Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Аби отримувати фінансову допомогу по безробіттю від держави Польща, ви маєте перебувати на території країни легально. А також мати робочий стаж у Польщі не менш ніж 12 місяців. Тобто якщо ви не працювали тут принаймні рік, то на фінансову допомогу розраховувати не можете. Якщо ці два пункти в силі, оформлення статусу безробітного має сенс. Адже дозволяє отримувати гроші протягом 3-12 місяців, пройти безкоштовне навчання, аби опанувати нову професію або підвищити кваліфікацію своєї. Також ужонд праці може частково профінансувати відкриття вами власного бізнесу. Про процедуру подання документів та інші важливі деталі розповідає адвокатка Регіна Гусейнова-Чекурда:
Адвокатка, член Ради Адвокатів Київської області. Керуюча партнерка Адвокатського об’єднання «G&D». Спеціалізується на антикорупційному законодавстві. Кваліфікована медіаторка. Є розробницею курсів медіаправа та правової взаємодії органів державної влади і ЗМІ. Має низку наукових публікацій з антикорупційного законодавства, електронного декларування, свободи слова, захисту персональних даних, доступу до інформації.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
<span style="display: block; margin-top: 1rem; margin-bottom: 1rem; padding: 1rem; background-color: rgb(234, 234, 234);">«Більше знань — менше страху» — це серія про досвід українців у формуванні стійкості: про вміння реагувати на кібератаки та відключення електроенергії, про організацію евакуації та надання допомоги, а також збереження психічної рівноваги під час війни. Поки армії світу аналізують тактику українських збройних сил, ми придивляємося до уроків, які дає суспільство. Адже це про побудову безпечного майбутнього. Серія створюється у співпраці зі стратегічним партнером — Фондом PZU
Щохвилини у світі хтось потребує допомоги — і часто долю потерпілого вирішують не медики, а звичайні люди, які опинилися поруч. Вчасно накладений турнікет, прямий тиск на рану чи навіть правильно підібрані слова — іноді цього достатньо, щоб врятувати. Які навички обов’язкові для кожного цивільного? Як не зашкодити? І які стандарти НАТО спростував досвід війни в Україні?
Помилки, що коштують життя
Наталія Жуковська: Які базові навички з домедичної допомоги має знати кожен на випадок надзвичайної ситуації?
Сава Чуйков: Якщо говорити про навички, то немає якогось «мінімуму». Є обставини, які трапляються найчастіше — наприклад, ДТП або зупинка серця. Є більш складні — скажімо, похід у гори, де хтось зірвався зі схилу й отримав важкі травми. Якщо поруч є люди, які знають, як діяти, вони можуть врятувати життя. Тож що більше ви знаєте — то краще.
Якщо ж говорити конкретно, мінімальний набір життєво важливих навичок такий:
· Зупинка кровотечі — уміти накладати турнікет, робити прямий тиск на рану, користуватися бинтами для тампонування і пов’язками.
· Серцево-легенева реанімація (СЛР) — базовий навик, який реально рятує життя.
Також важливо вміти забезпечити людині без свідомості прохідність дихальних шляхів, перевернувши її на бік. Знати, як користуватися автоматичним зовнішнім дефібрилятором (АЗД) і проводити штучну вентиляцію легень. Навіть найпростіший дихальний мішок за 300-500 гривень (близько 30 злотих) варто мати в автомобілі чи офісі.
Інструктор з тактичної медицини Сава Чуйков під час навчання
Сьогодні кожна людина має знати бодай основи тактичної медицини. Вміти асистувати медикам, рятувальникам чи поліцейським під час вибухів, терактів, аварій, пожеж, ДТП з великою кількістю постраждалих. Бо медиків і рятувальників не вистачає у жодній країні. Натомість люди поруч часто мають сили допомогти, але не мають для цього знань. І через це або бездіяльні, або навіть заважають фахівцям, бо панікують.
— Які найпоширеніші помилки допускають люди, коли намагаються надати допомогу пораненим?
— Основні помилки: не навчатися взагалі; думати, що прочитати в інтернеті — це те саме, що пройти тренінг; пройти один курс у житті і вважати, що цього достатньо.
А ще — неякісне навчання або «інструктори» без компетенції, які поширюють міфи. Серед цивільних це трапляється рідше, а от у військових, на жаль, були фатальні наслідки через неправильні дії. Найпоширеніший міф — що турнікет треба періодично послаблювати, «щоб відновити кровообіг». Це радянський пережиток, який уже коштував життів. Щоразу, коли людина так робить, поранений втрачає ще трохи крові, а іноді ті 200 мл стають вирішальними.
— Тобто якщо людина не впевнена, що робити, — краще взагалі не чіпати постраждалого?
— Не зовсім так. Не можна просто стояти осторонь. Якщо ви не знаєте, як надати допомогу фізично, зробіть те, що можете: викличте медиків, забезпечте безпеку місця події, зупиніть рух, покличте інших, знайдіть аптечку, заспокойте людину. Навіть це — вже допомога. Найгірше — коли ніхто нічого не робить, байдужість.
— В Італії український військовий у відпустці побачив пораненого хлопця і наклав джгут. В яких випадках життя може знадобитися ця навичка?
— Уміння накласти джгут може врятувати не тільки на війні, а й у мирному житті. Таких випадків дуже багато
Історія з Італії показова.
Є три основні ситуації, коли накладання турнікета — життєво необхідне:
1. Масивна кровотеча з кінцівки, коли кров буквально б’є струменем або просочується настільки швидко, що бинт чи серветка миттєво промокають.
2. Відрив або частковий відрив кінцівки — тут не можна втрачати час, одразу потрібно ставити турнікет.
3. Турнікет має стояти на 5-8 см вище рани, але ніколи на суглобі. Затягуємо до повної зупинки кровотечі — доки не перестане просочуватися кров. Після цього фіксуємо час накладання (можна написати маркером на шкірі, пов’язці або прямо на самому турнікеті).
— Як правильно зупинити кровотечу, якщо немає спеціальних турнікетів?
— Турнікет коштує близько 30 доларів, і я не розумію, чому люди часто питають, як зробити турнікет власноруч. Це ж річ, яка реально рятує життя.
