Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційності для отримання додаткової інформації.
УподобанняЗаперечуватиПриймати
повернутися
Ексклюзив

Блоги

20
хв

Рік невідомого

Для українського успіху — й нашого спільного успіху — нам потрібно посилювати вплив і взаємодію й обмежувати можливості авторитарних режимів, які загрожують нашій спільній свободі й надбанням

Віталій Портников

Що чекає на Україну у 2025? Фото: Francisco Seco/Associated Press/East News

‍

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Багато хто сприймає 2025 рік як час, коли «все має закінчитися» — принаймні, російско-українська війна, зупинки якої емоційно обіцяв під час своєї передвиборчої кампанії новий президент Сполучених Штатів Дональд Трамп. Однак зміна влади у США — це тільки верхівка айсберга змін, на які нам варто звернути увагу.

Впевнено сказати, що російсько-українська війна дійсно завершиться у 2025 році, сьогодні не зможе ніхто

Адже для цього потрібно не тільки бажання Трампа або навіть згода українського президента Володимира Зеленського. Для цього потрібно, щоб війну бажав закінчити Путін і щоб у нового американського президента були важелі тиску на його російського колегу — звісно ж, більш серйозні, ніж у попередньої адміністрації. 

Для закінчення війни недостатньо бажання Трампа та згода Зеленського, має бути ще бажання Путіна. Фото: JOSH EDELSON/AFP/East News

Однак якими є це важелі, сьогодні не знає ніхто — і насамперед сам Трамп, який, схоже, збирається домовитися із російськім очільником. Або вже не збирається? Адже останнім часом впевненості у голосі Трампа, коли він розмірковує про завершення російсько-української війни, явно бракує…

Й залишається сподіватися навіть не на те, що новий господар Овального кабінету знає щось таке, про що іншим нічого не відомо, а на те, що згодом він зможе адекватно оцінити рівень викликів, повʼязаних із російсько-українською війною

Ще один важливий виклик для цивілізованого світу — «гібридні війни» Росії і Китаю. Коли у 2016 році обговорювали ймовірне втручання Москви у президентські вибори у Сполучених Штатах, мова йшла насамперед про «хакерські атаки» й «злив» інформації. 

Але сьогодні — і це наочно продемонстрували президентські вибори у Румунії — на місце хакерів прийшли менеджери соціальних мереж і засновники месенджерів. І ця нова технологія обробки потенційного виборця загрожує багатьом суспільствам, де громадяни голосують не за власні погляди, а за власні емоції — і відкривають широкі шляхи пройдисвітам, серед яких чимало справжніх агентів впливу Москви. 

Й, до речі, якщо уявити собі, що 2025 рік дійсно стане роком «заморозки» російсько-української війни й відкриє дорогу до проведення виборів в Україні, це може стати проблемою і для українського суспільства. Принаймні, я впевнений, що у російській столиці вже зараз готуються до такого повороту подій. 

Ну, а якщо російсько-українська війна продовжиться із тією ж силою ескалації? Що ж, у цьому разі це може призвести не тільки до проблем в самій Україні, але й до розростання конфлікту

Мені здається, не потрібно вже доводити, що Москва і Пекін використовують протистояння в Європі для послаблення впливу Сполучених Штатів, розʼєднання Заходу й посилення впливу авторитарних режимів у світовій політиці та економіці. Й ця тенденція буде тільки посилюватися, якщо демократичні країни не будуть готові відповісти на виклик. 

Портников: зміна влади у США — це тільки верхівка айсберга змін, на які нам варто звернути увагу. Фото: LUDOVIC MARIN/AFP/East News

Але тепер інструментарій відповіді буде залежати від позиції нової американської адміністрації й від того, як швидко ця позиція буде сформульована. У будь-якому разі нам доведеться кілька місяців зачекати, щоб зрозуміти, як збирається діяти «реальний Дональд Трамп» — а не той, з передвиборчих мітингів. Між тим Путін і Сі Цзіньпін чекати не будуть…

Це не означає, звичайно, що в політичному процесі не може бути «лебедів» — чорних чи білих — які змінять все буквально за кілька днів, як це було, скажімо, із принизливим крахом диктатури Башара Асада у Сирії

Але цей крах має бути й уроком того, як важливо наполегливо готуватися до успіху, щоб не пропустити свій час і як важливо зберігати підтримку союзників, від яких ти залежиш. Адже союзники сирійських повстанців, фактично запертих в одній невеличкій провінції Сирії, за останні роки тільки нарощували свій вплив в регіоні, в той час як союзники Асада — Росія, Іран і «Хезболла» — тільки втрачали. 

Отже, для українського успіху — й нашого спільного успіху — нам потрібно посилювати вплив і взаємодію й обмежувати можливості авторитарних режимів, які загрожують нашій спільній свободі й надбанням. Й не варто вважати, що це не може бути шляхом до швидкого успіху — досвід Сирії якраз демонструє, що, може, потрібно тільки правильно розрахувати свої сили і досягти мети у слушний час. 

Дата публікації:
27.12.2024
No items found.
Стратегічний партнер
Російська агресія
Майбутнє
Вибори
Перемовини
Трамп
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.
Віталій Портников
Львів | Київ

Український публіцист, письменник і відомий журналіст, який більше 30 років працює у демократичних медіа Центральної та Східної Європи. Є автором сотень аналітичних статей в українських, білоруських, польських, російських, ізраїльських, балтійських засобах масової інформації. Є ведучим на телеканалі «Еспресо», має свій канал YouTube, а також співпрацює з українською та російською службами Радіо Свобода. У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору. Зараз вона виходить зі Львова як спільний проєкт Радіо Свобода, «Настоящего времени» та телеканалу «Еспресо». 

‍

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Блоги

Її подорож почалася у 2014 році, коли вона приїхала з Криму. У її рідному місті зникав знайомий їй безпечний світ. Для маленької дівчинки анексія і переїзд були не геополітикою, а раптовою втратою всього звичного: дому, школи, мови. Вона потрапила до Варшави — міста, яке приваблює, але рідко коли відразу пригортає.

Сьогодні, ще не досягнувши двадцяти років, вона є обличчям покоління, що дорослішає в хаосі. Між війною і миром, між вірусними відео на TikTok і мудрою промовою на TEDx. 

Все почалося з простої, дитячої інтуїції: світ можна змінювати, починаючи з малих, портативних, щоденних речей. Рюкзак став для неї символом — подорожі, навчання, обміну, звичайної людської солідарності. Рух, який вона створила, об’єднує учнів і вчителів. Звучить наївно лише для тих, хто ніколи не бачив на власні очі, як така спільнота може творити дива.

Кіра розповідає про себе без зайвого пафосу. Замість романтизувати свій активізм, згадує про п’ятнадцять будильників, які встановлює щоранку, про відповіді на листи в переповненому метро, про те, що продуктивність — це не талант, а чиста впертість. У ній поєднується етос активістів старої школи — віра в те, що просто треба робити — із сучасним вмінням будувати наратив, який знаходить відгук у її покоління.

Для неї «бути українкою в Польщі» — не етикетка, а щоденна практика. Коли вона розповідає про переїзд з Криму, то підсумовує це з холодною зрілістю: «Просто треба було почати все спочатку. Я тоді не знала, що таке еміграція. Сьогодні знаю, що це процес, який ніколи не закінчується». Цю зрілість чути і в її виступах — вони спокійні, продумані, без претензій, але й без комплексів.

Коли її номінували на звання «Варшав'янки Року-2025», в інтернеті закипіло. Не тому, що вона зробила щось суперечливе — навпаки.

Вона стала дзеркалом, в якому частина поляків побачила власний страх перед іншістю. Хвиля хейту, що захлиснула соціальні мережі, виявила темну сторону суспільства, яке ще нещодавно пишалося своєю солідарністю

Кіра не відповіла гнівом. Вона просто продовжує робити свою справу. Не вступає в безплідні суперечки про те, хто є «справжньою варшав'янкою», бо знає, що приналежність вимірюється вчинками, а не місцем народження.

Її рух триває: школи обмінюються досвідом, діти вчаться говорити про свої емоції, а волонтери доставляють рюкзаки з допомогою туди, де вона найпотрібніша. Це не іміджева кампанія, а тиха праця щоденної доброти.

Кіра — не «інфлюєнсерка добра», а людина, яка сприймає дію як подих. Її активізм випливає не з підручникової ідеології, а з емпатії. Вона розуміє, що державні кордони занадто тісні для людської вразливості. Що поняття «дому» можна розширити. І що солідарність — це щоденний вибір тих, хто обрав бачити по той бік людину. 

Якби Варшава мала своє сумління, воно виглядало б приблизно, як вона: молоде, вперте, іноді втомлене, але з глибокою вірою в те, що майбутнє — це не нагорода, а відповідальність.

Кіро, я теж не звідси, але так само, як і ти — я у себе. Вище голову, я голосую за тебе.

20
хв

Кіра: неймовірна дівчина з рюкзаком

Єжи Вуйцік

Блоги

Протягом перших двох місяців перебування в Польщі я вивчила лише кілька слів і три фрази: «dzień dobry» (добрий день), «dziękuję» (дякую) і «do widzenia» (до побачення). Мені просто не потрібно було більше; я планувала повернутися додому. Я почала вивчати мову лише тоді, коли у моєї дитини з'явились проблеми в школі. Без мови я відчувала себе беззахисною.

Мова — це дійсно зброя. Знаючи її, ти можеш подати скаргу, пояснити, розповісти, що сталося і чому. Якщо ти погано знаєш мову, завжди можеш почути у відповідь: «Ви щось неправильно зрозуміли».

Думаю, що українки за кордоном, які погано знають іноземну мову, дійсно не захищаються, коли стикаються з переслідуванням у громадському транспорті. Вони намагаються відійти від людини, яка їх штовхає або провокує. Вони мовчать, бо розуміють, що в будь-якій конфліктній ситуації за кордоном «свій» спочатку стане на бік «свого». Українка автоматично опиняється у невигідному становищі.

І саме ця беззахисність має вирішальне значення. Протягом останнього тижня в інтернеті поширилася новина про вчинок Зенобії. Зенобія Жачек — полька, яка заступилася за українку — захистила її словесно, за що нападник розбив їй носа головою.

У мережі цю історію одразу підхопили: ось хоробра полька стала на захист українки. Мене більше дивує те, що вона була єдиною, хто це зробив. Бо для мене це була б звичайна, інтуїтивна реакція.

Ситуація виглядала так: у автобусі напівголий поляк кричав на українку. Зенобія Жачек в інтерв'ю сказала, що «він постійно кричав на літню жінку одне й те саме: про бандерівців, УПА, Волинь, про те, що українці повинні виїхати з Польщі, і багато інших ганебних речей». Тобто він відкрито провокував.

А українка... мовчала. Сиділа і слухала. Не відповідала, не вступала в діалог. І, на мою думку, саме це стало ключовим. Пані Зенобія побачила в ній беззахисність. 

Кожна людина, яка має совість, яка відчуває емпатію, в такій ситуації повинна захищати слабшого — як маленьку дитину. Бо ця жінка перебуває в чужій країні, не вдома. Я думаю, що якби українка відповіла агресивно, вступила в суперечку, закричала, все могло б скластися інакше. Можливо, пані Зенобія також втрутилася б, але іншим чином — скажімо, сказала б обом: «Заспокойтеся». 

У жодному разі не хочу применшувати вчинок цієї жінки. Я їй надзвичайно вдячна, і пишу не стільки про неї, скільки про інших. Я не вважаю те, що вона зробила, подвигом у буквальному розумінні цього слова. Заступитися за іншого — це нормальна реакція здорової людини: захищати невинного.

Це так, ніби я йду вулицею і бачу, що дитина мучить кошеня. Чи маю я пройти повз, бо «це не моя дитина» і «я не маю права її сварити»? Ні. Бо кошеня беззахисне. І саме тому я мушу втрутитися. Навіть якщо потім мама цієї дитини почне мене звинувачувати, повчати про «права», і навіть якщо знайдеться хтось, хто скаже, що «я травматично вплинула на його психіку» (за що можна отримати штраф) — я все одно втрутилася б. Бо мовчання в таких випадках гірше. Мене мучила б совість, а дитина не отримала б важливого уроку емпатії.

20
хв

Коли мовчання є найгіршим

Олена Клепа

Може вас зацікавити ...

Майбутнє

Ексклюзив
20
хв

Знання — наш перший притулок

Суспільство

Ексклюзив
20
хв

Лист протесту польських жінок до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща

Блоги

Ексклюзив
20
хв

Яке майбутнє чекає на молодь у Польщі?

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress