«Данці все ще співчувають українцям і готуються в разі чого захищати Гренландію»

Данія опинилася в центрі уваги світової політики після того, як американський президент Дональд Трамп висловив зацікавленість у придбанні Гренландії — найбільшого у світі острова в Арктиці та автономної території у складі Данського королівства. Трамп навіть не виключив застосування економічної і військової сили для встановлення контролю над островом. Ймовірність військового конфлікту розбурхала данське суспільство. У пресі почали з'являтися публікації із серії «Чи готова Данія до війни?» та обговорення того, якою буде відповідь данців на погрози Трампа. 

Усі три роки повномасштабної війни Данія була і залишається союзником України — що проявляється як у військовій підтримці, так і в допомозі українським біженцям, яких у країні налічується 41 тисяча. І хоча тимчасовий захист у Данії передбачає соціальні виплати й допомогу з житлом, більшість українців не стала сидіти без діла і вже знайшла роботу. Станом на жовтень 2024 року, 83 відсотки українців були тут офіційно працевлаштовані. 

Тут завжди буде, де жити і чим годувати дітей

‍Інна Доля із Запоріжжя потрапила до Данії на початку великої війни випадково:

— Ми з 9-річною донькою та моєю сестрою з її дитиною допомогли одній родині на кордоні — і ці люди запропонували нам поїхати з ними до Данії. Так ми прибули до табору Сандхольм за 30 км від Копенгагена, через який проходять усі новоприбулі біженці. Але оскільки місць у цьому таборі вже не вистачало (потік людей був величезний), нас перенаправили до сусіднього — Sjælsmark, де на чотирьох виділили кімнату з двома двоповерховими ліжками й душем. Ми там жили близько місяця. 

Оскільки це був табір для мігрантів, які вчинили правопорушення, атмосфера була специфічною — біженці з інших країн, які чекали на депортацію, влаштовували конфлікти. Зараз процес оформлення новоприбулих українців займає лише 7-10 днів. Цей період люди проводять у таборі, а коли документи готові, розпочинається розселення.

За словами Інни, на цьому етапі українці мають можливість обирати регіон чи навіть місто:

— Таке питання є в анкеті, але багато українців, перебуваючи у стані стресу, писали, що це не має значення — і їх розселяли провінціями по всій Данії. У цьому є свої переваги — наприклад, у сільській місцевості простіше з житлом. Там такій сім'ї, як наша, можуть виділити окремий будинок (щоправда, він може стояти посеред поля). Я вказала Копенгаген, бо розуміла, що у столиці більше шансів знайти роботу.

Після табору нас направили до готелю, а ще за кілька тижнів — до гуртожитку, який раніше був будинком для літніх людей. У гуртожитках дають кімнату на сім'ю — незалежно від того, скільки вас людей. Ми прожили там дев'ять місяців. Дехто живе досі. Немає конкретних критеріїв, яким потрібно відповідати, щоб отримати соціальне житло: просто комусь його дають, а комусь ні. На наші дві сім'ї (ми з сестрою вважаємося різними сім'ями) ми отримали тимчасову квартиру. 

Відмінність тимчасового житла в тому, що при його видачі не враховуються норми квадратури (наприклад, ми з донькою живемо в одній кімнаті) і вас можуть виселити будь-якої миті. З постійним соціальним житлом ситуація інша: там дотримано норм і не можуть виселити (принаймні до закінчення статусу тимчасового захисту). Але на таке житло стоять довгі черги навіть серед місцевих. І щоб його отримати, в ідеалі потрібно мати стабільний дохід, який дозволяє виплачувати вартість оренди. За певних умов держава може доплатити суму, що бракує.

Але навіть якщо постійне житло не дають, хороша новина в тому, що вам буде, де жити і чим годувати дітей

Серед українців є люди, які не працюють — їм вистачає соціальної допомоги. Допомога становить близько 5500 датських крон (730 євро), але половина суми відразу віднімається в рахунок вартості житла. І хоча Данія — дорога країна, є люди, які можуть прожити на решту. До того ж тут є пункти видачі харчування малозабезпеченим. Але якщо у людини немає інвалідності чи якихось інших надзвичайних обставин, її всіляко спонукатимуть шукати роботу — що, до речі, передбачає інтеграційний контракт, який українці підписують одразу після оформлення документів.

Підписуючи контракт, ти погоджуєшся, що твоє завдання — знайти роботу, яка рано чи пізно виведе тебе на самозабезпечення

Контракт передбачає мовні курси, але уроки данської проходять лише двічі на тиждень, а ще три дні людина має працювати. Попри те, що більшість данців вільно володіють англійською, без знання данської з працевлаштуванням складно. І якщо в Копенгагені хороша англійська ще може допомогти, то в провінціях це малоймовірно. Тому більшість українок працюють у готелях та на складах у супермаркетах. 

У джобцентрах (центри зайнятості) дають зрозуміти: забудьте, ким ви були раніше, без знань данської у вас тільки такі варіанти. Якщо людина довго не може знайти роботу, джобцентр може відправити її на практику, яку пропонує комуна — на той же склад супермаркету, наприклад. Передбачається, що результатом такої практики має стати працевлаштування, але здебільшого до цього не доходить. Через необхідність виконувати роботу, яка сильно відрізняється від тієї, що була вдома, чимало українок стикаються зі стресом і депресивними розладами.

Дитина в дитсадку сама вирішує, що їй робити

Разом з тим Інна приїхала до країни без знання данської мови, але змогла знайти роботу за спеціальністю:

— Почалося з того, що ще у таборі й у гуртожитку я допомогла кільком людям як психологиня, — пояснює Інна. — Потім побачила оголошення від комуни — там збирали інформацію про те, хто з біженців має освіту педагога чи психолога. Я заповнила анкету і отримала запрошення на співбесіду до дитячого садка, де саме запускали адаптаційну групу для українських дітей. Щоб процес йшов легше, вони вирішили взяти на допомогу данським фахівцям українців. 

За словами Інни, данські садки сильно відрізняються від українських:

— У місцевому дитсадку немає розпорядку дня і часу, коли всі діти мають читати чи обідати

Дитина вирішує сама, що вона хоче робити. Якщо малюк показав пальцем на віконце, вихователь виведе його на вулицю — просто тому, що дитина так захотіла. Насильно ніхто не годує: дитина зголодніє — поїсть. Завдання вихователя — грати з дітьми та стежити, щоб не завдали собі шкоди. На сон дітей за будь-якої погоди кладуть у коляски і вивозять на вулицю. Дощ, вітер, сніг нікого не лякають. Данці хочуть, щоб діти росли в максимально природному середовищі. 

Уявіть, як дитина бере шматок хліба з маслом і, сівши грати, кладе його на брудну підлогу, а потім піднімає та доїдає. Вважається, що це також природно — організм дитини буде стійким до бактерій. Соплі — не привід не приводити дитину до садка, діти мають виробляти колективний імунітет до вірусів. Після першого шоку починаєш розуміти, що з таким підходом усі: і діти, і вихователі — відчувають менше стресу. Якщо дитина із соплями або дитина, яка стрибає в калюжі, — не проблема, то й проблем, виявляється, набагато менше. 

Це одна з причин, чому данці щасливіші за інші нації: вони не створюють проблем на рівному місці, не мають завищених очікувань ні від себе, ні від оточуючих, готові задовольнятися тим, що мають, замість того, щоб переживати через те, чого вони не мають. Пам'ятаю, як одного разу через перебої з транспортом запізнилася на роботу на цілих пів години. Їхала з думкою, що отримаю догану. Колеги, побачивши мене, були шоковані: «Інно, на тобі обличчя немає! Що трапилося?»

Вони не могли повірити, що я можу так переживати через запізнення: «No stress! Може, тобі потрібна пауза? Може, йди додому й відпочинь?»

У Данії виходиш надвір — і незнайомі люди тобі посміхаються. Водій автобуса обов'язково побажає гарного дня. Безумовно, навіть у Данії всі не можуть завжди бути щасливими, люди теж мають особисті проблеми, дехто приймає антидепресанти. Але данець не стане зривати поганий настрій на оточуючих і, скоріше за все, не буде навантажувати ним навіть своїх друзів.

Данці розуміють, що українцям потрібні психологи

Зараз Інна працює психологом у благодійній організації Центр психологічної допомоги Bevar Ukraine, яка допомагає українцям у Данії:

— Робота в садочку була тимчасовою — доти, доки українським дітям була потрібна підтримка у процесі адаптації. Центр, де я працюю зараз, колись починався як телефон довіри для українців у Данії — і масштабувався у проєкт, де у штаті ціла група українських психологів. У комунах зрозуміли, що після всього, що українці пережили та продовжують переживати, їм потрібна психологічна підтримка, але мовний бар'єр робить консультації з данськими психологами малоефективними. З 2023 року ми вже провели 3150 індивідуальних консультацій, нам багатьом вдається допомагати. 

У Данії, на відміну від деяких інших країн, немає «втоми від війни» — данці, як і раніше, гаряче підтримують українців. Особливо у світлі того, що зараз відбувається у світі. Що стосується ситуації з Гренландією, то данці, яких я знаю, готові захищати своє. У країні активно обговорюються питання оборони.

Я бачу згуртоване суспільство, де люди не хочуть війни, але готуються до того, що можливо все. Деякі про всяк випадок проходять тренування — наприклад, намагаються прожити три дні без запасу їжі

— Данці, яких я знаю, шоковані тим, що відбувається, — підтверджує українка Альона Анточ з Харкова, яка разом із сином-школярем живе недалеко від міста Орхус на сході Данії. — Вони ненавидять Трампа. Світ Трампа — не їхній світ, це не їхні цінності. І люди бояться війни. Для данців, які звикли до спокійного й спланованого життя, це є серйозним стресом. До речі, політику данці обговорюватимуть лише з людьми, яких добре знають.

Оренда квартири в Копенгагені коштує від 2000 євро/місяць, а манікюр — 60 євро

На відміну від більшості українських біженців, Альона у таборі Сандхольм не була — перший місяць жила у волонтерів на фермі, після чого сама орендувала квартиру.

— Жити на фермі без машини складно — у нашому випадку лише до найближчого магазину потрібно було годину йти пішки, — каже Альона Анточ. — Транспорт ходить рідко, у вихідні його взагалі немає. Тому ми освоїли велосипеди — улюблений транспортний засіб усіх данців. Тут навіть у зливу ніхто не возить дітей до школи машинами — вони їдуть самі на велосипедах. Данці постійно рухаються, і тому тут майже немає людей з ожирінням. За три роки в Данії мій син хворів лише один раз, тоді як в Україні це відбувалося постійно. Думаю, тому що тут він постійно на свіжому повітрі. Він грає у футбол, тренується на вулиці за будь-якої погоди.

Знайти квартиру під оренду допомогли люди, в яких ми із сином жили перший місяць. Щоб зняти житло в Данії, потрібно внести великий депозит. Якщо в Україні ми звикли платити за перший та останній місяці, то тут у суму депозиту входить можлива шкода та багато іншого. Я мала заплатити 36 тисяч крон (майже п'ять тисяч євро). Гроші позичила комуна. Місяць оренди нашої квартири коштує близько тисячі євро. У Копенгагені ціни вищі — там оренда зовсім маленької квартирки потягне на 2000 євро на місяць.

Роботу знайшла одразу. За професією я — подолог, майстер манікюру та педикюру. Працювати подологом у Данії без підтвердженої тут кваліфікації неможливо (я починаю цей процес тільки зараз), а щоб знайти роботу в салоні краси (а потім і у двох салонах) я надіслала близько ста резюме. 

Сама спочатку працювала на розкладці постільної білизни в готелі й вивчала данську. До речі, коли під час підписання інтеграційного контракту з'ясувалося, що я маю вищу освіту і знаю англійську, мене відправили вивчати данську не з початкового рівня — хоча ця мова була мені зовсім незнайомою. Зараз я вже вільно розмовляю.

У салоні я працювала рік, після чого відкрила власний кабінет. Це теж процес непростий і дорогий — на відкриття такого бізнесу потрібно принаймні 100 тисяч крон (13 тисяч євро), а якщо разом з обладнанням — вдвічі більше. Я позичала гроші, але цього разу вже приватно — комуна таких позик не дає.

Мої клієнтки — данки. Жінки абсолютно різних професій, інтересів, вікових груп. Багато пенсіонерок, одній з них 98 років.

Данія — країна довгожителів, і підхід до життя тут зовсім не такий, як в Україні

Пенсіонери (а пенсійний вік тут з 73 років) не сидять удома. День розписаний: клуб в'язання, плавання, йога, гольф. Навіть якщо данка хвора на рак, вона не сидітиме вдома і не вмиратиме. Вона насолоджується життям. 

За манікюрним столом жінки не розмовляють по телефону — з поваги до майстра. Данка відповість на дзвінок, лише якщо телефонують її діти. Сім'я — для данців святе. Їхній пріоритет — не гроші чи кар'єра, а час з близькими. Багато хто починає робочий день о 5-6 годині ранку, щоб о 15:00 вже бути вдома і вечеряти із сім'єю при свічках. Це і є знамените данське хюґе: свічки, світло, затишок, родина поруч. У Данії мало сонця, багато темних і сірих днів, і данці рятуються світлом і гарними інтер'єрами. 

Хоча, безумовно, справа не лише в хюґе. Важливу роль відіграє соціальна безпека. Данець не боїться, що завтра, втративши роботу, стане голодувати — комуна підстрахує соціальною допомогою. А якщо людина ще й платила страховку, то поки вона шукає нову роботу, буде отримувати від 70 відсотків розміру своєї зарплати. Отже, дійсно — «no stress». 

Для данців немає нічого дивного у зміні професії — багато хто протягом життя робить це кілька разів. Вступом до університету у 45-50 років тут нікого не здивуєш. Людина могла, наприклад, мати ресторанний бізнес, а потім раптом вирішила піти вчитися на лікаря. Більшість данців фінансово можуть собі дозволити зробити паузу в роботі, щоб знову піти навчатися. При цьому дуже багатих людей у Данії мало. Тут мільйонери — це лише п'ять відсотків населення країни. Решта — середній клас, який живе приблизно однаково.

Система побудована таким чином, що навіть якщо ти будеш працювати днями і ночами, твій рівень життя не сильно відрізнятиметься від рівня тих, хто працює менше — тому що ти сплатиш більше податку

Податки у Данії дуже високі. Коли клієнтка платить мені 60 євро за манікюр, половина цієї суми відразу йде на податок. Плюс вартість оренди й використаних матеріалів — і мені як майстрині залишається зовсім небагато. 

Тому якщо мені десь сподобався сервіс, я завжди залишаю чайові — адже в Данії висока ціна за послугу не означає, що людина, яка її надала, отримає ці гроші. 

При цьому данцям не спадає на думку ховатися від сплати податків. Тут у людей не виникає питання, на що йдуть їхні гроші

Враховуючи все, що я розповіла вище, ми самі бачимо, на що вони йдуть.

‍Дослідження, проведене вченими кафедри психології Копенгагенського університету у 2024 році, показало, що шість з десяти українських біженців хотіли б залишитись у Данії навіть у разі закінчення війни в Україні. У той же час розуміння того, як це зробити і чи можливо це буде в принципі, немає — наразі схеми тимчасового захисту для українців до постійного резидентства в країні не ведуть. 

Фотографії з приватного архіву