Інтеграційна гойдалка

Коли ворог стукає у двері

У жовтні 2014 року світ облетіли кадри таємничого об'єкта, що з'явився з води в районі Стокгольмського архіпелагу. Збройні сили Швеції негайно прокоментували інцидент як «свідчення іноземної підводної діяльності». Автори статті під назвою «Це сталося: полювання на підводний човен у Стокгольмському архіпелазі», яка з'явилася 20 жовтня 2014 року в щоденній газеті «Dagens Nyheter», посилаючись на джерела, описали, як шведські служби перехопили розмову російською мовою на частоті, яка використовується Росією в надзвичайних ситуаціях. Подальший обмін зашифрованою інформацією мав відбуватися між об'єктом і російською базою в регіоні Кенігсберга. 

Розпочалося полювання на відправника сигналу. За даними джерел, це міг бути російський танкер NS «Конкорд», який вже кілька днів перебував у відкритих водах Балтики поблизу Стокгольмського архіпелагу. У «Dagens Nyheter» можна було прочитати, що Міністерство оборони Росії відразу ж заперечило, що російський підводний човен перебуває поблизу шведських кордонів. Але фотографії заперечити було неможливо.

Цей інцидент змусив шведську армію розпочати важливі зміни. Після того жовтневого ранку, щоб не сіяти непотрібну паніку, уряд почав вносити зміни на випадок війни. Однією з них стало відновлення програми підводних човнів, яку очолила шведська компанія «Saab».

Шведи усвідомлювали, з якою легкістю іноземна держава може перетнути їхню національну територію — і увійти до столиці

Відтепер «Saab» мав протидіяти порушенню морського права, а підводний оборонний потенціал Швеції мав бути максимально посилений. Техніки й інженери стали працювати над розробкою підводних човнів-невидимок для радарів, які були б найкращими у світі, а також над системою виявлення підводних човнів. 

Незабаром після цього, біля Скеппсброну в Старому місті Стокгольма, з води з'явився «Gotland» — підводний човен ВМС Швеції, частина найсекретнішої оборонної системи шведського флоту. Це вузьке і довге судно, екіпаж якого, що складається з 25 осіб, вдосконалює спостереження, топить ворожі кораблі та уникає зіткнення з кораблями і літаками. 

Ще десять років тому плани розвитку програми підводних човнів ставилися під сумнів і навіть стояли перед ризиком закриття. Сьогодні вже немає жодних сумнівів: такі судна відіграватимуть ключову роль в обороні Швеції. Вигляд синьо-жовтого прапора, що майорів над чорним підводним човном, був великою несподіванкою для тих, хто прогулювався набережною. Багато хто навіть не знав, що шведські військові взагалі мають підводні човни, а пересічний громадянин і гадки не мав, що Швеція є світовою державою в цій галузі. 

На випадок кризи або війни

Через два роки після подій на Стокгольмському архіпелазі до поштових скриньок усіх мешканців Швеції надійшла брошура під назвою «На випадок кризи чи війни — важлива інформація для мешканців Стокгольму» (Om krisen eller kriget kommer - viktig information till Sveriges invånare).

На менш ніж 20 сторінках брошура всебічно пояснює, що таке готовність до кризи: що робити, коли зникає телефонний зв'язок, інтернет, електрика й доступ до інформації, а також кому довіряти і звідки отримувати інформацію. Важливо, щоб громадяни були здатні впоратися з кризою чи війною самостійно, до того, як прийде державна підтримка

Одна зі сторінок містить контрольний список з порадами, як підготуватися в домашніх умовах. У ньому перераховані приклади їжі тривалого зберігання та їжі, яка не потребує багато води для приготування (що також може бути проблемою), обов'язкові засоби зв'язку, предмети гігієни й медицини, а також необхідні документи.

— Будьмо готові в межах наших можливостей вижити принаймні три дні без допомоги державних структур, — сказав заступник голови МВС Вєслав Лесьнякєвич в інтерв'ю PAP. — Маємо мати запас води, необхідні медикаменти, засоби гігієни й санітарії, запас їжі, освітлення, яке працюватиме без електромережі, заряджені павербанки. А також транзисторне радіо, бо ми вже забули, що це може бути єдиним засобом отримання повідомлень.

Остання версія шведської брошури була опублікована в листопаді 2024 року і, як і попередня, не викликала шоку чи паніки серед громадян. Розширена на кілька сторінок, вона, вочевидь, спирається на досвід з українського фронту — знання, які шведський уряд намагається використати для посилення безпеки своїх громадян. Це також проявляється у посиленні рекламних кампаній щодо вступу до армії, а також у підвищенні обізнаності про те, звідки може прийти загроза — у випадку Швеції, з Балтійського моря та півночі країни. Саме тому у 2025 році розпочалася підготовка шведських арктичних спецбригад, щоб у разі війни і громадяни, і військові були готові до захисту. 

Війна в Україні виграє нам час

На початку березня під час засідання Сейму прем'єр-міністр Дональд Туск оголосив, що в Польщі триває підготовча робота над проєктом створення півмільйонної армії. Елементом проєкту буде військова підготовка, яку пройде кожен дорослий чоловік. За словами прем'єр-міністра, навчання покликане забезпечити, щоб ті, хто не піде до регулярної армії, могли стати повноцінними солдатами в конфліктній ситуації. На думку незалежного військового експерта і популярного публіциста, який виступає під псевдонімом Капітан Лісовський, у Польщі може не вистачити захисників, якщо почнеться війна. Однією з причин цього є давно припинений призов на строкову військову службу.

— Війна в Україні показала, що потрібні людські ресурси, які обчислюються сотнями тисяч, — каже Лісовський. — Ресурси резервістів, тих, хто пройшов підготовку, або тих, хто лише потребує перепідготовки. У Польщі ми маємо серйозний дефіцит людських ресурсів. У нас менше таких кадрових резервів, ніж у Білорусі, де їх близько 300 тисяч. Для нашої безпеки ми повинні відновити ці резерви. Ми також повинні відновити резерв техніки. Це буде великим викликом.

На думку капітана Лісовського, недарма прем'єр-міністр тільки зараз оголосив про концепцію навчання поляків, щоб за короткий час збільшити кількість резервних і мобілізаційних ресурсів нашої армії. Це правильний крок. Можна лише мати сумніви щодо запропонованих методів.

— Місячного навчання недостатньо, вважає експерт. — У всіх аналізах, які ми з колегами робили, виходили з того, що це три місяці. Пам'ятаймо, що зброя змінилася, технології змінилися, люди теж змінилися, і все це потрібно враховувати. Ми вважаємо, що тримісячний період підготовки є достатнім для того, щоб отримати базового стрільця, якого потім можна буде готувати до служби в армії, залежно від його здібностей. 

Він також додає, що розширення нашої армії дає нам можливість отримати ще більший стримуючий і оборонний потенціал в раціональні терміни, що має, як мінімум, змусити Росію глибоко замислитися над тим, чи варто з нами зв'язуватися. Бо чи варто нападати на добре підготовлену країну, коли це може призвести до ще більших втрат, ніж війна в Україні, навіть якщо фронт буде набагато коротшим?

— Я кажу це з надією, що Україна не поступиться і що польсько-український кордон буде для нас безпечною ділянкою східного кордону, —додає капітан Лісовський. — І що нашою єдиною турботою залишиться ця північно-східна ділянка кордону нашої батьківщини, на стику з Кенігсберзьким регіоном і на кордоні з Білоруссю. Це дозволить нам максимально заощадити сили в оборонній операції і мати їх достатньо не тільки для самозахисту, але й для того, щоб мати можливість відплатити агресору за його дії.

Бартломей Випартович, журналіст і автор книги «Між Бугом і правдою», йде у своїх роздумах на крок далі. На його думку, Польща вже певний час є учасником війни. І те, що відбувається на українському фронті, виграє нам час

— Польща вже тривалий час перебуває у стані кібервійни, каже Випартович. — Наші сили кіберзахисту проводять оборонні операції, і ми вразливі до атак як з боку державних, так і недержавних гравців. Ми також перебуваємо в умовах гібридної війни, або, як ви можете сказати, на порозі війни. Сюди входить міграційна криза на польсько-білоруському кордоні. Ми піддаємося диверсійним атакам — це і спроби підпалів, і більш активні дії російських спецслужб. Чи можна побоюватися повномасштабної війни? На даний момент Росія сильно втягнута у війну в Україні, і саме ця війна є, в певному сенсі, вирішальною з точки зору майбутніх форм її агресії. Але коли справа дійде до мирних переговорів або припинення вогню, годинник почне цокати, ми почнемо вимірювати час. Тому що Росія, без будь-яких військових дій, почне відновлювати свої можливості. Тому, як це не парадоксально, для багатьох європейських країн, включаючи Польщу і країни Балтії, втягнутість Росії у війну в Україні є своєрідною гарантією безпеки.

‍Соціальна довіра та стійкість до дезінформації

Шведська модель розбудови суспільної стійкості в умовах кризи — це передусім спроба створити системне рішення, за якого громадянин знає, що робити в умовах кризи, як до неї підготуватися, на що розраховувати і звідки брати інформацію, щоб не піддатися дезінформації. Згідно з останніми статистичними даними Шведського агентства державного управління (Statskontoret), 65% громадян Швеції довіряють своїм збройним силам, 74% — поліції і 88% — поліції безпеки Säkerhetspolisen. 

Брошура «Коли приходить криза або війна» лише нагадує інформацію, яку шведи вже знають: як звучать сигнали тривоги, що попереджають про небезпеку, де розташовані укриття і до яких місцевих органів влади звертатися за допомогою. З моменту повномасштабного вторгнення Росії в Україну шведська влада опублікувала сотні звітів про дезінформацію та способи боротьби з нею, а в Інтернеті поширюються кампанії про те, як не піддаватися на фейкові новини. На думку Бартломея Випартовича, освіта є найважливішим фактором у цій справі. Чим краще освічена людина, тим менше вона піддається різним когнітивним або дезінформаційним заходам. Це пов'язано з тим, що вона краще вміє перевіряти та перевіряти інформацію.

— На жаль, соціальні мережі та великі технології заохочують людей замикатися в своїх інформаційних бульбашках, каже журналіст. — А вирватися з дезінформаційної бульбашки дуже важко. Це не схоже на те, що іноземна служба прийде до вас і скаже: «Привіт, відтепер ви наш агент і будете робити те, що ми вам скажемо». Набагато легше сформувати токсичне мислення, створити групи, які будуть поширювати шкідливу інформацію, створюючи у людини ілюзію, що вона є кимось особливим, що у неї є таємні знання — а отже, місія, яку вона може поширювати. Ось питання, яке можна було б розвивати на науковій конференції протягом кількох днів: «Чи ефективна боротьба з дезінформацією?». На мою думку, ні. Нам потрібно навчати та імунізувати одне одного.

Як перевірити, чи не застрягли ми в інформаційній бульбашці? Варто змінити свої онлайн-звички і почати шукати інформацію по-іншому. Насамперед потрібно вийти з-під впливу алгоритмів персоналізації, тобто тих, які відстежують нашу онлайн-активність: час, проведений на тій чи іншій сторінці, прочитані статті, написані коментарі чи залишені вподобання. Найпростіше рішення — користуватися пошуковою системою в режимі інкогніто або перейти на DuckDuckGo чи Startpage.

Мій дім — моя фортеця

У методичних рекомендаціях, які випустило Міністерство внутрішніх справ у співпраці з Урядовим центром управління державної охорони, зроблено акцент на тому, що громадянин має бути готовим пережити 72 години наодинці у власній оселі. З цим погоджуються експерти, зокрема творці проєкту «Академія Defence24». Генерал Ярослав Громадзіньський впевнений:

Стійкість суспільства починається зі свідомості окремого громадянина. Адже якщо кожна сім'я зможе прожити 72 години без зовнішньої допомоги з боку місцевої влади чи держави, будучи підготовленою та захищеною, вона не ляже тягарем на державу чи місцеву владу, які зможуть ефективно розгорнути всю систему допомоги та порятунку в ті критичні години після виникнення кризи, а потім надавати підтримку населенню

— Саме в цьому і полягає стійкість, — каже генерал. —  Надзвичайно важливим елементом є побудова довіри та комунікації між сім'єю та найнижчим рівнем місцевої влади: сільським головою, мером, головою району. Важливо, щоб ця влада встановила контакт з громадянином до того, як станеться кризова подія, щоб громадянин довіряв своїй місцевій владі. Щоб він знав, що в кризовій ситуації саме тут можна шукати реальну інформацію. А влада знала, що цю інформацію треба донести до громадянина, наприклад, випустивши оголошення кожні чотири години. Тому що найстрашніше у всій кризі — це необізнаність громадянина. 

За словами генерала Громадзіньського, досвід України показує, що комунікація є ключовою для громадян. Українська влада зробила так, що урядові повідомлення доходять до громадян через усі можливі комунікатори, починаючи з Telegram і закінчуючи сервісом X. Місцеві муніципалітети і навіть селища у великих містах мають власні канали в Telegram, де отримують інформацію з перших вуст.

— Стійкість суспільства — це також стійкість до дезінформації, продовжує генерал. — Стійкість до фейкових новин, стійкість до сіяння паніки серед населення. Це те, що показала нам гібридна війна: що можна дуже сильно вплинути на суспільство, щоб люди перестали вірити місцевій владі. А звідти — один крок до дестабілізації державних структур. 

Громадзіньський є прихильником ідеї тривожних скриньок, а не валіз. Це не означає заперечення цінності тривожної валізи, адже її вміст — вода, їжа довготривалого зберігання, деякі батарейки, акумулятори, павербанки, тобто все, що допоможе людині пережити критичний час, — є дуже необхідним. Вся справа в назві, адже назва «тривожна валіза» (пол. plecak przetrwania — прим. пер.) відразу наводить на думку про втечу.

— А це не про втечу. Втеча — це те, що працює на користь ворога, це створює паніку в наших рядах. Йдеться про те, щоб вижити в місці свого проживання протягом 72 годин, не обтяжуючи державну систему. Перечекати, але бути поінформованим і не панікувати. Дати державі шанс активувати систему реагування на надзвичайні ситуації і допомогти вам.

Готуватися до гіршого, сподіватися на краще

Варто бути готовим до кризової ситуації до того, як вона станеться, адже підготовка дасть нам відчуття спокою. Коли держава розгорне допомогу громадянам у кризовій чи воєнній ситуації, буде вже запізно для тренувань та інструктажів. Коли ми думаємо про власну безпеку або безпеку нашої сім'ї, ми самі повинні мати певні навички. Даміан Дуда, президент фонду «Тим часом» (W międzyczasie), який від початку повномасштабної війни рятує життя українських солдатів на передовій, наголошує, що найголовніше — бути готовим надати першу допомогу — не лише комусь іншому, а й собі. Війна в Україні показала, що не обов'язково бути учасником бойових дій, щоб потрапити під ворожий вогонь, як на полі бою. Адже Росія так само обстрілює ракетами українські міста, завдає поранень цивільному населенню, з якими солдати щодня стикаються в окопах.

— Західний світ живе у фальшивому почутті безпеки, — каже Даміан Дуда. — Ми перебуваємо під абажуром, створеним видимістю міжнародного гуманітарного права і сили Альянсу.

Переорієнтація політики США показує, що кожна країна, кожне суспільство повинні насамперед думати про власну безпеку — і лише потім робити ставку на альянси і право

За словами Дуди, важливо зробити копії документів і тримати їх у рюкзаку на випадок евакуації. А також подбати про пальне на випадок, якщо доведеться пересуватися. Також не зайвим буде пройти курс першої медичної допомоги або навіть піти далі і пройти тренінг з медицини поля бою (відомий як TC3, від Tactical Combat Casualty Care — тактична допомога пораненим в бою). Набуті там знання допоможуть вам зорієнтуватися в разі загрози і дадуть певне уявлення про те, з якими пораненнями вам доведеться мати справу.

— Польща не мала бойового досвіду з часів Афганістану й Іраку, які, до речі, були експедиційними, а не повномасштабними конфліктами. Як наслідок, наші силові структури не завжди мають адекватні знання або належну підготовку у вигляді системи тренувань, — пояснює Дуда. — Завдання нашого фонду, окрім порятунку людей на полі бою і набуття там досвіду, полягає ще й у тому, щоб передати цей досвід нашим збройним силам. Це один з важливих аспектів нашої роботи: ми вчимося там, щоб навчати тут, вдома, і зміцнювати оборонний потенціал нашої Батьківщини.

На цьому питанні також зупинився капітан Мацєй Лісовський. На його думку, польська армія на центральному рівні ще не вчиться на важкому досвіді своїх українських сусідів. Однак в окремих військових частинах, особливо у спецпідрозділах, ці зміни і готовність вчитися вже можна побачити. Це важливо, адже кожен курс чи тренінг, навіть найпростіший, підвищує обізнаність у так званій «червоній тактиці», тобто всіх процедурах і техніках надання першої медичної допомоги та евакуації з поля бою.

— Ми живемо в час, коли люди є одним з найважливіших активів і ресурсів, — каже Лісовський. — З огляду на нашу демографічну ситуацію, ми не можемо дозволити собі розпоряджатися життями наших солдатів так, як це роблять росіяни у своїх «м'ясних атаках». Найважливіший виклик для нас — зробити людей більш стійкими до того, що відбувається на полі бою, за допомогою правильних навичок, включаючи медичну самодопомогу або допомогу своїм колегам. Очевидною є різниця у підході українців до своїх солдатів. Вони розвинули систему евакуації поранених до такого рівня, що їхні втрати незрівнянно менші, ніж у російської сторони. 

Аттіла Демко — угорський експерт з питань безпеки, письменник і колишній дипломат. Працював радником при місії Угорщини в НАТО та Міністерстві оборони, нині відомий як автор роману «Гнів царя», що дає ексклюзивне уявлення про світогляд Володимира Путіна. Яке послання транслює Китай своїм вражаючим парадом? Скільки іноземних військ потрібно, щоб захистити Україну? Чому насправді Будапешт виступає проти вступу України до ЄС? І як Угорщина відбивається від гібридних атак Кремля? Про це пан Демко розповів Sestry.

У місті знову два шерифи

‍Марина Степаненко: Китай провів найбільший в історії військовий парад, продемонструвавши свою ядерну тріаду, а також передові дрони, гіперзвукову зброю та лазерні системи — це було безсумнівним проявом сили Сі Цзіньпіна, якого супроводжували Путін і Кім Чен Ин. Цей союз називають сучасною «віссю зла». Як ви інтерпретуєте стратегічне послання, що стоїть за китайським парадом?

Аттіла Демко: У геополітичному плані — це вільний союз «держав серця Євразії», мета якого — покінчити з домінуванням Заходу, насамперед США. Росія є явно молодшим партнером Китаю, зі співвідношенням один до десяти майже в усьому, крім ядерної енергетики. Північна Корея ще менша за Росію, тож це тріо далеко не рівноправне.

По суті, Пекін каже Москві та Пхеньяну: прийміть моє верховенство, і я буду вас підтримувати. Для України це погана новина, оскільки Китай може й надалі підтримувати російську економіку на плаву. З 2022 року торгівля між цими двома значно зросла, і Китай здатний замінити значну кількість західних технологій, які втратила Росія (через санкції, — Авт.).

Для Сполучених Штатів повідомлення Пекіна інше: я для вас рівня, і я буду йти своїм шляхом. Отже, спостерігаємо повернення двополярного світу — у місті знову два «шерифи».‍

— Після зустрічі Трампа й Путіна в Анкориджі 15 серпня Білий дім сигналізує про готовність США «підхопити» європейську миротворчу архітектуру: розвідка, ППО/повітряна підтримка, але без введення наземних військ. Наскільки життєздатна така модель без американських солдатів на місцях? Чи зможе вона стримувати РФ? 

— Єдина країна в західному світі, яку Росія сприймає серйозно з точки зору безпеки, — це Сполучені Штати. Тож без присутності американських військ на території України сумнівно, що західні гарантії могли б спрацювати

Навіть ідея розгортання європейських військ є проблематичною і навряд чи колись буде реалізована.

