Ексклюзив
20
хв

Творимо гарний настрій: серіали 2024-го року для приємностей

Теплі зимові вечори найкраще провести у родинному колі чи з друзями, передивляючись разом улюблені серіали та фільми. Ярослав Підгора-Гвяздовський зібрав пропозиції, що подивитись на рідзвяні та новорічні свята

Ярослав Підгора-Гвяздовський

Колаж: Sestry.eu

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Вгодити кожному одним серіалом неможливо. У всіх свої смаки, свій вік і своє розуміння того, що яскраво покращує настрій, а що його здатне нахабно зіпсути. Тому, розділяючи вікові та жанрові показники, даємо різним людям різні пропозиції, аби охопити від малого до великого і від сексуально активного до релігійно орієнтованого, а це, будемо притомні, аніскілечки не заперечує одне одного, а часто вигідно урізноманітнює й природньо помножує.    

Ніхто цього не хоче (Nobody Wants This), США

Кардинальних змін в житті, може, й справді ніхто не хоче, але закохатися в гарну людину, змінити самотність на стосунки і, паралельно з цим, в щасливий додаток, стати знаменитістю в подкастах — погодьтеся, багато хто хотів би подібного. Власне, американський серіал від Netflix саме настільки позитивний і приємний, як написано, тому винятковий й оптимальний для доброго проведення святкових днів. Хіба що без малих дітей, з огляду на складний психологічний клімат дорослого життя героїв — розкутої й розумної жінки та симпатичного і розвинутого чоловіка, чий статус обтяжується його посадою рабина в синагозі, але полегшується неортодоксальністю синагоги, де можна мати стосунки. Дилема лише в тому, що вона — не єврейка, і їй треба прийняти іудаїзм, якщо він хоче стати головним рабином. На відміну від жорсткого серіалу «Неортодоксальна», «Ніхто цього не хоче» є м'яким і пухнастим.

Зоряні війни: кістяк команди (Star Wars: Skeleton Crew), США

Всебічно гарний серіал для підлітків є рідкісним випадком у сучасному кіно, а ще більш рідкісним й унікальним чином є прийнятним для ширшої, сімейної аудиторії, і відповідно, до перегляду всіма в родині — від 7 років до 107 (бо ж всі старші в душі — молоді). Пригодницький дух серіалу захоплює відразу і без жуйки одноманітності. Спочатку сюжет збиває в одне ціле хлопців і дівчат різних цивілізацій, які давно мешкають на одній планеті в суспільстві, відчутно земному, хоч і технологічно розвинутому. А потім їх жбурляє у безкінечний космос за допомогою несподівано віднайденого космічного корабля, не знати скільки і чому заритого в лісовій хащі. Дроїд-пірат, база на бандитській планеті, звергнутий капітан і зоряні карти часів Республіки — очевидно, що це перенесений у всесвіт «Зоряних війн» Лукаса світ «Острова скарбів» Стівенсона. Але висока якість серіалу зробила його не дитячим, але бажаним, щоб ще раз повернутися в юність. 

Суперсекс (Supersex), Італія

Зрозуміло, що гарний секс дає гарний настрій, та щоб дійти до сексу, вже необхідно мати гарний настрій. Споглядаючи за історією секс-гіганта, прототипа італійської порно-зірки Рокко Сіффреді, цей настрій можна здобути. Принаймні, деякі його здобудуть. Принаймні, буде цікаво, якщо художня історія не викличе того збудження, яке викликає кіно для дорослих. Злети і падіння красунчика, з видатними — в усіх значеннях — ознаками статі, дозволяє зазирнути, з одного боку, за лаштунки нетривіального бізнесу, а з іншого — зрозуміти ціну задоволенню, коли воно поставлене на потік і стає роботою. Чи все ж робота може викликати задоволенням, тим паче, якщо робота напряму твориться задоволенням і викликає його? 7 серій з Алессандро Борджі («Дияволи», «Субурра») в головній ролі — це шлях до гарного настрою і про тих, хто цей настрій покликаний творити.            

Максіма (Maxima), Нідерланди

Якщо і міг бути добрий серіал про принців та принцес, без драм і трагедій британсько-французького штибу, то тільки про голландських. Та й ще такий, який створює гарний настрій! Ця «Максима» максимально така — добра, романтична, красива, не порожня, а, на додачу, повна сенсів та життєвих деталей «для помізкувати». Банальна в наш час історія — знайомство молодого чоловіка королівської крові зі звичайною жінкою — розвивається в небанальний, справжній, серіал, з оприявленням минулого, з якого треба зробити життєдайне майбутнє. Добрий настрій тут творить візуальна частина — бо героїня, Максима, є красунею, і сам принц є цілком собі ладний — а сенсовна частина робить візуальну серйозною і, головне, переможною, адже герої долають перешкоди, здобуваючи омріяне щастя. Чим не казка, що стала реальністю? І казка — позитивна, але без перетворення на жаб, здирання шкіри і спалювання в печі.

Джентльмени (The Gentlemen), Велика Британія 

Це кіно для дорослих хлопчиків, і його дивитися в кайф конкретно чоловікам, з усіма їм властивими іграшками — дорогими сигарами, костюмами на замовлення, односолодовим віскі, рушницями з гравіюванням, полюванням в лісах, вінтажними машинами і замками епохи Єлизавети І. Втім, зважаючи на вагому присутність в серіалі жінок, кайф, як поняття, не має статі, і смак до розкоші та бажання грошей притаманні як хлопчикам, так і їхнім дівчатка. Бо ж герої серіалу, відповідаючи стилістиці попередніх фільмів режисера Гая Річі, з його картами, грошима, револьверами, кастетами і боксерськими та собачими боями — це родовита богема навпіл з вуличними братками. Той, хто незбагненним чином пропустив «Джентльменів» і от зараз отримав щасливу нагоду надолужити, має повний річівський пакет — збанкрутілого, але впевненого герцога, який намагається здихатися маріхуанової мафії, що засіла під його землею.   

Людвиг (Ludwig), Велика Британія

Часом для гарного настрою варто задіяти мізки і пограти в інтелектуальну гру, будь-яку, аби лишень пірнути в глибину роздумів. І детективний серіал є потрібною глибиною, ще й такою, в якій потонути в роздумах не дадуть, — відповідь на початкове питання тобі скажуть у фіналі. «Людвиг» пропонує цю гру в кращих традиціях жанру, з розумними загадками, цікавим перебігом їхнього розплутування і дотепними паралельними сюжетами. Вони роблять серіал не просто набором вертикально падаючих в кожній серії нових колізій, а добре продуманою і вартою уваги драматургійною горизонтальною історією, що тягнеться на всі 6 серій. Режисер грає у гру з глядачем і одночасно з героєм, відлюдькуватим чоловіком з шаленою ерудицією через невпинне і багаторічне складання кросвордів. І з квартири він виходить лише через зникнення свого брата, як і глядач може вийти зі свого поганого настрою, занурившись у пошуки Людвига.

Обраний (The Chosen), США

Це дивовижний серіал. І мова не про дива Ісуса Христа та його діяння. Мова про способи висвітлення всім відомих біблійних історій. Всі 4 сезони серіалу — це проста розмова людей, що навіть виглядають подібно до нас з ХХІ сторіччя, з підкаченими м'язами, дотепним гумором і певними жаргонізмами. Ісус тут настільки наближений до людини, наскільки Сам хотів бути, зокрема, під час Нагорної проповіді. Проникливо зрозуміло і весело. І якось енергетично. І це теж — диво, бо очікування від серіалу про Спасителя певної формалізації, релігійності, пафосності не справджуються в гарному розумінні. Як-то кажуть — «свята простота», і вона зіграла свою роль, розважливо дає зрозуміти важливі речі і тішить попри традицію відчуття провини і боротьбу зі спокусами. Може, всесвітня любов до «Обраного» і не є об’єктивним підтвердженням гарного настрою, що дає серіал, але, повірте — так і є.  

Всі фото: матеріали для преси

No items found.
Стратегічний партнер
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналіст, кінокритик, сценарист. Друкувався у понад 60 журналах, газетах та інтернет-сайтах. Опублікував понад 3 тисячі матеріалів. Був редактором відділу «кіно» в журналі «ШО», в журналі «Кіно Дайджест» був головним редактором, як і в українському представництві міжнародного журналу Total Film. 2015 року започаткував фестиваль «Тиждень кіновоскресіння Розстріляного відродження» (за фінансової підтримки Держкіно). 2018-го року брав участь у створенні Спілки кінокритиків України, фестивалю «Тиждень кінокритики», а пізніше — у створенні премії Спілки кінокритиків «Кіноколо». 2021 року був співтворцем Коростенського фестиваль вуличного кіно. 2020 року написав сценарій до повнометражного ігрового фільму військового екшну «Право на помсту» (у співпраці з Юлею Чернявською), а 2021 року — сценарій до повнометражного ігрового фільму кримінального еротичного трилеру «Ключі від пекла і від раю». Член Спілки кінокритиків України, Української кіноакадемії, Спілки журналістів України.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
анджеліна джолі україна херсон 2025

Джолі побувала в дитячій лікарні та у пологовому відділенні, спілкувалася з пацієнтами, лікарями й волонтерами. Її супроводжували представники однієї з міжнародних благодійних організацій, що працює в регіоні. Акторка, яка перейшла кордон пішки, прагнула на власні очі побачити, як живуть люди в місті, яке щодня зазнає артилерійських і дронових атак.

«Вона приїхала не для того, щоб зробити фото. Вона просто сіла поруч з дітьми, говорила з лікарями й розпитувала, як вони тримаються», — розповіла медсестра, яку цитує портал Most.

На опублікованих у мережі світлинах видно акторку у простому одязі, що сидить на ліжку біля дитини з перев’язаною ногою. За словами очевидців, Джолі довго розмовляла з персоналом про евакуацію пацієнтів і про те, як діти переживають життя у постійній небезпеці.

Фото: Telegram-channel Ukraine no context

Колишній депутат Херсонської міськради Віталій Богданов, який опублікував світлину з акторкою, написав:

«Вона сказала, що світ не забув про Україну. Подякувала лікарям і волонтерам за їхню мужність»

Зустріч проходила у спокійній, приватній атмосфері. Не було пресконференцій і офіційних заяв. Як повідомляє Укрінформ, голова Херсонської міської військової адміністрації Ярослав Шанко подарував Джолі пам’ятний жетон міста, символ спротиву його мешканців і їхньої щоденної рішучості.

«Це був знак вдячності людині, яка приїхала без камер, без мікрофонів, просто щоб бути поруч з нами», — сказав Шанко.

Херсон був звільнений від російської окупації в листопаді 2022 року. Відтоді місто перебуває під постійними обстрілами з лівого берега Дніпра. Щодня сюди прилітають десятки снарядів. Люди сплять у коридорах, діти навчаються у підвалах. Місцеві кажуть: «Це місце, де нормальність перестала існувати».

Поїздка Джолі мала символічне значення. Це був жест солідарності з мирними мешканцями, які тримаються попри все. «Коли я побачила її у нашій лікарні, подумала: світ справді ще нас бачить», — сказала лікарка з Херсона.

Це не перший візит акторки до України. У квітні 2022 року Джолі приїжджала до Львова, де зустрічалася з біженцями та дітьми, пораненими під час російських атак. Та подорож також не була анонсована. Акторка, яка протягом двох десятиліть була спеціальною посланницею Верховного комісара ООН у справах біженців, багато років працює у зонах конфліктів.

Після львівського візиту вона говорила про «неймовірну силу українського суспільства» та закликала світ підтримувати місцеві громадські організації, які, за її словами, «приносять справжню допомогу, а не просто красиві історії».

У травні 2023 року під час виступу в Каннах Джолі згадала українську письменницю Вікторію Амеліну, загиблу внаслідок російського ракетного удару по Краматорську. Вона назвала її «голосом мужності і правди», а її смерть – «нагадуванням, що кожна війна починається зі спроби змусити мовчати тих, хто вміє говорити».

Візит до Херсона, міста, яке вже третій рік живе у стані облоги, мешканці сприйняли з подивом і вдячністю.

«Нам не потрібні знаменитості. Нам потрібні свідки», — написав місцевий волонтер. «Тим, що вона приїхала, Джолі показала: Україна — це не лише заголовки в новинах»

За словами очевидців, акторка під час розмови з медиками сказала:

«До війни не можна звикнути. Але можна не дозволити їй забрати у вас віру в себе».

Джолі залишила місто того ж дня. Дорогою назад стався цікавий інцидент на одному з блокпостів. Українські військові зупинили її охоронця (за іншою версією — водія) для перевірки документів. У країні, де триває мобілізація, це звичайна процедура. От тільки документів при собі у чоловіка не було.

Джерела ТСН із Сухопутних військ ЗСУ повідомляють, що охоронця запросили відвідати ТЦК, де встановили його особу й відпустили. Тоді як джерела УНІАН стверджують, що після перевірки чоловік тепер готується до військової служби. Анджеліна Джолі особисто відвідала ТЦК, намагаючись з’ясувати причини затримання, після чого продовжила подорож за планом.  

Свідки кажуть, що акторка відреагувала з усмішкою:

«Навіть під час війни можна зберігати почуття гумору. Це теж частина мужності».

У світі, який звик до великих жестів і медійних вистав, її поїздка до міста на лінії фронту виглядає тихим, людяним актом. У місці, де щодня гинуть люди, вона з’явилася просто для того, щоб нагадати: світ усе ще дивиться.

20
хв

«Коли Джолі з'явилась у нашій лікарні, я подумала: світ ще нас бачить»

Єжи Вуйцік
матері Херсона

 Все почалося з того, що два роки тому гендиректор Метрополітен-опера Пітер Ґелб разом з першою леді Оленою Зеленською узгодили ідею поставити в Америці оперу про українців, щоб допомогти Україні голосніше звучати в світі. Пітер Ґелб — друг України, він принципово відмовився у своєму театрі від співпраці з російськими артистами, які підтримують путінський режим, а ще запросив на стажування та виступи українських оперних виконавців. Лібрето до майбутньої опери написав американський драматург Джордж Брант, а диригенткою стала канадка Кері-Лінн Вілсон, відома завдяки керівництву Українським оркестром свободи (Ukrainian Freedom Orchestra) й ансамблем «Київська камерата». До слова, Пітер Ґелб і Кері-Лінн Вілсон — подружжя з українським корінням.

Постало питання, хто напише музику до нової опери. Оголосили конкурс, було подано понад 70 заявок з України. І переміг 44-річний Максим Коломієць — відомий в Україні гобоїст і композитор, якого багато хто вважає одним з найбільш «західних» сучасних українських композиторів — завдяки його сміливим музичним експериментам. 

Максим Коломієць і диригентка Кері-Лінн Вілсон на репетиції. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Історії українських матерів стають всесвітньою історією

Оксана Гончарук: 14 серпня у Варшаві відбулася світова премʼєра оркестрової сюїти з опери «Матері Херсона», якою відкрився європейський Тур Незламності 2025 від Ukrainian Freedom Orchestra. Глядачі вперше почули музику з опери, премʼєра якої запланована на 2026 рік. До сюїти увійшли найкращі номери з опери?

