Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Суспільство

20
хв

Шлюб на відстані: чи це реально?

«Хороший шлюб тримається на партнерстві. Розлучення відбувається не через війну, а тому що є якісь проблеми. Війна — це лише привід, але не причина»

Оксана Щирба

За півроку 2023 зареєстровано 10139 випадків розірвання шлюбу. Це на третину більше, ніж за відповідний період у 2022 році. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Випробування стосунків відстанню. Через війну чимало сімейних пар зіштовхнулись із цією проблемою. Частина жінок із дітьми виїхали за кордон. Інші залишились в Україні, однак живуть без чоловіків. Бо ті захищають країну від ворога. Як зберегти стосунки, коли сім’ю роз’єднують сотні кілометрів? 

Відсутність фізичного контакту може викликати стрес, невпевненість та незадоволення, що призводить до погіршення стосунків. Війна загострює проблеми та емоції. Психолог-психотерапевт Денис Лавриненко переконаний, що все залежить від того, на якій стадії стосунків пара перебуває. Здорові відносини закономірно починаються зі злиття, поступово стають диференційованими зі збереженням потреби бути разом і прагненням мати час на себе, з часом трансформуються в автономні, але потреба бути разом залишається:

— Випробування відстанню найкраще проходять люди, які мають досвід у 4+ років стосунків. Пари, що разом менше 2-х років, як правило, мають сильну потребу у злитті, що не можна забезпечити на відстані. Тому саме для них характерний найбільший ризик зрад. Люди ж, які разом близько 2-4 років, часто переживають конфлікти та непорозуміння у стосунках на відстані. Війна як фактор розлуки стала потужним викликом для багатьох пар. Ми зіткнулися з вимушеною необхідністю бути окремо від близьких, що вимагає від нас готовності та здатності жити і підтримувати відносини в умовах невизначеності. Таким чином розвиток толерантності до невизначеності є свого роду щепленням від непорозумінь та інших проблем у стосунках.

Почуття вдячності за 22 роки спільного життя і потреба йти далі самій

Для письменниці Юлії Бережко-Камінської війна стала колосальним потрясінням, її родина пережила страхи окупації в Бучі. Після цього Юля разом з дітьми виїхала до Польщі. Чоловік залишився в Україні. 

Жінка адаптувалася, почала ввести в Польщі різноманітні літературні проєкти, презентації. Але життя змусило замислитися над проблемами у стосунках, які були ще до війни:

— Відстань, яка між нами виникла через війну, дала можливість багато над чим подумати. Це був дуже болючий період. Війна показала, наскільки крихке життя. Після двох тижнів під обстрілами багато що починаєш бачити інакше. І кожен відповідає за те, як живе. Я боялася розлучення. Навіть говорити про це. Не знала, як дам раду дітям і загалом переживу всі ці неприємні процедури. Розлука після потрясіння в окупованій Бучі багато чого дала відчути. І я наважилася. Ніби стрибнула з висоти в холодну воду, у швидку течію гірської ріки. Сказала про це дорослій доньці, батькам, найближчим людям. І відчула полегшення та підтримку, хоча й не уявляла, як жити далі. У мені залишилося відчуття вдячності за 22 роки спільного життя і потреба далі йти самій.

Але далі Юля йшла не сама, бо доля розпорядилася по-своєму — і подарувала письменниці нове кохання — Ростислава, з яким Юля одружилася в липні 2023 року після повернення в Україну. 

Юлія Бережко-Камінська з новим чоловіком. Фото: приватний архів

— Зараз згадуємо, як вирішили одружитись після двох зустрічей, одна з яких була дуже давно. Це може здаватися дивним, але нас від самого початку супроводжувало відчуття долі, відчуття невідворотності, відчуття того, що ми не можемо зробити інакше, що ми маємо бути разом, — відверто зізнається Юлія Бережко-Камінська.

Тричі збирала речі і їхала від мене, я її щоразу повертав

Шлюб на відстані рано чи пізно зруйнується, якщо обоє у парі не докладають зусиль для побудови спільного майбутнього. У цьому певен психотерапевт Олег Катостровський. Якщо родина не може справитися самотужки, варто звернутися за допомогою до кваліфікованого психотерапевта. Так зробив стоматолог Ігор, який зараз служить в ЗСУ. Але його сім’я все одно розпалася. 

— У нас було пристрасне кохання, але водночас стільки проблем. Вона тричі збирала речі та їхала від мене, я її щоразу повертав. Вона починала ходити до психотерапевта, трохи налагоджувались стосунки, та проблеми знову поверталися, —  розповідає Ігор. 

Коли почалася війна, він з першого дня пішов до лав тероборони, а зараз перебуває на фронті: 

— Деякий час ми намагалися зберегти стосунки, пообіцяли підтримувати одне одного. Але зрештою вона знову зібрала речі.  Я вирішив, що не буду повертати її. Подали на розлучення. Ми досі любимо одне одного, страждаємо. Але розуміємо, що разом страждатимемо ще більше. 

‍Хороший шлюб тримається на партнерстві

У письменниці Дари Корній воюють і чоловік, і син. Востаннє чоловік Володимир був у відпустці в січні 2023 року — отримав контузію і його відпустили на 10 днів додому. Син Максим за 1,5 роки вперше приїхав на кілька днів у серпні. Дара каже, як би важко не було на відстані, потрібно шукати сили і жити далі. 

— Їм набагато складніше, ніж нам. Вони відповідають за мільйони людей, а не тільки за свою родину. Треба переступити через внутрішній егоїзм. Це важко, але потрібно. І тоді ти зрозумієш, що ти сильна. Він тримає на своїх плечах світ, а ти не можеш на своїх плечах втримати родину? Коли вони повертаються додому, у них зламана психіка, і ми маємо це розуміти і чути їх. Хороший шлюб тримається на партнерстві. Розлучення відбувається не через війну, а тому що є якісь проблеми. Війна — це лише привід, але не причина… Мене ніколи не заколихували розмови, що війна закінчиться за 2 тижні, за місяць. Це Росія, війна надовго. І мої чоловіки будуть там стільки, скільки потребуватиме Україна і скільки витримає їх здоров’я, — говорить Дара. 

Дара разом із чоловіком. Фото: приватний архів

Жінка каже, що стосунки з чоловіком за період війни не змінилися (а війна почалася для їхньої сім’ї з 2014 року, коли чоловік пішов добровольцем). Однак змінилися стосунки із сином, він подорослішав. Хлопець на 2-му курсі залишив навчання, бо зрозумів, що це не його покликання. Потім підписав контракт і пішов до ЗСУ.

— Я пам’ятаю, як він прийшов прощатися: мамо, починається війна. Попередь всіх знайомих, друзів, скажи, що це не жарти. Я дивлюся на свого сина і розумію, що він дорослий і усвідомлює все краще, ніж я, — пригадує Дара Корній. — Син вирішив, що хоче бути на війні військовим психологом.

Дара разом із сином, який служить в ЗСУ. Фото: приватний архів

Дара Корній не має досвіду спілкування з дружинами, які розлучаються. Серед її оточення всі жінки чекають чоловіків. У них навіть сформувався своєрідний клуб, де підтримують одна одну. 

Як зберегти стосунки попри відстань?

Витримає пара випробування кілометрами чи ні залежить від багатьох факторів — досвіду стосунків, їхньої тривалості, зрілості  партнерів, наявних проблем до розлуки, готовності та здатності долати труднощі. За словами психолога-психотерапевта Дениса Лавриненка, сила стосунків — це їхня здорова гнучкість:

— Стосунки, побудовані двома зрілими та психологічно гнучкими людьми, відстань не просто не зруйнує, а навіть здатна розвинути. Готовність бути окремо у складних обставинах забезпечує нашу можливість витримати відстань, вийшовши із труднощів у новій якості.

Денис також дає кілька важливих порад, як врятувати шлюб на відстані:

  • потрібно шукати можливості задоволення потреби у злитті без зрад;
  • мінімізувати конфлікти та непорозуміння;
  • бути психологічною опорою одне для одного у процесі тимчасової автономної реалізації життя кожного;
  • бути на зв’язку у комфортний для обох партнерів час;
  • поважати особисті кордони;
  • уникати надмірного взаємного контролю;
  • бути одне для одного безумовним острівцем прийняття, стабільності та безпеки;
  • дозволити собі звернутися за професійною психологічною допомогою, якщо щось із цього не виходить реалізувати самотужки.

З відкритою комунікацією, довірою та підтримкою деякі пари здатні не тільки пережити  випробування відстанню, а й зміцнити стосунки.

Дата публікації:
14.1.2024
No items found.
Російська агресія
Стосунки
Розлучення
Біженки
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Оксана Щирба
Київ | Варшава

Українська письменниця, теле- й радіоведуча, журналістка, піарниця, громадська діячка, голова правління ГО «Здоров’я жіночих грудей». Працювала редакторкою у низці журналів, газет та видавництв. Була ведучою Українського радіо. Пройшла шлях від кореспондентки до телеведучої та сценаристки на телебаченні. Обіймала посади керівниці пресслужби різних департаментів КМДА, Київської обласної колегії адвокатів, працювала з персональними брендами визначних осіб. З 2020 року займається питаннями профілактики раку грудей в Україні. Пише книги та популяризує українську літературу.Членкиня Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України. Авторка книг «Стежка в долонях», «Ілюзії великого міста», «Падаючи вгору», «Київ-30», тритомника «Україна 30». Життєвий девіз: Тільки вперед, але з зупинками на щастя.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Суспільство

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

‍

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Суспільство

‍Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify‍

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Майбутнє

Ексклюзив
20
хв

Знання — наш перший притулок

Блоги

Ексклюзив
20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress