Залягти з книгою в Брюгге. Українські бібліотеки, відкриті в Європі під час війни

Прихований потенціал і зелені коридори 

Діана Балинська: Пані Антоніно, чому більшість жінок за кордоном працює нижче своєї кваліфікації? І що з цим робити на рівні держав?

Антоніна Курець: Це дійсно парадоксальна ситуація, коли країни, що приймають українців, отримують чудовий освітній і кадровий ресурс, але не користуються ним повною мірою. 

Статистика невтішна: за даними соціологів, близько 68% українських мігрантів у 2024 році працювали на позиціях, нижчих за їхню реальну кваліфікацію

Лише третина дипломованих біженців змогла знайти роботу, яка вимагає вищої освіти. Ми володіємо людським потенціалом, який може змінити Україну після війни.

Йдеться про комплекс бар'єрів, значно глибших, ніж просто питання мови. По-перше, ми маємо проблему регулювання професій і повільного визнання дипломів, так званої нострифікації. Особливо це стосується ліцензованих сфер, як-от медицина.

По-друге, критично важливий аспект — це турбота про дітей. Більшість мігрантів — це жінки з дітьми. А працедавці, особливо у кваліфікованих секторах, вимагають повну зайнятість. 

Питання, куди подіти дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку, стає ключовим обмежуючим фактором для висококваліфікованих матерів

Для вирішення цієї ситуації потрібні спільні програми між країнами. Це означає, що крім інтенсивної професійної польської, нам потрібна швидка валідація кваліфікацій, а також оплачувані стажування у дефіцитних секторах, як-от охорона здоров’я, логістика чи енергетика. Також критично необхідні дитсадки від працедавців або державна допомога у догляді за дітьми. Лише так ми зможемо задіяти цей «прихований потенціал», і — що найголовніше — ці кадри повернуться в Україну вже з новою, цінною європейською експертизою.

— Ви згадали про нострифікацію дипломів. Враховуючи, що це досить довгий, виснажливий і коштовний процес, чи є якісь шляхи, щоб його спростити?

— Хороше питання. Я співпрацюю з університетами й знаю, що окремі угоди про взаємне академічне визнання дипломів між Польщею і Україною існують. Але є сфери, які вимагають додаткової верифікації.

Було б чудово, якби можна було на рівні уряду домовитися про якийсь fast track (прискорене проходження процедур — Ред.) для дефіцитних професій, знаєте, такі собі «зелені коридори». Або створити єдиний е-реєстр, де можна було б одразу верифікувати ці дипломи.

Світова практика вже використовує так звані Skill Bridges (мости навичок), які активно застосовують міжнародні компанії. Вони фокусуються не на загальних документах, а на тому, що людина знає і вміє. Подібні Skill Bridges вже успішно діють у ЄС і Канаді. 

Хороша практика — це оцінювальні центри (assessment centers), де перевіряють практичні навички, а не лише папірець. Що частіше ми так робитимемо, тим швидше будемо заповнювати робочі місця кваліфікованими працівниками.

Жінки в «чоловічих» професіях

— Чи може зростання соціальної напруги та конкуренції на польському ринку праці стати тим зовнішнім тиском, який спонукатиме українців повертатися додому?

— Я не вважаю, що лише цей фактор стане ключовим каталізатором для масового повернення. Так, настрій у суспільстві коливається, але більшість поляків все ж залишається прихильною до українців.

Рішення про повернення керується значно вагомішими причинами, ніж ситуація на польському ринку праці. Насамперед це безпека, закінчення війни. По-друге, це наявність чи відсутність житла в Україні. Ми не повинні забувати, що величезна частина людей просто не має куди повертатися, оскільки домівки людей знищені. Повернення для них — це фактично черговий початок з точки «нуль».

Щоб ці люди повернулися, Україна має запропонувати їм зрозумілу, чесну й мотивуючу стратегію повернення з відчутними полегшеннями, з програмами отримання житла й найголовніше — гарантованими робочими місцями. 

Впевненість у працевлаштуванні й забезпеченні сім'ї — це ключова умова повернення

Цей підхід відповідає практиці EBRD та World Bank щодо post-war recovery. 

Я особисто активно долучаюся до діалогу з міжнародними партнерами щодо моделей повернення кваліфікованих кадрів.

— Щодо українського ринку праці: які спеціалісти сьогодні найбільш затребувані? І де відчувається найбільший дефіцит кадрів, особливо з огляду на потреби відбудови?

— У самому слові «відбудова» вже закладене будівництво, де зараз і є найвищий попит і найбільший дефіцит кадрів в Україні. І це не тільки через міграцію, а ще й тому, що фахівці здебільшого воюють.

Критично затребуваними є також енергетика й мережі. Ворог постійно бомбардує нашу інфраструктуру, тому нам постійно потрібне відновлення. Так само гостро потрібні логісти, водії. Це такі галузі, які, знаєте, кричать, що бракує людей. Я сама бачила нещодавно молоду дівчину-кранівницю, і ми вже починаємо помалу звикати бачити жінок за кермом вантажівок. І що важливо — зарплати в цих напрямах теж суттєво виросли. Працедавці готові платити, щоб люди займали ці критично важливі посади. Це буде найбільша потреба на найближчі 5 років.

— В умовах мобілізації навантаження помітно змістилося на жінок. Як бізнес і держава мають стратегічно перебудувати підходи, щоб забезпечити жінкам реальні кар’єрні ліфти?

— Ви абсолютно точно підкреслюєте, що Україна має переосмислити, як ми будуємо кар’єрні можливості для жінок. Нам потрібна не просто рівна оплата, а глибока системна підтримка. Такою системною підтримкою займається спільнота Women Leaders for Ukraine, і як її членкиня я особисто брала участь у розробці програми для підготовки жінок-лідерок для роботи в енергетиці. Жінки навчалися, отримували технічні й лідерські навички, і майже всі учасниці проєкту були потім працевлаштовані.

Щодо соціальної підтримки, в Україні вже є велика кількість безкоштовних тренінгів і курсів для жінок, які були змушені взяти на себе бізнес, покинутий чоловіком, який пішов на війну. Це навчання фінансів, маркетингу, логістики. Працює також психологічна допомога. Проте системних соціальних підходів (як-от державні садочки чи допомога у догляді за дітьми) на рівні бізнесу й держави я, на жаль, поки не бачу. Це те, що ще потрібно впроваджувати.

— А як відбувається реінтеграція і працевлаштування ветеранів? Чи є вже якісь системні програми?

— Ця тема дуже актуальна. Вже у 2023 році були запущені масштабні програми (наприклад, від «Ветеран Хабу»), в межах яких безкоштовно надавались тренінги з адаптації ветеранів для працедавців. Мій досвід роботи в одній з компаній великої четвірки підтверджує, що такі програми досить дієві при інтеграції ветеранів назад у робочі середовища.

Попит на ветеранів великий, оскільки вони повертаються як чудові лідери. Мають цінні навички, набуті у війську: рішучість, критичне мислення, здатність оцінювати ризики

Чимало ветеранів після демобілізації відкривають власні бізнеси. Вони стали підприємцями, бо гостро відчувають ціну життя й не бояться ризикувати, бажають втілити свої мрії. Це дуже успішний тренд, і компанії мають великий інтерес до таких кадрів.

Як повернути людей в Україну? 

— Чи відчувається відтік молодих чоловіків віком 18-22 роки, які їдуть на навчання чи за кар’єрними перспективами за кордон? Які ризики це несе?

— Поки йде війна, складно оперувати точними даними щодо того, скільки молодих хлопців віком 18-22 роки справді виїхало. Нам потрібно орієнтуватися на статистику з кордонів, а вона не дає чіткого розуміння, хто з них покинув країну назавжди.

Однак, тенденція є, і ми її бачимо, наприклад, крізь високу частку українських студентів у Польщі. Приблизно 43% усіх іноземних студентів у 2023-2024 навчальному році в Польщі — українці. Це велика частка. 

Ризик від відтоку молоді для України є значним: ми втрачаємо цілу когорту, яка формує інновації

Зокрема, це ІТ-інженери, здобувачі вищої освіти. Звісно, можна сказати: нехай ці діти їдуть і навчаються, зберігають своє ментальне здоров’я у країнах, де панує мир, а з часом повернуться вже освіченими для відбудови України. Але щоб вони повернулися, потрібна платформа повернення. 

Я б точно запроваджувала цільові стипендії за принципом «навчайся і повертайся», або стипендії з гарантією працевлаштування у проєктах відбудови. Також критично необхідні пільгові іпотеки для молоді, адже багато хто з них з окупованих територій або втратив житло через війну. 

— Серед експертів звучить думка, що повернеться близько третини тих, хто виїхав. Чи погоджуєтеся ви з цим прогнозом? І що має стати найвагомішим мотиватором для повернення?

— Я не дуже вірю в те, що повернеться лише третина, але нехай ця теза залишається. Вона має спонукати нашу державу робити рішучі кроки, щоб цього не сталося.

По-перше, Україна має виступити з чітким і сильним меседжем, що країна змінилася. Це стосується і надання якісних адміністративних послуг, і прозорості. По-друге, це роль у великій відбудові. Для кваліфікованих фахівців це може бути пропозиція вищої посади, кар’єрного зросту та, що надзвичайно важливо, місійна складова — передати європейський досвід своїй країні.

І найважливіше:

Державна програма має бути однаковою для тих, хто був за кордоном, і для внутрішньо переміщених осіб. Не можна ділити громадян! 

Це має бути комбінація пропозицій роботи, житла й відчуття місії відбудови.

— Хочу донести чіткий меседж до українців за кордоном: ваш досвід у Польщі — це не згаяний ресурс. Це ядро післявоєнного злету України.

Повертаючись, ви принесете стандарти Євросоюзу, його цінності. Ви знаєте, як робити бізнес і державу сильнішими. Тому інвестуйте в ці знання і в цей досвід, не піддавайтеся впливу негативних наративів! Працюйте, навчайтеся, здобувайте освіту. Це ваша стратегічна інвестиція у ваше особисте майбутнє, а також у конкурентоспроможність нашої України в Європі.

Тут можна прожити на соціалку 

Христина Лєскакова була в Україні вчителькою англійської мови, а зараз викладає іноземцям фінську. До Фінляндії вона приїхала у 2022 році зі своєю маленькою донькою. Вибір країни став невипадковим — у фінському місті Тампере живе мати Христини.

— Нам було, де зупинитися, а розміщенням тих, кому не було, в 2022 займався Червоний Хрест, — розповідає Христина Sestry. — Нині за це відповідає вже інша організація. Новоприбулим українцям, як і раніше, зараз допомагають — більшість селять у великі квартири, перероблені під гуртожитки. У трикімнатній квартирі може жити кілька сімей, де кожна має свою кімнату. Якщо сім'я велика, можуть дати окрему квартиру, але тимчасово. Через рік після приїзду у людини з'являється право на муніципальну прописку, а разом з нею — нові можливості. 

До отримання прописки єдина доступна фінансова допомога — це біженська виплата близько трьохсот євро на місяць. З пропискою можна претендувати на базову соціальну допомогу, яка, якщо людина безробітна, становить близько 600 євро на місяць. Водночас можна отримати допомогу на оплату оренди квартири. До отримання прописки ця опція недоступна: тож ти або живеш у гуртожитку, або винаймаєш квартиру самостійно.

Тих, хто приїхав до Фінляндії, ставлять на облік на біржу праці, де для кожного українця працездатного віку розробляють інтеграційний план. Він включає вивчення фінської до рівня А2-В1 (іноді навіть В2), підтвердження або підвищення кваліфікації, працевлаштування. 

Зараз інтеграційний період скоротили з трьох до двох років, і за два роки вивчити фінську з нуля дуже складно. Я знаю небагато людей зі впевненим В1 навіть після трьох років у Фінляндії. Тому більшість іде працювати руками. 

Взагалі у Фінляндії для будь-якої роботи потрібна кваліфікація. У 2002 році чимало компаній закривали на це очі, бо хотіли допомогти українцям. Хоча навіть у клінінг потрібна кваліфікація, тобто навчання два з половиною роки. Чимало українців навчаються на молодший медичний персонал, щоб працювати, наприклад, у будинку для літніх людей. Чоловіки часто йдуть на будівництво або в слюсарі й електрики. Тут добре оплачується робота зварювальника, але все знову ж таки впирається в мову — без фінської ніяк.

Христина починала вивчати фінську ще в Україні.

— І хоча це було понад десять років тому, на стресі багато що згадалося, — каже вона. — У 2022 році мій рівень був десь між А1 та А2. Я відразу ж пішла на платні курси, де навчання було інтенсивнішим. Паралельно зайнялася підтвердженням свого диплома вчителя. Щоб мати право викладати, наприклад, у ліцеї, мені довелося довчитися — на щастя, безкоштовно — у вищій професійній школі. 

Моя професія у Фінляндії затребувана — тут більшість людей вивчає англійську. Але без знань фінської влаштуватися можна хіба що до міжнародної школи. Хоча фіни настільки люблять свою мову, що навіть фахівцю, який використовує у роботі лише англійську, працедавець радше запропонує оплатити курси фінської. Я закінчувала одні курси за іншими, а потім потрапила на трудову практику до коледжу, де фінську викладають іммігрантам. Після практики мені запропонували посаду інструктора, який допомагає студентам. Моя фінська на той час вже був на рівні В2, а зараз я вже сама її викладаю. Хоча спочатку планувала викладати англійську.

За словами Христини, навіть якщо працюєш, отримувати грошову допомогу на оплату оренди можливо — все залежить від рівня доходу. Якщо зарплати недостатньо, держава компенсує суму, якої бракує.

Українці, які не працюють, живуть на соціалку в 600 євро на місяць. Прожити на ці гроші у Фінляндії можна

— Бо якщо людина не працює, рахунки за електрику й воду теж покриватиме соцдопомога. Основною статтею витрат буде їжа, а одяг можна просто купувати в секонд-хендах. 

Звучання пари дозволяє забути всі печалі

У Фінляндії постійними клієнтами «секондів» можуть бути цілком забезпечені люди, які дивляться на такий досвід як на можливість жити екологічно, дарувати речам друге життя. Фіни досить економні, тут мало хто живе на широку ногу. Ми, українці, любимо дарувати дорогі подарунки, а тут можуть подарувати, наприклад, шкарпетки — бо головне не ціна подарунка, а увага.

Мені здається, фіни стриманіші й спокійніші за українців. Вони не поспішають, не напружуються. Роботу виконують, але без стресу. 

У більшості робочий день починається о сьомій ранку, але вже о 7:20 всі йдуть на кавабрейк. Через годинку — ще на один, потім ще, а об 11:00 вже час обіду. І якщо робочий день закінчується о 16:00, то о 15:58 за робочим столом вже нікого нема

Тому що для фіна робота — це лише робота, а життя насамперед для того, щоб бути із сім'єю, гуляти на природі, їздити на озера, насолоджуватися. 

Ще одна відома складова фінської філософії — сауна. Сауну фін відвідує щосереди, щоп'ятниці й у вихідні — і майже всі місцеві, кого знаю, не порушують цю традицію. Це спосіб розслабитися, зняти стрес. У сауні, куди тепер іноді ходжу і я, є напис, який у перекладі з фінської означає, що звучання пари змушує забути всі печалі. У сауні не прийнято багато розмовляти — суть у тому, щоб сидіти і насолоджуватися звуком, що виникає при попаданні води на розпечене каміння. На те, щоб зрозуміти цей дзен, у мене пішли три роки. Сауною я вже насолоджуватися вмію, а ось працювати зовсім без стресу поки що не виходить.

Принцип уникати стресу тут застосовують і до навчання. Моїй доньці вісім, і для неї школа — це задоволення. Тут до дітей ставляться як до особистостей, яких ніхто не намагається ламати чи заганяти під стандарти. Вчитель ніколи не стане критикувати учня під час уроку або в присутності інших людей. 

До речі, у школах тут вивчають дві іноземні мови: крім англійської — ще й шведську, яка у Фінляндії є другою державною. Дивлячись на те, як у доньки викладають англійську, я розумію, що програма тут набагато легша, ніж в Україні. При цьому більшість фінів добре володіє англійською. Можливо, саме ця легкість у викладанні і дає результат, бо діти не сприймають іноземну мову як щось чуже і складне. Щодо навчання дорослих, то головна відмінність від України в тому, що викладач дає тобі до двадцяти відсотків матеріалу. Решта — самостійне вивчення.

Лікарняний через депресію 

— Моя п'ятнадцятирічна донька також дуже задоволена фінською школою, — розповідає Sestry українка Інна Богач, яка в 2022 переїхала до фінського міста Еспоо. — Мене приємно здивувало те, що діти тут забезпечені всім: від зошитів і ручок до ноутбуків. І ти нічого не купуєш. У школах — найновіша техніка, а такої кількості музичних інструментів, як у доньки в музичному класі, я не бачила ще ніде. Якщо потрібні додаткові заняття з вчителем, вони будуть безкоштовними. Зараз у доньки починається профорієнтація, суть якої в тому, що діти йдуть на двотижневу практику в організації, яку самі обирають, щоб спробувати ту чи іншу професію.

На відміну від доньки, яка вже добре володіє фінською, мені мова дається нелегко. Але я працюю в магазині, де щодня розмовляю з людьми. Також займаюся розписом одягу (в Україні я мала свою артстудію). Я завжди кажу, що у Фінляндії маю дві роботи: ілюстрація — для душі (у мене вже навіть виставка тут була!), а магазин — щоб заробляти і не сидіти на шиї у держави. Це важка фізична робота з восьмигодинною зміною, але вона дозволяє заробити. Плюс я тут закінчила коледж за спеціальністю «косметологія», а такожі навчаю українських дітей малюванню в українському центрі в Гельсінкі. 

В планах — переходити на робочу візу, яка веде до постійного президентства. У Фінляндії це можливо, якщо є робочий контракт з певною кількістю годин. 

У Фінляндії важливо жити ближче до великого міста, бо саме там є можливості. Українці, яких після приїзду селили у провінціях на півночі, згодом все одно вибиралися ближче до міст. У місті є робота, але й життя тут дорожче.

В Еспоо місяць оренди трикімнатної квартири коштує близько 1400 євро (у Гельсінкі дорожче)

Менша квартира буде близько 800 євро, але разом з комунальними — близько тисячі (при цьому мінімальна зарплата зараз близько 13 євро на годину). Ще потрібно враховувати, що квартира під оренду буде порожньою — може навіть не бути підключена електрика. Геть усе — від меблів до лампочок — купуєш сам. Єдине, що буде — кухня. 

Пральні машини є далеко не у всіх: у багатоповерхівці по черзі із сусідами можна прати та сушити речі у спеціально обладнаній пральні. А ще ти не маєш права клеїти шпалери або фарбувати стіни в колір, відмінний від білого, сірого чи блакитного. У Фінляндії, як і в інших скандинавських країнах, віддають перевагу мінімалістичному інтер'єру з білими стінами і меблями з IKEA. У фінському будинку не побачиш золотисті штори чи ліжко з балдахіном. До речі, будинки тут теплі, є централізоване опалення, що дуже важливо при суворому кліматі.

Наше місто Еспоо знаходиться на південному узбережжі, але навіть тут буває дуже холодно (якось було мінус тридцять і повітря буквально замерзало в носі), а сніг може йти навіть у травні. Найскладніший період тут настає у листопаді: довкола все сіре, постійно йде дощ, а світловий день дуже короткий. Йдеш на роботу в темряві, повертаєшся теж у темряві. Це гнітить, провокує депресію. Тому тут багато хто приймає не тільки вітамін Д, а й антидепресанти. 

Кажуть, Фінляндія — країна щасливих, разом з тим тут високий рівень самогубств.

‍Стрес чи депресивний настрій можуть бути причиною невиходу на роботу й видачі лікарняного

Я не сказала б, що тут багато п'ють. Алкоголь дуже дорогий, і люди, які справді це люблять, пливуть на поромі до Таллінна, звідки повертаються з цілими тачками з пляшками. Я якось пливла на такому поромі — і була єдиною пасажиркою без тачки. 

Попри специфічний клімат, Фінляндія мені подобається. І взагалі, не буває поганої погоди, буває лише неправильно підібраний одяг. Термобілизна, а також штани і куртки, що не промокають, — це тут речі першої необхідності. У Фінляндії немає гір, натомість багато красивих озер. Ми часто бачимо тут косуль, оленів, лисиць. 

Цим людям немає куди повертатись

— Ліси й озера придають Фінляндії особливого суворого шарму, — підтверджує Христина Лєскакова. — А є ще білі ночі, до яких також потрібно адаптуватися. Спека тут буває рідко, хоча цього літа цілих три тижні трималося близько 28 градусів. Для фінів це спекотно, особливо з огляду на те, що тут немає кондиціонерів. Пережити сюрпризи клімату фінам допомагає їхній принцип «не напружуватися», піші прогулянки, а взимку — лижі. 

А ще ж є Лапландія, де попадаєш у справжню зимову казку. Ми з донькою якось поїхали туди на один день. Перед Різдвом там неймовірна атмосфера, але навіть без ночівлі це дуже дороге задоволення.

За словами Христини й Інни, фіни досі активно допомагають українцям, обговорюючи потенційну загрозу і їхній країні з боку сусідньої Росії.

— В історії Фінляндії теж була війна з Росією, тому фіни нас розуміють і підтримують, — каже Христина. — Те, що Росія прагне поширити агресію на країни ЄС, тут також жваво обговорюється. Судячи з настроїв, фіни у разі необхідності підуть захищати свою землю. Хоча морально, звичайно, ніхто не готовий до війни. Завдяки соціальній захищеності фіни набагато більш розслаблені, ніж були ми до війни. ‍

У Фінляндії справді почуваєшся безпечно: розумієш, що якщо раптом втратиш роботу, держава тебе підтримає, якщо раптом захворієш, тобі не доведеться шукати гроші на дороге лікування‍

І це і є одна з причин, чому так багато українців думають залишитися у Фінляндії навіть після закінчення бойових дій. А друга причина — походження українців, які приїхали до країни.

«Є особливість, яка відрізняє Фінляндію від Польщі та інших західних європейських країн: сюди приїхало багато українців з окупованих територій або зі сходу України, — цитує соціолога, члена правління Товариства українців у Фінляндії Арсенія Свинаренко фінське медіа YLE . — Це був чи не єдиний шлях потрапити з окупованих територій через Росію до Західної Європи, насамперед до Фінляндії, Естонії чи Латвії. Цим людям нема куди повертатись. Вони втратили все, їхні міста і села зруйновані» .

Тому дедалі більше українців, які перебували в країні від тимчасовим захистом, зараз переходять на довгостроковий дозвіл на проживання типу А, що дає можливість після чотирьох років перебування і роботи у Фінляндії подаватися на отримання дозволу на постійне проживання. І хоча закон передбачає, що людина, яка перебуває в країні, може мати лише одну посвідку на проживання, для українців зробили виняток — їм дозволено мати і тимчасовий захист, і дозвіл на тривале проживання.

Фотографії з приватних архівів героїнь