Ексклюзив
20
хв

Трамп чи Гарріс: на чиєму боці симпатії української громади в США?

«Зараз змагання між Камалою Гарріс та Дональдом Трампом — це як підкидання монети. Тобто шанси рівні: 50 на 50», — цитує агенція Reuters Емі Волтер, редакторку позапартійного аналітичного бюлетеню Cook Political Report

Катерина Трифоненко

Кого підтримає українська громада на виборах США? Фото: Brendan Smialowski and ANDREW CABALLERO-REYNOLDS / AFP

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Остання статистика цього ж проєкту показує, що Гарріс трохи випереджає Трампа у шести з семи так званих swing states — штатах, що вагаються і за які відбувається основна боротьба претендентів на овальний кабінет. Йдеться про Аризону, Джорджію, Мічиган, Північну Кароліну, Пенсільванію і Вісконсин. Перевага Гарріс в цих штатах скромна — 48% проти 47% у Трампа, але прикметно те, що раніше в цих штатах здебільшого лідирував 45-й президент США.  

Американці українського походження становлять 1% населення Пенсильванії та 0,5% населення Мічигану. Голоси української громади теоретично можуть стати вирішальними у двобої Гарріс-Трамп. Що впливає на вподобання штатів, які вагаються, чому їхній вибір — найбільша інтрига президентських перегонів, за кого зазвичай голосують українці Америки і що останньої миті може змінити симпатії виборців?

Позитивний тренд Гарріс

Опитування останніх тижнів свідчать, що Гарріс здобуває декілька відсотків на тиждень, в той час, як Трамп залишається там само, де й був, коли ще Байден був кандидатом в президенти від демократів, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв:

—  Жодна з команд ще не показала нам повний кабінет — ані Харріс, ані Трамп чітко не вказали, хто в них буде міністром оборони, хто буде державним секретарем, хто буде радником з питання національної безпеки. Поки що це все перебуває на рівні наших здогадок. Ми також поки що не побачили повноцінної фінальної програми кожного з кандидатів, тобто, що і як буде робитися в зовнішній і внутрішній політиці.

То ж зараз ці опитування не вирішальні, а скоріше такі, що можуть вказати на певний тренд. Але тренд для Харріс дуже позитивний

Спершу основою цього тренду був хайп, продовжує Олександр Краєв, Гарріс почали підтримувати, бо вона просто молодший політик. Не треба забувати, що 66% американців, не зважаючи на політичні вподобання, підтримували те, щоб Байден знявся з перегонів, і вважали, що він застарий. Тут Гарріс абсолютно чисто зіграла на контрасті. Однак її рейтинги продовжують зростати і на це впливають вже інші чинники:

— Її ключовий наратив тримається на тому, що на відміну від хаотичного Трампа і на відміну від кризових часів Байдена — ковіду, війни і всього іншого, вона — більш стабільний і передбачуваний політик. Вона апелює до абсолютно базових речей для кожного американця: так, зараз дуже багато проблем, але наша основна ціль — не намагатися накинутися на якусь конкретну проблему і робити з цього величезний хайп, а наша задача — планомірно розвивати економіку, робити соціальну систему більш стабільною, більш інклюзивною, продовжувати вкладатися в інфраструктуру, в захист кордону, але в дуже людському форматі.

Оцей меседж стабільності, меседж прогнозованості власної політики — це те, що подобається незалежним виборцям
Гарріс і Трамп змагаються за голоси у штатах, які вагаються. Фото: Shutterstock

Штати, що вагаються

На відміну від України чи Польщі, де громадяни обирають президента прямим голосуванням і перемагає кандидат, який отримав більшість голосів, у США президента обирають штати, точніше їхні представники — колегія виборників. Кількість цих виборників різниться від штату до штату, всього їх 538 осіб. Щоб перемогти на виборах кандидату потрібно отримати 270 голосів виборників. 

У більшості штатів підтримка республіканців чи демократів — історично і традиційно зумовлена, пояснює професорка Шіппенбургського університету (штат Пенсильванія) Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Візьмемо наприклад Каліфорнію, Нью-Йорк, Вермонт, Орегон, де переважають демократи, або Техас і більшість південних штатів — там виборці республіканців. Але існує близько 6 американських «штатів, що вагаються», де виборці почергово голосують за кандидатів і від демократів, і від республіканців.

З 50 штатів США 6 — це не так вже й багато, але їхні голоси важливі

Разом у цих штатах, що вагаються, близько 90 голосів виборників. І вони можуть стати вирішальними, продовжує Елісон Дагнес (Alison Dagnes):

— Ці штати називають хиткими, тому що в них (і я живу в одному з них – у Пенсильванії) приблизно однакова кількість зареєстрованих демократів і республіканців.

Тож перемога однієї зі сторін вимагає чималих зусиль і навичок
Результати виборів залежатимуть від голосів семи штатів, які вагаються. Фото: Shutterstock

На президентських виборах 2024 року це також потребує енергії та ентузіазму. Коли балотувався президент Байден, цієї енергії та ентузіазму не вистачало. Тепер, коли віце-президент Гарріс зайняла його місце у верхній частині списку, новий подих запалу і очікування змістив імпульс на її користь. Саме тому Гарріс має вищі показники в штатах, що вагаються, ніж колишній президент Трамп. Але ще багато чого може статися до дня виборів. 

За оцінкою журналістів Newsweek, натепер як ключовий хиткий штат розглядають Мічиган, тамтешні голоси можуть визначити результати виборів загалом. Трамп із невеликою перевагою виграв у Мічигані у 2016 році (до цього в цьому штаті не підтримували республіканців із 1988 року), однак вже на виборах 2020 року Джо Байден повернув штат демократам.

Очевидно, що команда Трампа не буде так легко здаватися і вони ще поборються за ці штати, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв. Однак, виглядає так, що заміна в команді демократів сплутала Трампу попередні плани:

— Чудовий контент-аналіз нам дає зараз Fox News і One America Network, які чітко показують, що команда Трампа в пошуках. Вони не розуміють, за що хапатися. Бо в один день там Гарріс звинувачують в тому, що вона знищує американський капіталізм, тому що хоче заборонити пластикові трубочки для коктейлів. В інший день вони накопали, що її чоловік в часи коледжу був невірним своїй тодішній дівчині і ось це означає, за їхньою думкою, що Гарріс не вміє підбирати людей. Потім там була інформація про якісь її конфлікти всередині її прокурорської команди, мовляв, Гарріс дуже поганий бос.

І це все змінюється щодень. Вони зараз на етапі підбору аргументів і тем, якими зможуть боротися з Гарріс

Українська громада і її симпатії 

Коли ми говоримо про українців в Америці, це дуже різноманітна громада. І там є прихильники обидвох американських партій, зауважує керівник Українського конгресу Америки у Нью-Йорку Андрій Добрянський:

— Я думаю, що один з головних факторів — це є війна і це є в житті кожного українця. І ми багато чуємо від республіканців, які вже журяться, чи можуть вони голосувати за Трампа. Я можу сказати, що є республіканці українського походження, які відмовляються голосувати саме за Трампа. Але з іншого боку, є демократи, які б не голосували за Камалу Гарріс чи Тіма Волца — і це вже немає нічого спільного з війною, ці люди не вірять в їхню риторику і називають її комуністкою.

Для української громади, незалежно від штату проживання, важливо, які кроки на підтримку України пропонують кандидати в президенти США, продовжує Андрій Добрянський:

— Нещодавно вийшла платформа демократичної партії, там Україна згадана близько двадцяти разів. Нашого ворога згадали трохи менше, але вони згадали, що це ворог.

І я думаю, це те, що Камала Гарріс може показати українцям: слухайте, тут в нашому документі ви можете побачити, що ми підтримуємо Україну в таких і таких пунктах

Республіканці, на жаль, обмежили свою платформу. У них вона набагато коротша, ніж в демократів. І там Україна не згадана. Є згадка, що вони би хотіли бачити світовий мир, а не третю світову війну. Поза тим, декотрі українці мені показували, що вони знайшли в тім документі, де сказано, що республіканці будуть підтримувати збройні фірми тут в Америці і що це означає, що вони будуть підтримувати Україну. 

А втім, Андрій Добрянський вказує на ще одну деталь — Джей Ді Венс, потенційний віцепрезидент США в адміністрації Трампа, відмовився від зустрічей з українськими організаціями Огайо, його рідного штату, попри те, що там проживає доволі численна українська діаспора. Загалом же, резюмує Андрій Добрянський, не варто відділяти українців, що живуть у США від американського суспільства — їх хвилюють ті самі питання і симпатії, розділені як і по країні загалом — 50 на 50.  

І Гарріс, і Трамп визначились із кандидатами віцепрезидентів, однак не мають сформованої команди на інші посади. Фото: Shutterstock

Щодо цієї кампанії поки що немає статистики. Якщо аналізувати попередні вибори, то більше 63% українців, які проживають в США і мають можливість голосувати, проголосували за Трампа. Причому, що в 2016, що в 2020 цей показник був більше 60%, каже директор програми «Північна Америка» Української Призми Олександр Краєв: 

— Я не думаю, що щось радикально зміниться. Більшість українців голосують за Трампа не тому, що він такий класний, а тому що вони, в принципі, більше консервативних політичних поглядів і скоріше будуть голосувати за республіканського кандидата, ніж за демократа. З мого особистого досвіду, як на статистику на це посилатися не можна, але з нашого з колегами спілкування з діаспорянами виглядає так, що приклад того, що Трамп перший дав зброю, для них це — Трамп значно рішучіший, ніж демократи. Посилаються на його заяву, що він готовий бомбити Москву і Пекін, що він навпаки дав Україні більше грошей, ніж Байден. Тобто Трамп, політизувавши максимально тему України, зміг на цій політизованості також привести на свою сторону і українську громаду. 

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка. Пише про міжнародні відносини

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Це вже другий лист польських жінок до законодавців, що є логічним продовженням нещодавнього протесту проти вето президента Навроцького. Нагадаємо, що 25 серпня 2025 Кароль Навроцький наклав вето на законопроєкт, який мав продовжити тимчасовий захист українців на попередніх умовах. Президент наголосив, що не згоден, зокрема, з тим, щоб соцвиплати й безкоштовні медпослуги отримували непрацюючі біженці. Після цього понад три тисячі польських жінок виступили з протестом проти вето.

«Це рішення та супроводжуюча його риторика шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави… Солідарність не залежить від пори року й моди», — йшлося у листі, який підписали Данута Валенса, Йоланта Кваснєвська, Анна Коморовська, Яніна Охойська, Аґнєшка Голланд, Ольга Токарчук тощо.

Повний список тих, хто підписав лист, можна прочитати тут:

Цього разу, напередодні важливого голосування в Сенаті за новий законопроєкт, польські жінки нагадують: 

«Як співорганізатори й підписанти вищезгаданого листа ми почуваємося морально зобов'язаними висловити позицію цих тисяч громадянок і громадян — Панові Маршалку Сейму та Пані Маршалку Сенату, — впевнені в тому, що голос цих людей буде врахований під час обговорення законопроєкту та голосувань.

Керуючись змістом протестного листа, ми вважаємо, що законопроєкт має бути позбавлений політичних суперечок та цілей і має гарантувати сталість та незмінність зобов’язань Польщі щодо осіб, які тікають від пекла війни.

З цієї причини ми просимо відобразити ці очікування у законопроєкті та внести в нього насамперед наступні зміни:

1. Щодо права на соцдопомогу 800+ та «Добрий старт» — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не обумовлювати його фактичною трудовою зайнятістю батьків дитини.

2. Щодо доступу до послуг охорони здоров'я — запровадити норми, аналогічні до чинних досі, та не розрізняти обсяг послуг за національним походженням чи віком.

Ці зміни не потребують додаткового обґрунтування, крім наведеного в тексті протестного листа та 3069 підписів, якими він скріплений.

Ми впевнені, що Високий Сейм зможе вжити заходів для збереження репутації Республіки Польща та міцності її зобов’язань перед друзями».

20
хв

«Маємо гарантувати незмінність зобов’язань Польщі тим, хто тікає від пекла війни». Лист польок перед голосуванням у Сенаті

Sestry

«Західні країни мають вчитися в України збивати дрони» 


Марина Степаненко: Протягом останнього місяця Польща вже кілька разів фіксувала «випадкові» порушення свого повітряного простору російськими БпЛА. А в ніч на 10 вересня країна пережила безпрецедентну атаку двома десятками дронів. Якою була ваша перша реакція на ці провокації?

Андерс Пак Нільсен: Все виглядало дуже драматично, але водночас це була одна з тих ситуацій, коли потрібно зберігати спокій і чекати, поки з'являться факти, перш ніж робити висновки, що саме ти спостерігаєш. Спочатку, коли я стежив за подіями в режимі реального часу в соцмережах, справді здавалося, що на Польщу було скоєно напад.

Згодом стало зрозуміло, що це, ймовірно, провокація. Це цілком відповідає тому, що ми бачили раніше від Росії — різні способи випробування або тиску на Польщу, а також інші країни НАТО, що є частиною більш широкого підходу гібридної війни. Цей інцидент був драматичнішим, масштабнішим, але, по суті, я бачу його як частину того самого шаблону.

Це вказує на ще одну тенденцію — загальну ескалацію гібридної війни. На жаль, це буде продовжуватися. І ймовірно, в майбутньому ми побачимо потенційно небезпечніші інциденти.

— Що довела ця провокація РФ? Чи можна говорити про неспроможність НАТО збити два десятка дронів та неефективність використання ресурсів, тобто дорогих ракет проти дешевих безпілотників? Які уроки мають бути винесені? 

— Західні країни повинні усвідомити серйозність ситуації. Війна продовжує загострюватися, і це, ймовірно, призведе до прямого протистояння з європейськими державами. Проблема полягає в тому, що країни продовжують думати, що ж таке «базовий» рівень загрози.

У випадку Польщі — я не думаю, що збройні сили очікували прямого нападу з боку Росії, адже останній інцидент не був нападом. Але зрозуміло, що настав час підвищити рівень готовності, навіть якщо донедавна це не здавалося необхідним.

Проблема в тому, що ми не можемо виключити можливість реальних, прямих атак у майбутньому. Іноді на Заході ми так зосереджуємося на рішучості України, що забуваємо, що Росія є такою самою рішучою. 

І оскільки військова економіка Росії починає слабшати, я думаю, що Росія готова вжити більш драматичних заходів, щоб тиснути на західні країни, зокрема Польщу, аби зменшити підтримку України 

Для них це буде ключовим фактором для зміни ситуації на свою користь.

— Від початку повномасштабного вторгнення ми спостерігали за порушенням повітряного простору кількох членів Альянсу — країн Балтії, Румунії, але це були поодинокі інциденти. Чому саме Польща і саме зараз стала об’єктом масованої атаки російських безпілотників?

Польща має вирішальне логістичне значення для направлення західної допомоги в Україну. Географічне положення також відіграє важливу роль — просто легше направляти дрони в Польщу, ніж, скажімо, в Німеччину чи Швецію.

— Україна запропонувала свою допомогу. Вона має великий воєнний досвід. Чи варто НАТО на це зважати?

Так. Україна особливо добре навчилася знаходити економічно ефективні засоби боротьби з дронами, щоб не витрачати дорогі ракети на дешеві цілі. Західні країни також повинні почати розробляти щось подібне — власні еквіваленти.

Невеликі мобільні підрозділи України ефективно протидіють дронам Shahed, а зараз вони навіть працюють над створенням дронів-перехоплювачів. Саме такі рішення потрібні і нам. Цей інцидент став нагадуванням: якщо Польща не була повністю готова до атаки всього 19 дронами, що буде, якщо вона зіткнеться з такими тривалими атаками, як в Україні?

І це стосується не тільки Польщі. Я не думаю, що моя країна, Данія, також була б готова. НАТО в цілому має серйозно замислитися над цим, адже за якийсь рік ми можемо регулярно стикатися з подібними атаками.

Російський дрон влучив у житловий будинок у селі Вирики в Люблінському воєводстві. Польща, 10.09.2025. Фото: Dariusz Stefaniuk/REPORTER

— Це перший випадок, коли члену НАТО довелося збивати російські дрони. Як ви оцінюєте реакцію і результат операції союзників?

Я думаю, що ми все ще не знаємо, яким буде результат, оскільки ми ще не бачили реакції. Досі країни НАТО не поспішали реагувати, і позитивним моментом є те, що вони зосередилися на підтримці України — це головне завдання.

Однак, мінусом є те, що НАТО не продемонструвало рішучих дій проти провокацій, що, можливо, підштовхнуло Росію до подальших дій. 

Ми вже бачили порушення повітряного простору, глушіння GPS, саботаж кабелів у Балтійському морі, і досі ні на що з цього не було надано реальної відповіді

Сподіваюся, цього разу ми побачимо реальні рішучі наслідки — щось, що змусить Росію двічі подумати, перш ніж спробувати знову. Якщо все закінчиться лише черговою дипломатичною скаргою, цього недостатньо.

«Ставити на Вашингтон зараз просто наївно»


— Якщо Росія наважиться на наступний крок і атаки матимуть жертви, де, на вашу думку, пролягатиме «червона лінія», яка змусить НАТО діяти жорсткіше?

Питання в тому, що насправді потрібно, щоб залучити до цього США. Досі реакція Вашингтона була надзвичайно слабкою. Ми чули жорсткі заяви від НАТО та деяких європейських країн, але від Дональда Трампа — практично нічого.

Росія може зробити висновок, що це навіть і близько не спровокувало реакцію США, що може підштовхнути її до подальших дій. І ви повинні запитати себе: якби це була справжня атака з вибухами в Польщі, чи змінило б це щось? Незрозуміло. Ця невизначеність є небезпечною. Якщо Росія вважає, що США не відреагують, то що є справжнім стримуючим фактором? 

У якийсь момент це може підірвати саме НАТО — який сенс у союзі, якщо провокації не мають наслідків?

Не знаю, чи ми колись взагалі побачимо рішучу реакцію США. Схоже, Дональд Трамп піде на все, щоб уникнути дій проти Росії. Однак, сподіваємося, що інші країни зможуть дати Путіну зрозуміти, що це не той шлях, яким слід іти.

— Якийсь тиждень тому президенти США й Польщі провели теплу зустріч у Вашингтоні, що у Варшаві було сприйнято як позитивний сигнал для американсько-польського альянсу. Як ви інтерпретуєте відсутність жорстких коментарів з боку Трампа щодо останньої провокації, враховуючи цей контекст?

Я не думаю, що хтось може по-справжньому довіряти Дональду Трампу. Він симпатизує деяким європейським лідерам, зокрема Навроцькому, але також і Путіну. Саме таких правих лідерів він любить підтримувати. Тоді як інших відвідувачів Вашингтона зустрічає суворо. 

Зрештою, немає жодних підстав вірити, що Трамп підтримає Європу проти Росії — з моменту вступу на посаду він демонструє протилежне

Загальна тенденція полягає в тому, що американська участь у забезпеченні європейської безпеки зменшується. Тому будувати нашу майбутню безпеку на «хороших відносинах» з Трампом наївно. Європі потрібні альтернативи, які не залежать від примх американського президента.

Знаю, що відносини між Польщею і Україною складні, але вважаю, що найкращою гарантією безпеки для Європи буде сильна польсько-українська вісь

Нам потрібна ширша дискусія про побудову нової європейської структури безпеки. Замість просто говорити про «гарантії» для України, ми повинні визнати саму Україну ключовим гарантом Європи, оскільки вона має найбільшу армію, можливості, рішучість і географічне положення, які нам потрібні.

Надалі Європа повинна прийняти, що США не будуть надійним союзником протягом десятиліть. Ставити на Вашингтон, як це робить зараз Польща, просто наївно.

Президент США Дональд Трамп і президен РП Кароль Навроцький спостерігають за прольотом військових літаків США у Вашингтоні, 3.09.2025. Фото: POOL via CNP/INSTARimages.com

— Понад третина коментарів у польських соцмережах перекладають провину за провокацію з дронами на Україну. Чому саме цей наратив Кремль обрав ключовим? І наскільки небезпечним може бути такий «зсув фокусу» — з агресії Росії на звинувачення України?

— Не можна виключати, що перешкоди можуть відхилити дрони в неправильному напрямку. Але 19 дронів водночас? Це здається дуже малоймовірним, особливо з огляду на те, що деякі з них залетіли з території Білорусі. Не думаю, що хтось серйозно вірить, що Україна навмисно відправила дрони до Польщі.

Якщо Польща стурбована, то доцільною реакцією було б розширити свою систему протиповітряної оборони на територію України або патрулювати кордон, щоб перехоплювати загрози до того, як вони його перетнуть

Такі ініціативи, як «Небесний щит Європи» (проєкт наземної інтегрованої європейської системи протиповітряної оборони, яка включає протибалістичні можливості, — Авт.), стали б сильним сигналом Росії, що таке не буде толеруватися, а також принесли б користь і Польщі, і Україні.

Звинувачувати Україну немає сенсу. Україна веде війну, зазнає масованих авіаударів і, звісно, використовує засоби радіоелектронної боротьби. Це іноді змушує дрони збиватися з курсу, але така вже реальність на полі бою.

— НАТО ніколи не створювало ніяких військових загроз Росії як державі, — вважають деякі українські оглядачі. Натомість Альянс несе реальні загрози політичному режиму Путіна і саме тому розвал НАТО або принаймні відмова від захисту прийнятих після 1997 року країн Східної Європи були і залишаються пріоритетом політики Кремля. Чи погоджуєтеся ви з цим твердженням? Що дадуть Москві провокації на Східному фланзі НАТО? 

Я згоден з цією думкою. НАТО не є загрозою для самої Росії — ніхто не планує вторгнення на російську територію. Водночас Альянс є величезною загрозою для імперських амбіцій Кремля. 

Для Путіна бути великою державою означає мати сферу впливу над меншими сусідами, а НАТО руйнує цю ідею. Ось чому підривання впливу НАТО є такою одержимістю

Не думаю також, що ми повинні виключати можливість того, що Росія безпосередньо оскаржить статтю 5 в найближчі роки. Не повномасштабна війна, а невеликі провокації, щоб перевірити, чи можуть вони створити розкол, особливо переконавши США не виконувати своїх зобов'язань. Якщо це станеться, згуртованість НАТО розвалиться.

А коли НАТО буде ослаблене, країни Східної Європи опиняться самі. Кинути виклик НАТО як Альянсу для Росії є поганим варіантом, але зробити те саме з Естонією, Латвією, Литвою чи Фінляндією окремо набагато легше — і саме так Росія зможе реалізувати свої амбіції імперської держави.

«Росія хоче, щоб всі до такого звикли. Захід має нормалізувати протилежне»

Чи має Україна зробити якісь висновки з цього інциденту?

Ні. Головною проблемою є готовність Заходу до дій. Логічним першим кроком було б розширення зони протиповітряної оборони на частину території України — всього за кількасот кілометрів від кордону — і дозвіл західним літакам патрулювати ці повітряні простори. Це не було б надто ризиковано і дало б чіткий сигнал.

Росія відправляє такі дрони, щоб нормалізувати уявлення про те, що такі інциденти є звичними. Мета полягає в тому, щоб зрештою це перестало бути новиною. Захід повинен нормалізувати протилежне: постійну військову присутність Заходу в Україні, захист її повітряного простору та поступове вживання подальших заходів, якщо Росія продовжуватиме тиск.

Поки що Захід не виявляє до цього інтересу. Просто захищати нашу сторону кордону недостатньо. Треба перейняти український досвід створення невеликих спеціалізованих підрозділів для економічно ефективного збивання безпілотників. Вчитися на досвіді України — що працює, а що ні — оце стало б хорошим початком.

— Чи західні політики усвідомлюють, що їхня реакція насправді є досить слабкою? Чи розуміють вони, що Росія це бачить і робить власні висновки?

Не думаю, що більшість західних політиків усвідомлює, наскільки небезпечною є ситуація в Україні. Якщо вона триватиме, не виключено, що вона може зачепити і нас. Коли одна зі сторін наближається до поразки, можна очікувати більш драматичних дій, але багато хто цього не бачить.

Більшість політиків також недооцінює рішучість Путіна. Існує стійке припущення, що він шукає вихід, але він налаштований виграти цю війну. Мене турбує, що станеться, коли він усвідомить, що насправді не виграє. Саме тоді війна може загостритися в небезпечний для Заходу спосіб.

— Чи може Україна перемогти, як думаєте? За рахунок чого і за яких обставин?

— Питання полягає в тому, що означає «перемогти». Якщо йдеться про відновлення територій до кордонів 1991 року, то це складно. Для цього потрібний колапс з боку Росії, наприклад, тривалі атаки на логістику, що призведуть до падіння морального духу — подібно до того, як Росія вийшла з Першої світової війни. Це не неможливо, але малоймовірно.

Зараз Україна ефективно захищається, тоді як Росія перебуває в наступі і зазнає труднощів. Якщо Україна перейде в наступ, вона зіткнеться з подібними викликами. Тому звільнити всі території наразі дуже складно без примусового колапсу або прийняття величезних втрат.

Якщо ми визначаємо «перемогу» як збереження незалежності України, тут у мене набагато більше оптимізму. Ця війна насамперед не про територію, а про політичний контроль. Мета Путіна — домінувати над Україною і перетворити її на державу на зразок Білорусі. У цьому сенсі Україна перемагає.

Військова економіка Росії є нестійкою, і протягом року їм буде важко підтримувати ці зусилля. Україна, яка має підтримку західних союзників, перебуває в більш стійкому становищі. Тому в цій війні на виснаження Україна має кращі позиції, ніж Росія, навіть якщо повне звільнення території залишається складним завданням.

20
хв

Андерс Пак Нільсен: «Росія одержима підривом авторитету НАТО»‍

Марина Степаненко

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Знання — наш перший притулок

Ексклюзив
20
хв

Політична психологиня Світлана Чуніхіна: «Нічого не зміниться, поки Трамп не зніме Путіна з власного п’єдесталу»

Ексклюзив
20
хв

«Трамп готовий дати Росії все, що вона хоче». Кір Джайлз про ризики нової американської політики щодо Москви

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress