Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Суспільство

20
хв

Заступниця мера Варшави: Прибулі з України не повинні працювати нижче своїх компетенцій

Ми говоримо про те, що сталося з польськими дітьми під час пандемії. Але погляньмо на дітей з України: спочатку вони пережили пандемію, а тепер мають досвід війни і суцільної кризи. Вони дуже потребують нашої допомоги, тому ми зробимо все, щоб вони мали шанс на нормальний розвиток у Варшаві, — каже Адріана Поровська, заступниця мера Варшави з питань соціальної політики.

Єнджей Дудкевич

11.03.2022, Варшава. Біженці з України у зв'язку з війною, розв'язаною Росією в Україні. Фото: Adam Burakowski/REPORTER

‍

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Єнджей Дудкевич: Як Варшава справляється з допомогою людям, які приїжджають до нас від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну?

Адріана Поровська: З огляду на масштаб виклику, завдяки громадській підтримці на різних рівнях — як фінансовому, так і організаційному — дуже добре. Адже не було ніякого плану, ніякої стратегії, був величезний хаос. Насправді можна сказати, що впоралася блискуче, тому що тільки геній здатен діяти в хаосі. Водночас я б не хотіла, щоб щось подібне коли-небудь повторилося. Це урок не лише для Варшави, але й для всієї країни. Ми повинні передбачати подібні ситуації і мати різні речі напоготові, в тому числі інструкції для волонтерок і волонтерів.

Серед моїх знайомих багато активісток і активістів, які об'єдналися в більші групи, сформували мережі, що зробило допомогу більш ефективною. Громадські організації, неформальні ініціативи та місцева влада розуміють, що якщо приїжджатиме більше жінок з дітьми, необхідними будуть житло, школи, фінансова допомога, мовна підтримка та допомога у пошуках праці.

Що, на твою думку, вдалося, а що ще потребує вдосконалення?

Відповім як громадянка. На початку було багато ура-оптимізму, всі були раді щось робити і якось допомагати. На даний момент ми стикаємося з усе більш відкритою хвилею обурення щодо людей з України, наприклад, у школах. Це величезний виклик, особливо з огляду на те, що значна частина дітей навчалася дистанційно, і незабаром це зміниться. Ми будемо перевіряти, скільки дітей приєднається до польської системи освіти, оскільки це передбачено зміненим законом про допомогу особам з України.

У нас також залишається не до кінця вирішеним питання вивчення польської мови, особливо серед дорослих. Дослідження показують, що значна частина цих людей не повернеться в Україну — вони залишаться в Польщі, а коли війна закінчиться, до жінок приєднаються їхні чоловіки. Існує також інша проблема: з одного боку, нам доведеться підвищувати кваліфікацію одних людей, а з іншого — підтверджувати кваліфікацію інших.

Дуже важливо, щоб ніхто не працював нижче своєї компетенції, щоб учитель був учителем, а медсестра — медсестрою

Це досить складний виклик, який має вирішити не лише місцева влада.

Адріана Поровська. Фото: пресматеріали

З набуттям чинності поправки до закону про допомогу особам з України ще більше людей шукатимуть житло, багато хто шукатиме собі місце в колективних помешканнях. Чи буде це проблемою для Варшави?

Я отримую звіти про те, що відбувається в місцях колективного проживання, кілька разів на тиждень. Співробітники Управління допомоги та соціальних проєктів міста Варшави перебувають у постійному контакті з людьми воєводи, і хоча іноді буває складно швидко дізнатися, чи змінив хтось місце перебування, ситуація під контролем. Ми знаємо, хто перебуває в цих місцях, чи діти вже ходять до польської школи, чи навчаються дистанційно і потребують додаткової допомоги, щоб дістатися до державної установи.

Ті, хто перебуває поза місцями колективного проживання, перебувають у набагато складнішій ситуації, адже вони часто не знають, до кого звернутися за інформацією та допомогою. Вони не мають швидкого доступу до спеціалізованого персоналу, який за ці два роки вже розуміє, як працює система, що вона може запропонувати і може спілкуватися обома мовами. Люди, які перебувають поза системою, мають проблеми з акліматизацією. Дуже часто це підлітки.

Чи не буде найбільшим викликом саме те, що у змінах до закону виплата допомоги 800+ та «Доброго старту» пов'язана з обов'язковим навчанням у школі? Адже є багато українських дітей поза системою освіти, які можуть захотіти вступити до неї в найближчому майбутньому, і це створить великий тиск на школи. Що ви плануєте з цим робити?

Ніхто точно не знає, скільки українських дітей навчається дистанційно і скільки з них захоче навчатися у варшавських школах.

Ми, безумовно, хочемо створити для них таку можливість, щоб вони могли розмовляти польською мовою, мати польських друзів і колег, а через кілька років могли вступати до польських вищих навчальних закладів, потім працювати і добре почуватися в нашій країні

Замикати дітей вдома — це не дуже добре для їхнього розвитку та психіки.

На мою думку, ці зміни були необхідні. Я сама знаю кількох дітей, чиї соціальні навички явно знизилися в результаті дистанційного навчання. Це жахливо. Ми говоримо про те, що сталося з польськими дітьми під час пандемії, але погляньмо на дітей України: спочатку вони пережили пандемію, а тепер мають досвід війни і суцільної кризи. Вони дуже потребують нашої допомоги, тому ми зробимо все, щоб вони мали шанс на нормальний розвиток у Варшаві.

Адріана Поровська на Західному вокзалі у Варшаві. Фото: з приватного архіву

Чи буде більше грошей, щоб працевлаштовувати, наприклад, вчительок і вчителів польської мови як іноземної? Чи більше осіб, які можуть надавати психологічну підтримку?

Це більше питання до заступниці мера Ренати Казновської, яка курує управління освіти, але поправка до закону навіть передбачає необхідність працевлаштування культурного асистента, який би контактував з дітьми, які вступатимуть до системи освіти. Тут ми дуже розраховуємо на експертну допомогу громадських організацій.

Про конкретні цифри ми зможемо говорити лише тоді, коли знатимемо, скільки дітей буде влаштовано до польських шкіл. Те саме стосується позашкільних занять, розширення існуючих програм підтримки інтеграції тощо, якими також опікуються громадські організації. Я контактую з ними, знаю, що вони готові, тож думаю, що ми впораємося разом.

Чи є у вас ідеї, як боротися з суспільними страхами, пов'язаними, наприклад, з тим, що класи в польських школах можуть бути ще більш переповненими? Або з голосами на кшталт: «Українці забирають наші робочі місця»?

Ми дуже стурбовані стигматизацією не лише людей з України, але й тих, хто приїжджає до нас з інших місць. Цього не можна заперечувати: Європа побуріла, і європейці все більше бояться іммігрантів. Тому нам потрібно докладати багато зусиль, щоб показати, що нема чого боятися, що вони такі ж люди, як і ми. У Варшаві існує багато проєктів, спрямованих на інтеграцію польської та української громад. Їх варто розвивати і створювати нові.

Нам також потрібно розробляти державну політику таким чином, щоб вона не виокремлювала, якій групі ми допомагаємо. Зараз ми маємо справу із законом, який стосується особливої групи людей, що перебувають в особливій ситуації, тому бюджет на заходи для них виділений окремо. У майбутньому було б ідеально, якби мати, яка бореться, наприклад, з проблемами виховання дитини, могла отримувати однакову допомогу незалежно від того, де вона народилася — в Польщі, Україні чи Грузії. Звичайно, необхідне певне знання мови, але з цим може впоратися хтось, хто допоможе з перекладом.

Коли до всіх ставляться однаково, зникає наратив про якісь «особливі привілеї», а це призводить до соціальної інтеграції
Офіс на Західному вокзалі у Варшаві. Фото: з приватного архіву

‍Чи готова Варшава до приїзду ще більшої кількості людей з України, якщо ситуація на фронті погіршиться?

І так, і ні. Так, тому що ми багато чому навчилися за останні два роки, ми побачили, що можна побудувати великий центр підтримки за кілька днів. Ми відрепетирували багато речей, коли йдеться про кризовий менеджмент, ми знаємо, що і де потрібно для того, щоб це працювало належним чином. Ми також маємо набагато більше досвіду у створенні міждисциплінарних команд.

Ні, тому що у місцевої влади може не вистачити грошей, щоб впоратися з усім. Якби те, про що ви говорите, сталося, нам би знадобилася сильна підтримка не лише з боку уряду, але й Європи в цілому. Як Польща, ми найближчі до України, країни, яка фактично захищає наші кордони. Україна потребує військової підтримки, а Польща — допомоги у задоволенні потреб тих, хто втік до неї із зони бойових дій.

‍

Адріана Поровська — багаторічна президентка Каміліанської місії соціального забезпечення, членкиня правління Стратегії 2050. Як заступниця мера Варшави відповідає за соціальні питання, соціальну комунікацію та співпрацю з неурядовими організаціями. Номінантка на премію «"Портрети сестринства» Sestry.eu

‍

Переклад: Анастасія Канарська

Дата публікації:
15.7.2024
No items found.
Українці в Польщі
Освіта в Польщі
Біженки
Діти
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Єнджей Дудкевич
Варшава

Журналіст-фрілансер. Співпрацює з порталом NGO.pl, виданнями Wysokie Obcasy, Dziennik, Gazeta Prawna. Його публікації можна прочитати в Znak, Newsweek, Onet, Krytyka Polityczna та Kontakt.

‍

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Суспільство

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

‍

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Суспільство

‍Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify‍

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Блоги

Ексклюзив
20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress