Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Майбутнє

20
хв

Данута Гюбнер: «Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, що настане. Європа — ваш дім»

Її віра в Україну та українців вражає. Її називають найпотужнішим лобістом інтересів України в Європейському Парламенті

Ольга Пакош

Данута Гюбнер. Фото надане пресслужбою політикині

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Данута Гюбнер, професорка, докторка економічних наук, депутатка Європарламенту від Польщі в ексклюзивному інтерв'ю «Сестрам» розповідає, коли закінчиться війна і з чого почати відбудову України, як перемогти корупцію та який вибух здійснили українські жінки в Польщі.

Ольга Пакош: Війна триває, чи варто вже говорити про післявоєнну відбудову України? З'являється все більше ініціатив як в Україні, так і в інших країнах Європи щодо відбудови. Про що ми дійсно можемо говорити і що можемо робити у цьому напрямку?

Данута Гюбнер: Відновлення України після війни принесе багато важких моментів. Без сумніву — більшість інвестиційних проєктів будуть пов'язані з великим фінансовим ризиком, а часто також з безпекою учасників їх реалізації. Україна сьогодні є найбільшим мінним полем у світі. На відміну від Плану Маршала, коли був один донор, тепер кошти надходитимуть з багатьох міжнародних джерел на різні дороговартісні та конкурентоспроможні проєкти. Знадобиться комплексний план, потрібна буде хороша координація, яка дозволить залучати інвестиції та використовувати підтримку донорів. Весь процес має бути ретельно спланований, організований, контрольований та вкладений у добре розроблені, пристосовані до реалій, правові рамки, стійкі до корупції та шахрайства. Українці розуміють і усвідомлюють це.

Президент Володимир Зеленський на Міжнародній конференції з відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Значні приватні зобов'язання будуть пов'язані з гарантіями безпеки. Не буде бажання інвестувати в проєкти, які можуть бути знову зруйновані. Необхідне спеціальне воєнне страхування для компаній, які привозять своїх працівників на території з високим ризиком.

Ми очікуємо, що Україна представить план відновлення. Але ми також розуміємо, що їй знадобиться допомога. Це може бути нагода для ЄС та інших партнерів надавати експертну підтримку у розробці планів відбудови післявоєнної України на всіх рівнях влади — національному, регіональному та місцевому. Донори й інвестори хочуть бачити візію і план відбудови з боку України.

Нам доведеться співпрацювати з українцями над планом відновлення, який не тільки сприятиме відбудові зруйнованого війною, але й допоможе здійснити стрибок до модернізованої, сучасної, екологічно збалансованої та цифрової України.

ОП: Яким Ви бачите місце Польщі у відновленні України? Як Польща може допомогти? Що може здобути для себе? Які економічні, політичні чи навіть іміджеві переваги?

ДГ: Польща є одним із членів демократичного союзу на користь України. Ми, як суспільство, пройшли іспит на солідарність з біженцями. Ми підтримуємо Україну поставками військової техніки.

Ми є важливим торговельним партнером для України. Я вважаю, що польські підприємства відіграють важливу роль у реалізації проєктів, пов'язаних із відновленням України. Вже зараз понад 2000 польських компаній виявили зацікавленість у цьому процесі.

Відновлення України, безсумнівно, є для Польщі шансом інвестувати не лише у відбудову зруйнованої економічної інфраструктури, котра надає публічні послуги, а також в лікарні та школи. Мені прикро, що існує брак довіри Європейського Союзу до польської влади. Можливо, підтримка України також є можливістю для повернення Польщі відповідного місця в органах прийняття рішень ЄС, для відновлення довіри європейських партнерів до Польщі. Польща може відіграти значну роль у відбудові післявоєнної України, проте варто пам'ятати, що цей процес буде сильно пов'язаний із підготовкою України до членства у Європейському Союзі.

ОП: Чи нинішня влада Польщі робить достатньо для надання допомоги Україні? Я не запитую про допомогу військового характеру, мене цікавлять соціальні та суспільні аспекти. Чи варто щось змінити?