Але американці не розгорнуть війська. Тому я б сказав, що ці гарантії не відповідають тим, чого прагне Україна.

— Який мінімальний склад і мандат євроконтингенту потрібен, аби це було не «символічно», а ефективно?‍

— Участь американських військ на території України була б важливою. Європейські країни можуть розгорнути 30-тисячний контингент, що не є великою кількістю. Вони можуть виступити в ролі запобіжного механізму на випадок продовження російської агресії, але не як реальне підкріплення для оборони України.

Також потрібно враховувати ротацію — 30 тисяч означає 90 тисяч солдатів загалом, тож це не така потужна сила, як здається. І це не буде єдина злагоджена сила, а війська з близько 10 країн, з різними розмірами та можливостями. Це потягне за собою низку питань: чи будуть вони мати однакові правила застосування зброї, як вони будуть діяти, як реагувати? 

Тому зараз я розглядаю розгортання радше як політичну заяву, ніж як серйозну військову місію. Параметри, правила ведення бойових дій, що вони можуть і не можуть робити — нічого з цього ще не опрацьовано. Наразі це все залишається у сфері політики, не реальності.

«Замороження» війни в 2015 було вигідним для України»

— Є інформація, що Трамп може просувати угоду без попереднього припинення вогню, навіть з можливими територіальними поступками на сході України. Це виглядає як сценарій часткового замороження конфлікту, який може згодом знову вибухнути. Наскільки великий ризик такого «замороженого, але нестабільного» миру?

— Після 2015 року ми бачили приклад того, як війну можна «заморозити» (після 2015 року інтенсивність бойових дій знизилася, але обстріли, локальні бої, диверсії продовжувались і щороку Україна фіксувала сотні загиблих, — Авт.). Було сім років відносної «заморозки», протягом яких Україна змогла зміцнити армію. Якби повномасштабне вторгнення відбулося у 2014–15 роках, Україна програла б. Тоді її армія була набагато слабшою. Тому твердження, що «замороження» було поганим для України, суперечить фактам — тоді воно було вигідним.

Чи є «замороження» корисним чи шкідливим, залежить від багатьох умов. Але президент Трамп говорить про мир, а це зовсім інше. Росії буде складніше порушити мирну угоду, особливо поки Трамп при владі, адже це означатиме особистий конфлікт між Путіним і Трампом.

Досягти миру дуже складно, бо територіальні поступки є обов’язковими для Росії

Я бачу це переважно як політичну проблему, хоча є й військові причини. Такі міста, як Слов'янськ і Краматорськ, важливі для РФ, бо на папері вторгнення починалось як «порятунок Донбасу». Це було елементом пропаганди, якою Путін тепер загнаний у кут — він не може відмовитися від решти Донбасу, що становить близько 6 тисяч квадратних кілометрів і нелегкий для захоплення.

На жаль, моя думка така: Росія може захопити цей регіон швидше, ніж за «кілька років», як прогнозують деякі західні розвідки. 

З огляду на динаміку війни, захоплення росіянами Донбасу може тривати до року

Україна завжди показувала кращі результати, ніж очікувалося, і її стійкість була надзвичайною. Але ситуація на Сході все ще дуже складна для українських сил, є принаймні три кризові точки.

Україні нестерпно здатися, а Росії — відмовитися від претензій. Територіальне питання, мабуть, найважче вирішити, і саме через нього війна може затягнутися, якщо рішення не буде знайдено.

Єдина реальна гарантія

— Після повідомлень про те, що зустріч між Зеленським і Путіним може відбутися в Будапешті, багато хто зазначив, що це була б прикрість — з огляду на Будапештський меморандум. Так, це вже не актуально, а місто як таке не винне, та все ж. Що саме слід прописати на папері, щоб уникнути повторення долі Будапештського меморандуму і забезпечити реальну безпеку, а не лише політичні декларації?

— Дуже важливо підкреслити те, що ви сказали: Угорщина не мала нічого спільного з Будапештським меморандумом. Вона не є його підписантом, не є гарантом України в жодному сенсі — це було лише місце, де документ був підписаний. Але ваше запитання є надзвичайно важливим: що може бути справжніми гарантіями для України?

Найсильнішою гарантією є українська армія. Це єдина реальна гарантія для будь-якої країни

Звичайно, альянси мають значення — НАТО та ЄС надають певні гарантії безпеки — але з огляду на геополітичне становище України та те, хто є потенційним агресором, українська армія залишається найсильнішим гарантом.

Якщо подивитися на Будапештський меморандум або подібні угоди, то все завжди зводиться до того, що хочуть або не хочуть робити найсильніші гаранти. Сполучені Штати не надали Україні військової підтримки в 2014 році, коли меморандум був порушений вперше. Навіть після 2022 року США ніколи не мали наміру вводити війська, незважаючи на те, що надавали значну допомогу. І завжди залишається ядерна проблема — ризик ескалації. 

США й інші країни ніколи не ризикнуть ядерною війною заради України

Тому я розумію, чому Україна прагне гарантій — з політичної точки зору вони потрібні, щоб переконати населення прийняти жорстку угоду. Тоді як насправді гарантом є сильніша українська армія, повітряні сили і, можливо, військово-морський флот. Це має значення, коли йдеться про майбутні наміри Росії.

Шлях до ЄС: угорське вето — лише частина картини

— Будапешт продовжує публічно ставити під сумнів готовність України до членства в ЄС і блокує/сповільнює ключові рішення, що вже стало «новою нормою» у ЄС. На вашу думку, така поведінка — це ідеологія чи інструмент торгу, щоб отримати те, що Угорщині потрібно на цей момент?‍

— Я не представляю угорський уряд, але ви повинні реалістично оцінювати перспективи членства України. Якщо повернутися до прагнення України вступити до НАТО, Угорщина була єдиною країною, яка відкрито заявила, що це не є гарною ідеєю. Але згодом з'ясувалося, що принаймні пів дюжини інших країн також не підтримали цю ідею — коли настав час приймати рішення. Тож у певному сенсі Угорщина була більш чесною з Україною щодо реалій, ніж інші країни.

Однак, з 2017 року двосторонні відносини погіршилися. В Угорщині панує загальне відчуття, що почала Україна. Раніше Угорщина сильно підтримувала Україну — після Польщі ми були другими, хто визнав її незалежність, і до 2017 року була за її членство в НАТО та ЄС. Потім в Україні змінилися закони про мову й освіту, які вплинули на угорську громаду в Закарпатті. Це було початком (в Україні наголошують, що йшлося про забезпечення державної мови в освіті, при цьому збереження прав національних меншин гарантується конституційно — Авт.).

Зараз угорський уряд заявляє, що Україна не готова до членства. Дивлячись на ситуацію реалістично, це не відбудеться за кілька років — це тривалий процес. Після Помаранчевої революції Україні було обіцяно членство в ЄС: хтось говорив про сім років, хтось — про 15. Як показав час, більш реалістичним виявився довший термін. Тому українці повинні замислитися, чи є сьогодні обіцянки «короткого шляху» надійними.

Цей процес є дуже складним навіть для країни, яка не перебуває у стані війни. Україна потребує значної допомоги з боку Європи, і люди повинні розуміти, що це не відбудеться швидко

Угорщина фактично запропонувала стратегічне партнерство з Європою як проміжний крок, але інші країни ЄС відхилили цю пропозицію.‍

— Навесні в Угорщині відбудуться вибори, які можуть призвести до зміни влади. Які шанси у Орбана залишитися на посаді після 2026 року? І якщо він не залишиться при владі, чи може це стати своєрідним поштовхом до поліпшення відносин між Угорщиною і Україною?

— Не буду спекулювати на результатах виборів. В Угорщині проводиться багато опитувань, і вони показують різне. Можу лише сказати, що після волевиявлення відносини можуть покращитися за будь-якого уряду. Звичайно, деякі партії можуть бути більш відкритими до цього, ніж інші, але до виборів Угорщина залишатиметься зосередженою на собі, і відносини з Україною не будуть головним пріоритетом. Після цього, я вважаю, будь-який уряд при владі — чи то прем'єр-міністра Орбана, чи інший — матиме більше готовності розвивати відносини з Україною.

Збереження взаємин між країнами у їхньому нинішньому стані не відповідає довгостроковим інтересам Будапешта. Водночас чимало угорців вважають, що саме Україна ініціювала напруженість. Існує думка, що вона поводилася, як більша держава по відношенню до меншої, особливо після 2014 року, коли спілкування часто більше нагадувало монолог (тоді Україна різко активізувала мовну та освітню політику, адже Київ сприймав це як частину національної безпеки: потрібно було зміцнити єдність країни й обмежити простір для російської «мовної карти», та у Будапешті сприйняли нові закони як крок проти угорської меншини на Закарпатті, — Авт.).

Тому до 2026 року нам потрібно відновити повноцінний діалог між двома країнами, оскільки обидві сторони потребують одна одної. Відносини не є односторонніми — ми маємо сісти за стіл переговорів і разом вирішити спірні питання.

Звичайно, багато що залежить від того, чи закінчиться війна в Україні. І є ще один важливий момент: 

Ідеї швидкого вступу України до ЄС протистоїть не тільки Угорщина. Це дуже важливо зрозуміти українцям

Якщо люди вважають, що єдиною перешкодою є Будапешт — те, що він говорить або робить — це просто неповна картина.

— Разом з тим коли доходить справа до голосування за українські питання у Брюсселі, ми бачимо лише одне вето — Угорщини…‍

— Я це розумію, але початок перемовин — це не те саме, що завершення всього процесу. Якщо подивитися на минулий раз, то було кілька країн, зокрема, Нідерланди, які не дуже підтримували це рішення. Ось про що я кажу (У випадку з Нідерландами йдеться радше про історичний референдум 2016 року щодо Угоди про асоціацію Україна–ЄС і загальну обережність уряду, а не про системне блокування переговорів, як це робить Угорщина, — Авт.).

Ви праві, що початок переговорів може залежати від однієї країни, але справжня проблема не в прискореному вступі, а в кінцевому результаті. Саме це я намагаюся підкреслити. Водночас я чітко розумію, чому український народ бачить це інакше.

Дозвольте навести приклад НАТО. Виявилося, що головним противником членства були США — не адміністрація Трампа, а адміністрація Байдена. Були й інші країни, які публічно зберігали мовчання, але за лаштунками не виявляли великого ентузіазму. 

І так, іноді між нашими двома країнами відбуваються жорсткі дебати. Але насправді це дуже незначна проблема порівняно з більш широкими викликами, пов'язаними з прискореним членством. Ось чому я прошу людей подивитися на приклад НАТО.

Це часто пропускають у пресі, тому що ЗМІ здебільшого зосереджуються на сьогоденні й на тому, що видно. У деяких випадках важко побачити, що відбувається за лаштунками.

Гібридна війна РФ проти Угорщини

— Пане Демко, чи відчуває Угорщина себе мішенню російської гібридної війни, враховуючи викриття шпигунських мереж, інформаційні кампанії та підозри у втручанні у внутрішню політику?‍

— Цілком впевнений, що Росія атакує Угорщину — головним чином через інформаційні операції. Найвідоміший випадок стався близько 10 років тому, коли було виявлено, що угорський депутат Європарламенту працював на Росію. Він покинув країну, уникнувши судового переслідування, і, ймовірно, зараз перебуває на території РФ.

Також Росія намагалася запустити свої щупальця в економіку нашої держави, зокрема, спробувала захопити MOL — найбільшу нафтову компанію Угорщини і головного гравця в регіоні. Використовуючи австрійську компанію OMV як прикриття, «Сургутнєфтєгаз» намагався здобути контроль над MOL, але уряд Орбана витіснив їх, позбавивши Росію впливу на цю компанію.

Тож, так, були виявлені операції — і, безсумнівно, є й інші, про які ми не знаємо. Але Угорщина вжила заходів, коли були перетнуті межі, чи то у випадку з депутатом Європарламенту, чи то з MOL.

Водночас гібридні операції тривають, особливо через ЗМІ та соціальні мережі. Росія поширює оманливі або негативні наративи про Україну, часто змішуючи правду з дезінформацією. Це проблема не тільки для Угорщини, а для всього регіону.

— У ЗМІ ми часто чуємо, як прем'єр-міністра Орбана називають «другом Путіна» або навіть «корисним дурнем Кремля». Як ви реагуєте на ці твердження, враховуючи уявлення про те, що Росія має сильного союзника на чолі уряду Угорщини?

— Я б сказав, що в політиці не існує такого поняття, як дружба. 

ЗМІ використовують такі ярлики, але реальність інша. Наприклад, саме прем'єр-міністр Орбан витіснив Росію з MOL, найбільшої компанії Угорщини і важливого інструменту впливу

Зв'язки Угорщини з Росією стосуються переважно енергетики — нафти, газу й атомної енергії. Але якщо подивитися на оборону, то уряд Орбана повністю перевів Угорщину із систем радянської епохи на західні. Танки Т-72 були замінені на німецькі «Леопарди», БТР-80 — на бойові машини піхоти Lynx, а російська артилерія — на PzH 2000. Оборонна промисловість Угорщини зараз тісно інтегрована з німецькою компанією Rheinmetall, а також з Ізраїлем, Туреччиною, Чехією та Австрією.

Тож якщо судити за діями, а не за заголовками, безпека Угорщини на 100% ґрунтується на західній співпраці. Насправді в Угорщині будується найбільший в Європі завод з виробництва боєприпасів, який випускає 155-мм і 120-мм снаряди стандарту НАТО, а не російського калібру. І це малює вже зовсім іншу картину, ніж та, про яку часто пишуть у політичних коментарях.

25 серпня Президент Республіки Польща наклав вето на урядовий законопроєкт, спрямований впорядкувати захист і підтримку сімей, які тікають від війни. Це рішення та супроводжуюча його риторика — оголошення про те, що допомога дитині залежатиме від працевлаштування її батьків, подовження шляху до громадянства, розпалювання конфліктів щодо пам'яті — не є питанням настроїв, а холодним політичним розрахунком. Вони шкодять українським жінкам-біженкам, їхнім дітям, людям похилого віку і хворим; вони також шкодять нашим школам, лікарям і місцевим органам влади. Замість впевненості вони приносять страх, замість спокою — загрозу розлучення сімей, вторинної міграції та ерозії довіри до польської держави.

Уявіть, що ви воюєте, захищаючи свою Батьківщину, а сусідня країна ставиться до ваших дружин, матерів і дочок, як до заручниць політики.

Після рішення Президента в тисячах будинків по всій Польщі запанували шок, розчарування і почуття зради. Матері, які з дітьми і хворими батьками втекли з міст і сіл, перетворених на пил, сьогодні задаються питанням, куди їм тікати далі. Жінки, які обрали Польщу з любові й довіри, відчувають, що ця любов не була взаємною.

Дитина — це не літери у законі, а допомога, що надається на неї, не може бути важелем тиску на її матір. Солідарність не сезонна, це не примха і не мода. Якщо це правда в березні, то це має бути правдою і в серпні. Пам'ять — не палиця. Держава, яка замість того, щоб лікувати рани історії, використовує примітивні символи, не будує спільноти. Держава не може бути вуличним театром. Серйозна держава обирає відповідальність, а не політичне шоу: процедури, чітку комунікацію, захист найвразливіших.

Ми, польські жінки — матері, дружини, дочки, сестри й бабусі — говоримо прямо: ніхто від нашого імені не має права ставити умови жінкам, які тікають від війни. Ми не згодні, щоб біль і страждання людей, які потребують нашої підтримки, перетворювалися на паливо для суперечок. Ми не дозволимо руйнувати довіру, на якій базується спільнота. Це рація держави і наша совість. Саме мости, а не стіни, роблять сусідів союзниками, а передбачуване і справедливе право й мова поваги зміцнюють безпеку Польщі більше, ніж популістські вигуки з трибуни.

Європа, а отже і ми, висловилася за безперервність захисту цивільних осіб, які втекли від агресії. Наш обов'язок — дотриматися свого слова. Це означає одне: публічно, чітко і без двозначності підтвердити, що сім'ї, які довірилися Польщі, не прокинуться завтра в правовому вакуумі; що дитина не буде покарана за те, що один з її батьків працює; що мова влади не буде ділити людей на «своїх» і «чужих». Для дитини та її самотньої матері закон має бути щитом, а не інструментом примусу до лояльності й покори. Політика має бути службою, а не видовищем.

Ми закликаємо вас, хто створює закони та представляє Республіку, відновити впевненість у захисті та відкинути слова, які стигматизують, а не захищають. Нехай закони служать людям, а не політичним іграм. Нехай Польща залишається домівкою, в якій мати не мусить питати: «Куди тепер?», бо відповідь завжди буде такою: «Залишайся в країні, яка тримає слово».

Це не суперечка про юридичні технічні деталі. Це питання про обличчя Республіки. Чи буде вона державою слова, яке дотримується, чи державою слів, кинутих на вітер. Чи ми станемо на бік матерів і дітей, чи на бік страху.

‍

Лист можуть підписати тільки польки. Перешліть його знайомим польським жінкам. Щоб підписати лист, достатньо заповнити форму

‍‍____________________________________

Підписано:

польські жінки – матері, дружини, дочки, сестри, бабусі.

‍

Данута Валенса, перша леді РП в 1990-1995

Йоланта Кваснєвська, перша леді Республіки Польща в 1995-2005 роках,

Анна Коморовська, перша леді Республіки Польща в 2010-2015 роках,

Аґнєшка Голланд, кінорежисерка,

Кристина Янда, акторка

Ганна Мачинська, доктор юридичних наук, колишня заступниця Уповноваженого з прав громадян

Яніна Охойська, громадська діячка, астронавтка

Майя Коморовська, акторка

Домініка Кульчик, меценатка

Ольга Токарчук, письменниця і лауреатка Нобелівської премії

‍

Абрамович Марта

Абрамович Марта, письменниця

Алексовська Дорота

Андрейс Сусанна

Апалков Анна

Арашкевич Агата, доктор літературознавства, Париж, Брюссель

Арнольд-Качановська Агнешка, режисерка, документалістка

Августинек Катажина, активістка

Бадовець Богна, лікарка-психіатр

Байда Агнешка, кураторка

Банасіак Дорота  - психологиня

Баранович Беата

Барановська Божена - акторка, педагогиня, режисерка

Баранська Наталія

Баранська-Морзи Дагмара

Барчик Анна  адвокатка

Баррі Ізабела Йоанна, бібліотекарка, журналістка

Барчак Агата

Бартковіак Агнешка

Бартниковська Ева, журналістка

Бастек-Бальцерек Кася

Батко-Толуць Катажина, член правління Фонду для Польщі, при якому діє Громадянський фонд імені Людвіки та Генріка Вуйців

Батор Ева, Гданськ

Батор Евеліна, літературознавець, Варшавський університет

Баторчак Анна

Бауман Беата

Бауман Катажина, вчителька

Бауман Магдалена

Бауміллер Анна  - сценограф

Бауміллер Йоанна - мати, бабуся

Бауміллер Катажина, архітектор

Баумріттер Анна, психотерапевт

Бачинська Анна  мати, вчителька, полька, європейка, жінка

Беднарчик-Кшижовська Домініка, актриса Театру ім. Юліуша Словацького в Кракові

Беднарек Міхаліна - журналістка Gazeta Wyborcza

Біла Аліція, художниця

Біласевич Рената, дочка, мати, вдова

Білас Катажина, журналістка

Білська Магдалена, громадська діячка

Біронська-Лах Беата, директорка «Україна! Кінофестиваль»

Білік Юстина, сценаристка

Біньчак Галина, журналістка

Бінька Анна, Асоціація «Етнографічна майстерня»

Блащак-Банасіак Анна  - юристка з прав людини.

Блащик-Вархол Ева, громадська діячка, правозахисниця

Блонська Агнешка, режисерка

Бохінська Антоніна, підприємниця

Богачик Мартина, громадська діячка, Фонд «Освіта для демократії»

Богдан Ева

Богданович Мілена  юрисконсульт

Богобович Анна

Богуцька Юлія

Богуцька Літинська Ельжбета, вдова Яна Літинського

Богуцька Тереза

Богуцька-Саковіч Йоанна, магістр філології, логопед

Богуславська Юлія, президент Фонду «Українка в Польщі»

Боркевич Агнешка, германістка, культурна аніматорка, психологиня

Боровець Магдалена, психологиня, мати трьох дітей.

Боровська Беата

Босацька Катажина, тележурналістка

Брунти Агата

Брзістовська Анна

Брзозовська Лідія, пенсіонерка

Будзинська Наталія, письменниця

Буян-Жмуда Ельжбета, вчителька

Бунлер Анна, Варшавський університет

Бурнат Каліна, мама, нейробіолог

Бютнер-Завадзька  Маłgorzata

Бутримович Юстина  - активістка

Билов Катажина

Капінська Ева

Чаменя Катажина  вчителька та активістка

Хенчке Наталія

Хенч Анна - Фонд «Світ у наших руках»

Хіміак Юлія, мама, педагог, перекладачка

Хмілевська Богна, педагог, Варшава

Хмілевська Гражина, історик

Хмілевська-Шлайфер Гелена

Магдалена Хрщонович, головна редакторка OKO.press

Сильвія Хутник, письменниця

Сильвія Хведорчук, письменниця

Анна Хилак

Марія Хилінська

Уршула Хирович

Йоанна Цеплуха

Марта Кобел-Токарська

Ельжбета Коломбєр

Марта Коннор

Люцина Цвях

Циран-Юрашек Кароліна  мати, громадська діячка, тренерка та консультантка неурядових організацій

Чарнацька Агата, філософка політики

Чарнковська-Лістось  Рената, кінопродюсерка, громадська діячка, лідерка Ініціативи «Жінки кіно»

Чехмановська Данута

Чердерцька Агнешка, Загальнопольський страйк жінок

Черська-Томас Йоанна, членкиня міської ради Бідгоща

Ченстік Анна

Чуба Беата (викладачка, мати, громадянка)

Чудець Йоанна, перекладачка

Чварногог Каліна, членкиня правління Фонду «Окалення»

Чиж Магдалена, президентка Фонду «Демократія»

Дагмара Сядлак Кінга, віцепрезидентка Фонду «Активна демократія»

Дарська Бернадетта, літературознавець, літературний критик

Домбровська Юстина, психотерапевт, письменниця, багаторічна головна редакторка щомісячного журналу «Дитя»

Домбровська Кристіна, поетеса

Домбровська Паула

Домбровська-Кухна Моніка

Дея Агнешка, соціологиня, волонтерка, лауреатка I редакції премії «Портрети сестринства»

Дембінська Рожа

Демська-Пєрзхала Зофія

Демська-Ольбрихська Кристіна

Дереньовська Кінга, журналістка

Дембська Кінга, кінорежисерка, сценаристка

Дембська Ольбрихська Кристина

Дячук Тереза  вчителька

Дідушко-Зиглевська Агата

Дімітрова Цвета, психотерапевтка

Добровольська Ізабела  - редакторка, графік

Анна Додзюк, антикомуністична опозиціонерка

Юстина Домагала

Юлія Доманська, студентка Академії музики і театру в Лодзі

Данута Дов'ят, перекладачка

Івона Дучмаль, художниця

Едита Дуда-Олеховська, сценаристка

Анна Дудек, журналістка

Агнешка Дудзінська, Варшавський університет

Анна Дунієвич, активістка, ініціатива «Наш речник», громадянська ініціатива «Ми хочемо повного життя!»

Ганна Дуральська

Юстина Дуряш-Булхак – співробітниця неурядової організації

Катажина Двілінська. Програмістка, клієнтка та сусідка Ukrainek в Польщі

Моніка Дзекан

Дзенніак-Пуліна Даніела, викладачка, соціологиня

Дзержговська Анна Наталія, вчителька, перекладачка

Дзік-Макара Катажина

Дзюбандовська Олександра

Дзвігонь Агнешка – звичайна Полка

Джон-Озімек Беата, журналістка

Ейме Агнешка

Ельберт Рената

Емілія Голос

Енгелькінг Анна, професорка Інституту славістики ПАН

Ева Ева, журналістка, режисерка документальних фільмів

Фальковська Малгожата, приватна підприємницька діяльність (консультантка)

Фариновська Малгожата, Громадяни Республіки Польща

Федас Анна  - координаторка міжнародних проектів у громадських організаціях

Федерowicz Ганна

Фялковська Каміла, Варшавський університет

Фідлер Міленіа, ректорка  Кіношколи в Лодзі

Фіют-Дудек Агата, медіазнавець

Філіпковська Моніка , юристка, активістка

Філіппович Марія, пенсіонерка, Світська школа

Флоріанчик Зофія

Фоміна Йоанна, соціологиня, професорка Інституту філософії та соціології Польської академії наук

Форись Агнешка, практик культурної освіти, авторка книги «Близько до тексту»

Френкель Моніка

Фричковська Анна, письменниця

Фус Лена

Габала Дорота

Габриль Ева

Гах Катажина

Гайвончик-Прушинська Катажина, адвокат, доктор

Галазка Аліна

Галчинська Аліція

Ганович Йоанна

Ганович Марія, філолог, страховий агент

Ганович Марія, філолог, страховий агент

Ганьчарчик Іга, драматург, викладачка АСТ

Ганьчарчик Мая, перекладачка, популяризаторка літератури

Гандек Анна, візуальна художниця, театральна майстриня

Гепперт Беата, перекладачка

Гейштовт-Ржевуська  Олександра

Гєрак-Оношко Йоанна, письменниця

Гєрат-Бірон Божена

Гінтовт Катажина, художниця, мати і бабуся

Глосовіц Моніка, Університет Сьомьог, дослідниця, активістка, мама

Гловцька Анна, суддя Окружного суду в Кракові у відставці.

Глуська-Дюренкамп Моніка, журналістка

Гмітерек Віслава, бібліотекарка на пенсії

Гмітерек-Заблоцька Анна, журналістка

Гнациковська Віолетта

Гоерке Наташа, письменниця

Анна Гольчинська

Агнешка Гондас, професорка Університету Лодзь

Габріела Марія Голуб

Моніка Голебівка

Майгожа Голota, журналістка, репортерка

Майгожа Горчинська, Університет Вроцлава

Горєцька Малгожата

Гурєцька-Гранат Катажина

Гурняк-Дзіоба Дарія, юрисконсульт

Грачик Аліція  вулична опозиція

Град-Мізгала Анна, активістка, громадська діячка, депутатка міської ради Przemyśla

Гралак Міхаліна

Грегорчик-Абрам Сильвія, адвокат, захисниця прав людини

Грен Олександра

Грудзька Беата

Гроховська Ева, музикантка, педагогиня, докторка гуманітарних наук

Гродська Йоанна

Грунвальд Барбара, пенсіонерка

Григієр-Коłodziejczyk Стефанія - пенсіонерка, філологиня-поляністка

Гrzegrzółka-Jóźwiak  Беата

Гржелак-Сарнович Галина

Гутowska-Іббс Марія

Гутры-Булик Дорта - мати, вчителька

Гузек Анна, людина, як жінка, мати (прийомна), а також як президент Фонду підтримки та розвитку сім'ї «Zielone Wzgórze»

Гузик Дорота

Гузінська Кароліна

Гвізда-Куліг Данута

Халфар-Барц Анна

Галіцька Катажина, Фонд «Милі люди»,

Гартвінська Альдона, журналістка, волонтерка,

Хеммерлінг Катажина, соціологиня, підприємниця

Герета Ядвіга, журналістка тижневика «Tygodnik Zamojski», волонтерка

Герун Вікторія, Міська рада Любліна

Гірна-Будка Магдалена, лінгвістка, активістка, викладачка Варшавського університету

Гіршфельд Олександра, Ентузіастки World

Hoffman Ела

Holland Агнешка, кінорежисерка

Hołoweńko Ельжбета, художниця, викладачка груп для літніх людей в MSN

Homel-Ficenes Ксенія, соціологиня, Варшавський університет

Горди Мірослава

Гринишин Богна, директорка Бюро наукової досконалості ПАН

Хулі Марина, журналістка

Ільська Агата

Яблонська Ела

Якевич Йоланта, Асоціація «Сілезькі перлини»

Ягодінська Ева

Яклевич Кароліна, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Кароліна Яклевич, художниця, викладачка Вроцлавського політехнічного університету

Ірена Якобік - пенсіонерка

Йованка Якубек-Лалік, Варшавський університет

Якубович-Маунт Танна  психотерапевт

Янава-Фида Малгожата

Янц Ренета

Янчевська Марія Данута, пенсіонерка, вчителька

Янда Кристина, актриса

Яніак Дорота

Яніак Дорота

Яніцька Катажина

Яніковська Інгеборга, експертка з питань підтримки громадських організацій

Янін Зузанна, художниця візуальних мистецтв

Янішек Ева

Янкевич Зофія

Янковська Рената

Янович-Урбаняк Ганна (психологиня)

Яновська Рената

Яроць Данута

Яросік Ванда

Ярошинська Барбара  - вчителька

Ясіновська Ола, графік

Яворська-Рóg Інгеборга, редакторка

Єсіс-Полевська Йоанна, голова правління

Йоанна Геландер, письменниця, фотографка, перекладачка

Юнг Леокадія, активістка

Юраш Евеліна – директорка Бюро художніх виставок у Кросні, мама

Юраш Ізабела

Юста Олександра, акторка

Кабара-Дзядош Марта

Кацпрак Кароліна, редакторка

Кацпрак Анна, психологиня

Качковська Катажина, службовець

Качмарк Моніка, фармацевт

Качмарк-Слівінська Моніка, професорка Варшавського університету, науковиця

Качинська Діана, підприємниця, активістка, наставниця

Каларус Кінга, вчителька

Каліна Охедзан Юстина

Калмус Божена

Камінська Анета, поетеса, перекладачка української поезії

Камінська Анна, активістка

Камінська-Мауругеон Магдалена, перекладачка

Канторська Олександра

Карніол Йоанна, адвокатка

Каронь Олександра: художниця

Карван-Макош Патриція, психотерапевтка

Касіца Катажина, режисерка.

Касіца Патриція, адвокатка, активістка за покращення гендерної рівності

Касперська Йоанна, акторка, громадська діячка

Кава Йоланта, президентка Фонду Геремка

Кадзела Катажина феміністка, мати, бабуся, пенсіонерка

Каколь Марія

Келлер-Хамела Марія

Кеннеді Агнешка, промоутерка культури та менеджерка артистів

Кертичак Наталія, членкиня правління Фонду «Освіта для демократії»

Кіцінська Магдалена, журналістка

Кєтлінська Кася

Кяк Тереза

Кяк Ула, режисерка

Кійовська Олена

Кім Рената, журналістка

Кіндлер Марта, соціологиня, Варшавський університет

Кіршке Марина, інженер

Кіша Соня, письменниця

Клечевська Мая

Клечковська Ева

Кліх Олександра, редакторка, письменниця

Кліх-Ключевська Барбара, історикиня, Янгвінський університет

Клімашєвська Ада , активістка, «Рожева скринька»

Клімкевич Йоланта

Клочковська Мілена, юристка, членкиня правління Асоціації «Homo Faber»

Ключевська Агата, активістка з прав людини

Коберська-Дембець Дорота  - пенсіонерка, викладачка польської мови

Коцейко Магдалена, соціологиня та соціальна політик

Кохнович-Канн Анна, письменниця, публіцистка, документалістка

Коцанович Дорота , ГОЛОВА РАДИ ДИСЦИПЛІНИ Факультет історичних та педагогічних наук

Колвас Кристина

Коłodziej Joanna, вчителька

Коłodziejczyk Kaya - художниця-хореограф

Колтунович Анна, Фонд Агори

Коморовська Анна, перша леді Республіки Польща в 2010-2015 роках

Коморовська Мая, актриса

Кондратович Марзанна, рестораторка

Копець-Кубіт Магдалена, редакторка, мати двох дочок

Копка-П'ятка Малгожата, президентка асоціації FemGlobal. Жінки в міжнародній політиці

Копицінська Гелена Комітет захисту демократії

Кордеуш-Зегадлович Ельжбета, психологиня, Краків

Корольчук Ельжбета, професорка Варшавського університету

Косецька Кароліна, драматерапевтка, активістка протестного руху «2119»

Косецька Катажина

Косік Віслава

Косінська Божена

Косінська Івона

Коссовська Барбара, мати, бабуся

Ковальче-Павлік Анна, викладачка, літературознавиця, перекладачка, мати трьох дітей

Ковальчик Анна

Ковальчик Дорота, лікарка

Ковальчик Еліза, жінка, мати чотирьох дітей, психотравматологиня та рятувальниця

Ковальська Беата, професорка Янгівського університету

Ковальська Сильвія, громадська діячка, Фонд Autism Team, Ініціатива «Ми хочемо ціле життя»

Козьол Йоланта

Козловська Магдалена, викладачка ВУ

Кознєвська Ева, професорка, науковиця

Країнська Агнешка  освітянка, лідерка діалогу

Крайчинська Мірослава

Краківська Катажина, докторантка, Докторська школа соціальних наук Лодзького університету

Красовська Модлінгер Ельжбета, комп'ютерна графік, громадська діячка

Кравченко Олена

Кравчик Йоанна, директорка CORRECTIVE.Europe

Кравчик Марія, психотерапевтка, редакторка

Кравчик Моніка

Кручинська Марта

Крич Мая

Крич Меланія, режисерка та активістка

Криницька Кристина

Криницька Наталія

Кринська Катажина

Кжемпек Корнелія

Кубіак Катажина, перекладачка

Кубицька Агата

Куціль-Фридришак Йоанна

Кучинська Ірена журналістка, блогерка, пенсіонерка-вчителька

Куфель Моніка, президент Фонду Десяти Талантів на користь Театру BARAKAH, акторка, сценографка

Куїк Кама  художниця та педагог

Кулаковська-Мроз Магда, опозиціонерка, художниця, мама та бабуся

Кульчик Домініка

Куліговська Данута, Газета Виборча

Кулаковська Олександра -  сценаристка та кінорежисерка

Кунце Пауліна, гуманітарна працівниця

Куронь Данута

Куровська Корнелія, Фонд BORUSSIA

Кусінська  Барбара

Кусінська-Зребець  Александра

Кустра Ганна, Фонд Загальнопольський страйк жінок, голова Рисницької ради жінок

Кушнір Богна, громадянська активістка

Кузька Юлія

Кваснєвська Йоланта, перша леді Республіки Польща в 1995-2005 роках

Квятковська Анна, редакторка «Gazeta Wyborcza»

Квятковська Марта, юристка

Квятковська-Яблонська Кристіна, голова правління Фонду імені Ірени Квятковської

Квятковська-Ратайчак Марія,  філолог, Академія Мартіна Адама в Познані

Квєцінська Ельжбєта, доцент, Інститут славістики ПАН

Квіцінська Марія, мати трьох дітей і бабуся восьми онуків

Лах Диба, документалістка

Лалак-Шавіель Лідія

Ландсберг Ева

Ларента Анна - вчителька

Ласковська Йоланта - педагог

Ласковська Маржена

Ласота-Сіргі  Олександра

Лех Кася, доцент, Амстердамський університет

Лех-Кравчик Малгожата

Легчиліна Ольга

Лемпарт Марта, Загальнопольський страйк жінок

Лесяк Магда, активістка, Комітет захисту демократії

Лесіак Зузанна, активістка

Лещинська Катажина, перекладачка, голова Асоціації на підтримку діалогу Tropinka

Лещинська Магдалена

Левандович Анна

Левандовська Агата, викладачка Амстердамського університету

Левандовська Катажина, академік, кураторка, активістка

Левандовська-Ягелло Анна

Левіцька Ева

Левко Гражина, психолог

Лінде-Усікнєвич Ядвіга,  Варшавський університет.

Ліпчак Олександра, репортерка, письменниця

Ліпманн Малгожата, акторка, викладачка.

Ліпська Ельжбета - лікарка, рятувальниця, письменниця

Ліпська Ізабель

Ліс Рената - письменниця

Ліс-Овчарек Анна

Літвінович Малгожата, професорка Варшавського університету

Луберадзька-Груца Йоанна, Фонд «Польські жінки можуть все»

Катажина Любінецька-Рожило, членкиня Семінарського ради Нижньосільського воєводства

Анна Любовська Менорка Лідерків

Агнешка Лутостанська

Емі Лах – художниця

Юстина Лаговська – сценографка, режисерка

Дарія Лавринов

Анна Лазар

Магдалена Лазаркевич, режисерка

Барбара Лазовська

Дорота Лазовська

Ева Лєнтковська, професор, колишня омбудсменка

Ева Лojkowska, академік Гданьського університету

Агнешка Лозінська

Кінга Лозінська, Комітет захисту демократії

Ева Лучинська, голова, Варшава

Онората Лукашевська

Кристіна Личаковська, архітекторка

Беата Лижва-Соколь, фоторедакторка Sestry.eu, керівниця відділу виставок DSH

Ганна Мачинська, докторка юридичних наук, колишня заступниця омбудсмена

Кароліна Мацієшек – режисерка, викладачка Академії театральних мистецтв у Кракові, філії у Вроцлаві

Ева Мацієвська-Мрочек, антропологиня, дослідниця дитинства

Івка Маціошек, активістка

Вікторія Магнушевська,

LexQ

Май-Стахира Ельжбета

Майхжак Ядвіга

Майчик Йоанна, академік, ВР

Маєвська Бетті, іберистка, вчителька в середній школі

Маєвська-Цесля Ельжбета, мама і бабуся, вчителька і активістка

Макаревич Ірена

Маковіцька-Пастусяк Агнешка, психоаналітик

Маліновська Красич Марія, громада

Маліновська Марія

Малішевська-Мазек Йоанна

Малой Пауліна - керівниця Спільного секретаріату Interreg Польща-Саксонія

Малашук Моніка

Малецька Уршула

Магожата Коморковська

Маньковська Ева

Марчевська Маржена, викладачка Університету Яна Кохановського в Кельце

Маркель Малгожата

Маркевич  Дорота

Марковська Сильвія

Матерська-Сосновська Анна, Варшавський університет, Фонд Баторего

Мазіарська Анна, активістка, членкиня Ради Асоціації Конгресу жінок, співголова Варшавської Ради жінок

Мазюк Анна, письменниця, репортерка

Мазур Ельжбєта

Мазур Марія, ректорка Вищої школи підприємництва та адміністрації в Любліні

Мазур-Вєжанська Ельжбєта

Мазусь Марта, репортерка

Мехелевська-Гриз Йоланта

Медведська Марія

Мендик Агата, вчителька

Менцфаль  Сильвія

Менкарська Анна

Менкарська Ева

Міхалік  Моніка

Міхаловська Йоанна

Міхаловська Катажина

Мєдзінська Анна, активістка руху «Громадяни Республіки Польща», підприємниця

Мєржинська Анна, аналітик, OKO.press

Мієсціцька-Ліддердейл Анна, перекладачка

Мілчевська Анна

Мілчевська Анна

Міркес-Радзівон Анна, редакторка, голова асоціації «Меморіал Польща»

Міронович Ізабела, урбаністка

Міровська Вероніка  - голова Фонду Grand Press

Міскурка-Шоенех Данута

Модржеєвська Ядвіга (Ягода)

Моленда Аліція Магдалена, активістка загальнопольського Страйку жінок

Моленда-Здєх Малгожата, професорка СGH

Моледа-Здєх Малгожата, соціологиня та політологиня

Моравська Катажина, мама, активістка, сестра

Мосей Йоанна, головна редакторка Sestry.eu

Мосінгевич Ельжбета, пенсіонерка

Москаль Анна, актриса, викладачка

Мошчинська Уршула

Мроз Ева

Мрук Кристіна, пенсіонерка

Муха Романа, президент Фонду «Місце на Землі»

Мулярчик Анна

Мурк Вероніка, письменниця

Мусял Магдалена

Мусял Магдалена

Мусіелак Марія – пенсіонерка-вчителька

Мускала Габріела - актриса, драматург, сценарист і режисер

Мускала Моніка, письменниця

Наганська-Пілак Малгожата

Налепка Дорота, біолог, емерит

Наркевич Ева, реставратор творів мистецтва

Навроцька-Олійнічак Пауліна, журналістка

Наврот Анна

Ніденталь Кароліна, перекладачка

Нідзведзь Анна - етнографка/культурна антропологиня

Невядомська Магдалена, академічна бібліотекарка, перекладачка

Невєра Ельвіра, кінорежисерка та волонтерка

Ніжегородцев Анна, ем. проф. ЮЖ, англістка

Ноцюнь Агата

Ноцюнь Агата

Новацька Агнешка

Новак Аліція, професорка Янгрейського університету

Новак Дорота, редакторка

Новак Ядвіга

Новак Марта, журналістка

Новіцька-Даніель Тереза

Новороль Марія, архітекторка

Нюгрен Дорота, журналістка, редакторка

Оброцька-Ратайчак Івона

Охойська Яніна

Охойська Яніна

Охіа-Новак Маргарет

Олех Йоанна  - письменниця

Омаковська Івона

Опонович Кароліна, головна редакторка видавництва «Агора для дітей»

Орловська Ага - вчителька математики, ювелір

Орловська Ага, вчителька математики, ювелір

Орловська Габріела

Осінська Пауліна, перекладачка аудіовізуальних засобів

Осіпіак Беата, фармацевт, пенсіонерка

Осмюльська Ельжбета

Осмюльська-Метрак Анна, перекладачка

Островська Алісія  соціолог, пенсіонерка, мама

Островська Ева

Островська Йоанна  Інститут культурології Університету імені Адама Міцкевича в Познані

Острожанська Дорра  - бізнес-тренерка, наставниця, феміністка та історикиня

Осух Кінга акушерка

Овчарек Олександра

Овчарек Ганна

Овчарек-Стаськевич Катажина, Рівновага

Пацевич Аліція, експертка з освіти, мережа SOS для освіти

Палінська Беата, вчителька

Палінська Міхаліна, психологиня

Папірська Барбара

Папрота Малгожата

Пасірська Агнешка, графічна дизайнерка

Пасіковська Анна  вчителька

Павліковська Анна, декан Окружної ради адвокатів

Павлукевич Томецька Анна

Павловська Катажина, журналістка, редакторка

Пекуль-Кудельська Магдалена, хімік, Громадяни РП

Петеленц Барбара, хімік, пенсіонерка, волонтерка

Петрайтіс-О'Ніл Ельжбета, Асоціація «Відкрита Республіка», перекладачка

Марта Петрусевич

Александра Петриковська, юрисконсульт, докторантка та засновниця фонду «Від кордону до житла»

"

Пентікевич Моніка режисерка

Пенкальська Марта, бібліотекарка,

Пенкала Йоланта - громадська діячка, прийомна сім'я, радниця

Пясецька Ева

Пясецька-Нець Ольга, Фонд «Я люблю Дембники»

Пятка Марія - візуальна художниця та викладачка університету

Агнешка Пєхоцінська, психолог

Моніка Пєцюл

Агнешка Пєкарська

Ванда Пєрса

Агнешка Пєрзак, громадянка, менеджер у фінансовому секторі.

Марта Пєтрашун, терапевт

Бася Пєтрущак, педагог і автор

Ева Пілавська – директорка Театру Повсzechny в Лодзі, художня директорка Міжнародного фестивалю приємних і неприємних мистецтв

Беата Пілецька-Рожицька

Аніта Піотровська, кінокритикиня, «Tygodnik Powszechny»

Пьотровська Йоанна, президентка фонду Feminoteka

Пьотровська-Марчева Моніка, Історичний інститут Вроцлавського університету

Пірогowska Ева, викладачка Амстердамського університету, мати чотирьох дітей

Плага-Гловцька Віола, художниця, активістка

Плавго Малгожата, психологиня, редакторка

Плутецька Малгожата

Пахтій Памела  - сценаристка

Подчервінська Марта, мама трьох дітей

Подгурна Катажина

Подлесна Ельжбета, психологиня, активістка

Агнешка Подоловська

Ірина Полець-Герус, кафедра польсько-українських студій, Ягеллонський університет

Марта Полтович-Бобак, археолог IA UR, учасниця руху «Громадяни Республіки Польща», член правління Асоціації «Фольківіско»

Джоанна Попко, активістка, мати

Порада-Лабуда Малгожата, колишня журналістка

Пошепчинська Агнешка, вчителька образотворчого мистецтва в Початковій школі № 11 у Варшаві

Потепа Анна

Потоцька Маша

Прайс Олександра, пенсіонерка

Прашалович Дорота - Інститут американістики та польських студій - Факультет міжнародних та політичних студій

Прейзнер Йоанна, викладачка

Прохвіч Марта

Прокеш Катажина,  мама

Прот-Клінгер Катажина, психіатр, психотерапевт

Агата Прухнєвська, актриса, письменниця

Магдалена Прусіновська

Агнешка Прушинська

Майгожа Пржегалінська-Горачуковська, пенсіонерка, викладачка

Данута Пшепьорковська, перекладачка, соціологиня

Агнешка Пшепьорська, актриса

Катажина Пшиборська

Марія Пшиходняк

Домініка Пшиходень, активістка

Марцеліна Пшилуцька

Данута Пшивара, Гельсінська фундація

Александра Пуач

Івона Пугацевич-Ковальська

Ганна Пустула-Левіцька

Кая Путо, головна редакторка krytykapolityczna.pl

Питєль Евеліна, активістка

Квоос Марія – диригентка

Рачкевич Анна

Рачинська Ева – в.о. головної редакторки Onet Lifestyle

Радецька Аніела

Радек Патриція

Радомінська Юстина

Радзівілль Катажина, видавчиня

Ракіель-Чарнецька Валентина

Ранцев-Сікора Дорота, соціологиня, науковиця та викладачка

Ратайчак Магдалена

Ратайчак Маріка

Райхардт Івона, заступниця головного редактора New Eastern Europe

Райтер Пауліна, редакторка Wysokie Obcasy

Рейняк-Маєвська Агнешка, дослідниця, перекладачка

Рембацька Катажина, історик та педагог

Рембіалковська Агнешка, викладачка, перекладачка

Рей-Радлінська Марта

Роховська Катажина

Рочняк Дорота

Родак Юстина, викладачка

Родович Агнешка, репортерка

Родович Ізабелла

Рогальська Кароліна, журналістка

Рогуцька Ягода – пенсіонерка

Катажина Роман-Равська, дослідниця, письменниця

Майгожа Романська, активістка, спеціалістка з соціальних інновацій

Надія Романишин, пенсіонерка

Майгожа Ромер,  громадянка Республіки Польща

Майгожа Роса, вчителька

Аліція Розенау, перекладачка

Росновська Малгожата

Роспек Беата

Ростафінська-Хагемейєр  Анна

Роттенберг Анда

Ру-Бєят Ева

Ровіцька Лена - Газета «Дziennik Płocki»

Розлучення Кароліна

Рубін Тамара

Руднянська Йоанна, письменниця.

Рудзіш Божена, Варшава

Рудзька Зитя, письменниця

Рушковська Марта, ілюстраторка

Рушпель Мая, спеціалістка з психотерапії залежностей

Рут-Ратайчак Марта - мати

Руттмар Соня

Рибка Кох Дарія - терапевт пар і сімей, вчителька

Рилл Марія, доула

Рилов Анна  судовий чиновник

Рзачинська Йоанна, актриса, мама

Рзеплінська Рожа

Ржешевська Агата

Резнік Кристина

Резніковська Анна

Рзонка Агнешка, редакторка

Саха Магдалена, викладачка та перекладачка

Садовська Агнешка, фоторепортерка

Садовська Лілла, головна редакторка порталу LCA.PL

Садовська Магожата, художня директорка фестивалю «Нові горизонти».

Садурська  Барбара

Сайкевич-Крент Малгожата – мати трьох дітей

Салах Агнешка

Салак Йоанна

Салонек Беата, директорка офісу в Інституті розвитку соціальних справ

Самсель Анна

Самсель-Чернявська Ельжбета, журналістка.

Самсоновська Катажина

Санкарі Ніна, віце-президентка Фонду імені Казімєжа Лищинського

Санковська-Борман Марія, адвокатка, активістка

Сарапата Марта

Сарнецька Ельжбета, пенсіонерка

Сарнецька Йоанна, Фонд на користь культури «Walizka» та Група Granica

Сасналь Анна, режисерка

Сатора Патриція, Інститут публічних фінансів

Савіцька Паула, Асоціація «Відкрита Республіка»

Савка Наталія, журналістка OKO.press

Шмідт Магдалена

Серединська Марта , мама, адвокат

Северин Марія  - актриса, режисер

Сігень Пауліна, журналістка, редактор

Сємашко Беата, президент Асоціації «No To Ci Pomogę»

Сенкевич Ганна

Сєрканська Анна, логопед, економіст, мама.

Сікора-Масаль Йоланта, мати і вчителька

Сікорська Гражина, титулярний посол

Сікорська Магда

Сікорська-Сюдек Катажина, лікарка, активістка «Громадяни РП»

Барбара Сіньчу – демократка з Варшави

Марія Сітарська, психотерапевтка, сестра

Кама Сівєк, активістка за клімат

Марта Сівєк

Анна Сівко, спеціалістка з управління нерухомістю та розвитку

Ска Олександра, доктор наук, професор Академії мистецтв у Щецині, художниця візуальних мистецтв

Скібінська Беата

Скіендзіель Анна, Асоціація «Шляхом жінок»

Скерковська Марта, психологиня

Сколанкевич Люція

Сколімовська Катажина, акторка

Сковронська Анна, видавниця

Скридло Юстина

Скрипчак Малгожата, психологиня

Скшишовська Йоанна

Слюпкас-Дирда Електра, біологиня, мати дитини з ASD

Славек Марія

Славська Агнешка

Слубчик Катажина  ПРЕЗИДЕНТ ПРАВЛІННЯ

Смаржевська Тереза

Смелка-Лещинська Зофія, культуролог, радниця столичного міста Варшави, мама

Смочинська Магдалена, психологиня, ем. проф. Університету Ягеллонського

Смолак Малгожата, юристка

Смоляр Анна, театральна режисерка

Смолен Марія, вчителька

Смоліха Барбара  - психологиня

Смулевська Ева

Смулевська-Дзядош Марія

Сноховська-Гонсалес Клаудія, Інститут славістики ПАН

Собчак  Анна

Собчак Юстина  Лодзь координаторка допомоги Україні в Лодзі

Собчинська Олександра, мама трьох дітей, власниця агротуристичного господарства

Соблеwska Юстина, Політика

Сочацька Марта, кіноекспертка

Соколовська Моніка  адвокат

Сокур-Воровська Надія, вчителька

Солярчик-Конік Ева

Солтан Тереза, художниця

Солтисяк-Перз Олександра (експерт з комунікацій, дочка, сестра, подруга, дружина - насамперед людина)

Совінська Агнешка, перекладачка

Спрингер Домініка, Фонд HumanDoc

Сребрна Аліція, психотерапевтка

Срока Магдалена - менеджерка культури

Стадницьенко Ізабела

Сталінська Дорота

Становська Барбара  Люблін

Станьчак-Вісліч Катажина, історикиня, ПАН

Станьчак-Вісліч Катажина, ІБЛ ПАН

Станьчук Катажина

Барбара Стець, пенсіонерка з Варшави

Марія Стецько

Майгорита Штейн

Данута Столецька, антикомуністична опозиціонерка

Анна Страшевська, Інститут мистецтв ПАН

Мілена Штрелау

Дорота Строїнська, перекладачка літератури

Магдалена Стрихальська, реабілітолог

Анна Стшалковська

Стшалковська Анна, викладачка

Суфін-Жакмар Ева, Фонд «Зелена зона»

Сулей Кароліна – репортерка, оглядачка журналу «Політика», активістка Фонду «Країна»

Сулек Домініка

Сулек Емілія

Сурміак Доманська Катажина, журналістка, письменниця

Сушкевич Катажина, педагог

Шафранець Моніка, комітет захисту демократії

Шафранецька Катажина, філософ і культуролог

Шалянська Лорета  активістка «Громадяни РП»

Шалкоуська Барбара

Шанявська Кача, редакторка

Анна Шапіль

Іва Шатковська

Каміла Щepanianak

Джоанна Щęsna, письменниця

Майгожа Щurek, видавниця, видавництво Karakter

Агата Щczygielska-Jakubowska, Gazeta Wyborcza Bydgoszcz

Шчирек Олександра, студентка режисури Кіношколи імені Кшиштофа Кієсловського в Катовіце

Шеліговська Йоанна

Шептицька Аліція, активістка

Шевчик Моніка, мама, сестра, дочка, підприємниця

Шклярж Тереза

Шляхтич  Малвіна

Шлязак Ева

Шмель Анна

Шмель Анна, Громадяни Республіки Польща

Шмит Юлія

Шнайдерман Моніка, видавчиня, письменниця

Шнайдерман Моніка, Видавництво Czarne

Шока Івона

Шпехт Магда, режисерка та активістка

Шредзінська Рената, соціологиня, Фонд «Даємо дітям силу»

Штуро-Овер Марія

Шумовська Малгожата, президент Фонду Центр освіти «Невидима»

Шумовська-Ясковська Роксана

Шват-Гилибова Гражина, професор Інституту славістики ПАН

Швед Олександра

Шимчик Беата - Галас. Я лікар, педіатр

Шимквіак Анна Марія, Фонд «Акцептація»

Шинішевська Катажина, спеціалістка з дослідницьких проектів

Сніжинська-Столот Ева

Співак Рута, мама дочок, соціолог села

Святковська Богна

Свєрч Дорота активістка

Свєцька Дорота — голова асоціації «Польські жінки солідарні» Зупинка Фрайбург

Талевич Йоанна, президентка Фонду «На шляху до діалогу»

Тарас Кася, професорка ПВШФТВіТ

Тарасевич Марія, музикантка, освітянка, викладачка міжнародних університетів

Тарчинська Ельжбета

Татарчук Адріана, вчителька

Татешвілі Белла (доктор теологічних наук), присяжна перекладачка грузинської мови  

Тесс Голенбіовська Анна, активістка, журналістка

Тіме Анна Моніка — активістка, працівниця НУО

Тільзер Магдалена, викладачка ВУ

Тимофєєв-Орфінгер Магдалена

Ткач-Янік Малгожата, сьлезська феміністична активістка, членкиня правління Асоціації Конгрес жінок

Ткач-Савіцька Олександра, мама

Токарчук Ольга

Токарська Каріна

Томашевич Агнешка, науковиця, Політехнічний університет Вроцлава

Томашевська Анна, Акція Демократія

Томкевич-Янушевська Марта, адвокатка

Торуньчик Барбара, антикомуністична опозиціонерка, головна редакторка «Літературних зошитів»

Трач Магдалена, мати двох дітей, фермерка

Тредер Моніка

Трояновська Ева, Громадяни Республіки Польща

Трудновська Ева

Трибус Ізабела  - психотерапевтка

Тубилевич Катажина

Тутак-Голл Моніка, головна редакторка «Wysokie Obcasy»

Тилевська-Новак Беата

Урбанська Моніка  Психотерапевтка, продюсерка

Урлік Моніка

Уршула Новінська Агнешка

Ута Малгожата

Ута Малгожата

Воелькель Крокович Ева  - Фундація Воелькель, Concordia Design

Ваховська Юдита, академічка, Академія Маріана Адама Монюшка в Познані.

Ваховська-Кухарська Анна міська активістка, громадська діячка Познань

Вагнер Ванда, пенсіонерка-вчителька

Валь Йоланта

Валечек Мірелла, авторка «Сім жінок. Сілезькі оповіді»

Ванцерз-Глуза Аліція, керівниця освітніх та інноваційних програм

Ваньок Катажина, професорка Університету в Лодзі

Вархульська Агнешка, акторка, мати, дружина, сестра, дочка

Варецька Олександра, журналістка

Васілевська Кароліна, власниця компанії Girls Gone Tech

Вашчак Йоанна

Вавровська Данута

Ваврущак Галина  - президент UTW Tęcza в Тжебниці, пенсіонерка, мати і бабуся.

Вдовчик Агнешка  пенсіонерка

Вейберт-Васієвіч Евеліна

Вейхерт Домініка

Верніо Ельжбета ASP Вроцлав

Вестерманн Барбара, перекладачка

Відцька-Бісага Агнешка, історик мистецтва

Вєкієра Катажина

Вєлгуш Юстина - режисерка

Вєрцінська-Казімєрчук Ельжбєта

Вєрбєцька Ізабела, редакторка

Вєцковська Марія, історик, мама

Вільчек Агата, доцент Сьольського університету, волонтерка в Польщі та за кордоном протягом 20 років

Вєленговська Йоанна, журналістка, письменниця

Вєніарська Катажина

Вєнська Агата

Віро-Кіро Марія  -президент правління «Друзі Жолібора та Бєляна»

Вішневська Альдона, вчителька

Вітеська Малгожата

Вітеська-Млинарчик Анна

Вітовська Ізабела - антикомуністична опозиціонерка, активістка «Громадяни Республіки Польща»

Влодарчик Маліна Юлія

Влодек Людвіка, соціолог, письменниця

Водецька Дорота, журналістка «Газети Виборчої»,

Войцешак Ірена

Войдило Осіянська Ева

Войтачка Анна

Войтко Йоанна

Войтковська Беата

Войтулевська Беата - пенсіонерка

Вольфрам Уршула  Президент POPH. Підляська добровільна гуманітарна допомога

Волінська Анна, юрисконсульт

Волнієвич-Врабець Юстина, активістка, мати, підприємниця

Войке-Полець Дорота, графік, багаторічна художня директорка видавництва Granna

Возняк Іга, Акція Демократія

Вуйчак Ева  - Театр Восьмого Дня

Вуйчик Йоанна, культуролог

Вуйтович Ольга, бібліотекарка

Вронішевська Магда, архітекторка

Врублевська Корнелія

Врублевська Малгожата

Врзасковська Агнешка  психологиня

Врзосек Ева, прокурорка

Видра Амелія

Видрих Аська, активістка за права тварин,

Вйлон Люцина

Вишгородська Івона, журналістка, активістка

Заблоцька Йоанна

Захаряш Дорота

Захватowicz-Вайда Кристіна

Загаєвська Мая

Загурська Моніка, Громадський фонд імені Людвіки та Генріка Вуйців

Якінь Małgorzata, дослідниця та музейниця

Замойська Ева, педагогиня, Академічний університет в Познані

Запала Йоанна, психотерапевтка, викладачка

Зареба-Пьотрович Луїза

Зарян Ага  джазова співачка

Зажицька Магда

Заторська Маржена

Магдалена Зазула – мати та бабуся 6 онучок

Кристіна Здєховська, лікар-анестезіолог

Агнешка Зіатек, психологиня

Боженна Зєлінська

Сильвія Зієнтек, письменниця

Агата Зієтек

Магдалена Зієткевич, вчителька, перекладачка, активістка

Зінчук Олександра, видавництво «Warsztaty Kultury»

Зюлковська Івона

Змарж Коцанович Марія режисерка, професорка кіношколи в Лодзі/

Знаміровська Магдалена

Зовчак Агнешка

Зовчак-Ястжембська Кристіна, активістка, опозиціонерка, мати і бабуся

Жмиєвська Ева  міжкультурна педагогиня, викладачка

Жмуда Юлія, студентка

Жмуда Маям – студентка

Журавель Анна, вчителька

Жиговська Йоанна, кураторка та дослідниця мистецтва для молоді

Житковіч Анна

‍

.....