Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
«Закриття легендарних і важливих для розвитку демократій радіостанцій, а також неминучий занепад багатьох дрібніших незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться», — головна редакторка Sestry про закриття Трампом мовників «Голос Америки» й «Радіо Свобода»
Головна редакторка Sestry.eu Йоанна Мосєй і керівниця мовлення «Голосу Америки» у Східній Європі Мирослава Ґонґадзе. Фото: Lukasz Sokol
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Пам’ятаю, як пізно ввечері тато налаштовував радіо, щоб спіймати хвилю «Голосу Америки» чи «Радіо Вільна Європа» й дізнатися, що насправді відбувається в Польщі та за «залізною завісою». Я була дитиною, але розуміла, що беру участь у чомусь забороненому, про що не можу розповідати подругам у школі.
Думаю, це був спільний досвід багатьох мешканців країн колишнього радянського блоку аж до 1989 року. Ми добре пам’ятаємо, яку роль відігравав доступ до вільних ЗМІ у країнах, де дозволений був лише один, пропагандистський, урядовий канал. Так і зараз у багатьох місцях, де панують диктатори — у Білорусі чи Росії, або там, де демократія під серйозною загрозою, як сьогодні у Грузії.
І важко не відчувати, що Сполучені Штати Дональда Трампа вже понад місяць реалізують мрію Кремля. Адже як інакше можна зрозуміти заяву Білого Дому про те, що закриття «Голосу Америки» та «Радіо Вільна Європа»/«Радіо Свобода» означає, що американські платники податків більше не будуть фінансувати «радикальну пропаганду»?
Це відбувається під час гібридної війни, коли для Росії пропагандистський вплив і поширення дезінформації є такими ж важливими, як і підкорення України.
Закриття мовника «Голос Америки», який був створений у 1942 році для боротьби з нацистською пропагандою, є жахливим і символічним на тлі того, що Венс нещодавно заявив у Мюнхені про Європу, а також відкритої підтримки ним і Маском ультраправої німецької партії AfD.
Закриття цих легендарних і важливих для демократій радіостанцій, а також, ймовірно, неминучий занепад багатьох дрібних незалежних ЗМІ через скорочення фінансування USAID — це великий ризик того, що абсолютне зло у вигляді авторитаризму й фашизму швидко відродиться.
Ми бачимо, як за останні два місяці було порушено багато меж і кордонів. Цілі роки подій відбулися за два місяці. І це не ті події і зміни, до яких ми звикли, в яких бачили розвиток, а мету політики — зробити світ кращим, більш справедливим, демократичним, таким, де поважають права людини.
Останні зміни та рішення, що стоять за ними, відкидають нас на десятиліття назад. Вони кидають цілі суспільства в обійми дезінформації та пропаганди, яку фінансують авторитарні режими. Штати зраджують не лише Європу. Вони зраджують світ цінностей, які були фундаментом, на якому вони були побудовані. Цінностей, які Трамп, Венс і їхні союзники більше не цінують. Адже, на їхню думку, не Росія чи Китай є найбільшою загрозою для Європи, а… європейські демократії. А боротьбу з дезінформацією вони називають, як Венс у Мюнхені, цензурою.
Тепер лише одне може сказати напевно: у світі перевернутих значень ми маємо боротися за демократію, не озираючись на «дядька Сема».
Журналістка, медіаекспертка. Була директоркою з управління Gazety Wyborczej і директоркою з видання Wysokich Obcasów, дописувала як авторка цих ЗМІ. Створила безліч авторських проєктів, що мають суспільну значущість та підтримують жінок.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Її подорож почалася у 2014 році, коли вона приїхала з Криму. У її рідному місті зникав знайомий їй безпечний світ. Для маленької дівчинки анексія і переїзд були не геополітикою, а раптовою втратою всього звичного: дому, школи, мови. Вона потрапила до Варшави — міста, яке приваблює, але рідко коли відразу пригортає.
Сьогодні, ще не досягнувши двадцяти років, вона є обличчям покоління, що дорослішає в хаосі. Між війною і миром, між вірусними відео на TikTok і мудрою промовою на TEDx.
Все почалося з простої, дитячої інтуїції: світ можна змінювати, починаючи з малих, портативних, щоденних речей. Рюкзак став для неї символом — подорожі, навчання, обміну, звичайної людської солідарності. Рух, який вона створила, об’єднує учнів і вчителів. Звучить наївно лише для тих, хто ніколи не бачив на власні очі, як така спільнота може творити дива.
Кіра розповідає про себе без зайвого пафосу. Замість романтизувати свій активізм, згадує про п’ятнадцять будильників, які встановлює щоранку, про відповіді на листи в переповненому метро, про те, що продуктивність — це не талант, а чиста впертість. У ній поєднується етос активістів старої школи — віра в те, що просто треба робити — із сучасним вмінням будувати наратив, який знаходить відгук у її покоління.
Для неї «бути українкою в Польщі» — не етикетка, а щоденна практика. Коли вона розповідає про переїзд з Криму, то підсумовує це з холодною зрілістю: «Просто треба було почати все спочатку. Я тоді не знала, що таке еміграція. Сьогодні знаю, що це процес, який ніколи не закінчується». Цю зрілість чути і в її виступах — вони спокійні, продумані, без претензій, але й без комплексів.
Коли її номінували на звання «Варшав'янки Року-2025», в інтернеті закипіло. Не тому, що вона зробила щось суперечливе — навпаки.
Вона стала дзеркалом, в якому частина поляків побачила власний страх перед іншістю. Хвиля хейту, що захлиснула соціальні мережі, виявила темну сторону суспільства, яке ще нещодавно пишалося своєю солідарністю
Кіра не відповіла гнівом. Вона просто продовжує робити свою справу. Не вступає в безплідні суперечки про те, хто є «справжньою варшав'янкою», бо знає, що приналежність вимірюється вчинками, а не місцем народження.
Її рух триває: школи обмінюються досвідом, діти вчаться говорити про свої емоції, а волонтери доставляють рюкзаки з допомогою туди, де вона найпотрібніша. Це не іміджева кампанія, а тиха праця щоденної доброти.
Кіра — не «інфлюєнсерка добра», а людина, яка сприймає дію як подих. Її активізм випливає не з підручникової ідеології, а з емпатії. Вона розуміє, що державні кордони занадто тісні для людської вразливості. Що поняття «дому» можна розширити. І що солідарність — це щоденний вибір тих, хто обрав бачити по той бік людину.
Якби Варшава мала своє сумління, воно виглядало б приблизно, як вона: молоде, вперте, іноді втомлене, але з глибокою вірою в те, що майбутнє — це не нагорода, а відповідальність.
Кіро, я теж не звідси, але так само, як і ти — я у себе. Вище голову, я голосую за тебе.
Протягом перших двох місяців перебування в Польщі я вивчила лише кілька слів і три фрази: «dzień dobry» (добрий день), «dziękuję» (дякую) і «do widzenia» (до побачення). Мені просто не потрібно було більше; я планувала повернутися додому. Я почала вивчати мову лише тоді, коли у моєї дитини з'явились проблеми в школі. Без мови я відчувала себе беззахисною.
Мова — це дійсно зброя. Знаючи її, ти можеш подати скаргу, пояснити, розповісти, що сталося і чому. Якщо ти погано знаєш мову, завжди можеш почути у відповідь: «Ви щось неправильно зрозуміли».
Думаю, що українки за кордоном, які погано знають іноземну мову, дійсно не захищаються, коли стикаються з переслідуванням у громадському транспорті. Вони намагаються відійти від людини, яка їх штовхає або провокує. Вони мовчать, бо розуміють, що в будь-якій конфліктній ситуації за кордоном «свій» спочатку стане на бік «свого». Українка автоматично опиняється у невигідному становищі.
І саме ця беззахисність має вирішальне значення. Протягом останнього тижня в інтернеті поширилася новина про вчинок Зенобії. Зенобія Жачек — полька, яка заступилася за українку — захистила її словесно, за що нападник розбив їй носа головою.
У мережі цю історію одразу підхопили: ось хоробра полька стала на захист українки. Мене більше дивує те, що вона була єдиною, хто це зробив. Бо для мене це була б звичайна, інтуїтивна реакція.
Ситуація виглядала так: у автобусі напівголий поляк кричав на українку. Зенобія Жачек в інтерв'ю сказала, що «він постійно кричав на літню жінку одне й те саме: про бандерівців, УПА, Волинь, про те, що українці повинні виїхати з Польщі, і багато інших ганебних речей». Тобто він відкрито провокував.
А українка... мовчала. Сиділа і слухала. Не відповідала, не вступала в діалог. І, на мою думку, саме це стало ключовим. Пані Зенобія побачила в ній беззахисність.
Кожна людина, яка має совість, яка відчуває емпатію, в такій ситуації повинна захищати слабшого — як маленьку дитину. Бо ця жінка перебуває в чужій країні, не вдома. Я думаю, що якби українка відповіла агресивно, вступила в суперечку, закричала, все могло б скластися інакше. Можливо, пані Зенобія також втрутилася б, але іншим чином — скажімо, сказала б обом: «Заспокойтеся».
У жодному разі не хочу применшувати вчинок цієї жінки. Я їй надзвичайно вдячна, і пишу не стільки про неї, скільки про інших. Я не вважаю те, що вона зробила, подвигом у буквальному розумінні цього слова. Заступитися за іншого — це нормальна реакція здорової людини: захищати невинного.
Це так, ніби я йду вулицею і бачу, що дитина мучить кошеня. Чи маю я пройти повз, бо «це не моя дитина» і «я не маю права її сварити»? Ні. Бо кошеня беззахисне. І саме тому я мушу втрутитися. Навіть якщо потім мама цієї дитини почне мене звинувачувати, повчати про «права», і навіть якщо знайдеться хтось, хто скаже, що «я травматично вплинула на його психіку» (за що можна отримати штраф) — я все одно втрутилася б. Бо мовчання в таких випадках гірше. Мене мучила б совість, а дитина не отримала б важливого уроку емпатії.
Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?»
Скерування до психіатра я отримала за кілька місяців до виходу нової редакції спецзакону про тимчасовий захист, але моя черга підійшла лише у жовтні. Після того, як тест на депресію показав втричі більшу за норму кількість балів, психолог, яка давно мені допомагає, порадила, що час мені звернутися до спеціаліста, який грамотно призначить антидепресанти. Першим питанням психіатра було: «Чому пані не працює?». Коли я відповіла, що можу працювати тільки на фрілансі, адже маю дитину з інвалідністю, і ця дитина потребує моєї уваги весь час, психіатр порадила: «Треба працювати — тоді і депресія мине. Скільки людей мають особливих дітей і нічого — працюють». Яким чином втілити цю ідею в життя, не маючи в Польщі рідних, які б могли підстрахувати з дитиною, лікарка не повідомила. Замінивши професійну допомогу психологічним тиском.
Після 30 вересня 2025 року, згідно зі спецзаконом про тимчасовий захист, якщо іноземець зі статусом UKR не має страхування NFZ (тобто якщо він не має офіційного працевлаштування, не приєднаний до працюючого члена родини або не сплачує страховий внесок добровільно), для нього недоступні такі послуги:
Реабілітація
Отримання безкоштовних ліків, доступних у межах державного страхування
Стоматологічне лікування
Трансплантація і новітні й експериментальні методи лікування онкозахворювань
Медична допомога для дітей до 18 років та вагітних
Обов’язкова вакцинація
Лікування при загрозі життю й здоровʼю
Однак, на практиці виходить так, що українцям зі статусом UKR дедалі частіше відмовляють в медичних послугах, навіть якщо цих послуг немає у списку обмежених.
«Покажіть, де це написано»
Харківʼянка Марина Іванчук прийшла на скринінг вагітності в другому триместрі й отримала відмову провести процедуру.
— Скринінг першого триместру я робила у шпиталі при пологовому Варшави, туди ж записалася і на другому триместрі, але коли прийшла, мені відмовили в обстеженні, — розповідає Sestry Марина. — Я зараз не працюю, тож мені сказали, що безробітним пренатальне дослідження не проводять. Мені можуть зробити лише звичайне УЗД, прослухати серцебиття плоду і сказати, чи все з ним гаразд, а ось скринінг — ні.
Я відразу попросила пані на рецепції показати мені, де написано, що ця процедура мені не передбачена, адже вона є обов’язковою для вагітних. Але замість відповісти по суті мені прочитали лекцію про справедливість. Мовляв, ви тут три роки отримували все безкоштовно, а зараз знов вимагаєте обстеження та ліки — йдіть працюйте або робіть обстеження у приватній клініці.
Але Марину це не зупинило. Вона зайшла на сайт NFZ і, не знайшовши там інформацію про те, що скринінг другого триместру входить до списку обмежених послуг, показала цю інформацію на рецепції шпиталю.
— Я спокійно попросила пані показати мені, де написано, що заборонено. Бо я знаю, що не фінансується лише скринінг третього триместру, тоді як скринінг другого є обов’язковим. Мені сказали, що так написано у них в програмі в комп’ютері. Я попросила показати мені монітор
На це мені запропонували все зʼясовувати в NFZ, — продовжує Марина Іванчук. — Я погодилась, але попросила уточнити пані з рецепції її ім'я та посаду, щоб детально описати свою ситуацію і направити її в NFZ для зʼясування. А потім ще додала, що втратила роботу буквально відразу, коли завагітніла і про це повідомила. А цей скринінг — це друга безкоштовна процедура, за якою я звертаюся за три роки в Польщі. Бо всі аналізи та обстеження раніше я робила приватно. І чи справедливо зараз відмовляти мені і навіть не пояснити, де написано, що ця процедура заборонена.
І тут сталося неочікуване: харківʼянці раптом запропонували пройти до кабінету УЗД на скринінг. Пані з рецепції різко стала мʼякою і навіть особисто провела Марину до кабінету. Обстеження зробили ретельно, спеціалістка з УЗД була ввічливою і все пояснила.
Зараз Марина шукає бодай якусь роботу, бо боїться, що можуть бути подібні сюрпризи на пологах. Хоча, за новими умовами, пологи входять до списку обов’язкових медичних послуг для українок зі статусом UKR, навіть якщо вони не працюють.
Навіть вагітні не можуть бути впевненими, що їм не відмовлять в обстеженні. Фото: Shutterstock
«Ставлення лікарів до нас сильно змінилося»
У незавидному становищі опинилися онкохворі: їм теж дедалі частіше відмовляють у лікуванні. Якщо лікування було розпочато ще до підписання нової редакції спецзакону, то — за законом — його мають завершити за старими умовами. А от новим пацієнтам стали відмовляти. Безкоштовно можуть зробити операцію та деякі процедури, а ось дорогі ліки для хіміотерапії доведеться сплачувати самостійно.
— Мені, можна сказати, пощастило, що я встигаю завершити розпочате лікування, — ділиться своїм досвідом українка у Вроцлаві Тетяна Гордієнко.
— Але ставлення лікарів до нас сильно змінилося. Зараз мене раз у раз запитують, чи я працюю, бо маю відносно легку стадію раку. Онкологія молочної залози без метастаз терапії піддається добре. І я сподіваюсь увійти в ремісію. На днях у лікарні зустріла жінку, вона плакала. На моє питання, що сталося, відповіла, що їй сказали, що можуть зробити операцію й видалити пухлину, тоді як хіміотерапію доведеться оплатити самостійно, а це дуже велика сума.
У нещасної третя стадія онкології, є метастази. Щиро — я цим шокована. Бо для такої категорії населення не можна вводити обмеження
Українські інтернет-форуми рясніють історіями про те, що після 30 вересня хворі українці не можуть отримати процедури гемодіалізу. Як потрапляють в лікарню по швидкій, отримують екстрену допомогу, а ось з подальшим лікуванням виникають проблеми. Здебільшого у скрутному становищі опиняються пенсіонери й важкохворі люди.
— Привезла маму-пенсіонерку з високим тиском на SOR, — ділиться Анна Вашкель, яка тимчасово мешкає в Німеччині і провідує маму в Щецині. — Нас прийняли, але це було просто зняття симптомів. Жодних обстежень призначено не було. Через декілька днів ситуація повторилася, і я вже сама вимагала обстежень, бо треба ж знати причину шаленого тиску. На мої вимоги нам відповіли порадою купити страховку.
Як боротися з відмовами в лікуванні?
За порадою ми звернулися до фахівців з легалізації і страхових агентів.
«До нас зараз звертається дуже багато українців зі статусом UKR, щоб оформити медичне страхування, — каже страховий агент PZU Костянтин Попов. — Коштує це від 100 злотих на місяць за особу, але якщо у вас серйозні проблеми зі здоровʼям, хронічні хвороби, ви потребуєте дорогих обстежень чи ліків, то у такому разі найкращим виходом буде сплата добровільного внеску до NFZ (близько 802 злотих на місяць). Тоді ви отримаєте той самий доступ до медицини, як і ті, хто офіційно працює».
Якщо ви в принципі можете працювати, але поки не знайшли роботу, можна стати на облік по безробіттю в ужонді праці, і тоді деякий час за вас будуть не лише сплачувати внески, а й призначать виплату. Важливо реєструватися саме як безробітна особа, бо якщо ви зареєструєтесь як особа, яка шукає роботу, то доступ до NFZ не буде наданий.
Добровільні внески до національного фонду здоров’я (NFZ) можуть сплатити люди, які не працюють і не підлягають обов'язковому медичному страхуванню в Польщі. Для оформлення такого виду страхування необхідно подати заяву в регіональний відділ NFZ. На сьогоднішній день це вихід для студентів, пенсіонерів і вагітних жінок, щоб мати доступ до медицини на тому самому рівні, що і громадяни Польщі. Для того, щоб подати заяву, ви маєте перебувати в Польщі на легальних підставах, надати Pesel і паспорт при укладенні угоди.
Якщо ви маєте статус UKR і стикнулися з відмовою у лікуванні, на яке маєте право, у вас є можливість досягти справедливості.
— Спецзакон не бездоганний в тому сенсі, що дозволяє медичним працівникам використовувати його як формальний привід відмовити в обстеженні чи лікуванні, — вважає фахівець з легалізації IQ-груп Максим Колодій. — Послуги, що є в списку обмежених, можна трактувати по-різному. Разом з тим свої права треба вміти відстоювати. Якщо вам було відмовлено в послузі, на яку ви маєте право, ви можете направити скаргу до NFZ або звернутися до керівництва лікарні.
Повірте, якщо вони дійсно не знайдуть цю послугу в списку заборонених, вам не відмовлять. Бо не будуть мати на це підстав. Але треба бути наполегливими, добре розмовляти польською, не соромитися запитувати посаду й прізвище працівника та чітко оголосити про свій намір скласти скаргу
Він підтверджує, що зараз чимало українців стикаються з медичною дискримінацією через незнання законів. Нерідко медпрацівники самі не знають або не хочуть правильно трактувати спецзакон. У базі NFZ людина зі статусом UKR просто позначена як та, яка має обмежений доступ до медпослуг або та, у якої цей доступ не обмежений. А трактують список обмежених послуг вже самі медпрацівники закладу.
Польські парамедики надають допомогу українським біженцям на залізничному вокзалі, Варшава, 2022. Фото: Shutterstock
Скільки коштує приватне лікування в Польщі без страховки?
Консультації лікарів та вузьких спеціалістів (Варшава):
Терапевт/сімейний лікар — від 200 злотих
Психіатр — 350-650 злотих
Професор медицини чи кандидат медичних наук — 500-1000 злотих.
Госпіталізація:
Перші 3 дні госпіталізації — близько 5000-5500 злотих
Кожен наступний день — 800-1000 злотих
Ліки й аналізи оплачуються окремо.
Аналізи й обстеження:
Основні аналізи (загальний аналіз крові, сечі, аналіз на цукор тощо) — від 30 до 60 злотих
Від графіті до вибухівки: механізми вербування у Telegram
В Україні новини про те, що завербовані росіянами підлітки вчинили диверсію, хуліганство чи терор — вже не новини, а буденність. Спочатку ворог фокусувався на дітях із соціально вразливих родин, але останні резонансні випадки свідчать, що в пастку потрапляють навіть підлітки з благополучних сімей, включно з родинами військових, які боронять країну.
Одним з найбільш шокуючих випадків стала трагедія в Івано-Франківську в 2023 році. Двоє хлопців віком 15 та 17 років отримали завдання через телеграм-канал від російського куратора. Їм наказали зібрати саморобний вибуховий пристрій й доставити його за вказаною адресою. Коли хлопці вийшли на вулицю, щоб виконати завдання, пристрій дистанційно привели в дію. Це призвело до трагічних наслідків: старший хлопець загинув на місці, а молодшому довелось ампутувати обидві ноги. Також він отримав важкі каліцтва статевих органів.
Ще одна резонансна подія — вбивство української громадської діячки, мовної активістки, народної депутатки VІІ скликання зі Львова Ірини Фаріон. В її вбивстві підозрюють юного сина військовослужбовця ЗСУ з Дніпра Вячеслава Зінченка. Українські спецслужби перевіряють причетність затриманого до неонацистського руху, осередок якого знаходиться в Росії.
Ще одна ситуація сталася у місті Тернопіль. 14-річна школярка, спілкуючись в одній з телеграм-груп, шукала роботу. Зловмисники обманом отримали доступ до її персональних даних, зламали телефон і скачали її світлини інтимного характеру. Ними шантажували дівчину, змусивши її в рюкзаку пронести вибуховий пристрій і підкласти під машину, яка стояла неподалік від поліцейського відділку. Правоохоронці дивом встигли попередити вибух.
У 2024 році, в період масових атак на енергетичні об'єкти України, країною прокотилася хвиля випадків, коли підлітків вербували для підриву електростанцій. За нею пішла хвиля мінування підлітками машин військовослужбовців.
Як російські вербувальники знаходять тих, з ким працюють? Найчастіше — через телеграм-групи з пошуку роботи. Яким чином вербують? Заохочують грошима — наприклад, просять для початку зробити щось легке й незначне, приміром, намалювати графіті на конкретній будівлі, щедро за це платять (місцевою чи криптовалютою), після чого йдуть далі, кажуть вже піти на злочин — заради більшої суми, яку насправді ніхто виплачувати не збирається. Або шантажують, залякують. Для чого це злочинцям? Така схема допомагає вбити відразу кількох зайців: нанести удар ворогу руками самих українців, підставити або знищити підлітків, які своїми діями можуть зруйнувати собі життя, а значить, випадуть з активного спротиву росіянам.
З чого все почалося в Україні
В Україні все почалося з анонімних телеграм-каналів з образливими коментарями на спільних знайомих. Спочатку в обласних центрах, потім навіть у маленьких містечках одна за одною звідкілясь виникали групи з назвою «Сущность (і назва міста)». Інформація про них розносилася через «сарафанне радіо». Пропонувалося надсилати фото й відео тих, про кого підлітки хотіли б висловити думку анонімно. Звісно, знаходилися ті, хто був на когось ображений, заздрив, мав якісь конфлікти. Часто мішенню ставали «ботани», яскраві дівчата й ті, хто не вписався у загальні норми.
Поширювалися світлини з максимально принизливим, цинічним описом, лайливими словами, які часто містили прямі заклики до насильства, як-от: «побачите — плюньте в неї», «вона хвора на СНІД», «я його матір у неприродний спосіб зґвалтував», «у неї гниди», «поставте її на коліна та принизьте»
Якщо батьки чи рідні вступалися за дитину, адміністратори каналу могли створити на них «досьє», влаштовуючи цькування всієї родини.
Українські розслідувальні центри, зокрема NLG.Media, довели: ці ресурси були частиною гібридної війни проти України, їхні адміністратори знаходилися в Росії. Вся інформація в цих каналах подавалася російською мовою, профілі були прив'язані до російських номерів.
«Вони знайшли мій профіль на Facebook і почали брати звідти фотографії, виставляючи їх в максимально образливому контексті, роздавали мої контакти: телефон, місце роботи, — розповідає Ірина з Одещини. — Я хотіла захистити свою племінницю. Її, спортсменку й відмінницю, красуню, змалювали як дівчину, що продає себе для інтимних забав. У неї почалася депресія, вона не хотіла йти до школи. Адмін каналу пропонував зняти цей пост за гроші, але коли я погодилася, він просто зник».
Це доводить: інтерес був не в грошах, а в цілеспрямованому цькуванні, створенні додаткового психологічного навантаження на українських підлітків, які й так переживають через війну, розлуку з батьками, втрату дому й нормального безпечного життя.
За словами дослідниці булінгу Насті Мельниченко, у деструктивній схемі цькування в інтернеті страждають зрештою всі сторони. Найбільшої шкоди зазнають діти, які були в позиції жертви. Однак, градус тривожності підвищується також у тих, хто просто скролив стрічку й став свідком цькування. Булінг має сильний вплив на розвиток комплексного посттравматичного стресового розладу (КПТСР). Дослідження показують, що 27,6% хлопців і 40,5% дівчат, які зазнавали цькувань, отримали бали в межах клінічного діапазону ПТСР.
Травматизація підлітків від булінгу може бути вищою, ніж навіть у дорослих учасників війни, працівників пошти, які потрапили під скорочення, а також пар, що пережили розлучення
Окрім того, подібні Telegram-канали могли бути використані для збору бази даних підлітків, які потенційно готові стати мішенями для маніпуляцій, вербування для виконання протизаконних завдань.
Tellonym, Szon Patrol як інструменти впливу на підлітків у Польщі
Хоча в Польщі діє жорсткіший контроль щодо використання чужих фото й відео, почерк контактів, в яких останнім часом задіяні підлітки, неможливо не впізнати.
Замість Telegram використовується Tellonym — мобільний застосунок та веб-сервіс для обміну анонімними повідомленнями. Спочатку він в невинний спосіб згуртовував спільноту ліцеїв і початкових шкіл — там публікувалися оголошення про продаж книг, обговорювалися вчителі — які з них суворі, а які ні. Але згодом у багатьох закладах освіти Tellonym став перетворюватися на інструмент для цілеспрямованого цькування. «Я й не знала про цей додаток, доки не почула, як за моєю спиною перешіптуються, бо в Tellonym написали: “Карина П. з 2-В — шльондра”», — розповіла мені Карина, донька моєї подруги.
А з недавнього часу польські підлітки знайшли собі нову розвагу — вони влаштовують «патрулі», перевіряючи, чи доречно одягнені дівчата, і викладають в соцмережі критичні відео, через що дівчата отримують багато хейту. Кількість акаунтів у соцмережах, що використовують назву «Szon Patrol (назва міста)», стрімко зростає.
Слово «Szon (шон) — це молодіжний сленг, що означає жінку, яка надає сексуальні послуги.
Це не випадковість, а навмисна калька моделі психологічної дестабілізації: те, що випробували в Україні, тепер запускають у Польщі — з урахуванням національного менталітету й правових реалій щодо фото й відео. З єдиною метою — сіяти хаос і розколювати суспільство.
Тест на піддатливість: як вербувальники зондують ґрунт
Тільки у моєму невеликому місті на Одещині за останній місяць на батьків трьох дітей було складено адміністративні протоколи. Це прямий наслідок нової хвилі — в анонімних телеграм-групах дітей і підлітків спонукають до порушення громадського порядку чи протиправних дій за невелику винагороду. Пропонують, приміром, робити небезпечні трюки на велосипедах чи мопеді, залазити на пам’ятники, купатися у міському фонтані, підривати петарди (від яких мешканці району сильно лякаються, тому під час війни петарди під забороною), знімати все це, викладати фото й відео — і отримувати нагороду по 100-200 гривень (до 20 злотих).
«Цінується» контент з безхатьками, людьми в стані алкогольного сп’яніння й однолітками у принизливих ситуаціях
Як наголошує польський репортер Павло Єндраль, Росія системно застосовує ті ж гібридні інструменти — дезінформацію, кібератаки та втягування вразливих груп у фізичний вандалізм — також у Молдові. Ця на перший погляд дивна тактика є ефективним інструментом гібридної війни.
І найважливіше — завдяки таким нібито «невинним» вчинкам відбувається відбір потенційних кандидатів для подальшої, більш серйозної співпраці.
«Легкі гроші» й «важлива місія»: на які гачки чіпляють дітей
Далі податливих і слухняних дітей вербують для виконання більш серйозних правопорушень. Кінцева мета — використати молодь для виконання диверсій, підпалів, підривів тощо. За кордоном такі випадки мають викликати негатив до українців, зменшити підтримку й солідарність з Україною.
Аналіз, проведений українським благодійним фондом «Голоси дітей», показує, що росіяни цілеспрямовано шукають підлітків з так званої «зони ризику», пропонуючи їм заробіток на деструктивному контенті або виконання протиправних замовлень. До цієї категорії входять діти, які відчувають соціальну ізоляцію, мають низьку самооцінку або фінансові проблеми.
Ця вразливість особливо посилюється у середовищі дітей-біженців. Кількість потенційних мішеней тут може бути вищою через комплекс системних факторів:соціальна ізоляція в середовищах іноземних однолітків, розділеність сімей, фінансові проблеми.
Зі свого боку місцеві підлітки, які наслухалися ксенофобічних висловлювань від батьків, часто легко піддаються зовнішнім впливам. Вербувальники знають, на які больові точки натиснути. Як наголошують у БФ «Голоси дітей», коли ми відчуваємо безсилля й тривогу, раптом з'являється хтось, хто здатен переконати нас у значущості певних дій.
Нещодавній випадок у польському Вроцлаві яскраво ілюструє, як ці механізми працюють. Підозрювані — група українських підлітків — виманили 23-річного українця на фальшиве «побачення із 16-річною дівчиною». Коли чоловік прийшов, його жорстоко побили, поголили голову та намалювали на обличчі нацистську символіку, фільмуючи все на камеру.
А ось польська поліція затримує двох 17-річних громадян України, які, за версією слідства, залишали «бандерівські гасла» та червоно-чорні символи на будівлях і пам’ятниках жертв Волинської трагедії на замовлення іноземних спецслужб. Польські спецслужби підкреслюють, що такі дії мали характер провокації та спрямовувались на розпалювання ворожнечі між українцями й поляками.
Про системність таких випадків (а значить і проблеми) свідчать події в різних країнах ЄС, де живуть українські біженці. Нещодавно у Нідерландах поліція заарештувала двох 17-річних підлітків за підозрою у шпигунстві на користь Росії. За словами батька одного з хлопців, його сина завербував через Telegram проросійський хакер. У серпні підліток з Wi-Fi sniffer (спеціальний апарат для перехоплення даних — Ред.) ходив повз офіси Європолу, Євроюсту та посольства Канади в Гаазі, шпигуючи за роботою цих установ.
Довіра проти маніпуляцій: що робити, щоб протидіяти
Міністерство освіти України зробило роз'яснення: довіра між батьками й дитиною є основним запобіжником. Вона здатна зламати всі схеми з вербування.
Цей захисний механізм, що вибудовується з раннього віку, довів свою ефективність. Показовим є випадок в Тернополі: восьмикласник однієї з місцевих шкіл не погодився на пропозицію «заробітку» в месенджері — здійснити теракт проти держслужбовців. Це спілкування він почав заради жарту, однак згодом його почали шантажувати й погрожувати. Він розповів про все батькам. Кіберпереслідування вдалося зупинити.
Підлітковий вік — це період бурхливих змін в організмі, і це робить молодь особливо вразливою для радикальних ідей. Лімбічна система (емоції) вже добре розвинена, а префронтальна кора (самоконтроль, оцінка ризиків) — ще ні. Ось чому емоції часто беруть гору над розсудливістю. Маніпулятори користуються цим, пропонуючи прості відповіді на складні питання. І те, що юні хлопці й дівчата піддаються такому впливу, говорить не про їхній поганий характер, а про майстерність ворога.
Що можуть зробити батьки?
1. Поговорити з дитиною про ризики, які можуть виникнути, попередити про можливості шантажу й залякування. Навести приклади, зокрема такі, де все почалося з пропозиції «легких грошей» або «виконання особливої місії». Пояснити, як відбувається вербування. І як треба діяти в разі попадання в подібну ситуацію.
2. Не читати моралі щодо переконань чи інтересів підлітка. Бути опорою, а не контролером. Не засуджувати, а слухати й ставити багато питань. Пошук відповідей вчить критичному мисленню.
3. Дати альтернативу тому, що шукають маніпулятори. Спрямувати енергію в конструктивне русло. Якщо дитину турбує несправедливість — разом зайнятися благодійністю. Якщо бракує грошей — разом пошукати спосіб заробити.
Необхідно чітко усвідомлювати, на які больові точки натискає ворог. У Польщі це — розбурхування національної ворожнечі: спроби зіштовхнути українців з поляками, посіяти розбрат між біженцями та місцевим населенням.
Замовники цих злочинів, цинічно використовуючи вразливість молоді, завжди грають на розколі. Наша відповідальність — не засуджувати тих, хто став жертвою, а створювати систему, де кожна дитина знає: вона може звернутися за допомогою, не боячись покарання.
Зенобія Жачек (Zenobia Żaczek) — членкиня Комітету захисту прав орендарів. Відома своєю активною громадянською позицією, вона неодноразово захищала тих, хто ставав жертвою насильства чи дискримінації. А на днях заступилася за літню українку, яку ображав агресивний пасажир автобуса — бо почув, що вона розмовляє українською. Завдяки сміливості Зенобії та її подруги Анни Кій, які зупинили нападника, інцидент привернув увагу суспільства, а поліція вже розпочала розслідування.
— Коли ми з подругою зайшли в автобус №190, то відразу почули галас одного з чоловіків, який у ньому їхав, — розповідає Sestry Зенобія Жачек. — Спочатку було нерозбірливо. Але коли ми підійшли ближче, його слова стало легко розібрати. Він безупинно кричав одне й те саме до літньої жінки — про бандерівців, УПА, Волинь, про те, що українці повинні забиратися геть з Польщі і багато інших ганебних речей.
Сама жінка — віком десь до 60 років — сиділа спокійно, нічого не відповідала. Єдине, що вона зробила, — розмовляла українською з якоюсь дівчиною, і саме до цього він причепився.
Щось всередині мене не витримало. Я встала, підійшла до нього. Спробувала зупинити словами. Сказала йому, що він не представляє усіх поляків. Запитала, хто він узагалі такий, аби вирішувати, кому бути у Польщі, а кому — ні. Сказала також, аби замовкнув, бо говорити таке неприйнятно. Для мене важливо було показати, що не всі поляки так думають і тим паче поводяться. Тієї ж миті він накинувся вже на мене.
Став ображати, чіплятися до мого одягу. Я була в квітчастих штанях, і йому це не сподобалось (сам він при цьому був виключно в шортах, топлес — Ред.). Я відійшла, а моя партнерка дістала телефон і почала знімати. Коли він це побачив, то кинувся до нас, намагався вирвати телефон. Я встала між ним і нею, щоб він не міг цього зробити. І тоді він наблизився і вдарив мене головою у ніс. Одразу ж потекла кров.
Далі була зупинка, відчинилися двері, і моя подруга просто виштовхнула його з автобуса. Він захитався, і в цей момент водій зачинив двері — далі ми поїхали вже без нього
— Чому вирішили втрутитися? Що спонукало вас заступитися за українку?
— Я не погоджуюся з тим, аби наша країна так виглядала. Не згодна, щоб людей принижували, ділили на поляків, українців чи ще за якоюсь ознакою. Я пишаюся тим, що у районі, де проживаю, люди розмовляють різними мовами. Хочу, щоб так залишалось і не приймаю того, щоб когось переслідували лише через те, що він говорить іншою мовою.
— Не було страшно?
— Звісно, щось подібне я відчувала, але навіть про це не думала. Все відбувалося швидко й автоматично. Я просто діяла.
— Як реагували інші пасажири? Чи вас хтось підтримав?
— Ніхто мене не підтримав і не втрутився у конфлікт. Всі дивились у телефони й вдавали, ніби нічого не відбувається. Хоча автобус був повний. Якийсь чоловік взагалі стояв прямо між нами з нападником. Це видно на відео — він тримався за поручень. Якби він просто перегородив йому шлях, нападу на мене могло б не статися.
— Чому, на вашу думку, люди мовчали і не втручалися?
— Люди бояться. Це паралізуючий страх. Це перше. А друге — я не можу знати напевно, що саме у них у голові. Чимало людей є байдужими до чужої проблеми, їм нецікаво. А мали б цікавитися, бо це наша спільна справа і відповідальність. Ми маємо робити все, щоб наша країна була відкритою і привітною до людей.
— Водій автобуса теж не втрутився у конфлікт?
— Ні, але він швидко зачинив двері на зупинці — і це, власне, допомогло. Втім, нічого більшого не зробив.
— Чи звернулися ви після цього по медичну допомогу? Які травми отримали?
— У мене була розсічена шкіра на носі, звідти текла кров. Це були поверхневі ушкодження. Я пройшла обстеження, але на щастя, нічого серйозного не виявили — лише незначні забої. Сьогодні ще трохи болить голова, залишилися невеликі сліди від травми.
— Не шкодуєте, що втрутилися?
— Ні, в жодному разі. Навпаки — після інциденту отримую дуже багато коментарів на підтримку, сотні позитивних слів. Це мене підбадьорює.
— Чи вдалося передати відео поліції і чи затримали правоохоронці агресора?
— Я дала свідчення, ми передали відеозапис. Поліція також отримала записи з камер відеоспостереження, встановлених безпосередньо в автобусі. Вони мають усі докази його вини. (Агресора вже затримано - Ред.)
Мені пишуть, що цього чоловіка бачили також в інших місцях Варшави, де він теж поводився агресивно. Тобто це не перший подібний випадок за його участю.
— Чи можна говорити, що агресія на адресу українців вже стає тенденцією?
— Мені здається, що з кожним днем я дедалі частіше чую про таке. Навіть у поліклініці, де була на обстеженні після нападу, від пацієнтів можна було почути висловлювання на кшталт «треба забрати допомогу в українців, бо “вони не працюють”, “їздять на дорогих машинах”…» Хоча це повна нісенітниця. Я особисто знайома з українками, які до нас приходять у Комітет захисту прав орендарів. Це жінки, які мають проблеми з житлом, яких виселяють, які пережили примусові виселення. І всі вони працюють. Бачу, що такі висловлювання особливо посилилися впродовж останніх місяців. Тому вважаю, що наш обов’язок щось із цим робити. Не мовчати.
— Чому саме останнім часом відбувається посилення негативного інфопотоку в бік українців?
— З одного боку, безумовно, Росія це підсилює у соцмережах — вони мають свої техніки психоманіпуляції, і це точно використовується. Але це не пояснює всього. Є й польські політики, які на цьому роблять кар’єру — особливо під час виборчих кампаній.
На щастя, не всі так думають — це радше меншість, яка маніпулює й намагається вселити в людей думку, що хтось краще, а українці — гірші. І замість того, щоб боротися за те, щоб усім жилося ліпше, пропонують зробити іншим гірше
Це погано, бо зрештою від такої поведінки втрачають усі.
— Нещодавно в США хворий чоловік вбив українку, і у вагоні ніхто не заступився. Як можна змінити суспільну реакцію, щоб у подібних випадках люди не залишалися осторонь? Що можуть зробити прості люди й політики?
— Якщо порівнювати із США, то тут ситуація і рівень насильства інший, тут ми маємо справу з побиттям, але це не змінює суті проблеми. Ми повинні реагувати!
Якщо б усі пасажири сказали бодай по одному слову нападнику, цей чоловік би відступив
Колективна реакція діє: коли багато людей втручаються, ризик для кожного індивідуально знижується. Тож треба бути активними: бачите несправедливість чи зло — робіть щось. Інакше ми всі програємо. Це питання стосується не лише українців. Це загальна загроза. Якщо не протидіяти цькуванням орендарів, вчителів, ЛГБТ-спільноти тощо, це продовжуватиметься знову й знову.
Ми повинні бути солідарними й підтримувати тих, хто слабший або стає жертвою насильства чи утисків. Наше суспільство буде кращим, якщо ми діятимемо разом. І неважливо, чи це поляки, українці, білоруси чи будь-хто інший — усі ми є частиною одного суспільства. Воно повинно бути людяним і справедливим. Лише так можна протистояти злу.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