ДГ: У Польщі проживає близько одного мільйона біженців з України, і більшість з них працює в Польщі, навчає своїх дітей у польських школах та користується медичними та соціальними послугами, тож можемо сказати, що вони стали частиною нашого суспільства. Проте, ми все ще не добре справляємось у деяких аспектах і не можемо впровадити відповідні рішення, щоб інтегрувати та повністю включити українців у наше громадське життя.

Також можна помітити певну втому польського суспільства, оскільки, наскільки я розумію, звичайним людям у великій мірі доводиться нести обов'язок допомоги українцям, які втікають від війни. Уряд мало підтримував у цьому відношенні.

Багато українців у Польщі все ще працюють нижче своїх кваліфікацій. Якби ми з одного боку допомогли їм вивчити мову, а з іншого — затвердили їх дипломи, ми могли б активізувати біженців з України. Це важливо не тільки для українців, але і для нас, щоб спонукати їх залишатися в Польщі, а не мігрувати далі на захід. Врешті-решт, найголовніше — аби українці могли повернутися до своєї країни і будувати її майбутнє.

Міський голова Ірпеня Олександр Маркушин під час відкриття дитсадка, відновленого за кошти Литви після того як окупанти РФ зруйнували його. Фото: Руслан Канюка/Укрінформ/East News

У соціальному та громадському аспекті викликом залишається знання польської мови. І хоча багато українців чудово володіє польською мовою, я думаю, що забезпечення широкого доступу до мовних курсів сприятиме їхній швидшій інтеграції.

Лише кожна третя дитина з України, з числа біженців, навчається в польській освітній системі, велика частина не навчається в жодній системі (ані польській, ані українській), багато хто має проблеми з адаптацією в польській школі. Крім того, є мовний бар'єр, військова травма, відсутність психологічно-педагогічної підтримки та недостатнє навчання вчителів.

У польському суспільстві все ще існує великий потенціал солідарності з тими, хто втікає від війни та насильства. Просто відкритість до інших недостатня, потрібна все більш інституціональна та професійна підтримка з боку влади.

ОП: Найбільше біженців — понад півтора мільйона осіб, переважно жінок та дітей — прийняла Польща. З якими проблемами вони стикаються? Чи відчувають спокій та безпеку в Польщі? Чи може Польща стати для них другим — новим — домом?

ДГ: Для біженців з України Польща вже стала новим домом — для деяких тимчасовим, для деяких, можливо, назавжди. Важко сказати, чи вони відчувають себе спокійно, коли досить близько, прямо за кордоном Польщі, на голови їхніх співвітчизників, членів сім'ї, падають бомби. Звичайно, в нашій країні вони можуть почувати себе безпечніше. Деякі біженці змогли організувати своє життя знову, деякі, безперечно, не можуть дочекатись повернення на батьківщину. Менше з тим, обидві ці групи зіткнулися з проблемами. 

Дім — це поняття глибоко особисте. Чи може Польща стати справжнім новим домом для біженців? Це залежить від багатьох чинників, включаючи готовність нашого суспільства приймати різноманітність і забезпечувати підтримку.

Потрібні зусилля як з боку біженців, так і польського суспільства, щоб сприяти взаєморозумінню і повазі, створенню для наших сусідів місця, яке вони зможуть називати домом.

Але я від усього серця бажаю українцям мати змогу повернутися до своїх мирних домівок та почуватись у безпеці.

ОП: Повертаючись до теми відновлення України — чи можна використати потенціал жінок, які проживають в Польщі? Протягом півтора року вони вивчили польську мову, зрозуміли податкову систему та відкрили власну підприємницьку діяльність.

ДГ: Це добре, що Ви згадуєте про бажання українок бути присутніми на польському ринку праці. Чудово, що українки підходять до початку нового життя в Польщі з професійними амбіціями. Ваші співвітчизниці є чудовими, відкритими для світу людьми, які прагнуть керувати своїм життям, навіть в неймовірному стресі, незважаючи на воєнну травму, еміграцію та початкові труднощі. Я захоплююсь ними.

Я розумію, що деяка частина з них після закінчення війни захоче повернутися до України і допомагати відновлювати країну. Для цих людей ми повинні створити найкращі умови, аби під час перебування в Польщі вони могли здобути найкращі кваліфікації, які потім використають на батьківщині.

Відразу після початку війни, в березні минулого року, 110 фірм, заснованих українками, розпочали підприємницьку діяльність в Польщі, а в наступному місяці це число збільшилось на 214 відсотків. З квітня по вересень [2022 року — ред.], кількість фірм, заснованих українками, зростала в середньому на 22 відсотки щомісячно.

Це майже вибух жіночого підприємництва! 89 відсотків недавно заснованих фірм займаються перукарською діяльністю та косметичними процедурами. У галузі інформаційно-комунікаційних технологій жінки найчастіше засновували фірми, пов'язані з програмним забезпеченням, а в галузі торгівлі — роздрібним продажем через інтернет чи поштовими відправленнями.

Мене вразило, що близько 300 українських жінок, які приїхали до Польщі від початку війни, висловили бажання брати участь у безкоштовній програмі розвитку у сфері ІТ. Це гарна звістка, що вони бачать майбутнє у сфері цифрових компетенцій.

Це, звісно ж, буде дуже корисним, коли вони повернуться до своєї країни, а також, якщо вони вирішать залишитися в Польщі.

Підвищення цифрових компетенцій — це надійний шлях виходу з примусової низькооплачуваної роботи нижче їх кваліфікації, і це стосується значної частини українських біженок.

Але є також група українок, які вже відчувають себе достатньо добре в Польщі і бажають залишитися тут і розвивати кар'єру або бізнес. Просто треба залишити їм вільний простір для реалізації амбіцій, підтримати їх через можливості фінансування малих та середніх підприємств — дати їм початкову «фінансову подушку» для розвитку підприємницької діяльності.

Завдяки своєму підприємницькому духу, енергії та відвазі, жінки з України можуть оживити інвестиційну діяльність в Польщі. Важливо, щоб вони відчували себе комфортно в польському громадському просторі, відчували себе частиною нашого суспільства і мали право висловлювати свою думку з питань, які стосуються всіх нас. Заохочую жінок з України, які перебувають в Польщі, брати участь у громадському житті, в тому числі в рамках жіночих організацій, таких як, наприклад, Конгрес жінок. Висловлювати свої потреби, сподівання і створювати справжнє коло сестринства з польками. В Польщі є багато справ для вирішення, і ми можемо робити це разом. Це дозволить набути досвіду, який може стати корисним в післявоєнній Україні.

І, звісно, таке входження до сфери публічної діяльності в Польщі допоможе підтримати і зацікавленість українськими справами в Польщі. Це буде особливо важливо після війни, у вирішальному періоді для питання членства України в Європейському Союзі. Україна потребуватиме багатьох союзників. Україна також потребує значної участі громадянського суспільства у процесі будівництва демократії, відновлення зруйнованих об'єктів і розвитку підприємництва. Майбутнє України буде залежати від її громадян.

ОП: Ви, як депутатка Європейського парламенту є великою прихильницею України і послідовно підтримуєте її перспективу членства в ЄС. Чому Ви так вірите в Україну та українців?

ДГ: Україна бореться за своє існування, а також за те, щоб ніхто більше не став жертвою неспровокованої агресії іншої країни. У цей момент підтримка вашої країни та її громадян є показником гуманності, свідченням політичної гідності. Україна є лакмусовим папером — якщо ви не підтримуєте її у цій героїчній боротьбі, це означає, що ви погоджуєтеся з тим, щоб сила і кулак правили міжнародним порядком.

Підтримка України — це визнання героїзму чоловіків та жінок, які залишилися та намагаються жити нормальним життям під бомбами, а також для тих, хто став біженцями і переживає складну долю мігрантів.

Але підтримка також випливає з належного розуміння ширшого політичного інтересу всієї демократичної спільноти в захисті цінностей, таких як мир, свобода і незалежність.

А моя віра в Україну, українок і українців?

Я бачу прогрес, який ви робите, готуючись до членства в Європейському Союзі. Ви робите це, коли летять бомби, коли потрібно переховуватись в укриттях, коли панує страх і невпевненість щодо долі країни, долі сімей та близьких.

Політики з десятків країн і керівники організацій зібралися обговорити відновлення України, Лугано 4 липня 2022 року. Фото: Fabrice Coffrini/AFP/East News

Як можна не вірити в людей, які виявляють таку стійкість в надзвичайно складних умовах? Я бачу вашу впевненість у перемозі, у тому, щоб після війни не марнувати ці зусилля і щоб перемога стала початком відродження України вашої мрії.

Я вірю в вас, тому що ваша надія на краще життя надихає. Але не окремо, а в спільноті демократичних країн, невід'ємною частиною якої є Європейський Союз. Ви вже стали частиною європейського ДНК.

Ви виграєте війну, а ще виграєте мир, який настане після неї. Бо ви чудові жінки та чоловіки. А Європа — це ваш дім.

ОП: Як депутатка Європейського парламенту Ви часто відвідуєте Україну, спілкуєтесь з політиками, представниками влади, депутатами та громадянами. Чи дійсно Україна готова до членства в ЄС? Я говорю про корупцію. Як її перемогти?

ДГ: Я приємно здивована рівнем залученості та великим прогресом України з 1994 року, коли було укладено перший Договір про партнерство між ЄС та Україною. Звичайно, агресія Путіна спричинила значні руйнування багатьох аспектів існування України. І в цьому контексті я зі зворушенням спостерігаю у вас, українців, велику стійкість, політичну готовність і ентузіазм, пов'язаний з приєднанням до ЄС.

Боротьба з корупцією є важливим демократичним показником, і Європейський Союз приділяє цьому питанню велику увагу. Це також один з показників, які Європейська Комісія враховує при підготовці своїх висновків щодо готовності країни до членства в ЄС.

Кожна глибока зміна в управлінні вимагає політичної волі, і безумовно, ефективні реформи в Україні потребуватимуть міцного та стійкого лідерства на найвищих рівнях управління. Особливо важливим це буде в контексті українських фондів відновлення.

Необхідно створювати системні політичні та суспільні заходи на користь змін. Інвестування у зміцнення таких заходів у сфері боротьби з корупцією — наприклад, шляхом збільшення попиту на якісне управління та зміцнення позицій громадянського суспільства — буде ефективніше, ніж просто формальні інституціональні заходи чи дії зверху.

Війна в Україні — це не лише вигнання російських військ з країни. Йдеться про будівництво демократичної моделі влади, яка, на відміну від російської, ефективно забезпечує своїм громадянам публічні послуги. Війна також зміцнила солідарність українців, фундамент, на якому можна будувати ефективні системні заходи проти корупції. Тепер влада та її союзники мають забезпечити, щоб це перетворилося на ефективне управління.

ОП: В одному з інтерв'ю Ви зауважили: «Багато залежатиме від того, як ми - як Європейський Союз і решта світу, включаючи Сполучені Штати (хоча для нас це обов'язок) — зможемо допомогти Україні завершити війну». Ці слова вразили мене. Як Ви уявляєте завершення війни? Коли можна буде говорити про кінець війни?

ДГ: Тільки Україна може вирішити, коли ця війна закінчиться.

Нашим обов'язком, ЄС і їх союзників, є допомога, щоб цей конфлікт завершився успішно для України та її громадян. Наше завдання — зробити так, щоб праця та жертвоприношення українського народу для європейських та демократичних цінностей не були марними. Після закінчення війни Україна повинна отримати те, що є найважливішим: власну країну, недоторканість, територіальну цілісність, незалежність від Росії та приналежність до європейської родини.

Шлях для України є ясним і зрозумілим. Це Європа. Незворотно. І це погана новина для Путіна з геополітичних та геостратегічних причин.

Багато речей доведеться зробити і є багато роботи, але в найглибшому моральному сенсі Україна вже є в ЄС.

Дата публікації:
20.9.2023
No items found.
Політика
Жінки в політиці
Європа
Біженки
Україна
Успіхи українок
Відбудова
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Ольга Пакош
Львів | Краків

Журналістка, редакторка. З 2015 року живе в Польщі. Працювала в різних українських виданнях: «Поступ», «Лівий берег», «Профіль», «Реаліст.онлайн». Авторка публікацій на тему українсько-польської співпраці: економічні, прикордонні аспекти, культурна спадщина та вшанування пам’яті. Співорганізаторка журналістських ініціатив українсько-польської дружби. Працювала як тренерка програми ЄС «Права жінок і дітей в Україні: комунікаційний компонент». Серед зацікавлень: розвиток особистості, нейролінгвістичне програмування тощо.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Майбутнє

Це вже другий лист польських жінок до законодавців, що є логічним продовженням нещодавнього протесту проти вето президента Навроцького. Нагадаємо, що 25 серпня 2025 Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українців на попередніх умовах. Президент наголосив, що не згоден, зокрема, з тим, щоб соцвиплати й безкоштовні медпослуги отримували непрацюючі біженці. Після цього понад три тисячі польських жінок виступили з протестом проти вето.

«Це рішення та супроводжуюча його риторика шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави… Солідарність не залежить від пори року й моди», — йшлося у листі, який підписали Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська, Анна Коморовська, Яніна Охойська, Аґнєшка Голланд, Ольга Токарчук тощо.

Повний список тих, хто підписав лист, можна прочитати тут:

Цього разу, напередодні важливого голосування в Сенаті за новий законопроєкт, польські жінки нагадують: 

«Як співорганізатори й підписанти вищезгаданого листа ми почуваємося морально зобов'язаними висловити позицію цих тисяч громадянок і громадян — Панові Маршалку Сейму та Пані Маршалку Сенату, — впевнені в тому, що голос цих людей буде врахований під час обговорення законопроєкту та голосувань.

Керуючись змістом протестного листа, ми вважаємо, що законопроєкт має бути позбавлений політичних суперечок та цілей і має гарантувати сталість та незмінність зобов’язань Польщі щодо осіб, які тікають від пекла війни.

З цієї причини ми просимо відобразити ці очікування у законопроєкті та внести в нього насамперед наступні зміни:

1. Щодо права на соцдопомогу 800+ та «Добрий старт» — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не обумовлювати його фактичною трудовою зайнятістю батьків дитини.

2. Щодо доступу до послуг охорони здоров'я — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не розрізняти обсяг послуг за національним походженням чи віком.

Ці зміни не потребують додаткового обґрунтування, крім наведеного в тексті протестного листа та 3069 підписів, якими він скріплений.

Ми впевнені, що Високий Сейм зможе вжити заходів для збереження репутації Республіки Польща та міцності її зобов’язань перед друзями».

20
хв

«Маємо гарантувати незмінність зобов’язань Польщі тим, хто тікає від пекла війни». Лист польок перед голосуванням у Сенаті

Sestry

Майбутнє

«Західні країни мають вчитися в України збивати дрони» 


Марина Степаненко: Протягом останнього місяця Польща вже кілька разів фіксувала «випадкові» порушення свого повітряного простору російськими БпЛА. А в ніч на 10 вересня країна пережила безпрецедентну атаку двома десятками дронів. Якою була ваша перша реакція на ці провокації?

Андерс Пак Нільсен: Все виглядало дуже драматично, але водночас це була одна з тих ситуацій, коли потрібно зберігати спокій і чекати, поки з'являться факти, перш ніж робити висновки, що саме ти спостерігаєш. Спочатку, коли я стежив за подіями в режимі реального часу в соцмережах, справді здавалося, що на Польщу було скоєно напад.

Згодом стало зрозуміло, що це, ймовірно, провокація. Це цілком відповідає тому, що ми бачили раніше від Росії — різні способи випробування або тиску на Польщу, а також інші країни НАТО, що є частиною більш широкого підходу гібридної війни. Цей інцидент був драматичнішим, масштабнішим, але, по суті, я бачу його як частину того самого шаблону.

Це вказує на ще одну тенденцію — загальну ескалацію гібридної війни. На жаль, це буде продовжуватися. І ймовірно, в майбутньому ми побачимо потенційно небезпечніші інциденти.

— Що довела ця провокація РФ? Чи можна говорити про неспроможність НАТО збити два десятка дронів та неефективність використання ресурсів, тобто дорогих ракет проти дешевих безпілотників? Які уроки мають бути винесені? 

— Західні країни повинні усвідомити серйозність ситуації. Війна продовжує загострюватися, і це, ймовірно, призведе до прямого протистояння з європейськими державами. Проблема полягає в тому, що країни продовжують думати, що ж таке «базовий» рівень загрози.

У випадку Польщі — я не думаю, що збройні сили очікували прямого нападу з боку Росії, адже останній інцидент не був нападом. Але зрозуміло, що настав час підвищити рівень готовності, навіть якщо донедавна це не здавалося необхідним.

Проблема в тому, що ми не можемо виключити можливість реальних, прямих атак у майбутньому. Іноді на Заході ми так зосереджуємося на рішучості України, що забуваємо, що Росія є такою самою рішучою. 

І оскільки військова економіка Росії починає слабшати, я думаю, що Росія готова вжити більш драматичних заходів, щоб тиснути на західні країни, зокрема Польщу, аби зменшити підтримку України 

Для них це буде ключовим фактором для зміни ситуації на свою користь.

— Від початку повномасштабного вторгнення ми спостерігали за порушенням повітряного простору кількох членів Альянсу — країн Балтії, Румунії, але це були поодинокі інциденти. Чому саме Польща і саме зараз стала об’єктом масованої атаки російських безпілотників?

— Польща має вирішальне логістичне значення для направлення західної допомоги в Україну. Географічне положення також відіграє важливу роль — просто легше направляти дрони в Польщу, ніж, скажімо, в Німеччину чи Швецію.

‍— Україна запропонувала свою допомогу. Вона має великий воєнний досвід. Чи варто НАТО на це зважати?

— Так. Україна особливо добре навчилася знаходити економічно ефективні засоби боротьби з дронами, щоб не витрачати дорогі ракети на дешеві цілі. Західні країни також повинні почати розробляти щось подібне — власні еквіваленти.

Невеликі мобільні підрозділи України ефективно протидіють дронам Shahed, а зараз вони навіть працюють над створенням дронів-перехоплювачів. Саме такі рішення потрібні і нам. Цей інцидент став нагадуванням: якщо Польща не була повністю готова до атаки всього 19 дронами, що буде, якщо вона зіткнеться з такими тривалими атаками, як в Україні?

І це стосується не тільки Польщі. Я не думаю, що моя країна, Данія, також була б готова. НАТО в цілому має серйозно замислитися над цим, адже за якийсь рік ми можемо регулярно стикатися з подібними атаками.

Російський дрон влучив у житловий будинок у селі Вирики в Люблінському воєводстві. Польща, 10.09.2025. Фото: Dariusz Stefaniuk/REPORTER

— Це перший випадок, коли члену НАТО довелося збивати російські дрони. Як ви оцінюєте реакцію і результат операції союзників?

— Я думаю, що ми все ще не знаємо, яким буде результат, оскільки ми ще не бачили реакції. Досі країни НАТО не поспішали реагувати, і позитивним моментом є те, що вони зосередилися на підтримці України — це головне завдання.

Однак, мінусом є те, що НАТО не продемонструвало рішучих дій проти провокацій, що, можливо, підштовхнуло Росію до подальших дій. 

‍Ми вже бачили порушення повітряного простору, глушіння GPS, саботаж кабелів у Балтійському морі, і досі ні на що з цього не було надано реальної відповіді

Сподіваюся, цього разу ми побачимо реальні рішучі наслідки — щось, що змусить Росію двічі подумати, перш ніж спробувати знову. Якщо все закінчиться лише черговою дипломатичною скаргою, цього недостатньо.

«Ставити на Вашингтон зараз просто наївно»


— Якщо Росія наважиться на наступний крок і атаки матимуть жертви, де, на вашу думку, пролягатиме «червона лінія», яка змусить НАТО діяти жорсткіше?

— Питання в тому, що насправді потрібно, щоб залучити до цього США. Досі реакція Вашингтона була надзвичайно слабкою. Ми чули жорсткі заяви від НАТО та деяких європейських країн, але від Дональда Трампа — практично нічого.

Росія може зробити висновок, що це навіть і близько не спровокувало реакцію США, що може підштовхнути її до подальших дій. І ви повинні запитати себе: якби це була справжня атака з вибухами в Польщі, чи змінило б це щось? Незрозуміло. Ця невизначеність є небезпечною. Якщо Росія вважає, що США не відреагують, то що є справжнім стримуючим фактором? 

‍У якийсь момент це може підірвати саме НАТО — який сенс у союзі, якщо провокації не мають наслідків?

Не знаю, чи ми колись взагалі побачимо рішучу реакцію США. Схоже, Дональд Трамп піде на все, щоб уникнути дій проти Росії. Однак, сподіваємося, що інші країни зможуть дати Путіну зрозуміти, що це не той шлях, яким слід іти.‍

— Якийсь тиждень тому президенти США й Польщі провели теплу зустріч у Вашингтоні, що у Варшаві було сприйнято як позитивний сигнал для американсько-польського альянсу. Як ви інтерпретуєте відсутність жорстких коментарів з боку Трампа щодо останньої провокації, враховуючи цей контекст?

— Я не думаю, що хтось може по-справжньому довіряти Дональду Трампу. Він симпатизує деяким європейським лідерам, зокрема Навроцькому, але також і Путіну. Саме таких правих лідерів він любить підтримувати. Тоді як інших відвідувачів Вашингтона зустрічає суворо. 

‍Зрештою, немає жодних підстав вірити, що Трамп підтримає Європу проти Росії — з моменту вступу на посаду він демонструє протилежне

Загальна тенденція полягає в тому, що американська участь у забезпеченні європейської безпеки зменшується. Тому будувати нашу майбутню безпеку на «хороших відносинах» з Трампом наївно. Європі потрібні альтернативи, які не залежать від примх американського президента.

Знаю, що відносини між Польщею і Україною складні, але вважаю, що найкращою гарантією безпеки для Європи буде сильна польсько-українська вісь

Нам потрібна ширша дискусія про побудову нової європейської структури безпеки. Замість просто говорити про «гарантії» для України, ми повинні визнати саму Україну ключовим гарантом Європи, оскільки вона має найбільшу армію, можливості, рішучість і географічне положення, які нам потрібні.

Надалі Європа повинна прийняти, що США не будуть надійним союзником протягом десятиліть. Ставити на Вашингтон, як це робить зараз Польща, просто наївно.

Президент США Дональд Трамп і президен РП Кароль Навроцький спостерігають за прольотом військових літаків США у Вашингтоні, 3.09.2025. Фото: POOL via CNP/INSTARimages.com

— Понад третина коментарів у польських соцмережах перекладають провину за провокацію з дронами на Україну. Чому саме цей наратив Кремль обрав ключовим? І наскільки небезпечним може бути такий «зсув фокусу» — з агресії Росії на звинувачення України?

— Не можна виключати, що перешкоди можуть відхилити дрони в неправильному напрямку. Але 19 дронів водночас? Це здається дуже малоймовірним, особливо з огляду на те, що деякі з них залетіли з території Білорусі. Не думаю, що хтось серйозно вірить, що Україна навмисно відправила дрони до Польщі.

Якщо Польща стурбована, то доцільною реакцією було б розширити свою систему протиповітряної оборони на територію України або патрулювати кордон, щоб перехоплювати загрози до того, як вони його перетнуть

Такі ініціативи, як «Небесний щит Європи» (проєкт наземної інтегрованої європейської системи протиповітряної оборони, яка включає протибалістичні можливості, — Авт.), стали б сильним сигналом Росії, що таке не буде толеруватися, а також принесли б користь і Польщі, і Україні.

Звинувачувати Україну немає сенсу. Україна веде війну, зазнає масованих авіаударів і, звісно, використовує засоби радіоелектронної боротьби. Це іноді змушує дрони збиватися з курсу, але така вже реальність на полі бою.

— НАТО ніколи не створювало ніяких військових загроз Росії як державі, — вважають деякі українські оглядачі. Натомість Альянс несе реальні загрози політичному режиму Путіна і саме тому розвал НАТО або принаймні відмова від захисту прийнятих після 1997 року країн Східної Європи були і залишаються пріоритетом політики Кремля. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням? Що дадуть Москві провокації на Східному фланзі НАТО? 

— Я згоден з цією думкою. НАТО не є загрозою для самої Росії — ніхто не планує вторгнення на російську територію. Водночас Альянс є величезною загрозою для імперських амбіцій Кремля. 

‍Для Путіна бути великою державою означає мати сферу впливу над меншими сусідами, а НАТО руйнує цю ідею. Ось чому підривання впливу НАТО є такою одержимістю

Не думаю також, що ми повинні виключати можливість того, що Росія безпосередньо оскаржить статтю 5 в найближчі роки. Не повномасштабна війна, а невеликі провокації, щоб перевірити, чи можуть вони створити розкол, особливо переконавши США не виконувати своїх зобов'язань. Якщо це станеться, згуртованість НАТО розвалиться.

А коли НАТО буде ослаблене, країни Східної Європи опиняться самі. Кинути виклик НАТО як Альянсу для Росії є поганим варіантом, але зробити те саме з Естонією, Латвією, Литвою чи Фінляндією окремо набагато легше — і саме так Росія зможе реалізувати свої амбіції імперської держави.

«Росія хоче, щоб всі до такого звикли. Захід має нормалізувати протилежне»

— Чи має Україна зробити якісь висновки з цього інциденту?

— Ні. Головною проблемою є готовність Заходу до дій. Логічним першим кроком було б розширення зони протиповітряної оборони на частину території України — всього за кількасот кілометрів від кордону — і дозвіл західним літакам патрулювати ці повітряні простори. Це не було б надто ризиковано і дало б чіткий сигнал.

Росія відправляє такі дрони, щоб нормалізувати уявлення про те, що такі інциденти є звичними. Мета полягає в тому, щоб зрештою це перестало бути новиною. Захід повинен нормалізувати протилежне: постійну військову присутність Заходу в Україні, захист її повітряного простору та поступове вживання подальших заходів, якщо Росія продовжуватиме тиск.

Поки що Захід не виявляє до цього інтересу. Просто захищати нашу сторону кордону недостатньо. Треба перейняти український досвід створення невеликих спеціалізованих підрозділів для економічно ефективного збивання безпілотників. Вчитися на досвіді України — що працює, а що ні — оце стало б хорошим початком.

— Чи західні політики усвідомлюють, що їхня реакція насправді є досить слабкою? Чи розуміють вони, що Росія це бачить і робить власні висновки?

— Не думаю, що більшість західних політиків усвідомлює, наскільки небезпечною є ситуація в Україні. Якщо вона триватиме, не виключено, що вона може зачепити і нас. Коли одна зі сторін наближається до поразки, можна очікувати більш драматичних дій, але багато хто цього не бачить.

Більшість політиків також недооцінює рішучість Путіна. Існує стійке припущення, що він шукає вихід, але він налаштований виграти цю війну. Мене турбує, що станеться, коли він усвідомить, що насправді не виграє. Саме тоді війна може загостритися в небезпечний для Заходу спосіб.

‍— Чи може Україна перемогти, як думаєте? За рахунок чого і за яких обставин?

‍— Питання полягає в тому, що означає «перемогти». Якщо йдеться про відновлення територій до кордонів 1991 року, то це складно. Для цього потрібний колапс з боку Росії, наприклад, тривалі атаки на логістику, що призведуть до падіння морального духу — подібно до того, як Росія вийшла з Першої світової війни. Це не неможливо, але малоймовірно.

Зараз Україна ефективно захищається, тоді як Росія перебуває в наступі і зазнає труднощів. Якщо Україна перейде в наступ, вона зіткнеться з подібними викликами. Тому звільнити всі території наразі дуже складно без примусового колапсу або прийняття величезних втрат.

Якщо ми визначаємо «перемогу» як збереження незалежності України, тут у мене набагато більше оптимізму. Ця війна насамперед не про територію, а про політичний контроль. Мета Путіна — домінувати над Україною і перетворити її на державу на зразок Білорусі. У цьому сенсі Україна перемагає.

Військова економіка Росії є нестійкою, і протягом року їм буде важко підтримувати ці зусилля. Україна, яка має підтримку західних союзників, перебуває в більш стійкому становищі. Тому в цій війні на виснаження Україна має кращі позиції, ніж Росія, навіть якщо повне звільнення території залишається складним завданням.

20
хв

Андерс Пак Нільсен: «Росія одержима підривом авторитету НАТО»‍

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Блоги

Ексклюзив
20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

День сорому після Дня Незалежності: інструкція з цинізму

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress