Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»
«Наша країна безпорадна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, не залишиться нічого», — голова руху Strajk Kobiet (Жіночий страйк), юристка, активістка й феміністка
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Йоанна Мосєй:Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?
Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.
— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.
— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.
— Але як це зробити?
— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.
— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?
— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.
— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.
— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.
— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.
— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».
Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»
І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.
Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.
Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд.
Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.
Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify
Журналістка, медіаекспертка. Була директоркою з управління Gazety Wyborczej і директоркою з видання Wysokich Obcasów, дописувала як авторка цих ЗМІ. Створила безліч авторських проєктів, що мають суспільну значущість та підтримують жінок.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі.
Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти.
Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB
Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?
Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.
Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.
Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.
Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.
— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?
— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.
Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними.
До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття
Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.
Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується
Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+.
Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном
Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.
А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій.
Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету
— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?
— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору.
Це бізнес-модель, а не дотаційна історія
Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів.
По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.
Діти пишуть листи воїнам
— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?
— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.
Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.
Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.
— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?
— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.
Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.
Заняття із писанкарства
Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями.
Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна
Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.
Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.
— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?
— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.
Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.
Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі.
Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Взятися за цей матеріал було непросто, адже це розмова про біль і страх. Але ця тема надто важлива, щоб мовчати.
Онкологія — це завжди випробування, а для українських біженок — подвійний удар. Війна, еміграція, нова країна, нестача грошей накладаються на діагноз, який і без того перевертає життя.
Зараз у Польщі українські біженки мають шанс отримувати безкоштовне лікування, яке рятує їм життя. Але через вето президента та зміну вимог до права на медопіку цю можливість можуть відібрати у тих, хто не працює тут офіційно. І тоді сотні пацієнток опиняться наодинці з хворобою, яку не вибирали, і рахунками, які не зможуть оплатити.
Планується скоротити перелік медпослуг, доступних для непрацюючих біженок. У списку того, що можуть зробити недоступним, зокрема — надання ліків за держпрограмами; реабілітація; процедури, пов’язані з трансплантацією; а також програми екстреного доступу до медичних технологій. Все це пряма загроза онкохворим.
«Я можу боротися тільки тут»
Ще до повномасштабної війни лікарі в Україні виявили у 48-річної Яніни Грисенко меланому в оці. «Відмовилися братися за лікування, скерували в Одесу, в інститут Філатова. Але й там сказали, що це надто складно», — згадує вона. Єдиним виходом стала поїздка до Риги, де погодились оперувати. 23 лютого 2022 року вона повернулася з чоловіком до Києва. А вже наступного дня почалася війна.
Лікарі наполягали, що їй не можна сильно нервувати. Тому 4 березня чоловік посадив її з дітьми у вагон евакуаційного потяга. Так Яніна з дворічним та шістнадцятирічним синами опинилася в Польщі, де мала почати новий етап боротьби. «Мене взяв під опіку Краківський інститут онко-офтальмології. Два з половиною роки жила у стані ремісії», — каже вона.
Яніна з дітьми
Але дев’ять місяців тому сталося жахливе: старший син Яніни раптово помер у 19 років від невідомого вірусу. «Моя гордість, моя надія, моє сильне плече… Він був кращим студентом в університеті, працював у пекарні, викладав польську українцям, грав на кларнеті. Разом з другом Андрій грав у гурті, вони навіть встигли записати альбом», — згадує жінка. Стрес виявився занадто сильним: невдовзі лікарі діагностували метастази в печінці.
Спершу в реєстратурі клініки трансплантології печінки призначили консультацію аж на 2026 рік. «Я вийшла з лікарні й подумала: все, шансів немає». Але згодом вдалося оформити картку онкохворої й потрапити на прийом.
Яніна розповідає, що дорогою до клініки почула в транспорті голос сина, який ніби підбадьорював її: «Мамусю, давай їдь, я все владнаю». А вже в клініці зустріла молодого лікаря, схожого на сина. Сіла навпроти нього і розридалася. Він заспокоїв, підтримав, відвів на консультацію до професора — і все зрушило з місця: операцію зробили вже у серпні цього року. «Я знаю, що мене врятував син. Він мій янгол-охоронець. Мушу жити, щоб видати альбом Андрія. Це моя йому обіцянка», — каже Яніна.
Зараз вона відновлюється і дуже переживає, що може втратити доступ до лікування, адже не має офіційної роботи в Польщі. «Я боюся навіть уявити, що буде, якщо можливість лікуватися перекриють онкохворим. Після всього, що я пережила, думати ще про те, де знайти такі гроші... До того ж для мого виду раку в Україні лікування просто немає. Я можу боротися тільки тут. І якщо заберуть цю можливість — що тоді? Ще однієї еміграції я точно не витримаю».
«Це — не пільга. Це — саме життя»
Крім послуг, пов’язаних з трансплантацією, в переліку — рідкісні ліки й методики.
— Мені пощастило — у Польщі мені не тільки зробили операцію з видалення пухлини щитоподібної залози, але під час лікування застосували передові експериментальні методики, щоб я зберегла голос, — розповідає Валентина, науковиця в Центрі дослідження міграції Варшавського університету. — Навчальний заклад укладає зі мною контракти на кожні пів року. І я щоразу рахую: у мене ЗУС діє ще місяць після завершення контракту, чи встигну пройти обстеження? Це завжди сильний стрес. Жахливе відчуття — боротися за життя й паралельно думати, де взяти гроші.
Валентина впевнена, що безкоштовний доступ до медицини критично важливий саме для вразливих груп — людей похилого віку, хворих біженців, жінок після пологів. Це вона бачить і в своїх наукових дослідженнях.
«Я доктор економічних наук і добре вмію рахувати. Тому знаю, що українці сплачують в Польщі достатньо податків, аби забезпечити лікування людям у складних життєвих обставинах»
Ще одна українка — молода мама Дарина Пайцун, яка дізналась про свій страшний діагноз, коли її донечці було всього 9 місяців. Даша народила вже у Польщі, годувала грудьми й випадково намацала пухлину в грудях. Але лікарі пояснили зміни грудним вигодовуванням.
Молода мама Дарина чекає на операцію
Випадковість привела Дарину до Інституту здоров’я жінки, де їй зробили УЗД і біопсію. Пролунав страшний діагноз: інвазивна карцинома третьої стадії. «Все затягнулося чи не на пів року. А треба було не чекати, а відразу йти на обстеження до приватної клініки», — каже Дарина.
У червні цього року розпочалася хіміотерапія. «Перші хімії були дуже агресивні. Сильна нудота, ломота кісток, слабкість — я не могла навіть встати. Всього призначили шістнадцять процедур. Якось я загуглила один з препаратів, який капають мені раз на три тижні. Він коштує три тисячі доларів… Один препарат!». Лікування триває, і вже 6 листопада на Дарину чекає операція. Поки завдяки статусу UKR вона лікується безкоштовно. Але чи дозволить цей статус зробити довгоочікувану операцію в листопаді?
«Багатьох з онкодіагнозом на роботу не беруть»
До хвороби Наталя Остапюк працювала у дитсадочку. Коли дізналася про рак грудей, змогла взяти лікарняний і далі отримувати страховку. Але коли проєкт у садочку закінчився, вона залишилася без роботи. І продовжувала лікування вже завдяки статусу UKR. Паралельно отримувала підтримку від громадських організацій.
У Польщі Наталії провели операцію, хіміотерапію і радіотерапію. Під час курсу хіміотерапії вона користувалася допомогою онкопсихолога, дієтолога, реабілітолога, який показував вправи від болю в руках і ногах. Польська система охорони здоров’я подарувала Наталі відчуття безпеки: контрольні обстеження раз на три чи шість місяців, КТ, мамографії — усе за графіком, без черг і безкінечного очікування. «Це знижує рівень стресу. У Польщі я відчуваю довіру — і це безцінно. Я не думаю, що мені можуть зробити щось не так. Тут лікарі уважні, професійні, пояснюють усе до деталей. А коли довіряєш лікарям — це половина успіху лікування».
Зараз Наталя перебуває у стані ремісії і знову працює в дитсадку — її взяли на роботу, знаючи діагноз. Вона вдячна керівництву за цю підтримку, бо розуміє: «Багатьох з онкодіагнозом на роботу не беруть. Бо будуть лікарняні, відсутності».
— Сьогодні є робота — завтра може не бути. Проєкт закриється, контракт не продовжать. І що тоді робити людині, яка посеред курсу терапії раптом дізнається, що втратила і роботу, і доступ до лікування?
Наталія знову працює і тепер боїться не тільки рецидивів, а й втратити роботу
«Я живу і працюю, бо мені дали цей шанс»
— Навіть якби я продала свою квартиру під Києвом, цих грошей вистачило б хіба на третину чи чверть вартості. Де брати решту? Я б просто склала руки й змирилася. А тут мені дали шанс — і я вирішила боротися
Світлана Фоміна, яка теж переїхала до Польщі на початку повномасштабної війни, спершу працювала кравчинею в ательє у польської дизайнерки, але швидко наважилася почати власну справу й зареєструвала господарську діяльність. Втім, вже на початку 2023 року помітила тривожні симптоми: «Я знаходила маленькі крапельки крові на білизні. Болю не було, могла б ігнорувати, але змусила себе піти до лікаря. І добре, що не відкладала».
В Інституті онкології у Варшаві поставили діагноз — рак лівої молочної залози й лімфовузлів. Потім були місяці виснажливих процедур: хіміотерапія, операція, опромінення, імунотерапія. Світлана переживала панічні атаки перед операцією, важкі побічні ефекти, але підтримка лікарів, медсестер і навіть волонтерок змінила її ставлення до лікування: «Мене заспокоювали, тримали за руку, терпіли мої істерики. Це було так по-людськи. Я вдячна безмежно».
Світлана назавжди запам’ятала момент, коли почула вирішальні слова: «Після операції хірург сказав: ваші результати чудові, сто зі ста. Я вийшла з лікарні й плакала від щастя». Світлана підкреслює, що без безкоштовної допомоги вона б не мала жодного шансу. Формально вона мала страховку НФЗ завдяки зареєстрованій господарській діяльності, але тоді сплачувала лише мінімальні внески.
Особливо цінною вона називає реабілітацію (яку в новому законопроєкті пропонують виключити зі списку доступних для непрацюючих біженців послуг — Ред.). «Масажі, тілесні практики, психолог, групові заняття — це не лише лікування, а й відновлення якості життя».
Сьогодні Світлана повернулася до свого ремесла — шиє для клієнток, серед яких українки й польки. Паралельно регулярно проходить контрольні обстеження. «Я працюю, плачу податки до польського бюджету, виховую дітей і радію життю. Кажу всім знайомим: рак — не вирок. Вирок — це коли тебе залишають без допомоги. Але мені дали шанс — і я живу. І хочу, щоб таку можливість мав кожен з нас».
Реакція на перші післявиборчі екзит-поли, які дали ПіС невелику перевагу над Громадянською коаліцією (33,7% проти 31,9%), голова партії «Право і справедливість» (ПіС) Ярослав Качинський оголосив про дев'яту перемогу своєї партії на виборах. Справа однак у тому, що навіть якщо ПіС збереже перше місце, перемога партії на практиці все одно означає програш.
Адже вже відомо, що ПіС втратив владу в 3 воєводствах, а також у більшості з решти 6 воєводств, в яких партія домінує у відсотковому відношенні, вона не зможе керувати одноосібно. Це означає, що не зможе керувати взагалі. Інші угруповання, навіть націоналістична Конфедерація з безпартійними представниками місцевого самоврядування, не захоче вступати в союз з партією, від якої тхне скандалами, беззаконням і корупцією. Після минулорічних парламентських виборів ПіС має статус політичної касти «недоторканних», навколо якої встановлено санітарний кордон.
Малувато і помилка Туска
У ніч виборів прем'єр-міністр Дональд Туск радів, що «у квітні вдалося повторити 15 жовтня» — тобто успіх демократів на осінніх президентських виборах. У понеділок він дещо пом'якшив тон. «Висновок для нас? Не скиглити! До роботи!», — написав він на порталі X.
Він вітає зі скороченням відставання Громадянської коаліції від ПіС (на виборах 2018 року ГК програвала Качинському на 7 відсотків), з вражаючою перемогою у великих містах і перевагою в сеймиках. Непокоїть демобілізація молоді, поразка на сході країни і в сільській місцевості.
Це тверезий погляд на речі, але бракує в ньому каяття. Рішення Туска піти ГК на вибори без лівих виявилося помилковим. Воно коштувало його угрупованню першого місця і відсунуло Лівицю на останнє.
04.07.2024, Варшава, Рондо Дашинського 2, Crowne Plaza Warsaw. Маршалек Шимон Головня (ліворуч) та віце-прем’єр-міністр, міністр національної оборони Владислав Косиняк-Камиш (праворуч) під час вечору виборів коаліційного виборчого комітету «Третій Шлях». Фото: Dawid Żuchowicz/Agencja Wyborcza.pl
Надуті м'язи Головні
Офіційний оптимізм Шимона Головні та Владислава Косиняка-Камиша, лідерів коаліційного «Третього Шляху» (це альянс «Польщі 2050» і Польської народної партії (Polskie Stronnictwo Ludowe), яка, згідно з опитуваннями, набрала 13,5 відсотка голосів виборців, виглядає удаваним. На попередніх місцевих виборах ПНП, яка балотувалася самостійно (тоді ще не існувало партії «Польща 2050»), отримала 12%. Таким чином, здається, партія Головні на місцях добрала близько 1,5 відсотка. і навіть якщо в остаточному підсумку «Третій шлях» набере ще якийсь відсоток чи два, то такий результат також не буде успіхом.
