Клаудія Роcінська: «Виборчі кампанії та внутрішня політична напруга створюють найкращі умови для російських операцій у Польщі»

<frame>Більше знань, менше страху — це гасло нашого нового циклу публікацій. Адже безпека — це факти, перевірена інформація та обґрунтовані аргументи. Чим більше ми знаємо, тим краще підготуємося до майбутнього.<frame>

Чи готова Польща до кризи? У часи геополітичної невизначеності, війни в Україні та зростання напруженості в Європі освіта та організація суспільства мають вирішальне значення. Прийнявши понад мільйон українських біженців, Польща отримала не лише нових мешканців, але й унікальні знання та досвід людей, які вивчали питання цивільного захисту в найскладніших умовах: під бомбами та ракетними обстрілами. Це капітал, який не можна втрачати.

Новий закон — про цивільний захист та цивільну оборону, який набув чинності з 1 січня, — це конкретна відповідь на реальні загрози. Водночас це можливість для додаткової інтеграції, щоб поляки та українці, які проживають у Польщі, могли разом готуватися до надзвичайних ситуацій.

 Польща зробила висновки з трагічних подій останніх років. Новий закон наголошує на трьох ключових елементах: модернізація та будівництво укриттів і місць для переховування, система оповіщення та сповіщення, а також широка громадянська освіта для забезпечення того, щоб кожен громадянин мав базові знання про те, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Контекст війни в Україні тут очевидний.

Багато українців, які проживають у Польщі, мають безцінний досвід у сфері цивільного захисту — чи то як безпосередні учасники, чи то як організатори системи евакуації та укриття

Це можливість, якою Польща повинна скористатися. Коли війна застає зненацька, не існує повністю готових систем. І тоді дуже важливо ефективно використовувати те, що вже існує.

Що може бути укриттям? Практичний підхід до цивільного захисту. Знання — це наше перше «укриття»! 

Згідно з новим законом, будь-яке підвальне приміщення, підземний гараж або тунель може стати місцем укриття. Варто вже зараз оглянути своє оточення і відповісти на питання: «Що я буду робити в разі надзвичайної ситуації?». Краще знати заздалегідь, ніж вчитися лише тоді, коли настане хаос.

І саме тут можна побачити потенціал досвіду українців у Польщі. Люди, які пережили повідомлення про замінування, можуть поділитися з поляками своїми практичними знаннями про організацію життя в укриттях, про запаси води та їжі, про психологічні аспекти виживання, про мобільні додатки для оповіщення, які в Україні стали ключовим інструментом оповіщення. Це не теорія. Це реальний досвід тих, кому доводиться стикатися з наслідками війни щодня. Їхні свідчення мають більшу цінність, ніж будь-який підручник. 

Освіта в цій сфері є ключем до безпеки, тому варто використовувати потенціал українців. Польща потребує якнайшвидшого проведення широкої освітньої кампанії. Відповідно до закону, органи місцевого самоврядування та пожежні команди повинні відігравати ключову роль у цивільному захисті. Але на практиці система запрацює лише тоді, коли до неї будуть залучені сотні тисяч людей.

Українці, які пережили реальну небезпеку, можуть стати інструкторами, освітянами та лідерами цих змін. НУО вже відіграють величезну роль у навчанні — як для українців, так і для поляків. Це принесе користь усім нам. Польські муніципалітети потребують практиків, які знають реалії надзвичайних ситуацій. Широке навчання населення збільшує шанси на ефективні дії у випадку надзвичайної ситуації. Інтеграція українців у процеси цивільного захисту зміцнить безпеку Польщі.

Держава, органи місцевого самоврядування та жінки будуть на передовій. Новий закон робить ставку на місцеву владу. Саме вони мають впроваджувати систему цивільного захисту, тому саме в місцях проживання українців і поляків розгорнеться найважливіша битва за ефективність нового закону. Важливо, що жінки в Україні відіграли ключову роль в організації системи цивільного захисту — від рятувальників і волонтерів до керівників гуманітарних організацій. Саме вони забезпечили виживання під час хаосу.

У Польщі жінки також можуть стати рушійною силою таких змін, приєднавшись до структур місцевого самоврядування, неурядових організацій та освітніх команд

Чи готова Польща до кризи та цивільного захисту? Сьогодні Польща перебуває в кращій ситуації, ніж кілька років тому. Новий закон є важливим кроком, але однієї інфраструктури недостатньо. Вирішальне значення матиме реальне залучення громадян до навчання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, мудре використання досвіду українців та ефективна співпраця між органами місцевого самоврядування, організаціями та урядом.

Це не сценарій фільму-катастрофи. Це реальність, яку треба розуміти і до якої треба бути готовим. У XXI столітті безпека — це не лише армія, але й поінформоване, організоване суспільство. А його побудова починається з освіти, яка надає факти, а не сіє страх.

Безпека — це наша колективна відповідальність. Це не лише сфера діяльності держави. Це не те, що уряд може нам «надати», як послугу — це те, що ми будуємо і даруємо один одному. Звичайно, інституції, правила, системи сигналізації та притулки дуже важливі. Але те, що насправді визначає виживання в надзвичайних ситуаціях, — це люди. Це наші стосунки, наша готовність допомогти, наша здатність діяти в стресових ситуаціях і усвідомлення того, що ми не самі у важку хвилину.

Кожен є частиною системи безпеки — від вчителя, який навчає дітей принципам надання першої медичної допомоги, до сусіда, який знає, де знаходиться найближчий притулок, і до волонтера, який допомагає новоприбулим біженцям зорієнтуватися в новій реальності. Сила держави полягає в силі суспільства — а суспільство сильне тоді, коли його члени знають, що можуть розраховувати один на одного. Українці є членами суспільства.

У минулому найбільшими переможцями ставали ті, хто розумів, що найкраща лінія оборони — це не стіни та укриття, а добре підготовлені, об'єднані люди

В Україні саме соціальна мобілізація врятувала тисячі життів. У Польщі ми маємо можливість вчитися на цьому досвіді, не чекаючи, поки криза змусить нас діяти. 

Розбудова безпеки починається сьогодні — і починається з нас.

Впродовж трьох років організація Demagog разом з Інститутом моніторингу медіа (IMM) досліджує поширення антиукраїнської пропаганди в польськомовному інтернеті. У 8 аналітичних звітах — приклади пропагандистського контенту та його ключові поширювачі. Тобто ті, хто атакує Україну й ображає її громадян. Хто саме і як поширює антиукраїнську пропаганду, які наративи використовує і чи можна цьому протистояти Sestry, які є партнером проєкту, розпитали в експерта Demagog Марціна Фіца.

Що годує хвилю ненависті

Наталія Жуковська: Вже ввосьме спільно з Інститутом  моніторингу медіа ви проводите дослідження щодо антиукраїнської пропаганди у польськомовному інтернеті. Що сьогодні становить основу цієї пропаганди в Польщі?

Марцін Фіц: У нашому звіті ми взяли до уваги період з квітня по липень 2025 року, і за цей час відбулися три події, які вплинули на посилення антиукраїнських наративів. По-перше, президентські вибори у Польщі в травні та червні. По-друге, річниця «кривавої неділі» 1943 року на Волині. І по-третє, підписання Володимиром Зеленським закону, який обмежував незалежність антикорупційних органів в Україні. Саме під час цих подій ми зафіксували зростання кількості антиукраїнських публікацій у Польщі. Вони були спрямовані проти українців, мали негативне забарвлення, базувалися на неправдивих тезах, апелювали до страхів і стереотипів. 

Основний меседж — Росія нібито бореться з «нацистським» чи «бандерівським» режимом в Україні, а українські біженці становлять загрозу для поляків. Ці тези поширюються через дезінформацію, використання стереотипів і створення хибних дилем. Наприклад: якщо ти підтримуєш Україну, то нібито автоматично не дбаєш про Польщу.

— Як змінюються наративи у порівнянні з попередніми дослідженнями? Які типові стереотипи чи фейки найчастіше зустрічаються в антиукраїнських описах?

— Один з прикрих висновків нашого звіту такий — кількість антиукраїнських публікацій зросла. Якщо порівняти ідентифіковані нами матеріали за цей рік з тим самим періодом торік, то їх стало більше на 177%, а охоплення зросло на понад 154%. 

Є постійні, сталі меседжі. Наприклад, уподібнення сучасних українців, які сьогодні борються за свою країну проти Росії, з нацистами та бандерівцями. А президента України називають «бандерівським диктатором». Так було торік, і так є цьогоріч. Ще одна повторювана стратегія — використання складної українсько-польської історії, насамперед теми Волинської трагедії. Дослідницькі центри, як-от Польський інститут міжнародних справ чи Фонд імені Януша Куртики, вже давно звернули увагу на те, що Росія використовує ці історичні травми, щоб послабити польсько-українські відносини. Очевидно, що злочини на Волині були. Це питання, яке досі остаточно не осмислене обома державами. Не відбулося справжнього порозуміння, яке зняло б чутливість цієї теми. Саме тому це активно використовується кремлівською пропагандою. І, як показує практика, знаходить відгук у польському суспільстві, адже такі матеріали потім активно поширюються.

Окрім того, часто використовується тема вступу України до НАТО. Зокрема, з’являлися дописи-реакції на заяви політиків. Так, коли Рафал Тшасковський сказав, що підтримав би вступ України до НАТО, відразу полилася інформація, що це те саме, що офіційно підтримати війну з Росією. Інші повторювали, що членство України в НАТО «не в інтересах Польщі», бо це нібито призведе до провокацій. Або що Польща захищає «бандерівську, невдячну Україну».

В антиукраїнській пропаганді також згадується мовне питання — що українська стане офіційною другою мовою Польщі. 

Ці дезінформаційні наративи звучать правдоподібно, але не мають жодного фактичного підтвердження

Один з них — що українська мова нібито стане другою обов’язковою іноземною мовою в польських школах. Цю вигадку поширив, зокрема, профіль партії «Ruch Narodowy». Хоча міністерство освіти Польщі пояснило, що рішення про вибір іноземної мови ухвалює директор кожної окремої школи, і жодних робіт над тим, щоб зробити українську мовою «за замовчуванням», не ведеться.

X (Twitter) — головний плацдарм пропаганди

— Які платформи є найпоширенішими для розповсюдження антиукраїнських матеріалів?

— Насамперед — платформа X (колишній Twitter). Там ми зафіксували понад 90% усіх виявлених публікацій. Далі йде Facebook, але це вже близько 1,2–10%. Решта — майже 7% — припадає на інші соціальні мережі. Важливо й те, що публікації на X генерують найбільші охоплення. Також ми ідентифікували акаунти, які поширюють антиукраїнську пропаганду з найбільшим охопленням. Що цікаво: значна частина цих профілів була активна ще торік. Зокрема, 5 з 10 найактивніших акаунтів ми вже фіксували у звіті за попередній рік. Якщо говорити про X, то 7 із 10 найактивніших профілів у 2025 році були також у рейтингу за 2024. Це свідчить про сталість та повторюваність одних і тих самих «акторів», які систематично поширюють антиукраїнські меседжі.

— Хто є основними поширювачами антиукраїнських наративів у польському інтернеті, чим вони відрізняються один від одного? Як це доведено?

— Головних поширювачів антиукраїнських наративів ми можемо визначити насамперед на основі їхніх охоплень, тобто хто згенерував найбільший потенційний вплив. Тут варто пояснити методологію: під «контактами» ми розуміємо, що статистично особа старше 15 років могла бодай один раз натрапити на ці матеріали. У досліджуваному нами чотиримісячному періоді кількість таких контактів становила 32,5 мільйона. Найбільше охоплення отримав акаунт Мартина Демірова. Це профіль, який уже з’являвся в попередніх наших звітах. Цей користувач представляє себе як словака з околиць Бистриці, який цікавиться Польщею. Його акаунт у минулому вже блокували за порушення правил платформи. Проте він продовжує роками систематично поширювати пропаганду, прирівнюючи українців до «нацистів» і «бандерівців». І водночас транслює інформацію про дії російської армії, вихваляє її «успіхи на фронті» та «відбудову міст», зруйнованих, за його словами, «бандерівськими нацистами». У своїх повідомленнях він відкрито спирається на російські ЗМІ та офіційні джерела з Москви. А ще повторює класичний кремлівський наратив — мовляв, війна почалася для «захисту російськомовного населення від нацистів з Києва». Також він писав про Бучу.  Заперечував відповідальність Росії за воєнні злочини. У своїх дописах стверджував, що різанина у Бучі — маніпуляція та вигадка. І це попри те, що масові страти у Бучі підтверджені багатьма міжнародними організаціями.

Ми відбирали публікації за допомогою моніторингу медіа, шукаючи записи з використанням 18 ключових слів, які були визначені експертами на основі аналізу дебатів у перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії. Це були саме ті терміни, якими зазвичай користувалися автори дезінформації. Серед них, наприклад, ukropol, українізація, «укри», «stop ukrainizacji Polski», «stop banderyzacji Polski», Poliniak, а також кальки з російської мови. Як бачимо, всі ці слова мають виразне негативне забарвлення й використовуються виключно для того, щоб вдарити по іміджу українців і України.

— Чи вважаєте ви діяльність Мартіна Демірова та Гжегожа Брауна особливо небезпечною?

— Так. Браун теж потрапив до нашої класифікації, і це цікавий приклад того, як виборча кампанія вплинула на антиукраїнську пропаганду. Цей політик у своїх передвиборчих меседжах активно використовував антиукраїнські наративи. Поляків, які підтримують Україну, він називав «укрополяками», звинувачував їх у «державній зраді». 

Це класична маніпуляція: створення фальшивої дилеми — або ти «справжній поляк», або ти допомагаєш Україні. Так він підживлює поділ і нав’язує думку, що не можна водночас бути польським патріотом і союзником України

Крім того, він стимулює антиєвропейські настрої та поширює страх перед потенційною війною. Наприклад, у своїх виступах він стверджував, ніби польська армія готується до інтервенції в Україну. Були й показові дії, як-от зняття українського прапора з будівлі в Білій Підлясці, бо «тут Польща, і такою залишиться», ніби присутність української символіки — це «окупація». Це не перший випадок, коли він так поводився щодо української символіки. Усе це створює дедалі більше суспільних поділів, формує ворожість і підживлює російські наративи. І звісно, що така антиукраїнська пропаганда впливає на громадську думку. Це підтверджують соціологічні дослідження CBOS. 

Так, внаслідок всіх цих дій лише 30% опитаних нині заявляють про симпатію до українців — це на 10 відсоткових пунктів менше, ніж торік. Разом з цим зріс відсоток тих, хто висловлює антипатію — 38%. Тобто наслідок поширення таких меседжів — зростання напруги й розколів у суспільстві. Мета ж зрозуміла, особливо у виборчому контексті: мобілізувати й згуртувати електорат, який відчуває втому від війни й страх перед її можливим поширенням. 

Як працює механізм дискредитації

— Які методи використовуються для створення фальшивих наративів про Україну й українців? Що працює найефективніше?

— Ми не можемо однозначно оцінити ефективність кожного з методів. Але можемо звернути увагу на наративи, події та дезінформаційні прийоми пропагандистів. У випадку політиків — це використання маніпуляцій у кампаніях, побудованих на страхах і протиставленнях. Важливо додати: об’єктами атак стають і ті, хто підтримує Україну. 

У звіті ми описуємо, що тих польських політиків, які виступали на боці України, у польськомовному інтернеті стали систематично ображати й звинувачувати. Їх стали називати, наприклад, «слугами України». А це ще одна лінія поділу — атаки на саму довіру до політичного класу

— Як окремі випадки поведінки українців у Польщі використовуються для формування негативного образу всієї громади?

— Приміром, був випадок, коли у ЗМІ з’явилася інформація про українця, який допомагав мігрантам, що нелегально перебували в Польщі, дістатися до Німеччини. На основі цього матеріалу у коментарях відразу почали писати, що це «черговий доказ того, що мігранти плодять мігрантів». Подібний механізм працює і в інших ситуаціях: якщо громадянин України скоює злочин, це одразу використовується для поширення меседжу, що українці становлять загрозу для безпеки поляків, держави чи суспільного порядку. Це створює підґрунтя для міжетнічних конфліктів і, зрозуміло, безпосередньо грає на користь Росії.

— Як цьому протидіяти?

— Через освіту та роз’яснення. Ми сподіваємося, що демонстрація конкретних наративів, які використовуються в антиукраїнській пропаганді та які збігаються з кремлівськими цілями, допоможе підвищити усвідомлення серед аудиторії. І зменшить рівень небезпечної напруги між поляками й українцями в Польщі.

— Яку роль відіграють боти, тролі й чат-боти в поширенні дезінформації? Зокрема,  чат-бот GROK?

— Це справді цікавий аспект. Ми придивилися насамперед до одного чат-бота — Chatbot Grok, інтегрованого із сервісом X. Він опублікував близько 260 постів, що містили наші ключові слова. Цей бот відповідав на питання користувачів платформи, наслідуючи їхній стиль та манеру спілкування. Цікаво, що у липні змінився його алгоритм: після оновлення він перестав уникати «політично некоректних» тверджень — за умови, що вони нібито добре аргументовані. Спочатку він, наприклад, не підтверджував тези про «українізацію Польщі» чи пояснював, що тема УПА та Степана Бандери є складною і чутливою. Але після оновлення бот почав схвалювати дії Гжегожа Брауна, його «опір українізації» та навіть критику ЄС. Водночас в інших відповідях той самий бот зазначав, що Браун просуває кремлівські наративи. Тобто ми бачимо суперечливість і нестабільність у його відповідях. Це яскравий приклад того, як штучний інтелект і подібні інструменти можуть використовуватися в різний спосіб — і чому потрібно бути дуже обережними, взаємодіючи з ними.

Як зменшити вразливість до фейків

— Які саме кроки роблять Demagog та Інститут моніторингу медіа для підвищення інформаційної стійкості населення?

— У співпраці з Інститутом моніторингу медіа ми регулярно публікуємо звіти, а також самостійно або разом з іншими організаціями перевіряємо неправдиву чи непідтверджену інформацію, зокрема ту, що стосується України та польсько-українських відносин. Невдовзі вийде практичний посібник — українською та польською мовами, де ми пояснимо, як розпізнавати неправдиві повідомлення, як перевіряти джерела й уникати пасток дезінформації, особливо у соцмережах. Бо наше головне завдання — будувати інформаційну стійкість, яка має зменшувати вплив пропаганди й знижувати суспільну напругу.

— А як розпізнати неправдиву інформацію і ненадійні джерела? На що потрібно звертати увагу?

— Потрібно звертати увагу, з яких джерел ви отримуєте інформацію. Перевіряти відомості в кількох різних джерелах, звіряти. Слід звертати увагу й на контекст, бо трапляється, що певні факти навмисно замовчують, і таким чином окремі особи чи медіа намагаються просувати вигідний їм наратив.

— А чи існують приклади ефективних стратегій протидії антиукраїнській пропаганді в Польщі або за кордоном?

— Так. Йдеться про аналіз висловлювань політиків чи викриття фейків, які публікуються в інтернеті. Це впливає на суспільство, адже забезпечує людей перевіреною та достовірною інформацією. Саме цим займаються фактчекінгові організації. Ми постійно відстежуємо подібні матеріали й намагаємося донести їх до максимально широкої аудиторії. Хочемо охоплювати ще більше людей, тому співпрацюємо з медіа. Наш метод у тому, щоб показати: 

Перевірені факти можуть бути не менш цікавими й важливими, ніж емоційні, маніпулятивні оцінки

— Існує думка, що фактчекінг і боротьба з пропагандою способом донесення правди не працює на тих, хто свято вірить цій пропаганді. Як переконувати тих, хто керується емоціями і закликами в соцмережах?

— Це дуже складне питання, справжня дилема для кожного фактчекера. Адже дійсно дуже важко переконати людей, які щиро вірять у дезінформацію, що це неправда. Наші аналітичні роботи й звіти мають ще один характер — превентивний. Це стратегія на випередження. Коли хтось ознайомиться з таким звітом, дізнається про різні наративи, зрозуміє, чому вони фальшиві і як вони маніпулюють аудиторією, то, сподіваємося, при наступній зустрічі з цими наративами ця людина буде більш стійкою до маніпуляцій. 

— Які наслідки для польського суспільства та міжнаціональних відносин може мати така антиукраїнська пропаганда?

— Ці наративи часто спираються на кремлівську пропаганду. Вони підривають довіру до польської держави і спричиняють зростання напруги між людьми, які тут живуть, — поляками та українцями. Тому, як і будь-яка інша дезінформація, антиукраїнська пропаганда робить нас більш вразливими до прийняття рішень на основі фейкових даних. 

— Чи можна повністю викорінити пропаганду з інформаційного простору?

— Відповідальність за зростання кількості дезінформації лежить на великих технологічних компаніях, які керують платформами. В інтернеті багато ботів, і ми не завжди знаємо, скільки з виявленого контенту поширюють боти, а скільки — користувачі, які щиро вірять у нього, але не знають джерела. Тому повністю викорінити пропаганду практично неможливо. Але вразливість до фейків можна зменшити. Важливими є критичне мислення і дії кожної людини. 

Поки лідери НАТО запевняють у незмінності курсу на підтримку України, а ЄС вкотре демонструє крихкість єдності під тиском Будапешта, Росія не лише не зупиняє агресії, а й посилює свої дії — як на фронті, так і в інформаційній війні. Саміт у Гаазі не приніс прориву: обіцянки без гарантій, розмови про «мир через силу», натяки на діалог із Путіним — і все це на тлі дедалі очевиднішого зниження амбіцій США. Паралельно Угорщина блокує нові санкції, а Кремль запускає складні кібероперації, вдаючи, ніби світ уже змирився з його присутністю.

Про те, як змінилася стратегія Заходу, які ризики несуть за собою ілюзії щодо Росії, що означає нова хвиля дезінформації, і чому саме Європа має взяти на себе провідну роль у стримуванні агресії, Sestry поспілкувалися з Кіром Джайлзом — провідним британським експертом з питань безпеки та Росії, старшим науковим співробітником програми «Росія та Євразія» у Chatham House. 

Трамп, НАТО і Росія: альянс на межі компромісів і викликів

Марина Степаненко: Мир через силу був оголошений головною темою переговорів Трампа і Зеленського. Після зустрічі глава Білого дому натякнув на діалог з Путіним і можливі поставки ракет Patriot, але жодних твердих зобов'язань взято не було. У цьому контексті, як на вашу думку, формула «мир через силу» може бути реалізована щодо Росії і наскільки США готові реально взяти на себе роль тиску?

Кір Джайлз: Ми завжди знали, що єдиний спосіб забезпечити безпеку Європи, — це надати Україні максимально можливу підтримку. Тож зараз ми маємо справу з наслідками політики кількох поспіль адміністрацій США, які вирішили, що потрібен інший шлях. Вони глибоко помиляються, і це завдає величезної шкоди не тільки європейській безпеці і, звісно, самій Україні, а й глобальній безпеці.

Саме така стриманість і відмова протистояти агресії призвели до спалаху глобальних конфліктів у всьому світі

Ми бачимо, як ситуація загострюється, гине все більше людей, починається все більше воєн — і все саме через цю нову ідею Сполучених Штатів, що протистояти агресору небезпечніше, ніж дозволити знищити жертву цього агресора.

Зустріч лідерів США та України вкотре актуалізувала питання: яку саме модель підтримки Києва бачить для себе Вашингтон? Йдеться про стратегічне партнерство чи радше про контрольоване стримування війни без довгострокових зобов’язань?

Існує серйозне питання, чи взагалі можливе справжнє стратегічне партнерство з Дональдом Трампом. Адже Сполучені Штати прагнули партнерства з Росією — і навіть це не надто добре працює, незважаючи на те, що Трамп готовий зробити все можливе, щоб дати Росії все, що вона хоче. Будь-яка країна, будь-який традиційний друг, союзник або партнер Сполучених Штатів, має пам'ятати, що відносини, на яких будувалися колишнє процвітання та безпека Америки, більше не мають реального значення для Трампа. Ми перебуваємо в абсолютно новому глобальному середовищі.

Це означає, що країни, які серйозно ставляться до європейської безпеки, а отже, і до безпеки та майбутнього України, повинні активізуватися, щоб заповнити прогалину, яку залишають Сполучені Штати. Це насамперед стосується сусідів Європи, але також і ліберальних демократій у всьому світі, які мають спільний інтерес у припиненні агресії.

Останнім часом у Брюсселі ширилися чутки, що Росію можуть прибрати з переліку головних загроз для НАТО, залишивши там лише міжнародний тероризм. Це виглядає дивно на тлі того, що саме Росія продовжує війну в Європі та дестабілізує ситуацію глобально — від Африки до Близького Сходу. У фінльному комюніке Росію визнано довгостроковою загрозою для всього Альянсу. Однак чи бачите ви загалом спробу Заходу «нормалізувати» агресора?

США вже давно роблять вигляд, що Росія не є проблемою, і ми не повинні виключати можливість того, що НАТО, в своїх відчайдушних спробах утримати США в альянсі, може підіграти цій риториці. 

Ми вже бачили ознаки того, що НАТО готове піти на надзвичайні заходи, щоб заспокоїти Трампа: візьмемо, наприклад, лист, який генеральний секретар Марк Рютте написав йому, навмисно складений «мовою Трампа». Мабуть, було надзвичайно складно імітувати вербальні вирази п'ятирічної дитини, щоб це зробити.

Тому ми не можемо з упевненістю сказати, як далеко може зайти НАТО, щоб забезпечити подальшу участь США в Альянсі. Але європейські країни не повинні мати ілюзій щодо того, чи перестала Росія бути загрозою, незважаючи на зусилля нинішньої адміністрації США переконати себе в протилежному.

Стійкість режимів і крихкість рішень: що визначить тривалість війни

Попри санкції, втрати на фронті та зростаючу ізоляцію, режим Путіна тримається — принаймні зовні. З огляду на вашу експертизу: що є джерелом стійкості цієї системи сьогодні і що могло б її дестабілізувати зсередини?

Існує мало шансів на те, що російський режим буде зруйнований зсередини, оскільки це режим, яким переважна більшість російського народу, здається, цілком задоволена.

Зрештою, це самодостатня система, в якій особи, що отримали багатство і владу в рамках цього режиму, не зацікавлені в його руйнуванні. Тому зараз немає підстав вважати, що Росія відхилиться від свого агресивного курсу, незважаючи на довгострокові збитки, катастрофічні наслідки для економіки країни та її населення.

Якщо припустити, що кінець війни ще не близько, але й не безнадійно далекий — які саме фактори, на вашу думку, можуть зрушити ситуацію з глухого кута? Внутрішній злам ви окреслили як малоймовірний, а втім, чи може це бути тиск ззовні чи щось третє, про що ми ще не говоримо вголос?

Відповідь на це питання завжди була і буде однаковою: європейські країни повинні надати Україні максимальну фізичну та фінансову підтримку, щоб допомогти їй перемогти Росію — будь-якими доступними засобами. Не обов'язково на передовій, а й за допомогою інших форм підтримки.

Європейські країни повільно усвідомлюють, що їхнє майбутнє тісно пов'язане з майбутнім України, і що вони більше не можуть покладатися на Сполучені Штати як на основного спонсора цих зусиль. Але Європі доведеться докласти набагато більше сил, щоб Україна могла продовжувати утримувати лінію фронту і відбивати агресора.

Росія та Білорусь оголосили про навчання «Захід-2025». У минулому подібні маневри ставали прелюдією до агресії. Чи є нині ризик повторення цього сценарію і чи здатен Захід адекватно реагувати в умовах політичного розпорошення?

Люди завжди хвилюються перед наближенням навчань «Захід» — так було задовго до повномасштабного вторгнення в Україну і навіть до анексії Криму. І так, це завжди створює можливість зробити щось, що не має відношення до самого вишколу.

Але на цьому етапі, коли вже триває інтенсивний конфлікт, ми повинні розглядати «Захід» як ще один елемент заплутування на полі бою, як частину ширшого маскування в рамках триваючої війни, а не як початок нової

Звичайно, західні розвідувальні служби будуть уважно стежити за тим, хто що і де робить в контексті російсько-білоруських навчань — навіть у цій новій реальності, коли значна частина сухопутних військ Росії вже глибоко задіяна в Україні і має обмежені можливості для операцій в інших регіонах.

«Невидимий фронт»: як Росія веде війну проти Заходу в інформаційному просторі

Пане Джайлз, ви самі стали мішенню нової, витонченої фішингової атаки з боку російських хакерів — під виглядом співробітниці Держдепу США. Зловмисники використали функцію Gmail «delegate access», щоб отримати прихований доступ до вашої пошти, оминаючи двофакторну автентифікацію. Це операція, в яку, ймовірно, були вкладені тижні роботи. У цьому контексті, як змінилася російська тактика в інформаційній війні за останній рік? І що це говорить про новий рівень загрози?

Я впевнений, що вся операція зайняла набагато більше часу — лише на її виконання пішло кілька тижнів, тож етап планування, мабуть, розпочався значно раніше.

З одного боку, ця нова техніка, новий підхід до отримання доступу до електронної пошти людей, свідчить про те, що Росія змушена розробляти більш витончені методи, оскільки її попередні, більш примітивні, спроби зазнали невдачі. Протягом багатьох років було зроблено численні спроби зламати мою електронну пошту, деякі з них були смішно примітивними, інші — дуже складними та витонченими.

Але з іншого боку, ця нова методика підкреслює, що ми всі вразливі

Те, як ймовірні російські зловмисники використали вбудовану функцію Gmail, яка є в обліковому записі кожного користувача, щоб створити, по суті, «бічні двері», які обходять усі наші звичайні заходи безпеки (двофакторну автентифікацію, мобільні коди, запити на підтвердження), показує, що ніхто не є по-справжньому в безпеці.

Доки такі компанії, як Google, Microsoft та інші, не виправлять цю лазівку, неминуче, що ця техніка буде використовуватися набагато ширше, не тільки проти таких мішеней, як я.

Цього літа Європа стала свідком хвилі фейкових розсилок від імені західних урядів, маніпуляцій у соцмережах та втручання в передвиборчі кампанії в окремих країнах-членах ЄС. Як саме Росія сьогодні намагається впливати на громадську думку в Європі і які наративи вона просуває в першу чергу?

Деякі з російських наративів є цілком послідовними у часі, тоді як інші пов'язані з конкретними політичними подіями. Важливо пам'ятати, що кампанії, які проводить Росія, є постійними і не обмежуються датами демократичного календаря.

Росія постійно докладає зусиль, щоб підірвати сили, які об'єднують Європу: солідарність між європейськими державами, згуртованість суспільств, довіру до інституцій і, перш за все, підтримку України в протистоянні російській агресії

Ці кампанії є постійними. Крім того, існують цілеспрямовані, термінові заходи, спрямовані на вплив на результати конкретних демократичних процесів у конкретних країнах у конкретні моменти часу.

Санкційна втома. Чи ще працює тиск Заходу на Кремль?

Окрім саміту НАТО відбулася ще одна важлива для України подія — саміт Європейської ради. Там одночасно обговорювалися і новий санкційний пакет проти РФ, і підтримка переговорного процесу України з ЄС — обидві ініціативи заблокувала Угорщина. Санкції — ще й Словаччина. Наскільки такі дії підривають довіру до єдності Євросоюзу — і які механізми самозахисту від внутрішнього саботажу потрібні ЄС?

Це ще одна ілюстрація того, як організації, що базуються на консенсусі — НАТО та ЄС — вразливі до найменшого спільного знаменника. Якщо всередині є саботажник або руйнівник, це може ефективно паралізувати всю організацію — особливо у випадку ЄС, який є в основному торговою організацією, а не структурою, створеною для вирішення геополітичних конфліктів.

Багато в чому сама структура наднаціональних інституцій Європи не відповідає викликам, з якими вони зараз стикаються

Проте вражає те, як далеко вони просунулися в збереженні єдності та спільному розумінні важливості підтримки України. Я сподіваюся і вірю, що знову можна буде знайти обхідний шлях, щоб рухатися вперед, навіть без співпраці таких країн, як Угорщина, Словаччина чи інших.

‍Про що свідчить той факт, що США наразі не збираються посилювати санкційний тиск на РФ зі свого боку?

Ну, повідомлення від Сполучених Штатів було дуже чітким. Зараз вони є партнерами Росії і прагнуть нав'язати Україні умови капітуляції, які диктує Москва. Це реальність, з якою зараз доводиться мати справу Україні та Європі.

І саме адаптація до цієї реальності та швидкість, з якою це відбудеться, визначатимуть майбутню безпеку всього континенту.

Титульне фото: Офіс Президента України