Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Вчителька німецької. Історія Ірини Радецької
«Ви тут не надовго, запам'ятайте! Це українська школа, українська земля. А Україна ніколи не стане росією», — крикнула Ірина директору, якого окупанти призначили керувати херсонською гімназію №6. Тут жінка понад 20 років викладала німецьку та обіймала посаду завуча.
Впродовж літа 2022 року в окупованому Херсоні «російські освітяни» активно готувались до старту навчального року за російською програмою. Деякі херсонські педагоги погодились співпрацювати з окупантами. Запрошували й Ірину. Жінка відмовлялася. Згодом почались погрози: «У вас є три дні, щоб подумати! Інакше пошкодуєте».
Озвучити у вічі окупантам свою проукраїнську позицію для Ірини стало принциповою метою. Того дня жінка разом з чоловіком проїзджала повз школу. Вона була сповнена злості на директора, колектив, які зрадили Україну. Перебуваючи поряд із школою, вирішила зайти до директора.
У сумці Ірина мала навчальну гранату. Дістала муляж і запитала в «директора»: «Чеку зірвати?». Чоловік був настільки переляканий, що й не збагнув, що це не справжня зброя. Ірина, випустивши пару, вибігла з кабінету та пішла до виходу.
А коридором на камери спостереження кричала проукраїнські гасла: «Слава Україні! Слава Нації — смерть ворогам!».
Звісно, Іра розуміла, що ця її вихідка може дорого коштувати. Вже о 5-й ранку 18 серпня 2022 року за жінкою прийшли російські силовики. Її звинуватили у тероризмі. Перевернули квартиру догори дригом. Шукали зброю.
Потім вдягли їй на голову толстовку з капюшоном задом наперед, аби вона не бачила, куди її везуть. У СІЗО Ірину утримували дев’ять діб. Допитували та знущались:
— Вони садили мене на мокрий стілець. Вже потім я зрозуміла чому він мокрий, бо кожного, кого так допитували, обливали водою і били струмом.
Вони змушували мене в обмін на свободу здати тих, хто працює на Україну, і сказати, де склади зі зброєю
Ірина казала, що є освітянка і нікого з потрібних їм людей не знає. Запитали, що вона викладає. Попросили сказати щось німецькою. Жінка промовила кілька фраз з Mein Kampf, заявивши своїм катам: «Ви ж вважаєте що ця книжка наша Біблія?». Після цього її почали бити жінку по хребту та нирках.
Погрожували розстріляти, якщо Ірина не запише відео із «вибаченням» перед росіянами. Жінці довелось це зробити, але зміст звернення був не вибаченням, а констатацією того, що росіяни — загарбники і вбивці. Але все сказане було настільки завуальовано, тож окупанти так і не зрозуміли глибинного змісту промови вчительки.
Отримавши потрібне відео, окупанти виштовхнули поранену та виснажену Ірину на вулицю. Без телефону та особистих речей. Пішки Ірина дісталась дому. Тривалий час жінка не могла нормально ходити, адже їй у катівні пошкодили хребет.
28 вересня 2023 року, коли Херсон уже був звільнений, Ірина Радецька отримала нагороду від президента Володимира Зеленського «За оборону України». Вона залишається у Херсоні. З херсонської гімназії №6 окупанти вивезли всі українські підручники та знищили портрети українських письменників, а сам навчальний заклад розбомбили.
Вихователька з ТікТоку. Історія Олени Наумової
Її називають голосом херсонського спротиву. Вихователька вищої категорії з дитячого садочку №41 Олена Наумова від початку окупації знімала все, що відбувається у місті, ходила на всі мітинги. А коли виходити в місто стало небезпечно — почала ефірити у ТікТоку з дому. Вона розповідала про все, що відбувалось у Херсоні. Через прямі ефіри збирала гроші для херсонців:
— За підтримки моїх підписників ми зібрали пів мільйона гривень та роздали їх родинам з дітьми, пенсіонерам, інвалідам та всім, хто потребував допомоги. А ще я опікувалась сиротами-немовлятами з обласної лікарні, вони тоді перебували в реанімації. Потребували певних ліків, які я діставала по аптеках. Одне немовля нам вдалось врятувати, інша дитина померла.
Через переслідування з міста почали виїжджати активісти та медійники, а містяни блокували свої сторінки у соцмережах. Попри те, що у місті почали зникати люди з проукраїнською позицією, Олена ж продовжувала говорити — щоб про Херсон не забували:
— Моя ненависть до російських військових була більшою за мій страх.
Я не вірила до останнього, що окупанти будуть воювати з цивільним населенням, з освітянами, зі мною, вихователькою дитячого садочку
Але Олену затримали та відправили «на підвал»:
— 23 серпня 2022 року мене забрали з дому та повезли в невідомому напрямку. Допитували з пакетом на голові, хотіли дізнатись про інших блогерів та волонтерів, що підтримували херсонців. ФСБешники під'єднували дроти до ліктьових згинів, погрожували увімкнути струм. У такий спосіб намагалися зламати мою волю.
11 днів Олена Наумова була у полоні. Окупанти відпустили жінку лише після того, як змусили записати відео з вибаченням перед армією РФ. Олена переховувалась від окупаційної влади у друзів. Вийшла на вулицю лише тоді, коли ЗСУ звільнили Херсон.
На певний час Олена виїжджала з міста. Мешкала в Києві. Але попри щоденні обстріли, повернулась до рідного Херсону. На вулицях люди її впізнають і дякують за моральну підтримку. Нині Олена Наумова дистанційно виховує своїх дітей з садочка. Записує цікаві відео, в яких зрозумілою малечі мовою розказує про державні символи України, читає українські казки та вірші.
А ще намагається «перевиховати» росіян. Чат-рулетка — нове хобі виховательки. Утім, зізнається жінка, з «перевихованням» великі труднощі — люди зазомбовані:
— Можливо, слухаючи мене, вони хоч трохи починають замислюватись про те, що заливає у вуха їхня пропаганда?
Прямі ефіри Олени набирають тисячі переглядів. Виховательку з неймовірним почуттям гумору дивляться українці по всьому світу. І донатять на армію. За донати нещодавно Олені вдалось купити військовим автівку.
22 січня у День Соборності України Президент Володимир Зеленський нагородив херсонську блогерку орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Зґвалтована у полоні. Історія Олени Ягупової
Олена Ягупова пів року була у російському полоні. Врятуватись вдалось дивом, виїхати з окупованої території також. Чоловіку кілька разів повідомляли, що його дружина загинула. Коли подружжя нарешті зустрілося, Олена сказала єдине: «Я хочу за тебе заміж ще раз». Ягупови взяли шлюб у церкві. На той момент чоловік уже знав, що два місяці поспіль його дружину у полоні ґвалтували російські офіцери.
Олена — з міста Кам’янка-Дніпровська Запорізької області. Понад 20 років пропрацювала в райдержадміністрації. На двох з чоловіком у них шестеро дорослих дітей. Жінка стала жертвою доносу знайомих — через те, що її чоловік служить в ЗСУ. 6 жовтня 2022 року Олену арештувала окупаційна «поліція»:
— Мені сказали, що я — дружина військовослужбовця ЗСУ, що в мене має бути зброя, і я взагалі – неблагонадійна особа.
У будинку провели обшук, а саму Олену забрали до поліції. Тут і почались тортури. Жінку прив’язували скотчем до стільця, били дволітровою пляшкою з водою по голові, одягали на голову целофановий пакет, душили дротом від електрочайника.
— Вони намагались вибити з мене координати мого чоловіка. Але ж я реально не знала де саме перебуває підрозділ Артура. Він ніколи не ділився цим з міркувань безпеки.
Залякували й прагнули зламати морально. Казали: пограємо в «російську рулетку», віддамо на забави кадирівцям.
Я падала разом зі стільцем на підлогу. Мене рвало, я втрачала свідомість. Цей жах тривав години три-чотири
Наступного дня все повторювалось:
— Мене кинули на розстелений прапор України. Один притиснув ногою, а інший — автоматом: «Зараз ми тебе застрелимо».
Своє 50-річчя Олена зустріла в камері. У той же день — 15 жовтня — її повезли на закинутий консервний завод і змусили зізнатися на камеру російського пропагандистського медіа, що вона нібито коригувала вогонь по позиціях росіян.
— Мене попередили: або ти зізнаєшся, і ми тебе відпускаємо, або розстріляємо.
Після показових «зйомок» жінку не відпустили, натомість тримали ще 4 місяці в камері ізолятора в селі Велика Білозерка.
18 січня 2023 року Олену, як вона потім зрозуміла, віддали у трудове рабство. Її та ще двох українців, працівників атомної електростанції, з мішками на голові у багажнику автівки привезли на блокпост біля Василівки. Зняли відбитки пальців, сфотографували, вивели на дорогу.
— Нам сказали, щоб я стала посередині, чоловіки — з боків, щоб ми взялися за руки і крокували вперед. Поки вони не скажуть: «Стоп!». Я думала, що вони стрілятимуть у спину. Але ні. Ми зробили два дублі, для камер кремлівських журналістів. Це була сцена, нібито нас, неблагонадійних, виставляють з області. Ідея полягала у тому, що усі ЗМІ потім показали буцімто нас відпустили — і ми ніби пішки на Запоріжжя.
Насправді ж це був добре продуманий план. Олену й чоловіків перевезли на командний пункт другої лінії їхньої оборони, передали командиру підрозділу російської армії. Той дав їм лопати зі словами: «А тепер прийшов час попрацювати на благо Російської Федерації». Так Олена потрапила в трудове рабство.
Жили українські полонені — і жінки, і чоловіки, всього 18 людей — в одному домі, спали на підлозі. Але бранки, зокрема й Олена, окопами не відкараскалися. Було готування їжі, прибирання, прання та задоволення сексуальних потреб окупантів. Протягом довгих двох місяців.
Лише рік потому Олена змогла заговорити цей факт публічно — після довгої психологічної реабілітації, лікування та проживання факту цих жахіть з чоловіком. Сьогодні жінка відкрито говорить про сексуальне насильство у полоні, адже бачить у цьому свою місію.
Вона дуже хоче, аби її кривдники отримали покарання, також прагне допомагати жінкам, які так само, як вона, пройшли це пекло.
Олена Ягупова планує створити громадську організацію з пошуку українських цивільних заручників, які опинилися в руках окупантів:
Я могла не повернутись з полону. Але Бог вирішив, що я на цьому світі ще потрібна
Має досвід роботи журналістом та редактором у провідних українських національних телеканалах (Новий канал, UBR та Громадське ТБ), працювала спеціальною кореспонденткою Institute for War & Peace Reporting (IWPR) та журналістом проєкту «Говорить Суханов». Має авторську колонку в українському онлайн-медіа «Дзеркало тижня». Працювала піарницею в українських бізнес-компаніях. Очолює відділ комунікацій Всеукраїнського руху «Єдині».
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