З іншого боку, Головня виявився ефективним для ослаблення всього демократичного табору. Відкладення на післявиборчий період дебатів щодо законопроєктів, які лібералізують законодавство про аборти, обурило лівих і створило у частини прогресивного електорату враження, що під час попередньої кампанії, під час якої йому було обіцяно лібералізацію, до нього поставилися інструментально. Це, мабуть, вплинуло на явку виборців.
Побиті менші брати
Ліві, як і Конфедерація, виходять з цих виборів сильно побитими.
Перші завжди погано показувались на місцевих виборах, але цього разу це виглядає ще гірше. 6,8% — це значно нижче очікувань партії Влодзімєжа Чажастого. І навіть непогані 15,8%, які здобула Магдалена Бєят у боротьбі за посаду мера Варшави, викликають у кращому випадку посмішку крізь сльози. Войовнича проабортна риторика, яка мала принести успіх лівим, не спрацювала. Бо навіщо голосувати за нечисленних і слабких лівих, коли те ж саме говорить велика і більш дієздатна Громадянська коаліція?
Ще восени, перед парламентськими виборами, Конфедерація сподівалася стати чорною конячкою польської політичної сцени. Кампанія партії до органів місцевого самоврядування, як і парламентська кампанія, насичена ксенофобією та антиукраїнською риторикою, була провальною
З результатом 7,5% Конфедерація мусить задовольнятися в кращому випадку роллю партійного локомотива.
Демобілізація демократів
Восени 2023 року перемогу демократичних груп над популістськими правими партіями під прапорами «Права і справедливості» (ПіС) та «Солідарної Польщі» забезпечила велика мобілізація молоді та жінок. Перші, 72 відсотки яких тоді прийшли на виборчі дільниці, були ситі по горло урядом, який вони вважали огидним, орієнтованим на літніх і неосвічених мешканців провінцій, який нав'язував традиціоналістсько-католицьку модель життя та освіти, а головне — позбавлену будь-якої програми для молоді.
Жінки перебувають у конфлікті з партією «Право і справедливість» з жовтня 2020 року, коли на політичне замовлення партії Качинського маріонетковий Конституційний суд оскаржив норму, що дозволяє аборт через дефекти розвитку плоду.
Потужні демонстрації жінок в польських містах стали першою силою, яка похитнула владу правлячих правих
Недільна явка виборців у 51 відсоток означає, за словами політолога Пшемислава Садури, перемогу «грильової та диванної коаліції». Цього разу на виборчі дільниці прийшло лише 34% молоді і 53% жінок. Чому? Експерти називають такі причини: слабка кампанія демократів, чвари всередині правлячої коаліції (в основному через аборти та податки для підприємців), відсутність належного діалогу між урядом та виборцями, невиконання більшості зі 100 обіцянок за 100 днів правління.
Все це правда. Однак, можливо, за електоральною тупістю частини поляків стоїть також відчуття, що беззуба «Право і справедливість» поки що не є загрозою для їхньої свободи.
04.07.2024, виборчий вечір ПіС у Варшаві. На фото: Йоахім Брудзінський, Мацєй Васік, Павел Шефернакер, Барбара Соха, Ярослав Качинський, Яцек Цесліковський, Маріуш Блащак, Беата Шидло, Маріуш Камінський. Фото: Andrzej Iwańczuk/REPORTER
Мобілізація віруючих
Низька явка підняла результат ПіС, про що свідчать результати виборів у східних і південно-східних воєводствах, де їхня підтримка завжди була сильною. Один мій знайомий сказав, що навіть якби ПіС виставив на виборах козу, виборці Качинського підтримали б цю козу — настільки непохитною є їхня віра в партію.
У цьому перебільшенні є багато правди, адже електорат ПіСу, здається, просякнутий опором на правду про цю партію. Хоча з кожним днем з'являється все більше доказів зловживань владою, порушень закону, розтрати державних грошей або навіть їх крадіжки протягом останніх восьми років — для прихильників Качинського, все це сходить, як з гуся вода.
Докази? 57 відсотків фермерів проголосували за «Право і справедливість», хоча саме через недбалість цієї партії вони вже більше року зазнають серйозних фінансових втрат і сьогодні вони перекривають дороги. Коли Туск попереджав, чим закінчиться аграрна політика команди Качинського, члени ПіС звинуватили його в «сіянні російської пропаганди». А фермери про протести тоді й гадки не мали.
Врятувати Качинського
Результат виборів, хоча і не вирішує жодної з головних проблем «Права і справедливості» — більше того, він провіщає нові, але для самого Ярослава Качинського він не є найгіршим. Так, втрата влади в ряді воєводств означає прощання з посадами для багатьох активістів його партії (або їхніх родичів і друзів), але становище Качинського в центрі Польщі — не найгірше для нього.
Можливо, Качинський і втратить свої посади, але його «дев'ята перемога» не загрожує його позиції. Напередодні багато хто пророкував цій команді ефектну поразку, яка для самого голови «Права і справедливості» означала б мирову угоду, а можливо, навіть розпад його формації.
Тепер Качинський отримав додаткові два місяці (до європейських виборів), щоб зміцнити свою владу в партії і взяти під контроль потенційних розкольників. Він, ймовірно, використає її у наступній кампанії, розкручуючи спіраль ненависті, спрямовану на Туска, Європейський Союз і Німеччину — трійцю, до якої він відчуває неприховану ненависть.
04.05.2024, Варшава, вул. Сєнницька 40Б, Спортзал Siennicka-OSiR Praga Południe. Прем'єр-міністр Дональд Туск (ліворуч) і президент Варшави Рафал Тжасковський (праворуч) під час виборчого з’їзду Громадянської коаліції перед виборчою тишею. Фото: Maciek Jaźwiecki/Agencja Wyborcza.pl
Тжасковський — майбутній президент Польщі
Останній висновок стосується результатів виборів у Варшаві. Рафал Тжасковський, якому мешканці Варшави вкотре довірили президентство столиці в першому турі, набравши майже 60 відсотків підтримки, він, схоже, є беззаперечним кандидатом на посаду президента Польщі на виборах наступного року. Більше того, є багато ознак того, що він виграє ці вибори.
Чому? По-перше, тому що його мінімальний програш Анджею Дуді у 2020 році став результатом нечесної кампанії ПіС. Масована пропаганда урядових ЗМІ працювала на користь Дуди, необмежений бюджет кампанії і стратегічна інформація, яку крали у владному таборі, стежачи за допомогою шпигунської системи «Пегас» за головними опозиційними політиками на чолі з Кшиштофом Брейзою, керівником штабу Тжасковського. Справа «Пегаса» зараз розслідується парламентським комітетом і прокуратурою.
По-друге, тому що Тжасковський здається найсильнішим кандидатом у президенти. Шимон Головня, його найсерйозніший суперник на сьогоднішній день, скоріш за все поховав свої шанси, затягнувши дебати щодо законопроєктів про лібералізацію абортів.
А кандидат від ПіС? Ким би він не був, після сумнозвісного президентства Дуди він навряд чи зможе завоювати серця більшості поляків.
Зґвалтування (в тому числі групове), сексуальне рабство, побиття і каліцтво статевих органів, кастрація, примушування членів сім'ї бути свідками сексуального насильства над близькими... Росіяни зробили сексуальні звірства поширеною зброєю в Україні, ― пише на сторінках британської газети Катерина Бусол, українська юристка, професорка Києво-Могилянської академії та колишня наукова співробітниця одного із найвідоміших світових аналітичних центрів, що вивчає міжнародні відносини ― Chatham House.
Деякі жертви [зґвалтувань] стверджували, що їм одягали протигази на голову, щоб не було чути їхніх криків або щоб задушити їх (Протокол Конференції Комісії з розслідування в Україні 29 серпня 2023 року)
Це не випадково. Як зазначає авторка, «токсичні гендерні ієрархії» вже давно стали нормою в Росії. Росія ― країна системної та глибоко вкоріненої в суспільстві толерантності до насильства над жінками та сексуальними меншинами. Країна, яка майже декриміналізувала домашнє насильство. Країна, де «переслідування геїв досягло апогею, коли ЛГБТК+ рух був визнаний екстремістським». І в якій фемінізм або рухи за права дітей також називають «екстремістськими».
Катерина Бусол. Фото з відкритих джерел
Те, що росіяни дозволяють собі в Україні протягом останніх двох років, є крайнім проявом явищ і настроїв, які виникли задовго до війни. Росія не лише заохочує своїх солдатів до зґвалтувань, але й милує і випускає з-за ґрат тих ґвалтівників, які вирішили воювати проти України.
Комісія ООН з розслідування ситуації в Україні вже задокументувала сотні актів сексуального насильства, часто звірячого, скоєних путінськими солдатами над «дівчатками і хлопчиками, жінками і чоловіками у віці від чотирьох до 80 років». Це насильство відбувалося як вдома у жертв, так і в місцях позбавлення волі або на військових постах. Насильство проти ЛГБТК+ людей ускладнювалося широко розповсюдженою насильницькою гомофобією серед росіян. Крім того, дегуманізуючою була риторика злочинців, причому не лише по відношенню до представників сексуальних меншин, яким вони завдавали шкоди.
Іноді ув'язнення починалося з «процедури прийняття» або «прийомки», під час якої і чоловіків, і жінок змушували залишатися оголеними перед іншими протягом тривалого періоду часу (Протокол)
«Таке сексуальне насильство може офіційно кваліфікуватися як воєнний злочин, злочин проти людяності або грубе порушення прав людини. Воно також може становити елемент геноциду або свідчити про геноцидні наміри Росії щодо українців як національної групи», ― пише Бусол.
Проблема полягає в тому, що повідомлення про такі злочини в інших збройних конфліктах та притягнення до відповідальності за них, як правило, є трудомістким процесом. Жертвам часто дуже важко подолати сором, вони часто піддаються соціальній стигматизації, а потреба в їхній безпеці та охороні здоров'я є більш нагальною, ніж притягнення винних до відповідальності.
Тож як зробити пошук справедливості швидшим та ефективнішим? Українська юристка постулює три шляхи.
Деякі жінки, які пережили зґвалтування, вирішили покинути свої сім'ї, домівки та громади через сором і стигму, пов'язані зі зґвалтуванням (Протокол)
По-перше, Міжнародний кримінальний суд, який досі видавав судові ордери на арешт у зв'язку з депортацією українських дітей і російськими нападами на енергетичну інфраструктуру України, повинні робити те саме з особами, які вчинили задокументоване сексуальне насильство.
По-друге, прокурори не лише з України, а й з інших країн повинні мати можливість переслідувати російських сексуальних злочинців ― на основі так званої універсальної юрисдикції. Згідно з цим принципом, будь-яка країна має юрисдикцію щодо осіб, які вчинили чітко визначені злочини, що вважаються особливо небезпечними для міжнародної спільноти. «Прокурори, які працюють над українськими справами по всьому світу, повинні надавати пріоритет сексуальним злочинам», ― зазначає Катерина Бусол.
Жертва одного з інцидентів була вагітною і марно благала солдатів пощадити її. Через кілька днів у неї стався викидень (Протокол)
І третій шлях: дії української системи правосуддя. У вересні 2022 року в Генеральній прокуратурі України було створено спеціальний підрозділ з розслідування воєнних злочинів, пов'язаних із сексуальним насильством. Його очолила прокурор Ірина Діденко. Завдання підрозділу ― зробити так, щоб жертви, які тепер мають більший і простіший доступ до фахівців обох статей (психологів чи прокурорів), більш охоче повідомляли про злочини, скоєні проти них окупантами.
Адже справа, підкреслює Бусол, не лише в тому, щоб переслідувати злочинців, але й захищати постраждалих, розвиваючи їхню чутливість, пам'ятаючи про пережиті травми, вдосконалюючи систему захисту свідків.
Центр допомоги врятованим у Дніпрі. Фото з відкритих джерел
З іншого боку, військові сексуальні злочинці та їхні керівники (принципали) також повинні нести відповідальність своїм майном. Те, чим вони володіють, має бути передане безпосередньо людям, яким вони завдали шкоди. Таку форму відшкодування відстоювали, зокрема, два нобелівські лауреати, доктор Деніс Муквеге, конголезький громадський активіст, і Надя Мурад, єзидка та посол доброї волі ООН для жертв торгівлі людьми.
У березні 2022 року в одному із сіл Чернігівської області російські збройні сили окупували будинок жертви протягом 20 днів. Щоночі командир підрозділу спав з 16-річною дівчиною, ґвалтував, душив і бив її, погрожував вбити її родичів, а солдати з його підрозділу вчинили групове зґвалтування (Протокол)
Для київського адвоката проблема російських злочинів і злочинів на сексуальному ґрунті ― це не лише біда, а й своєрідний шанс для України. Адже після війни країна повинна «привести своє кримінальне законодавство у відповідність до міжнародного права, криміналізувавши всі види сексуальних злочинів і запровадивши положення про командну відповідальність, що дасть можливість карати не тільки безпосередніх виконавців, а й їхніх начальників.
На думку дослідниці, Україна має вийти з цієї війни як країна із сучасною, повністю рівною правовою та соціальною системою, що відповідає найвищим демократичним стандартам. Участь жінок в управлінні державою має бути розширена на всіх рівнях, а громадянське партнерство має бути поширене на чоловіків-геїв ― особливо тому, що багато з них захищають батьківщину.
Один з тих, хто вижив, заявив: «Це було зроблено тільки для того, щоб принизити нас як людей» (Протокол)
Тільки тоді з трагедії, яка спіткала багато тисяч українських жінок і чоловіків, вийде якесь тривале добро. Лише тоді зло перетвориться на катарсис, а послання Революції Гідності «Права людини понад усе» ― нарешті буде виконане.
Відповідно до чинного законодавства, аборт у Польщі дозволений лише у випадках, коли вагітність загрожує життю чи здоров'ю жінки, плід має важкі вади, або ж вагітність настала в результаті насильства. На думку частини суспільства, а також правозахисних організацій як у самій Польщі, так і за кордоном, такий підхід до жіночих прав — надто консервативний. Критики також вказують на те, що жорсткі обмеження підштовхують жінок переривати вагітність нелегально. Часто — це небезпечні процедури, які можуть загрожувати їхньому здоров'ю та життю. Попри обурення та критику, консервативні групи в Польщі залишаються прихильниками чинного законодавства та наголошують на важливості захисту права на життя, яке, на їхню думку, починається з моменту зачаття.
Чарівна таблетка
Чинне польське законодавство щодо абортів обмежує можливість отримання екстреної контрацепції особам молодше 18 років, «чарівна пігулка» доступна тільки за наявності рецепта лікаря. А щоб отримати рецепт в державній клініці — потрібно чекати близько двох тижнів, тоді як таблетку потрібно випити в перші 2-3 дні після незахищеного статевого акту.
«Мені сказали, що потрапити до лікаря на прийом можна лише через 15 днів, тому що, як відомо, у Польщі великі черги. Тоді я записалася на візит у приватну клініку, де лікарка дуже критично поставилася до прохання виписати рецепт на екстрену контрацепцію. Вона почала мене відмовляти і тиснути на мене. Я не витримала і пішла геть. В результаті мені передавали «Постінор» [таблетки екстреної контрацепції. — Ред.] з України. Дякувати Богу, все обійшлося, я не завагітніла. Але я пережила великий стрес і ледве не впала в депресію, перш ніж отримала таблетку», — ділиться своїм досвідом 22-річна українка Тетяна Р.
Серед організацій у Польщі, що допомагають дівчатам, що хочуть запобігти небажаній вагітності — Lekarze kobietom, Aborcja bez granic, Women Help Women та Aborcyjny Dream Team. Зокрема, туди можна звернутись за необхідними ліками, за необхідності вони також направляють на хірургічний аборт в інші країни. Українками, що переїхали до Польщі у зв’язку з війною і стали жертвами насильства, опікується Aborcja bez granic.
Фото: Shutterstock
Вік згоди у Польщі
Лібералізація закону про аборти — один із пунктів передвиборчої програми тепер вже чинного прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска. Цей крок у суспільстві довгоочікуваний, адже Польща — одна з небагатьох країн у світі, яка заборонила аборти після десятиліть їх повного дозволу в часи комуністичного режиму.
Однак хвилю емоцій викликала пропозиція уряду, щоб рецепт пігулок екстреної контрацепції відпускатили покупцям віком від 15 років. Насамперед у дискусіях порушують питання щодо безпечності надання вільного і неконтрольованого доступу неповнолітнім до засобів раннього аборту.
Президент Анджей Дуда нещодавно під час інтерв'ю для «Fakty» TVN заявив, що категорично відмовляється підписувати такі зміни до закону. «Я не підпишу законопроєкт, який запроваджує нездорові, хворобливі та небезпечні правила для дітей», — сказав президент Польщі. Він додав, що особисто підписав Європейську конвенцію про захист дітей від жорстокого поводження та експлуатації в сексуальних цілях, де дитиною вважається вік до 18 років. «Я людина, яка захищає життя. Для мене аборт — це забрати життя маленької людини в утробі матері. Якщо хтось вимагає абортів, для мене це означає право вбивати», – підкреслив Дуда.
У свою чергу, як пояснює польська громадська та політична діячка Дорота Лобода, у Польщі 15-річний вік є віком згоди. Тобто, з цього віку люди можуть законно займатися статевим актом. «А якщо жінки можуть займатися сексом, то також можуть завагітніти. Саме тому вони повинні мати доступ до сучасної екстреної контрацепції. Якщо суспільство обурює вік дівчат і загрози для здоров’я, то поміркуйте, що насправді значно більшу загрозу, ніж таблетки, становить незапланована вагітність для 15-річної дитини», — пояснює Дорота Лобода.
Аріана Величко, лікарка акушер-гінеколог у Польщі, запевняє, що екстрена контрацепція зазвичай не загрожує здоров'ю і життю жінки. «Як і в будь-якого препарату, можуть бути побічні ефекти у вигляді запаморочення, болю внизу живота, блювання, діареї, затримки менструації. Звісно, є й певні протипокази: підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату, тяжка ступінь печінкової недостатності і вагітність. За статистикою, на сьогоднішній день, часто вік початку статевого життя становить 14 років. На жаль. В такому віці вагітність не може бути бажаною. Тому рішення щодо пом'якшення обмежень на екстрену контрацепцію вважаю цілком правильним. Однак рекомендувала би перед прийомом препарату все ж таки звернутись до лікаря».
Також Аріана Величко розвіює міфи про небезпеку абортів. «Загалом ризик серйозних ускладнень низький. Небезпечним вважається штучне переривання вагітності, яке проводиться спеціалістом, що не володіє необхідними навичками, або ж проведення процедури в умовах, які не відповідають медичним стандартам. Всупереч поширеним міфам, аборт не впливає на розвиток безплідності у майбутньому. Але заборонити щось комусь робити — не правильно, адже ми самі маємо відповідати за свої дії та вчинки. Ми несемо самі відповідальність за своє життя».
«Моє тіло — моє діло»
Позбавлення жінок контролю над своїм тілом та життям ще більше знеохочує їх вагітніти та підштовхує до життя без дітей. Між іншим, Польща на сьогодні має один з найнижчих індексів народжуваності в ЄС — 1,4.
Українки, які проживають на території Польщі, також зіткнулися з обмежувальними законами країни щодо переривання вагітності. За словами Олександри Огієнко, адвокатки, старшої партнерки Адвокатського об'єднання «СПЕКТР ПРАВА» особливо гостро ця проблема відчулась з початком повномасштабної війни в Україні, коли мільйони жінок мусили покинути свій дім і виїхати в інші країни. Серед них були й ті, які зазнали насильства з боку російських окупантів, потребували проведення аборту.
«Втім, відповідно до чинного законодавства, особа має отримати офіційний документ з польської прокуратури про встановлення факту зґвалтування. Це може зайняти навіть місяці, а зволікання щодо проведення аборту, як відомо, може негативно позначитися на писхічному стані жінки. Крім того, проведення аборту показано до 12 тижня вагітності. Громадянкам Польщі також фактично не гарантовано право на аборт навіть у разі отримання офіційного документу в прокуратурі. Тому схваленння поданих зараз законопроєктів однозначно захистить і розширить права жінок, які перебувають на території Польщі» ― переконана Олександра Огієнко.
Протест Всепольського жіночого страйку проти відсутності змін у законодавстві про аборти, Варшава, 08.03.2024 Фото: Kuba Atys / Agencja Wyborcza.pl
Водночас сумніви щодо затвердження змін у законодавстві про аборти були ще до заяви президента Анджея Дуди їх підписувати.
«Президент Дуда, напевно, накладе вето на такий проєкт, тому що він завжди казав, що не підпише закон, який передбачає легальні аборти. Але це не змінює факту, що ми хочемо, аби за цей проєкт проголосували в Сеймі. Цього дуже очікують жінки в Польщі. Взагалі заборона на аборти — це фікція і так є в кожній країні, де введена така заборона. Тому що жінка, яка хоче перервати вагітність, зробить це, і ніщо їй не завадить. У Польщі організована ціла мережа підтримки, де жінки допомагають іншим жінкам. Також діє багато організацій, які сприяють проведенню абортів на ранніх термінах. Після варварської заборони, яку запровадила партія «Право і справедливість», у нас були випадки, коли жінки помирали в лікарнях через те, що лікарі відмовлялися робити аборти. Це неправильно. Жодна жінка не повинна помирати через те, що хтось відмовляється їй допомогти», — зазначила Дорота Лобода.
Також політикиня додає, що церква буде однозначно виступати проти лібералізації майже повної заборони абортів і пом'якшення обмежень на засоби екстреної контрацепції. Але держава, на її думку, не повинна слухати церкву, адже кожна жінка повинна мати право самостійно приймати рішення стосовно свого тіла: продовжувати або переривати вагітність.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