Якщо ж турнікета немає — не можна імпровізувати! Масивну кровотечу часом реально зупинити прямим тиском руки. Це як зі шлангом на городі — якщо ви його придавите, вода перестає текти. Так само й тут: натиснути, але знати де, як і в якому напрямку тиснути.
Приклад тампонування рани
Другий метод — тампонування рани. Берете бинт або навіть шматок тканини й поступово, шар за шаром, заповнюєте поранення, створюючи всередині тиск. Потім фіксуєте зверху бинтом чи футболкою, і цього в багатьох випадках може бути достатньо. Стерильність тут не головна — головне зупинити кров. Використовуйте одяг — свій чи потерпілого.
— Декілька місяців тому стала відома історія українського полоненого, якому росіяни перерізали горло, але він перемотав його і вижив. Що саме він зробив, що йому це вдалося?
— Не бачив, що саме робив той чоловік, але загальні принципи у разі поранення шиї такі:
1. Контроль кровотечі — перше завдання. Якщо великі судини не зачеплені й кровотеча відносно контрольована, можна:
здійснити прямий тиск на рану (марлева/чиста тканина, притиснути долонею);
якщо доступно — затампонувати рану гемостатичним бинтом або хоча би марлею і притиснути;
турнікет на шиї не застосовують — небезпечно. Для шиї — саме прямий тиск і тампонування.
2. Не витягувати чужорідні предмети, якщо вони в рані — фіксуйте їх на місці і притискайте довкола, щоб зменшити кровотечу. Видалення може викликати сильнішу кровотечу.
3. Слідкувати за диханням: якщо воно ускладнене (задуха, хрипи, кров у роті), треба:
звільнити дихальні шляхи (прибрати кров, блювотні маси);
посадити/покласти людину напівсидячи, якщо вона при свідомості і це не заважає контролю кровотечі;
якщо людина непритомна — поставити в бічне стабільне положення або забезпечити прохідність дихальних шляхів і бути готовим до реанімації.
4. Якщо рана наскрізна і трахея пошкоджена — це вже надзвичайно складна ситуація.
5. Психологічний бік: за можливості треба заспокоювати постраждалого, підтримувати його, бо паніка погіршує стан.
6. Не робити речей, у яких ви не впевнені: наприклад, не намагайтеся «виймати» язик чи засунути сторонні предмети в рот; не робіть ніяких хірургічних маніпуляцій без навичок.
Навчання цивільних
Аптечка нового часу
— Як діяти, якщо людина непритомна, але дихає — які кроки допоможуть зберегти їй життя?
— Перше — покликати на допомогу і викликати швидку.
Друге — перевернути людину на бік, щоб забезпечити прохідність дихальних шляхів.
Третє — відсунути підборіддя від грудної клітки, щоб дихальні шляхи залишалися відкритими. Людина має лежати боком, голова трохи закинута назад.
Постійно контролювати стан людини. Якщо він змінюється — одразу повідомити диспетчера швидкої, це може бути критично важливо.
Бризкати водою, обмахувати, давати щось нюхати — це ритуали, які не допомагають.
— Як швидко вирішити, кого рятувати спершу, якщо поранених декілька?
— Це дуже складно. Існує поняття сортування поранених — цьому вчать професіоналів. Для цивільної ж людини правила такі:
Надавайте допомогу тим, хто ближче — якщо їхній стан приблизно однаковий.
Починайте з тих, у кого є явні загрози для життя: масивна кровотеча, великий крововилив, відсутність дихання тощо. І ще важливий момент:
Часто люди допомагають тим, хто голосніше кричить, але це оманливий індикатор
Найсерйозніші поранення (масивні кровотечі, тяжкі черепно-мозкові травми) можуть робити постраждалого слабким і мовчазним — він може не подати голосу. Тому не покладайтесь тільки на крик — дивіться на ознаки кровотечі, свідомість, дихання.
— Що має бути в аптечці вдома і в автівці сучасної людини, чого раніше, до війни, там не було?
— Я порадив би, щоб цивільна аптечка включала елементи, які раніше були характерні для військових аптечок. Обов’язково мають бути засоби для зупинки кровотечі
У мінімальному наборі — гемостатичні бинти, бандажі, бинти звичайні й еластичні. Ідеально — наявність турнікетів. Що більше — то краще, але щонайменше один-два.
Також потрібні: ножиці (щоб розрізати одяг чи бинти), одноразові рукавички, маркер (щоб позначати час накладення турнікета або записувати важливу інформацію), термоковдра.
Якщо говоримо про автомобільну аптечку — додатково бажано мати:
засоби для іммобілізації переломів (шини), можливо — мʼякі ноші;
жилети світловідбиваючі (бажано декілька);
кілька джерел освітлення — ліхтарики або хімічне світло;
вогнегасник(и) — при цьому маленький аерозольний балончик часто недостатній; бажано мати більш потужний вогнегасник. Не купуйте вогнегасники щоб зекономити гроші і місце. Придбайте щонайменше 3-кілограмовий або декілька 1-2 кілограмових.
«Навчіться говорити з потерпілим — це теж рятує»
— Як заспокоювати людину, якій надаєш допомогу, щоб вона не заважала працювати й не панікувала?
— Це окрема навичка, якій треба вчитися. Один з практичних підходів — використати методи, які застосовують при гострій стресовій реакції. Коротко — працюємо дуже простими, чіткими фразами, щоб переключити увагу мозку й викликати конкретну реакцію.
Кроки, які допомагають:
1. Зверніться до людини по імені або позивному (наприклад: «Іване», «Ольго»).
2. Коротко опишіть, що сталося: «Ми тут, сталася така-то ситуація».
3. Поставте просте, контрольне питання: «Ти мене розумієш?» або «Як тебе звати?» — щоб отримати реакцію.
4. Дайте людині просте завдання — щось виконати руками: «Тримай ліхтарик», «Принеси драбину», «Поклич, будь ласка, Петю». Це мобілізує тіло і відволікає від паніки, плюс віддаляє людину від безпосередньої зони, де вона може заважати.
5. Якщо є можливість, делегуйте заспокійливу роль спокійній людині або іншому рятувальнику — краще, коли хтось один постійно супроводжує постраждалого, контролює його стан і за потреби допомагає.
Робіть це коректно й поважно — не грубіть і не «відштовхуйте» людину, бо це може викликати агресію або посилити стрес.
Сава Чуйков під час навчання такмеду
— З вашої практики — були випадки, коли базові навички домедичної допомоги реально врятували життя?
— Так. Нещодавно була ситуація в метро: жінка почала задихатися через сторонній предмет у горлі. Моя учениця підбігла й видалила шматок їжі — людина змогла дихати. Є багато випадків з військовими, коли прості навички — контроль кровотечі, накладання турнікетів — рятували.
Якщо ви вмієте одягнути шкарпетку, то, найвірогідніше, зможете опанувати ці навички.
Уроки війни для світу
— Правила домедичної допомоги, яких ви навчаєте — це протоколи, написані американцями?
— Вже не зовсім. Сьогодні протоколи оновлюються, адаптуються і враховують практику й досвід різних країн. Українські реалії внесли свої корективи. Українці додають практичні напрацювання з бойового досвіду та цивільної медицини до загальносвітових рекомендацій. Одна з найважливіших — ми підняли важливість питання переливання крові на якомога ранніх етапах.
Українці показали, що не тільки медики, а й бійці повинні бути навчені переміщенню постраждалих, накладенню турнікетів і конверсіям
Ще один важливий момент — увага до черепно‑мозкових травм (ЧМТ). Ніхто в Європі чи США не мав стільки поранених з ЧМТ, як українці. Це підтвердило необхідність окремої уваги до контузій і важких ЧМТ та раннього застосування кисню для таких поранених.
Українці також розробили й популяризували деякі ефективні засоби, наприклад вузловий турнікет «Шлях», турнікет «СІЧ», які визнані дуже дієвими, і на це вже звертають увагу комітети, що пишуть рекомендації. Це важливий внесок у світову практику.
Турнікет «СІЧ»
— Які головні уроки української тактичної медицини можуть бути корисними, зокрема, в Польщі?
— Уроків багато, і вони корисні для будь‑якої країни, яка опиниться в умовах війни. Ось головні з них:
1. Евакуація «за годину» — міф у реальних бойових умовах.
Система НАТО спирається на швидку евакуацію — гелікоптерами, літаками або мобільним транспортом. В реальності евакуація може займати не одну годину, а кілька годин, днів або навіть тижнів. Це треба враховувати у плануванні.
2. Критична нестача медичного персоналу — треба перекваліфіковувати цивільних. Потрібно готувати «молодший медичний персонал» — людей без профільної медичної освіти, які можуть виконувати роль санітарів, медсестер‑помічників тощо. Професійних медиків буде замало.
3. Навчання має бути максимально спрощеним і прискореним.
Умови диктують: якщо інші готують медиків місяцями чи роками, нам часто доводиться робити це за дні чи тижні. Матеріал потрібно стискати до найважливішого — практичні алгоритми, прості дії, багато практики.
4. Транспорт буде часто недоступний — багато евакуацій буде «на ногах», власними силами. Потрібна підготовка до носіння і базової евакуації без спецтранспорту.
5. Дрони й наземні роботизовані комплекси — ключ до доставки й евакуації.
Так, дрони вже доставляють медичні матеріали: кров, ноші, засоби для догляду за пораненими.
6. Гнучкість евакуаційного транспорту — мультифункціональність.
Часто транспорт везе в боєприпаси, і бійців, і поранених. Тому техніка має бути адаптована: місця для поранених, маскування, бронювання, системи РЕБ, під прикриттям дронів тощо.
7. Маскування й розподіл медичних потужностей.
Не можна концентрувати великий госпіталь або багато медперсоналу в одному місці. Пункти повинні бути заховані під землею, в бліндажах чи підвалах — відкриті, явні медичні об’єкти майже одразу піддаються атаці.
8. Маскування медичного транспорту — стандарти часто не працюють. Женевська конвенція забороняє атаки по медичному транспорту, але на практиці це не стримує противника. Треба бронювати й маскувати транспорт.
У війні традиційні правила роботи екстрених служб часто не спрацьовують. Чимало стандартів НАТО можуть не відповідати реаліям сучасної повномасштабної війни.
Сава Чуйков під час тренінгу для військовослужбовців
— Як розмовляти з дітьми про домедичну допомогу і чому їх слід навчити?
— Я не педагог, але маю досвід навчання дітей. На курси брали дітей від 12 років. Вони здатні розуміти складні речі й навчатися швидше, ніж дорослі від них очікують. Я б навчав їх надавати допомогу майже так само, як дорослих, з фільтрацією контенту: не показуючи важких травм чи ампутацій, коректно підбирати слова. Сучасні діти вже багато бачили й чули, вони грають у відеоігри-стрілялки, дивляться новини, і тому можуть сприймати базові знання з домедичної допомоги.
— Що той, хто пройшов навчання, має запам’ятати назавжди?
— Головне — особиста безпека завжди на першому місці. Не намагайтеся врятувати когось, якщо ризикуєте самі: не лізьте у палаючий будинок, не біжіть під обстріл, не рятуйте тварину, якщо це небезпечно.
Засоби надання допомоги повинні завжди бути під рукою. Навіть якщо здається, що «мене це не торкнеться». Всі люди, які загинули, не планували цього. Водії не виїжджають, думаючи, що «сьогодні станеться аварія»
Тому аптечка та якісні засоби надання допомоги мають бути завжди з вами, так само як вогнегасник у квартирі.
Частково мотивацією людей до навчання є страх. Коли прилітають ракети, вони задумуються: «Я можу померти» або «Хтось поруч може загинути». У цей момент люди активізуються — дзвонять, пишуть, цікавляться тренінгами. Разом з тим останнім часом попит сильно впав. Люди звикли до постійних обстрілів. Новини про поранених або загиблих вже не так сильно впливають на населення. Страх не спрацьовує, як раніше.
Ще один момент: багато людей після одного тренінгу думають, що «вже все освоєно» і більше не потребують повторного навчання. Це хибне уявлення — навички швидко забуваються, тому регулярне повторення тренінгів залишається критично важливим. Можна знати все про техніку боксу, але якщо вийти на ринг без практики — отримаєш по обличчю. Так само з домедичною допомогою. Маю великий досвід навчання й бачу: навіть ті, хто був на курсах рік чи два тому, часто плутають найважливіші речі.
Віруси папіломи людини (ВПЛ) — це група вірусів, які можуть призводити до небезпечних захворювань — від загострених кондилом до раку. Заразитися можна переважно через статеві контакти, захворювання може мати приховану форму, а колись за несприятливих умов раптом проявити себе як серйозна хвороба.
У Польщі в межах державної програми вакцинації проти ВПЛ безкоштовно доступні дві вакцини: двовалентна Cervarix та дев'ятивалентна Gardasil 9. Вакцинація проводиться у два етапи з інтервалом між дозами в 6-12 місяців. Безкоштовно щеплення доступне дітям від 9 до 14 років включно. Якщо першу дозу вакцини підліток отримав до 14 років, то друга доза також є безоплатною. Українськи діти зі статусом UKR теж можуть скористатися безкоштовною вакцинацією.
Як записати дитину на щеплення від ВПЛ/HPV?
• Це можна зробити в будь-якій поліклініці або лікарні Podstawowej Opieki Zdrowotnej (POZ) через вашого сімейного терапевта;
Лікар-гінеколог Катерина Сокол стверджує, що найбільш ефективною вакцинація є до початку статевого життя, оскільки цей вірус виникає невдовзі саме після його початку.
«Одним і тим самим типом ВПЛ можна інфікуватися декілька разів протягом життя, — каже лікарка. — Тому вакцинація показана навіть жінкам, в яких вже діагностовано ВПЛ та які лікуються від передракових уражень шийки матки. Вакцинація у такому випадку знизить ризик рецидиву. А ось якщо людина ще не розпочала статеве життя, то для неї вакцинація буде найефективнішою».
Чи обов’язково вакцинувати хлопчиків?
Хоча чоловіки і не хворіють на рак шийки матки, але вони є активними носіями вірусу. Тому їм теж показана вакцинація, щоб запобігти розповсюдженню вірусу. Злоякісні пухлини та захворювання, пов'язані з інфекцією ВПЛ у чоловіків, включають рак статевого члена, анального отвору, плоскоклітинний рак ротової порожнини, глотки, гортані, мигдаликів та навколоносових пазух, а також генітальні бородавки (гострокінцеві кондиломи). Всьому цьому можна запобігти завдяки вакцинації.
Скільки коштує вакцинація від ВПЛ у Варшаві для дорослих і підлітків 15+?
У приватних клініках одна доза вакцини Gardasil 9 коштує близько 760 злотих (включно з консультацією лікаря). У деяких регіонах Польщі (треба запитувати, чи стосується це вашої поліклініки) безкоштовні щеплення доступні також для осіб 15-25 років в межах програм, що фінансуються місцевими органами влади.
Для тих, хто старший 15 років, потрібно вже 3 дози вакцини: другу вколюють через 2 місяці після першої, а третю — через 6 місяців після неї.
Згідно дослідженням, захист триває понад 10 років. Спеціальна підготовка перед щепленням не потрібна. Після можуть виникнути побічні ефекти: біль у місці ін'єкції, почервоніння, набряк, головний біль, підвищення температури, втома, нудота та навіть запаморочення. Симптоми здебільшого легкі й швидко минають.
Вони приїхали до Польщі з дипломами по вищу освіту, серйозним досвідом, надіями. Не в пошуках кращого життя, адже у кожної за плечима – роки навчання, кар’єра, вміння, напрацьовані зв’язки. Але після переїзду все довелося починати з нуля.
Для багатьох українок першим кроком стало прибирання. Для інших — кухня чи нічні зміни на складі. Хтось не зумів вийти за межі фізичної праці. А хтось перелаштувався і навчився жити інакше: опанував польську, перекваліфікувався — і повернувся до своєї професії.
За даними UNHCR та Deloitte, у 2024 році українські біженці забезпечили 2,7% ВВП Польщі. Близько 69% працездатних українців влаштувались на роботу, майже не відстаючи від громадян Польщі (72%). А це ж переважно жінки. Але за оцінками експертів ринку праці, лише 30% українців працюють за своєю кваліфікацією. Решта змушена погоджуватись на позиції, які не відповідають ані досвіду, ані освіті.
Чому так стається? Чому навіть досвідченим фахівчиням з дипломами іноді роками не вдається повернутись у професію? Чому частина з них залишається у низькокваліфікованій праці й чи завжди це про безвихідь?
Ми поспілкувалися з українками, які працюють у Польщі, розпитали про їхній професійний шлях, про те, що краще спрацьовує: гарне резюме, нетворкінг чи просто впертість. А ще попросили експертку з кар’єрного розвитку пояснити: що насправді заважає жінкам будувати кар’єру за кордоном і як це змінити.
Нижче — три історії, три дуже різні досвіди. Але кожна з історій — про пошуки себе в новому світі, віру в себе і реальність, яка не завжди збігається з очікуваннями.
«Нізащо не повертатися до прибирання»
Ім’я героїні змінене на її прохання. Вона зізнається, що й уявити не могла, як довго триватиме її пошук роботи, і через це відчуває сором. Та насправді її наполегливість і витримка заслуговують на повагу більше, ніж будь-який рядок у резюме.
Катерина приїхала з донькою до Польщі з Кривого Рогу на початку повномасштабної війни. В Україні вона мала стабільну кар’єру — за освітою економістка, працювала менеджеркою проєктів у приватній компанії. Її день був розписаний до хвилини: зустрічі, плани, відповідальність. Усе змінилось за одну ніч, коли довелось тікати. У перші місяці вона не шукала нічого «за фахом» — потрібно було просто знайти дохід, щоб вижити. Катерина взялася за прибирання.
«Півтора року на прибираннях. Це було важко не фізично, а внутрішньо. Ніби вийшла із себе самої. Але тоді я вирішила: немає нічого ганебного в праці. Я просто мала годувати свою дитину. І цим пишаюсь».
Проте виснаження прийшло швидше, ніж очікувалось. Катерина вигоріла, зрозуміла, що довго так не витримає:
Я страшенно боялась застрягнути. Усі казали: “Поки є робота — тримайся”. Але я відчувала, що мені потрібне інше. Що я зникну, якщо не зміню щось терміново
Вона пішла в поліцеальну школу, щоб стати гігієністом-стоматологом. Навчання закінчила успішно. Але з’ясувалося: без досвіду тебе ніде не чекають:
«Вислала купу резюме. У відповідь — тиша. Казали, що шукають з досвідом. А звідки ж той досвід, як тебе ніхто не бере?»
Зрештою Катерина влаштувалась асистенткою стоматолога. Але робота виявилась нестабільною — годин було мало, а керівниця, як каже Катерина, не дуже її підтримувала.
«Коли ти і так несеш на собі все — від житла до школи для дитини, — дуже важливо, щоб на роботі була безпека. А коли цього немає, ти просто виснажуєшся вдвічі швидше».
Мало опанувати нову професію, адже від іноземця на ринку вимагають досвід
Катерина знову вдалася до пошуків. Цього разу — у сфері обслуговування клієнтів. Польську мову вже знає на високому рівні й вважає, що це головний інструмент інтеграції:
Мова — це все. Без неї навіть не візьмуть резюме до рук. Я знаю польську добре — і це моя опора. Але тільки мови теж замало
Зараз Катерина щодня розсилає резюме, адаптуючи кожне під конкретну вакансію. Нетворкінгом не користується — каже, що не має у Польщі багато знайомих.
«Вважаю, що резюме має чимось виділятись, чіпляти, тільки тоді є шанс, що його помітять. За моїми підрахунками, на 30 відправлених CV може прийти одна відповідь. Чому? У сфері обслуговування клієнтів велика конкуренція, на одне місце може претендувати 100 кандидатів. Але я намагаюсь не сприймати відмови або мовчання як оцінку мене. Не взяли — це не я погана, просто це не моя вакансія».
Катерина не дозволяє собі зневіритись. Пам’ятає, як довго працювала на прибираннях — і не хоче повертатися туди знову. Її головний принцип — не грати жертву і вірити в себе:
Треба поводитись, як зірка. Якщо ти сама не повіриш в себе, то й ніхто інший не повірить
«Я не прикидаюсь. Просто нагадую собі: я вже витримала більше, ніж здається. І заслуговую ще більшого».
«Я просто заходила в аптеку і казала, що шукаю роботу»
За плечима Юлії Асташенюк з Одеси — диплом медичного університету й понад десять років досвіду в аптеці. Вона працювала провізоркою на «першому столі» — спілкувалася з пацієнтами, відпускала ліки, відповідала за точність і безпеку. Робота вимагала фаху, уваги й емпатії, і Юлія завжди любила цю справу.
«Це не просто “продати пігулки”. Ти маєш зрозуміти людину, підтримати її, пояснити варіанти, допомогти. І звичайно, глибоко знати препарати. Для мене це завжди було більшим, ніж робота. Це моє покликання».
Юлія: «Я дихаю знайомим повітрям. Це вже прорив»
Коли почалася повномасштабна війна, Юлія певний час залишалася в Одесі. Але постійні обстріли й відчуття небезпеки змусили її залишити місто. Рік тому вона переїхала до Польщі. Тут усе почалося — як і в більшості — з чистого аркуша: без знання мови, без знайомих, без розуміння, як працює місцевий ринок праці. Але з твердим наміром — залишитися у професії.
«Я знала: хочу повернутися в аптеку. Не могла собі дозволити здатися — це було б зрадою собі».
Юлія самотужки склала резюме польською — як уміла. І пішла вулицями Варшави, з папкою в руках, від аптеки до аптеки:
«Я заходила й говорила: “Добрий день, я з України, шукаю роботу”. Зі страхом, ламаною мовою, без офіційного дозволу працювати провізором. Але я вірила, що хтось дасть мені шанс».
Тижні минали — і нічого. Хтось чемно відмовляв, хтось не мав часу навіть поговорити, дехто взагалі не переглядав резюме. Юлія поверталась додому розчарована, але вже наступного ранку знову вирушала в новий похід:
Я щоразу нагадувала собі: кожна спроба — крок до “так”. Просто треба йти. Поки не відчиняться двері
Зрештою вони таки відчинились. В одній з аптек власниця запропонувала поговорити. Після короткої бесіди Юлію взяли — на посаду аптечної помічниці (pomoc apteczna). Це було далеко від тієї відповідальності, яку вона несла в Україні. Але вона була вдячна за шанс.
«Моя робота — прийом товару, розкладка по полицях, прибирання. Це не провізор і навіть не технік. Але я щаслива, що знову в аптеці. Я дихаю знайомим повітрям. Це вже прорив».
Звісно, не обійшлося без факапів. Система, до якої вона звикла в Україні, тут не працює: якщо вдома ліки сортують за діючими речовинами, то в Польщі — за алфавітом. Помилитись легко, тож треба бути уважною.
«Було кілька моментів, коли я щось поставила не туди — мені вказали. І так, це вдаряло. Ти все життя була спеціалістом, а тепер навчаєшся знову з елементарного. Це буває боляче».
Юлія зізнається: іноді гірко. Особливо коли бачить, що її не сприймають як фахівчиню, що вона — на нижньому щаблі.
«Я дипломована спеціалістка, я вмію консультувати, відповідати за серйозні рішення. А тут я — “принеси-подай”. Скажу щиро, ніколи в житті я стільки не прибирала. Іноді це просто морально виснажує. А часом і фізично буває справді важко. Але я не дозволяю собі опустити руки».
Колектив її поважає, навіть звертаються «пані магістр», хоча юридично вона не має права відпускати ліки. Інколи колеги телефонують у неробочий час — дізнатися, де що лежить, або уточнити якусь дрібницю. Бо знають: вона досвідчена, розуміє, як усе влаштовано
«Це трохи напружує. Але водночас приємно — значить, довіряють, визнають, навіть якщо формально я лише помічниця».
Юля каже, що культура аптечної справи в Польщі відрізняється. Тут провізори не тиснуть на продажі, як це було в Україні. Всі рецептурні ліки — лише за рецептом. І це, на думку Юлії, — правильно.
«В Україні ти мав план продажів — і викручувався, як міг. Не знаю, як у польських мережевих аптеках, але в моїй невеликій аптеці зарплата не залежить від того, скільки і на яку суму ти продав. Тут ти — фахівець, а не продавець. Колежанки читають профільні новини, діляться, обговорюють зміни в законодавстві. Це надихає».
Зараз Юлія всерйоз розмірковує над нострифікацією — визнанням свого диплому в Польщі. Вона розуміє: шлях буде непростий. Іспити, бюрократичні процедури, додаткові курси. Багато хто на цьому етапі зупиняється. Але вона налаштована йти далі.
«Я вже стільки всього пройшла, що повертатися назад — точно не варіант. Так, це довго, виснажливо й потребує грошей. Але я знаю, навіщо мені це. Я хочу знову працювати провізоркою. В аптеку я прийшла не випадково. І залишусь у ній — наскільки б це не було складно».
«Айті — не лише для геніїв. А й для тих, хто не боїться змін»
Вікторія Лаврик приїхала до Польщі разом з чоловіком ще у 2017 році — задовго до повномасштабної війни. У Черкасах закінчила школу, а вищу освіту здобула в Києві у Національному університеті харчових технологій, де вивчала готельно-ресторанну справу. Її перші кроки на новому місці були нібито логічним продовженням спеціальності — але в зовсім інших реаліях.
«Я пішла працювати офіціанткою в готельний ресторан. Нічого романтичного — нелегка фізична робота: постійно на ногах, важкі таці, посуд, втома. Було непросто й емоційно. Ти маєш вищу освіту, прагнеш розвитку, а починаєш з найнижчої сходинки. І дуже хочеться її якнайшвидше подолати».
Вікторія: «Я не ідеальна. Я просто вперта і не здалась»
Згодом її перевели на рецепцію. Здавалося б, кар'єрне зростання. Але реальність швидко розставила акценти.
«Це був шалений стрес. Робота в нічні зміни, іноді — геть сама на всю зміну. Втома, відповідальність, форс-мажори з клієнтами, які могли вибухнути агресією на рівному місці. І ще — постійне відчуття, що ти чужа. Ти “українка” — а отже, апріорі мусиш доводити, що вартуєш довіри. Було чимало упередженого ставлення. Навіть коли все робиш правильно, цього може бути недостатньо».
Після року у готельній сфері Вікторія вирішила: досить. На той момент вона вже більш-менш володіла польською мовою і почала активно шукати інші варіанти. Допомогли знайомі — порекомендували її до польської компанії, що займалась продажем питної води. Так вона отримала роботу менеджерки з продажу.
«Цей досвід багато дав: я навчилась спілкуватися з клієнтами, будувати відносини, краще розуміти бізнес-процеси, підтягнула письмову польську. Але стало відчутно “тісно” — захотілося більшої динаміки, розвитку, середовища, де в людей є амбіції. Я зрозуміла, що хочу змінити ситуацію».
І тоді Вікторія звернула увагу… на ІТ. Попри те, що технічної освіти вона не мала, записалася на онлайн-курси — після роботи, самостійно. Починала з баз: що таке e-commerce, як працює сайт, як управляти цифровими проєктами.
«Багато хто думає, що ІТ — це для програмістів і “ботаніків з математикою”. Але насправді є багато позицій, де головне — аналітичне мислення, структурність, вміння спілкуватись і організовувати процеси. Якщо вмієш користуватись комп’ютером і тримати мишку — можна вчитись».
Знову ж таки через знайомих вона потрапила на співбесіду до міжнародної компанії. Сьогодні Вікторія працює як E-commerce Project Manager: відповідає за роботу сайту, координує онлайн-продукти, команди розробників і дизайнерів, спілкується з клієнтами та підрядниками.
Вона не приховує, що на початку соромилась говорити знайомим, що шукає роботу. Здавалося, це прояв слабкості. Але тепер каже: саме нетворкінг став поворотною точкою.
«Я колись боялась “набридати” людям, щось просити, говорити про себе. Але ми всі в одному човні. Треба вчитись себе “продавати”, розповідати про свої сильні сторони. Бо інакше про тебе просто ніхто не дізнається».
Найбільше Вікторія цінує зміну ставлення: у новому середовищі її вже не судять за національність чи акцент
«Що більш освічені та відкриті люди навколо, то менше дискримінації. В моєму колі важливо не “звідки ти”, а що ти вмієш і як працюєш. І це дуже підтримує».
Вікторія не ідеалізує шлях, який пройшла. Вона знає, що їй було легше, ніж багатьом — вона приїхала ще до повномасштабної війни, була молода, без дітей, розуміла, на що йде. Але водночас переконана: у будь-яких умовах важливо не втрачати віру в себе.
«Треба говорити, питати, вчитись, шукати. Ніхто не принесе вам ідеальну роботу на таці. Але якщо самі повірите, що здатні — шлях з’явиться. Я не ідеальна. Я просто вперта і не здалась».
Вона ділиться своєю історією, бо хоче підбадьорити інших українок — особливо тих, хто приїхав до Польщі після 2022 року. Каже: так, їм важче. Але навіть з найнижчої точки можна піднятись. Головне — йти і не зупинятися.
Головна складність — це мова. Але вона не єдина
Ми попросили Анну Черниш, кар’єрну радницю з понад 15-річним досвідом у сфері HR та рекрутингу, прокоментувати типові труднощі українок, які шукають роботу в Польщі.
Анна вже десять років мешкає в Польщі. Має дві вищі освіти — педагогічну та економічну. Після переїзду пройшла навчання з коучингу й кар’єрного консультування. Працює у благодійних організаціях і приватно допомагає українкам: консультує з пошуку роботи, адаптації резюме, підготовки до співбесід.
Кар'єрна радниця Анна Черниш
Про головні бар’єри для українок на польському ринку праці
Головна складність — це мова. Без польської знайти кваліфіковану роботу майже неможливо. Тим паче, якщо кандидат претендує на комунікативні посади (управління персоналом, маркетолог, вчитель, секретар) — в цьому випадку вимоги до мови стоять в списку на першому місці. А для багатьох посад, особливо в міжнародних компаніях, також потрібна англійська на рівні не нижче B2. Часто людям бракує базових «офісних» навичок — наприклад, роботи з Excel.
Окрім мови, великий бар’єр — це потреба переучуватись, нострифікувати диплом, будувати кар’єру практично з нуля. Люди бояться конкуренції з місцевими спеціалістами, бояться проходити співбесіди. Часто просто не вірять, що зможуть. Це дуже поширено. І саме тут важливі підтримка, планування і фахова допомога.
Чому українок «затягує» в низькокваліфіковану працю
Часто жінки застрягають у таких роботах не тому, що хочуть, а тому що просто не мають ресурсу на інше: немає часу, сил і підтримки, щоб вчити мову, перекваліфіковуватись чи шукати щось краще.
Інколи ж навпаки — отримавши стабільний дохід, люди бояться ризикувати. Вони звикають і залишаються там, де комфортніше, навіть якщо ця робота не розкриває їхній потенціал.
Про адаптацію резюме та підготовку до співбесіди
Не існує «українського» чи «польського» формату резюме. Є різні стилі, і важливо обрати той, що найкраще підходить саме до вакансії. Часто навіть фахівці не орієнтуються в цьому достатньо. Тому я раджу бодай раз проконсультуватися з професіоналом — це допоможе уникнути типових помилок.
Щодо співбесіди, то типова помилка номер один: не готуватись. А треба — за власним резюме, під конкретну вакансію. Я проводжу тренінги-співбесіди саме з цього. Ще одна поширена помилка — надмірне хвилювання. Якщо надто сильно хочеться цю роботу, це створює внутрішній тиск. Тут допомагають дихальні практики, фізична активність, зниження «важливості».
Також люди часто не розуміють специфіки польської культури спілкування: потрібно бути ввічливими, стриманими, знати типові питання на співбесіді. Наприклад — «розкажіть про свій успіх» або «чому саме ви?».
Як ефективно шукати роботу
З мого досвіду, роботу найчастіше знаходить той, хто шукає активно і цілеспрямовано. Тут важливий комплексний підхід. Варто використовувати всі канали: професійні сайти, спеціалізовані Facebook-групи, LinkedIn (для офісних вакансій), знайомства, рекрутерів, ярмарки вакансій.
Але важливо шукати там, де є сенс. Наприклад, прибиральниць не шукають через LinkedIn. А от бухгалтерів чи менеджерів — так.
З чого почати жінці, яка має диплом, але працює не за фахом
Почніть з мови. Польська — обов’язково, англійська — дуже бажано. Рівень B2 — це вже хороший старт. Далі потрібно чітко вирішити: повертатись до своєї спеціальності чи змінювати напрям. Зважити плюси і мінуси, час, витрати. Якщо складно визначитись самостійно, зверніться до кар’єрного радника. Іноді одна консультація може зекономити місяці непевності.
Фотографії з приватних архівів героїнь
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у межах програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Які ступені інвалідності є в Польщі та на яких умовах людина з інвалідністю може працювати?
У Польщі є три ступені інвалідності, і з усіма можна офіційно працювати, якщо людина хоче. У такому випадку роботодавець має забезпечити адаптоване робоче місце, що буде відповідати фізичним потребам людини. А також за необхідності надати помічника, який буде контролювати робочий процес.
• Значний ступінь інвалідності (znaczny): люди, які мають значні фізичні або ментальні порушення можуть працювати тільки в захищених умовах. Зазвичай такі люди не можуть жити самостійно і потребують постійного супроводу. Наприклад, це особи з важкою формою ДЦП або аутизму. • Помірний ступінь інвалідності (umiarkowany): люди з такою формою потребують тимчасової або часткової допомоги інших людей. Наприклад, люди з порушенням зору або сліпі. • Легкий ступінь інвалідності (lekki): люди можуть виконувати роботу з деякими обмеженнями, але їх можна компенсувати за допомогою технічних засобів.
Щоб офіційно працевлаштуватися, людина з обмеженими можливостями і наявністю orzeczenie o niepełnosprawności має отримати медичну довідку, яка підтверджує, що робота на цій посаді їй підходить і не суперечить показанням, що містяться в медичних документах про інвалідність. Цю довідку можна отримати у медика ZUS.
Умови праці для людей з інвалідністю та компенсація для працедавця
Працедавець має дотримуватись певних норм, коли приймає на роботу людину з обмеженими можливостями, а саме:
• Робочий день людини з легким ступенем інвалідності не може перевищувати 8 годин на день та 40 годин на тиждень. Особа з інвалідністю середнього або тяжкого ступеня не може працювати понад 7 годин на день та 35 годин на тиждень. • Працівника з інвалідністю не можуть зобовʼязати працювати в нічний і понаднормовий час, якщо це не стосується вахтової роботи в охороні або людина має на це дозвіл від лікаря. • Співробітник з обмеженнями має право на додаткову 15-хвилинну перерву на роботі, що входить в робочий час. • Люди з тяжким або середнім ступенем інвалідності мають право на додаткову відпустку до 10 робочих днів. • Особи з важким або середнім ступенем інвалідності мають право на візит до лікаря в робочий час для проведення спеціалізованих оглядів, лікування або реабілітації. Також є опція відгулів для диспансеризації, що оплачуються.
Працедавець, який правильно оформлює людину з інвалідністю, може оформити щомісячну субсидію з Державного фонду реабілітації інвалідів (PFRON). Для цього працівник має стати на облік у цей фонд. Для того щоб отримувати субсидію від держави, працедавець має взяти на роботу людину з інвалідністю виключно на umowa o prace. Якщо людина працює за цивільно-правовими договорами, субсидія не виплачується. Також роботодавець її не отримає, якщо співробітник має легкий або середній ступінь інвалідності й отримує пенсію. Люди з важким ступенем інвалідності можуть отримувати пенсію, а підприємець субсидію на такого співробітника.
Розмір щомісячної субсидії залежить від багатьох факторів: кількість робочого часу, ступеня інвалідності та конкретного захворювання, тип фірми працедавця. Спеціальним компаніям для роботи людей з інвалідністю призначають вищі субсидії, ніж компаніям з відкритого ринку праці. Розмір допвиплати для працедавця може сягати 2 тисяч злотих.
Де шукати роботу людям з інвалідністю в Польщі?
Крім вакансій в інтернеті, можна звернутися до Urząd Pracy. Зазвичай ужонди праці зацікавлені в працевлаштуванні таких співробітників. Установи є в кожному воєводстві, можна також скористатися онлайн-сервісом, щоб призначити візит, поставити запитання або надіслати документи (ресторація за допомогою довіреного профілю).
Анна Гордійчук з Києва виховує 18-річного сина з інвалідністю, і ось хлопець знайшов собі першу роботу.
«Назар зараз навчається, але дуже хотів підробляти, тож ми шукали щось не на повний день. Приємно вразило, що ніхто на нього не дивився косо, коли син приїхав на співбесіду на кріслі колісному. Фактично відразу він влаштувався баристою в кавʼярню біля університету. Роботою та умовами ми цілком задоволені», — ділиться досвідом мама Анна і каже, що в інтернеті багато організацій пропонує роботу людям з обмеженими можливостями.
Звісно, з фізичними порушеннями знайти роботу легше, але й родинам людей з інтелектуальними порушеннями не варто впадати в відчай. Так, є чимало фізичної роботи, яку можуть виконувати люди з метальними порушеннями — під наглядом інших людей. Наприклад, знайомий хлопець з аутизмом з Отвоцьку виготовляє свічки й мило, інший займається сортуванням товарів, прибирає або бере роботу на дом. Варто запастися терпінням і відшукати своє місце.
Що Польща експортує в Україну: основні групи товарів
Відповідно до даних Євростату, у порівняльній таблиці експорту основних груп товарів з Польщі до України у 2021–2023 роках найвищі показники експорту в Україну мали такі групи товарів:
Мінеральні продукти (переважно паливо) — у 2023 році обсяг експорту сягає 2,18 мільярдів євро, що перевищує показники 2021 і 2022 років.
Електричне та електронне обладнання — збільшення з 1,13 мільярдів євро у 2021 році до 1,42 мільярдів євро у 2023 році .
Транспортні засоби та обладнання — зростання експорту з 0,74 мільярдів євро у 2021 році до 1,40 мільярдів євро у 2023 році.
Зброя та боєприпаси — у 2021 році експорт становив лише 0,02 мільярдів євро , а в 2023 році зріс до 1,28 мільярдів євро.
Хімічна продукція, пластмаси, текстильні матеріали й продукти харчування демонструють стабільне зростання.
Металеві вироби, продукція рослинного та тваринного походження — незначне зростання.
У 2024 році ситуація суттєво не змінилася, детально ми писали про це тут. Як бачимо, більша частина товарів, які експортує Польща, відноситься до оборонної промисловості або до підтримки стратегічних галузей під час війни. Варто зазначити, що навіть після вирахування категорій, пов’язаних з війною, експорт залишається на рівні 30 відсотків і вище, ніж до російського вторгнення.
У 2024 році польський експорт в Україну (окрім ключових категорій, зазначених вище) також зріс у категорії споживчих товарів. Серед них найбільше зростання демонструють:
алкогольні та тютюнові вироби (збільшення експорту на 128,8 відсотків);
готові харчові продукти (напівфабрикати, випічка, борошняні вироби);
хімічна та косметична продукція (миючі засоби, косметика);
одяг і взуття.
Як свідчать дані Держмитслужби, основу продуктів польського виробництва в Україні становить корм для котів та собак. Далі в переліку — молочна продукція, насамперед сир, а також печиво, соуси, заморожені та консервовані овочі. До умовної десятки найпоширеніших польських продуктів в Україні можна також віднести шоколад, воду, свинину й каву.
Варто зазначити, що, незважаючи на міграцію (з початку війни з України виїхало близько 7,7 млн осіб), побутові потреби українців залишаються високими. Експорт польського одягу та взуття в Україну в першому кварталі 2024 року вищий, ніж до війни.
Що Україна імпортує в Польщу
Російсько-українська війна суттєво вплинула на зовнішньоекономічну діяльність України. У найбільш кризовому 2022 році на перше місце за обсягом експорту з України вийшла Польща (понад 5,6 мільярдів доларів або 15,4 відсотків від обороту).
А вже в 2024 році експорт з України становив 20,5 мільярди злотих. Серед того, що ввозиться до Польщі з України, домінує агропродовольча продукція. Водночас експорт основних зернових культур у Польщу припинився в серпні 2023 року через “зернове ембарго”. Товар йшов транзитом через територію Польщі в умовах блокування Росією українських портів. Завдяки відкриттю Чорноморського коридору в останні місяці 2024 року понад 95 відсотків експорту пшениці й кукурудзи та близько 90 відсотків закордонних продажів ріпаку відбувалися через порти, як до початку війни.
Польща залишається одним з найважливіших покупців української продукції. Польща закуповує українську олію, корми для свійських тварин, макуху, зерно й насіння. У менших обсягах — молочну продукцію, консервацію, льодяники, соки, дріжджі та морозиво.
Основні тенденції торговельних відносин між Польщею і Україною:
Позиція співпраці у стратегічних галузях — особливо у постачанні енергоресурсів, транспорту та військової продукції.
Логістична перевага Польщі — завдяки географічному розташуванню Польща є одним з ключових торговельних партнерів України.
Транзитна роль Польщі — країна виступає головним каналом для перевезення товарів з ЄС до України, зокрема в паливному секторі.
Збільшення експорту з Польщі в Україну в усіх ключових секторах, що збільшує зростаючий попит на польську продукцію.
Загалом, експорт з Польщі в Україну й навпаки — з України в Польщу — демонструє позитивну динаміку, підтверджуючи важливість торговельного партнерства між країнами та його стратегічне значення для обох країн.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
