Європа маленьких Трампів

Урсула фон дер Ляєн увійшла в історію як перша жінка й перша німкеня, яка очолила Європейську комісію. Вона здобула репутацію лідерки, здатної проводити Європу крізь кризи. Та сьогодні це лідерство дедалі частіше ставлять під сумнів.

Підтримка центристів і поміркованих сил має подарувати президентці Єврокомісії тимчасовий спокій за свою посаду, та чи вистачить цієї підтримки надовго? Про це розмовляємо з експертом з європейської політики й питань безпеки, співзасновником Брюссельського центру свободи Роландом Фройденштайном.

Лідерство фон дер Ляєн: яка альтернатива?‍

Марина Степаненко: З 2014 року жоден президент Єврокомісії не стикався з вотумом недовіри, а фон дер Ляєн — уже вдруге. В чому корінь цієї політичної кризи? 

‍Роланд Фройденштайн: В Європейській комісії дедалі частіше лунають критичні зауваження на адресу її президентства — не тільки з боку політичних екстремістів, але й з боку частини центристів. Але, знаєте, всі при цьому розуміють, що альтернативи насправді немає. Ось чому обидва майбутні голосування про недовіру навряд чи спрацюють.

— Одні називають Урсулу фон дер Ляєн «сильним голосом Європи у світі» і послідовною лобісткою інтересів України в Європі. Інші кажуть, що їй бракує впертості, щоб доводити важливі ініціативи до кінця. Які сильні й слабкі сторони фон дер Ляєн як політика ви можете назвати?

— Я б сказав, що її головна сила — це сила її переконань і неймовірна працьовитість. 

‍Її часто називають трудоголіком. Про це красномовно свідчить той факт, що вона навіть облаштувала готельний номер на 13-му поверсі будівлі Комісії в Брюсселі під офіс

Звичайно, деяким це не подобається. Хтось не любить сильних президентів Комісії, ще хтось — сильних жінок. Її також критикували за те, що вона не приділяла достатньо уваги певним проєктам, хоча зазвичай це були випадки, коли обставини були проти неї.

Найкращим прикладом є «Європейський Зелений Курс» — зусилля, спрямовані на збалансування економічної конкурентоспроможності Європи та боротьби зі зміною клімату. Протягом багатьох років маятник настроїв схилявся на бік порятунку планети, але цей момент минув. Зараз вона просто не може реалізувати всі елементи «Зеленого курсу», які відстоювала на початку свого другого терміну. 

‍— Незважаючи на те, що вотум недовіри не був ухвалений влітку, він вказує на серйозні розбіжності в Європарламенті. Як ви оцінюєте здатність фон дер Ляєн зберігати підтримку різних політичних груп у її другому терміні?

— Саме той факт, що її найзапекліші критики походять з крайніх лівих і крайніх правих сил, насправді гарантує її виживання. Ліві не хочуть голосувати разом з правими — і навпаки. До того ж справді існує відчуття, що ніхто інший не зміг би виконувати цю роботу краще за неї, навіть на думку її критиків.

Якщо подивитися на їхні власні критерії, зокрема щодо соціального законодавства, екологічної політики, поваги до держав-членів тощо — я просто не можу уявити нікого іншого, хто міг би виконувати цю роль

І її критики теж це знають, особливо ті, хто перебуває в політичному центрі і може бути незадоволений її стилем або деякими її рішеннями. Але зрештою навіть вони це визнають.

— Як вважаєте, чи здатна Урсула фон дер Ляєн адаптувати свою політику, щоб задовольнити вимоги як центристських, так і правих партій, зберігаючи при цьому єдність ЄС?

‍— Ні, так не можна — бо неможливо задовольнити всіх. Але якщо подивитися на національну політику, то там ситуація така сама: жоден глава уряду не може задовольнити всіх виборців. Тому вона змушена покладатися на коаліцію сил, що займають центристську позицію.

Навіть у межах цієї коаліції надзвичайно складно підтримувати консенсус, це вимагає постійних компромісів. І саме тут її сила — та її робоча дисципліна — відіграють позитивну роль. Аби йти на компроміси, потрібно бути сильною і мати тверді переконання. Водночас потрібно неймовірно багато працювати й взаємодіяти з величезною кількістю осіб, які приймають рішення.

Щиро переконаний, що вона зараз найкраща людина для цієї роботи.

Праві сили посилають сигнал 

— З огляду на зростання впливу правих партій у Європарламенті, як ви оцінюєте їхній вплив на політичний курс ЄС? Чи можуть вони змінити баланс сил у Європейській народній партії (EPP)?

— Під керівництвом Манфреда Вебера Європейська народна партія іноді приймала голоси від крайніх правих, що дозволило їм сформувати більшість, яка виходила за межі класичної центристської коаліції: ЄНП, лібералів, соціал-демократів і зелених. Наприклад, щодо деяких положень «Зеленого курсу» ЄНП відмовилася слідувати за фон дер Ляєн і зуміла підштовхнути Комісію до більш правоцентристських, профермерських позицій.

Але щодо великих стратегічних питань (європейської оборони, підтримки України, глобальних торговельних угод), то вона повністю узгоджує свою позицію з ЄНП. У цих питаннях її проблеми зазвичай виникають з боку лівих, особливо соціалістів і зелених. Одним з прикладів є її рішуча реакція на ситуацію в Ізраїлі та Газі (мається на увазі її підтримка Ізраїлю після нападу ХАМАС в 2023 — Авт.), яку багато членів ЄС, соціалісти й зелені вважали поспішною й однобокою на користь Ізраїлю.

Тож так, ЄНП вплинула на її програму в дечому, але щодо стратегічних питань — вона і без того залишається близькою до їхніх поглядів.

— Враховуючи підтримку правими партіями вотумів недовіри проти фон дер Ляєн, чи можна стверджувати, що їхня мета — не лише змінити керівництво, а й вплинути на загальний курс ЄС?

‍— Так, вони намагаються. Намагаються досягти деяких тактичних успіхів, зібравши велику кількість голосів для висловлення недовіри Урсулі фон дер Ляєн. Вони знають, що, ймовірно, не виграють ці голосування, але суть в тому, щоб послати сигнал.

Якщо подивитися на риторику Віктора Орбана, стає очевидним: Брюссель — це його ворог, а ніхто не уособлює Брюссель більше, ніж Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії. Звичайно, є й інші впливові фігури — президент Парламенту, президент Ради або Кая Каллас як високий представник з питань зовнішньої політики. Але фон дер Ляєн є найвпливовішою.

Тому вона стає символом європейської адміністрації, інституцій ЄС, які, на думку Орбана, стали занадто потужними і штовхнули Європу в неправильному напрямку. Ось чому він разом з «Патріотами за Європу» (англ. Patriots for Europe, PFE — ультраправа політична група у Європарламенті, — Авт.) та іншими правими силами хоче публічно атакувати її — і через неї атакувати інституції ЄС. 

Вони хочуть перетворити це на велике політичне шоу

‍— Угорщина під керівництвом Орбана не раз блокувала ініціативи ЄС, зокрема щодо санкцій проти РФ. Як ви оцінюєте таку поведінку Орбана і її вплив на авторитет Урсули фон дер Ляєн?

‍— Віктор Орбан фактично став на бік Путіна — він ніколи цього не визнає, але це правда. Він вірить, що майбутнє належить диктаторам, хоче підтримувати з ними добрі стосунки і, зрештою, сам хоче стати диктатором. Він може навіть програти наступні вибори, але це все одно його світогляд.

Він відкидає все, за що виступає ЄС: спільний суверенітет, сильні брюссельські інституції, голосування більшістю голосів у Раді. Він також рішуче виступав проти членства України в ЄС. У найближчі тижні Рада може спробувати обійти угорське вето щодо санкцій проти Росії. 