Максим Коломієць: Скажімо, важливі, бо сюїта — це ж самодостатній твір, він має бути цікавий сам по собі. І писалася сюїта нелегко: я зробив першу версію, надіслав її Кері-Лінн, вона дуже м'яко попросила трішки переробити. і я перероблював, брав інші теми, інакше все компонував. Але сюїта — це важливий крок до промоції майбутньої премʼєри опери «Матері Херсона» під орудою Кері-Лінн Вілсон. Зараз вона разом з Ukrainian Freedom Orchestra поїхала Європою, де дасть вісім концертів, і чи не кожен з них буде відкриватися моєю сюїтою. Це дійсно потужне промо «Матерів Херсона» — американці в цьому сенсі молодці, вони все контролюють, працюють системно.

— Як у вас з Кері-Лінн Вілсон складається співпраця і наскільки вона відчуває матеріал, який ви їй пропонуєте?

— Складається все чудово. Вона чуйна, хороша людина і прекрасна диригентка. Я оцінюю це не тільки тому, що ми почали співпрацю. Кері-Лінн на початку війни створила Ukrainian Freedom оркеestra (у склад оркестру входять українські музиканти з різних оркестрів, оперних театрів та ансамблів, розташованих по всій Україні та за кордоном, — Авт.), і я знаю, як цей оркестр звучить. З половиною музикантів, які входять до складу цього оркестру, я особисто грав у концертах — це сильні інструменталісти. Вдячний, що Кері-Лінн уже вчетверте їх збирає. Вона називає своїх музикантів «солдати музики», і ця її маленька армія світла здійснює подвиг. Для розуміння: щоб симфонічний оркестр зазвучав після великої перерви, музиканти щодня десять днів поспіль репетирували у Варшаві по шість годин. 

— Головне, Кері-Лінн відчувала і розуміла вашу музику, бо музика складна. 

— Тому  коли я її писав, ми багато спілкувалися. Взагалі я довго придивлявся до МЕТ. Їздив туди, дивився, що вони виконують, аналізував, як люди сприймають музику, чим вони взагалі живуть, які опери і як ставлять. І намагався скласти якесь своє уявлення про те, яким має бути стиль опери, яка зайде в Нью-Йорку, бо я пишу українську оперу, але премʼєра буде спочатку у Варшаві, а потім в Метрополітен-опера. 

Гендиректор Національної опери Варшави Вальдемар Домбровський, диригентка Кері-Лінн Вілсон і гендиректор Метрополітен-опера Пітер Ґелб. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Між Верді й авангардом

— Але ж це не привід писати оперу радикальною сучасною музичною мовою… 

— Такого там точно не буде. Я орієнтувався на музичну мову, близьку багатьом. Ну і в принципі, сама тематика опери диктує стиль — це ж історія про матерів. Тобто жінок, яких ми можемо зустріти в поїзді чи маршрутці. Це прості жінки, яким волею тяжкої долі випало стати героїнями. Важко собі уявити, щоб вони співали, наприклад, у стилі Циммермана чи Берга. Має бути емпатія між цими жінками й музикою, що висвітлює їхній характер. 

При написанні музики я орієнтувався на класичну оперу, але назвав би це таким розширеним класичним стилем, який вбирає в себе також і сучасні техніки. 

Не можна просто заплющити очі й зробити щось радикально своє, що поставлять два рази й забудуть. Це має бути близьке багатьом, тобто — в хорошому сенсі — популярна музика. Щоб оперу хотіли ставити по всьому світу

— Чому ви обрали саме такий сюжет і як працювали з лібрето?

— У МЕТ, коли заходить мова про нову оперу, все відбувається дуже детально й продумано на всіх рівнях. Тему ми обирали кілька місяців. Складність була в тому, що тем війни, гідних висвітлення в опері, тисячі. Це тисячі людських доль і ситуацій, яки хотілося б описати. Саме в той час почала підніматись тема викрадення й депортації росіянами українських дітей, що є одним з найбільших злочинів Росії. І театр обрав цю тему. Аби не просто висвітлити життя героя, цікавого лише українцям, а взяти тему поза часом. А далі пішов процес накопичення матеріалу.

— Знаю, що спочатку ви хотіли взяти для лібрето долі конкретних жінок і дітей.

— Так, але відмовились, бо це важко зробити так, щоб всі були задоволені. Тут є нюанси авторських прав і людський фактор — люди, якщо це про них, обовʼязково будуть втручатись у процес. Тож ми вирішили не обмежувати себе конкретними долями й створили збірні образи. Вони повністю достовірні, але узагальнені, бо складаються з багатьох схожих реальних ситуацій жінок, які намагались повернути собі дітей. 

— Тема викрадення дітей дійсно страшна. Як американці, для яких сімʼя — це святе, до неї ставляться? 

Як я бачу, американці — не люди емоцій, а люди дій. Пускати шмарклі — не їхній метод. І те, як вони ставляться до цієї теми, проявляється в тому, що вони витрачають на це зараз шалений ресурс

Вони докладають великих зусиль, щоб ця тема поширювалася, і всюди, де тільки можна, про це розповідають.

Виступ Ukrainian Freedom Orchestra в Національній опері Варшави, 2025. Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

— Лібретистом опери виступив відомий американський драматург Джордж Брант. Він майстер сучасної опери, я читала, що в нього є опера, де головна героїня — пілотеса F16. Як ви з ним співпрацюєте?

— Він чудовий драматург і неймовірна людина. Буквально за пару місяців прописав цей сюжет. Крім нього, сюжетом займалась Саша Андрусик, а саме вивіряла документальну достовірність: хто, де, коли, куди, які війська відійшли й у який момент. Там багато таких деталей, і вона все вичитувала. Зараз все виглядає струнко. 

Джордж Брант заглибився в документалку. Фондом Save Ukraine йому було надіслано сотні годин різних інтревʼю, купа статей. 

І якщо перші варіанти лібрето виглядали так, що їх написав американець, який ніколи не був у Херсоні, то від остаточної версії вже враження, ніби Джордж все своє життя у Херсоні прожив

Я від його роботи під величезним враженням, бо, читаючи лібрето, відчував, що це за жінки. 

— Чому саме херсонські матері стали героїнями опери? 

— Саме в Херсоні було дуже підле масове викрадення дітей, і в опері це детально висвітлюється. Це історія про те, як росіяни підступом це зробили, сказавши, що відправляють дітей до табору в Крим, де їм буде добре, а потім вивезли дітей, забрали в них телефони, щоб ті не могли зв'язатись з батьками. На додачу дітей відправили до таборів, коли місто було під окупацією і між Херсоном і Кримом був зв'язок, а потім наші зайшли, зв'язок було відрізано, і вийшло так, що хоча від Херсона до Криму близько, але матері не можуть туди дістатися. 

— Чи в вашій опері щасливий фінал? Матерям вдається повернути дітей? 

— Ні, голлівудського хепі-енду немає. Хтось дітей визволив, а хтось не зміг. А хтось взагалі по дорозі помер. 

Все так, як і було в реальності. Ця історія — про надію, про те, що не можна здаватися

Вона про силу волі й любові. Взагалі, було б дивно, якби був хепі-енд, адже ми зараз живемо у світі, в якому зла забагато — і воно дуже сильне. 

— Але у вашій музиці є світло.

— Це правда. Я намагався зробити так, щоб твір не перетворювався на тотальну похмурість і зраду. Жінками рухає любов — почуття досить світле. І це варте того, щоби писати музику з позиції світла всередині нас. 

— Чи будуть в опері арії? Хотілося б почути щось такого рівня щемкості, як у Верді чи Пуччіні.

— Арій будуть обовʼязково, і красиві, там досить багато самодостатнього матеріалу. Зараз можна послухати, наприклад, «Faith is hard work» у виконанні американки Ерін Морлі, яка володіє чудовим колоратурним сопрано.

— Якщо ми вже заговорили про арії, чи відомо, хто буде співати на прем'єрі? 

— Премʼєр буде дві — у Варшаві й у Нью-Йорку, і ті солістки, які можуть співати премʼєру в МЕТ, не можуть у Варшаві — і навпаки. Я вже там, щиро кажучи, заплутався, але знаю, що партію однієї з головних героїнь буде виконувати чудове ліричне сопрано — польська співачка Александра Куржак, яка є однією з провідних солісток МЕТ. Коли я писав музику, то орієнтувався на неї і на Ерін Морлі. 

Ерін Морлі співає арію матері. Скріншот з відео Метрополітен-опера

Марафон, а не спринт 

— Як ви взагалі реагуєте на війну своєю творчістю? Війна випалює душу всім, а музиканти — люди тонкі. Цю страшну тему їм ніяк не обійти. 

— Я про це думав багато, бо бачу, як сприймають тему війни у творчості українці і європейці. Це величезна різниця, бо українці знають, про що йдеться, а європейці — коли заходить мова про нашу війну — дедалі частіше позіхають: «Ох, знову ці українці зі своєю війною, будуть сльози лити». І важко звинувачувати їх у відсутності емпатії, бо, по-перше, вони дійсно не знають, що таке війна. А по-друге, вимагати емпатії від чужих людей дивно. І тому я хочу створювати такі твори, які будуть цікаві не тільки європейцям, а взагалі людям світу. Бо сьогодні тема війни живе, а потім вона зійде нанівець — і разом з цим помруть і твори. 

А не хотілося б, щоб моя музика помирала. Тобто те, що пишеться сьогодні, пишеться не тільки для виконання тут і зараз

— Наскільки жанр сучасної опери затребуваний зараз у світі? 

— Я спілкувався з МЕТ з цього приводу, бо вони ж постійно ставлять нові опери. Хоча зі своїм бекграундом можуть ставити Пуччині і ні про що більше не думати. Але в них інший підхід. Співробітники МЕТ мені розповідали, що їхній театр підкосила пандемія ковіду. Адже Метрополітен-опера працює не так, як, наприклад, київська Національна опера. Вони від держави не отримують жодного центу й існують виключно на спонсорські гроші. І тут раптом через ковід театр зачиняється, спонсорських грошей немає, і публіка, яка завжди ходила на класичні опери, не ходить… Що ж робити? МЕТ почав висвітлювати у своїх творах гострі актуальні теми й залучати публіку з різних верств. А Нью-Йорк — гігантське місто, там 27 мільйонів жителів. Тобто потенційно публіка є. І виявилось, що опера дійсно цікава, коли є привʼязка до сьогодення. 

Бо класична опера, по суті, має штучні для сучасного слухача сюжети. Ці опери, наче комахи, залиті золотою бурштиновою смолою мільйони років тому

Я дивився в МЕТ різні опери про сучасний світ, і вони всі йшли з аншлагами, бо людям це близько. 

— Ось бачите, а у нас майже не роблять спроб ставити сучасні опери. 

— Ну, тут не варто звинувачувати театри, ту ж Нацоперу. Одна справа ставити нову оперу в мегаполісі на 27 мільйонів жителів, інша — на 3 мільйони. Це неспівставні речі. І щоб ставити сучасні опери, як це робить МЕТ, потрібна потужна команда. У Нью-Йорку є, з кого обирати, а у нас не так багато спеціалістів. Плюс корупційний бекграунд, навіть не пов'язаний з оперою безпосередньо, ну і кумівство, куди ж без нього.

Ще одна проблема — композитори. До МЕТ на конкурс з написання опери було подано 74 заявки. І це практично всі композитори, хто в принципі здатен написати бодай щось. І це не факт, що вони здатні написати саме оперу, вони просто подали заявку. Тобто в Україні нині умовно сотня композиторів. Тоді як в одному тільки Берліні їх тисячі. 

— Це ж конкуренція яка... 

— Так у цьому і сенс. Розумієте, як вони там конкурують, як бʼються за гроші, можливості виконання. А в нас конкуренція слабка, залученість композиторів до музичного життя мінімальна. Адже на це ніколи ніхто не дає гроші. Одну оперу комусь замовили, поставили — не пішло, і у всіх залишилося погане враження: «А, ну все, значить композиторів у нас немає, тож краще нічого не робити». Але це так не працює. Адже щоб з'явилась одна хороша опера, треба десятиліттями працювати, замовляти їх десяткам композиторів. Створити оперу — це титанічна праця. І тут потрібен не тільки талант, але й досвід, бо для тих, хто подібного не робив, це надскладне завдання. 

Фото: Kinga Karpati & Daniel Zarewicz

Одна литовська оперна агенція протягом років займалася постановками камерних опер виключно литовських композиторів. А Литва, вона ж невелика, разом з тим там за 20 років поставили приблизно 50 опер. І це агенція, навіть не оперний театр! Зрозуміло, що коли ставиш з пів сотні опер, то серед них обовʼязково зʼявиться дуже хороша.  Якби в опери в Україні почали вкладатися в 90-х, то у нас вже були б три десятиліття розвитку жанру. 

Тож українцям треба налаштуватися, що це не спринт, а марафон на багато років. Неможливо за два роки раптом створити шедевр. У це треба вкладатися десятиліттями

— Які взагалі тренди в оперному мистецтві? Як змінюється цей жанр?

— Я бачу, що опер створюється багато, тобто про кризу в цьому жанрі говорити смішно. Кількість варіантів, як може виглядати опера, збільшується. Є експериментальні опери. У Європі тема сучасної опери трохи грузне — їм легше виконувати перевірені речі. І я розумію, чому. Все сучасне дуже затратне, а результат геть не прогнозований. Великий ризик, що нове не сприйметься публікою.

І хороший композитор — це ж теж не гарантія. Не всі опери Пуччіні однаково добре ставляться, хітів лише декілька. З Вагнером і Верді та ж історія. Але всі ті нехітові опери ставились колись у театрах, бо хтось брав на себе відповідальність за такий експеримент.

— Крім опер «Матері Херсона», «Ніч» і «Еспенбаум», у вас є балет «Драконячі пісні», який рік тому поставили в Харкові в Схід-Опера. Попри війну й обстріли, в Харкові весь час відбуваються якісь культурні й музичні експерименти. 

— Я прямо до сліз радий, що вони це роблять і не здаються. І вони тебе ще й підтримують в цій жахливій ситуації!

«Драконячі пісні» не писалися як балет. Існував мій однойменний електронний альбом, який режисерка Жанна Чапела, яка є шанувальницею моєї творчості,  запропонувала переробити на балет. Вона каже, що прям побачила, як це треба поставити. І тоді вони написали ліберето, продумали драматургію балету, і Антоніна Радієвська його поставила. Моєї роботи там мінімум. 

У балеті задіяно багато артистів, але його ставили в лофті й робили пряму трансляцію для Парижа. Вони дуже круті, тож сподіваюся, все в них вийде. 

20
хв

«Голлівудського хепі-енду не буде». Композитор Максим Коломієць про свою оперу «Матері Херсона», яку готує до постановки Метрополітен-опера

Оксана Гончарук

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Життя в стилі жорстокість

Ексклюзив
20
хв

Один український фільм

Ексклюзив
20
хв

В 2025 у Польщі стало на один вихідний і одну торгову неділю більше

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress