Ексклюзив
20
хв

Хто така Вікторія Спартц? Чому перша українка в Конгресі США зараз не за Україну?

Вікторія Спартц — українка за походженням і конгресменка США від штату Індіана. Як за час повномасштабної війни вона перетворилась із друга на ворога України? І чи, власне, варто записувати її у «вороги України» та підозрювати у роботі на Кремль?

Марина Данилюк-Ярмолаєва

Конгресвумен Вікторія Спартц. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Колишня уродженка села Носівка на Чернігівщині стала об'єктом критики після дружніх фото з відомою трампісткою Марджорі Тейлор-Грін та кількох правок, якими вона пропонувала прибрати частину допомоги Україні з ухваленого законопроєкту спікера Палати представників Майка Джонсона на майже 61 мільярд доларів. 

У мережі Х Спартц писала, що не готова голосувати за виділення будь-якого іншого фінансування для Києва, окрім як на постачання зброї. Це звучало так, що вона не підтримує «надсилання грошей українському уряду – тільки летальну допомогу». 

Урешті допомогу для України проголосували, хоча проти було аж 112 республіканців. Однак усі запамʼятали лише кейс та заяви етнічної українки. 

У 2020 році Спартц, яка до заміжжя мала питомо українське прізвище Кульгейко, — тріумфально пройшла в Палату представників від одного з округів штату Індіана. Тоді українські ЗМІ масово висвітлювали історію українки, яка досягла нечуваного успіху на чужині і стала яскравою зіркою Республіканської партії. 

Після повномасштабного нападу Росії на Україну Вікторія Спартц одною з перших політиків США закликала американських чиновників всіх рівнів до посиленої підтримки України на тлі російської агресії. 

У промові до Конгресу за 2 березня 2022 року політикиня вперше назвала війну РФ проти України «геноцидом»:

— Я думаю, що нам потрібно зрозуміти ситуацію в Україні. Це не війна. Це геноцид українського народу божевільною людиною, яка не може зрозуміти, що український народ не хоче бути з Радянським Союзом.

Це бійня. Це вбивство українського народу. А вільний світ стоїть і дивиться. Скільки Путін уб’є? Ну, я вам скажу: він уб’є всіх, і скільки зможе, якщо ми щось з цим не зробимо 

Важливий момент — саме тоді, під час цієї промови, левовий шмат Чернігівщини був в окупації — і це додавало важливої переконливості словам американської конгресвумен. 

Далі Спартц була однією з перших, хто закликав Байдена передати Україні ATACМS. Вона була одним з символів боротьби за надання допомоги серед республіканців, була поряд з президентом США під час підписання ленд-лізу. А ще здійснила шість візитів разом із колегами-конгресменами на лінію фронту. 

Вікторія Спартц під час підписання Джо Байденом ленд-лізу. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

Уже тоді Офіс президента був не у захваті від того, що міські голови Дніпра та Одеси — Борис Філатов та Геннадій Труханов — особисто зустрічаються з американською політикинею і домовляються з нею про допомогу напряму. Тоді мери  отримали перше попередження від вищого політичного керівництва, що краще не перебирати на себе лаври переможців війни, бо, мовляв, герой має бути один. 

Міський голова Дніпра Борис Філатов та Вікторія Спартц. 15 травня 2022 року. Фото: телеграм / Борис Філатов

Однак у липні 2022 року, коли Захід почав розуміти, що російсько-українська війна всерйоз і надовго, постала мова про перші серйозні збройні пакети.

І тут стало зрозуміло, що у Спартц є особистий конфлікт із Андрієм Єрмаком

Все почалось із листа представниці Палати представників від 9 липня 2022 року, де вона вимагала у президента США Джо Байдена надати пояснення щодо процедур нагляду, пов’язаних із керівником Офісу президента України.

У цьому листі є коротка згадка про нібито наявність «різноманітної розвідувальної інформації щодо дій пана Єрмака в Україні та його імовірних зв'язків з Росією»:

— Пан Єрмак викликає багато занепокоєнь у низки людей у США і за кордоном, вважається, що про нього високої думки ваш радник із національної безпеки Джейк Салліван.

Українське МЗС, у відповідь на цю заяву, звинуватило Вікторію Спартц у спробі «підіграти російським наративам». Та, у свою чергу, не стала мовчати, навпаки — закликала Єрмака подати у відставку: 

— Якби він був державним діячем, як людина з і без того сумнівною репутацією, він би подав у відставку цієї зими, запевнивши українське керівництво в тому, що жодного нападу з боку Росії не станеться, що знизило готовність України. Однак ніколи не пізно вчинити правильно.

Тодішній головний голос Банкової — Олексій Арестович — знайшов винуватих таких заява. В інтерв'ю російській ліберальній пропагандистці Юлії Латиніній — він заявив, що Спарц накрутили мер Дніпра Борис Філатов та Андрій Білецький — легендарний командир 3-ї штурмової бригади. З обома Спартц мала привітні та тісні робочі контакти. 

Цей особистий конфлікт політиків став впливати на позицію Спартц щодо України. Вже згодом конгресвумен стала одним з найбільших критиків української влади і надання Києву допомоги без належної підзвітності

Утім вона критикувала Байдена за повільне надання допомоги та звинувачувала у надмірній політизації, мовляв, варто було початково іти по процедурі ленд-лізу, а не гратися в контрольовану ескалацію. Далі варто пояснити, чому деякі пункти риторики нинішньої Спартц збігаються з позицією Дональда Трампа. 

Чому Спартц не підтримала допомогу Україні? Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

В інтерв'ю за травень 2022 року вона публічно заявляла, що не підтримує позицію свого лідера щодо України. Однак тут варто нагадати, що етнічна українка не є українським депутатом, вона — американська політикиня, яка підзвітна своїм консервативним виборцям з 5-го округу штату Індіана. Її округ — заселений фермерами, які займаються кукурудзою та свинарством, вважається найбагатшим в цьому штаті за середнім доходом мешканців.

Останні 30 років на виборах в Палату представників тут перемагають республіканці, а вибори президента у 2016 та 2020 роках тріумфально вигравав Дональд Трамп

І тут починається найцікавіше. У лютому 2023 року Вікторія Спартц раптово заявила, що не балотуватиметься в Конгрес на виборах в листопаді 2024 року. Пояснила вона це тим, що хоче більше уваги приділяти родині, дочкам, приватному бізнесу. Однак згодом вона передумала і заявила, що йде на вибори, бо «роботу ще не завершено». 

Це стало шоком восьми інших кандидатів-республіканців від п'ятого округу Індіани, які почали вкладати кошти у виборчі кампанії. Також вони готувалися по партійних праймеріз без Спартц, а після її повернення в гру довелось змінювати свої передвиборчі кампанії, бо чинний конгресмен — дуже серйозний суперник зі зв'язками та медійністю. 

Головний конкурент Вікторії Спартц — Чак Гудріч, місцевий підприємець і президент компанії Gaylor Electric. Кандидат почав нищівну кампанію проти конкурентки під загальним лозунгом «Для Спартц Україна важливіша за США». Та відповіла інформаційною кампанією, у якій звинуватила Гудріча у зв'язках із Китаєм. Стратеги Республіканської партії поки що не підтримали ані Гудріча, ані Спартц.

Адже на окрузі, де населення дуже прихильне до Дональда Трампа, важливим буде фактор саме близькості до нього та його лозунгів

Фотографії з Марджорі Тейлор-Грін, радикальною трампісткою та поправки проти частини допомоги Україні в Конгресі — саме і є тим елементом виборчої гри, які хоче використати Спартц для перемоги на власних виборах. 

То ж чи варто її різко записувати у вороги України і «канселити» всі звʼязки? Очевидно те, що треба розділяти особистий конфлікт конгресвумен з Банковою. А ще розуміти, що політики можуть змінюватися і тут, і там, а горизонтальні звʼязки мають лишатися. 

Кейс Спартц може стати інструкцією, як на майбутнє працювати з українською діаспорою, яка з часом може стати або потужним інструментом впливу, або перепоною нашому інтересу. За якісь 5-10 років парламенти та уряди західних країн можуть наповнитись новими обличчями з українськими прізвищами.

Однак, це уже буде не українець, який зобов'язаний топити за український інтерес. Це буде польський, чеський чи німецький політик українського походження, який ставитиме в пріоритет власний округ та свого виборця 
Спартц іде на вибори від 5-го округу штату Індіана, найбагатшого в цьому штаті за середнім доходом мешканців. Фото: Х / Rep. Victoria Spartz

Тому нинішню Вікторію Спартц треба сприймати, як хижака на полюванні. Політик в період виборів — слабкий на конструктив, багатий на популізм та емоції, які допоможуть зібрати голоси. Прикро, що тема уваги до України теж стала об'єктом на окрузі Спартц, але такі реалії політики і від них нікуди не подітися.

