Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Цімошевич: «Прийшов час конфіскувати російські мільярди в Європі»
Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі, а нині член Європейського парламенту, закликає в Politico передати Україні 200 мільярдів доларів допомоги
Влодзімеж Цімошевич, з відеозапису розмови в клубі wyborcza.pl. Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«Рідко коли моральні, правові, політичні та економічні аргументи для вжиття заходів є настільки сильними, як у випадку з конфіскацією російських державних активів для фінансування відбудови та реконструкції України», — пише Влодзімеж Цімошевич, колишній прем'єр-міністр Польщі та депутат Європарламенту впродовж майже п'яти років, у тексті, опублікованому на сайті politico.eu. За його словами, наразі вартість повоєнної відбудови України становить 400 мільярдів євро, і ця цифра стрімко зростає.
Криваві мільярди Москви
На думку Цімошевича, дискусія, яка вже деякий час точиться в Європі щодо оподаткування прибутків від російських державних активів, є «підміною понять». Насправді конфісковувати треба не прибутки від 200 мільярдів доларів, які Росія вклала в Euroclear, а всі ці 200 мільярдів.
Euroclear, міжнародна фінансова установа, що базується в Брюсселі і спеціалізується на обслуговуванні транзакцій на ринках капіталу, виступає посередником, як пише Цімошевич, «при переказі коштів з одного депозитарію в інший». Вона виступає проти конфіскації 4 мільярдів прибутку від цих транзакцій за 2023 рік на користь України, оскільки вважає ці гроші своєю власністю.
Цімошевич називає речі своїми іменами: це криваві гроші, але не про ці гроші сьогодні треба вести дискусію, а про повну суму.
У Цімошевича дуже переконливі аргументи щодо конфіскації всіх російських державних активів у Європі на користь України.
Передусім, моральний аргумент: Росія несе смерть і руйнування в Україні, за що вона повинна понести юридичну і фінансову відповідальність — навіть на думку Генеральної Асамблеї ООН. Україна, яка не має змоги розраховувати на допомогу ООН, повинна захищати себе самостійно, — за фінансової та військової підтримки західних союзників.
Фото: Shutterstock
Принцип колективної самооборони
Цімошевич нагадує, що в жовтні 2023 року Європарламент прийняв його поправку до проєкту «Ukraine Facility» — програми фінансування відновлення країни з 2024 до 2027 року з бюджетом у 50 мільярдів євро.
Згідно з цією поправкою, конфіскація російських державних активів в Європі обґрунтовується «відповідно до міжнародного звичаєвого права, або як колективний засіб правового захисту у відповідь на порушення Росією основоположного принципу, що забороняє агресивну війну, або як акт колективної самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН».
Конфіскація 200 мільярдів євро Росії була б ще одним логічним елементом того ж принципу колективної самооборони, в рамках якого Європа після нападу на Україну:
заморозила російські активи за кордоном;
запровадила 12 пакетів санкцій;
перерахувала на українські рахунки мільярди євро;
заборонила росіянам в'їзд до країн ЄС.
Це той самий пазл, який включає, серед іншого, постачання зброї та боєприпасів в Україну чи навчання тисяч українських солдатів на європейських полігонах.
Безпрограшний варіант
Поглинання кривавих мільярдів Росії, таким чином, здається очевидним. Чому ж цього не відбувається? Цімошевич називає дві причини. Перша — Європа чекає, коли Сполучені Штати зроблять перший крок. Попри те, що Комітет у закордонних справах Палати представників Конгресу США вже схвалив законопроєкт, який дозволяє конфіскацію російських державних активів у США, гроші ще не конфіскували. Тому Європа чекає, коли «старший брат» зробить свій хід.
Друга причина — побоювання деяких європейців, що арешт російських державних активів «підірве фінансові ринки і призведе до виведення активів такими країнами, як Китай».
Гаразд, розмірковує Цімошевич, але чому Китай повинен забирати їхні гроші? Куди вони з ними підуть? «Переважна більшість резервів центральних банків знаходяться в західних столицях, тому що для цих країн економічно доцільно таким чином керувати своїми міжнародними транзакціями», — зазначає він.
З іншого боку, припустимо, що після конфіскації російських активів Китай все ж виведе свої гроші із західних ринків. Про що б це свідчило? Про те, що вони готуються розпочати власну війну.
Незалежно від наслідків, слідування аргументам Цімошевича для Європи виглядає безпрограшним кроком: win-win. За будь-якого сценарію Росія ослабне, Україна — а отже, і Захід — зміцніє. Китай, в свою чергу, або не зможе дестабілізувати ринки, або, якщо все ж дестабілізує, попередить Захід про значно більше зло — війну.
Напружити м’язи
Існує також й зустрічний аргумент. До яких наслідків може призвести невилучення російських мільярдів? До катастрофічних, особливо в короткостроковій перспективі. Ці гроші найбільше потрібні Україні саме зараз, коли республіканці в Конгресі продовжують блокувати допомогу країні, Орбан робить те ж саме в Європейському Союзі, а ситуація на фронті стає все складнішою для українців через нестачу боєприпасів.
У довгостроковій перспективі Україна зіткнеться з потребою відбудови зруйнованої економіки та інфраструктури, а також з сотнями тисяч ветеранів, яким необхідно буде забезпечити роботу, інтеграцію в суспільство і, в багатьох випадках, опіку.
«(...) Було б іронією долі, якби навіть у такому питанні — коли активи знаходяться в Європі і ЄС цілком міг би взяти їх під свій контроль — нічого не було би зроблено доти, доки США не зроблять перший крок», — резюмує Влодзімеж Цімошевич.
Тому Європа повинна напружити свої «геоекономічні м'язи» — взяти на себе ініціативу.
Журналіст, редактор, публіцист, автор книг. Цікавиться новими технологіями та політикою. Літературознавець, доктор гуманітарних наук. Створив і керував веб-сайтом sztucznainteligencja.org.pl
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Це вже другий лист польських жінок до законодавців, що є логічним продовженням нещодавнього протесту проти вето президента Навроцького. Нагадаємо, що 25 серпня 2025 Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українців на попередніх умовах. Президент наголосив, що не згоден, зокрема, з тим, щоб соцвиплати й безкоштовні медпослуги отримували непрацюючі біженці. Після цього понад три тисячі польських жінок виступили з протестом проти вето.
«Це рішення та супроводжуюча його риторика шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави… Солідарність не залежить від пори року й моди», — йшлося у листі, який підписали Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська, Анна Коморовська, Яніна Охойська, Аґнєшка Голланд, Ольга Токарчук тощо.
Повний список тих, хто підписав лист, можна прочитати тут:
Цього разу, напередодні важливого голосування в Сенаті за новий законопроєкт, польські жінки нагадують:
«Як співорганізатори й підписанти вищезгаданого листа ми почуваємося морально зобов'язаними висловити позицію цих тисяч громадянок і громадян — Панові Маршалку Сейму та Пані Маршалку Сенату, — впевнені в тому, що голос цих людей буде врахований під час обговорення законопроєкту та голосувань.
Керуючись змістом протестного листа, ми вважаємо, що законопроєкт має бути позбавлений політичних суперечок та цілей і має гарантувати сталість та незмінність зобов’язань Польщі щодо осіб, які тікають від пекла війни.
З цієї причини ми просимо відобразити ці очікування у законопроєкті та внести в нього насамперед наступні зміни:
1. Щодо права на соцдопомогу 800+ та «Добрий старт» — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не обумовлювати його фактичною трудовою зайнятістю батьків дитини.
2. Щодо доступу до послуг охорони здоров'я — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не розрізняти обсяг послуг за національним походженням чи віком.
Ці зміни не потребують додаткового обґрунтування, крім наведеного в тексті протестного листа та 3069 підписів, якими він скріплений.
Ми впевнені, що Високий Сейм зможе вжити заходів для збереження репутації Республіки Польща та міцності її зобов’язань перед друзями».
«Західні країни мають вчитися в України збивати дрони»
Марина Степаненко: Протягом останнього місяця Польща вже кілька разів фіксувала «випадкові» порушення свого повітряного простору російськими БпЛА. А в ніч на 10 вересня країна пережила безпрецедентну атаку двома десятками дронів. Якою була ваша перша реакція на ці провокації?
Андерс Пак Нільсен: Все виглядало дуже драматично, але водночас це була одна з тих ситуацій, коли потрібно зберігати спокій і чекати, поки з'являться факти, перш ніж робити висновки, що саме ти спостерігаєш. Спочатку, коли я стежив за подіями в режимі реального часу в соцмережах, справді здавалося, що на Польщу було скоєно напад.
Згодом стало зрозуміло, що це, ймовірно, провокація. Це цілком відповідає тому, що ми бачили раніше від Росії — різні способи випробування або тиску на Польщу, а також інші країни НАТО, що є частиною більш широкого підходу гібридної війни. Цей інцидент був драматичнішим, масштабнішим, але, по суті, я бачу його як частину того самого шаблону.
Це вказує на ще одну тенденцію — загальну ескалацію гібридної війни. На жаль, це буде продовжуватися. І ймовірно, в майбутньому ми побачимо потенційно небезпечніші інциденти.
— Що довела ця провокація РФ? Чи можна говорити про неспроможність НАТО збити два десятка дронів та неефективність використання ресурсів, тобто дорогих ракет проти дешевих безпілотників? Які уроки мають бути винесені?
— Західні країни повинні усвідомити серйозність ситуації. Війна продовжує загострюватися, і це, ймовірно, призведе до прямого протистояння з європейськими державами. Проблема полягає в тому, що країни продовжують думати, що ж таке «базовий» рівень загрози.
У випадку Польщі — я не думаю, що збройні сили очікували прямого нападу з боку Росії, адже останній інцидент не був нападом. Але зрозуміло, що настав час підвищити рівень готовності, навіть якщо донедавна це не здавалося необхідним.
Проблема в тому, що ми не можемо виключити можливість реальних, прямих атак у майбутньому. Іноді на Заході ми так зосереджуємося на рішучості України, що забуваємо, що Росія є такою самою рішучою.
І оскільки військова економіка Росії починає слабшати, я думаю, що Росія готова вжити більш драматичних заходів, щоб тиснути на західні країни, зокрема Польщу, аби зменшити підтримку України
Для них це буде ключовим фактором для зміни ситуації на свою користь.
— Від початку повномасштабного вторгнення ми спостерігали за порушенням повітряного простору кількох членів Альянсу — країн Балтії, Румунії, але це були поодинокі інциденти. Чому саме Польща і саме зараз стала об’єктом масованої атаки російських безпілотників?
— Польща має вирішальне логістичне значення для направлення західної допомоги в Україну. Географічне положення також відіграє важливу роль — просто легше направляти дрони в Польщу, ніж, скажімо, в Німеччину чи Швецію.
— Україна запропонувала свою допомогу. Вона має великий воєнний досвід. Чи варто НАТО на це зважати?
— Так. Україна особливо добре навчилася знаходити економічно ефективні засоби боротьби з дронами, щоб не витрачати дорогі ракети на дешеві цілі. Західні країни також повинні почати розробляти щось подібне — власні еквіваленти.
Невеликі мобільні підрозділи України ефективно протидіють дронам Shahed, а зараз вони навіть працюють над створенням дронів-перехоплювачів. Саме такі рішення потрібні і нам. Цей інцидент став нагадуванням: якщо Польща не була повністю готова до атаки всього 19 дронами, що буде, якщо вона зіткнеться з такими тривалими атаками, як в Україні?
І це стосується не тільки Польщі. Я не думаю, що моя країна, Данія, також була б готова. НАТО в цілому має серйозно замислитися над цим, адже за якийсь рік ми можемо регулярно стикатися з подібними атаками.
Російський дрон влучив у житловий будинок у селі Вирики в Люблінському воєводстві. Польща, 10.09.2025. Фото: Dariusz Stefaniuk/REPORTER
— Це перший випадок, коли члену НАТО довелося збивати російські дрони. Як ви оцінюєте реакцію і результат операції союзників?
— Я думаю, що ми все ще не знаємо, яким буде результат, оскільки ми ще не бачили реакції. Досі країни НАТО не поспішали реагувати, і позитивним моментом є те, що вони зосередилися на підтримці України — це головне завдання.
Однак, мінусом є те, що НАТО не продемонструвало рішучих дій проти провокацій, що, можливо, підштовхнуло Росію до подальших дій.
Ми вже бачили порушення повітряного простору, глушіння GPS, саботаж кабелів у Балтійському морі, і досі ні на що з цього не було надано реальної відповіді
Сподіваюся, цього разу ми побачимо реальні рішучі наслідки — щось, що змусить Росію двічі подумати, перш ніж спробувати знову. Якщо все закінчиться лише черговою дипломатичною скаргою, цього недостатньо.
«Ставити на Вашингтон зараз просто наївно»
— Якщо Росія наважиться на наступний крок і атаки матимуть жертви, де, на вашу думку, пролягатиме «червона лінія», яка змусить НАТО діяти жорсткіше?
— Питання в тому, що насправді потрібно, щоб залучити до цього США. Досі реакція Вашингтона була надзвичайно слабкою. Ми чули жорсткі заяви від НАТО та деяких європейських країн, але від Дональда Трампа — практично нічого.
Росія може зробити висновок, що це навіть і близько не спровокувало реакцію США, що може підштовхнути її до подальших дій. І ви повинні запитати себе: якби це була справжня атака з вибухами в Польщі, чи змінило б це щось? Незрозуміло. Ця невизначеність є небезпечною. Якщо Росія вважає, що США не відреагують, то що є справжнім стримуючим фактором?
У якийсь момент це може підірвати саме НАТО — який сенс у союзі, якщо провокації не мають наслідків?
Не знаю, чи ми колись взагалі побачимо рішучу реакцію США. Схоже, Дональд Трамп піде на все, щоб уникнути дій проти Росії. Однак, сподіваємося, що інші країни зможуть дати Путіну зрозуміти, що це не той шлях, яким слід іти.
— Якийсь тиждень тому президенти США й Польщі провели теплу зустріч у Вашингтоні, що у Варшаві було сприйнято як позитивний сигнал для американсько-польського альянсу. Як ви інтерпретуєте відсутність жорстких коментарів з боку Трампа щодо останньої провокації, враховуючи цей контекст?
— Я не думаю, що хтось може по-справжньому довіряти Дональду Трампу. Він симпатизує деяким європейським лідерам, зокрема Навроцькому, але також і Путіну. Саме таких правих лідерів він любить підтримувати. Тоді як інших відвідувачів Вашингтона зустрічає суворо.
Зрештою, немає жодних підстав вірити, що Трамп підтримає Європу проти Росії — з моменту вступу на посаду він демонструє протилежне
Загальна тенденція полягає в тому, що американська участь у забезпеченні європейської безпеки зменшується. Тому будувати нашу майбутню безпеку на «хороших відносинах» з Трампом наївно. Європі потрібні альтернативи, які не залежать від примх американського президента.
Знаю, що відносини між Польщею і Україною складні, але вважаю, що найкращою гарантією безпеки для Європи буде сильна польсько-українська вісь
Нам потрібна ширша дискусія про побудову нової європейської структури безпеки. Замість просто говорити про «гарантії» для України, ми повинні визнати саму Україну ключовим гарантом Європи, оскільки вона має найбільшу армію, можливості, рішучість і географічне положення, які нам потрібні.
Надалі Європа повинна прийняти, що США не будуть надійним союзником протягом десятиліть. Ставити на Вашингтон, як це робить зараз Польща, просто наївно.
Президент США Дональд Трамп і президен РП Кароль Навроцький спостерігають за прольотом військових літаків США у Вашингтоні, 3.09.2025. Фото: POOL via CNP/INSTARimages.com
— Понад третина коментарів у польських соцмережах перекладають провину за провокацію з дронами на Україну. Чому саме цей наратив Кремль обрав ключовим? І наскільки небезпечним може бути такий «зсув фокусу» — з агресії Росії на звинувачення України?
— Не можна виключати, що перешкоди можуть відхилити дрони в неправильному напрямку. Але 19 дронів водночас? Це здається дуже малоймовірним, особливо з огляду на те, що деякі з них залетіли з території Білорусі. Не думаю, що хтось серйозно вірить, що Україна навмисно відправила дрони до Польщі.
Якщо Польща стурбована, то доцільною реакцією було б розширити свою систему протиповітряної оборони на територію України або патрулювати кордон, щоб перехоплювати загрози до того, як вони його перетнуть
Такі ініціативи, як «Небесний щит Європи» (проєкт наземної інтегрованої європейської системи протиповітряної оборони, яка включає протибалістичні можливості, — Авт.), стали б сильним сигналом Росії, що таке не буде толеруватися, а також принесли б користь і Польщі, і Україні.
Звинувачувати Україну немає сенсу. Україна веде війну, зазнає масованих авіаударів і, звісно, використовує засоби радіоелектронної боротьби. Це іноді змушує дрони збиватися з курсу, але така вже реальність на полі бою.
— НАТО ніколи не створювало ніяких військових загроз Росії як державі, — вважають деякі українські оглядачі. Натомість Альянс несе реальні загрози політичному режиму Путіна і саме тому розвал НАТО або принаймні відмова від захисту прийнятих після 1997 року країн Східної Європи були і залишаються пріоритетом політики Кремля. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням? Що дадуть Москві провокації на Східному фланзі НАТО?
— Я згоден з цією думкою. НАТО не є загрозою для самої Росії — ніхто не планує вторгнення на російську територію. Водночас Альянс є величезною загрозою для імперських амбіцій Кремля.
Для Путіна бути великою державою означає мати сферу впливу над меншими сусідами, а НАТО руйнує цю ідею. Ось чому підривання впливу НАТО є такою одержимістю
Не думаю також, що ми повинні виключати можливість того, що Росія безпосередньо оскаржить статтю 5 в найближчі роки. Не повномасштабна війна, а невеликі провокації, щоб перевірити, чи можуть вони створити розкол, особливо переконавши США не виконувати своїх зобов'язань. Якщо це станеться, згуртованість НАТО розвалиться.
А коли НАТО буде ослаблене, країни Східної Європи опиняться самі. Кинути виклик НАТО як Альянсу для Росії є поганим варіантом, але зробити те саме з Естонією, Латвією, Литвою чи Фінляндією окремо набагато легше — і саме так Росія зможе реалізувати свої амбіції імперської держави.
«Росія хоче, щоб всі до такого звикли. Захід має нормалізувати протилежне»
— Чи має Україна зробити якісь висновки з цього інциденту?
— Ні. Головною проблемою є готовність Заходу до дій. Логічним першим кроком було б розширення зони протиповітряної оборони на частину території України — всього за кількасот кілометрів від кордону — і дозвіл західним літакам патрулювати ці повітряні простори. Це не було б надто ризиковано і дало б чіткий сигнал.
Росія відправляє такі дрони, щоб нормалізувати уявлення про те, що такі інциденти є звичними. Мета полягає в тому, щоб зрештою це перестало бути новиною. Захід повинен нормалізувати протилежне: постійну військову присутність Заходу в Україні, захист її повітряного простору та поступове вживання подальших заходів, якщо Росія продовжуватиме тиск.
Поки що Захід не виявляє до цього інтересу. Просто захищати нашу сторону кордону недостатньо. Треба перейняти український досвід створення невеликих спеціалізованих підрозділів для економічно ефективного збивання безпілотників. Вчитися на досвіді України — що працює, а що ні — оце стало б хорошим початком.
— Чи західні політики усвідомлюють, що їхня реакція насправді є досить слабкою? Чи розуміють вони, що Росія це бачить і робить власні висновки?
— Не думаю, що більшість західних політиків усвідомлює, наскільки небезпечною є ситуація в Україні. Якщо вона триватиме, не виключено, що вона може зачепити і нас. Коли одна зі сторін наближається до поразки, можна очікувати більш драматичних дій, але багато хто цього не бачить.
Більшість політиків також недооцінює рішучість Путіна. Існує стійке припущення, що він шукає вихід, але він налаштований виграти цю війну. Мене турбує, що станеться, коли він усвідомить, що насправді не виграє. Саме тоді війна може загостритися в небезпечний для Заходу спосіб.
— Чи може Україна перемогти, як думаєте? За рахунок чого і за яких обставин?
— Питання полягає в тому, що означає «перемогти». Якщо йдеться про відновлення територій до кордонів 1991 року, то це складно. Для цього потрібний колапс з боку Росії, наприклад, тривалі атаки на логістику, що призведуть до падіння морального духу — подібно до того, як Росія вийшла з Першої світової війни. Це не неможливо, але малоймовірно.
Зараз Україна ефективно захищається, тоді як Росія перебуває в наступі і зазнає труднощів. Якщо Україна перейде в наступ, вона зіткнеться з подібними викликами. Тому звільнити всі території наразі дуже складно без примусового колапсу або прийняття величезних втрат.
Якщо ми визначаємо «перемогу» як збереження незалежності України, тут у мене набагато більше оптимізму. Ця війна насамперед не про територію, а про політичний контроль. Мета Путіна — домінувати над Україною і перетворити її на державу на зразок Білорусі. У цьому сенсі Україна перемагає.
Військова економіка Росії є нестійкою, і протягом року їм буде важко підтримувати ці зусилля. Україна, яка має підтримку західних союзників, перебуває в більш стійкому становищі. Тому в цій війні на виснаження Україна має кращі позиції, ніж Росія, навіть якщо повне звільнення території залишається складним завданням.
Що Польща експортує в Україну: основні групи товарів
Відповідно до даних Євростату, у порівняльній таблиці експорту основних груп товарів з Польщі до України у 2021–2023 роках найвищі показники експорту в Україну мали такі групи товарів:
Мінеральні продукти (переважно паливо) — у 2023 році обсяг експорту сягає 2,18 мільярдів євро, що перевищує показники 2021 і 2022 років.
Електричне та електронне обладнання — збільшення з 1,13 мільярдів євро у 2021 році до 1,42 мільярдів євро у 2023 році .
Транспортні засоби та обладнання — зростання експорту з 0,74 мільярдів євро у 2021 році до 1,40 мільярдів євро у 2023 році.
Зброя та боєприпаси — у 2021 році експорт становив лише 0,02 мільярдів євро , а в 2023 році зріс до 1,28 мільярдів євро.
Хімічна продукція, пластмаси, текстильні матеріали й продукти харчування демонструють стабільне зростання.
Металеві вироби, продукція рослинного та тваринного походження — незначне зростання.
У 2024 році ситуація суттєво не змінилася, детально ми писали про це тут. Як бачимо, більша частина товарів, які експортує Польща, відноситься до оборонної промисловості або до підтримки стратегічних галузей під час війни. Варто зазначити, що навіть після вирахування категорій, пов’язаних з війною, експорт залишається на рівні 30 відсотків і вище, ніж до російського вторгнення.
У 2024 році польський експорт в Україну (окрім ключових категорій, зазначених вище) також зріс у категорії споживчих товарів. Серед них найбільше зростання демонструють:
алкогольні та тютюнові вироби (збільшення експорту на 128,8 відсотків);
готові харчові продукти (напівфабрикати, випічка, борошняні вироби);
хімічна та косметична продукція (миючі засоби, косметика);
одяг і взуття.
Як свідчать дані Держмитслужби, основу продуктів польського виробництва в Україні становить корм для котів та собак. Далі в переліку — молочна продукція, насамперед сир, а також печиво, соуси, заморожені та консервовані овочі. До умовної десятки найпоширеніших польських продуктів в Україні можна також віднести шоколад, воду, свинину й каву.
Варто зазначити, що, незважаючи на міграцію (з початку війни з України виїхало близько 7,7 млн осіб), побутові потреби українців залишаються високими. Експорт польського одягу та взуття в Україну в першому кварталі 2024 року вищий, ніж до війни.
Що Україна імпортує в Польщу
Російсько-українська війна суттєво вплинула на зовнішньоекономічну діяльність України. У найбільш кризовому 2022 році на перше місце за обсягом експорту з України вийшла Польща (понад 5,6 мільярдів доларів або 15,4 відсотків від обороту).
А вже в 2024 році експорт з України становив 20,5 мільярди злотих. Серед того, що ввозиться до Польщі з України, домінує агропродовольча продукція. Водночас експорт основних зернових культур у Польщу припинився в серпні 2023 року через “зернове ембарго”. Товар йшов транзитом через територію Польщі в умовах блокування Росією українських портів. Завдяки відкриттю Чорноморського коридору в останні місяці 2024 року понад 95 відсотків експорту пшениці й кукурудзи та близько 90 відсотків закордонних продажів ріпаку відбувалися через порти, як до початку війни.
Польща залишається одним з найважливіших покупців української продукції. Польща закуповує українську олію, корми для свійських тварин, макуху, зерно й насіння. У менших обсягах — молочну продукцію, консервацію, льодяники, соки, дріжджі та морозиво.
Основні тенденції торговельних відносин між Польщею і Україною:
Позиція співпраці у стратегічних галузях — особливо у постачанні енергоресурсів, транспорту та військової продукції.
Логістична перевага Польщі — завдяки географічному розташуванню Польща є одним з ключових торговельних партнерів України.
Транзитна роль Польщі — країна виступає головним каналом для перевезення товарів з ЄС до України, зокрема в паливному секторі.
Збільшення експорту з Польщі в Україну в усіх ключових секторах, що збільшує зростаючий попит на польську продукцію.
Загалом, експорт з Польщі в Україну й навпаки — з України в Польщу — демонструє позитивну динаміку, підтверджуючи важливість торговельного партнерства між країнами та його стратегічне значення для обох країн.
Ще місяць тому здавалося, що відносини між Польщею та Україною безнадійно зіпсовані. Але поки хтось виголошував провокаційні заяви та розколював наші країни на втіху Кремлю, ми разом з польськими друзями працювали над налагодженням мостів.
Марцін Босацький, посол Сейму Республіки Польща, а також щирий друг України, очолив представницьку польську делегацію на форумі Via Carpatia, який відбувся в Києві в середині листопада.
Марцін Босацький, депутат польського Сейму. Фото: Via Carpatia
На першій українсько-польській зустрічі, що пройшла в межах форуму, ми говорили не про химери минулого, які застилають очі двом народам, а про наше майбутнє — наше спільне майбутнє в Євросоюзі.
Польща має вдосталь інструментів, ресурсів та ініціатив, які вже нині треба залучати для перемоги України та її післявоєнної відбудови
Саме на цих конкретних речах маємо зосередитися, аби подолати нашого спільного історичного ворога. І саме про них говорили на дискусійних панелях. Ми використовуємо їх для того, щоб донести свої меседжі до польських гостей, а вже вони передадуть їх своїй владі. Які саме? Їх багато. Наприклад, інвестиції в повоєнну відбудову України.
Російська агресія завдала збитків нашій країні на пів трильйона доларів. Євросоюз готовий інвестувати у відновлення нашої інфраструктури. А поляки мають колосальний досвід залучення та ефективного використання цих грошей, контролю за ними
Але вже нині, не чекаючи доступу до європейських грошей, Польща та Україна мають дуже гарний досвід співпраці, зокрема в енергетичній сфері. Це дуже чутливе питання для України. З самого початку руйнування енергетичної інфраструктури Польща допомагала Україні. Надавала екстрену допомогу нашій енергосистемі одразу після повітряних атак, сприяла відбудові розбомблених об’єктів, щоб уникнути блекаутів.
Понад те, після окупації значної частини Донбасу в Україні утворився дефіцит вугілля. Польща вже допомагає з постачанням цього палива та готова його збільшувати. Проблема з високоенергетичним вугіллям після війни буде такою ж гострою, як зараз з електрикою. Воно критично необхідне для роботи нашого військово-промислового комплексу. Щоб створювати багато ракет і стримати нову агресію росіян, нам потрібно буде багато вугілля. Але донбаські шахти або окуповані, або зруйновані. Саме тому суттєвою допомогою для нашої оборонки може стати польське вугілля, західні технології та гроші, до яких ми отримаємо доступ через співпрацю з польськими компаніями. Про це говорили на спеціальній оборонній панелі Via Carpatia.
Важливо зазначити, що такі спільні проєкти в оборонній галузі вже працюють. Українські компанії, щоб уникнути руйнування виробничих підприємств російськими ракетами, розміщують їх на польській території. А готова продукція все одно воюватиме за Україну.
Нині Україна та Польща в одному історичному підвалі рятуються від російської агресії
Нас атакують не лише ракети з боєголовками, а й ідеологічні снаряди, заряджені імперськими наративами та пропагандою. Мусимо разом пережити ці атаки, а для цього маємо зберігати єдність і не витрачати сили на сварки між собою. Тому дуже тішить, що поки відбувався форум Via Carpatia, риторика польської влади змінилася.
Фото: Wojciech Strozyk/REPORTER
Замовкли політичні провокатори з урядовими портфелями, натомість президент Дуда, прем’єр Туск та міністр закордонних справ Сікорський виступили з низкою заяв та ініціатив, що мають посилити позицію України. Це особливо важливо з огляду на перемогу Дональда Трампа на виборах у США та невизначеність його позиції щодо українсько-російської війни.
Європа хоче повернути собі геополітичну суб’єктність, а без тісного союзу Києва та Варшави зробити це неможливо
Тому радий, що ті неприємні моменти, які ми мали у наших взаєминах ще зовсім недавно, сьогодні відходять на другий план, а ключовими запитами знову стають безпека та співпраця. Сьогодні як ніколи важливо руйнувати міфи та стереотипи між нашими народами.
Оксана Щирба: Якою на даний момент є політика Путіна і його оточення щодо Маріуполя? Яку мету переслідують, що відбувається в місті?
Петро Андрющенко: Якщо глобально подивитися на те, що відбувається з Маріуполем, то росіяни там приймають всі остаточні рішення. Фактично вони будують Севастополь на Азовському морі. Усі військові події, які відбувались протягом двох років, свідчать, що в росіян є потреба у створенні військово-логістичної бази на території Приазовщини, аби забезпечити військову логістику Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Тож вони проводять політику заміщення населення, маргіналізацію залишків українського населення і пропагують так звану «відбудову» міста. Але із цим виникли значні проблеми. Насамперед з фінансуванням. Люди з міста розповідають, що в Маріуполі ніби все завмерло. Стоять висотні крани біля будинків, але нічого не відбувається. Всі гроші в Росії зараз йдуть на війну. Тож замість відбудови — ті самі руїни, вже третій рік.
Недобудовані будинки. Маріуполь. Фото: ДАН
Хто з окупантів зараз керує містом і в який спосіб відбувається злочинне управління?
Усі рішення приймають люди, підпорядковані Марату Хуснулліну (російський державний діяч, заступник голови уряду Російської Федерації з питань будівництва, житлово-комунального господарства та регіонального розвитку з 21 січня 2020 року — Ред.). Саме він на сьогодні володіє ключами і фінансовими потоками всієї окупованої азовської частини. У Хуснулліна дуже великі корупційні плани на неї — він особисто добре на цьому заробляє.
До того ж Денис Пушилін (український колабораціоніст, другий ватажок терористичного утворення «ДНР» — Ред.), за яким стоїть ФСБ, намагається стати політичною персоною в Москві. Ми всі маємо це розуміти. Як відбувається управління на нижчому рівні — теж дуже цікаво. Наприклад, є, умовно, керівник адміністрації Маріуполя, хтось на кшталт нашого мера і так далі. Жоден з них не приймає жодного рішення, не керує містом. Це лише так звані «говорящі голови». У них є радники з ФСБ, імена яких засекречені. І саме вони приймають всі рішення по місту.
Розкажіть про демографічну ситуацію в місті. Скільки зараз мешканців і який портрет цих людей, їхнє сприйняття всього того, що відбувається?
Маріупольців залишилося 80 тисяч з 530-ти. Абсолютна більшість ― люди пенсійного віку. Цифри ми отримуємо від наших партизанів. Це спрощує оцінку демографії. Знаємо, наприклад, що 11 352 українські дитини пішли до школи минулого навчального року. Саме стільки українських дітей шкільного віку знаходиться в Маріуполі. Це приблизно відповідає кількості 20-25 тисяч дорослих. Додамо пенсіонерів. Загалом виходить приблизно 80 тисяч, враховуючи, що в Маріуполі живуть неповні сім'ї ― і через окупацію, і через соціальний зріз.
Фото: AFP /East News
Якщо говорити про росіян, їх десь стільки ж. Причому росіян, які приїхали з початку цього року на постійне проживання, за нашими оцінками, щонайменше 7-8 тисяч. На 1 вересня минулого року до школи пішло 3,5 тис російських дітей, а закінчило вже 5,5 тисяч. Ось така зараз демографічна ситуація. Якщо брати росіян, то їх щонайменше 50-55 тисяч, і це переважно особи мусульманського віросповідання, азійські вихідці, а також кавказці. Етнічні росіяни також є, але їх дуже мало.
Будинки, в яких ніхто не живе
Яким є стан житлового фонду і який підхід до так званої відбудови? Скільки будівель зведено на кістках?
Станом на 1 січня 2025 року за планами росіян має бути демонтовано 600 багатоповерхівок, а це приблизно 40-45 тисяч квартир. Загалом непридатно для життя разом з тим, що знесено, зноситься і має бути знесено, щонайменше 75 000 квартир. А відбудували росіяни, або побудували з нуля, як вони кажуть, 5,5 тисяч квартир. Це менше десяти відсотків того, що знищено їхніми бомбами і потім добито їхніми екскаваторами.
Якщо ж говорити про ремонти, тут ситуація складніша. Цілі квартали порожні. Якщо брати історичний центр — територію від Драматичного театру аж до виїзду з Маріуполя — там не живуть люди. Разом з тим багатоповерхівки там стоять. Ззовні пороблено фасади, замінено вікна, всередині проведено комунікації, зачищено стіни до стану цегли. І в такому стані все кинуто. Так виглядає більша частина Маріуполя.
Якщо дивитись російські пабліки, ви не знайдете жодного пропагандистського відео, знятого ввечері з тих районів. Тому що коли немає світла видно, що в будинках не горить світло. Нові фасади є, а людей немає
Картина дійсно жахлива. Маріуполь ― мертве місто. Все, що роблять росіяни, ― це фарбують фасади.
Чи фіксуєте випадки участі європейських фірм та бізнесу у так званій «відбудові»?
Так, намагаємося це моніторити. Так, кілька місяців тому в Маріуполі була зафіксована робота фірми Knauf. Департамент міністерства економіки РФ, який відповідає за поставку обладнання, зокрема з облаштування систем зв'язку, контролю, моніторингу, за нашими даними, регулярно намагається залучати партнерів із Заходу. Ми пробуємо з'ясувати деталі, але бізнес ховається. Наприклад, незрозуміло як, але через окремі дрібні канали до Маріуполя постійно потрапляють українські товари.
В який спосіб російська окупаційна влада позбавляє українців житла?
Українці, які знаходяться в місті і мають документи на свої квартири, видані українськими органами влади до повномаштабки, у будь-який момент можуть зіткнутися з тим, що ці документи росіяни з легкістю визнають недійсними чи підробленими
Люди не можуть підтвердити своє право власності і втрачають житло. Такі квартири націоналізуються або навіть демонтуються. Так, у моєї тещі дві квартири в Маріуполі фізично перестали існувати. Українці, які живуть на підконтрольних Україні територіях, по факту не можуть повернути своє майно в Маріуполі. Їм треба приїхати в місто і пройти так звану фільтрацію, яку проводить російська влада.
Це мій випадок. У мене є квартира, на яку я не можу підтвердити право власності. Зі зрозумілих причин, я не можу з'явитися в Маріупольську окупаційну адміністрацію з документами про право власності на свою квартиру. Тому її буде націоналізовано і передано або продано росіянам. І навіть якщо хтось менш публічний, ніж я, заїде в Маріуполь, складнощі в тому, що він не зможе продати своє житло росіянам, адже відсутні будь-які механізми цього процесу.
Мурал італійського художника Jorit на фасаді будинку в Маріуполі, квітень 2024. Фото: AFP /East News
Вони знищують все. Але є те, чого їм не знищити
Яка безпекова ситуація в місті? Чи є випадки торгівлі людьми?
Дані на цю тему відсутні. Безпеки в місті немає взагалі. Панує анархія. Для громадян Російської Федерації в Маріуполі абсолютна безкарність. Спостерігається розквіт наркотрафіку.
Мігранти домагаються жінок, неповнолітніх дівчат — і в це ніхто не втручається. У російських військових підрозділів та поліції є повідомлення про повітряну тривогу. Вони спускаються в укриття, а цивільні навіть не знають про небезпеку. Це, мабуть, найкраща демонстрація безпекової ситуації в Маріуполі
Ми пам'ятаємо екологічну катастрофу в Маріуполі в перші місяці після вторгнення. Трупна отрута в каналізаціях, отруєні питна вода й море, мертві дельфіни… Як ситуація виглядає сьогодні?
Це суцільний жах! Фактично вбито флору і фауну. «Азовсталь» розбомблено, всі шкідливі речовини потрапили у навколишнє середовище. Майже всюди не працюють каналізація й очисні споруди. Азовське море забруднюється через каналізаційні стоки. Продовжують гинути дельфіни — і все через дії окупантів.
Які дії міжнародного співтовариства зараз потрібні по Маріуполю?
За два з половиною роки окупації я повністю розчарувався в міжнародних інституціях. Всі забули про Маріуполь. Потрібна повна ізоляція Росії на міжнародному рівні та міжнародна екологічна місія. Це ж питання екологічної безпеки всього світу! Я не кажу вже про воєнні злочини. Давайте хоча б екологічну місію реалізовувати, на рівні ООН порушувати питання репарації, блокування, розмінування Азовсталі.
Будівельні роботи за наказом росіян на території Маріупольського драмтеатру на кістках загиблих українців, квітень 2024. Фото: STRINGER/AFP/East News
Значна кількість полонених захисників з полку «Азов» ― громадяни Маріуполя. Яка кількість перебуває в полоні? Яка ситуація зі звільненням?
Понад тисячу чи півтори тисячі людей перебуває в російському полоні вже понад два роки. Але, наприклад, якщо говорити про територіальну оборону, жоден хлопець ще не повернувся додому. А це взагалі виключно маріупольці, які до 24.02.2022 року були цивільними. Там немає військових, які проходили кадрову службу. Дуже сподіваюся на повернення всіх полонених додому. Але в якому стані ворог повертає наших полонених? Це треба бачити! Це жах.
Якою є кількість жертв України у Маріуполі?
Точних даних немає. Окупанти свідомо знищували тіла загиблих маріупольців, затирали сліди злочинів, тож здійснити точні підрахунки неможливо. Ми викупили через наших партизан російську базу даних з 2022 року по загиблих дітях у Донецькій області. Загиблих там — 103 дитини. Ми додали наші дані і вийшло 164 смерті дитини. Всі діти верифіковані ― прізвище, ім'я, по-батькові. Це страшні описи, і оприлюднювати їх ― підірвати чиюсь психіку.
Чи можливо буде відбудувати український Маріуполь? Яким ви бачите майбутнє міста?
Можливо. Є різні плани. По суті, місто треба будувати заново. Для відбудови знадобиться не менше 10-15 років. В ідеалі я бачу Маріуполь як сучасне місто на 300-350 тисяч мешканців, витягнуте вздовж моря. Місто середнього бізнесу. Від будь-якого будинку до лінії моря в ідеалі має бути 15 хвилин пішки. Я вірю, що люди повернуться, а гроші на відбудову знайдемо — і репарації від країни-агресорки вимагатимемо, й інвесторів до відбудови залучимо. Маріуполь — це люди, дух міста живе в них, а не в стінах і цеглі. І цього не знищити окупантам.
Діти у зруйнованому росіянами Маріуполі, травень 2022. Фото: AP/Associated Press/East News
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
.avif)
