Освіта

Нещодавно Міністерство освіти та науки України оприлюднило дати проведення Національного мультипредметного тесту (НМТ) у 2024 році: з 14 травня до 19 липня. Для учнів, які вчаться за кордоном (часто паралельно у двох школах), питання підготовки до вступних іспитів особливо гостре: це вимагає не лише чимало часу і зусиль, але теж й фінансових інвестицій батьків у підготовку дітей. Але чи всі українські одинадцятикласники повинні здавати НМТ? Відповідь на це питання видання Sestry шукало разом з директоркою Центру дистанційного навчання школи «Афіни» Тетяною Швець. 

Здавати чи не здавати?

Серед учнів Центру дистанційного навчання школи «Афіни» є ті, хто фізично перебуває в Україні, і є ті, хто — за кордоном. Однак місце проживання не має значення: обов’язок щодо складання НМТ залежить від того, який ВНЗ дитина обере для вступу — український чи закордонний. Іспит є обов'язковим для тих учнів, які планують навчатися саме в українських вищих навчальних закладах.

«НМТ — це виключно вступний іспит. Тест стосується українських громадян і не має значення, в якому форматі вони навчаються: дистанційно, в міжнародній українській школі чи в українській школі за кордоном. Якщо ці діти збираються отримати свідоцтво державного зразка про повну загальну середню освіту і хочуть вступити в український ВНЗ, то вони повинні здавати НМТ», — пояснила директорка Центру дистанційного навчання школи «Афіни» Тетяна Швець.

Водночас, деякі з університетів Польщі та Чехії теж вимагають сертифікат про успішне проходження мультипредметного тесту.

Чи можна скласти НМТ за кордоном? 

У 2022 і 2023 роках НМТ можна було здати в тимчасових екзаменаційних центрах, які були організовані за участю україномовних вчителів при консульствах України  в Австрії, Азербайджані, Бельгії, Болгарії, Великобританії та Північній  Ірландії, Грузії, Данії, Естонії, Ірландії, Іспанії, Італії, Канаді, Латвії, Литві, Молдові, Німеччині, Нідерландах, Польщі, Португалії, Словаччині, Румунії, США, Угорщині, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції. 

Протягом останніх двох років Польща надавала можливість українським випускникам скласти НМТ на території своєї країни. Нагадаємо, у 2023 році така можливість була в Кракові, Варшаві, Бидгощі, Любліні та Вроцлаві. Там проходила як основна, так і додаткова сесія. Тож, ймовірно, цьогоріч підтримка буде продовжена.

Sestry слідкуватимуть за оновленнями та інформуватимуть щодо місць та часу проведення НМТ за кордоном.

Нововведення

За словами Тетяни Швець, цьогоріч обов'язковими на НМТ предметами для всіх абітурієнтів є математика, українська мова та історія України (від 16 до 21 століття). 

«В разі потреби — дитина також складатиме додатковий іспит, який потрібний для вступу до конкретного ВНЗ: хімія, фізика, біологія, географія чи іноземні мови», — додала директорка.

На сайтах університетів найближчим часом з'явиться інформація про вступні іспити з переліком необхідних предметів. Найбільш раціонально для дитини — обрати той, який вона знає найкраще, або ж той, який дасть можливість вступу одночасно до кількох ВНЗ.

Про реєстрацію на НМТ слід подбати самостійно. Для цього потрібно вчасно, у зазначений термін, створити свій персональний кабінет на офіційній сторінці Українського центру оцінювання якості освіти (УЦОЯО) та прикріпити туди всі необхідні документи. Реєстрація почнеться на початку березня 2024 року і триватиме протягом місяця. 

Реєстрація проходить онлайн, тобто це можна зробити з будь-якої точки світу. 

«Раніше, до повномасштабного вторгнення, коли учні здавали ЗНО включно із ДПА, за реєстрацію на обов’язкове тестування була відповідальна школа. Тепер школи у цей процес не втручаються, це виключно справа батьків та дітей», — підкреслила Тетяна Швець

Це не єдина зміна: якщо до війни можна було пройти «пробне» ЗНО, то пробного НМТ не заплановано. Однак, як обіцяють, структура тестів буде такою ж, як і минулого року, а типи завдань не відрізнятимуться від ЗНО минулих років.

Однак безпосередньо саме тестування, як і раніше, відбуватиметься в спеціальних тимчасових екзаменаційних центрах (приміщеннях шкіл, університетів), створених, за погодженням з органами державної влади, у населених пунктах України, а також у країнах Європи та деяких країнах світу.

Також вже відомо, що тест буде досить інтенсивним: на кожен предмет виділено по годині часу, запланована одна 20-хвилинна перерва після проходження половини іспиту.

Практичні поради

Перше, що варто знати учням, які планують здобувати вищу освіту за кордоном — це перелік документів для вступу в обраний університет та терміни їх подання. Ця інформація вже починає з'являтися на сайтах польських ВНЗ, шукайте її в розділах «Rekrutacja dla cudzoziemcow». Зверніть увагу, навчальні заклади у Польщі можуть вимагати як сертифікат НМТ, так і сертифікат про знання польської мови на зазначеному рівні. 

Реєстрація на офіційній сторінці УЦОЯО розпочнеться вже у березні й триватиме до початку квітня. При цьому вам треба буде вказати документ, що посвідчує особу абітурієнта. А отже тим, хто здаватиме НМТ в Україні, слід пам'ятати про завчасне вироблення ID-карти. Учням, що проходитимуть тест за кордоном, важливо перевірити термін дії закордонного паспорта станом на травень-червень, коли заплановано основну та додаткову сесії НМТ, і при потребі виробити новий. 

Також важливо не зволікати із самою реєстрацією і зробити це, як тільки вона буде оголошена, адже кількість місць за кордоном буде обмеженою. Тож ті, хто відкладатиме реєстрацію на останні дні, ризикує втратити можливість здати НМТ в найближчому місті чи навіть країні. 

Слідкуйте за актуальною інформацією щодо НМТ на офіційному сайті Українського центру оцінювання якості освіти.

‍

На все про все у них було двадцять чотири дні. Не надто багато часу для відкриття української школи в іншій країні й побудови безпечного простору «з нуля». Середовища, у якому учні молодших класів на перерві можуть запросто обніматися з директоркою, а дорослі школярі сміливо пропонувати власні ідеї, не боячись бути висміяними за ініціативність. Але їм вдалося — колективу вчителів та директорці Варшавської української школи (ВШколУ) Оксані Колесник. Вона стала номінанткою першої премії «Портрети сестринства», заснованої редакцією міжнародного журналу Sestry. Цією нагородою ми хочемо відзначити жінок, які з початком великої війни зробили неоціненний внесок у підтримку України проти російської агресії.  

Ольга Гембік: Що за діти навчаються у Варшавській українській школі? Які вони — сучасні учні?

Оксана Колесник: Діти змінюються, стають відкритими, впевнено можуть сказати, що вони думають. Вони більше комунікують, розуміють цінність знання іноземних мов. Знають, що мова, якою б ти не володів, розширює кордони для розвитку особистості. 

Наші діти обігнали нас далеко у використанні технологій, гаджетів, нових програм: це і чат Gpt, і програми з обробки фото і відео. Нещодавно ми зробили експеримент і віддали учням модерацію сторінки ВШколУ в Instagram: одного дня модерував 11-й клас, наступного — 10-й. І так до 8-го класу. Цікаво було спостерігати, з якою відповідальністю діти викладали сторіз, як переймалися. Завдяки цьому наша аудиторія збільшилася.

Минув той період, коли учні не читали, бо з’явився інтернет. Зараз спостерігається тенденція, що діти повертаються до книжок. Хотілося б, щоб вони й надалі отримували інформацію не лише з інтернету й гаджетів, а й цінували читання.

Сучасна молодь цікавиться книгами, обговорює — це тішить

Іноді учні ставлять питаннями у складне становище. Що робити? Відповідати. Якщо питання захоплює зненацька й ти не знаєш відповіді, то треба взяти паузу, подумати, запропонувати повернутися до нього, скажімо, завтра, або на наступному уроці. Давати неправдиву відповідь або інформацію, в якій ти не впевнений, — не варто. Діти це відчують і втратять довіру. 

ОГ: Наскільки ви на свій керівній посаді близькі до дітей?

ОК: Настільки, наскільки можу. Звісно, я не можу бути їм подругою, спілкуватися на одному рівні. Якщо занадто товариські стосунки — менше будуть звертатися зі своїми питаннями і проблемами. Я маю тримати баланс — допомагати і дитині, і вчителю. Я трохи осторонь, але на одному рівні.  

Нещодавно з учнями 8-11-х класів та вчителями побували на тижневому шкільному виїзді — так званій «білій школі». Ми їздили до Кшижової, що за Вроцлавом. Діти мали лекції, майстерки, їздили на екскурсію до Вроцлава. На дискотеках ніхто не соромився, усі разом танцювали. Так ми стаємо ближчими до дітей. «Чи можна з вами селфі?», — питають. Чому ж ні?

Робота з дітьми має дуже багато переваг. Учні стимулюють. Завдяки роботі з дітьми ти намагаєшся не відставати від них, постійно вчитися чомусь новому

ОГ: Який ви мали бекграунд перед тим, як очолили школу у Варшаві?

ОК: Після закінчення інституту працювала у Чернігівській філії Київського славістичного університету. Прийшла туди лаборантом і за десять років пройшла шлях до заступника директора філії. Працювала в Централізованій бібліотечній системі Чернігівського району. Робота в бібліотеці навчила несподіваним речам — як підготувати захід, як його провести, роботі з людьми, як зібрати і систематизувати матеріал, укласти його в книгу, а потім підготувати її до видання.

У цей час в Україні почалася реформа з децентралізації. Одна з новостворених громад, Іванівська поблизу Чернігова, шукала керівника відділу освіти. Я пройшла конкурс і працювала на цій посаді. Реформа децентралізації відкривала нові можливості, ми почали працювати із різними громадськими організаціями, вигравали гранти. Завдяки проєкту з децентралізації влади й підтримки місцевого самоврядування від SKL International з’явилося чимало знайомих в Україні й Польщі. 

За кілька місяців до повномасштабного вторгнення закінчила працювати за контрактом директоркою школи у Чернігові. Зрозуміла, що ця посада в українській школі є дуже переобтяженою, адміністративною і не дає свободи дій. Навіть попри те, що заявляється, що школи мають автономію й начебто можуть обирати свій шлях. Все одно діє чітка ієрархічна структура. Тож я не продовжила контракт, перейшла на посаду вчителя географії.

Ми з колегою виграли грантовий освітній проєкт від GIZ для навчання фахівців-освітян Чернігівської і Сумської областей. Його реалізацію почали у листопаді 2021-го року. І навіть 21 лютого 2022-го, хоч і відчувалася напруга, сиділи й планували, як нам почати другий етап, кого з експертів запросимо. На жаль, проєкт так і залишився реалізованим на половину, бо почалася війна. Але коли відкривали школу у Варшаві, цей досвід згодився.

ОГ: Як ви опинилися у Польщі? 

ОК: Ми не мали чіткого розуміння, куди прямуємо. Із Чернігова їхали три дні — я з донькою, подруга з дочкою і дві наші собаки. Рішення про те, що будемо перетинати кордон, ухвалили на третій день війни

Я подзвонила до Войцеха Мархлевського, знайомого за спільними проєктами SKL International, запитала, чи він допоможе. У Польщі вони з дружиною Магдою одразу заопікувалися нами. 

Так сталось, що саме Войтек співпрацював з командою, яка міркувала над створенням української школи для дітей, які через війну опинилися у Варшаві. Цю ідею вперше обговорили між собою президент Клубу католицької інтелігенції (Klub Inteligencji Katolickiej, KIK. — Ред.) Якуб Кєрсновський і президентка правління Фундації «Український дім» Мирослава Керик. Нам з моєю подругою запропонували долучитися.

У нас були різні зустрічі — на початку ти нічого не розумієш польською мовою. Вже потім почали розуміти, про що йдеться. Клуб католицької інтелігенції та «Український дім» займалися пошуком приміщення, спонсорів, партнерів. На нас було питання організації роботи школи, розробки навчального плану, складання розкладу занять,  підбору кадрів, набору учнів, а також пошук рішення, щоб діти отримали українські документи про освіту.

ОГ: Як швидко вдалося все організувати й запустити освітній процес?

ОК: Варшавська українська школа (ВШколУ) — це освітній проєкт, який увесь час розвивається. Щоб наші учні не втратили тих перших трьох місяців війни і були переведені на наступний навчальний рік, завдяки співпраці з відділом освіти Давидівської громади Львівської області, вони були зараховані до 10-х шкіл громади. Наступного навчального року ми підписали договір із приватною львівською школою повного дня МрійДій, тож всі наші учні були зараховані до цієї школи. 

З 2023-2024 року наші учні перебувають у двох освітніх системах – українській і польській. У Польщі ми маємо партнерські стосунки із SP Montessori im. Sw. Urśuli Leduchowskiej та Liceum Stivensona. Тож наші учні зараховані до цих закладів освіти для навчання в підготовчих відділеннях і паралельно продовжують навчання за екстернатною формою навчання у львівській школі МрійДій.

Для нас це додаткова робота, бо ми мали створити інтегрований навчальний план, а наші вчителі — інтегровані освітні програми.

Це ще раз показує, що існування школи не може бути заслугою лише однієї людини, це робота багатьох людей з усіх куточків України

ОГ: Як на практиці виглядає навчання у двох школах?

ОК: Бюрократичну документацію забезпечують українська школа і польські навчальні заклади — вносять дітей до реєстру, готують замовлення на документи. За нами — виключно освітній процес. І це дуже творчий процес. 

Приміром, є у нас так звані бінарні уроки, коли працюють два педагоги: вчитель з географії, хімії, математики, біології або світової літератури і вчитель польської мови. Наше завдання — дати учням термінологію польською мовою.

Ми досліджували питання, чому українські діти не відчувають впевненості у польській школах. Виявилося, через мовний бар’єр. Дитина знає, може зробити, але не розуміє мови і не може прочитати. Невідомо, я складуться їхні долі, — хтось повернеться в Україну, хтось залишиться у Польщі. Якщо вони будуть володіти термінологією, то процес навчання у них йтиме краще. 

Для наших випускників ми організовуємо курс навчання польської мови В1. З одного боку, це дає дитині можливість отримати сертифікат, який підтвердить, що дитина володіє польською мовою, з іншого — підтягне рівень польської мови для вступу до університету.

Від свого колеги я почула, що не можна поєднати українську і польську програми, але ми так працюємо вже півроку 

ОГ: Учні Варшавської української школи мають травматичний досвід біженства. Тож школа мусила стати ще й реабілітаційним осередком стабільності й спокою. І як, власне, стала?

ОК: Я завжди кажу, що пишаюся нашими вчителями. Бо так само, як і діти, вони з’їхалися зі всієї України. Коли вчитель заходить до аудиторії, то залишає усі свої проблеми, усі страхи.  А вони теж мають рідних в України — на фронті, на окупованих територіях, в прифронтових зонах. Дівчата стали для дітей опорою, по-іншому ніяк. Якби діти відчували хвилювання і невпевненість вчителя, це стало б для них важким випробуванням. 

Коли відкрилася школа, перші два тижні на перервах стояла тиша. Це було найстрашніше. 

Попри те, що наша школа невелика, на кожній паралелі ми маємо по одному класу і лише 273 дитини. У нас працюють два психологи. Вони проводять групові інтеграційні (і не тільки) заняття з класами, індивідуально працюють з дітками, а також і з батьками, якщо вони потребують підтримки. 

Оскільки ми дуже дбаємо про те, щоб дитина почувалася комфортно у школі, то на зустрічах, коли треба запросити батьків поговорити, скажімо, з приводу поведінки дитини, завжди присутній психолог. Щоб дитина відчувала, що на її боці є доросла людина, яка її буде захищати.

ОГ: Перед випускниками, які опинилися у Польщі, стоїть надскладний вибір — куди рухатися далі, який напрям обрати? Як їм допомагає школа?

ОК: Випускниками нашої школи опікується пані Йоанна Катс — вона є полькою, але проживає в Америці. Вперше ми з нею зустрілися на природничих майстер-класах, які вона проводила для українських дітей в таборі «Літо в місті» в 2022 році. У США вона має свою власну школу розвитку COGITANIA. Коли приїздить, то проводить з нашими підлітками заняття про те, як вони бачать своє майбутнє, де хотіли б навчатися, чого досягти у житті. Вона намагається розкрити їхній внутрішній потенціал. 

Щоб діти мали інформацію про майбутні можливості, ми запрошуємо фахівців, які розповідають про умови вступу, вимоги та переваги різних університетів. Намагаємося, щоб наші діти відвідували різні компанії тут, у Варшаві, щоб на місці могли ознайомитися з особливостями робочого процесу. Можливо, хтось ще не визначився і обере напрямок, куди вступатиме. Психологи також роблять оцінювання, до чого учень має хист, допомагають обрати майбутню професію.

Ми розуміємо, що важливо зберегти молодь як майбутнє України. Тож разом із проєктами на інтеграцію суттєву увагу приділяємо вивченню історії України, рідної мови, звичаям, традиціям.

Незалежно від того, де перебуватимуть наші випускники, їм відбудовувати Україну, працювати на її благо

ОГ: Ми усі перебуваємо у підвішеному стані непевності – і люди, і проєкти. Що буде далі? 

ОК: Ми є частиною «Українського Дому» і частиною Клубу інтелігенції католицької. Ці дві організації створили школу й опікуються нами. Але складне питання «що далі?» висить у повітрі від самого початку нашого існування, бо все залежить від фінансів. Зараз нашим основний спонсором є Save the Children International. Ми отримуємо також допомогу і з інших джерел. Щоб продовжити своє існування, шукаємо нові можливості. 

Те, що ми увійшли до польської освітньої системи, дало можливість отримати субвенцію на наших дітей. Попри те, що навчання у школі стало платним, все одно наш бюджет не до кінця закритий. Але ми працюємо, щоб і далі навчати. Наша школа твориться постійно, вона живе, розвивається, змінюється, адаптується і постійно оновлюється. Бо ж якщо школа створена і не розвивається, вона уже в минулому.

Фундація Центр Громадянської освіти (Centrum Edukacji Obywatelskiej) оприлюднила новий звіт «Учні-біженці з України в польській системі освіти». Згідно з даними, станом на жовтень 2023 року за партами польських шкіл сидять приблизно 185 тисяч учнів з України, 135 тисяч з яких — вимушені мігранти. Ще 150 тисяч українських школярів перебувають поза системою польської освіти.

«Теоретично вони навчаються онлайн, але на практиці — ми не знаємо, що з ними відбувається», — пише директор Центру Громадянської освіти Єнджей Вітковський у поясненні до звіту. Як зазначається, формально ця група школярів здобуває обов'язкову шкільну освіту в рамках української дистанційної освіти. Тобто для багатьох з них це може бути вже четвертий рік навчання у форматі онлайн, що передбачає обмежений контакт з однолітками. У фундації також припускають, що деякі з цих дітей могли взагалі випасти з будь-якої системи освіти. Однак досі немає даних, які б дозволили оцінити масштаби цього явища. 

«Наведені дані мають хвилювати всіх, кому не байдужий як стан польської освіти, так і добробут молодих українців, які шукають притулку від війни та кращого життя в Польщі. Як суспільство ми не можемо дозволити собі, щоб 150 тисяч молодих людей залишалися в освітньому вакуумі, тож вважаємо за необхідне скоординувати дії для підтримки їхньої освітньої інтеграції», — наголошує Єнджей Вітковський.

Навчання в польських школах: українська перспектива

Валерія Черняк, з якою поговорили Sestry, до повномасштабної війни була шкільним психологом у Києві. Протягом останніх майже двох років вона працює у Центрі допомоги мігрантам та біженцям Карітас у Білостоці, допомагає українським дітям та їхнім батькам адаптуватися в Польщі. За цей час вона вислухала безліч історій, познайомилась з сотнями родин.

«Дійсно, дуже багато наших дітей не відвідують польські школи взагалі. Здебільшого вони навчаються дистанційно в українських школах, — погоджується Валерія. — Їхні мами вже не раз, напевно, подякували карантину за добре організовану систему навчання онлайн, яка майже безперебійно працювала й після 24 лютого. Для великої кількості українців можливість вчитися у звичному онлайн середовищі стала психологічним порятунком, так званим «острівком стабільності та нормальності» серед страшних змін у житті».

Водночас, як зауважує Валерія, досвід під час карантину показав, що дистанційно навчатись здатні далеко не всі.

«Багатьом складно зосередитись навіть під час живого уроку, що вже казати про самостійне опрацювання матеріалу та планування дня», — каже психологиня. Вона переконана, що в такому випадку неможливо отримати базові якісні знання.

Освіта і синдром відкладеного життя

«90 відсотків сімей, які я зустрічаю тут, досі планують повернутися в Україну, тому не будують своє життя в Польщі», — розповідає Валерія Черняк.

За її словами, наслідки такого «відкладеного життя» особливо позначаються на старшокласниках, які за час повномасштабної війни вже встигли закінчити 9 чи навіть 11 клас. Тепер вони не проти продовжити навчання у польських вищих навчальних закладах, але для цього передусім необхідне знання польської, за вивчення якої брались не всі.

«Школа є дуже дієвим способом вивчати мову, для українських учнів пропонують навіть додаткові години польської, — переконана Валерія. — Це також соціалізація і повне занурення у культурне середовище, що допомагає зрозуміти менталітет, поведінкові шаблони, гумор іноземців».

Невідомо, скільки часу триватиме війна, батьки не мають на це впливу. Але що ми точно можемо — це допомогти дитині побачити можливості для власного розвитку

Як поділилась Валерія, своїх дітей вона одразу відвела до місцевої школи, як тільки вони приїхали до Польщі. «Тоді у польських школах ще не розуміли, що з нашими дітьми робити, вчителі були розгублені. Але для мене тоді головним було не навчання як таке, а щоб діти вийшли зі свого «кокону», бачили ровесників, дорослих, брали хоч якусь участь в повсякденному житті школи. Після пережитих обстрілів і сидіння в бомбосховищах — вони боялися всього. Їх треба було повертати до життя, і школа тоді допомогла», — каже жінка.

Труднощі інтеграції

Серед даних у звіті Центру Громадянської освіти, що викликають стурбованість — те, що майже 4,5 тисячі українських учнів тогорішних I, II та III класів не продовжили навчання в наступному класі. При цьому кількість осіб цієї вікової групи (діти 2005, 2006 і 2007 років народження), зареєстрованих у Польщі, зросла з 66 тисяч до 72 тисяч. Це означає, що виїзд з Польщі не є основною причиною припинення навчання. Як аналізує фундація, можливими причинами такого явища можуть бути відсутність переходу до наступного класу та/або припинення подальшого навчання під час перебування в Польщі.

Такі випадки підтверджує і Валерія Черняк. На її думку, важливим чинником є мовний бар'єр: діти середніх і старших класів мають більше додаткових годин польської мови, ніж молодші школярі, а отже — інтегруються швидше. Також адаптація українських дітей в польській системі освіти погіршилася зі скасуванням посад україномовних асистентів, які, за відгуками підопічних Валерії, у 2022 році були значною підтримкою школярам.

Діти потребують розуміння. Часто кидають навчання у польських школах саме тому, що розуміння там не знаходять

За словами Валерії, тут не йдеться про якийсь особливий підхід, а про звичайні шкільні питання. Наприклад, через мовний бар’єр не до кінця зрозуміла умова задачі, а вчитель пояснити не може рідною для дитини мовою. І учень в результаті отримує занижені результати з предмету. Поступово такі дрібні невдачі накопичуються, і дитина просто втрачає будь-яку мотивацію ходити до школи. Асистенти ж своєю присутністю дуже допомагали, були представниками дитини у школі.

Як допомогти дитині?

Валерія Черняк радить батькам не втрачати час і ретельно продумати стратегію вивчення польської мови, навіть якщо у планах є повернення додому: ніхто не знає, коли в Україні знову буде безпечно.

«Задача батьків — бачити свою дитину і моніторити, щоб вона не була ізольована. Для цього варто ретельно продумати стратегію вивчення польської мови, навіть якщо ви не знаєте точно, скільки часу тут будете і все ще плануєте повернутись додому. Курси, клуби — зараз можливостей дуже багато і поза школою. Розглядайте саме перебування в Польщі як можливість спілкування з нейтів спікерами [англ. native speaker — людина, для якої дана мова є рідною. — Ред.] польської, за яке в Україні треба було б платити», — заохочує Валерія.

Добре, якщо дитина, крім онлайн навчання, відвідує і якісь живі зустрічі, курси чи гуртки, де у неї є коло спілкування. 

«Досвід моїх підопічних показує, що інтеграція з однолітками-поляками краще відбувається саме в неформальній, позашкільній атмосфері: на спортивних секціях, творчих заняттях, спільних таборах. Але треба, аби дитина володіла польською хоча б на базовому рівні», — підкреслює фахівчиня.

«Багатокультурність прийшла в польські школи назавжди»

Як зазначають у Центрі Громадянської освіти, якби всі учні з України, які зараз перебувають у Польщі, ходили до шкіл, то вони становили б майже 7% учнів за польськими партами.

Багатокультурність прийшла в школи назавжди, нам потрібно починати свідомо керувати нею», — вважає директор Центру Громадянської освіти Єнджей Вітковський

Для цього, переконаний Вітковський, необхідні скоординовані дії для підтримки освітньої інтеграції.

Зрештою, ані Польща, ані Україна не мають жодних ілюзій: інтеграція дітей в системі іноземної освіти є важливим й непростим завданням, що вимагає уваги та зусиль обох сторін цього процесу. Однак її успіх не тільки допоможе дітям адаптуватися до нових умов та бути готовими до нових викликів, а й сприятиме побудові міцних і довгострокових відносин між Україною та Польщею.

Єві — 5 років, з яких вона прожила в Україні лише кілька місяців. Після народження дівчинки її батьки, Ольга та Ярослав, вирішили провести декретну відпустку в гостях у родичів в Португалії. Однак там їх застала пандемія, а потім почалась повномасштабна війна. І ось родина Трищів — українські діаспоряни, яких в Португалії налічують кілька десятків тисяч.

Вже кілька років маленька Єва відвідує місцевий дитячий садочок й старанно готується до вступу до школи. Португальською вона говорить без акценту, добре знає місцеві звичаї. Та попри те, що Україну дівчинка не пам’ятає, українська мова та традиції для неї на першому місці. 

Діти навіть не можуть поговорити зі своїми рідними

Для Ольги переїзд за кордон не тільки додав стресу до знайомих усім батькам немовлят безсонних ночей, а й став приводом серйозно замислитися: як донька, чиї перші кроки будуть зроблені в іноземному оточенні, зможе вирости українкою? 

Вже після переїзду жінка бачила приклади, як діти, виховані далеко від батьківщини, не мали чіткої національної ідентичності й майже не володіли рідною мовою. Це не просто шокувало жінку, а навіть обурювало:

— Я цього не розумію, як це діти не можуть навіть поговорити із своїми рідними, не знають свого коріння. Ми з чоловіком українці, це в кожній клітині нашого тіла закладено, й ми навчаємо доньку саме українського. Ми розуміємо, що вона живе в іншій країні, і якщо ми цього не дамо, то ніхто їй не дасть цього. Португальського вона тут і так навчиться, а українського… Вона не матиме такої можливості, якщо ми, батьки, не зможемо їй цю любов прищепити, дати їй це українське коріння.

Ольга працює в салоні краси у місті Фаро — столиці провінції Алгарве. Як це часто буває в діаспорі, свої тягнуться до своїх, тож значна частина її клієнток — українки. Жінка завжди відкрита до того, щоб поділитися власним емігрантським та материнським досвідом. А зараз він не аби як потрібен. За даними португальської служби у справах мігрантів, станом на червень 2023 року у країні перебувають 50 000 українських біженців, з них 14 000 — діти. 

Власним прикладом

Ольга не має власних авторських методик виховання дитини чи драматичної історії прозріння. Не було навіть родинної ради, де вони з чоловіком складали б окремий україноцентричний план виховання малечі. Це завжди було саме по собі зрозуміло. Вони підтримували контакт з рідними в Україні, регулярно обмінювалися посилками та зідзвонювалися. Тож, відповідно до віку дитини, серед посилок з’являлися україномовні книжечки та вишиванки. Їх у Єви ціла колекція. 

— З самого маленького віку вона має на кожен рік [нову] вишиванку різних кольорів. Вона б кожен день їх носила, їй це подобається. Мої батьки завжди подаруночки присилають, мої сестри коли приїжджають, привозять подарунки: книжки, вишиванки, іграшки з України, — розповідає жінка. 

Те, що Ользі видається не вартими уваги звичайними побутовими справами, насправді є прикладом того, що в першу чергу слід робити батькам, яким не байдуже, як сприйматиме Україну їхня дитина. Саме мова спілкування вдома, присутність українського в побуті й найголовніше — трансляція власного ставлення до батьківщини з боку батьків є основою, на якій ґрунтуватиметься світогляд дитини, говорить психологиня Олена Шершньова:

— Якщо в родини батьки розповідають, якої ми національності, спілкуються рідною мовою, то тоді проблеми з самоідентифікацією дитини не буде. А якщо ж, навпаки, батьки використовують іноземні мови або російську, якщо говорять «ми громадяни  світу» або «батьківщина там, де тобі добре», або щось, на кшталт того, що не важливо де вони живуть, то чекай іншого. Не те, якою мовою спілкується продавчиня в крамниці, не те якою мовою діти на майданчику розмовляють, буде визначати, як себе усвідомлює дитина.

Особливо важливу роль відіграє мова спілкування вдома. Незважаючи на те, що свої перші слова Єва сказала вже в Португалії, вона найбільш впевнено володіє саме українською мовою. «Найкраще я знаю українську, потім португальську і вже потім англійську», — так говорить про свої мовні навички сама дівчинка. 

Вивчення мов у дітей відбувається інакшим чином, ніж у дорослих — вони вивчають слова, органічно пізнаючи світ. Якщо дитина перебуває у двомовному середовищі з пелюшок, часто вона навіть не розрізняє мови, а сприймає різні слова на позначення одного явища як синоніми. Усвідомлення того, що це різні мови й ними слід оперувати окремо, приходить пізніше. Ольга пригадує, що так було і у випадку Єви: «Коли їй було півтора-два рочки, було таке що вона інколи говорила одне слово українською, інше — португальською. Десь після трьох років вона почала чітко говорити або тією, або іншою мовою». 

Тож батькам не слід турбуватися, що син чи донька плутатиме мови, рано чи пізно вони займуть свої окремі місця в житті дитини, говорить Ольга.

Ще однією вагомою частиною є підтримка контактів із людьми з України. Насамперед мова про родичів, наприклад, бабусь та дідусів, тамтешніх друзів. Якщо сім’я не має близьких, що залишилися в Україні, це можуть бути гуртки за інтересами, в яких існує офлайн-формат. Завдяки цьому спілкуванню дитина не просто матиме ще одне місце для мовної практики та додаткове джерело знань про Україну, а й власний зв’язок із батьківщиною.

Маленька Єва спілкується з родичами майже щодня. Завдяки цьому вона багато знає про їхній стиль життя та побут, має уявлення про те, як живуть люди в Україні, чим вони зайняті, що готують на вечерю тощо.

— Інколи по відеозв’язку, інколи телефоном, але ми часто зідзвонюємося. Вона завжди говорить, що «я поїду в Україну, я хочу те побачити, туди піти, те спробувати», у неї є розуміння, що там на неї чекають, й вона знає про те, як живуть її рідні, яким є їхній побут. Вона знає, що в Україні у неї є дім і вона може приїхати туди й жити там. Вона знає, що наша Україна потерпає від війни, від росіян, й внаслідок війни чимало будинків зруйновано. Чекає, постійно питає: «Мамо, правда ми поїдемо в Україну, коли закінчиться війна? Правда, це буде скоро?», — розповідає Ольга.

З таким підходом погоджується і психологиня Олена Шершньова. Вона наголошує, що спілкування із рідними чи друзями, які залишилися в Україні, особливо важливе для дітей, які виїхали за кордон через війну: 

— Це має значення для загального психологічного комфорту дитини. Тому що якщо обрубати ці зв’язки з рідними, з тими, хто там лишився, — для дитини це буде величезний стрес. Якщо ж продовжується спілкування з батьком, з родичами, з однокласниками, які, можливо, не виїхали, то це для дитини дуже потужна точка опори, — розповідає психологиня. 

Додаткове навчання онлайн та офлайн 

Спілкування — це основа, але для повноцінного уявлення про Україну та про свою ідентичність цього недостатньо. Дітям молодшого віку важливо читати автентичні українські казки, адже саме вони є джерелом розуміння української ментальності та відіграють особливо важливу роль у формуванні особистості дитини. Для дошкільнят та дітей шкільного віку вже слід дозовано впроваджувати додаткове навчання з тих дисциплін, яких немає в закордонній освіті: історії України, географії рідного краю, мови та літератури. 

Оскільки Єві усього п’ять, зараз її додаткове навчання обмежується невеличкими заняттями вдома з батьками.

— Ми вивчаємо пісні, віршики, книжечки читаємо українською. Вивчаємо українські букви з нею вдома, пишемо алфавіт. Їй це подобається, вона в захваті від того, що вона може писати своє ім’я одразу двома різними мовами. Їй цікаво порівнювати, — ділиться Ольга.

Та вже восени наступного року в житті дівчинки з’явиться не лише португальська початкова школа, а й українська. У містечку Фару, де живе родина, є українська школа вихідного дня імені Тараса Шевченка. Там функціонують кілька груп залежно від віку, де діти отримують базові загальноосвітні знання з українською позицією. Наступного навчального року свою улюблену вишиванку Єва вдягне на перший дзвоник також у цій школі. Схожі центри позакласного навчання є майже всюди, де присутня українська діаспора. 

Якщо офлайн-навчання не приваблює дитину або батьки не мають можливості організувати таке позакласне навантаження, існують також онлайн-платформи Міністерства освіти та науки України.

Для дошкільнят функціонує онлайновий дитячий садок НУМО. В ньому діти навчаються за програмою дошкільної освіти МОН, а батьки можуть знайти на його сайті корисні матеріали для самостійних занять із дитиною.

Учні 5-11 класів можуть будь-коли навчатися у Всеукраїнській школі онлайн. Їм не обов’язково проходити всю шкільну програму — якщо учня цікавлять окремі дисципліни, можна вивчати тільки ці курси.

‍Шанс на повернення 

Ольга не готова прогнозувати, коли її сім’я повернеться в Україну, але впевнена: після настання повноліття Єва зможе самостійно вирішити, в якій країні вона хоче жити. Тому вже зараз закладає фундамент для однаково широких можливостей як у Португалії, так і в Україні.

Для родин, які точно знають, що їхній притулок за кордоном є тимчасовим, це — неминучий виклик. Адже без україноцентричного виховання, додаткової освіти та розуміння українського побуту, інтегруватися в українське суспільство після проведеного за кордоном часу буде складно. 

Хоча й неможливо передбачити, як складеться життя маленької Єви, її батьки точно знають, що не хочуть закривати перед нею будь-які двері, а особливо ті, через які вона завжди може повернутися додому. Наразі, у свої п’ять, Єва ще не думає про такі речі, але впевнена, що хоче довго-довго подорожувати Україною після перемоги. І вже зараз розмірковує про національність майбутнього чоловіка. Її відповідь підказує: схоже, у батьків все виходить. 

Ось, що розповідає мама дівчинки: 

«Якось Єва виходить із садочка, запитує: 

— А як ти думаєш, хто буде моїм чоловіком — португалець чи українець?

— Не знаю, думаю, що це буде українець.

— Знаєш, я теж думаю, що це буде українець».

А що ви думаєте, чи можна зберегти національну ідентичність дитини, виховуючи її за кордоном? Пишіть нам на пошту, нас цікавить ваша думка: redakcja@sestry.eu

Сьогодні чимало студентів із статусом UKR здобувають безкоштовну вищу освіту в польських університетах. До редакції видання Sestry надходять питання від читачок, яким чином можна зберегти право на безоплатне навчання в подальшому.

Sestry розповідають про один із способів детальніше.

Для здобуття безоплатної вищої освіти у Польщі іноземці мають два шляхи:

• Оформити карту поляка або особи що є родичем чи дружиною/чоловіком громадянина Польщі.
• Отримати сертифікат, який засвідчує володіння польською мовою на рівні С1.

І якщо для карти поляка треба мати певні правові підстави, то сертифікат про рівень С1 може здобути кожен.

Проте, не  всі екзаменаційні центри видають сертифікати відповідного зразка.

Важливо здавати іспит лише в акредитованих центрах.

Їхній перелік можна переглянути тут натиснувши на іконку «Lista osriodków».

Якщо ви вже маєте або плануєте отримати сертифікат з будь-якого іншого центру, краще перепитати у вашому університеті, чи він підійде.

Реєстрація на іспит відбувається в усіх центрах одночасно. Наступний екзамен, на який можна записатися, проходитиме 20-21 квітня.

Реєстрація відкривається приблизно за два місяці до цієї дати і в кожному осередку проходить у свій спосіб: десь відкривають електронну форму, а десь просять приходити особисто і заповнювати паперову заяву.

Одне є спільне для всіх центрів. Не слід оплачувати наперед, без підтвердження реєстрації. Гроші вам не повернуть, а оплата без реєстрації не дійсна.

Іспит коштує 180 € і ще 20 € — сам сертифікат, якщо іспит складено успішно.

Екзамен триває трохи більше чотирьох годин і складається з письмової та усної частини.

Для успішного проходження екзамену достатньо отримати принаймні 50% балів в обох частинах.

Але зважайте, що сам сертифікат видадуть приблизно через півроку. Це варто враховувати, коли будете вести переговори з університетом щодо продовження безкоштовного навчання. Зазвичай деканат вимагає надати документ до певної дати. Інформація про терміни видачі сертифікатів теж є на сайті кожного конкретного екзаменаційного центру.

А далі — підготовка власне до іспиту.

Як оцінити свій рівень знань?

Варто ознайомитися з вимогами до рівнів володіння польською, наприклад, тут.

Скачайте тести з попередніх років проведення іспитів за посиланням:

https://certyfikatpolski.pl/o-egzaminie/przykladowe-testy-zbiory-zadan/

Пробний результат одразу варто зменшувати на 10-20 відсотків, бо вдома ви проходите тест і не хвилюєтесь, на відміну від напруженої ситуації на іспиті.

Ви ще маєте час, щоб підтягнути свої знання до екзамену на рівень С1. Але не зволікайте.

Важливо обрати акредитований центр, не прогавити реєстрацію і ретельно підготуватися.

Польські заклади для дошкільнят діляться на ясла і садочок. Ясла (żłobek) — це заклад для дітей віком від 5–6 місяців до 2,5 років, а садочок (przedszkole) — від 2,5 до 6 років. Дитячі садочки в Польщі вважаються одними з найкращих в Європі. Дитину можна записати без прив’язки до району. Список усіх садків можна знайти тут.

Основними інструментами дошкільної освіти у польських садках є турбота, виховання та навчання, вихователі присвячують багато уваги адаптації наймолодших до нових умов. Різниці між українськими та польськими дітьми ніхто не робить.

На батьківськіх форумах розповідають про те, що іноді біженці стикаються з небажанням дітей відвідувати садок, булінг. Оксана Кулаковська, вихователька дитячого садка, приїхала до Польщі, коли почалася війна. Розповідає, що за півтора року роботи у польському дитячому садочку не спостерігала булінгу. Діти підготовчої групи розуміють, що в Україні війна. «Була ситуація, що хлопчик зробив пістолет з лего і почав стріляти. Інший хлопчик забрав у нього пістолет і сказав, що не можна стріляти, бо в Україні війна, і це дуже страшно».

«Хлопчик почув польську мову і злякався»

Здавалося б, дітям легше адаптуватися до нової мови, бо вони як губка всотують інформацію, але для дошкільнят мова може стати значним бар’єром.

Світлана Яновська у Польщі працювала психологом у школі, зараз працює у дитячому садочку як вихователь-психолог. Виховує п’ятирічну доньку.

Розповіла, що головною перепоною на початку для дітей стає мова. Коли дитина чує польську мову, то часто сприймає це як небезпеку.

«Хлопчик в туалеті почув польську мову і злякався. Ми певний час працювали з тим страхом. Існує міф, що дитина дуже швидко має адаптуватися до польської мови. Насправді кожна дитина адаптується у своєму темпі. Все залежить від регіонів, звідки приїхала сім’я. Якщо це західна Україна, то мовна адаптація відбувається легше. Дітям з областей, де більше російськомовного контенту, важче. Але вони між собою знаходять спільну мову. Не завжди можуть пояснити вихователям, чого хочуть, але тоді ми говоримо батькам, що дитина щось сьогодні не зрозуміла.

Кожна проблема обговорюється. Конфлікти негайно вирішуються. Мені подобається, що в польських садочках розвивається емоційний інтелект. Хлопчик штовхнув дівчинку, вона плаче. Чому? Бо ти зробив їй боляче. Вихователі спонукають дітей до емпатичного спілкування, і це дуже добре.

Польські діти толерантно ставляться до українських. Вихователі теж роблять все можливе, аби діти почувалися комфортно. Виховательок називають тьотями — без імен. Тьотя (ciocia) — це та людина, яка займається з дитиною, допомагає їй. Кожна дитина може підбігти і притулитися до тьоті».

«Я наче програмую дитину, що все буде добре»

Роль вихователів у питанні адаптації дитини до дитячого садочка найважливіша.

Оксана Кулаковська, вихователька дитячого садка, розповідає, що головне — це розмова з дітьми: «Я завжди кажу, що намовляю дітей. Запевняю діток, що в нас будуть цікаві заняття. І це допомагає. Я наче програмую дитину на те, що все буде добре. Дуже важливо проводити індивідуальні бесіди, особливо якщо діти мають якісь особливості. Під час занять варто шукати різних форм подання інформації, бо дітям має бути цікаво».

Своїм досвідом адаптації дитини поділилася Вікторія Брикса, мама в декреті, яка майже 10 років мешкає в Польщі. До Варшави приїхала з чоловіком ще в 2014 році.

«Адаптація перші три тижні проходила важко. Син хворів. Коли я привела Марка до садка, він дуже плакав. Але в нашому дитячому садку працюють дуже хороші виховательки. Вони більше брали дитину на руки, щоб заспокоїти. Різниці у ставленні взагалі не відчувається. Виховательки докладають максимум зусиль, щоб діти якомога швидше адаптувалися. На початку розповідали, яких порад слід дотримуватися. Коли ми приводимо дітей до садочка, важливо, щоб не було довгого прощання. Просили не використовувати деякі фрази «не бійся», «все буде добре». Надали список фраз — пам’ятку для батьків».

Оксана Кулаковська радить багато спілкуватися. Коли дитина приходить у дитячий садочок, бачить сльози в маминих очах, то кидається в обійми і прощання затягується. Дітям важливо пояснювати як дорослим: батьки мають працювати, а діти ходити до дитячого садочка.

Поради психотерапевта для батьків

Катерина Зікунова, психотерапевтка  WAPP, членкиня Всесвітньої Асоціації Позитивної Психотерапії (Вісбаден, Німеччина) детально розповіла про всі складнощі, які можуть виникати під час адаптації до дитячого садка і дала рекомендації батькам, як допомогти дитині.
Адаптація дитини до дитячого садка проходить кілька етапів:

Етап 1: період дезадаптації. Незалежно від того, підготовлена дитина чи ні, спочатку все одно дитина перебуватиме в стані стресу і постійної напруги. Важко дається розділення з батьками, дитина часто плаче. Можуть розпочатися застудні захворювання.

Етап 2: період адаптації. Спрацьовують захисні механізми психіки. Дитина починає спілкуватися з вихователем та однолітками, бере участь в іграх, але сумує за батьками і часто запитує про них. Малюк тільки починає звикати до нових правил, може порушувати дисципліну та відмовлятися виконувати вимоги вихователя. Часто говорить, що не розуміє і таке інше…

Етап 3: період компенсації. Процес адаптації завершується, дитина звикає до колективу, до вихователів та нового режиму дня, спокійно відпускає батьків. Емоційне поле стабілізується, фізіологічні показники повертаються до норми.

Скільки часу триватиме кожен етап, залежить від індивідуальних особливостей малюка. На кожен йде приблизно місяць.

До іноземного дитячого садка дитину потрібно готувати заздалегідь, приблизно за 20 днів. Покажіть малюкові будинок, вікна його групи, ділянку для прогулянок. Познайомте дитину з вихователями. Зверніть увагу малюка на те, що всіх дітей ввечері батьки забирають додому.Чим більше дитина знатиме про правила поведінки у дитячому садочку, тим легше пройде період адаптації.

Психолог пропонує батькам перед тим як відвести дитину до дитячого садка, пограти з дітьми у гру: «Дитячий садок для звірят». Можна використати м’які іграшки, ляльки, конструктор. Дитина разом з мамою та татом створює різні ігрові ситуації: «Прихід у дитячий садок», «Прощання з мамою», «Сніданок», «Прогулянка», «Тихий час». Ось так у домашній атмосфері малюк освоюється з тим, що на нього чекає в дитячому садку.

В цю гру можна грати, вплітаючи слова мовою країни, де плануєте відвідувати садок.

Здатність дитини до успішної адаптації багато в чому залежить від психологічної установки батьків.

Що спокійніше мама і тато ставляться до походу дитини до дошкільного закладу, то впевненіше почувається малюк у незнайомому колективі.

По дорозі в садочок налаштовуйте дитину, як добре їй буде там сьогодні, в які цікаві ігри вона там гратиме, що смачного приготують кухарі.

Придумайте ритуал прощання з дитиною, щоб було цікаво. Це може бути поцілунок у щоку і дотик долонь або коротенький віршик. Дозвольте взяти з собою улюблену іграшку. Стежте за власним емоційним станом. Усі ваші тривоги та побоювання обов’язково передадуться дитині.

У період адаптації у дитини зростає чутливість до всіх впливів довкілля. Організм не завжди може впоратися із психічним навантаженням. «Перехід у хворобу» — захисна реакція організму, як дитячого, так і дорослого.

Не забувайте, що адаптація — це і для батьків, і для дітей. Будьте терплячими, і разом ви зможете подолати цей період та зробити його для вашої дитини менш болісним. А дитячий садок стане новим важливим етапом у їхньому житті.

Українки, які виїхали в інші країни через війну, можуть зіштовхнутися з необхідністю самостійно організовувати навчання дітей. І це часто викликає розгубленість, особливо якщо раніше ніколи такого не робили.

Я організовувала домашнє навчання  для своїх синів, старшокласника і першачка, ще до того, як прийшла епідемія коронавірусу і відбувся перехід на дистанційне навчання. В процесі ми знайшли кілька ідей, які, можливо, будуть корисні і вам.

Дистанційне навчання в часи ковіду, показало, що вчитися можна інакше, ніж в звичайній школі.

Але сімейна форма освіти – це ніби наступний щабель самостійності: школа проситиме лише контрольні роботи, а от організовувати увесь процес доведеться батькам, особливо на початку, доки дитина не привчиться вчитися самостійно. Як організувати домашню освіту, розберемось покроково.

Обираємо формат: онлайн-платформи, репетитори, або самостійне навчання

Найперше, вам треба оцінити власну завантаженість, фінансові можливості, а також вимоги школи, де ви атестуєтеся, чи достатньо матеріалів, які ця школа готова надавати. Врахуйте, що навіть найсамостійніша дитина періодично потребуватиме вашого залучення. Також на дорослого покладається планування: розклад, дедлайни.

Тож дорослому доведеться витрачати на це від 2-3 годин на тиждень до 2-3 годин на день.

Візьмемо найбільш завантажений варіант: ви працюєте повний день і не з дому, тож навряд чи у вас вийде виділяти ще 2-3 години часу щодня на навчання дитини. Тоді ваша задача – забезпечити ефективні заняття, навіть коли вас вдома немає.

Можна приєднатися до онлайн-платформи будь-якої дистанційної школи в форматі «Слухач», тобто без атестації, або ж спробувати зібрати групу ровесників та знайти репетиторів з основних предметів, які дитина не зможе опанувати самостійно.

Це поширене явище, в групах хоумскулерів бувають оголошення про пошук репетитора для готової групи або ж про вакантні місця. Оплата уроків ділиться на всіх учасників групи.

Починаємо планувати. Встановлюємо розклад

Прописувати краще не окремо дитячий розклад навчання, а розклад цілої родини.

Розкладу можна присвятити окрему тему, і це точно задача для дорослого – «жонглювати» часовими слотами так, щоб всі все встигли. Особливо уважними треба бути, якщо у вас один девайс на двох дітей або на родину, старайтеся скласти розклад так, щоб уникнути ситуації: «Віддайте мені ноутбук! Ні, зараз в мене заняття!»

Разом з тим, моїм дітям завжди подобалося роздивлятися «сімейний тиждень на папері», додавати свої заняття в нього, відмічати різними кольорами гуртки або наш спільний час, придумувати, чим заповнити «віконця». Підключайте до процесу тайм-менеджменту дитину. Добре, щоб дитина відчувала свій внесок.

Готовий «тижневий порядок» варто розмістити на видному місці. Якщо поруч буде годинник, дитина досить швидко почне орієнтуватися в ньому. Отже, робимо перші кроки в тайм-менеджменті.

Робоче місце. Парта, диван, чи підлога?

Вчитися можна в дуже різних місцях. Навіть маючи окремі парти, мої діти часто приходили з зошитами за обідній стіл або ж мостилися з книжкою чи ноутбуком на дивані чи на підлозі. Але варто принаймні продумати, в якому місці дитина при потребі зможе усамітнитися в тиші. Дуже складно думати про математику на онлайн-занятті, коли поруч мама готує обід або сестра розмовляє по телефону.

Важливо, щоб дитина розуміла, де вона може розкласти свої зошити, підручники, матеріали для творчості. Для моїх хлопців найзручнішими виявилися найпростіші відкриті стелажі – все на виду, все поруч, кілька поличок дозволяють сортувати речі в різний спосіб. Коробки не дають губитися різним дрібницям, склянки чудово тримають олівці та пензлі. Комодик, який мені здавався надзвичайно зручним, так і стояв порожнім, з'ясувалося, що книги і зошити там незручно шукати.

Пробуємо дотриматися розкладу і дедлайнів. Вносимо зміни

Ви великі молодці – все ретельно спланували і організували! Тепер будьте готові… що все може піти геть інакше. І це нормально. Розклад може змінюватися, заняття переноситися, ми можемо захворіти або ніч видатися безсонною. Наша задача не панікувати, а враховувати всі ці моменти і рухатися далі. 

Ми рухаємося малими кроками: привчаємо дитину до складеного розкладу, моніторимо її психологічний і фізичний стан, слідкуємо за дедлайнами здач контрольних робіт, які встановила школа.

На цьому етапі точно треба почитати про фізіологічні та психологічні особливості дітей різного віку. Це дозволить зрозуміти, чого можна чекати від дитини, а що вона поки не робитиме самостійно. Наприклад, батьки часом скаржаться, що син чи донька ніяк не може нормально планувати свій день, тиждень, місяць. І дуже заспокоються, коли дізнаються, що вона і не повинна цього вміти робити в 10-11 і навіть 12-13 річному віці, бо префронтальна кора її мозку, яка відповідає за цю навичку, формується до 20 років.

Звісно, плануванню варто вчити, але поступово. А тим часом нагадуємо про важливе самі або привчаємо користуватися електронними помічниками; плануємо заняття так, щоб на час здачі контрольних учень пройшов всі потрібні теми; слідкуємо, щоб дитина їла корисну їжу і достатньо спала. При потребі вносимо зміни в розклад.

Тепер ви – команда

Вам важливі оцінки? Знання? Зайнятість дитини? Чи ваші з нею стосунки?

Ось є ви, є ваш син, донька. Чи не найважливішими, попри все, є ваша близькість, дружба, довіра, взаємопідтримка?

Сімейне навчання може виявитися великим спільним проектом, який допоможе зблизити  родину, краще пізнати один одного.

Спочатку це може бути складно і незвично. Але якщо ставитися до цього, як до спільної пригоди, то й невдачу можна перетворити на досвід, відрефлексувати. Обов'язково взяти на озброєння гумор та взаємну повагу в ситуаціях, коли треба домовлятися. І думати, що найголовніше – це ви і ваші стосунки.

Не існує готового, єдино правильного рецепта ідеальної сімейної освіти - тут, як з приготуванням борщу – все індивідуально. Але, сподіваюся, мої нотатки надихнуть вас на створення свого унікального, оптимального саме для вашої родини сімейного навчання.

Ваші підлітки вчаться самостійно, шукають щось цікавіше, ніж звичайні шкільні підручники? Тоді їм в пригоді стануть освітні онлайн-ресурси.

В цьому дописі Sestry зібрали найцікавіші безкоштовні додатки та платформи та згрупували їх для зручності за типом охоплених предметів.

Мультидициплінарні платформи

1.Всеукраїнська школа онлайн  — на сьогодні це платформа, найбільш наповнена корисними матеріалами. Призначена для  самостійного опрацювання усіх предметів шкільної програми.

Для 5-11 класів.

Містить усі предмети української шкільної програми.

До кожної теми є відео з поясненнями, додаткові вправи та тести для самоперевірки.

Можна заходити як через сайт, так і через застосунки Googl чи App Store.

Із мінусів —  поодинокі теми можуть не мати частини матеріалів для самостійного опрацювання, але платформу регулярно поповнюють.

2. Learning ua  — платформа із завданнями в ігровій формі, де можна відпрацювати на практиці теоретичний матеріал.

Для усіх 11 класів.

Містить завдання з української мови та, математики.

Має приємний інтерфейс з симпатичною графікою.

Тут зібрано вправи в ігровому форматі з моментальним зворотнім зв'язком.

Мінусом є те, що теми і вправи не завжди відповідають українській програмі.

3. Академія Кхана. Незмінно дружній підхід та атмосфера підтримки панують на цій платформі.

Але є істотний нюанс - платформа здебільшого англомовна, хоча містить багато матеріалів з математики, перекладених українською.

Буде дуже корисною дітям, що опинилися в англомовних країнах, щоб швидко опанувати терміни або ж переглянути альтернативні пояснення знайомих тем.

Для усіх 11 класів (і навіть для студентів).

Мультидисциплінарна, охоплює безліч предметів, включно з додатковими як економіка, історія мистецтва, безпека в Інтернеті чи фінансова грамотність.

Містить відео пояснення, вправи на закріплення, моментальний зворотній зв'язок, фіксацію досягнень і прогресу у навчанні.

Доступна онлайн та у вигляді застосунку.

Найголовніші теми з математики українською зібрано тут: https://uk.khanacademy.org/

Ресурси з гуманітарного циклу

1. Dreamschool зі своїм ютуб-каналом "Дистанційка"  — фаворит в цьому напрямку. Цей освітньо-розважальний проєкт виник у ковідні часи і продовжує стабільно та активно розвиватися. Формат відео незвичний і дуже вдалий, я б його назвала «театралізовані роздуми на задану тему».

Містить матеріали для 6-11 класів.

Предмети: українська мова, українська література, історія середніх віків, історія України, художня культура.

Лекції мають дуже вдалий формат, що тримає увагу та спонукає до самостійного пошуку нових знань на задану тему.

Буде чудовим візуальним доповненням до «сухого» матеріалу підручників.

Охоплює поки що не всі теми української програми, але постійно поповнюється новими матеріалами.
2.Аудіо лекції  "Вчися вухами". Підійдуть для аудіалів.

Для 7-11 класів (історія) та 8-11 класів (українська мова та література).

Аудіоформат - можна слухати фоном в машині, по дорозі в школу тощо.

Охоплює не всі теми програми, але постійно поповнюється новими лекціями.

3. На всі 200.  Ви  полюбите цей канал за структурованість та спокійну, дружню подачу матеріалу без вивищення над учнем-глядачем.

Містить короткі відео лекції з української мови та літератури.

Позиціонується як підготовка до НМТ/ЗНО, але містить і загальні теми з програми 8-11 класу.

Добре структурований  — легко знайти потрібний матеріал.

Може бути корисний дорослим, які опановують українську.

Дуже приємний голос ведучої та манера мовлення - не відволікає від основної теми відео.

Природничий цикл

1. Топ-Школа — цей канал буде корисним для тих, хто потребує додаткових пояснень з математики.

Для 4-11 класів.

Містить доступні відео пояснення всієї шкільної математики за програмою.

Можливий зворотній зв'язок через коментарі.

2. Графічні симуляції з математики, фізики, хімії, біології можна знайти на сайті PhET. Абстрактні теоретичні поняття тут оживають і стають практичними і зрозумілими навіть молодшим школярам.

Містить матеріали за програмою для 5-11 класів.

Основні предмети  — математика, фізика, хімія, біологія, дослідження Землі.

Є можливість обрати українську мову, хоча сама платформа американська.

3. Якщо вам не вистачило симуляцій з механіки на попередньому ресурсі, то раджу сайт Моя фізична лабораторія. Тут можете дослідити, як працюють різноманітні маятники, пружини та інші механізми.

Англомовна/німецькомовна платформа, проте дуже добре візуалізована.

Інтерактивна  — можна змінювати параметри системи.

Є опція: «Вказати всі сили, що діють на об'єкти системи», що дуже цікаво.

Сподіваємося, кожен знайде корисні ресурси в залежності від своїх потреб.

Наша родина переїхала до невеличкого містечка неподалік Валенсії напередодні пандемії Covid-19. Майже одразу після нашого приїзду країна перейшла в режим карантину, і це значно ускладнило і без того нелегку адаптацію. Фактично припинилося моє навчання в новій іспанський школі, адже через пандемію воно стало дистанційним, а, по суті, учні просто самостійно виконували вправи, згідно вказівок вчителів. Це також поставило на паузу моє занурення в мовне середовище, тож починати вивчати castellano (так в Іспанії називають офіційну мову) та valenciano (мова Валенсійської спільноти) мені довелося в домашніх умовах, за допомогою книжок та інтернету. 

На щастя, восени 2020-го року у місцевих школах відновили очне навчання і я отримала шанс надолужити втрачене. 

Спочатку було складно: нова школа, нова мова — точніше, дві, оскільки предмети тут викладають як іспанською, так і валенсійською, нові предмети, адже окрім зрозумілих математики чи англійської, були й такі, як історія Іспанії, геологія. 

Україна та Іспанія мають суттєві відмінності в структурі системи освіти. На перший погляд, все дуже схоже — в обох країнах це дошкільна, початкова, середня, професійна і вища освіта. Але різниця все ж існує. Початкова освіта в Іспанії (Primaria) триває шість років (з 6 до 12 років). Основна увага приділяється наданню учням міцної основи з базових предметів — таких, як математика, рідна мова та література, природознавство і суспільствознавство.

Середня освіта тут поділена на дві частини: перший цикл — обов'язкова середня освіта (Educación Secundaria Obligatoria або ESO) та другий — повна середня освіта (Bachillerato). 

ESO триває чотири роки (з 12 до 16 років), після чого студенти, за певних умов, можуть вступити до Bachillerato — дворічну програму (з 16 до 18 років), яка готує до вступу в університет. 

Обрати ж професійне навчання молоді люди можуть вже по закінченню ESO. 

Що найбільше відрізняло іспанську школу від українською: 

— В Іспанії дітей відправляють до школи в той рік, коли їм виповнилося шість. В Україні ж це на розсуд батьків. 

— Досить розповсюдженою є практика залишати учня на другий рік — так зване "повторення курсу". І це не є чимось ганебним. Якщо середньорічний бал учня нижче 5, він просто повторить курс, щоб краще засвоїти програму. 

— В Іспанії використовують 10-бальну систему. 

— Навчальний рік тут починається 8-12 вересня та триває до 20-22 червня. 

— В Україні навчальний рік поділяється на чверті, а в Іспанії — на триместри.

Мої нові однокласники були на вигляд відкритими людьми, проте, не знаючи мови, я не розуміла, чи вони і справді настільки привітні, чи глузують з мене. Згадуючи це зараз, я розумію, що не варто було так перейматися, але тоді опанувати себе було нелегко. 

На пошук друзів пішло багато часу, але це скоріше специфіка мого характеру, тому що мій брат, не знаючи мови, якимось чином вже з перших днів був у компанії місцевих однолітків. Я завжди хотіла вміти так швидко соціалізуватися, проте за рік і у мене все змінилося на краще.

Переїзд до Іспанії — це, певно, найстресовіша і найглобальніша зміна в моєму житті.

Однак з переїздом для мене як для підлітка, для школярки, відкрилося багато шансів та можливостей. І тепер я, без сумніву, можу сказати, що найважче — це ухвалити рішення — зібратися та поїхати. Головне – зважитися на зміни і обов'язково вірити у свої сили!

Останнім часом тисячі українських родин опинилися у вимушеній еміграції, тому сьогодні чи не в кожному навчальному закладі будь-якого європейського міста є нові учні з України. І моя школа не стала виключенням. 

З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну, навесні 2022-го року, до нашого шкільного колективу доєдналося двоє українських учнів. На перерві вчителі доручили мені підійти до нової учениці в її перший шкільний день і скласти їй компанію. Було дуже незвично спілкуватися рідною мовою в іспанській школі. Я дуже рада, що у дітей, які зараз рятуються від війни в Іспанії, є можливість звернутися за порадою до тих українців, хто тут трохи довше. Але мушу визнати, що адаптивність  українців надзвичайно висока. Діти швидко знаходять свій шлях інтеграції.

Вже 3 листопада о 18:00 буде оголошено набір на курси від Українського Дому: посилання на реєстраційну форму та додаткову інформацію зʼявиться на сторінках соцмереж у Фейсбуку та в Інстаграмі. Варто поквапитись, бо ці курси користуються високою популярністю: набір на них закривається впродовж декількох годин від початку реєстрації. Цього разу пропонують заняття всім, кому виповнилось 18 років. Доступні рівні А2, B1, B2. Навчання проходитиме два рази на тиждень і триватиме до кінця цього року. 

Fundacja Ocalenie впродовж чотирьох триместрів на рік проводить набір на навчальний курс: січень-березень, квітень-червень, липень-вересень, жовтень-грудень. Найближчий термін подання заявки – з 2 по 4 січня 2024 року. Бажаючим потрібно заповнити анкету на сайті фонду, де вказуються паспортні дані та номер PESEL. Заняття проходять двічі на тиждень, тривалість 90 хвилин. Викладачі курсу у фундації – волонтери. Пріоритетом є навчання розмовної польської мови. На курсах українцям допоможуть якнайшвидше подолати мовний бар'єр і почати вільно використовувати мову для вирішення побутових питань та дружнього спілкування. Однак у фундації попереджають, що максимальний рівень, на який зараз можуть розраховувати студенти, – це А2 (комунікативний).

З нуля до рівня С2 проводять курси: Fundacja Nauki Języków Obcych та Szkoła Języków Obcych Linguae Mundi. Тут за підсумками навчання можна буде скласти сертифікований іспит, але платно. На цих курсах читають пізнавальні лекції про Польщу та допомагають пройти тест на визначення професії. 

Факультет економічних наук Варшавського університету розробив мовні курси для воєнних біженців, комп'ютерні курси та заняття з профорієнтації. Окрім цього, тут можна отримати юридичну консультацію та взяти участь у розважальних майстер-класах для дорослих та дітей, що проходять у вихідні дні. Є курси як для дорослих, так і для дітей.

Програма «Солідарні з Україною» регулярно проводить навчання з польської мови у Національній бібліотеці Варшави. На заняття можуть претендувати як ті, хто хоче вивчати польську з нуля, так і ті, хто вже знаходиться на рівні B1. Для визначення початкового рівня доведеться пройти тест.

Періодично курси польської мови проходять в Centrum Wielokulturowe. Слідкувати за актуальним набором можна на сайті центру. Крім мовних курсів, українці можуть користуватися кімнатами для переговорів, брати участь у дебатах та конференціях, отримувати допомогу, відвідувати виставки та кінопокази.

Безкоштовно вивчати польську можна на платформі polskijazyk.pl. Щоб отримати доступ до курсу, необхідно зареєструватися.

Курс із 10 занять для українців розробив Економіко-гуманітарний університет у Варшаві.

У розділі за посиланням можна зареєструватися та розпочати навчання вже зараз. Після проходження завдань система запропонує пройти тест.

Поліцеальна школа в Польщі – це можливість здобути популярну професію, отримати диплом, визнаний в усіх країнах ЄС, вивчити польську мову, легалізуватися та влаштуватися на роботу. До того ж приймають до таких шкіл без вступних іспитів. Навчання переважно безкоштовне. Але деяких правил доведеться суворо дотримуватись

Випускник поліцеальної школи не здає іспит на знання мови при подачі на карту резидента або сталого побиту

«Нова спеціальність сама мене знайшла!» – впевнена Маргарита Черниш, яка почала навчання у поліцеальній школі з вересня 2023 року за спеціальністю ерготерапевт (фахівець, що допомагає людям з обмеженими можливостями відновити соціальні, побутові та функціональні навички). Маргарита виховує дитину з аутизмом і їй цікаво допомагати людям з особливими потребами. У Варшаві вона з початку війни: перші пів року працювала на кухні в дитсадку, який відвідує її син, а потім вирішила опанувати нову професію і вивчити мову.

– Дуже сумую за рідною Полтавою, але поки йде війна – повертатися не планую. Адже в Польщі набагато більше, ніж в Україні, можливостей для дитини з аутизмом. І я хочу використати нагоду і розвиватися як фахівець з сенсорної інтеграції для діток з особливостями, – пояснює Маргарита.

Вступити до поліцеальної школи легко: обираєш бажану професію чи локацію школи, готуєш пакет документів і приносиш їх до секретаріату. По суті, це аналог наших технікумів, тільки вчитися можуть усі дорослі від 18 до 60 років. Головний документ при вступі – перекладений присяжним перекладачем атестат про повну загальну середню освіту (переклад коштує орієнтовно 200 злотих). Якщо атестат загубився, його можна відновити в Міністерстві освіти.

Яким професіям навчають? Медичним: дитячий та дорослий опікун, асистент людини з обмеженими можливостями, ортопед, масажист та асистент стоматолога. Індустрії краси: майстер манікюру, перукар, косметолог, стиліст і візажист. Можна стати флористом, барменом, бухгалтером і турагентом, вивчити основи готельного чи розважального бізнесу тощо. Навчання триває від року до двох у денній і заочній формах. Найдовше, а саме тричі на тиждень протягом двох років, вчаться майбутні масажисти. Популярною вважається професія «асистент стоматолога», яку можна опанувати з нуля. Ну і випускнику не обов'язково працювати у стоматологічному кабінеті, можна займатися дезінфекцією в лікарнях чи салонах краси.

До речі, косметологів у поліцеальній школі не вчать робити ін'єкції та агресивні кислотні пілінги, які зараз користуються найбільшим попитом на ринку. Маски, чистка обличчя, базовий догляд і фарбування брів – ось навички, яким навчають фахівців.

Важливий бонус поліцеальної школи – можливість підтягнути мову до рівня В1. До того ж, якщо школа входить до офіційного списку польських навчальних закладів, то її випускник звільняється від іспиту на знання мови при подачі на карту резидента або постійного побиту. 

– Якщо мовне питання для вас важливе, уточнюйте перед вступом, чи підтвердять вам на обраному факультеті рівень польської і хто викладачі, – радить Дар’я Харкова, яка закінчила поліцеальну школу п’ять років тому і отримала спеціальність медичної опекунки. – Коли я вчилась у поліцеалці, у нас на групу 30 осіб було тільки двоє українців, а всі викладачі – поляки. Зараз студентів-українців – більшість, і дедалі частіше з’являються і викладачі-українці. З одного боку, зі своїми легше зрозуміти матеріал. З іншого – польську мову до високого рівня ви так навряд чи підтягнете.

Якщо школа має дофінансування ЄС, то навчання безкоштовне. Якщо ні – в середньому оплата за місяць становить 80-200 злотих. Школи мають партнерів та часто надають бонуси своїм студентам у вигляді безкоштовних відвідувань різноманітних заходів і музеїв. Студенти віком до 26 років мають знижки на проїзд громадським транспортом.

– На нашому курсі медичних опікунок була відмінна матеріально-технічна база для навчання, – згадує Дарія. – Кабінет був облаштований, як справжня лікарня: халати, рукавички, антисептики, одноразові інструменти та засоби гігієни, пакети для стоми – тобто все те, що може знадобитися у догляді за лежачим хворим. Пам’ятаю, я заздрила тим, хто обрав професію флориста чи перукаря. Адже вони виходили зі школи з квітами та новими зачісками, а медичні опікуни поверталися з занять із запахом антисептика. 

На іспиті треба відповісти на 60 запитань за 40 хвилин

Навчання за спеціальністю медичний опікун для Дарії Харкової тривало всього рік. Заняття у школі проходили чотири дні на місяць у вихідні. Решту часу потрібно було готувати домашнє завдання й опановувати матеріал самотужки. Матеріалу давали дуже багато, а предметів було, як в університеті: професійна англійська лексика, основи господарської діяльності, гігієна праці, основи техніки безпеки й інше. 

Особиста присутність на заняттях – основна й сувора вимога поліцеальної школи. Прогули караються – десь накладають грошовий штраф, десь за пропуск половини занять виганяють зі школи. Раніше, коли російсько-українська війна ще не почалась і в українців не було тимчасового захисту, за прогули могли навіть депортувати.

– Кожному, хто має намір працювати за фахом, по закінченню курсу доведеться скласти іспит, – пояснює Дарія. – Якщо ви його не складаєте, то отримуєте документ про те, що прослухали лекції за спеціальністю. Іспит ділиться на дві частини – теоретичну та практичну. У мене з теорії було 60 питань, на які потрібно було відповісти за 40 хвилин. А це майже неможливо, якщо не вчив матеріали та погано володієш мовою. Правильних відповідей має бути щонайменше 60 відсотків. Ну а на практичній частині я витягнула завдання «помити голову лежачому пацієнтові». А в цій справі важливо дотримуватися всіх нюансів, яких вчать викладачі. Перед вами манекен, з яким треба поводитись, наче з людиною: привітатись, запитати згоду на маніпуляцію, обов'язково мити голову в медичних рукавичках, а коли сушиш волосся феном, то змінити рукавички на нові.

Отож, скласти головний іспит у поліцеальній школі під силу не кожному. А перескласти його можна тільки раз через пів року. Натомість той, хто сумлінно вчився і показав високий результат, отримує диплом, який визнають усі країни Євросоюзу. 

Поліцеальна школа дає переваги в легалізації побиту в Польщі

А ще поліцеальна школа може стати у пригоді тим, хто має проблеми з картою побиту, як, наприклад це було у Дар’ї з Харкова, яка закінчила поліцеальну школу, обравши спеціальність опекунки медичної. На той момент вона вже працювала у Варшаві та мала карту тимчасового побиту.

«Карта побиту дуже залежить від працедавця. Якщо я змінювала роботу, то в мене було лише 30 днів, щоб змінити карту, оскільки вона прив'язана до роботи, роботодавця. Це дуже незручно, бо на моїй карті були ще чоловік та донька. Я дізналася, що студенти поліцеальних шкіл звільнені від цієї процедури і не зобов'язані змінювати карту побиту, якщо змінюють роботу. Плюс це був чудовий шанс освоїти нову спеціальність», – ділиться Дар'я.

Зверніть увагу, що у поліцеальній школі можна обрати і тривалість навчання, і наставника з професії. Ця модель навчання підходить також тим, хто хоче змінити чи підтвердити свою кваліфікацію. 

Школярка, втікаючи від російських бомб, переїхала з мамою до британської столиці. Зараз вона вчиться у приватній школі для дівчаток, до якої потрапила безкоштовно. Про нові виклики, несподівані розчарування та унікальний досвід для українських шкіл — про все це тінейджерка написала у листі для Sestry. 

«Я прийшла у свою англійську школу в середині травня 2022 року. Ми з мамою, втікаючи від російських обстрілів, опинилися аж у Лондоні. І перше, що я хотіла зробити, —  продовжити навчання. На відміну від багатьох підлітків мого віку у мене ніколи не було мрії отримувати освіту у Британії. І я нічого не знала про місцеву систему навчання. Крім того, в Україні я мала закінчувати 10-й клас, тож  роботи було багато.

У Києві я навчалась у демократичній приватній школі в Києві, де сформувала свої критерії, що для мене добре. 

У Британії уроки і система навчання загалом дуже сильно відрізняються від української. Шкільна програма розрахована на 13 років, перші 11 з них —  обовʼязкові. Останні два роки — для тих, хто хоче вступати до університету. Торік у травні, приєднуючись до 12-го року навчання, я не знала, чого очікувати. 

Перше, що мене здивувало, це була школа тільки для дівчаток. Таких в Британії досі вистачає. У перші дні навчання я все ще поверталася до внутрішнього питання: «А де всі хлопці?». Моя підсвідомість намагалась вигадати цьому своє пояснення: «Це ж перерва, вони, певно, грають у футбол на вулиці» або «Це урок психології, можливо, хлопці таким не цікавляться». Місяць пішов на те, щоб призвичаїтись до того факту, що хлопців у цьому навчальному закладі нема і не буде. 

По-друге, я була вражена бажанням дівчат вчитися. Не знаю, завдячувати цьому приватній школі чи англійській системі освіти, де в останні два роки навчання ти обираєш предмети, які тобі цікаві. Але це завзяття до науки захоплює. Водночас мої однокласниці набагато менше за мене знають загальні теми, не повʼязані зі шкільними предметами. В Україні я могла говорити з однолітками про книги, музику і фільми.

В Англії я почуваюсь так, ніби я про все це знаю набагато більше за інших. 

У мене виникла власна теорія, чому це так. Ймовірно, можливість обирати шкільні предмети за власними інтересами позбавляють британських підлітків необхідності шукати щось цікаве для себе поза шкільною програмою. Тим часом українські підлітки вивчають усі предмети до закінчення школи, тож з’являється мотивація до об’ємнішого пошуку інформації.

Несподіванкою для мене стало те, що діти мало де бувають, крім школи.

Усі гуртки розташовані у навчальному закладі у той час, як у Києві у дитини спортивна секція, англійська мова, малювання чи танці у різних частинах міста. Так, логістично у Британії зручніше, але, як на мене, це створює дуже маленьку соціальну бульбашку, поза якою підліткам дуже складно знайти знайомих і друзів. Дівчата приходять на навчання до своєї школи, танцюють тут, співають, грають в шахи, займаються спортом — і все це з одними й тими самими людьми аж до 18 років. Мені здається, це робить знайомства дівчаток одноманітними. 

Як мені пощастило зі школою, я стала розуміти тільки тоді, коли мої подружки з України вступили до інших британських шкіл і почали розповідати мені про свій досвід. Наприклад, як вчителі на уроках не відповідають на запитання українок і роблять вигляд, що не розуміють їх. Також дівчата розповідали про булінг з боку російських підлітків, про те, що будь-яке шкільне правило, створене з добрих намірів, може обернутися проти тебе. Українці часто стають ізольованими в англійському шкільному суспільстві. І це дуже сумно, бо не дає можливості отримати максимум від британської школи.

Англійська школа не ідеальна і точно підійде не всім. Це не Гоґвартс. Тут нема магії та чудес.

Обовʼязкова умова обирати предмети в останніх двох класах не підійде тим, хто не знає своїх планів на майбутнє. І створення соціальної бульбашки, яку доволі важко зламати, точно не є плюсом. Але є і те, що українські школи можуть взяти собі за приклад. Боротьба за інклюзивність, благодійні акції і допомога зі вступом — цього всього мені бракує в українській школі».

У школах Польщі навчається майже 200 тисяч школярів-українців, вже півтора роки від початку широкомасштабної війни Росії в Україні. Деякі проблеми інтеграції та організації навчального процесу вдалося подолати, але багато питань залишається. Які зміни чекають у новому навчальному році? Що зроблено для інтеграції українських дітей у польське учнівське середовище? Що буде, якщо повідомити неправильну адресу проживання шкільній адміністрації? Чим приватна школа відрізняється від державної? Про все це читаєте у матеріалі видання Sestry.

Про безплатні ноутбуки, іспити та інтеграцію

Минулоріч у польських школах виникали труднощі з адаптацією українських дітей-воєнних біженців. Питання були не лише через мовний бар’єр і нерозуміння навчального матеріалу. Діти з територій, охоплених війною, важко звикали до нового середовища, лякались гучних звуків, не могли порозумітись з польськими однолітками тощо. З нового навчального року у школах Польщі запроваджені новації, які дещо поліпшують ситуацію.

Основні зміни для українців у польських школах у 2023/2024 навчальному році такі:

• вводяться додаткові заняття з польської мови (від 6 годин на тиждень) індивідуально або у групах до 15 осіб;

• з'явиться можливість складати випускні іспити з іноземної мови, яку діти вивчали в українській школі;

• українці матимуть окремі терміни подання заяв для складання іспитів. 15 березня 2024 року - кінцевий термін подання на іспити після 8 класу, на атестат зрілості та професійний іспит;

• для учнів підготовчого класу (так званий нульовий клас для дітей 6–7 років) не буде щорічної атестації, якщо дитина погано володіє польською мовою (має бути відповідне рішення педагогічної ради);

• будуть створені додаткові групи у дошкільних навчальних закладах та 1-3 класах шкіл;

• навчальні заклади зможуть брати на роботу фахівців – психологів та соціальних педагогів, наприклад – без педагогічної освіти, які надаватимуть психологічну підтримку школярам. Крім цього, в екзаменаційній комісії працюватимуть люди зі знанням української мови;

• з’являться спеціальні інтеграційні та комбіновані групи, що спростить процес адаптації українців та дозволить їм ефективніше розібратися у навчальному процесі;

• українські діти зможуть взяти участь у програмі, за якою чотирикласникам видаватимуть ноутбуки. 7 липня 2023 року Сейм Польщі ухвалив Закон про підтримку розвитку цифрових компетенцій учнів та вчителів. Згідно з ним, забезпечення учнів безкоштовними комп'ютерами розпочнеться вже у 2023/2024 навчальному році. Батькам польських школярів, а також дітям з інших країн, які підуть до четвертого класу польських шкіл, можна буде оформити заявку на отримання ноутбука. Опція доступна як для учнів державних, так і для приватних шкіл.

Отже, це торкається новацій. А тепер розберемо як на практиці вже відбувається процес навчання на прикладах українок, чиї діти відвідують школи у Польщі.

«Більше року в Польщі, а мову не вчать»

Українці Ірині з Києва школа у Варшаві подобається, хоча був один момент, що її збентежив: «Син пішов у перший клас 166 школи на Волі (район Варшави – ред.). У класі із 18 учнів 10 – українці. Було соромно, коли вчителі в чаті робили зауваження, що багато дітей вже понад рік в Польщі, а мову не вчать і даремно просиджують штани на уроках. Сподіваюся, обіцяні додаткові заняття з польської мови багатьох дисциплінують і будуть поштовхом до її вивчення», – вважає Ірина.

Мама другокласника Олена Катасонова живе за 40 км від Варшави у місті Груєць, у них із 17 осіб у класі 3 – українці.

«Ставлення хороше, минулого навчального року Рома був старостою класу, однокласники звуть на всі дні народження, атмосфера доброзичлива. У школі всі кабінети, а також туалет, їдальня, роздягальня підписані польською та українською мовами. У школі двічі на тиждень були безкоштовні додаткові заняття з польської мови. Зараз кажуть, що буде більше годин», – розповідає Олена про навчання свого 8-річного сина. Вона вважає, що головне дати дітям можливість навчатися. Далі вже від учнів та батьків залежить як скористатись цим шансом.

Як потрапити до школи, що не належить до вашого району?

Українці, що втікали від війни і отримали статус тимчасового захисту в Польщі (мусить мати PESEL ukr – це ідентифікаційний номер, який є у кожного резидента держави, за яким визначаються і питання працевлаштування, освіти, охорони здоров’я тощо) мають право подавати документи до будь-якої школи в цій країні. Однак треба зважати на ситуацію в кожному конкретному регіоні. Наприклад, школи Варшави зараз переповнені. І якщо прагнете, щоб дитина ходила до школи, що не відноситься до вашого району, то, швидше за все, вам відмовлять. Тому що зобов'язані взяти, в першу чергу, тих дітей, які проживають на відповідній території. У школах найчастіше просять показати договір оренди квартири, щоб з’ясувати це при прийомі дитини.

«Буває так, що школа за 3-4 км від будинку набагато краща, ніж найближча. А договір оренди у Польщі – це, по суті, надрукований на принтері документ без печаток. Але не слід забувати, що у країні законність документа засвідчують підписи, у договорі оренди є PESEL та дані власника житла. І за ними дуже просто все перевірити, бо школа інформує ужонд (місцева адміністрація в Польщі – ред.), звідки до них поступають на навчання діти. І там якраз уже можуть порівняти, чи правдиві дані вказані у договорі оренди», – попереджає фахівець з питань легалізації у Польщі Юлія Приходько.

Є легальний спосіб потрапити до школи, що не належить  до вашого району, і для цього можна, наприклад, зареєструватися у хостелі у потрібному районі. У такому разі ви не порушуєте закон, але займаєте місця тих, хто проживає на цій території.

«Ми не будемо вам прислужувати»

У польських школах бувають ситуації, до яких батьки виявляються не готові. Часто це стосується інклюзивних форм освіти.

Марина Леонова з Харкова має двох дітей. Цього року її хлопчики пішли у 7 та 3 клас школи номер 2 у районі Урсус у Варшаві.

«Це інтеграційна школа, де можуть навчатись як звичайні дітки, так і учні з особливостями. У мого молодшого сина Михайлика аутизм, тому школу обрали саме цю, хоча в нашому районі є декілька інших закладів. І от з його навчанням ситуація виявилась складною. Водночас мого старшого сина Івана вчителі та однокласники зустріли дуже добре, для українських дітей там є 6 годин польської на тиждень – додатково та безкоштовно», – ділиться Марина.

У класі, де навчається Михайло, загалом 26 дітей. Окрім сина Марини, є ще одна дитина з аутизмом.

«Не знаю, хто правий у цій ситуації, але з початку навчального року мені дають зрозуміти, що моя молодша дитина незручна. Я сподівалась, що в інтеграційній школі знайдуть підхід до сина, але там не розуміють проявів його емоцій.

Наприклад, Мишко може підійти та обійняти іншого хлопчика за живіт, або голосно заплакати. Раніше у нас був особистий тьютор, але у цій школі є один тьютор для всіх дітей, і він не завжди перебуває поруч з моїм сином. У школі сказали, що не прислуговуватимуть нам і натякнули, щоб ми шукали для Михайла спеціалізований навчальний заклад», – розповідає мама хлопчика.

Віддавати його до спецшколи Марина Леонова не хоче – було докладено надто багато сил, щоби адаптувати дитину з особливими потребами до життя у суспільстві. Сьогодні Мишко спокійно ходить з мамою магазинами, подорожує і не створює особливих проблем. Марина щиро вірить, що у школі він теж адаптується, що йому почнуть приділяти більше уваги.

Від 2400 до 9000 злотих за приватну школу

Про ефективне використання можливостей освіти знає Аліна, мати Іллі Сніжко, який відвідував приватну польську школу весь минулий навчальний рік. Перед цим кілька місяців дитина навчалася у державній школі на Жолібожі (ще один район Варшави). В Україні хлопчик вчився в англомовній школі і англійською розмовляв не гірше рідної, української. За першої ж нагоди у Польщі його перевели до приватного закладу з англійською мовою навчання.

«На своєму досвіді ми відчули, наскільки сильно відрізняється освіта у приватній та державній школі. По-перше, у звичайній школі 33 учня у класі, де вчителі фізично не в змозі приділити всім увагу, домашні завдання фактично не перевіряються, і дуже багато тримається на самодисципліні. Для мене було відкриттям, наскільки м'які тут учителі. У нас би вже викликали батьків до школи, якось покарали, а тут намагаються заспокоїти і загалом дітям дозволяють дуже багато. Працює принцип, що дитину не можна нічого змушувати робити без їі волі», – дивується жінка.

Після кількох місяців у державній школі батьки перевели сина до приватної двомовної школи. Зміни очевидні: у класі вдвічі менше дітей, домашніх завдань набагато більше та контроль за успішністю вище. На вході школярі залишають телефони у спеціальному осередку у адміністратора і забрати їх можуть лише, коли йдуть додому о 17-18 годині.

«Мені сподобалося, що дітей стимулюють до знань. Наприклад, за гарну успішність запрошують на чаювання з директором, всіляко заохочують, діти пишуть навіть наукові роботи англійською, дуже цікава група продовженого дня.

Є сквош, барабани, піаніно та спортивні активності. Пропонують екскурсії, поїздки вихідного дня,  подорожі на канікулах країнами Європи. В принципі, створюється така атмосфера, що дитина сама хоче вчитися. Але програма п'ятого класу приблизно як в Україні у восьмому, дуже багато додаткових занять», – розповідає мама.

Приватна школа у Варшаві задоволення не з дешевих. Ціна двомовної школи коливається в межах 2400-4000 злотих на місяць, ціна за англомовну школу може сягати 9 тисяч злотих на місяць. Додатково оплачуються гуртки та секції за інтересами, шкільна форма, обіди, фонд екскурсій та друковані робочі зошити. При цьому в хороших приватних школах Варшави важко знайти місця, а вступні іспити не набагато легші, ніж до університету. Договір із приватною школою, як правило, укладається на рік. А якщо батьки вирішили розірвати його раніше, то часто зобов'язані попередити щонайменше, ніж за 4 місяці. Аліна змогла відновити бізнес у Польщі, той, що до війни мала в Україні, тому має надію впоратися з зобов’язаннями, адже її мета – найкраща освіта для сина.

Загалом, польська система освіти підходить до учня, в першу чергу, як до особистості – дитину не контролюють, не сварять, не змушують навчатися. Це чудово, бо йдеться про розвиток особистості. І водночас такий принцип вимагає самодисципліни від учня, тобто, дитина отримає знання, якщо вона сама цього хоче. Для нас, українців, де батьки звикли примушувати дітей виконувати домашні завдання, все перевіряти і сварити, трохи незвично. Правда?