Обережно, Telegram! Чому соцмережа з російським корінням — загроза не менша за фронт?

<frame>Відеозапис, на якому чути, як хтось українською коментує вміст пакунка, отриманого від польського Caritas, з'явився на Facebook у групі під назвою «Nie dla banderyzmu». На записі, зокрема, можна почути фрази про «блювотне борошно» і скарги на відсутність італійських макаронів і креветок.<frame>

Раніше, у березні 2025, соцмережами вже ходив відеоролик, на якому хтось так само розпаковував гумдопомогу від благодійників. І там також озвучку було сфабриковано — вона супроводжувалась образливими коментарями на кшталт «У пакунку дешеве польське лайно. Я серйозно кажу, вони хочуть нас отруїти». Компанія Demagog знайшла оригінальний відеозапис, і на ньому чути геть інші слова: «Сьогодні ми отримали гуманітарну допомогу від фонду Caritas. Ми були здивовані кількістю всього, що тут є — тут просто все!».

Відео на Facebook отримало майже близько двох тисяч реакцій і 1,3 тисяч поширень. Серед понад тисячі коментарів — чимало ворожих висловлювань щодо українців. Один з користувачів пише (далі йде переклад з польської): «Нехай твій президент тобі дає. Яка підла баба, повертайся до себе». Ще один коментар такий: «Яка нахабна баба, креветок захотіла, пішла геть!».

Цю ж підробку опублікували різні проросійські акаунти у TikTok, Reddit, VKontakte, Telegram і X. Як і у березні, відео поширювали не окремі профілі, а ціла мережа антиукраїнських сторінок. Такі акаунти — свідомо чи ні — через публікацію фейкових матеріалів сприяють успіху російської дезінформації.

‍Використовуючи нові можливості штучного інтелекту, до якого більшість користувачів інтернету ще не призвичаїлась, російська пропаганда намагається переконати європейців і, зокрема, поляків, що українці — невдячні тим, хто їм допомагає

Спеціалісти з Demagog підкреслюють: голос, який чути у відео, доданий штучно. В оригіналі звучать зовсім інші слова — позитивні коментарі про допомогу від польського Caritas.

Катаржина Хаврило, головна спеціалістка Російського відділу Центру східних досліджень (OSW), у своїх роботах зазначає, що у країнах з великою кількістю українських мігрантів Росія намагається провокувати етнічну ворожнечу. Підґрунтям для цього часто стають звинувачення у «бандеризмі» та «привілейованості» українців.

Російську дезінформацію регулярно описує також East Stratcom Task Force (ESTF) — робоча група Європейської служби зовнішніх дій (EEAS). На своєму порталі EU vs Disinfo вона пояснює, що один з типових кремлівських фейкових наративів — нібито Україна є невдячною за надану їй допомогу. Щоб «довести» це, Росія поширює неправдиві матеріали.

Росія веде не лише військові дії проти України, але й координовані дезінформаційні кампанії у багатьох країнах світу. Їхня мета — створити викривлений образ України та українців, щоб посилити антиукраїнські настрої. 

‍Дослідження компанії DEMAGOG

Урсула фон дер Ляєн увійшла в історію як перша жінка й перша німкеня, яка очолила Європейську комісію. Вона здобула репутацію лідерки, здатної проводити Європу крізь кризи. Та сьогодні це лідерство дедалі частіше ставлять під сумнів.

Підтримка центристів і поміркованих сил має подарувати президентці Єврокомісії тимчасовий спокій за свою посаду, та чи вистачить цієї підтримки надовго? Про це розмовляємо з експертом з європейської політики й питань безпеки, співзасновником Брюссельського центру свободи Роландом Фройденштайном.

Лідерство фон дер Ляєн: яка альтернатива?‍

Марина Степаненко: З 2014 року жоден президент Єврокомісії не стикався з вотумом недовіри, а фон дер Ляєн — уже вдруге. В чому корінь цієї політичної кризи? 

‍Роланд Фройденштайн: В Європейській комісії дедалі частіше лунають критичні зауваження на адресу її президентства — не тільки з боку політичних екстремістів, але й з боку частини центристів. Але, знаєте, всі при цьому розуміють, що альтернативи насправді немає. Ось чому обидва майбутні голосування про недовіру навряд чи спрацюють.

— Одні називають Урсулу фон дер Ляєн «сильним голосом Європи у світі» і послідовною лобісткою інтересів України в Європі. Інші кажуть, що їй бракує впертості, щоб доводити важливі ініціативи до кінця. Які сильні й слабкі сторони фон дер Ляєн як політика ви можете назвати?

— Я б сказав, що її головна сила — це сила її переконань і неймовірна працьовитість. 

‍Її часто називають трудоголіком. Про це красномовно свідчить той факт, що вона навіть облаштувала готельний номер на 13-му поверсі будівлі Комісії в Брюсселі під офіс

Звичайно, деяким це не подобається. Хтось не любить сильних президентів Комісії, ще хтось — сильних жінок. Її також критикували за те, що вона не приділяла достатньо уваги певним проєктам, хоча зазвичай це були випадки, коли обставини були проти неї.

Найкращим прикладом є «Європейський Зелений Курс» — зусилля, спрямовані на збалансування економічної конкурентоспроможності Європи та боротьби зі зміною клімату. Протягом багатьох років маятник настроїв схилявся на бік порятунку планети, але цей момент минув. Зараз вона просто не може реалізувати всі елементи «Зеленого курсу», які відстоювала на початку свого другого терміну. 

‍— Незважаючи на те, що вотум недовіри не був ухвалений влітку, він вказує на серйозні розбіжності в Європарламенті. Як ви оцінюєте здатність фон дер Ляєн зберігати підтримку різних політичних груп у її другому терміні?

— Саме той факт, що її найзапекліші критики походять з крайніх лівих і крайніх правих сил, насправді гарантує її виживання. Ліві не хочуть голосувати разом з правими — і навпаки. До того ж справді існує відчуття, що ніхто інший не зміг би виконувати цю роботу краще за неї, навіть на думку її критиків.

Якщо подивитися на їхні власні критерії, зокрема щодо соціального законодавства, екологічної політики, поваги до держав-членів тощо — я просто не можу уявити нікого іншого, хто міг би виконувати цю роль

І її критики теж це знають, особливо ті, хто перебуває в політичному центрі і може бути незадоволений її стилем або деякими її рішеннями. Але зрештою навіть вони це визнають.

— Як вважаєте, чи здатна Урсула фон дер Ляєн адаптувати свою політику, щоб задовольнити вимоги як центристських, так і правих партій, зберігаючи при цьому єдність ЄС?

‍— Ні, так не можна — бо неможливо задовольнити всіх. Але якщо подивитися на національну політику, то там ситуація така сама: жоден глава уряду не може задовольнити всіх виборців. Тому вона змушена покладатися на коаліцію сил, що займають центристську позицію.

Навіть у межах цієї коаліції надзвичайно складно підтримувати консенсус, це вимагає постійних компромісів. І саме тут її сила — та її робоча дисципліна — відіграють позитивну роль. Аби йти на компроміси, потрібно бути сильною і мати тверді переконання. Водночас потрібно неймовірно багато працювати й взаємодіяти з величезною кількістю осіб, які приймають рішення.

Щиро переконаний, що вона зараз найкраща людина для цієї роботи.

Праві сили посилають сигнал 

— З огляду на зростання впливу правих партій у Європарламенті, як ви оцінюєте їхній вплив на політичний курс ЄС? Чи можуть вони змінити баланс сил у Європейській народній партії (EPP)?

— Під керівництвом Манфреда Вебера Європейська народна партія іноді приймала голоси від крайніх правих, що дозволило їм сформувати більшість, яка виходила за межі класичної центристської коаліції: ЄНП, лібералів, соціал-демократів і зелених. Наприклад, щодо деяких положень «Зеленого курсу» ЄНП відмовилася слідувати за фон дер Ляєн і зуміла підштовхнути Комісію до більш правоцентристських, профермерських позицій.

Але щодо великих стратегічних питань (європейської оборони, підтримки України, глобальних торговельних угод), то вона повністю узгоджує свою позицію з ЄНП. У цих питаннях її проблеми зазвичай виникають з боку лівих, особливо соціалістів і зелених. Одним з прикладів є її рішуча реакція на ситуацію в Ізраїлі та Газі (мається на увазі її підтримка Ізраїлю після нападу ХАМАС в 2023 — Авт.), яку багато членів ЄС, соціалісти й зелені вважали поспішною й однобокою на користь Ізраїлю.

Тож так, ЄНП вплинула на її програму в дечому, але щодо стратегічних питань — вона і без того залишається близькою до їхніх поглядів.

— Враховуючи підтримку правими партіями вотумів недовіри проти фон дер Ляєн, чи можна стверджувати, що їхня мета — не лише змінити керівництво, а й вплинути на загальний курс ЄС?

‍— Так, вони намагаються. Намагаються досягти деяких тактичних успіхів, зібравши велику кількість голосів для висловлення недовіри Урсулі фон дер Ляєн. Вони знають, що, ймовірно, не виграють ці голосування, але суть в тому, щоб послати сигнал.

Якщо подивитися на риторику Віктора Орбана, стає очевидним: Брюссель — це його ворог, а ніхто не уособлює Брюссель більше, ніж Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії. Звичайно, є й інші впливові фігури — президент Парламенту, президент Ради або Кая Каллас як високий представник з питань зовнішньої політики. Але фон дер Ляєн є найвпливовішою.

Тому вона стає символом європейської адміністрації, інституцій ЄС, які, на думку Орбана, стали занадто потужними і штовхнули Європу в неправильному напрямку. Ось чому він разом з «Патріотами за Європу» (англ. Patriots for Europe, PFE — ультраправа політична група у Європарламенті, — Авт.) та іншими правими силами хоче публічно атакувати її — і через неї атакувати інституції ЄС. 

Вони хочуть перетворити це на велике політичне шоу

‍— Угорщина під керівництвом Орбана не раз блокувала ініціативи ЄС, зокрема щодо санкцій проти РФ. Як ви оцінюєте таку поведінку Орбана і її вплив на авторитет Урсули фон дер Ляєн?

‍— Віктор Орбан фактично став на бік Путіна — він ніколи цього не визнає, але це правда. Він вірить, що майбутнє належить диктаторам, хоче підтримувати з ними добрі стосунки і, зрештою, сам хоче стати диктатором. Він може навіть програти наступні вибори, але це все одно його світогляд.

Він відкидає все, за що виступає ЄС: спільний суверенітет, сильні брюссельські інституції, голосування більшістю голосів у Раді. Він також рішуче виступав проти членства України в ЄС. У найближчі тижні Рада може спробувати обійти угорське вето щодо санкцій проти Росії. 

Зараз не тільки брюссельські інституції, а й більшість держав-членів ЄС ситі ним по горло і активно шукають способи обійти Угорщину — а іноді й Угорщину та Словаччину разом

Це велика зміна. Раніше держави-члени не любили Орбана, але рідко атакували його відкрито. Тепер вони це роблять — Польща, країни Балтії, Північні країни, іноді навіть Німеччина. Тому Орбан відчуває себе загнаним у кут. Він продовжує зображати Брюссель як ворога, а держави-члени як «хороших хлопців», але насправді більшість урядів відкрито виступає проти нього. Його запасний варіант — поставити під сумнів їхню легітимність, називаючи їх елітою, глобалістами, які більше не представляють свій народ. Але вони були обрані демократичним шляхом, тож це ставить його в скрутне становище.

— Фон дер Ляєн публічно підтримує ідею скасування обов’язкового консенсусу для голосування у ЄС у деяких сферах. Чи можна вважати цей крок радикальним і ризикованим саме для її політичної кар’єри?

— Ні, бо вона не є головним рушієм цього процесу. І вона дуже мудро робить, що не є ним, адже це лише посилило б стереотип про неї як про жадібну до влади єврократку, яка обмежує права держав-членів. Не забуваймо, що в питанні голосування більшістю за дійсно вирішальні питання є й інші держави-члени, які вагаються.

Тому набагато краще, якщо інша впливова фігура в Брюсселі, в даному випадку Президент Європейської Ради Антоніу Кошта, візьме на себе цю ініціативу, а інші держави-члени її підтримають. Таким чином це стане питанням політичної суті, а не ініціативою однієї людини, яка постійно просуває цю ідею. Щиро кажучи, не думаю, що питання голосування більшістю матиме негативний вплив на її кар'єру.

Дезінформація в ЄС: хто здатен протидіяти?

‍— Як ви оцінюєте роль дезінформації у політичних процесах ЄС, зокрема в кампаніях проти фон дер Ляєн?

‍— Її вплив досить великий. Маю на увазі, що Росія робить все можливе, щоб посилити напруженість у європейській політиці — як у державах-членах, так і в брюссельській бульбашці. Погане зображення Урсули фон дер Ляєн є частиною цього розпалювання конфліктів. І звичайно, російська дезінформація та пропаганда націлені на фон дер Ляєн, тому що вона була і є активною в питаннях, які стосуються України — вона є їхнім природним ворогом.

Росія завжди намагається посилити політичну напругу й конфлікти всередині Європейського Союзу. Це ідеально вписується в її плани.

Разом з тим зазначу, що люди висловлюють євроскептичні ідеї, критикують фон дер Ляєн або Україну не тільки тому, що їм платить Кремль. Іноді вони справді переконані в цьому. Тому я був би обережним, трактуючи кожну критику як російську дезінформацію або стверджуючи, що хтось перебуває на зарплаті у Путіна.

Ми маємо боротися з цією критикою за допомогою політичних аргументів, а не лише вказуючи пальцем. Чому? Тому що існує загальне відчуття незадоволення: відчуття, що справи йдуть у неправильному напрямі, що розподіл багатства є несправедливим, що Європа не генерує достатнього зростання, що занадто багато витрачається на озброєння і занадто мало на соціальні видатки тощо.

Ці почуття є реальними. Росія намагається їх використати для посилення політичної напруги. Але правильний спосіб протидіяти цій критиці — це політичні заходи, а не лише звинувачення когось у тому, що він отримує гроші від Москви.

— Чи достатньо активно ЄС реагує на загрози дезінформації з боку третіх країн? Які кроки слід вжити для посилення захисту інформаційного простору ЄС?

— Національні уряди та Європейський Союз не повинні безпосередньо наймати людей для боротьби з дезінформацією. Натомість — фінансувати проєкти підтримки й розвитку громадянського суспільства. Наприклад, журналістів-розслідувачів, які викривають мережі російського впливу. 

Звичайно, уряди повинні використовувати свої розвідувальні служби для виявлення операцій впливу. Але основна реакція вільного суспільства на авторитарні загрози (в інформаційній сфері, соціальних мережах або економіці) має надходити від громадянського суспільства. Це означає фонди, політичні партії, аналітичні центри, асоціації, університети, ЗМІ.

Сама Україна досягла надзвичайного успіху в протидії російській дезінформації з перших років після незаконної анексії Криму й окупації Донбасу в 2014 році. Саме українське громадянське суспільство відреагувало — і набагато швидше, ніж влада. Те саме має бути і в Європейському Союзі. Уряди повинні фінансувати й підтримувати громадянське суспільство, але фактичну роботу — виконувати громадяни.

Євроінтеграція України: все тільки починається

— У своїй промові про стан Євросоюзу («State of the Union») Урсула фон дер Ляєн підкреслила важливість інтеграції України до ЄС. Як ви оцінюєте роль президентки Єврокомісії у цьому процесі?

— Вона встановлює конкретні цілі, орієнтири на шляху України до членства в ЄС. І це не тільки її особиста ініціатива, а ініціатива всієї Єврокомісії. Вона виконує волю держав-членів у Раді, але все ще має багато справ, якими керує самостійно.

Допомога ЄС Україні, зокрема, військова підтримка, оскільки вона фінансується ЄС, — є величезним успіхом для Урсули фон дер Ляєн особисто, тому що вона вклала в це дійсно багато енергії. Те саме стосується шляху України до членства. Але зрештою рішення прийматимуть держави-члени, а не Європейська комісія чи фон дер Ляєн особисто.

— Чи вважаєте, що Україна може стати членом ЄС до 2030 року?

— Таким є план. Я б не сказав, що це неможливо, але ЄС має напрочуд неоднозначний досвід встановлення конкретної дати до успішного завершення всіх розділів переговорів і до повного впровадження всього необхідного законодавства в країні, що приєднується.

Україні є над чим працювати — не в плані прийняття законодавства, яке здебільшого вже готове, а в плані його впровадження, зокрема посилення боротьби з корупцією та верховенства права. Цей рік приніс деякі невдачі, які, безумовно, не сприяли прискоренню процесу вступу України до ЄС. Але Україна має потенціал для подолання цих викликів.

Ми розмовляємо про те, як працює машина ненависті, хто на ній заробляє і що робити, щоб їй протидіяти.

Слова, яких ніколи не було

Єжи Вуйчик: Почнемо з найважливішого. Чи почуваєтеся ви сьогодні в Польщі в безпеці?

Наталія Панченко: На жаль, не почуваюся настільки безпечно, як раніше. Після кожної хвилі дезінформації я бачу, як дедалі більше людей починають вірити у фальшиві повідомлення й переносять це у повсякденне життя. Спочатку були коментарі в інтернеті, потім дзвінки, а з часом — вже неприємні ситуації на вулиці. У таких умовах почуття безпеки зникає.

Найважче те, що загрози почали торкатися також моєї родини. Це показує, що пропаганда не закінчується в мережі — вона має дуже реальні, болючі наслідки в житті реальному. Ось чому я вирішила говорити про це голосно. 

Це вже не проблема однієї людини, а сигнал, що дезінформація вражає всю нашу спільноту

— Що в цій ситуації можуть зробити звичайні люди? Як не піддатися маніпуляціям і не підзаправляти цю машину ненависті?

— Кожен з нас має великий вплив на публічний простір. Від наших щоденних рішень — чи перевіряємо ми джерела, чи поширюємо неперевірені матеріали під впливом емоцій — залежить, чи буде поширюватися дезінформація. І саме ми, дорослі, відповідальні за передачу цих знань дітям.

Тому як мама я сьогодні звертаюся до польських батьків, до матерів і тат. Всім нам важливо, щоб наші діти могли жити в безпеці. Від вас залежить, якими будуть ваші діти. Будь ласка, не піддавайтеся маніпуляціям. Перевіряйте джерела, звертайтеся до першоджерел і повних матеріалів (бо фрази, вирвані з контексту, часто несуть протилежний сенс до того, що дійсно було сказано — Ред.), не поширюйте інсинуацій і не додавайте злих, агресивних коментарів.

Якщо ви натрапите на контент, який раптово «підсилює» емоції — гнів, страх, обурення — у 99% випадків це сигнал, що хтось навмисно його підготував — саме для того, щоб вас зачепити, посварити з кимось

Зупиніться на хвилину, перевірте, звідки походить інформація, хто є її автором, чи є незалежні підтвердження. Не дайте собою керувати.

Давайте разом дбати про безпеку — нашу і наших дітей. Навчаймо їх розпізнавати маніпуляції, розмовляймо про дезінформацію, навчаймо критичного мислення. Тільки разом — спокійно, уважно й солідарно — ми можемо захистити наші родини від брехні й ненависті.

— Пояснімо на вашому прикладі, як працює дезінформація. Того ж дня, коли російські дрони порушили повітряний простір Польщі, в мережі розпочалася скоординована кампанія дезінформації. Її елементом став сфабрикований діпфейк з вашою участю, в якому ви нібито ображаєте поляків. Як виглядала ця маніпуляція і чому вона виглядала для багатьох правдоподібною?

— Це було зроблено простим способом: використано фрагмент старого інтерв'ю, яке я давала українською мовою, а потім накладено на нього голос, згенерований штучним інтелектом, — але вже польською мовою. 

Цей голос вимовляв слова, яких я ніколи ніде не говорила

Для людей, які мене знають, фейк є очевидним — інтонація не моя, а рухи губ не завжди збігаються з текстом. Однак, для когось, хто ніколи раніше мене не бачив і не чув, це виглядало досить правдоподібно. Хтось, хто підробив цей фейк, найімовірніше, також налаштував рекламу цього відео, завдяки чому за кілька годин ролик вже мав понад 100 тисяч переглядів.

Ці записи були проаналізовані організаціями Demagog і NASK. Обидві установи однозначно підтвердили, що ми маємо справу з підробкою, фальшивкою, дипфейком. Але якщо експерти й журналісти можуть розпізнати маніпуляцію, то звичайні глядачі — особливо ті, хто ніколи раніше не стикався зі мною — не можуть відрізнити такий фейк від справжнього висловлювання.

Тому сьогодні особливо важливо навчати суспільство критично ставитися до контенту в інтернеті. В епоху штучного інтелекту ми повинні вміти перевіряти джерела і не давати себе обдурити сфабрикованими матеріалами.

— Остання хвиля антиукраїнських атак була надзвичайно жорстокою. Як працює цей механізм? Чим він відрізняється від того, що ми бачили в 2015-2016 роках?

— Російська пропаганда діє в Польщі вже багато років — подібні кампанії ми спостерігали вже в 2015-2016 роках. Однак сьогодні їх відрізняє масштаб і інтенсивність. Кількість дипфейків, сфабрикованих матеріалів і маніпуляцій в мережі є величезною, і щодня десятки тисяч тролів працюють над тим, щоб роз'єднати поляків і українців. На жаль, до цієї нарації приєднуються не тільки випадкові користувачі інтернету, але й політики, які, повторюючи російські меседжі, стають учасниками цієї дезінформаційної боротьби. А якщо подібний контент висловлює політик, для багатьох людей це звучить як правда, що ще більше підсилює ефективність пропаганди.

Вся дезінформаційна машина працює, як єдиний механізм — саме це робить її такою ефективною. Одні створюють графіку, інші готують дипфейки й маніпулятивні записи, треті поширюють їх в інтернеті й засипають сотнями тисяч коментарів і лайків. В результаті виникає ефект «сніжної кулі»: контенту настільки багато, що звичайний споживач втрачає пильність і починає вірити, адже якщо так багато людей про це говорять, то це може бути правдою.

— Критики закидають, що ваші гострі висловлювання самі стають паливом для пропаганди. 

— В цьому і полягає мистецтво дезінформації — щоб стати її жертвою, навіть не потрібно нічого говорити

Якщо хтось вибере вас за ціль, кожною вашою заявою можна маніпулювати, а якщо бракує матеріалу — завжди можна створити дипфейк.

Нещодавно я стала жертвою кампанії, в якій мені приписали цитати, яких я не виголошувала. Моє попередження про те, що нацьковування поляків на українців може вийти з-під контролю, було порізане, перекручене й представлене як погроза полякам. Підкреслю, що я говорила про це українською мовою, на українському телебаченні, до українських глядачів — тому саме твердження, нібито я погрожувала полякам на українському телебаченні, є абсурдом.

Виявилося, що перші публікації на цю тему з'явилися 5 лютого на російських вебсайтах, а вже наступного дня — польською мовою в соціальних мережах, і цю тему відразу підхопили польські політики, зокрема Гжегож Браун і колишній прем'єр-міністр Лешек Міллер. Це показує, що від самого початку в цю кампанію були залучені політики, які своєю участю надали їй розголосу й авторитетності.

Хочу чітко підкреслити: я ніколи не погрожувала полякам

Приписування мені таких слів є елементом свідомої маніпуляції та прикладом класичної дезінформації.

Згодом ця дезінформаційна нарація проникла також до частини традиційних ЗМІ. На щастя, редакції основних ЗМІ, такі як Onet, Wyborcza чи найбільші телеканали, відразу перевірили інформацію і повідомили, що це маніпуляція. Однак, у соцмережах та на анонімних порталах наратив пішов жити своїм життям, досягаючи аудиторії в тисячі людей.

Сьогодні ми бачимо, що це не зупинилося — з кожним новим інцидентом у Польщі з’являються тисячі тролів, які поширюють фальшивий контент, вставляють мої фотографії з доданими цитатами і звинувачують всю українську громаду. Це класичний механізм пропаганди: створюється штучний ворог і використовується для залякування людей. На жаль, за армією тролів йдуть і звичайні користувачі інтернету, які повірили в ці наративи і починають погрожувати, ображати або навіть атакувати українців — як дорослих, так і дітей.

Розбити дезінформаційну машину

— Наскільки польське суспільство є стійким до цієї машини? І чому ці, часто прості, гасла так легко сприймаються?

— Цільовою аудиторією таких атак є насамперед польське суспільство. Йдеться про те, щоб якомога більше людей повірили, що Україна і українці є злими, що вони шкодять Польщі — щоб посіяти ворожнечу між нашими народами.

Українці мають справу з російською пропагандою вже багато років, тому, на мою думку, вони набагато стійкіші до фейків

Вони вміють розпізнавати маніпуляції, називати їх по імені й викривати. Натомість польське суспільство до цього менш підготовлене, а тому значно більш вразливе до неправдивої або фальшивої інформації, поширюваної в межах скоординованих дезінформаційних кампаній.

Проблема також полягає в тому, що для частини польської політичної сцени це ідеологічна боротьба. У польському парламенті діють відкрито антиукраїнські партії, і саме вони використовують хвилі дезінформації для своїх цілей. Замість того, щоб викривати їх, вони підсилюють їх і будують на них свою політичну нарацію.

Меседжі російської пропаганди дуже прості, але, на жаль, надзвичайно ефективні. Повторювані знову й знову, вони проникають у свідомість багатьох людей, які часто навіть не усвідомлюють, що це елемент дезінформації. Наведу найпопулярніші гасла:

«Це не наша війна» — ключовий наратив Кремля, покликаний переконати поляків, що підтримка України не має сенсу. Його мета — відвернути увагу від реальної загрози з боку Росії та знехтувати солідарністю з українцями.

«Українці живуть у Польщі на соцдопомозі» — міф, повністю відірваний від фактів. Абсолютна більшість українців у Польщі важко працюють і самостійно себе забезпечують.

«Українці їздять на дорогих автомобілях» — наратив, який апелює до емоцій і заздрості. Так, існує невелика група заможних людей, які мають дорогі автомобілі, але це явна меншість. Більшість українців у Польщі важко працює, щоб забезпечити собі та своїм сім’ям існування.

«Невдячні українці» та «Українці забирають роботу у поляків» — повідомлення, що мають викликати почуття образи й ворожості. Вони натякають, що українці не виявляють вдячності за надану допомогу, а крім того, забирають у поляків робочі місця. Насправді більшість українців займаються професіями, на які в Польщі бракує робочої сили, заповнюючи прогалини на ринку праці.

— Оскільки про це дискутують вже роками, що ще можна зробити? Як реально з цим боротися?

— По-перше, уряд повинен почати ставитися до загрози дезінформації набагато серйозніше. Я думаю, що тільки тоді, коли на Польщу впали російські дрони й паралельно розпочалася величезна кампанія дезінформації — про що говорили прем'єр-міністр і міністри, закликаючи людей не вірити пропаганді — влада вперше чітко усвідомила, наскільки потужним інструментом може бути дезінформація і наскільки ефективно вона може керувати громадською думкою.

По-друге, держава повинна створити власні команди для боротьби з кампаніями дезінформації. Звичайно, в Польщі існують установи, які займаються цією темою, наприклад NASK або неурядові організації. Вони вміють виявляти маніпуляції, аналізувати їх і проводити перевірку фактів, тобто показувати, де ми маємо справу з фальшивим контентом. Проблема, однак, полягає в тому, що бракує інституцій, які могли б реально розбити всю дезінформаційну машину: нейтралізувати ботоферми, спростовувати їхні наративи й ефективно протидіяти їм. Сьогодні ці дії є занадто слабкими, щоб протистояти масштабам загрози.

І нарешті — ключовим є підхід до контенту. Що довше я досліджую явище дезінформації, то більше переконуюся, що єдиний спосіб її подолати — це виробляти в кілька разів більше правдивого, достовірного контенту, ніж фейків і маніпуляцій. Наразі в цій сфері ми програємо.

Уряд повинен підійти до цього виклику системно: створити нові інституції, які будуть здатні ефективно боротися з ботофермами, дипфейками й іншими інструментами маніпуляцій. І водночас будувати й послідовно посилювати власні наративи — такі, що будуть досягати суспільства і робити його стійким до впливу пропаганди.