Зараз не тільки брюссельські інституції, а й більшість держав-членів ЄС ситі ним по горло і активно шукають способи обійти Угорщину — а іноді й Угорщину та Словаччину разом

Це велика зміна. Раніше держави-члени не любили Орбана, але рідко атакували його відкрито. Тепер вони це роблять — Польща, країни Балтії, Північні країни, іноді навіть Німеччина. Тому Орбан відчуває себе загнаним у кут. Він продовжує зображати Брюссель як ворога, а держави-члени як «хороших хлопців», але насправді більшість урядів відкрито виступає проти нього. Його запасний варіант — поставити під сумнів їхню легітимність, називаючи їх елітою, глобалістами, які більше не представляють свій народ. Але вони були обрані демократичним шляхом, тож це ставить його в скрутне становище.

— Фон дер Ляєн публічно підтримує ідею скасування обов’язкового консенсусу для голосування у ЄС у деяких сферах. Чи можна вважати цей крок радикальним і ризикованим саме для її політичної кар’єри?

— Ні, бо вона не є головним рушієм цього процесу. І вона дуже мудро робить, що не є ним, адже це лише посилило б стереотип про неї як про жадібну до влади єврократку, яка обмежує права держав-членів. Не забуваймо, що в питанні голосування більшістю за дійсно вирішальні питання є й інші держави-члени, які вагаються.

Тому набагато краще, якщо інша впливова фігура в Брюсселі, в даному випадку Президент Європейської Ради Антоніу Кошта, візьме на себе цю ініціативу, а інші держави-члени її підтримають. Таким чином це стане питанням політичної суті, а не ініціативою однієї людини, яка постійно просуває цю ідею. Щиро кажучи, не думаю, що питання голосування більшістю матиме негативний вплив на її кар'єру.

Дезінформація в ЄС: хто здатен протидіяти?

‍— Як ви оцінюєте роль дезінформації у політичних процесах ЄС, зокрема в кампаніях проти фон дер Ляєн?

‍— Її вплив досить великий. Маю на увазі, що Росія робить все можливе, щоб посилити напруженість у європейській політиці — як у державах-членах, так і в брюссельській бульбашці. Погане зображення Урсули фон дер Ляєн є частиною цього розпалювання конфліктів. І звичайно, російська дезінформація та пропаганда націлені на фон дер Ляєн, тому що вона була і є активною в питаннях, які стосуються України — вона є їхнім природним ворогом.

Росія завжди намагається посилити політичну напругу й конфлікти всередині Європейського Союзу. Це ідеально вписується в її плани.

Разом з тим зазначу, що люди висловлюють євроскептичні ідеї, критикують фон дер Ляєн або Україну не тільки тому, що їм платить Кремль. Іноді вони справді переконані в цьому. Тому я був би обережним, трактуючи кожну критику як російську дезінформацію або стверджуючи, що хтось перебуває на зарплаті у Путіна.

Ми маємо боротися з цією критикою за допомогою політичних аргументів, а не лише вказуючи пальцем. Чому? Тому що існує загальне відчуття незадоволення: відчуття, що справи йдуть у неправильному напрямі, що розподіл багатства є несправедливим, що Європа не генерує достатнього зростання, що занадто багато витрачається на озброєння і занадто мало на соціальні видатки тощо.

Ці почуття є реальними. Росія намагається їх використати для посилення політичної напруги. Але правильний спосіб протидіяти цій критиці — це політичні заходи, а не лише звинувачення когось у тому, що він отримує гроші від Москви.

— Чи достатньо активно ЄС реагує на загрози дезінформації з боку третіх країн? Які кроки слід вжити для посилення захисту інформаційного простору ЄС?

— Національні уряди та Європейський Союз не повинні безпосередньо наймати людей для боротьби з дезінформацією. Натомість — фінансувати проєкти підтримки й розвитку громадянського суспільства. Наприклад, журналістів-розслідувачів, які викривають мережі російського впливу. 

Звичайно, уряди повинні використовувати свої розвідувальні служби для виявлення операцій впливу. Але основна реакція вільного суспільства на авторитарні загрози (в інформаційній сфері, соціальних мережах або економіці) має надходити від громадянського суспільства. Це означає фонди, політичні партії, аналітичні центри, асоціації, університети, ЗМІ.

Сама Україна досягла надзвичайного успіху в протидії російській дезінформації з перших років після незаконної анексії Криму й окупації Донбасу в 2014 році. Саме українське громадянське суспільство відреагувало — і набагато швидше, ніж влада. Те саме має бути і в Європейському Союзі. Уряди повинні фінансувати й підтримувати громадянське суспільство, але фактичну роботу — виконувати громадяни.

Євроінтеграція України: все тільки починається

— У своїй промові про стан Євросоюзу («State of the Union») Урсула фон дер Ляєн підкреслила важливість інтеграції України до ЄС. Як ви оцінюєте роль президентки Єврокомісії у цьому процесі?

— Вона встановлює конкретні цілі, орієнтири на шляху України до членства в ЄС. І це не тільки її особиста ініціатива, а ініціатива всієї Єврокомісії. Вона виконує волю держав-членів у Раді, але все ще має багато справ, якими керує самостійно.

Допомога ЄС Україні, зокрема, військова підтримка, оскільки вона фінансується ЄС, — є величезним успіхом для Урсули фон дер Ляєн особисто, тому що вона вклала в це дійсно багато енергії. Те саме стосується шляху України до членства. Але зрештою рішення прийматимуть держави-члени, а не Європейська комісія чи фон дер Ляєн особисто.

— Чи вважаєте, що Україна може стати членом ЄС до 2030 року?

— Таким є план. Я б не сказав, що це неможливо, але ЄС має напрочуд неоднозначний досвід встановлення конкретної дати до успішного завершення всіх розділів переговорів і до повного впровадження всього необхідного законодавства в країні, що приєднується.

Україні є над чим працювати — не в плані прийняття законодавства, яке здебільшого вже готове, а в плані його впровадження, зокрема посилення боротьби з корупцією та верховенства права. Цей рік приніс деякі невдачі, які, безумовно, не сприяли прискоренню процесу вступу України до ЄС. Але Україна має потенціал для подолання цих викликів.

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Чи готова Польща до кризи? У часи геополітичної невизначеності, війни в Україні та зростання напруженості в Європі освіта та організація суспільства мають вирішальне значення. Прийнявши понад мільйон українських біженців, Польща отримала не лише нових мешканців, але й унікальні знання та досвід людей, які вивчали питання цивільного захисту в найскладніших умовах: під бомбами та ракетними обстрілами. Це капітал, який не можна втрачати.

Новий закон — про цивільний захист та цивільну оборону, який набув чинності з 1 січня, — це конкретна відповідь на реальні загрози. Водночас це можливість для додаткової інтеграції, щоб поляки та українці, які проживають у Польщі, могли разом готуватися до надзвичайних ситуацій.

 Польща зробила висновки з трагічних подій останніх років. Новий закон наголошує на трьох ключових елементах: модернізація та будівництво укриттів і місць для переховування, система оповіщення та сповіщення, а також широка громадянська освіта для забезпечення того, щоб кожен громадянин мав базові знання про те, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Контекст війни в Україні тут очевидний.

Багато українців, які проживають у Польщі, мають безцінний досвід у сфері цивільного захисту — чи то як безпосередні учасники, чи то як організатори системи евакуації та укриття

Це можливість, якою Польща повинна скористатися. Коли війна застає зненацька, не існує повністю готових систем. І тоді дуже важливо ефективно використовувати те, що вже існує.

Що може бути укриттям? Практичний підхід до цивільного захисту. Знання — це наше перше «укриття»! 

Згідно з новим законом, будь-яке підвальне приміщення, підземний гараж або тунель може стати місцем укриття. Варто вже зараз оглянути своє оточення і відповісти на питання: «Що я буду робити в разі надзвичайної ситуації?». Краще знати заздалегідь, ніж вчитися лише тоді, коли настане хаос.

І саме тут можна побачити потенціал досвіду українців у Польщі. Люди, які пережили повідомлення про замінування, можуть поділитися з поляками своїми практичними знаннями про організацію життя в укриттях, про запаси води та їжі, про психологічні аспекти виживання, про мобільні додатки для оповіщення, які в Україні стали ключовим інструментом оповіщення. Це не теорія. Це реальний досвід тих, кому доводиться стикатися з наслідками війни щодня. Їхні свідчення мають більшу цінність, ніж будь-який підручник. 

Освіта в цій сфері є ключем до безпеки, тому варто використовувати потенціал українців. Польща потребує якнайшвидшого проведення широкої освітньої кампанії. Відповідно до закону, органи місцевого самоврядування та пожежні команди повинні відігравати ключову роль у цивільному захисті. Але на практиці система запрацює лише тоді, коли до неї будуть залучені сотні тисяч людей.

Українці, які пережили реальну небезпеку, можуть стати інструкторами, освітянами та лідерами цих змін. НУО вже відіграють величезну роль у навчанні — як для українців, так і для поляків. Це принесе користь усім нам. Польські муніципалітети потребують практиків, які знають реалії надзвичайних ситуацій. Широке навчання населення збільшує шанси на ефективні дії у випадку надзвичайної ситуації. Інтеграція українців у процеси цивільного захисту зміцнить безпеку Польщі.

Держава, органи місцевого самоврядування та жінки будуть на передовій. Новий закон робить ставку на місцеву владу. Саме вони мають впроваджувати систему цивільного захисту, тому саме в місцях проживання українців і поляків розгорнеться найважливіша битва за ефективність нового закону. Важливо, що жінки в Україні відіграли ключову роль в організації системи цивільного захисту — від рятувальників і волонтерів до керівників гуманітарних організацій. Саме вони забезпечили виживання під час хаосу.

У Польщі жінки також можуть стати рушійною силою таких змін, приєднавшись до структур місцевого самоврядування, неурядових організацій та освітніх команд

Чи готова Польща до кризи та цивільного захисту? Сьогодні Польща перебуває в кращій ситуації, ніж кілька років тому. Новий закон є важливим кроком, але однієї інфраструктури недостатньо. Вирішальне значення матиме реальне залучення громадян до навчання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, мудре використання досвіду українців та ефективна співпраця між органами місцевого самоврядування, організаціями та урядом.

Це не сценарій фільму-катастрофи. Це реальність, яку треба розуміти і до якої треба бути готовим. У XXI столітті безпека — це не лише армія, але й поінформоване, організоване суспільство. А його побудова починається з освіти, яка надає факти, а не сіє страх.

Безпека — це наша колективна відповідальність. Це не лише сфера діяльності держави. Це не те, що уряд може нам «надати», як послугу — це те, що ми будуємо і даруємо один одному. Звичайно, інституції, правила, системи сигналізації та притулки дуже важливі. Але те, що насправді визначає виживання в надзвичайних ситуаціях, — це люди. Це наші стосунки, наша готовність допомогти, наша здатність діяти в стресових ситуаціях і усвідомлення того, що ми не самі у важку хвилину.

Кожен є частиною системи безпеки — від вчителя, який навчає дітей принципам надання першої медичної допомоги, до сусіда, який знає, де знаходиться найближчий притулок, і до волонтера, який допомагає новоприбулим біженцям зорієнтуватися в новій реальності. Сила держави полягає в силі суспільства — а суспільство сильне тоді, коли його члени знають, що можуть розраховувати один на одного. Українці є членами суспільства.

У минулому найбільшими переможцями ставали ті, хто розумів, що найкраща лінія оборони — це не стіни та укриття, а добре підготовлені, об'єднані люди

В Україні саме соціальна мобілізація врятувала тисячі життів. У Польщі ми маємо можливість вчитися на цьому досвіді, не чекаючи, поки криза змусить нас діяти. 

Розбудова безпеки починається сьогодні — і починається з нас.

Президент Володимир Зеленський підписав увечері 22 липня закон, який обмежує незалежність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), підпорядковуючи діяльність цих організацій генеральному прокурору. Після цього тисячі людей вийшли на акції протесту в Києві й інших містах. Учасники вимагають накласти вето на закон, який може стати перешкодою на шляху до євроінтеграції. 

Володимир Зеленський вже відреагував на протести й вніс до Верховної Ради новий законопроєкт, який має на меті гарантувати зміцнення інституційної незалежності НАБУ й САП, а також забезпечити надійний захист їхньої діяльності від впливів та втручання Росії. Верховна Рада розгляне законопроєкт 31 липня.

Чому депутати й президент прийняли закон №12414? Чим він небезпечний та як реагують на нього у світі? Про це Sestry запитали у експертки з міжнародної політики, екскерівниці мовлення «Голосу Америки» у Східній Європі Мирослави Ґонґадзе.

— З чим ви пов'язуєте таке рішення депутатів і президента — позбавити незалежності антикорупційні органи?

‍Мирослава Ґонґадзе: Я сприймаю це як дуже тривожний сигнал. Бо справа не просто в законі. Це — про політичну волю.

НАБУ і САП — не просто інституції. Це символи. Вони з'явилися після Майдану як відповідь на запит суспільства на справедливість і чесне правосуддя. Люди на Майдані заявили: «Дайте нам чесні, незалежні органи, які боротимуться з корупцією на всіх рівнях». Міжнародні донори підтримали цей запит, щоб допомогти Україні очиститись. Це вдалося зробити. Але, як бачимо, незалежність цих органів стала для когось занадто небезпечною.

Коли депутатська більшість, незважаючи на протести невеликої кількості чесних і сміливих законодавців, голосує за закон, який дозволяє «керувати» НАБУ і САП з боку Генпрокуратури — це вже не про ефективність. 

Це про контроль. І дуже часто — про страх

Бо коли антикорупційні справи починають зачіпати «своїх», з'являється спокуса повернути все під ковдру ручного управління.

— Очільник СБУ Василь Малюк каже, що це рішення — це «повернення до Конституції», що органи не ліквідовують. Як ви це прокоментуєте?

— Мені здається, що це — спроба прикрити політичне рішення гарними словами. Так, формально НАБУ і САП залишаються. Але якщо забрати в них ключові повноваження, право самостійно вести справи — то яка це вже незалежність?

Це як мати власне гарне авто, але без керма: далеко не заїдеш.

А аргумент про «повернення до Конституції» виглядає як маніпуляція. Конституція не забороняє мати незалежні антикорупційні органи — навпаки, держава має гарантувати підзвітність і прозорість. 

Ці структури були створені не в обхід закону, а як його логічне продовження в умовах, коли стара система не працювала

‍— Що може бути далі? Як відреагують Європа, США, українці?

— Ми вже бачимо перші сигнали. ЄС різко відреагував: це рішення може загальмувати євроінтеграцію. США уважно спостерігають, і в Конгресі вже лунають питання: «А чи варто далі безумовно підтримувати країну, яка відступає від власних демократичних зобов’язань?».

Це просто вода на млин тих в американському політикумі, хто каже, що Україна корумпована і не варта допомоги. ‍Але ще важливіше — як реагує українське суспільство.

Нове свідоме покоління українців, незважаючи на всі заборони, обмеження та війну, вийшло на вулиці. Громадянське суспільство живе, і ці недолугі кроки влади спонукали людей знову піднятись і показати, що Україна — жива демократія. Гасла на картонках, з якими люди вийшли, — це сміх крізь сльози. Це біль. Це волання людей з вимогою правосуддя, що ці органи були створені на крові й надії. Що Україна вже не раз проходила шлях «ручної» прокуратури, і українці не планують туди повертатись.

Я щиро вірю, що в Україні достатньо громадянської свідомості, щоб не дозволити відкотитись назад. І що партнери не мовчатимуть. Це дуже складний момент, бо це на війні зрозуміло, де ворог. А тут знову проявилось, що внутрішній ворог також не спить. Відкрились старі консерви. Настає черговий момент істини. Але українське суспільство, на щастя, навіть під час війни, у найтемніші моменти, — показує, ким воно є.