Гойда, гойда, гойдаша… Життя між прірвою зневіри та піднесенням

Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?»

Скерування до психіатра я отримала за кілька місяців до виходу нової редакції спецзакону про тимчасовий захист, але моя черга підійшла лише у жовтні. Після того, як тест на депресію показав втричі більшу за норму кількість балів, психолог, яка давно мені допомагає, порадила, що час мені звернутися до спеціаліста, який грамотно призначить антидепресанти. Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?». Коли я відповіла, що можу працювати тільки на фрілансі, адже маю дитину з інвалідністю, і ця дитина потребує моєї уваги весь час, психіатр порадила: «Треба працювати — тоді і депресія мине. Скільки людей мають особливих дітей і нічого — працюють». Яким чином втілити цю ідею в життя, не маючи в Польщі рідних, які б могли підстрахувати з дитиною, лікарка не повідомила. Замінивши професійну допомогу психологічним тиском.

Після 30 вересня 2025 року, згідно зі спецзаконом про тимчасовий захист, якщо іноземець зі статусом UKR не має страхування NFZ (тобто якщо він не має офіційного працевлаштування, не приєднаний до працюючого члена родини або не сплачує страховий внесок добровільно), для нього недоступні такі послуги: 

• Реабілітація 
• Отримання безкоштовних ліків, доступних у межах державного страхування 
• Стоматологічне лікування 
• Трансплантація і новітні й експериментальні методи лікування онкозахворювань 
• Лікування катаракти 

Повний список недоступних послуг є на сайті NFZ.

‍Що залишається без змін? 

• Екстрена медична допомога (швидка й SOR)
• Медична допомога для дітей до 18 років та вагітних 
• Обов’язкова вакцинація 
• Лікування при загрозі життю й здоровʼю

Однак, на практиці виходить так, що українцям зі статусом UKR дедалі частіше відмовляють в медичних послугах, навіть якщо цих послуг немає у списку обмежених.

«Покажіть, де це написано»

Харківʼянка Марина Іванчук прийшла на скринінг вагітності в другому триместрі й отримала відмову провести процедуру. 

— Скринінг першого триместру я робила у шпиталі при пологовому Варшави, туди ж записалася і на другому триместрі, але коли прийшла, мені відмовили в обстеженні, — розповідає Sestry Марина. — Я зараз не працюю, тож мені сказали, що безробітним пренатальне дослідження не проводять. Мені можуть зробити лише звичайне УЗД, прослухати серцебиття плоду і сказати, чи все з ним гаразд, а ось скринінг — ні. 

Я відразу попросила пані на рецепції показати мені, де написано, що ця процедура мені не передбачена, адже вона є обов’язковою для вагітних. Але замість відповісти по суті мені прочитали лекцію про справедливість. Мовляв, ви тут три роки отримували все безкоштовно, а зараз знов вимагаєте обстеження та ліки — йдіть працюйте або робіть обстеження у приватній клініці. 

Але Марину це не зупинило. Вона зайшла на сайт NFZ і, не знайшовши там інформацію про те, що скринінг другого триместру входить до списку обмежених послуг, показала цю інформацію на рецепції шпиталю. 

‍— Я спокійно попросила пані показати мені, де написано, що заборонено. Бо я знаю, що не фінансується лише скринінг третього триместру, тоді як скринінг другого є обов’язковим. Мені сказали, що так написано у них в програмі в комп’ютері. Я попросила показати мені монітор

На це мені запропонували все зʼясовувати в NFZ, — продовжує Марина Іванчук. — Я погодилась, але попросила уточнити пані з рецепції її ім'я та посаду, щоб детально описати свою ситуацію і направити її в NFZ для зʼясування. А потім ще додала, що втратила роботу буквально відразу, коли завагітніла і про це повідомила. А цей скринінг — це друга безкоштовна процедура, за якою я звертаюся за три роки в Польщі. Бо всі аналізи та обстеження раніше я робила приватно. І чи справедливо зараз відмовляти мені і навіть не пояснити, де написано, що ця процедура заборонена. 

І тут сталося неочікуване: харківʼянці раптом запропонували пройти до кабінету УЗД на скринінг. Пані з рецепції різко стала мʼякою і навіть особисто провела Марину до кабінету. Обстеження зробили ретельно, спеціалістка з УЗД була ввічливою і все пояснила. 

Зараз Марина шукає бодай якусь роботу, бо боїться, що можуть бути подібні сюрпризи на пологах. Хоча, за новими умовами, пологи входять до списку обов’язкових медичних послуг для українок зі статусом UKR, навіть якщо вони не працюють. 

«Ставлення лікарів до нас сильно змінилося»

У незавидному становищі опинилися онкохворі: їм теж дедалі частіше відмовляють у лікуванні. Якщо лікування було розпочато ще до підписання нової редакції спецзакону, то — за законом — його мають завершити за старими умовами. А от новим пацієнтам стали відмовляти. Безкоштовно можуть зробити операцію та деякі процедури, а ось дорогі ліки для хіміотерапії доведеться сплачувати самостійно. 

— Мені, можна сказати, пощастило, що я встигаю завершити розпочате лікування, — ділиться своїм досвідом українка у Вроцлаві Тетяна Гордієнко. 

— Але ставлення лікарів до нас сильно змінилося. Зараз мене раз у раз запитують, чи я працюю, бо маю відносно легку стадію раку. Онкологія молочної залози без метастаз терапії піддається добре. І я сподіваюсь увійти в ремісію. На днях у лікарні зустріла жінку, вона плакала. На моє питання, що сталося, відповіла, що їй сказали, що можуть зробити операцію й видалити пухлину, тоді як хіміотерапію доведеться оплатити самостійно, а це дуже велика сума. 

‍У нещасної третя стадія онкології, є метастази. Щиро — я цим шокована. Бо для такої категорії населення не можна вводити обмеження

Українські інтернет-форуми рясніють історіями про те, що після 30 вересня хворі українці не можуть отримати процедури гемодіалізу. Як потрапляють в лікарню по швидкій, отримують екстрену допомогу, а ось з подальшим лікуванням виникають проблеми. Здебільшого у скрутному становищі опиняються пенсіонери й важкохворі люди. 

— Привезла маму-пенсіонерку з високим тиском на SOR, — ділиться Анна Вашкель, яка тимчасово мешкає в Німеччині і провідує маму в Щецині. — Нас прийняли, але це було просто зняття симптомів. Жодних обстежень призначено не було. Через декілька днів ситуація повторилася, і я вже сама вимагала обстежень, бо треба ж знати причину шаленого тиску. На мої вимоги нам відповіли порадою купити страховку.

Як боротися з відмовами в лікуванні? 

За порадою ми звернулися до фахівців з легалізації і страхових агентів.

«До нас зараз звертається дуже багато українців зі статусом UKR, щоб оформити медичне страхування, — каже страховий агент PZU Костянтин Попов. — Коштує це від 100 злотих на місяць за особу, але якщо у вас серйозні проблеми зі здоровʼям, хронічні хвороби, ви потребуєте дорогих обстежень чи ліків, то у такому разі найкращим виходом буде сплата добровільного внеску до NFZ (близько 802 злотих на місяць). Тоді ви отримаєте той самий доступ до медицини, як і ті, хто офіційно працює».

Якщо ви в принципі можете працювати, але поки не знайшли роботу, можна стати на облік по безробіттю в ужонді праці, і тоді деякий час за вас будуть не лише сплачувати внески, а й призначать виплату. Важливо реєструватися саме як безробітна особа, бо якщо ви зареєструєтесь як особа, яка шукає роботу, то доступ до NFZ не буде наданий. 

Добровільні внески до національного фонду здоров’я (NFZ) можуть сплатити люди, які не працюють і не підлягають обов'язковому медичному страхуванню в Польщі. Для оформлення такого виду страхування необхідно подати заяву в регіональний відділ NFZ. На сьогоднішній день це вихід для студентів, пенсіонерів і вагітних жінок, щоб мати доступ до медицини на тому самому рівні, що і громадяни Польщі. Для того, щоб подати заяву, ви маєте перебувати в Польщі на легальних підставах, надати Pesel і паспорт при укладенні угоди. 

Якщо ви маєте статус UKR і стикнулися з відмовою у лікуванні, на яке маєте право, у вас є можливість досягти справедливості.

— Спецзакон не бездоганний в тому сенсі, що дозволяє медичним працівникам використовувати його як формальний привід відмовити в обстеженні чи лікуванні, — вважає фахівець з легалізації IQ-груп Максим Колодій. — Послуги, що є в списку обмежених, можна трактувати по-різному. Разом з тим свої права треба вміти відстоювати. Якщо вам було відмовлено в послузі, на яку ви маєте право, ви можете направити скаргу до NFZ або звернутися до керівництва лікарні. 

Повірте, якщо вони дійсно не знайдуть цю послугу в списку заборонених, вам не відмовлять. Бо не будуть мати на це підстав. Але треба бути наполегливими, добре розмовляти польською, не соромитися запитувати посаду й прізвище працівника та чітко оголосити про свій намір скласти скаргу

Він підтверджує, що зараз чимало українців стикаються з медичною дискримінацією через незнання законів. Нерідко медпрацівники самі не знають або не хочуть правильно трактувати спецзакон. У базі NFZ людина зі статусом UKR просто позначена як та, яка має обмежений доступ до медпослуг або та, у якої цей доступ не обмежений. А трактують список обмежених послуг вже самі медпрацівники закладу. 

Скільки коштує приватне лікування в Польщі без страховки? 

Консультації лікарів та вузьких спеціалістів (Варшава):

• Терапевт/сімейний лікар — від 200 злотих 
• Психіатр — 350-650 злотих
• Професор медицини чи кандидат медичних наук — 500-1000 злотих.

 Госпіталізація:

• Перші 3 дні госпіталізації — близько 5000-5500 злотих 
• Кожен наступний день — 800-1000 злотих 
• Ліки й аналізи оплачуються окремо.

 Аналізи й обстеження:

• Основні аналізи (загальний аналіз крові, сечі, аналіз на цукор тощо) — від 30 до 60 злотих
• УЗД — від 200 злотих
• МРТ одного відділу — від 850 до 1050 злотих.

Віруси папіломи людини (ВПЛ) — це група вірусів, які можуть призводити до небезпечних захворювань — від загострених кондилом до раку. Заразитися можна переважно через статеві контакти, захворювання може мати приховану форму, а колись за несприятливих умов раптом проявити себе як серйозна хвороба. 

У Польщі в межах державної програми вакцинації проти ВПЛ безкоштовно доступні дві вакцини: двовалентна Cervarix та дев'ятивалентна Gardasil 9. Вакцинація проводиться у два етапи з інтервалом між дозами в 6-12 місяців. Безкоштовно щеплення доступне дітям від 9 до 14 років включно. Якщо першу дозу вакцини підліток отримав до 14 років, то друга доза також є безоплатною. Українськи діти зі статусом UKR теж можуть скористатися безкоштовною вакцинацією.

Як записати дитину на щеплення від ВПЛ/HPV?

•  Це можна зробити в будь-якій поліклініці або лікарні Podstawowej Opieki Zdrowotnej (POZ) через вашого сімейного терапевта;

• Записатися онлайн через ваш аккаунт пацієнта;

• Записатися через аплікацію mojeIKP.

Чому важливо вакцинувати дітей якомога раніше? 

Лікар-гінеколог Катерина Сокол стверджує, що найбільш ефективною вакцинація є до початку статевого життя, оскільки цей вірус виникає невдовзі саме після його початку. 

«Одним і тим самим типом ВПЛ можна інфікуватися декілька разів протягом життя, — каже лікарка. — Тому вакцинація показана навіть жінкам, в яких вже діагностовано ВПЛ та які лікуються від передракових уражень шийки матки. Вакцинація у такому випадку знизить ризик рецидиву. А ось якщо людина ще не розпочала статеве життя, то для неї вакцинація буде найефективнішою».

Чи обов’язково вакцинувати хлопчиків?

Хоча чоловіки і не хворіють на рак шийки матки, але вони є активними носіями вірусу. Тому їм теж показана вакцинація, щоб запобігти розповсюдженню вірусу. Злоякісні пухлини та захворювання, пов'язані з інфекцією ВПЛ у чоловіків, включають рак статевого члена, анального отвору, плоскоклітинний рак ротової порожнини, глотки, гортані, мигдаликів та навколоносових пазух, а також генітальні бородавки (гострокінцеві кондиломи). Всьому цьому можна запобігти завдяки вакцинації. 

Скільки коштує вакцинація від ВПЛ у Варшаві для дорослих і підлітків 15+? 

У приватних клініках одна доза вакцини Gardasil 9 коштує близько 760 злотих (включно з консультацією лікаря). У деяких регіонах Польщі (треба запитувати, чи стосується це вашої поліклініки) безкоштовні щеплення доступні також для осіб 15-25 років в межах програм, що фінансуються місцевими органами влади.

Для тих, хто старший 15 років, потрібно вже 3 дози вакцини: другу вколюють через 2 місяці після першої, а третю — через 6 місяців після неї.

Згідно дослідженням, захист триває понад 10 років. Спеціальна підготовка перед щепленням не потрібна. Після можуть виникнути побічні ефекти: біль у місці ін'єкції, почервоніння, набряк, головний біль, підвищення температури, втома, нудота та навіть запаморочення. Симптоми здебільшого легкі й швидко минають.

Адаптація у новій країні стає справжнім випробуванням для дітей і підлітків, особливо якщо вони приїхали лише з одним з батьків. Мовний бар’єр, втрата друзів і відсутність підтримки дорослих часто змушують дітей замикатися в собі й втрачати мотивацію до навчання. Як допомогти їм адаптуватися, не втратити віру у власні сили й знайти своє місце у чужій країні? Sestry розмовляють про це з педагогинею психолого-педагогічного центру у Познані Валентиною Кушнір.

Дорослий поряд з дитиною

— До нас на консультацію у психолого-педагогічний центр Микиту (ім'я змінене за етичними причинами — Авт.) направила адміністрація польської школи — через труднощі з навчанням, — розповідає Sestry Валентина Кушнір. — У свої 16 він досі навчається у сьомому класі. Третій рік поспіль. Спочатку це його дратувало. Тепер йому байдуже. До школи ходить неохоче, частіше залишається вдома. Польську мову знає слабо, як і його мама. І мабуть, саме це стало першопричиною всіх труднощів. Разом з цим хлопець має здібності, щоб досягати успіхів. 

До Польщі Микита приїхав з мамою у 2023 році. Однак, захворів, і хвороба вимагала тривалого лікування. Лікувати мама возила хлопця до України. Коли Микита повернувся, виявилося, що у школі ніхто не знав, чому його так довго не було. Сам він соромився про це розповідати, а мама не поспішала налагоджувати контакт зі школою. Тож за велику кількість пропусків учителі залишили хлопця на другий рік. Один раз, потім другий. На третій мама просто перевела сина до іншої школи. Дирекція якої зрештою направила Микиту до нас на консультацію, щоб зрозуміти, що з ним не так.  

Наталія Жуковська: Що вас найбільше вразило у цій історії?

Валентина Кушнір: Як і в багатьох подібних історіях, головна проблема тут — втрата контакту між мамою і школою. У Польщі мама і Микита вдвох. Жінка дуже багато працює, тож більшість часу хлопець проводить наодинці. Разом з тим мама — попри всі труднощі — має знати, як її дитина почувається в школі, бути в контакті з учителями. Навіть якщо є мовний бар’єр, не треба цього боятися — у більшості шкіл працюють українські вчителі чи асистенти, які готові допомогти. На жаль, мама не знала, як функціонує польська система освіти. Якщо дитина, наприклад, захворіла й довго не відвідувала школу, тут необхідно надати документ, що це сталося з поважної причини — довідку від лікаря чи офіційне підтвердження. А так вчителі не знали причин пропусків і не могли належним чином допомогти хлопцю, надати психолого-педагогічну опіку, яку він потребував.

Я бачу дуже багато різних ситуацій. Кожна історія унікальна, але водночас — типова, бо всі вони про одне: адаптацію.

Ми часто говоримо, що адаптація залежить від індивідуальних особливостей дитини — і це справді так. Але є ще один дуже важливий чинник — дорослий поряд з дитиною, її близьке середовище. Ідеально, коли це родина. Якщо дитина переїхала разом із сім’єю, їй набагато легше адаптуватися, бо зберігається «мікроклімат»: зв’язки з мамою, татом, можливо, бабусею чи дідусем. Середовище змінилося, але внутрішнє коло підтримки залишилося.  

Найскладніше тим, хто приїхав лише з мамою. Тут дитина втрачає звичне середовище, а мама — своє життя. Вона часто виснажена і не може дати дитині увагу, тепло, підтримку. 

Я питаю матерів: скільки часу проводите разом, коли востаннє читали чи обговорювали фільм? Більшість відповідає: «Ну, у неділю трохи» 

А цього часто недостатньо, і дитина може ізолюватися.

— Але чому обирають ізоляцію замість спілкування?

— Є кілька причин. По-перше, особливості самої дитини — надмірна сором’язливість або емоційна вразливість. По-друге, труднощі у навчанні. Якщо дитині воно складно дається, особливо у початковій школі, вона часто починає відчувати себе гіршою. Якщо ж до цього додаються насмішки з боку інших дітей, ситуація стає надто болісною. По-третє — мова. Не всі діти швидко опановують польську. А мова — ключовий фактор. Вона або допомагає дитині інтегруватися, або стає великим бар’єром. 

Досліджувала це питання на прикладі дітей, які навчаються у польських школах уже три роки. І бачила абсолютно різні випадки. Один хлопчик, наприклад, настільки добре опанував польську, що навіть виграв літературний конкурс, написавши власний твір. Учителі самі дивувалися, бо, згідно з науковими даними, потрібно близько 6-8 років, щоб дитина опанувала другу мову на рівні носія. Разом з тим є й інші історії, коли діти навіть через три роки життя у Польщі польською ледь говорять. І тут зазвичай виявляються певні дисфункції або особливості розвитку. Такі діти потребують професійної допомоги.

— Що в такому випадку мають робити батьки?

— Не чекати, а діяти. Якщо ви бачите, що дитині важко, вона не справляється з навчанням чи соціалізацією — не варто мовчати. У Польщі у таких випадках школи самі скеровують дітей до психологічно-педагогічної консультації, де фахівці визначають причини труднощів і дають рекомендації вчителям, як краще працювати з дитиною. Але часто буває так, що батьки бояться цього кроку. 

Батьки думають: якщо дитину направляють до психолога — значить, з нею «щось не так». Це помилка. Тут, у Польщі, зовсім інша культура ставлення до психологічної допомоги. Якщо дитині складно, це не означає, що вона хвора. Це просто сигнал, що їй потрібна підтримка

У пошуках безпечного простору

— Що найчастіше викликає у дітей стрес після переїзду — мова, школа, втрата друзів, нове середовище?

— Все разом. Бо це — велика травма, пов’язана з втратою: дому, звичного життя, кола друзів, мови. І кожна дитина переживає цю втрату по-своєму, залежно від віку, типу нервової системи, індивідуальних особливостей. Велике значення має також досвід навчання. Якщо дитина ще до війни мала труднощі у школі — наприклад, проблеми з концентрацією, пам’яттю, мовленням, — то у новому середовищі все це проявляється ще гостріше.

Є ще один важливий момент — онлайн-навчання. Під час пандемії, а потім війни, багато дітей два-три роки навчалися дистанційно. І тепер ми бачимо, що частина з них просто не має базових соціальних навичок: не знають, як поводитися в класі, як взаємодіяти з іншими, як просити про допомогу чи висловлювати свою думку. Такі діти мають великі труднощі із соціалізацією. 

І саме тут найважливіша роль — підтримка дорослих: учителів, батьків, психологів. 

Головне — не лише навчити дитину розмовляти, а й допомогти їй відчути себе прийнятою. Бо без відчуття безпеки і прийняття не буде ні мови, ні навчання, ні розвитку

Я працюю у польській системі освіти вже три роки, і можу сказати, що тут робиться дійсно багато для підтримки таких дітей. Є міжкультурні асистенти, які допомагають учням адаптуватися, налагоджувати контакт, розуміти шкільні правила. Але навіть за наявності такої підтримки дитина має власне рішення — відкриватися чи закриватися. І з цими дітьми потрібно працювати делікатно, поступово залучати їх до групи, створювати безпечний простір.

— З якими труднощами до вас найчастіше звертаються діти та їхні батьки?

— Найчастіше звертаються з тим, що дитині важко дається навчання. У школі бачать, що дитина старається, але матеріал засвоює повільно, не встигає. Починаємо розбиратися.

‍Бо не завжди означає, що дитина «ледача». Оце слово я б взагалі виключила з лексикону

‍Бо зазвичай дитина не працює не тому, що не хоче, а тому, що їй складно. Потрібні додаткові зусилля, а нам може здатися, що вона нічого не робить. 

Інші діти мають труднощі з адаптацією, із соціальними навичками — не вміють взаємодіяти з однолітками, не розуміють, як поводитися у групі. Тобто ми бачимо весь спектр проблем — від навчальних до психологічних і соціальних.

У європейській освіті, зокрема в польській, не женуться лише за кількістю знань, а намагаються пристосувати навчання до дитини, щоб їй було комфортно, щоб вона відчувала себе успішною. 

У школах запитують: «Які твої сильні сторони? На що ти можеш спиратися?». А наші діти й їхні батьки не можуть відповісти на це запитання

Дорослі приходять і кажуть: «Ну, він грає в ігри». Але це не про це. Важливо, щоб дитина знала свої внутрішні ресурси — що в неї виходить добре, в чому вона сильна. Це основа здорової самооцінки та успішної адаптації. Дуже важливо розуміти, які сильні сторони має дитина, а які слабкі. 

— Що робити, коли вчителі нарікають на відставання класу через українських дітей? Як реагувати батькам?  

— Вчителі мають розуміти, що засвоєння двомовності — процес тривалий. Дитині потрібен час, щоб опанувати польську на шкільному рівні. Якщо вчителі бачать, що дитина докладає зусиль, працює, але з якихось причин навчання їй дається складно, то скеровує до психолого-педагогічної порадні, де психологи, педагоги, логопеди визначають причини неуспішності. За потреби рекомендують школі забезпечити дитині психолого-педагогічну опіку через терапевтичні заняття з педагогом, додаткові заняття з проблемних предметів, консультації з психологом, заняття для подолання специфічних труднощів тощо. Школи насправді готові допомагати українським дітям. У тих навчальних закладах, де я працювала, нарікань на дітей не було. 

Ба більше, польська система передбачає додаткові заняття з мови — зазвичай 10 годин на тиждень. Проблема іноді в тому, що українські діти не відвідують ці заняття. І тому школи поступово відмовляються від них. У моєму досвіді був випадок, коли батьки українських дітей наполягли на додаткових уроках польської мови, і школа організувала їх два рази на тиждень для конкретного класу. Це дало помітний ефект — діти почали наздоганяти шкільну програму.

Якщо поступають нарікання на ваших дітей, діяти потрібно системно:

1.  Перший крок — звернутися до вчителя або класного керівника.

Якщо виникають проблеми в школі, незадоволення навчанням чи поведінкою, потрібно бути в контакті з учителем і обговорювати, як дитина функціонує в класі. Часто батьки не знають, як дитина поводиться в школі, бо вдома вона зовсім інша — наприклад, тиха, зайнята телефоном.

2.  Розібратися у причинах і разом розробити план дій. 

Вчителі цінують активних батьків. Якщо батьки проявляють ініціативу, цікавляться ситуацією і допомагають вирішувати труднощі, вчителі йдуть назустріч і активно підтримують дитину. Якщо дитина має труднощі з навчанням чи поведінкою, важливо розібратися в причинах разом з учителем. Якщо контакт із вчителем не виходить, можна піднімати питання на рівні директора.

Вразливих дітей часто обирають для булінгу

— Через відставання в навчанні та брак друзів дитина може стати об’єктом булінгу. Як тоді діяти?

Жертвою булінгу може стати будь-хто. Найчастіше — ті, хто відрізняється від більшості — наприклад, інша мова, інший стиль поведінки, інші реакції на події. Наші діти теж підпадають під категорію «інші», а також діти з особливими потребами, вразливі, гіперактивні тощо. Це може трапитися з будь-ким. 

Проблема булінгу існує скрізь. Європейські країни працюють над тим, як його попередити й протидіяти. Польща також. Вчителі проходять курси, щоб розпізнавати перші ознаки й реагувати на них. 

Що можуть робити батьки? Пояснювати дитині, як себе захистити. На жаль, наші діти часто не вміють цього робити.

‍Я питаю дітей: «Що будеш робити, якщо тебе образять?». Більшість відповідає: «Проігнорую, нічого не буду робити». Пасивне ставлення до себе — перша ознака вразливості 

Треба вчитися захищатися словесно. Відповідь повинна бути чіткою. Якщо дитина не може сама, вона має йти до вчителя. У школі мають бути люди, які можуть її захистити. Важливо реагувати відразу — не ігнорувати.

— А як розпізнати перші ознаки булінгу?

— Перші ознаки — це зміна настрою дитини, уникнення спілкування, небажання розповідати, що відбувається. Якщо група однолітків постійно насміхається з дитини, то вона починає вірити, що проблема в ній. 

Був випадок у технікумі: з хлопця насміхалися, обливали з іграшкового пістолету. Вчителька побачила, і всіх, хто насміхався, покарали: підлітки працювали на громадських засадах — мили туалети, робили ремонт. Це навчило їх, що приниження людської гідності неприпустиме. 

«Боюсь говорити польською перед класом»

— Як часто школи звертаються до вас за підтримкою?

— Безперервно. Я працюю переважно з дітьми іноземців, серед яких багато українських дітей. У Польщі система дуже добре організована: у кожному районі є психологічно-педагогічна порадня. Проте зараз, через три з половиною роки від початку масового приїзду українців, ми дедалі частіше маємо справу вже не з проблемами адаптації, а з проблемами розвитку, соціалізації — зокрема, труднощами у спілкуванні, ізоляцією та конфліктами з оточенням.

— Які психосоматичні прояви ви помічаєте в українських дітей?

— Болить живіт, загальна слабкість. Але якщо проблема соціальна — через те, що погано налагоджені контакти, то дитина просто не хоче йти до школи. Намагається ізолюватися, усамітнитися, замикається. Для підлітка дуже важливо бути визнаним у групі — це часто значить більше, ніж оцінки. 

Бачила хлопчика в третьому класі, який цілий рік ходив у вовняних рукавичках без пальців навіть у спеку — це його спосіб самозахисту. Інший хлопчик у другому класі в складних для нього ситуаціях ховався під столом і плакав, бо не міг пояснити, що йому потрібно. Часто діти носять до школи свої іграшки, щоб почуватися безпечніше. 

Кожна дитина реагує по-своєму і в своєму темпі. А ще адаптація залежить від соціального та фінансового статусу родини. Маленькі зарплати у батьків, відсутність свого місця для сну — це дуже впливає на самооцінку. Дитина може соромитися своєї родини або житлових умов, що ускладнює соціалізацію.

— Як вік дитини впливає на адаптацію до життя за кордоном?

— Підлітки адаптуються найважче, бо для них критично важливо соціальне визнання. Дитина може почути насмішку на свою адресу і після цього боятися сказати щось вголос польською мовою.

‍Багато дітей мені кажуть: «Я боюся говорити перед класом»

‍Бо вони думають, що щось скажуть не так і з них сміятимуться. Це велике випробування — говорити вголос на весь клас іншою мовою. Тут важливо, як працює класний керівник, чи є опікуни, як організована інтеграція. 

— Чи можна створити «відчуття дому» на чужині — і що для цього потрібно?

— Відчуття дому на чужині сильно залежить від дорослого, який поруч. Зазвичай це мама. Якщо вона відкрита, налаштована на адаптацію, а не на «все це колись закінчиться і ми нарешті повернемося», це допомагає дитині відчувати себе вдома. Насправді, потрібно усвідомити, що дім — там, де ти і твої діти. Ми вчимося бути щасливими в тих умовах, де опинилися. Дуже важливо усвідомлювати і показувати вдячність людям, які допомагають. Коли дитина чує вдячність у сім’ї, вона теж вчиться її відчувати. Це формує позитивний наратив і допомагає адаптуватися.