Колишній посол України в США Валерій Чалий вважає, що Спартц має гарні перспективи на переобрання до Конгресу і варто пошукати з нею дипломатичного діалогу. Адже в умовах нинішньої війни нам точно не потрібні нові вороги, тим паче етнічні українці.

Також варто пам'ятати, що президенти і їхні секретарки змінюються, а зайва американська допомога грошима та зброєю нам потрібна буде завжди

Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Українська журналістка, політичний аналітик та медіа-консультант. Працювала парламентським оглядачем більше 10 років. Співпрацює з виданнями «Цензор.нет» та «Еспресо». Є авторкою популярних YouTube-каналів «Цензор.нет» та «Шоубісики». Спеціалізується на темі політики, економіки та медіатехнологій.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Наша читачка зреагувала інстинктивно. Замість злякатися, вона вирішила перевірити, хто ще із сусідів отримав такий матеріал. Результат її міні-розслідування — жахливий. «Виявилося, що ніхто. Кинули лише нам. Житловий комплекс закритий і охороняється, там чотири будинки. Я зібрала інформацію від сусідів. Нікого це не торкнулося», — пише вона. 

Ця ж сама жінка кількома місяцями раніше була атакована в косметичному магазині. «Полька, наголошуючи, що я українка, почала бити мене, вдарила по нозі й плюнула мені в обличчя. Люди відходили, охорона не реагувала. Але одна жінка, прокурор, все ж втрутилася, і завдяки їй справа потрапила до суду. Поліція часто замітає такі речі під килим».

Ці два інциденти — не окремі випадки. Це чергові акти однієї й тієї ж вистави, де історія стає знаряддям війни, а повсякденність — полем битви. Ніхто з розсудливих людей у Польщі не заперечує трагедії Волині. Десятки тисяч жертв, спогади, які й досі болять, — це частина фундаменту польської пам'яті. Проблема починається тоді, коли цей біль перетворюють на інструмент, а історію 80-річної давності — на кий, яким сьогодні б'ють сусідів.

Листівки, кинуті у поштові скриньки або розвішані на стовпах, як ті, що нещодавно з'явилися також у Мінську-Мазовецькому, Варшаві й інших містах Польщі, не служать історичній освіті. Вони можуть бути використані лише для сіяння страху й підозри. Їхня мова — «українські бандити», «геноцид» — це калька пропаганди 1940-х років, очищена від пилу й використана посеред війни, щоб збудувати новий бар'єр.

1 фото — слід від удару на нозі нашої читачки; 2 фото — листівка на одній з польських вулиць

Це — не випадковість. Такі матеріали з'являються саме тоді, коли в Польщі точаться гарячі дебати про майбутнє союзу з Україною, про роль біженців і соціальну політику. Що сильніші емоції, то легше ними маніпулювати. Це вміло зрежисована вистава, мета якої — розкол, а не правда. Фонд «Волинь пам'ятаємо» на чолі з президенткою Катажиною Соколовською у своїх статутних цілях декларує «відновлення пам'яті про геноцид», але на практиці діяльність організації полягає в поширенні ненависті. Акції фонду, як-от розклеювання плакатів і наклейок, регулярно розпалюють антиукраїнські настрої. 

Аналітики з порталів, що займаються дезінформацією, неодноразово вказували, що риторика фонду «Волинь пам'ятаємо» збігається з ключовими елементами російської пропаганди, мета якої — розпалювання польсько-українського історичного конфлікту й дестабілізація Польщі

Те, що виглядає як спонтанні акції, може бути частиною спланованої операції, яка має за мету використати польські обра́зи.

Сьогоднішня Польща живе у роздвоєнні. З одного боку — голосні офіційні заяви про союз з Києвом, про підтримку народу, що бореться за незалежність. З іншого — зростаюча неприязнь до біженців, яку підігрівають цинічні політики. У передвиборчих кампаніях гасло «українці заберуть у вас роботу і житло» діє швидше й ефективніше за будь-яку програму. Президент [Інституту національної пам'яті] Навроцький накладає вето на закон про виплати для українців, аргументуючи це «справедливістю». Конфедерація [національно-радикальна партія] будує політичний капітал на образах і страху. Праві щоденні ЗМІ постійно підживлюють образ українця як конкурента, а не союзника. В такій атмосфері достатньо однієї листівки, щоб запустити лавину гніву.

Російська пропаганда роками годується історичними ранами. Вона витягує болючі моменти й вмонтовує їх у сьогодення, створюючи нові конфлікти. Те, що поляки й українці мали б опрацювати в діалозі, перетворюється на знаряддя взаємних звинувачень. Листівка у поштовій скриньці — це класичний приклад когнітивної війни — дешевої, важко ідентифікованої, але руйнівної. Її вартість — копійки. Її результат — недовіра, підозра, відчуття загрози й насамперед переконання, що українці в Польщі — не гості й союзники, а потенційні вороги.

Немає сумнівів: проблему пам'яті про Волинь необхідно обговорювати не листівками, не в темних кампаніях, що прикидаються турботою про історію. А у відкритому діалозі, дискусії, щирими словами, через освіту й зустріч різних свідчень. Бо якщо ми погодимося, щоб історією торгували пропагандисти, то дуже швидко станемо заручниками чужих воєн. А сьогодні Польщі потрібні не нові барикади, а мости — особливо з Україною, яка бореться не лише за свою безпеку, але й за нашу.

Історія нашої читачки з Познані — листівка у скриньці, напад у магазині, байдужість людей — показує, що поряд з великою політикою важливим є ще дещо: повсякденна реакція. Хто стане на захист жінки, яку атакують? Хто викличе поліцію? Хто забере з рук пропагандистів або зірве зі стовпа листівку, перш ніж вона спровокує нову хвилю ненависті?

Байдужість — найнебезпечніша. Бо вона дає сигнал, що можна більше, сильніше, жорстокіше

Сьогодні в Польщі вибір не абстрактний. Він відбувається тут і зараз, у магазинах, на вулицях, у наших спільнотах. Від нашої реакції залежить, чи стане історія мостом у майбутнє, чи черговою барикадою.

20
хв

Профанація пам'яті: Як ненависть використовує трагедію дитини

Єжи Вуйцік

«На комісії з інвалідності дитини мене розпитували, чи воює мій чоловік»

Я — мама дитини з важким ступенем аутизму й підтвердженою інвалідністю, і в моєму оточенні багато мам особливих дітей. Мені дуже б хотілося вийти на роботу на повний день, ходити на корпоративи та їздити у відрядження, але все, що я можу собі дозволити — це декілька годин роботи на день онлайн. Терапевтичні садки зазвичай працюють до 13:00, додайте до цього лікарняні та постійні форс-мажори, які у мам дітей з аутизмом виникають чи не щодня. Чи багато ви знаєте працедавців, які підпишуть з такою людиною контракт?

У свої 6,5 років мій син не розмовляє, не реагує на своє імʼя, у нього немає зорового контакту з людьми, він не розуміє небезпеку й може просто піти під машину або спробувати вийти з вікна. Ще Марко постійно намагається втекти, тож на вулиці його необхідно постійно тримати за руку. Вдома я замикаю двері на всі замки й ховаю ключ. Син потребує постійної опіки й допомоги буквально в усьому. А коли він хворіє, то не може пояснити свої симптоми, впадає в ступор. Я можу лише здогадуватись, що з ним відбувається.

Офіційно діагноз «аутизм» Марку поставили в 3 роки, і з того часу ми проходимо щоденні терапії, які хоч і дають певні результати, проте так і не зробили мою дитину бодай трохи самостійною. Аутизм не лікується, можна лише полегшити стан і підвищити функціонал дитини. У Польщі — крім терапевтичного садка — син ходить до логопеда й займається вдома. У нього встановлена інвалідність, зокрема тут, у Польщі, але її необхідно підтверджувати кожні 2-3 роки. 

Остання комісія, яка відбулася вже у вересні 2025, відрізнялась від попередніх і сильно мене здивувала. На комісію я прийшла із заключенням польского психіатра, в якому написано, що син невербальний, потребує постійної опіки й взагалі має серйозний прогноз. Проте пані психіатр на комісії стала розпитувати мене не про сина, а чи працюю я, а також де мій чоловік і чи воює він за Україну. І коли почула, що не воює, винесла вердикт, що мій син не розмовляє, бо в садку з ним говорять польською, а вдома — українською. Поки ми з нею говорили, син жодного разу не зреагував на своє їмʼя, не подивився в бік психолога, не відповів на запитання про ім’я й вік, ніяк не контактуючи ні зі мною, ні з комісією. Навіть неозброєним оком тут видно серйозну проблему, а не тимчасову реакцію на різні мовні середовища. 

Чим пояснити таку зміну в ставленні медкомісії і купу дивних запитань? Можливо, тим, що дитині з важким діагнозом доведеться призначати виплати, а дитині без — рекомендувати відвідувати садок, школу й самостійно себе обслуговувати? Щоб мама в цей час пішла працювати на цілий день.

Але ми вже це проходили: жоден садок не бере мого сина на весь день, а школа пропонує навчання онлайн або — якщо пощастить — асистента на пів дня. Тому я була готова подавати апеляцію на рішення медкомісії. 

Якщо ви хочете оскаржити рішення комісії, у вас є 14 днів. Ви подаєте апеляцію там, де подавали внесок на інвалідність і, ймовірно, повторна комісія буде вже у воєвудському зеспулі (обладміністрація). Якщо і там рішення буде не на вашу користь, є ще два варіанти: 

  • Додати нові медичні документи й податися на нову комісію у зв’язку з погіршенням стану або змінами в поведінці (у випадку аутизму це може бути текст на інтелект з сертифікованій порадні та нове заключення психіатра). Це відносно швидкий спосіб, але виплати ви зможете отримати лише з моменту позитивного рішення.
  • Звернутись до суду. Це може тягнутися 1-2 роки, але якщо ви виграєте процесс, то отримаєте всі виплати з моменту негативного рішення.

«Куди далі, якщо ти всюди чужий?» 

У моїх подруг у Польщі ситуація схожа, і багатьох з них сильно лякає можливе скасування соцвиплат і доступу до медицини. 

Катерина самотужки виховує сина з ДЦП. Весь дохід родини складається з мінімальних аліментів, виплат з інвалідності та 800+. Іноді Катя встигає прибрати чийсь офіс і отримати за це якісь гроші, але це буває не часто, до того ж для таких робіт не підписують контракт. А ось в лікарнях вони — постійні пацієнти, бо навіть звичайне ГРВІ для них може закінчитися шпиталем. 

«Кожен наш день — це реабілітація і боротьба за те, щоб син почав бодай трохи ходити. Я його мию, годую, вожу на масажі, зайняття — це займає фактично весь день. Всі мої спроби знайти роботу, яка б дозволила мені оплачувати опекунку для сина й при цьому ще харчуватися, сплачувати оренду житла, провалилися. Потрібна сума, більша за середні зарплати в Польщі. Але в очах польського президента я, напевно, — та сама нахлібниця, яка отримує гроші просто так», — ділиться Катя. 

Моя подруга дуже вдячна Польщі, але те, що дійсно її дратує, це постійні емоційні гойдалки, що дезорієнтують, як будувати навіть найближче майбутнє

Таких історій дуже багато. Я веду інстаграм про аутизм і життя в Польщі, й відразу після вето президента Навроцького десятки мам дітей з РАС стали писати й запитувати: «Що тепер буде з нами?». 

Більшість з цих мам із задоволенням би вийшла на роботу, якби в Польщі була можливість віддати дитину з важкими діагнозами в садок на повний день. Якщо дитина голосно й без упину кричить, у неї істерика, то все одно із садка зателефонують мамі з проханням забрати дитину додому. Що стосується виплат 800+, то ми, особливі мами, витрачаємо ці гроші на оплату спецсадочків, профільних лікарів і реабілітацію. 

За ситуацією, яка складається в Польщі зараз, я спостерігаю без паніки, але із сумом в серці. Бо розумію, що, можливо, вже дуже скоро доведеться сказати: «Польща, це були безцінні три роки. Я завжди буду вдячна тобі за них, але так, як зараз, вижити не можна». Можливо, саме до того, щоб ми виїхали, нас і підштовхують. От тільки куди їхати далі, якщо ти всюди чужий?

20
хв

«В очах президента я — нахлібниця»

Юлія Ладнова

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Андерс Пак Нільсен: «Росія одержима підривом авторитету НАТО»‍

Ексклюзив
20
хв

Пауза Трампа у поставках боєприпасів залишає українців без захисту. Що стоїть за цим рішенням і як це вплине на хід війни?

Ексклюзив
20
хв

Америка реальна і якою її бачить світ. Професорка Марсі Шор, яка разом зі Снайдером переїхала до Канади, — про дві версії країни

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress