитати місцевих про історію Різдва, далеко не всі зможуть її розповісти, — запевняє киянка Галина Палійчук, яка зараз живе в Гаазі. — Проте тут є свої цікаві традиції.

Sinterklaas (так тут називають Святого Миколая, Санту) — згідно з легендою — прибуває до Нідерландів з Іспанії ще на початку листопада зі своїми «пітами» (ельфами). У будинках вішають різдвяні чобітки, в які діти з вечора кладуть моркву, щоб вранці знайти солодощі

Великою популярністю користуються адвент-календарі, яких тут безліч різних: як традиційних, так і електронних (відкриваючи такий календар щодня, люди знаходять купони зі знижками, дисконти на проїзні тощо). Подарунки діти отримують ще 5 грудня (напередодні Дня Святого Миколая), а саме Різдво — це день, коли сім'ї збираються на святковий обід. 

Страви — це, наприклад, гороховий суп з ковбасками (Snert) і перетерта картопля з овочами, кислою капустою чи зеленню (Stamppot). Ще місцеві люблять картоплю фрі та різні місцеві снеки, багато з яких зазнали індонезійського впливу часів колонізації. Приміром, frikandel speciaal — сосиска з соусом карі, майонезом та цибулею. 

Для нідерландців Різдво — свято сімейне, душевне й естетичне. У декорі велика увага приділяється деталям. Навіть пакуючи подарунки, мій хлопець-нідерландець ретельно обирає обгортковий папір, власноруч зав'язує бантики, приклеює до коробок свічечки. На різдвяній ялинці кожна іграшка теж не випадкова — вона ретельно підібрана і має свою історію.

У Нідерландах Святому Миколаю дякують не тільки печивом, але й морквою

Нова Зеландія: у кожного своє Різдво

— Оскільки Нова Зеландія — мультинаціональна країна, різдвяні традиції у людей теж різні: залежно від того, звідки приїхали вони чи їхні предки, — розповідає Ірина Хоруженко з Кривого Рогу, яка зараз мешкає у місті Фангареї на Північному острові Нової Зеландії. — Тому люди, які живуть навіть в одному місті, можуть святкувати Різдво по-своєму. 

Святвечора тут немає, більшість святкує Різдво 25 грудня: вранці всі відкривають подарунки, а вдень збираються на святковий ланч. У Новій Зеландії, як і у Великій Британії, 26 грудня — це Boxing day , але тут цей день асоціюється насамперед з розпродажами. Оскільки всі різдвяні подарунки вже куплені й подаровані (а на новий рік тут подарунків не роблять), магазини знижують ціни — і люди поспішають на шопінг. 

Щодо їжі, то новозеландська кухня порівняно з українською дуже проста — і різдвяний стіл не виняток. На Різдво тут дуже популярна… шинка. Її вже готову купують у супермаркетах, а вдома глазують та запікають у духовці. Саме м'ясо виходить солоним, але з глазурованою скоринкою. Також готують roast vegies — найчастіше це будуть запечені картопля чи батат. Іноді запікають індичку. Салати також дуже прості. Наприклад, популярний potato salad — це, по суті, просто великі шматки картоплі з майонезом. Із закусок на різдвяному столі можуть бути крекери та нарізаний сир.

Різдвяний пиріг по-новозеландськи від Ірини Хоруженко

З солодкого — Christmas cake із сухофруктами, які попередньо вимочують у воді чи алкоголі, після чого запікають з найпростішим тістом: яйця, борошно, цукор. Ще тут полюбляють торт «Павлова», походження якого ніяк не можуть поділити між собою новозеландці й австралійці. Він теж дуже простий у приготуванні: купуєш готові коржі-безе, мастиш їх вершковим кремом і прикрашаєш фруктами. Коржі можна було б і спекти самій, але люди тут не звикли годинами стояти на кухні навіть перед святами. Тут немає культу сімейних рецептів, ніхто не намагається приготувати щось оригінальне. 

Мені здається, на приготування звичайного обіду я витрачаю стільки часу, скільки новозеландці — на підготовку всього різдвяного столу. Новозеландці ж дивуються, скільки часу на кухні проводимо ми

Місцеві неодноразово називали мої страви «кулінарними шедеврами» (сміється).

У Новій Зеландії грудень — це літній місяць, тому, наприклад, на новий рік можна піти на пляж. Ми з іншими українцями вже запровадили тут своєрідну традицію смажити 1 січня шашлики. І новозеландцям, яких ми теж обов'язково запрошуємо, ця традиція дуже сподобалась.

Фотографії: приватний архів і Shutterstock

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Магічна сила українського Різдва

Ексклюзив
20
хв

Історія і традиції свята Трьох Королів у Польщі

Ексклюзив
20
хв

Українців у Варшаві запрошують на свято Розколяди

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress