Як зареєструватися до сімейного лікаря в Польщі: покрокова інструкція для українців

<span style="display: block;  margin-top: 1rem;  margin-bottom: 1rem;  padding: 1rem;  background-color: rgb(234, 234, 234);">«Більше знань — менше страху» — це серія про досвід українців у формуванні стійкості: про вміння реагувати на кібератаки та відключення електроенергії, про організацію евакуації та надання допомоги, а також збереження психічної рівноваги під час війни. Поки армії світу аналізують тактику українських збройних сил, ми придивляємося до уроків, які дає суспільство. Адже це про побудову безпечного майбутнього. Серія створюється у співпраці зі стратегічним партнером — Фондом PZU

Щохвилини у світі хтось потребує допомоги — і часто долю потерпілого вирішують не медики, а звичайні люди, які опинилися поруч. Вчасно накладений турнікет, прямий тиск на рану чи навіть правильно підібрані слова — іноді цього достатньо, щоб врятувати. Які навички обов’язкові для кожного цивільного? Як не зашкодити? І які стандарти НАТО спростував досвід війни в Україні?

Помилки, що коштують життя

Наталія Жуковська: Які базові навички з домедичної допомоги має знати кожен на випадок надзвичайної ситуації?

Сава Чуйков: Якщо говорити про навички, то немає якогось «мінімуму». Є обставини, які трапляються найчастіше — наприклад, ДТП або зупинка серця. Є більш складні — скажімо, похід у гори, де хтось зірвався зі схилу й отримав важкі травми. Якщо поруч є люди, які знають, як діяти, вони можуть врятувати життя. Тож що більше ви знаєте — то краще.

Якщо ж говорити конкретно, мінімальний набір життєво важливих навичок такий:

·    Зупинка кровотечі — уміти накладати турнікет, робити прямий тиск на рану, користуватися бинтами для тампонування і  пов’язками.

·    Розпізнавання критичних станів — втрати свідомості, інсульту, серцевого нападу, судомних нападів. 

·    Серцево-легенева реанімація (СЛР) — базовий навик, який реально рятує життя.

Також важливо вміти забезпечити людині без свідомості прохідність дихальних шляхів, перевернувши її на бік. Знати, як користуватися автоматичним зовнішнім дефібрилятором (АЗД) і проводити штучну вентиляцію легень. Навіть найпростіший дихальний мішок за 300-500 гривень (близько 30 злотих) варто мати в автомобілі чи офісі. 

Сьогодні кожна людина має знати бодай основи тактичної медицини. Вміти асистувати медикам, рятувальникам чи поліцейським під час вибухів, терактів, аварій, пожеж, ДТП з великою кількістю постраждалих. Бо медиків і рятувальників не вистачає у жодній країні. Натомість люди поруч часто мають сили допомогти, але не мають для цього знань. І через це або бездіяльні, або навіть заважають фахівцям, бо панікують. 

— Які найпоширеніші помилки допускають люди, коли намагаються надати допомогу пораненим?

— Основні помилки: не навчатися взагалі; думати, що прочитати в інтернеті — це те саме, що пройти тренінг; пройти один курс у житті і вважати, що цього достатньо.

А ще — неякісне навчання або «інструктори» без компетенції, які поширюють міфи. Серед цивільних це трапляється рідше, а от у військових, на жаль, були фатальні наслідки через неправильні дії. Найпоширеніший міф — що турнікет треба періодично послаблювати, «щоб відновити кровообіг». Це радянський пережиток, який уже коштував життів. Щоразу, коли людина так робить, поранений втрачає ще трохи крові, а іноді ті 200 мл стають вирішальними.

— Тобто якщо людина не впевнена, що робити, — краще взагалі не чіпати постраждалого?

— Не зовсім так. Не можна просто стояти осторонь. Якщо ви не знаєте, як надати допомогу фізично, зробіть те, що можете: викличте медиків, забезпечте безпеку місця події, зупиніть рух, покличте інших, знайдіть аптечку, заспокойте людину. Навіть це — вже допомога. Найгірше — коли ніхто нічого не робить, байдужість. 

— В Італії український військовий у відпустці побачив пораненого хлопця і наклав джгут. В яких випадках життя може знадобитися ця навичка?

— Уміння накласти джгут може врятувати не тільки на війні, а й у мирному житті. Таких випадків дуже багато

Історія з Італії показова.

Є три основні ситуації, коли накладання турнікета — життєво необхідне:

1. Масивна кровотеча з кінцівки, коли кров буквально б’є струменем або просочується настільки швидко, що бинт чи серветка миттєво промокають.

2. Відрив або частковий відрив кінцівки — тут не можна втрачати час, одразу потрібно ставити турнікет.

3. Турнікет має стояти на 5-8 см вище рани, але ніколи на суглобі. Затягуємо до повної зупинки кровотечі — доки не перестане просочуватися кров. Після цього фіксуємо час накладання (можна написати маркером на шкірі, пов’язці або прямо на самому турнікеті).

— Як правильно зупинити кровотечу, якщо немає спеціальних турнікетів?

— Турнікет коштує близько 30 доларів, і я не розумію, чому люди часто питають, як зробити турнікет власноруч. Це ж річ, яка реально рятує життя.

Якщо ж турнікета немає — не можна імпровізувати! Масивну кровотечу часом реально зупинити прямим тиском руки. Це як зі шлангом на городі — якщо ви його придавите, вода перестає текти. Так само й тут: натиснути, але знати де, як і в якому напрямку тиснути.

Другий метод — тампонування рани. Берете бинт або навіть шматок тканини й поступово, шар за шаром, заповнюєте поранення, створюючи всередині тиск. Потім фіксуєте зверху бинтом чи футболкою, і цього в багатьох випадках може бути достатньо. Стерильність тут не головна — головне зупинити кров. Використовуйте одяг — свій чи потерпілого. 

— Декілька місяців тому стала відома історія українського полоненого, якому росіяни перерізали горло, але він перемотав його і вижив. Що саме він зробив, що йому це вдалося?

— Не бачив, що саме робив той чоловік, але загальні принципи у разі поранення шиї такі:

1. Контроль кровотечі — перше завдання. Якщо великі судини не зачеплені й кровотеча відносно контрольована, можна:

здійснити прямий тиск на рану (марлева/чиста тканина, притиснути долонею);

якщо доступно — затампонувати  рану гемостатичним бинтом або хоча би марлею і притиснути;

турнікет на шиї не застосовують — небезпечно. Для шиї — саме прямий тиск і тампонування.

2. Не витягувати чужорідні предмети, якщо вони в рані — фіксуйте їх на місці і притискайте довкола, щоб зменшити кровотечу. Видалення може викликати сильнішу кровотечу.

3. Слідкувати за диханням: якщо воно ускладнене (задуха, хрипи, кров у роті), треба:

звільнити дихальні шляхи (прибрати кров, блювотні маси);

посадити/покласти людину напівсидячи, якщо вона при свідомості і це не заважає контролю кровотечі;

якщо людина непритомна — поставити в бічне стабільне положення  або забезпечити прохідність дихальних шляхів і бути готовим до реанімації.

4. Якщо рана наскрізна і трахея пошкоджена — це вже надзвичайно складна ситуація. 

5. Психологічний бік: за можливості треба заспокоювати постраждалого, підтримувати його, бо паніка погіршує стан.

6. Не робити речей, у яких ви не впевнені: наприклад, не намагайтеся «виймати» язик чи засунути сторонні предмети в рот; не робіть ніяких  хірургічних маніпуляцій без навичок.

Аптечка нового часу

— Як діяти, якщо людина непритомна, але дихає — які кроки допоможуть зберегти їй життя?

— Перше — покликати на допомогу і викликати швидку.

Друге — перевернути людину на бік, щоб забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Третє — відсунути підборіддя від грудної клітки, щоб дихальні шляхи залишалися відкритими. Людина має лежати боком, голова трохи закинута назад.

Постійно контролювати стан людини. Якщо він змінюється — одразу повідомити диспетчера швидкої, це може бути критично важливо.

Бризкати водою, обмахувати, давати щось нюхати — це ритуали, які не допомагають. 

— Як швидко вирішити, кого рятувати спершу, якщо поранених декілька?

— Це дуже складно. Існує поняття сортування поранених — цьому вчать професіоналів. Для цивільної ж людини правила такі:

• Надавайте допомогу тим, хто ближче — якщо їхній стан приблизно однаковий. 
• Починайте з тих, у кого є явні загрози для життя: масивна кровотеча, великий крововилив, відсутність дихання тощо. І ще важливий момент: 

Часто люди допомагають тим, хто голосніше кричить, але це оманливий індикатор

Найсерйозніші поранення (масивні  кровотечі, тяжкі черепно-мозкові травми) можуть робити постраждалого слабким і мовчазним — він може не подати голосу. Тому не покладайтесь тільки на крик — дивіться на ознаки кровотечі, свідомість, дихання. 

— Що має бути в аптечці вдома і в автівці сучасної людини, чого раніше, до війни, там не було?

— Я порадив би, щоб цивільна аптечка включала елементи, які раніше були характерні для військових аптечок. Обов’язково мають бути засоби для зупинки кровотечі

У мінімальному наборі — гемостатичні бинти, бандажі, бинти звичайні й еластичні. Ідеально — наявність турнікетів. Що більше — то краще, але щонайменше один-два. 

Також потрібні: ножиці (щоб розрізати одяг чи бинти), одноразові рукавички, маркер (щоб позначати час накладення турнікета або записувати важливу інформацію), термоковдра.

Якщо говоримо про автомобільну аптечку — додатково бажано мати:

• засоби для іммобілізації переломів (шини), можливо — мʼякі ноші;
• жилети світловідбиваючі (бажано декілька);
• кілька джерел освітлення — ліхтарики або хімічне світло;
• вогнегасник(и) — при цьому маленький аерозольний балончик часто недостатній; бажано мати більш потужний вогнегасник. Не купуйте вогнегасники щоб зекономити гроші і місце. Придбайте щонайменше 3-кілограмовий або декілька 1-2 кілограмових.

«Навчіться говорити з потерпілим — це теж рятує»

— Як заспокоювати людину, якій надаєш допомогу, щоб вона не заважала працювати й не панікувала?

— Це окрема навичка, якій треба вчитися. Один з практичних підходів — використати методи, які застосовують при гострій стресовій реакції. Коротко — працюємо дуже простими, чіткими фразами, щоб переключити увагу мозку й викликати конкретну реакцію.

Кроки, які допомагають:

1. Зверніться до людини по імені або позивному (наприклад: «Іване», «Ольго»).

2. Коротко опишіть, що сталося: «Ми тут, сталася така-то ситуація».

3. Поставте просте, контрольне питання: «Ти мене розумієш?» або «Як тебе звати?» — щоб отримати реакцію.

4. Дайте людині просте завдання — щось виконати руками: «Тримай ліхтарик», «Принеси драбину», «Поклич, будь ласка, Петю». Це мобілізує тіло і відволікає від паніки, плюс віддаляє людину від безпосередньої зони, де вона може заважати.

5. Якщо є можливість, делегуйте заспокійливу роль спокійній людині або іншому рятувальнику — краще, коли хтось один постійно супроводжує постраждалого, контролює його стан і за потреби допомагає.

Робіть це коректно й поважно — не грубіть і не «відштовхуйте» людину, бо це може викликати агресію або посилити стрес.

— З вашої практики — були випадки, коли базові навички домедичної допомоги реально врятували життя?

— Так. Нещодавно була ситуація в метро: жінка почала задихатися через сторонній предмет у горлі. Моя учениця підбігла й видалила шматок їжі — людина змогла дихати. Є багато випадків з військовими, коли прості навички — контроль кровотечі, накладання турнікетів — рятували. 

Якщо ви вмієте одягнути шкарпетку, то, найвірогідніше, зможете опанувати ці навички. 

Уроки війни для світу 

— Правила домедичної допомоги, яких ви навчаєте — це протоколи, написані американцями?

— Вже не зовсім. Сьогодні протоколи оновлюються, адаптуються і враховують практику й досвід різних країн. Українські реалії внесли свої корективи. Українці додають практичні напрацювання з бойового досвіду та цивільної медицини до загальносвітових рекомендацій. Одна з найважливіших — ми підняли важливість питання переливання крові на якомога ранніх етапах.

Українці показали, що не тільки медики, а й бійці повинні бути навчені переміщенню постраждалих, накладенню турнікетів і конверсіям

Ще один важливий момент — увага до черепно‑мозкових травм (ЧМТ). Ніхто в Європі чи США не мав стільки поранених з ЧМТ, як українці. Це підтвердило необхідність окремої уваги до контузій і важких ЧМТ та раннього застосування кисню для таких поранених.

Українці також розробили й популяризували деякі ефективні засоби, наприклад вузловий турнікет «Шлях», турнікет «СІЧ», які визнані дуже дієвими, і на це вже звертають увагу комітети, що пишуть рекомендації. Це важливий внесок у світову практику.

— Які головні уроки української тактичної медицини можуть бути корисними, зокрема, в Польщі?

— Уроків багато, і вони корисні для будь‑якої країни, яка опиниться в умовах війни. Ось головні з них:

1. Евакуація «за годину» — міф у реальних бойових умовах.

Система НАТО спирається на швидку евакуацію — гелікоптерами, літаками або мобільним транспортом. В реальності евакуація може займати не одну годину, а кілька годин, днів або навіть тижнів. Це треба враховувати у плануванні.

2. Критична нестача медичного персоналу — треба перекваліфіковувати цивільних. Потрібно готувати «молодший медичний персонал» — людей без профільної медичної освіти, які можуть виконувати роль санітарів, медсестер‑помічників тощо. Професійних медиків буде замало.

3. Навчання має бути максимально спрощеним і прискореним.

Умови диктують: якщо інші готують медиків місяцями чи роками, нам часто доводиться робити це за дні чи тижні. Матеріал потрібно стискати до найважливішого — практичні алгоритми, прості дії, багато практики.

4. Транспорт буде часто недоступний — багато евакуацій буде «на ногах», власними силами. Потрібна підготовка до носіння і базової евакуації без спецтранспорту.

5. Дрони й наземні роботизовані комплекси — ключ до доставки й евакуації.

Так, дрони вже доставляють медичні матеріали: кров, ноші, засоби для догляду за пораненими.

6. Гнучкість евакуаційного транспорту — мультифункціональність.

Часто транспорт везе в боєприпаси, і бійців, і поранених. Тому техніка має бути адаптована: місця для поранених, маскування, бронювання, системи РЕБ, під прикриттям дронів тощо.

7. Маскування й розподіл медичних потужностей.

Не можна концентрувати великий госпіталь або багато медперсоналу в одному місці. Пункти повинні бути заховані під землею, в бліндажах чи підвалах — відкриті, явні медичні об’єкти майже одразу піддаються атаці.

8. Маскування медичного транспорту — стандарти часто не працюють. Женевська конвенція забороняє атаки по медичному транспорту, але на практиці це не стримує противника. Треба бронювати й маскувати транспорт.

У війні традиційні правила роботи екстрених служб часто не спрацьовують. Чимало стандартів НАТО можуть не відповідати реаліям сучасної повномасштабної війни.

— Як розмовляти з дітьми про домедичну допомогу і чому їх слід навчити?

— Я не педагог, але маю досвід навчання дітей. На курси брали дітей від 12 років. Вони здатні розуміти складні речі й навчатися швидше, ніж дорослі від них очікують. Я б навчав їх надавати допомогу майже так само, як дорослих, з фільтрацією контенту: не показуючи важких травм чи ампутацій, коректно підбирати слова. Сучасні діти вже багато бачили й чули, вони грають у відеоігри-стрілялки, дивляться новини, і тому можуть сприймати базові знання з домедичної допомоги. 

— Що той, хто пройшов навчання, має запам’ятати назавжди? 

— Головне — особиста безпека завжди на першому місці. Не намагайтеся врятувати когось, якщо ризикуєте самі: не лізьте у палаючий будинок, не біжіть під обстріл, не рятуйте тварину, якщо це небезпечно.

Засоби надання допомоги повинні завжди бути під рукою. Навіть якщо здається, що «мене це не торкнеться». Всі люди, які загинули, не планували цього. Водії не виїжджають, думаючи, що «сьогодні станеться аварія»

Тому аптечка та якісні засоби надання допомоги мають бути завжди з вами, так само як вогнегасник у квартирі. 

Частково мотивацією людей до навчання є страх. Коли прилітають ракети, вони задумуються: «Я можу померти» або «Хтось поруч може загинути». У цей момент люди активізуються — дзвонять, пишуть, цікавляться тренінгами. Разом з тим останнім часом попит сильно впав. Люди звикли до постійних обстрілів. Новини про поранених або загиблих вже не так сильно впливають на населення. Страх не спрацьовує, як раніше. 

Ще один момент: багато людей після одного тренінгу думають, що «вже все освоєно» і більше не потребують повторного навчання. Це хибне уявлення — навички швидко забуваються, тому регулярне повторення тренінгів залишається критично важливим. Можна знати все про техніку боксу, але якщо вийти на ринг без практики — отримаєш по обличчю. Так само з домедичною допомогою. Маю великий досвід навчання й бачу: навіть ті, хто був на курсах рік чи два тому, часто плутають найважливіші речі. 

 Фотографії: приватний архів‍

Безпека Польщі і країн Балтії

‍Марина Степаненко: Як ви оцінюєте архітектуру безпеки у Східній Європі — передусім у Польщі та країнах Балтії? Наскільки вона стійка до довготривалого тиску з боку Росії?

Моніка Сус: Для Польщі та всіх країн, які межують з Росією, НАТО залишається ключовим гравцем у сфері безпеки. Саме з цього слід починати будь-яку дискусію. У межах НАТО зараз найважливішим є збільшення видатків на оборону й нові інвестиції в потенціал.

Ці процеси тривають, але якщо ви запитаєте, чи можуть ці країни самостійно захиститися від Росії, я б сказала, що їм все ж потрібна підтримка НАТО — особливо країнам Балтії, які не мають, наприклад, систем протиповітряної оборони. Щоб перехоплювати дрони та інші загрози з Росії, вони покладаються на літаки й повітряні сили союзників.

Польща дещо відрізняється — вона більша, сильніша й краще оснащена, має власну систему протиповітряної оборони, тому може протриматися довше, ніж країни Балтії. Зараз ми сильніші, ніж у 2022 році.

‍— Польща дедалі активніше позиціонує себе як «фронтову державу» й одного з головних безпекових акторів Європи. У своїх дослідженнях ви описуєте це як процес пошуку, прагнення статусу (англ. status-seeking). Чи вважаєте ви, що Польща вже досягла того рівня впливу, який відповідає її амбіціям?

— Безумовно. Польща має великі амбіції, і для неї дуже важлива так звана політика статусу. 

Польща не тільки витратить майже 5% свого бюджету на оборону в 2025-2026 роках, але й прагне бути визнаною однією з найсильніших країн на східному фланзі

Я б сказала, що уряд дуже добре усвідомлює, що з партнерами ми сильніші. Ми маємо співпрацювати з НАТО і використовувати інструменти, які застосовує або пропонує ЄС. І найефективнішим захистом, який Польща може мати зараз, як кажуть представники міністерств закордонних справ і оборони, звичайно, є постачання зброї Україні та забезпечення перемоги України у війні. 

— Варшава часто підкреслює свою особливу роль у регіоні й водночас — тісну співпрацю із США. Чи не створює це такої собі дуальності: прагнення автономії й водночас залежності від американського фактора?

— Концепція стратегічної автономії ніколи не була популярною в Польщі, оскільки це була, по суті, французька ідея незалежності від США. 

Зараз у Брюсселі ситуація змінилася — йдеться не стільки про «стратегічну автономію», скільки про здатність Європи діяти без США, коли це необхідно

‍Польща розділилася в цьому питанні. Уряд Туска і міністр закордонних справ Сікорський є проєвропейськими і вважають, що посилення оборони ЄС є способом зміцнення як ЄС, так і НАТО. Це не означає, що вони не хочуть тісної співпраці із США — Європі потрібен час, щоб розвинути здатність діяти незалежно, а це не відбудеться за два-три роки. Тому Польща купує американське обладнання і сподівається, що американські війська залишаться довше на східному фланзі, паралельно розвиваючи європейські можливості.

Якщо ж запитати когось з адміністрації президента, то там наголосять на США як єдиному ефективному стримувальному факторі проти Росії і применшать значення Європи. З експертної точки зору, це недалекоглядно.

Думаю, якби Кароль Навроцький чи інші його однодумці отримали владу — адже президент не може ухвалювати рішення щодо зовнішньої політики та політики безпеки Польщі — вони б також обрали тісну співпрацю з європейськими союзниками, бо для Польщі фінансово дуже вигідно співпрацювати з європейцями, водночас підтримуючи тісні відносини із США.

Ця дихотомія не є унікальною для Польщі — Німеччина також стикається з нею після тривалої залежності від Сполучених Штатів. 

Ми рухаємося в правильному напрямку, але протягом наступних п'яти-семи років США залишатимуться необхідними для забезпечення стратегічних можливостей, поки Європа розвиває власні. Це перехідний період

‍— Моніко, ви згадали про американські війська, і на тлі новин про зменшення їхньої присутності у Румунії Варшава отримала підтвердження, що Сполучені Штати не планують скорочувати свою військову присутність на території Польщі. Як ви оцінюєте значення американських військ для регіональної безпеки? Чи існують сценарії, за яких ця присутність могла б змінитися, і що це означало б для Польщі та країн Балтії?

— Знаю, що Піт Геґсет був у Варшаві в лютому і зустрівся з нашим міністром оборони, запевнивши, що США не планують виводити війська. Але, щиро кажучи, США можуть бути непередбачуваними. Сьогодні вони можуть сказати одне, а через два тижні змінити свою думку — така вже адміністрація Трампа. Я бачу ознак, що вони виведуть війська з Польщі, але щодо країн Балтії я вже не так впевнена.

Присутність США надзвичайно важлива, тому що, як ви знаєте, Росія розуміє мову сили. США є найсильнішим членом НАТО, і їхні війська на східному фланзі змушують Росію двічі подумати, перш ніж діяти

Нещодавнє виведення військ з Румунії не є приємним, але за потреби інші союзники по НАТО (Франція, Велика Британія, Іспанія, Німеччина) могли б легко заповнити цю прогалину. Ми говоримо про приблизно тисячу солдатів, а не про масштабне виведення військ. Мене б дійсно турбувало, якби США зменшили свою присутність у Німеччині, особливо на базі «Рамштайн», яка є ключовою для загальної безпеки Європи.

— Незважаючи на значні оборонні витрати Польщі, існує ризик, що вона готується до «не тієї» війни: приділяє велику увагу дорогій техніці, але слабко захищена від сучасних загроз — як-от масовані атаки дронів чи гібридні операції. Чи поділяєте ви цю оцінку, і які стратегічні корективи могли б посилити оборону Польщі та Балтії?

— Чудове запитання. Я не можу багато говорити про країни Балтії, оскільки не стежу пильно за їхніми інвестиціями в оборону, але Польща все ще схильна мислити категоріями звичайної війни, що є застарілим підходом. Ми бачили це на прикладі дронів — використовувати дорогі ракети для їх збиття не є розумним. 

Слід віддати належне польській оборонній промисловості, яка починає усвідомлювати необхідність вчитися в України — сучасна війна, технології подвійного призначення, стартапи, що виробляють дешевші, швидші й адаптивніші системи. Це дуже важливо. 

Проблема в тому, що близько 90% оборонного бюджету Польщі йде на державні компанії, які є занадто великими і повільними для інновацій

Зараз точиться дискусія — пізня, але необхідна — про залучення більшої кількості приватних компаній і стартапів, які можуть швидше реагувати й ефективно використовувати державне фінансування.

Державні компанії можуть виробляти танки й літаки, а приватні фірми повинні стати рушійною силою інновацій. Військова справа розвивається так швидко, що ми мусимо йти в ногу з часом. Сподіваємося, що країни Балтії — з їхніми меншими бюджетами і сильнішою культурою інновацій — роблять це краще.

Зрештою, якщо Європа хоче стримати Росію, всі системи повинні працювати разом. В ідеалі НАТО і ЄС повинні координувати розподіл праці — різні країни спеціалізуються на різних сферах, співпрацюють у виробництві, зокрема з Україною, яка найшвидше впроваджує інновації.

З моїх розмов у Брюсселі та інших столицях я бачу, що усвідомлення цього зростає. Бюрократія ЄС ускладнює швидке просування, але визнання проблеми є першим кроком — і це вселяє оптимізм.

— Ви досліджуєте міжорганізаційну співпрацю у сфері безпеки. Чи можна сказати, що механізми взаємодії між НАТО, ЄС і Польщею нині функціонують ефективно? Що є вирішальним — формальні структури чи неформальні зв’язки?

— Крім згаданих вами гравців, існують також менші угруповання, як-от формати допомоги країн Північної Європи та Балтії (група «Нордично-Балтійська вісімка» — Авт.) або Рада Балтійського моря. Вони мають значення, оскільки є більш гнучкими — рішення в малих групах приймаються швидше, ніж у НАТО чи ЄС. Менші формати також допомагають створити імпульс, щоб більші організації діяли, отже, вони є важливою частиною європейського безпекового ландшафту.

Загалом, співпраця між НАТО та ЄС відбувається досить добре, хоча вона все ще обмежена таким питанням, як суперечка між Туреччиною, Кіпром і Грецією, що ускладнює обмін розвідданими. Важливо, що ЄС більше не прагне дублювати НАТО. Його роль полягає в тому, щоб спонукати держави-члени ефективніше витрачати кошти на оборону відповідно до планів НАТО, пропонуючи позики або фінансові стимули.

Структура безпеки Європи є складною, і ми, ймовірно, побачимо більш гнучкі, неформальні формати на кшталт «коаліції охочих» для України. Особливо з огляду на те, що деякі союзники зараз не довіряють США. Проте такі коаліції можуть функціонувати лише після припинення вогню і будуть покладатися на логістику НАТО.

Необхідні як офіційні, так і неформальні структури, які повинні доповнювати одна одну. Система безпеки Європи розвивалася поступово після Другої світової війни, і замість того, щоб винаходити її заново, ми повинні максимально ефективно використовувати те, що маємо. Саме це намагаються зробити як НАТО, так і ЄС.

Польща – Україна: кооперація у сфері безпеки

‍— Як ви охарактеризували б сьогодні рівень безпекової взаємодії між Польщею та Україною?

— Польща залишається одним з найсильніших прихильників України в питанні постачання зброї — і це, звичайно, має бути постійним і само собою зрозумілим. На щастя, будь-який серйозний політик, який сьогодні перебуває при владі в Польщі, чітко розуміє, що безпека України йде у тісному єднанні з безпекою Польщі. Україна, по суті, веде нашу війну, від нашого імені, і ми маємо зробити все, що в наших силах, щоб підтримати її.

Я вважаю дуже поганим знаком, що президент Навроцький ще не відвідав Київ

З різних джерел ми чуємо, що президент Зеленський багато разів запрошував його, але досі Навроцький не підтвердив візит — і це велика помилка.

— У якому стані, на вашу думку, перебуває оборонна та промислова співпраця між Польщею і Україною?

— Співпраця між оборонними компаніями стає дедалі інтенсивнішою, але ми можемо зробити більше. Наприклад, Данія вже реалізує декілька спільних проєктів з українськими компаніями — і це сфера, в якій Польща також могла б активізувати свою діяльність.

Дуже вдячна Польщі за те, що саме вона ініціювала місію ЄС з підготовки українських солдатів, і що ця місія частково діє на польській території. Це беззаперечно позитивний крок.

— Які політичні чи соціальні чинники ускладнюють поглиблення військової співпраці між нашими двома державами?

— Мене турбує те, наскільки токсичним стає політичний клімат між нашими двома країнами. 

Деякі представники польського міністерства закордонних справ щиро стурбовані тим, що, наприклад, якщо Польща приєднається до «коаліції охочих» і надішле свої війська, це буде занадто ризиковано з політичної точки зору

‍В обох країнах є націоналістичні сили, які могли б скористатися таким кроком. В Україні дехто міг би сказати, що Польща знову вторглася — це наратив, який активно підживлює Росія. А в Польщі націоналісти могли б стверджувати, що ми втрачаємо солдатів за кордоном і повинні зосередитися лише на захисті власної території, або навіть аргументувати, що віддача України Росії принесе мир — що, звичайно, є брехнею, але така риторика набирає обертів.

Уряд Польщі побоюється, що введення військ може бути використане в політичних цілях і спровокувати звинувачення уряду в захисті України замість Польщі. А це може посилити такі партії, як «Конфедерація» і «Право і справедливість». Тому я розумію, чому уряд є обережним. Разом з тим з експертної точки зору, хотілося б, аби Польща була активнішою.

А ще — щоб і Україна, і Польща були більш чутливими до історичних питань. Так, у нас складне минуле, але зараз ми маємо спільного ворога — і це повинно переважити старі образи.

Скажу дещо оптимістичне: всі, з ким я розмовляла в оборонній галузі, кажуть, що Польща буде активно брати участь у будь-якій «коаліції охочих», оскільки вся логістика — солдати, зброя, транспорт, аеропорти й інфраструктура — проходитиме через Польщу. «Відсутність військ на землі» не означає «відсутність літаків у повітрі». Польща могла б сприяти захисту повітряного простору України, коли буде досягнуто перемир’я. 

Американський фактор і глобальні зміни

‍— Нещодавні кроки адміністрації Трампа, зокрема домовленість із Сеулом про передачу технологій для ядерного підводного флоту, свідчать про посилення Індо-Тихоокеанського вектора. Чи не ризикує Європа, особливо Польща та країни Балтії, опинитися поза фокусом безпекової політики США?

— Коротка відповідь — так. Але я думаю, що це те, що ми вже спостерігаємо в США протягом досить тривалого часу. І це, безумовно, одна з причин, чому Європа повинна бути здатна захищати себе.

Бо навіть якщо, скажімо, демократи повернуться до Білого дому, і навіть якщо вони будуть відданими Європі та прихильними до трансатлантичних відносин — головним супротивником США залишається Китай, і всі це знають.

Я думаю, що в американській адміністрації — як серед демократів, так і серед республіканців — існує широка згода щодо того, що Європа має бути здатною захищатися на випадок, якщо Сполучені Штати будуть змушені перекинути свої сили в Індо-Тихоокеанський регіон. 

— Як тоді Польща могла б адаптувати свою стратегію, щоб зберегти значимість і вагу в очах Вашингтона?

‍— Дуже складно буде зберегти вплив, якщо США дійсно будуть змушені перенести свою увагу з Європи. Вважаю, що найкращим сценарієм для Польщі — і для НАТО в цілому — є максимальне зміцнення європейського стовпа НАТО. 

Я не впевнена, чи просто купівля зброї у Сполучених Штатів — як пропонують деякі наші праві політики — є дійсно правильною стратегією для утримання Америки на східному фланзі. Йдеться радше про те, щоб показати США, що ми витрачаємо достатньо, інвестуємо у власні можливості й доводимо, що можемо бути сильним союзником. Але для цього нам потрібно побудувати набагато сильніші збройні сили по всій Європі, а не тільки на східному фланзі.

— Ми з вами обговорили неформальні формати співпраці на теренах Європи, а втім, ми також маємо чимало подібних історій світового масштабу — від AUKUS до партнерств ЄС із азійськими демократіями. Чи створюють ці «гнучкі альянси» нові можливості для колективної безпеки, чи навпаки — ризик фрагментації глобальної системи?

— Знову цікаве запитання. Спробую дати коротку відповідь: і те, і інше. Ці дрібніші формати потрібні, тому що нам просто необхідна більша гнучкість у цих структурах. 

Ви можете обмежити ризик фрагментації, якщо знайдете способи інформувати та залучати союзників, які не входять до цих невеликих угруповань. За необхідності ви також можете певною мірою підключити до цих гнучких форматів офіційні міжнародні організації, і це цілком реально. Ми вже бачили, як це працює в Європі, і я оптимістично налаштована, що ми можемо побачити це на глобальному майданчику.

Звичайно, це робить світ більш складним, і завжди існує ризик фрагментації, коли зростає складність. Але якщо дивитися на склянку як на напівповну, то наявність більш різноманітних систем безпеки може зробити загальну систему стійкішою.

Уявіть собі сценарій, за яким, наприклад, Угорщина, Словаччина, Чехія і США блокують рішення НАТО, оскільки вони стають більш узгодженими з Росією. У цьому випадку країни-однодумці на кшталт Канади та інших членів НАТО або навіть партнери, як-от Нова Зеландія, Індонезія чи Південна Корея, все одно можуть об'єднатися, щоб сформувати коаліцію і діяти. Саме в цьому полягає перевага цього гнучкого формату.

<span style="display: block; margin-top: 1rem; margin-bottom: 1rem; padding: 1rem; background-color: rgb(234, 234, 234);">Моніка Сус — професорка Інституту політичних досліджень Польської академії наук (Варшава), професорка (сумісник) Центру перспективних досліджень імені Роберта Шумана (Флоренція), ад'юнкт і науковий співробітник Школи Герті (Берлін), редакторка серії Central and Eastern European Perspectives on International Relations видавництва Palgrave Macmillan, членкиня команди Europe Direct Poland.

Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?»

Скерування до психіатра я отримала за кілька місяців до виходу нової редакції спецзакону про тимчасовий захист, але моя черга підійшла лише у жовтні. Після того, як тест на депресію показав втричі більшу за норму кількість балів, психолог, яка давно мені допомагає, порадила, що час мені звернутися до спеціаліста, який грамотно призначить антидепресанти. Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?». Коли я відповіла, що можу працювати тільки на фрілансі, адже маю дитину з інвалідністю, і ця дитина потребує моєї уваги весь час, психіатр порадила: «Треба працювати — тоді і депресія мине. Скільки людей мають особливих дітей і нічого — працюють». Яким чином втілити цю ідею в життя, не маючи в Польщі рідних, які б могли підстрахувати з дитиною, лікарка не повідомила. Замінивши професійну допомогу психологічним тиском.

Після 30 вересня 2025 року, згідно зі спецзаконом про тимчасовий захист, якщо іноземець зі статусом UKR не має страхування NFZ (тобто якщо він не має офіційного працевлаштування, не приєднаний до працюючого члена родини або не сплачує страховий внесок добровільно), для нього недоступні такі послуги: 

• Реабілітація 
• Отримання безкоштовних ліків, доступних у межах державного страхування 
• Стоматологічне лікування 
• Трансплантація і новітні й експериментальні методи лікування онкозахворювань 
• Лікування катаракти 

Повний список недоступних послуг є на сайті NFZ.

‍Що залишається без змін? 

• Екстрена медична допомога (швидка й SOR)
• Медична допомога для дітей до 18 років та вагітних 
• Обов’язкова вакцинація 
• Лікування при загрозі життю й здоровʼю

Однак, на практиці виходить так, що українцям зі статусом UKR дедалі частіше відмовляють в медичних послугах, навіть якщо цих послуг немає у списку обмежених.

«Покажіть, де це написано»

Харківʼянка Марина Іванчук прийшла на скринінг вагітності в другому триместрі й отримала відмову провести процедуру. 

— Скринінг першого триместру я робила у шпиталі при пологовому Варшави, туди ж записалася і на другому триместрі, але коли прийшла, мені відмовили в обстеженні, — розповідає Sestry Марина. — Я зараз не працюю, тож мені сказали, що безробітним пренатальне дослідження не проводять. Мені можуть зробити лише звичайне УЗД, прослухати серцебиття плоду і сказати, чи все з ним гаразд, а ось скринінг — ні. 

Я відразу попросила пані на рецепції показати мені, де написано, що ця процедура мені не передбачена, адже вона є обов’язковою для вагітних. Але замість відповісти по суті мені прочитали лекцію про справедливість. Мовляв, ви тут три роки отримували все безкоштовно, а зараз знов вимагаєте обстеження та ліки — йдіть працюйте або робіть обстеження у приватній клініці. 

Але Марину це не зупинило. Вона зайшла на сайт NFZ і, не знайшовши там інформацію про те, що скринінг другого триместру входить до списку обмежених послуг, показала цю інформацію на рецепції шпиталю. 

‍— Я спокійно попросила пані показати мені, де написано, що заборонено. Бо я знаю, що не фінансується лише скринінг третього триместру, тоді як скринінг другого є обов’язковим. Мені сказали, що так написано у них в програмі в комп’ютері. Я попросила показати мені монітор

На це мені запропонували все зʼясовувати в NFZ, — продовжує Марина Іванчук. — Я погодилась, але попросила уточнити пані з рецепції її ім'я та посаду, щоб детально описати свою ситуацію і направити її в NFZ для зʼясування. А потім ще додала, що втратила роботу буквально відразу, коли завагітніла і про це повідомила. А цей скринінг — це друга безкоштовна процедура, за якою я звертаюся за три роки в Польщі. Бо всі аналізи та обстеження раніше я робила приватно. І чи справедливо зараз відмовляти мені і навіть не пояснити, де написано, що ця процедура заборонена. 

І тут сталося неочікуване: харківʼянці раптом запропонували пройти до кабінету УЗД на скринінг. Пані з рецепції різко стала мʼякою і навіть особисто провела Марину до кабінету. Обстеження зробили ретельно, спеціалістка з УЗД була ввічливою і все пояснила. 

Зараз Марина шукає бодай якусь роботу, бо боїться, що можуть бути подібні сюрпризи на пологах. Хоча, за новими умовами, пологи входять до списку обов’язкових медичних послуг для українок зі статусом UKR, навіть якщо вони не працюють. 

«Ставлення лікарів до нас сильно змінилося»

У незавидному становищі опинилися онкохворі: їм теж дедалі частіше відмовляють у лікуванні. Якщо лікування було розпочато ще до підписання нової редакції спецзакону, то — за законом — його мають завершити за старими умовами. А от новим пацієнтам стали відмовляти. Безкоштовно можуть зробити операцію та деякі процедури, а ось дорогі ліки для хіміотерапії доведеться сплачувати самостійно. 

— Мені, можна сказати, пощастило, що я встигаю завершити розпочате лікування, — ділиться своїм досвідом українка у Вроцлаві Тетяна Гордієнко. 

— Але ставлення лікарів до нас сильно змінилося. Зараз мене раз у раз запитують, чи я працюю, бо маю відносно легку стадію раку. Онкологія молочної залози без метастаз терапії піддається добре. І я сподіваюсь увійти в ремісію. На днях у лікарні зустріла жінку, вона плакала. На моє питання, що сталося, відповіла, що їй сказали, що можуть зробити операцію й видалити пухлину, тоді як хіміотерапію доведеться оплатити самостійно, а це дуже велика сума. 

‍У нещасної третя стадія онкології, є метастази. Щиро — я цим шокована. Бо для такої категорії населення не можна вводити обмеження

Українські інтернет-форуми рясніють історіями про те, що після 30 вересня хворі українці не можуть отримати процедури гемодіалізу. Як потрапляють в лікарню по швидкій, отримують екстрену допомогу, а ось з подальшим лікуванням виникають проблеми. Здебільшого у скрутному становищі опиняються пенсіонери й важкохворі люди. 

— Привезла маму-пенсіонерку з високим тиском на SOR, — ділиться Анна Вашкель, яка тимчасово мешкає в Німеччині і провідує маму в Щецині. — Нас прийняли, але це було просто зняття симптомів. Жодних обстежень призначено не було. Через декілька днів ситуація повторилася, і я вже сама вимагала обстежень, бо треба ж знати причину шаленого тиску. На мої вимоги нам відповіли порадою купити страховку.

Як боротися з відмовами в лікуванні? 

За порадою ми звернулися до фахівців з легалізації і страхових агентів.

«До нас зараз звертається дуже багато українців зі статусом UKR, щоб оформити медичне страхування, — каже страховий агент PZU Костянтин Попов. — Коштує це від 100 злотих на місяць за особу, але якщо у вас серйозні проблеми зі здоровʼям, хронічні хвороби, ви потребуєте дорогих обстежень чи ліків, то у такому разі найкращим виходом буде сплата добровільного внеску до NFZ (близько 802 злотих на місяць). Тоді ви отримаєте той самий доступ до медицини, як і ті, хто офіційно працює».

Якщо ви в принципі можете працювати, але поки не знайшли роботу, можна стати на облік по безробіттю в ужонді праці, і тоді деякий час за вас будуть не лише сплачувати внески, а й призначать виплату. Важливо реєструватися саме як безробітна особа, бо якщо ви зареєструєтесь як особа, яка шукає роботу, то доступ до NFZ не буде наданий. 

Добровільні внески до національного фонду здоров’я (NFZ) можуть сплатити люди, які не працюють і не підлягають обов'язковому медичному страхуванню в Польщі. Для оформлення такого виду страхування необхідно подати заяву в регіональний відділ NFZ. На сьогоднішній день це вихід для студентів, пенсіонерів і вагітних жінок, щоб мати доступ до медицини на тому самому рівні, що і громадяни Польщі. Для того, щоб подати заяву, ви маєте перебувати в Польщі на легальних підставах, надати Pesel і паспорт при укладенні угоди. 

Якщо ви маєте статус UKR і стикнулися з відмовою у лікуванні, на яке маєте право, у вас є можливість досягти справедливості.

— Спецзакон не бездоганний в тому сенсі, що дозволяє медичним працівникам використовувати його як формальний привід відмовити в обстеженні чи лікуванні, — вважає фахівець з легалізації IQ-груп Максим Колодій. — Послуги, що є в списку обмежених, можна трактувати по-різному. Разом з тим свої права треба вміти відстоювати. Якщо вам було відмовлено в послузі, на яку ви маєте право, ви можете направити скаргу до NFZ або звернутися до керівництва лікарні. 

Повірте, якщо вони дійсно не знайдуть цю послугу в списку заборонених, вам не відмовлять. Бо не будуть мати на це підстав. Але треба бути наполегливими, добре розмовляти польською, не соромитися запитувати посаду й прізвище працівника та чітко оголосити про свій намір скласти скаргу

Він підтверджує, що зараз чимало українців стикаються з медичною дискримінацією через незнання законів. Нерідко медпрацівники самі не знають або не хочуть правильно трактувати спецзакон. У базі NFZ людина зі статусом UKR просто позначена як та, яка має обмежений доступ до медпослуг або та, у якої цей доступ не обмежений. А трактують список обмежених послуг вже самі медпрацівники закладу. 

Скільки коштує приватне лікування в Польщі без страховки? 

Консультації лікарів та вузьких спеціалістів (Варшава):

• Терапевт/сімейний лікар — від 200 злотих 
• Психіатр — 350-650 злотих
• Професор медицини чи кандидат медичних наук — 500-1000 злотих.

 Госпіталізація:

• Перші 3 дні госпіталізації — близько 5000-5500 злотих 
• Кожен наступний день — 800-1000 злотих 
• Ліки й аналізи оплачуються окремо.

 Аналізи й обстеження:

• Основні аналізи (загальний аналіз крові, сечі, аналіз на цукор тощо) — від 30 до 60 злотих
• УЗД — від 200 злотих
• МРТ одного відділу — від 850 до 1050 злотих.