Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Масові протести в Словаччині, на які виходять тисячі людей, не згодних з проросійським курсом уряду Роберта Фіцо, не сходять з перших шпальт європейських газет. Протестні акції розпочалися у грудні 2024 року після візиту Фіцо до Москви, де він зустрівся з Володимиром Путіним. Ситуація ще більше загострилася після того, як Київ перекрив трубопровід для постачання російського газу до Центральної Європи. Фіцо у відповідь вибухнув критикою в бік української влади та пригрозив припинити фінансову допомогу українським біженцям.
Яких у Словаччині, за даними Eurostat, налічується понад 127 тисяч. Як і в більшості інших країн Євросоюзу, українці тут мають статус тимчасового захисту, що дає доступ до легального проживання, медицини й ринку праці. Sestry дізнавалися, як на тлі бурхливих політичних подій та погроз з боку прем'єр-міністра живуть наші біженці у Словаччині.
Словаччина — не та країна, куди приїжджають заради соцдопомоги
Киянка Ксенія Соколова приїхала з двома дітьми до Словаччини у перші дні повномасштабної війни. Відтоді живе і працює у Братиславі. Каже, що в її оточенні немає людей, які підтримують проросійський курс уряду.
— Словаки, яких знаю я, підтримують Україну й українців, — запевняє Ксенія. — Це розумні прогресивні люди, які хочуть, щоб країна йшла європейським шляхом. Для них те, що відбувається зараз — катастрофа. Щодо погроз влади урізати допомогу біженцям, то більшість українців її вже й без того не отримує. Словаччина — не та країна, куди приїжджають заради соцдопомоги. Тут, якщо хочеш вижити, потрібно працювати.
Попри те, що Ксенія приїхала без знань словацької мови, вона змогла знайти роботу:
— Єдиною перешкодою було те, що два місяці я не могла влаштувати доньку у дитячий садок, з якими у Словаччині проблема — їх мало і вони переповнені. Питання вирішилося завдяки волонтерам, які організували садки спеціально для українських дітей. І це далеко не єдина проблема, вирішити яку українцям допомогли волонтери — підтримка з боку словаків була безпрецедентною. Коли я з восьмирічним сином та дворічною донькою пішки перейшла кордон, незнайомі люди відразу запропонували мені квартиру в Тарнаві, оренду якої сплатили на рік уперед. Інші люди вже чекали на мене в місті Зволен. А за кілька тижнів я знайшла квартиру в Братиславі.
У Словаччині протягом двох років діяла програма компенсації житла — українці могли жити безкоштовно, тоді як вартість оренди власникам компенсувала держава. Пільга поширювалася абсолютно на всіх українських біженців — незалежно від того, працювала людина чи ні. Минулоріч програму урізали, тепер вона доступна лише певним категоріям біженців (наприклад людям з інвалідністю і вразливим групам). Знижки на оренду доступні також українцям, які приїжджають до Словаччини вперше — для них програма діє перші 120 днів (але компенсують вже не всю вартість оренди, а частину).
Більшість українців уже орендує житло самостійно. Знайти його непросто — у Словаччині не ви обираєте квартиру, а її власники обирають вас. Попит на житло великий, власникам потрібні підтвердження вашої платоспроможності: робітничий контракт, легальний дохід. Із потенційними орендарями проводять детальне інтерв'ю. Особливо якщо це сім'я з маленькими дітьми, бо, за законом, дітей складно виселити.
У Словаччині можна шукати квартиру без брокера — чимало місцевих не люблять користуватися їхніми послугами. Але якщо ти іноземець, заставу можуть попросити не за місяць, а за два. Якщо з немовлям, то й взагалі за пів року. Середня вартість місяця оренди однокімнатної квартири в Братиславі — 550-650 євро. Дво- і трикімнатної — 750-800 і 1000 євро на місяць відповідно. Знаю українців, які мешкають у гуртожитку. Поки діяла програма компенсації, місце у кімнаті коштувало 200 євро. Зараз — вдвічі більше.
Спеціальної фінансової допомоги для біженців у Словаччині немає.
— Є виплати з безробіття — їх дають людям, які не мають жодного доходу, — продовжує Ксенія. — Але це не ті суми, на які можна жити. Наприклад, непрацююча мати з двома дітьми може отримувати близько 130 євро на місяць. Разом з тим чимало продуктів тут коштують дорожче, ніж у сусідніх Чехії чи Австрії. Якщо дитині немає трьох років, виплати будуть до 300 євро. Коли виповнюється три, вона має йти в садок, а мама на роботу. Але, як я вже казала, садки переповнені — і багатьом вдається прилаштувати дитину лише ближче до п'яти років. А як же жити ці два роки?
Я подавала заявки у сорок дитсадків — і скрізь отримала відмову
Питання вирішилося, коли волонтери відкрили садочок для українських дітей, за який я платила 70 євро на місяць. Донька ходила туди два роки — і це дозволило мені працювати.
«Я навіть не відчуваю, що за кордоном»
Першим місцем роботи у Словаччині для Ксенії стала французька консалтингова компанія:
— Я займалася рекрутингом — підбором провідних консультантів для автозаводів у Словаччині, Польщі й Чехії. У Словаччині розвинена галузь автовиробництва, майже в кожній родині бодай одна людина зайнята у цій сфері. Оскільки компанія іноземна, знань словацької ніхто не вимагав — підійшла моя вільна англійська. У Братиславі немало міжнародних компаній, яким достатньо вашої англійської.
Також є варіанти для тих, хто не знає англійської.
На фабриках і заводах вже є координатори, які знають українську — і перекладають співробітникам інструкції. Те саме в готелях, де чимало наших працюють у клінінгу. Українки роботящі, їх наймають охоче
Разом з тим багато хто вже добре вивчив словацьку (тут немає інтеграційних програм, але доступні мовні курси). Відкрилася низка українських бізнесів: ресторанів, магазинів, салонів краси. Українці є у всіх сферах, тому я навіть не відчуваю, що за кордоном.
Ще один важливий проєкт, де я працювала — Українська школа в евакуації. Місце, де українські підлітки змогли продовжити навчання з нашими вчителями українською мовою, паралельно вивчаючи словацьку — поступово, без зайвого стресу. Зараз багато хто з цих дітей вже вступив до європейських вишів.
Вища освіта у Словаччині, до речі, безкоштовна
Ще у мій перший рік у Словаччині до мене почали звертатися українки з проханням допомогти з пошуком роботи. Я стала допомагати, а через деякий час ми разом з однодумцями-волонтерами розробили цілу серію проєктів підтримки українок і розіслали пропозиції до різних організацій. Зрештою ГО Sme Spolu запросила мене стати головним координатором одного з найбільших проєктів для підлітків — «Українська школа в евакуації». А через рік ми отримали ствердну відповідь від UN Women, і протягом п’яти місяців я навчала 24 українок самореалізовуватися. Зараз працюю як консультант з пошуку роботи за спеціальністю — теж для українських жінок. Вже вдалося допомогти багатьом з них.
Загалом нам з дітьми комфортно у Словаччині — насамперед тому, що місцеві добре ставляться до іноземців. Тут доросле і дійсно толерантне суспільство.
«Виборці Фіцо — це переважно люди старшого покоління з провінцій, які дивляться російські канали»
Те, що у Словаччині не почуваєшся чужою, підтверджує і харків'янка Юлія Голозубова, яка приїхала сюди навесні 2022 року:
— У менталітеті словаків (принаймні тих, які зустрічаються нам) немає «совка», люди поважають одне одного, чужий простір, власність. Більшість словаків просто не розуміє, як це — взяти щось чуже. Усі спокійно залишають свої речі без нагляду — рюкзаки, велосипеди, самокати. Усі знайомі, які забували чи губили телефони, потім їх знаходили.
У місцевих групах можна зустріти повідомлення на кшталт «Хтось залишив гроші біля банкомату. Я відніс до банку — можете там забрати»
Люди знаходять гроші, телефони, ключі — і їм і на думку не спадає забрати це.
Попри те, що моя словацька досі далека від ідеальної, я жодного разу не відчувала до себе упередженого ставлення — хтось розуміє англійську, хтось — українську чи російську. Словаки не роблять із цього проблеми. Ще приємно дивує те, як люди вміють об'єднуватись — особливо заради мети. Ми з дітьми (у Юлії троє дітей — Авт.) це відчули, коли жили в селі, а потім у невеликому містечку Модра. Місцеві самі організовували цілі автобуси з допомогою для українських родин, займалися цим усім селом.
Підтримка й співчуття є досі. Всі, кого я знаю, проти Фіцо, проти Росії. Цих людей шокували результати виборів. Вони виходять на протести, кажуть, що не хочуть жити у СРСР. У Братиславі майже ніхто не голосував за Фіцо. Його виборці — це переважно люди старшого покоління з провінцій, які дивляться російські канали і ностальгують за радянським минулим. У моєму оточенні таких, на щастя, немає.
Сина в школі здивували словацькі діти. Він спочатку думав, що вони прикидаються — настільки всі дружелюбні та уважні, з першого дня хотіли все йому показати, звали гуляти. Пізніше він зрозумів, що це щиро.
Словацькі діти справді добрі, зовсім не підлі. Немає булінгу — і тому мої тепер щодня радісно біжать до школи
А ще словаки дуже спокійні, не люблять метушню. Братислава хоч і столиця, але тут ніхто не жене — люди ходять повільно, розглядають усе довкола. Після Харкова, де всі завжди кудись біжать, мені це довго здавалося дивним. Зараз звикла — і вже сама нікуди не поспішаю.
Юлія працює на складі, де сортує жіночий одяг. Умовами робочого контракту задоволена:
— У мене офіційне працевлаштування, страховка, вихідні, повний соцпакет з лікарняними й відпускними. У супермаркетах часто пропонують плаваючий графік, а в мене субота й неділя вихідні (цей момент був особливо важливим через дітей). Спершу було складно фізично, бо весь день на ногах. Але звикла. Коли стала працювати швидше й виконувати норму, отримала прибавку до зарплати. Мій власний досвід і досвід усіх українців, яких я знаю, показує, що в Словаччині можна непогано почуватися, якщо працюєш. Роботи вистачає. Але їхати до Словаччини краще або із запасом грошей (щоб не думати, де їх брати), або з бодай приблизним планом дій — розумінням того, що робитимеш. Тому що часу на «пошук себе» не буде.
Кухня у Словаччині, за словами Юлії, схожа на українську:
— Ми купуємо ті самі продукти, що й в Україні. Національна страва тут — капусниця. Трохи нагадує наш борщ, лише без томатів і буряку. Багато капусти та багато м'яса. Ще словаки люблять вареники — пироги. Найпоширеніші — із солоним сиром, з бринзою.
Влітку 2024 року Центральне управління праці, соціальних справ та сім'ї Словаччини опублікувало дані про те, що в країні швидко зростає кількість працевлаштованих іноземців, і лідирують серед них українці (їх аж 40 відсотків). Місцеве видання Trend зазначає, що за умов нестачі робочої сили збільшення у країні кількості працевлаштованих на 12,5 відсотків є суттєвим показником.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
