Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Нійоле Діргінчене цьогоріч вп'яте стала мером литовського міста Бірштонаса – одного з курортів Європи. Містечко, схоже на казкову декорацію, надало прихисток і роботу українським біженкам.
А сама Нійоле добре знає українок, які приїхали до Литви через війну, бо у маленькому містечку зустрічає їх в поліклініці чи парку, мер відкрита до спілкування. У родині Діргінчене серед близьких були репресовані та вбиті радянською владою, литовська політикиня поділяє почуття українців, сприймає їх близько, в тому числі й через власну історію. Про це вона розповіла в інтерв'ю виданню Sestry.
Ірина Касьянова: Як змінилось місто Бірштонас з приїздом українців, війною?
Нійоле Діргінчене: Напад на Україну дуже вплинув на нас. Україна знаходиттся у центрі Європи, ми з вами завжди були дружніми. І ми розуміємо, що якщо ви не переможете, Путін та росіяни прийдуть до Литви, Латвії, Естонії. І Америка це розуміє, тому допомагає.
ІК: Перші біженці з України прибули через 10-14 днів після початку великої війни, ви запропонували їм житло, роботу, матеріальну, гуманітарну допомогу. Як вдалося це організувати?
НД: 24 лютого 2022 року, ми екстрено зібралися. Зв’язувались з кожним підприємством, зокрема із санаторіями, скільки українців вони можуть прийняти. І на момент приїзду біженців мали список робочих місць.
Створили комітет із роботи з українцями. Ми знали про всіх, хто приїжджає. Організували допомогу, всі сім'ї з дітьми, як і литовці, одержують «дитячі» гроші. У Бірштонасі зі 105 українців, які отримали тимчасовий захист, 19 дітей. Власникам житла виплачуємо компенсацію за квартири.
ІК: Як відреагували громадяни?
НД: Приходили і пропонували допомогу – речі, продукти, житло. Звичайно, як і в інших країнах, у нас є усілякі жителі, хтось не любить українців. Але таких мало.
ІК: Чи є втома від війни та українців?
НД: Трохи є, звичайно. Але не у всіх. Є такі, які кажуть – не можна втомлюватися. Багато людей займаються тим, що ллють окопні свічки для фронту. А втомленим від війни я сказала б: втомилися? Ну, то будьте готові бути наступними!
ІК: Чи готується місто до можливого нападу? Чи будуєте сховища?
НД: Так. Спеціальних сховищ у місті немає. Тільки підвали у багатоповерхівках, санаторіях та школі, які можна пристосувати до цього, загалом є 11 таких приміщень. Є програма з облаштування укриттів. Ми відпрацьовуємо всі варіанти на випадок, якщо щось станеться, і потрібно швидко сховати людей.
ІК: Литва – один із головних союзників України. Ви допомагаєте зброєю, гуманітаркою, за що дякуємо вам. Якою є участь Бірштонаса?
НД: Ми часом збираємо гуманітарну допомогу для України – і через «Червоний Хрест», і через «Карітас». Збираємо гроші, закуповуємо необхідне для військових і цивільних, висилаємо у міста в Україні.
ІК: Багато литовських родин торкнулися радянські репресії…
НД: У Литві немає практично сімей, які не постраждали б від радянських репресій. Моїм рідним вдалося уникнути заслання до радянських таборів, оскільки вони встигли виїхати з одного регіону Литви, Жемайтії, до іншого. Хоча рідні були у списках. А ось у сім'ї мого чоловіка є і засланці, і загиблі на засланні. Дядька, який був у партизанах, убили. Тяжкі часи. Не хочемо їхнього повторення.
ІК: Росіянам заборонили в'їзд до Литви. Це вдарило по доходах курортного міста?
НД: Росіян було багато до 1990 року. А перед війною в Україні лише близько 5% туристів приїжджало з Росії. Зараз наші гості – з Німеччини, Латвії, Польщі та Ізраїлю.
ІК: Ваша країна одна з перших відмовилася від російського газу. Як обходитесь?
НД: Отримуємо газ з інших країн, наприклад, зі Скандинавії. Є альтернативні джерела енергії – тверде паливо, деревні гранули.
ІК: Я бачу сонячні батареї навіть на даху школи. Які ще ідеї з енергозбереження використовуєте?
НД: Ми будемо продовжувати цей проєкт. Сонячні батареї з'являться на інших дахах. У нашому Каунаському регіоні буде збудовано великий парк альтернативних електромереж, сонячні батареї, вітрові вежі. Це пріоритет.
ІК: Чи стало дорожчим опалення? Як заощаджуєте?
НД: Звичайно. Все подорожчало – і паливо, і постачання, і логістика. Наша котельня намагається отримати проєкт Європейського Союзу. Збираємось оновити котли, які топляться деревними висівками або «чіпсами» для опалення.
ІК: Майже 20 років Литва є членом Євросоюзу. Що це дало вашому місту?
НД: Усі наші проєкти – дороги, освітлення, реновація будинків, благоустрій парків, стежка здоров'я, оглядовий майданчик – здійснювалися за гроші ЄС. Литва за цей час дуже змінилася. З'явилися цільові фонди – на благоустрій селищ, водопостачання. Зараз ми працюємо над створенням велосипедно-пішохідного мосту через річку Нямунас.
ІК: Які труднощі на шляху до ЄС стоять перед Україною? Чому треба вчитися?
НД: Маєте розвивати місцеве самоврядування. Ми можемо виступити у цьому питанні експертами. Зараз укладаємо договір із самоврядуванням Шацька (курортне містечко в Україні – ред.). Допомагатимемо, розповідатимемо, як залучити гроші Євросоюзу. Я знаю, що будуть українсько-польські програми, в рамках транскордонної співпраці. Можливо, будуть проєкти Україна-Польща-Литва. Бірштонас із Польщею має дуже багато проєктів. Один з них – з облаштування догляду за людьми похилого віку в нашому первинному медичному центрі.
ІК: Україні часто дорікають корупцією. Розкажіть про досвід боротьби з корупцією у Литві.
НД: Потрібен жорсткий контроль з боку суспільства і політична воля. У Литві корупція суттєво зменшилася. В Бірштонасі працюють антикорупційні комісії, передбачена дуже велика відповідальність за корупцію. Ми чуємо про Україну. В цій сфері вам доведеться багато зробити.
ІК: Ви бували в Україні?
НД: Звичайно, студенткою їздила до Карпат кататися на лижах. Це Ясіня, Яремча. Була у Львові та Києві. Бувала у Криму, коли починала працювати.
ІК: Ви у політиці з 1985 року. У пресі вас порівнювали з Ангелою Меркель, із Гельмутом Колем. А на кого ви самі хотіли бути схожою?
НД: На залізну леді Маргарет Тетчер.
ІК: Нійоле, місто Бірштонас, як курорт, є лідером у багатьох рейтингах і за благоустроєм, і за якістю послуг. Дуже красиве сучасне місто. Як вам вдалося цього досягти?
НД: Вперше стала мером у 2007 році. «Взяти» владу у чоловіків було нелегко. Але вже мала великий досвід роботи в місцевому самоврядуванні – як членкиня міської ради, керівниця.
Тоді Бірштонас занепадав. Туристів було дуже мало, нічого не будувалось, не залучалися проєкти ЄС. До 1990 року до нас приїжджали лікуватися із Росії, Білорусі, України, Ізраїлю. У Європі про нас не знали, хоча Бірштонасу, як курорту, понад 170 років. Я прийшла як ураган, сформувала свою міцну команду. Зробили аналіз, чому місто опинилося в такому стані. Провели опитування містян і туристів – щоб вони хотіли бачити у місті. Склали стратегічний план і почали оновлювати санаторії, залучати інвесторів. Мусили довести, що їм вигідно вкладати гроші, бо наше місто – це традиції, репутація, унікальні методики лікування та реабілітації, це мінеральна вода, адже Бірштонас побудовано на джерелах з мінеральною водою, яку можна пити просто із крану.
Вона дуже чиста, надходить у водопровідну мережу із джерел за 10 кілометрів від Бірштонасу.
Бізнес викупив зруйновані будівлі, оновив, збудував нові. Залучили фінансування Євросоюзу. Якість життя в Бірштонасі стала вищою. Майже кожен другий будинок в місті реконструйовано. Будуються багатоповерхівки, проводиться реновація.
Тепер у нас працюють не лише жителі Бірштонасу, а й мешканці навколишніх міст, зокрема Каунаса. До садка та школи привозять дітей з інших міст, бо якість навчання висока. Вкладаємо гроші в освіту, спорт, культуру.
ІК: Місто організовує масові заходи, на які з'їжджаються гості з різних місць: фестиваль повітряних зміїв, змагання на повітряних кулях, день вуличної музики, фестиваль вогню. Хто вигадує нагоди для свят?
НД: Я проводжу «Сніданки з мером», на які запрошую бізнесменів, громадськість, представників сфери обслуговування, медицини. Обмінюємося планами – що збирається робити місто, що може запропонувати бізнес. І з'являються нові проєкти. Наприклад, найдовша в Литві траса для санок, оглядова вежа Бірштонаса, скеледром. Власник санних трас вже планує побудувати новий атракціон дитячих машинок. А дитячі кімнати у санаторіях з'явилися після опитування туристів. Така синергія.
Я член європейського комітету регіонів. Часто буваю у Брюсселі, спілкуюсь із мерами міст з 27 країн ЄС. Привожу ідеї та досвід. Крім того, керую колегіями Каунаського регіону, це 8 самоврядувань, де теж обмінюємося ідеями.
ІК: Ваш чоловік Йонас працює у місцевій бібліотеці, невістка Юраті - заступник директора дитячого центру. Чи підказують вони вам ідеї, чи переказують скарги людей?
НД: Ми з чоловіком часто дискутуємо. Іноді жорстко. Але рішення завжди ухвалюю сама. Чоловік та син працювали у приватному секторі економіки. Чоловік мав фірму з виготовлення меблів, потім працював з машинами. Має великий досвід.
ІК: Ви живете у звичайному багатоквартирному будинку. Часто звертаються по допомогу сусіди? чи підходять на вулиці?
НД: У будинку 12 квартир. Ми з чоловіком отримали свою квартиру понад 30 років тому. Із сусідами дружимо. Маємо свою громаду. Якщо вони бачать якісь проблеми у місті, я завжди допомагаю.
Але якщо люди приходять з особистих питань додому, завжди говорю – приходьте на роботу.
Якщо хтось підходить до мене під час прогулянки парком або набережною Нямунаса, можу вислухати, поговорити.
ІК: Ви завжди маєте гарний вигляд. Чи багато часу при своїй суперзайнятості приділяєте собі? Чи є у вас стилісти?
НД: Я публічна людина. Жінка-керівник завжди повинна мати граний вигляд, щоб усі пишалися та обговорювали. Стиліста не маю. Я сама собі стиліст.
ІК: Готуєте вдома? Яка Ваша улюблена страва?
НД: Вдома у вихідні люблю готувати пироги з яблуками, смажене м'ясо, традиційні цепеліни.
Крім того у нашому місті є традиція: я та члени ради Бірштонасу готуємо сніданок для мешканців та гостей курорту. Смажимо яєчню, печемо млинці, варимо каву. То була моя перша ідея на посаді. Так спілкуємось з людьми за сніданком. У місті багато людей похилого віку. Їм приємно. Вони кажуть, що можуть поїсти і вдома, але їм цікаво поспілкуватися.
ІК: Чи є у вас хобі?
НД: Я люблю розводити квіти. Колись чоловікові дала клятву, що в мене ніколи не буде саду. У нас була велика садиба, ми на ній порались 20 років. Я казала, що це занадто. Але ніколи не треба клястися. Коли син повернувся з Каунасу до Бірштонасу, ми віддали йому цю садибу.
І тепер у нас є садок за 10 км від міста. Невеликий будиночок та квіти. Так я проводжу вихідні.
ІК: Ви майже 17 років керуєте містом. Будете балотуватися ще?
НД: Думаю, ні. Хочу пожити для себе. З радістю займатимусь онуками. Потрібно вчасно приходити та вчасно йти, не сидіти, доки вперед ногами винесуть. Головне, щоб приходили ті, хто знає, що треба робити, щоб місто постійно змінювалося.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
