Ексклюзив
Школа без дому
20
хв

Всі діти рівні. І ми хочемо навчити їх звертатися по допомогу

Особи, які втратили домівки, не повинні роками відчувати себе залежними від допомоги інших. Наше завдання — повернути їм незалежність, самостійність і свободу, — розповідає Юстина Жуковська-Голенбєвська, психологиня, координаторка профілактичної програми «Година для МОЛОДИХ ГОЛІВ», що проводиться в рамках проекту «МОЛОДІ ГОЛОВИ. Відверто про психічне здоров'я» Фонду UNAWEZA.

Анна Й. Дудек

01.09.2021, Ґданськ, Початкова школа. Початок навчального року. Фото: Fot. Bartosz Bańka / Agencja Wyborcza.pl

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Менше половини українських школярів, які через війну живуть зараз у Польщі, відвідують польські школи. Але незабаром всі діти мусять піти до них, щоб не мати прогалин у навчальній програмі та інтегруватися в польське суспільство. Для багатьох українських дітей це означає неабиякий стрес, адже чимало з них недостатньо знають польську, мають психологічні травми й іноді зазнають булінгу. Редакція Sestry.eu знає, що це одна з найважливіших проблем біженців. В циклі публікацій «Школа без дому» ми описуємо те, що турбує наших дітей, шукаємо хороших прикладів для наслідування, спілкуємося з психологами, вчителями та чиновниками. Тож якщо ви мати, вчителька, волонтер, психолог, чиновник — пишіть нам на redakcja@sestry.eu. Ми тут — для вас.<frame>

Анна Й. Дудек: Коли понад два роки тому, у лютому 2022 року, українські жінки з дітьми почали приїжджати до Польщі, ситуація, в тому числі пов'язана з освітою дітей, була надзвичайною. Два роки по тому вона вже не є надзвичайною і не є тимчасовою. І все ж, незважаючи на це, бракує рішень, процедур та інструментів для належного піклування про дітей та підлітків з України. Понад 100 тисяч дітей зникли з системи освіти. Це викликає щонайменше тривогу.

Юстина Жуковська-Голенбєвська: Дійсно, багато дітей — тисячі дітей випали з системи, і це потрібно виправити. Але також не можна сказати, що вони повністю зникли, адже їхнє становище моніториться різними громадськими організаціями і має моніторитися центрами соціального захисту населення. Але вже на початку війни я вважала, і неодноразово про це говорила, що в тій ситуації, в якій до нас приїхали діти з України, освіта не була пріоритетом.

Чому?

Тому що, по-перше, це не була одна однорідна група. Ні, там були і діти, які жили в Західній Україні, недалеко від польського кордону, які, так, виїхали через війну, але в їхньому випадку це була дещо інша зміна місця проживання, і ті, хто приїхав з фронту. Які буквально тікали від бомб. Були інші, більш важливі потреби — вирішити цю кризу, а не відправляти їх на уроки географії чи математики. Тепер у нас є не тільки діти, які вислизнули з системи, але й люди, які втомилися допомагати. І розгублені вчителі.

Нещодавнє опитування показує, що хоча більшість поляків і польок все ще підтримують допомогу Україні, майже половина вважає, що ця допомога має відбуватися за межами Польщі. Це величезна зміна, яка очевидним чином позначається і на дітях.

Спочатку суспільство дуже прагне допомогти, але з часом ця готовність згасає — це природний, вивчений, описаний феномен фаз соціальної реакції на катастрофу. Перша фаза — героїчна, солідарність зростає, поки ми не досягаємо так званої фази медового місяця, коли підтримка і допомога ллються потоками. Потім поступово настає втома, вигорання, страх, припинення підтримки — це так звана фаза втрати ілюзій.

Це відбувається в кожній країні, в кожній громаді, яка постраждала від катастрофи, стихійного лиха або приймає біженців. Моє питання, однак, полягає в наступному: якщо ми знаємо, що це виглядає саме так з наукової точки зору, чому ми не маємо готових рішень для цього?

Була мобілізація, зараз настала певна нормалізація і стагнація — і тут нам бракує інструментів, щоб перейти до фази реконструкції, до ситуації, коли життя громадян і людей, які постраждали від кризи, нормалізується. Громадськість, виснажена допомогою — я маю на увазі і тут, можливо, перш за все, громадські організації — не отримала жодної підтримки, окрім оплесків. Жодної. Легко перегоріти в ролі людини, яка приносить допомогу, яка щодня бачить людські драми, бачить матерів, розлучених з сім'єю, самотніх дітей, трагедії цілих родин. А про цих людей ніхто не думає. 

Витрати на підтримку оплачували самостійно?

Психологи та інші фахівці зобов'язані проходити супервізію (часто фінансовану з власної кишені), але люди доброї волі не мають доступу до супервізії та підтримки для себе. А фахівці, які працюють для підтримки українців, працівники ГО та інші громадяни, якщо їм потрібна допомога, змушені були і досі змушені шукати її самостійно. А це теж дорого коштує. Витрати високі, війна триває, люди втомилися. Деякі з тих, хто допомагає, страждають від вікарної травми внаслідок допомоги або виснаження емпатії, у них більше немає сил допомагати.

Волонтери роздають cуп українським біженцям на головному залізничному вокзалі Кракова 10 березня 2022 року. Фото: Dominika Zarzycka/NurPhoto/AFP/East News

Виборчі кампанії не допомогли. 

Навпаки, вони грали на упередженнях, образах і страхах, а оскільки ми як суспільство погано поінформовані, ці зерна впали на благодатний ґрунт, викликаючи сумніви в тому, чи має сенс така наша участь і чи потрібно взагалі придумувати якісь додаткові програми для біженців. Якщо проаналізувати дослідження, проведені, наприклад, у Німеччині чи Франції, країнах, які багато приймають іноземців, то можна побачити, що найважливіше мати перевірені програми, які дають змогу не лише задовольнити базові потреби людей у кризовій ситуації, але й асимілювати та інтегрувати їх у суспільство.

Що сталося в Польщі?

На самому початку війни ми взяли інтеграцію громад за головну мету. Пам'ятаю, як я тоді била на сполох, щоб цього не робити. Вони ледве прийшли, а ми вже організовували якісь інтеграційні зустрічі. Тоді був не час для цього, тоді був час задовольняти потреби в безпеці, житлі, їжі та засобах до існування. Надавати спеціалізовану підтримку, якщо біженці її потребували. З іншого боку, після задоволення цих базових потреб настає час для асиміляційних та інтеграційних заходів, для включення дітей у систему освіти, а дорослих — у програми професійної та соціальної активізації.  

То які саме?

Мають бути програми, які будують соціальну інтеграцію з людьми, які втекли від війни і хочуть залишитися з нами, але поки що не можуть повернутися до своєї країни. Ми повинні створити кампанію, яка б інформувала людей про те, хто є біженцем, а хто емігрантом, що таке міжнародний захист, які наші зобов'язання як члена Європейського Союзу чи ООН. Йдеться про те, що ми не повинні транслювати погані наміри, ми повинні вміти зберігати певний рівень доброзичливості один до одного, співчуття, емпатії. А це нелегко в ситуації, коли більшість з нас відчуває розчарування від вартості життя, інфляції, знедоленості, необхідності зводити кінці з кінцями. Тому виникають думки, які вміло підігріваються деякими політиками, що українці отримують 800 +, квартири, якісь пільги, а ти, поляк, мусиш за все це працювати.

Водночас це, звісно, неправдивий наратив, бо присутність українців у Польщі приносить свої плоди. Але ця новина не проникає в мейнстрім

Натомість ми читаємо про те, що вони забирають робочі місця і місця в дитячих садках. Це теж неправда, але правда, що ми не знаємо, як використати весь потенціал цих людей. Крім того, якщо чесно, як суспільство, ми трохи лицеміримо, тому що, з одного боку, ми скаржимося на українців, а з іншого боку, ми з радістю наймаємо жінку готувати їжу і прибирати, тому що її послуги дешевші і — занадто часто — не оподатковуються. 

Гаразд, але повернімося до школи.

Ми ніколи не цуралися цієї теми, я вже пояснюю чому. В таких домах, в такій системі виховуються наші діти, які потім в школі чи садочку повторюють те, що чують вдома, спостерігають, дивляться, чи це насправді так, як кажуть мама і тато. Тому що діти вчаться, спостерігаючи за дорослими. Часто через це вони не хочуть або не вміють налагоджувати стосунки, приймати українських дітей у колективи однолітків. Вони їх терплять, приймають, але часто важко говорити про повноцінну приналежність чи дружбу. Крім того, вони не знають, як довго ці діти залишаться — чи поїдуть одразу, чи залишаться ще на місяць, чи повернуться після канікул. Це призводить до того, що вони не хочуть/не можуть, навіть несвідомо, інвестувати в таку дружбу, тому важко мати глибші зв'язки. Звичайно, є деякі місця (школи), де про ці стосунки з належною ретельністю дбають директори, вчителі або батьки, і я вітаю їх за це, але вони все ще є винятком.

То що ж можна зробити?

Є зовнішні фактори, на які ми не маємо великого впливу, наприклад, як довго триватиме ця війна. Але є й такі, на які ми можемо впливати. Йдеться про створення таких стратегій, таких програм, особливо превентивних у школах, які будуть дбати про першу психологічну допомогу в першу чергу. І ми, як фонд UNAWEZA, думаючи про те, як ми можемо підтримати школи, хотіли створити таку програму, яка була б, перш за все, простою у використанні для вчителя, і в той же час ефективною і цікавою для учня. Таку програму, яка крок за кроком супроводжувала б учителя у проведенні уроку, давала б йому конкретні знання за допомогою експертного навчання, а також постійну підтримку з боку воєводських координаторів, щоб учитель не залишався з цією програмою сам на сам. Програма, яка просто говорить, що робити, чого не робити і як це робити. 

Час для підтримки. Фото: Shutterstock

Що робити, чого не робити, як робити? 

Перш за все, підтримувати всі потреби дітей, незалежно від їхньої статі, походження, віросповідання, психосексуальної орієнтації. Тому наша програма дуже культурно нейтральна. 

Готуючи програму, ви брали до уваги ці сотні тисяч українських дітей?

Ми взяли до уваги всіх дітей. Це програма, яка дотримується принципів універсальної профілактики, а не вибіркової, тому вона також націлена на дітей та юнацтво з різним досвідом. Якщо програма та її заходи розраховані на всіх дітей, це дає можливість для більш ефективної інтеграції. Ми показуємо, що всі діти перебувають у рівних умовах один з одним, нікого не виокремлюють. Кожен повинен навчитися комунікувати свої емоційні потреби, як просити про допомогу, як користуватися цією першою психологічною допомогою. Паралельно ми навчаємо класних керівників, як надавати цю першу психологічну допомогу. Наше бачення полягає в тому, що ми хотіли б навчити всю Польщу надавати першу психологічну допомогу.

Чому це так важливо?

Це пов'язане з тим, що вона дозволяє виявити проблему у дитини до того, як їй знадобиться допомога фахівця, і, якщо така допомога необхідна, організувати відповідну підтримку для дитини. Пам'ятайте, що не кожна криза у дитини потребує негайного втручання. Іноді дитині просто потрібно сказати, що вона боїться, має проблему або відчуває тривогу. Їй потрібно з кимось поговорити, можливо, не обов'язково з батьками чи опікунами.

Наша програма готує вчителів до цієї ролі, а дітей навчає, як правильно розпізнавати свої емоції, як читати їх у тілі, про що вони говорять

Що це таке? Ми вчимо про потреби, щоб діти та вчителі знали, як розрізняти потреби та стратегії задоволення потреб чи потягів. Наступний крок — навчити, що таке кордони. Усі види кордонів — емоційні, фізичні, духовні чи інтелектуальні, а також про те, як спілкуватися про ці кордони і що робити, коли ці кордони перетинаються. Потім ми готуємо дітей до того, як повідомити про свою проблему, де шукати підтримки, як просити про допомогу. Все це відбувається протягом перших шести місяців. Мета в тому, щоб через цей час дитина вже розуміла, що з нею відбувається, до кого звернутися, який меседж використати, щоб дати дорослим зрозуміти, що щось не так, що треба задовольнити якусь конкретну потребу, або що хтось її кривдить, ображає. Конкретні, практичні, бо часто такі програми переповнені банальностями. А банальності не працюють. Ця програма про те, щоб прямо сказати, що можна говорити, а чого не можна. Однаково для вчителя, однаково для дитини та її батьків. 

Вчитель не говорить з високих трибун. Фото: Shutterstock

Наприклад?

Наприклад, в Урок 4 для 4-6 класів; 7-8 класів і старших, ми включили інструкцію про те, як повідомити про потребу в допомозі, розроблену Притулком для підлітків, під назвою “POMOC” (допомога польською —  пер.): 

P — ПОШУКАЙ ДОВІРЕНУ ОСОБУ

Знайди людину, якій Ти довіряєш, наприклад, маму-тата, бабусю, тітку, друга, улюбленого вчителя, шкільного педагога, шкільного психолога або класного керівника, до яких Ти можеш звернутися. Це може бути хтось, хто, здається, розуміє і готовий вислухати Тебе.

O — ПЕРШИЙ КРОК — ЦЕ СМІЛИВІСТЬ

Скористайся сприятливим моментом, щоб поговорити з кимось про свою проблему або домовитися про розмову. Визнай, що відчуваєш тривогу перед запланованою розмовою. Дозволь собі відчути її, а потім зосередься на своєму бажанні розпочати розмову. Дозволь цим двом почуттям змішатися і пробудити твою сміливість.

М — КАЖИ, ЩО ВИ ВІДЧУВАЄШ

Якщо не знаєш, як почати розмову, можеш сказати: «Я хотів би/хотіла би поговорити з Тобою про щось важливе. Останнім часом я почуваюся дуже пригніченим/пригніченою, мені важко і мені потрібна підтримка». Ти можеш почати цю розмову за допомогою методу карток, тобто записати ці зразки повідомлень на картці та дати її комусь, кому ви довіряєш. Цей метод є корисний для людей, яким важко розпочати розмову. Розкажи людині, з якою розмовляєш, про свої почуття і про те, що Тебе турбує. Ти можеш сказати: «Мені сумно, хвилююся про своє психічне здоров'я, і мені потрібна допомога, щоб впоратися з цим».

O — ВІДКРИТО ТА ЧЕСНО

Пам'ятай, що під час розмови важливо бути чесним і відкритим. Якщо під час розмови Твої почуття підкажуть Тобі, що Ти не відчуваєш себе в безпеці, Ти завжди можеш зупинитися, відійти і звернутися за допомогою в інше місце.

В — ЧАС ДЛЯ ПІДТРИМКИ

Скажи людині, з якою Ти розмовляєш, що Тобі потрібна підтримка і допомога у пошуку відповідних рішень. Ти можеш запитати: «Чи можеш допомогти мені знайти професійну допомогу?», «Я не можу розповісти про це батькам. Чи не могли б Ви це зробити?»,«Чи можеш допомогти мені записатися на прийом?».

Цифрова гігієна та безпека в інтернеті. Фото: Shutterstock

Що ще входить у програму?

Наступне півріччя присвячене цифровій гігієні та безпеці в Інтернеті, але подається зовсім інакше, ніж зазвичай. Ми не лякаємо дітей, не кажемо: «Не можна так багато користуватися», «Я заберу твій телефон», «Ти покараний за ігри». Ми говоримо: інтернет — це частина нашого світу, середовище, в якому ми існуємо. Ми виховуємо певне усвідомлення того, що діти можуть розпізнати і визначити для себе, що з ними занадто багато, чого має бути більше, чого менше. В рамках цієї програми ми заохочуємо спільні проєкти і завдання, в яких діти тренуються в нових компетенціях, які вони самі обирають, а не ті, які ми хочемо їм нав'язати, тому що діти дуже добре вміють проводити дослідження і діагностувати ті чи інші явища. Їм треба довіряти. Усе це — цілісна історія про те, як наші емоції, наша емоційність, наша психічна рівновага залежить від багатьох сфер: як-от сон, здоровий стиль харчування, рух, сприятливі соціальні стосунки чи добрі знання. Тому що все це впливає на наше самопочуття.

Ключовим моментом є те, що вчитель не говорить з високих трибун, а є радше фасилітатором і партнером, який спостерігає, а не повчає

Батьки також залучені до програми?

Ми розробили програму підтримки для батьків, яка включає серію фільмів та вебінарів, підготовлених експертами з психології, психіатрії, а також самими підлітками. 

Створюючи програми підтримки для тих, хто пережив втрату, важливо пам'ятати, що вони покликані додати їм сили та можливостей, а не забрати їх. Ті, хто втратили дім, не повинні роками відчувати себе залежними від допомоги інших. Наше завдання — відновити їхню незалежність, самостійність і свободу. У цій ситуації дуже легко сплутати системну допомогу з системним насильством. На мою думку, справа не в тому, щоб утримувати ресурси, які ми маємо, а в тому, щоб розподіляти і надавати їх відповідно до потреб. Ми є батьками і матерями прав дитини у світі, це породжує нашу відповідальність за всіх дітей, які живуть в нашій країні або тікають до нас. Не може бути так, що так багато дітей не користуються правом на освіту, не можуть отримати користь від формування стосунків з однолітками або належної медичної допомоги, що так багато дітей продовжують зазнавати насильства або вмирати на східному кордоні нашої країни. Наш соціальний обов'язок — дати цим дітям все необхідне без компромісів і виправдань. 

Юстина Жуковська-Голенбєвська. Фото: пресматеріали

Юстина Жуковська-Голенбєвська — психологиня, психотравматологиня, випускниця Вищої школи соціальної психології у Варшаві за спеціальністю клінічна психологія. Закінчила аспірантуру, зокрема, з психотравматології, освітнього менеджменту та педагогічної підготовки, а також багато навчальних курсів з психології та психотерапії, в тому числі «Вивчення інтегративної терапії травмованих осіб», а також комплексний сертифікаційний тренінг з терапії, орієнтованої на вирішення проблем I та II рівнів. Закінчила програми навчання з попередження насильства в сім'ї в Блакитній лінії та кризового втручання і терапії залежностей. Медіаторка у сімейних справах, терапевтка для сімей та дітей.

Головна координаторка профілактичної програми «Година для МОЛОДИХ ГОЛІВ», що реалізується в межах проєкту «МОЛОДІ ГОЛОВИ. Відверто про психічне здоров’я» Фонду UNAWEZA. Координаторка коаліції МОЛОДИХ ГОЛІВ у фонді UNAWEZA.

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Журналістка, редакторка, письменниця. Публікувалася у таких виданнях «Wysokie Obcasy», «Przegląd», «Polska The Times», OKO.press. У своїй журналістській роботі висвітлює права жінок у політичному та соціальному контексті, пише про системне витіснення жінок за межі суспільного життя. Авторка книг «Poddaję się. Reportaże o polskich muzułmankach» та «Znikając. Reportaże o polskich matkach».

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
demagog дезінформація

Організація «Демагог» підготувала практичний посібник, який крок за кроком показує, як самостійно розпізнавати маніпуляції та не потрапляти в пастку дезінформації.

Що можна знайти в посібнику?

● Реальні приклади дезінформації з підказками, як самостійно їх перевірити.

● Набір надійних джерел, якими варто користуватися.

● Практичні онлайн-інструменти для перевірки контенту.

● Вправи, що розвивають критичне мислення.

● Натхнення та матеріали для подальшого навчання.

Чому цьому варто навчитися?

Тому що це і є критичне мислення. Тому що соцмережі тонуть у фейках, які є сучасною зброєю, і від цієї зброї треба вміти захищатися. Завдяки посібнику ви навчитеся відрізняти правду від брехні, захищати себе та своїх близьких від маніпуляцій і свідомо орієнтуватися у світі інформації.

Посібник базується на конкретних випадках фальсифікацій особи й організацій, а також на неправдивих матеріалах, перевірених і спростованих раніше «Демагогом». Для кожної техніки дезінформації ви знайдете не тільки приклад, але й перевірені інструменти, які допоможуть розпізнати подібні маніпуляції в майбутньому.

Перегляньте посібник і отримайте перевагу в боротьбі з дезінформацією!

20
хв

Як розпізнати неправдиву інформацію в соцмережах? Створено новий практичний посібник від професіоналів

DEMAGOG

Про свою реформу міністр освіти Барбара Новацька говорила, що це зміни, які мають зробити польську школу «найкращою у світі». З моменту, як вона обійняла посаду міністра освіти, особливо багато говорили не тільки про список літератури, скорочення перевантажених навчальних програм, але й насамперед про місце релігії в школі й новий предмет — статеве виховання. 

Кількість уроків релігії скорочено до одного на тиждень, оцінка з цього предмета не враховується в середньому балі, а заняття будуть проводитися на першому або останньому уроці

Марія Ковалевська, вчителька, вихователька у варшавській початковій школі та активістка команди «Вільна школа», позитивно оцінює ці зміни: «Це полегшує підготовку плану занять, але насамперед потрібно пам'ятати, що в школі навчаються діти різних віросповідань. Також важко очікувати, що віра чи релігійні знання будуть оцінюватися».

Конституційний суд ставить під сумнів законність постанови Міністерства освіти щодо уроків релігії, однак уряд не оприлюднює це рішення.

Освіта, а не деградація

Хоча «велика» реформа, що стосується навчальних програм, які мають бути прозорими, узгодженими та скороченими, а також іспитів, займе ще деякий час, як каже Барбара Новацька, вже в цьому навчальному році з'являться «вісники весни». Йдеться про два нових предмети, а саме широко обговорювану освіту в галузі охорони здоров'я (для четвертих і старших класів) та громадянську освіту, яка буде введена в середніх школах. «Там у базових програмах з'являються так звані факультативні питання», — каже заступниця міністра освіти Катажина Любнауер. — Це означає, що ми ставимо на те, щоб вчителі не тільки мали вибір методів у своїй роботі, але й мали вплив на те, чому вони хочуть навчати, — додала вона, підкреслюючи автономію вчителів.

Освіта в галузі охорони здоров'я — предмет, який в межах навчальної програми охоплює знання про широке розуміння турботи про своє фізичне й психічне благополуччя, має на меті надати учням та ученицям знання про те, як свідомо приймати рішення, пов'язані зі здоров'ям. «Предмет охоплює не тільки медичну чи біологічну сферу, але й питання, пов'язані з емоціями, стосунками, відповідальністю, цінностями й добробутом. Він вчить приймати свідомі рішення щодо здоров'я. Пропагує здоровий спосіб життя. Він розвиває навички комунікації, емпатії й турботи про себе і оточення. Дозволяє уберегтися від різноманітних загроз — від інфекційних захворювань і залежностей до дезінформації», — пише міністерство на своєму вебсайті. Предмет також стосується сексуального здоров'я, що викликало суперечки і зрештою призвело до того, що предмет не буде обов'язковим. Проти цього предмета виступили консервативні кола, а насамперед — єпископат, який грізно заявив про «розбещення».

Кілька днів тому єпископи знову підняли цю тему, написавши листа. У ньому вони підкреслюють, що в новому предметі «не йдеться про здоров'я учнів». «В основній частині цей предмет містить матеріали, що стосуються так званого сексуального здоров'я, метою яких є повна зміна уявлення про сім'ю і кохання», — пишуть члени президії КЕС, додаючи, що «згідно із задумом нового предмета, учні з наймолодшого віку мають піддаватися еротизації». Вони також закликають батьків не давати згоди на участь дітей у цих «деморалізуючих заняттях».

Марія Ковалевська заперечує: «Якби хтось потрудився прочитати базову програму, то дізнався б, що питання, пов'язані зі статевим здоров'ям, становлять лише 9% базової програми». І це дуже важливі 9%, тому що в класах щороку спливає тема порнографії, а питання, з якими звертаються до Марії учні, свідчать про те, що освіта в галузі охорони здоров'я є необхідним предметом. Той факт, що він залишиться необов'язковим, призведе до того, що багато батьків не запишуть дітей на заняття. На шкоду дітям.

Новацька не хоче повторювати помилок

Про автономію, про яку говорить Катажина Любнауер, важко говорити в разі тих змін, які вже були введені минулого року. Йдеться про зміну в домашніх завданнях: вони стали необов'язковими. Спочатку учні й батьки раділи цьому рішенню Міністерства освіти, тоді як експерти критикували його, звинувачуючи у втручанні в сферу автономії вчителя та підкреслюючи важливість самостійної роботи учнів. 

«Якщо діти не пишуть вдома, то вони просто не навчаться писати, але ж на них чекають іспити восьмикласника. Щоб навчитися мови, необхідна самостійна робота, повторення», — каже Марія Ковалевська, яка негативно оцінює цю зміну.

Вся підготовлена реформа передбачає введення нових практичних предметів (згадані громадянська освіта та освіта з питань здоров'я, природознавство в новій формулі, практичні й технічні заняття в новій формулі), нової, узгодженої навчальної програми, більше практичних і проєктних занять, змін в оцінюванні з більшим акцентом на описові оцінки, зворотний зв'язок і розвиток компетенцій, змін в іспитах восьмикласників і випускників (з 2031 року), менше годин у 7-8 класах початкової школи та підтримку для вчителів. Ці зміни будуть впроваджуватися поступово: Барбара Новацька не хоче повторювати помилки своїх попередників, насамперед Анни Залевської та її поспішно підготовленої та впровадженої реформи щодо ліквідації гімназій.

З вересня 2026 року нові навчальні програми предметів почнуть діяти в дитячих садках та 1-4 класах початкової школи. У перший рік вони охоплюватимуть лише два роки навчання: 1-й і 4-й класи початкової школи, а у вересні 2027 року реформа розпочнеться s в середніх школах — ліцеях, технікумах і професійних училищах.

Школа має бути дружньою, чи буде такою держава?

У червні цього року багато говорили про відмову від програми «Школа для всіх», яка передбачала, серед іншого, надання підтримки міжкультурних асистентів дітям (та їхнім батькам) із сімей мігрантів та біженців. Передусім з України, оскільки їх у Польщі найбільше. Після оголошення цього рішення міністерство опинилося під шквалом критики, а з уряду пішла заступниця міністра Йоанна Муха. Наразі уряд повідомляє, що у межах програми вирівнювання освітніх можливостей дітей та молоді «Дружня школа» у 2025-2027 роках будуть виділені кошти на додаткову підтримку учнів з України в початкових та середніх школах, зокрема на підтримку міжкультурних асистентів та підвищення компетентності персоналу в сфері роботи в багатокультурному середовищі.

У контексті нового навчального року важко не згадати про президентське вето на закон про допомогу громадянам України в Польщі. На думку президента, отримання ними допомоги у розмірі 800 злотих має бути пов'язане не тільки з відвідуванням дитиною польських закладів освіти, але і з працевлаштуванням її батьків. Отже, матері — адже це переважно самотні жінки з дітьми, — які не працюють або втратили роботу, не зможуть отримувати цю допомогу. 

Це, безсумнівно, вплине не тільки на сімейні бюджети, але й на функціонування українських дітей у школах

Для вчителів найважливішою зміною є поправка до Карти вчителя, завдяки якій має покращитися ситуація молодих вчителів на початку кар'єри та тих, хто вже виходить на пенсію. Зміняться також правила оцінювання роботи вчителів, зникнуть так звані «години черговості», тобто обов'язок вчителя бути доступним у школі додаткову годину на тиждень.

20
хв

1 вересня без революційних змін. І в багатьох домівках без 800+

Анна Й. Дудек

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

«Польща думала, що все швидко закінчиться»: політолог про мігрантів, стереотипи й виклики інтеграції

Ексклюзив
20
хв

Політична психологиня Світлана Чуніхіна: «Нічого не зміниться, поки Трамп не зніме Путіна з власного п’єдесталу»

Ексклюзив
20
хв

Між двох світів: приховані травми українських підлітків в еміграції

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress