Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Суспільство

20
хв

«На перші видані мені в Шотландії кошти я купила… машину!» — українська переселенка

«У моєму окрузі місцева влада кілька разів на рік дає батькам грошову допомогу на літній та зимовий одяг для дітей. А ще в Шотландії практично всі ліки за рецептом безкоштовні»

Катерина Копанєва

Статуя Дюка Веллінгтона в Глазго з синьо-жовтим конусом та соняшниками на голові. 2022 рік. Фото: Shutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Серед українських біженців, які приїхали до Великобританії, понад сто тисяч перебувають в Англії, про що вже розповідали Sestry. На другому місці за кількістю українців, які приїхали до Сполученого Королівства за час повномасштабної війни — Шотландія, яка прийняла понад 26 тисяч українських біженців.

Однією з основних умов видачі візи до Великобританії є наявність спонсора, готового щонайменше на пів року прийняти українця у своєму будинку. Однак у випадку з Шотландією був й інший варіант — програма, де спонсором українських переселенців виступив уряд Шотландії.

Українців, які приїжджали за цією програмою, спочатку розселяли в готелі, поки влада не знаходила їм спонсорську сім'ю або житло для оренди. Коли місць у готелях для новоприбулих українців уже не вистачало, влада знайшла оригінальний вихід, розмістивши близько двох тисяч людей на двох круїзних лайнерах у Глазго та Единбурзі. Це рішення розкритикували деякі громадські організації, назвавши каюти круїзного лайнера місцем, не придатним до тривалого перебування людей. Водночас більшість українців відгукнулися про досвід життя на кораблі позитивно, назвавши умови дуже хорошими.

Лайнер в Единбурзі прихистив 750 українців. На фото — дворічна Олександра та учасники Freedom Ballet of Ukraine, які виступали на місцевому фестивалі. Фото: PA/East News

Опублікована на сайті уряду Великобританії статистика свідчить, що до Шотландії через схему спонсорства від уряду заїхало понад 20 тисяч людей (решта знайшла собі приватних спонсорів). Ця цифра значно перевищила очікування шотландської влади. Тому коли влітку 2022 року стало очевидно, що подальше збільшення кількості біженців неминуче спровокує житлову кризу, програму від уряду закрили. Зараз потрапити до Шотландії українські переселенці можуть виключно шляхом пошуку приватного спонсора, як це відбувається в Англії.

Детальніше читайте в статті «Українки в Англії: високий рівень працевлаштування та гостра проблема з пошуком житла»

Щодо матеріальної допомоги, то, як і в усій Великій Британії, українці в Шотландії отримують «вітальні» 200 фунтів (253 долари), а потім — виплати по безробіттю (Universal credit) у розмірі 360 фунтів (450 доларів). Українці, які приїхали за схемою від уряду, майже не стикнулися з актуальною для іноземців у Британії проблемою пошуку житла, тому що багатьом родинам квартири для довгострокової оренди знайшла місцева влада.

Про свою адаптацію та перші враження від Шотландії українські переселенки розповіли Sestry.

«Шотландська англійська — як закарпатська українська. Шотландці розуміють усіх, їх не розуміє ніхто»

Українка Христина Мудрик разом із двома доньками 9 та 14 років приїхала до Шотландії у липні 2022 року. Зараз Христина живе у невеликому містечку Джонстон за 20 хвилин їзди від Глазго. Чотири місяці тому українка відкрила у Шотландії салон краси.

— Візу за схемою, де моїм спонсором виступав уряд Шотландії, мені відкрили протягом тижня, — розповідає Sestry Христина. — Але тут не вгадаєш — наприклад, моя подруга чекала на аналогічну візу майже півроку. У Глазго поселили нас у готель Holiday Inn, що знаходиться на території аеропорту. Там ми прожили наступні три місяці — поки міська рада не знайшла нам постійне житло. У готелі було досить комфортно: триразове харчування, ігрові кімнати для дітей. Представники місцевої влади разом із перекладачем допомагали з оформленням документів.

Христина Мудрик спочатку працювала на фабриці віскі. Фото за приватного архіву

Знаю українців, яких поселили не до готелю, а на круїзний лайнер. Я приходила до них у гості. На територію, де було пришвартовано лайнер, неможливо було потрапити самостійно — людей туди завозив спеціальний автобус, який ходив за розкладом. Для тих, хто працював у нічні зміни, ця обставина була проблемою. Загалом умови на лайнері були гарними, хоча каюти маленькі і там не можна було відчиняти вікна. Але рятували кондиціонери. На лайнері були концертні зали, кінотеатр і дуже гарне харчування. З літа українців на лайнерах вже немає — їх розселили по квартирах та готелях.

Проживаючи в готелі, я через знайомих українок знайшла свою першу в Шотландії роботу на фабриці віскі. Моїм обов'язком було упаковувати та запечатувати коробки з пляшками. Я — майстер з нарощування вій, в Україні мала свій салон краси. Але тут насамперед через погану англійську вирішила почати з найпростішої роботи. Насправді, мешкаючи в готелі з триразовим харчуванням, прожити на допомогу в 450 доларів у Шотландії цілком реально і без роботи (можна навіть щось відкладати), але я не люблю сидіти без діла.

Паралельно пішла до місцевого розмовного клубу, щоб практикувати англійську. У Шотландії спілкування з місцевими — це перше, що треба робити для вивчення мови. Навіть люди, які приїжджають із впевненістю, що знають англійську, найчастіше не можуть зрозуміти шотландців через їхній акцент. Шотландська англійська — це як закарпатська українська. Шотландці розуміють усіх, їх ніхто не розуміє. Щоб познайомитись із шотландцями, я навіть зареєструвалася на Tinder, де написала, що шукаю не стосунків, а виключно спілкування. І знайшла кількох людей, які допомогли мені звикнути до мови й навчитися чути шотландську.

Після трьох місяців проживання в готелі представники місцевої влади запропонували нам квартиру в невеликому місті Джонстон за 20 хвилин їзди від Глазго. Насправді опинитися біля великого міста (Глазго — найбільше місто в Шотландії) — удача, бо взагалі можуть поселити будь-куди. Ти можеш, звичайно, озвучити свої побажання, але якщо вільне місце буде тільки в селі на півночі країни, то й відвезуть тебе саме туди. Відмовишся - шукатимеш житло сам, але далеко не кожен орендодавець захоче взяти біженця з України без гарантів і кредитної історії.

Посольство України в Шотландії знаходиться в Единбурзі на вулиці, неофіційно названій на честь Володимира Зеленського. Фото: Shutterstock

Мені дали соціальне житло. Я теж його орендую, але не у приватного лендлорда (орендодавця), а у держави. Перевага соціального житла насамперед у його вартості. Наприклад, місяць оренди однокімнатної квартири в Глазго у приватного лендлорда коштуватиме щонайменше 700 фунтів (890 доларів). А місяць оренди моєї трикімнатної соціальної квартири коштує всього 380 фунтів (420 доларів). Разом з тим якщо ти не працюєш, або твій дохід після сплати оренди менший від необхідного прожиткового мінімуму, тобі все одно платитимуть Universal Credit.

Дехто отримує соціальне житло, де потрібний ремонт. У нашому випадку в цьому не було потреби, квартира була в хорошому стані. У Шотландії житло зазвичай здають порожнім, але місцева влада купила для нас все необхідне — починаючи від побутової техніки та ліжок і закінчуючи тапочками та рушниками.

«В Шотландії з моменту запису до лікаря до моменту призначення лікування може минути рік»

Переїхавши до квартири, Христина вступила до коледжу на спеціальність, пов'язану з б'юті-індустрією.

— Рівень англійської вже дозволяв мені пройти співбесіду, — розповідає Христина. — Перші три роки навчання в коледжі в Шотландії безкоштовні (зазвичай за цей час людина встигає закінчити курс). До речі, навчання в університеті для шотландців (а зараз і для українців, які тут проживають) теж може бути безкоштовним (Шотландія — єдина країна в Сполученому Королівстві, де вищу освіту може профінансувати державний фонд SAAS (Student Awards Agency Scotland). — Авт.)

— У мене як у студента коледжу є пільги на проїзд, — каже Христина. — Для школярів у Шотландії теж проїзд безкоштовний (без пільг середня вартість квитка на автобус в обидві сторони становить 5 фунтів). У порівнянні з тією ж Англією, Шотландія більш соціально орієнтована. Тут батьки одержують додаткові виплати на дитину (на двох дітей близько 150 фунтів на місяць). У моєму окрузі місцева влада кілька разів на рік дає батькам грошову допомогу на літній та зимовий одяг для дітей. Ще в Шотландії практично всі ліки безкоштовні. Їх неможливо придбати без рецепта, але якщо рецепт є — у 90 відсотках випадків препарати в аптеці дадуть безкоштовно. Це поширюється як на антибіотики, так і на контрацептиви. В Англії за ліки треба платити.

Але щодо медицини тут є свої нюанси. У Шотландії (як і у всій Великій Британії) медицина не страхова. Тут є Національна служба здоров'я, послуги якої є безкоштовними для населення. Але чекати надання цих послуг можна дуже довго. Якщо випадок екстрений, допомогу нададуть того ж дня. Якщо ж йдеться про щось, що не становить загрози життю, можна прочекати й рік. У грудні минулого року я звернулася до сімейного лікаря із підозрою на одну проблему. Через два місяці після візиту отримала поштою результати аналізів, які підтвердили, що проблема потребує подальшого обстеження. Мені призначили це обстеження за п'ять місяців. За цей час я встигла з'їздити до України, де вирішила всі питання. Коли в липні мене все ж таки прийняв шотландський лікар, я повторно здала аналізи та отримала їхні результати лише у листопаді — тобто майже через рік з моменту мого першого звернення.

«Вії в нашому салоні нарощують не шотландки, а українки й польки»

Щодо пошуку роботи, то, вступивши до коледжу на свій профіль, я захотіла в цьому напрямку й розвиватися. Моя робота не вимагає ідеальної англійської, але влаштуватися в салон краси було нереально — у Шотландії нарощування вій не популярне (насамперед тому, що якість цих послуг бажає кращого), тому в місцевих салонах майже немає вакансій для таких спеціалістів. Ми вирішили відкрити салон разом із ще однією українкою — майстром манікюру, з якою познайомились у готелі. Ще тоді ми з нею зібрали непогану клієнтську базу серед українців, що жили у готелях і на кораблі. Основною статтею видатків у процесі відкриття своєї справи стала оренда приміщення. Ми повинні були заплатити орендодавцю 3000 фунтів (3800 доларів) наперед (добре, що у нас на двох були деякі накопичення), плюс щомісяця — 500 фунтів (360 доларів) орендної плати. Решта — реєстрація підприємства, оформлення документів — безкоштовно, але дуже складно і довго. Ми почали шукати приміщення під оренду у квітні, а відкрити салон змогли лише у серпні.

Салон Христини поки не отримує прибутку, але вже вийшов у нуль. Фото з приватного архіву

Назвали наш салон "Made in Ukraine". Поки що в ньому працюємо лише ми двоє. Більшість клієнток — українки та польки. Ми даємо оголошення в соцмережах та месенджерах, плюс працює сарафанне радіо. На манікюр уже приходило кілька шотландок, на вії поки що ні. Салон існує чотири місяці. Про прибуток говорити рано, але ми вийшли в нуль, що я вже вважаю досягненням. У Шотландії непогані умови для того, щоб відкривати свою справу — перші 12 місяців з моменту відкриття підприємства ти продовжуєш отримувати виплати за Universal credit, що дає можливість розвивати бізнес і не думати про те, що завтра тобі не буде що їсти.

«Не знаючи англійської, я з перекладачем та своїми десертами заходила до кожної кав'ярні та пропонувала власникам послуги кондитера»

Комфортною країною для життя та роботи Шотландію називає також українка Юлія Пандик, яка приїхала сюди з двома доньками. Шлях Юлії в певному сенсі був складнішим, оскільки їй довелося шукати житло самостійно — вона отримала візу через приватного спонсора.

Юлія Пандик працює в Шотландії м'ясником. Фото з приватного архіву

— Нашими спонсорами стало шотландське подружжя, яке прийняло у своєму великому будинку відразу кілька українських жінок з дітьми, — розповідає Sestry Юлія Пандик. — Спонсори виявилися чудовими людьми, і господар пропонував залишатися в будинку скільки буде потрібно. Але ужитися під одним дахом з іншими українками було непросто, тому я була рада переїхати в окреме житло.

Ми опинилися в невеликому селищі в окрузі Скоттіш-Бордерс, за годину їзди від Единбурга. В Україні я була кухарем та фермером — у нас з колишнім чоловіком було невелике господарство під Києвом. Я захоплююсь кондитерською справою, тому перше, що стала робити, опинившись у Шотландії — пропонувати свої послуги місцевим закладам. Геть не знаючи англійської, я з google-перекладачем та своїми десертами заходила до кожної кав'ярні та намагалася пояснити власникам, що я від них хочу. У мене нічого не вийшло. Тим часом директор школи, до якої пішли мої доньки, розповів, що у м'ясному магазині неподалік шукають м'ясника. І я вирішила спробувати.

Не боюся працювати з м'ясом, вмію робити кров'янку (одна з традиційних шотландських страв блек пудинг — це фактично кров'янка і є). Отож, мене взяли помічником м'ясника. Зарплата мінімальна — близько 10 фунтів (12,7 доларів) за годину. Але я бачу перспективу: за два роки роботи зможу отримати сертифікат м'ясника, що дасть змогу отримувати вже більші гроші. Робота мені подобається ще й тому, що я потрапила до чудового колективу. Попри те, що я прийшла з нульовими знаннями англійської, всі поставилися до мене дуже добре, я не відчуваю дискримінації.

«Людина з мінімальною зарплатою може дозволити собі звозити дітей на відпочинок до Португалії»

Більшість шотландців — привітні та дуже ввічливі люди. Вони люблять дітей, і можуть тисячу разів на день вибачитися, сказавши вживане тут у всіх ситуаціях слово "Sorry". У Шотландії комфортно завдяки людям і завдяки умовам, які для них створені. Це недешева країна, але ціни на багато продуктів та одяг тут нижчі, ніж в Україні. Людина з мінімальною зарплатою живе гідно, може собі дозволити гарну їжу та відпочинок (я, наприклад, улітку звозила дітей до Португалії). До речі, моєю першою покупкою у Шотландії стала машина. Отримавши «вітальні» 200 фунтів (253 долари) на себе та на дівчаток (що разом склало 600 фунтів), я купила машину за 500 фунтів (630 доларів). Не нову, але цілком пристойну.

Житло шукала самостійно. У Шотландії із цим непросто: щоб орендодавець у принципі розглядав тебе як кандидата, потрібно довести свою платоспроможність, стабільний дохід, надійність. В очах багатьох власників житла українці виглядають ненадійно, бо будь-якої миті можуть поїхати додому. У моєму випадку мій бос погодився бути гарантом. Я його про це навіть не просила — він сам зголосився допомогти. Ми орендуємо будинок. Нас у сім'ї тепер четверо, бо приїхала ще моя мама. Ми платимо за оренду 700 фунтів (887 доларів) на місяць. Оскільки моя зарплата мінімальна, а мама не працює, ми поки що отримуємо певну частину виплат. Я тим часом змінила машину і другу вже взяла в кредит. Українцям ця опція тут також доступна.

Життя в готелях — що далі?

Попри те, що життя в Шотландії для українських біженців у певному сенсі комфортніше, ніж в Англії (за рахунок більшої кількості пільг та доступнішого соціального житла не так гостро стоїть питання бездомності), багато українців і тут стикаються з проблемами. Особливо це стосується тих, хто приїхав пізніше і без дітей. Якщо навесні 2022 року навіть одна людина, яка приїхала за програмою суперспонсорства, мала шанс отримати соціальне житло, то вже наприкінці 2022 року таких варіантів не було.

Тому деякі українці вже понад рік живуть у готелях. У багатьох регіонах Шотландії тим, кому не змогли знайти соціальне житло, влада пропонувала переїхати до гуртожитку. Останній найчастіше є великою квартирою (або кілька об'єднаних квартир), де у кожної людини є своя кімната, але кухня, ванна кімната та туалет — загальні. Ті, хто на гуртожиток не погодився, поки що залишаються в готелях, але вже зрозуміло, що довго це не триватиме. Декілька тижнів тому уряд Шотландії анонсував нові правила для українських біженців, відповідно до яких з 7 січня українці зможуть проживати у тимчасовому житлі (тобто в готелі) не більше шести місяців. Протягом цього часу місцева влада зобов'язана запропонувати їм варіант довгострокового житла (наприклад, гуртожиток). Якщо людина від цього варіанта відмовляється, протягом наступних 60 днів вона зобов'язана залишити тимчасове житло і шукати собі помешкання самостійно.

Нові правила назрівали давно з кількох причин. Перша — українці, які довго проживають у готелях (а середня вартість номера складає близько 125 доларів за ніч), обходяться шотландській владі в чималу суму. Друга причина — знаходячись у готелях, українці не інтегруються в місцеве суспільство. Чимало з них не поспішають шукати роботу — у безкоштовному готелі з безкоштовним харчуванням деякі люди не бачать у цьому необхідності. А дехто скаржиться, що життя в готелі стає перепоною на шляху до працевлаштування. Адже відсутність постійної адреси та ризик у будь-який момент бути переселеним відлякують працедавців. Проживання в готелі створює й інші проблеми. Наприклад, неможливість зареєструватися у сімейного лікаря — ця опція доступна лише тим, хто має постійну адресу. Тоді як мешканці готелю мають право тільки на екстрену медичну допомогу.

Ще одна проблема, що стосується всіх українців у Шотландії — віза, яка видана на три роки, а отже, її термін спливає 2025 року. Неможливість пояснити потенційному роботодавцю або орендодавцю, де ти будеш у 2025 році, створює труднощі. Тому восени 2023 року уряд Шотландії оприлюднив стратегію під назвою «Тепле шотландське майбутнє», в якій прописано подальші кроки, спрямовані на інтеграцію українських біженців. Йдеться, зокрема, про те, що українців і надалі переселятимуть з готелів до сталих помешкань, будуть допомагати з вивченням англійської, садочками, школами та пошуком праці, під що вже виділені кошти. Шкода тільки, що Шотландія не може впливати на міграційну політику та довгострокове планування — це прерогатива уряду Великобританії. Який зі свого боку обіцяє розглянути питання продовження українських схем у найближчому майбутньому.

Дата публікації:
22.12.2023
No items found.
Біженки
Історії біженок
Українки в Шотландії
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Катерина Копанєва
Київ

Українська журналістка із 15-річним стажем. Працювала спеціальним кореспондентом загальноукраїнської газети «Факти», де висвітлювала надзвичайні події, гучні судові процеси, писала про видатних людей, життя й освіту українців за кордоном. Співпрацювала з низкою міжнародних ЗМІ

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Суспільство

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

‍

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Суспільство

‍Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify‍

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Блоги

Ексклюзив
20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Вето на життя: як рішення польської влади може позбавити українських хворих останньої опори

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress