Ексклюзив
20
хв

Пригоди українок в тіндері: Велика Британія та Ірландія

Якщо ви дивилися фільми про Бриджит Джонс, ви, напевно, пам’ятаєте пару Марка Дарсі і його нареченої Вікі. Вони є класичним прикладом англійського підходу до знайомств, де партнери часто обираються зі свого соціального кола. Ірландці, хоч територіально близькі до англійців, зазвичай мають більш відкритий підхід до знайомств. Однак не варто очікувати, що це призведе до успішного другого побачення.

Галина Халимоник

Шукайте не лише чоловіка, а й людину, яка стане вам другом. Фото: Stutterstock

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

<frame>Суперово піти на побачення зі собою, почитати наодинці книжку, вирушити у соло-подорож, але часом на зміну хочеться товариства. А де взяти такого, щоб не мріяти, щоб пошвидше пішов?!  Знайти «свою» людину — завдання не з найпростіших. Ускладнюється воно у випадку вимушених міґранток, які часто потрапляють у зовсім нові для себе культурні середовища. Sestry.eu попросили українок поділитися своїми історіями онлайн-побачень, побудови стосунків з іноземцями. Про це ми писатимемо у циклі статей про різні країни, наша нова зупинка — Велика Британія та Ірландія.<frame>

Дисклеймер: це історії кількох десятків жінок, з якими поспілкувалися Sestry.eu. Їхній досвід є особистим. Він не може сприйматися як соціологічне дослідження щодо всіх чоловіків з країн, які згадані в циклі статей.

Холостяк за власним вибором 

У Великій Британії, як і в багатьох розвинених країнах, помітні тенденції збільшення числа холостяків та незаміжніх жінок, а також зростання віку вступу в шлюб. Якщо у 1972 році середній вік чоловіків при першому шлюбі був 27,4 роки, то до 2019 року він піднявся до 39,7 років.

Життя холостяком — часто свідомий вибір англійців, а не прикрі обставини, чи неможливість знайти собі партнерку, пояснюють українки, які проживають у Великий Британії тривалий час, або переїхали туди після початку повномасштабної війни. 

— Я ніде більше не бачила такої кількості холостяків похилого віку, як в Лондоні, — розповідає українка Лариса, — у порівнянні до України, тут дуже багато чоловіків без родини, якої у них ніколи не було. Вони мають гарну освіту, гроші, подорожі, розвиток, а от будувати родину не поспішали, або й не хотіли. 

Ще одна пастка чекає на тих, хто вже познайомився з англійцем, але не може зрозуміти, чому стосунки не розвиваються. Ви зустрічаєтеся, проводите разом час, але це не веде до спільного проживання чи спільних планів на майбутнє.

— Для англійців — це нормально тільки через рік почати говорити про можливість спільного проживання, — говорить Катерина, — вони дуже повільно звикають до нових людей в своєму житті, не такі емоційні, як українці. 

Життя у Великій Британії є досить дорогим, що накладає певні обмеження на шлюбний ринок. Тому не дивуйтеся, якщо на першому побаченні без зайвих церемоній вас запитають про вашу професію

Якщо після цього виникне невелика пауза, то просто в цей час чоловік буде підраховувати, чи є сенс запрошувати вас на друге побачення. 

У відносинах тут пари рівномірно ділять обов'язки по дому, подорожах та вирішенню життєвих проблем. Від жінки очікують бути партнеркою, водночас чоловіки також активно займаються домашніми справами, виховують дітей і доглядають за садом. На побаченнях вони часто платять 50 на 50, а в парі ділять витрати за розваги та побут. 

Фото: Stutterstock

Паб все ще кращий за Тіндер 

Багато стереотипів про англійців, які сформувалися під впливом фільмів, книжок, дуже близькі для істини, — говорять українки, які живуть зараз у Великій Британії. 

— Тут дуже міцні традиції, кожна людина займає своє місце у соціальній ієрархії, змінити його майже неможливо, — говорить Лариса, — якщо ти заможна людина з маєтками, грошима — тобі відкриті двері всюди. Тут все ще важливі титули, звання. Люди одного кола будуть з дитинства спілкуватися між собою на закритих вечірках, світських раутах, люди нижчого соціального статусу навряд чи туди потраплять. Для цього треба зробити щось по-справжньому, видатне, написати роман про Гаррі Поттера, як Джоан Роулінг, або пісні, як Стінг, якого навіть посвятили в лицарі.

Англійці стримані, ввічливі та дуже саркастичні. Вони рідко сидять на сайтах знайомств, бо більшість знаходить собі пару в реальному житті.

Це будуть стосунки, як у фільмі «Бриджит Джонс», де герой Коліна Ферта Марк Дарсі з'являється на світській вечірці разом з нареченою — дівчиною свого кола, освіти, професії, манер

Взагалі, цей англійський фільм дуже гарно описав два типажі, з якими українцям доводиться мати справу на сайтах знайомств: одні як Марк Дарсі — розумні, мовчазні, стримані, холодні, надійні та стабільні, другі як Деніел Клівер — чарівні, розкуті, нахабні та трохи самозакохані. 

Попередні тривалі стосунки Лариси закінчилися в Україні під час коронавірусної пандемії. 

— Ще тоді я була більше орієнтована на європейських чоловіків, оскільки працювала на міжнародну компанію, багато спілкувалася з іноземцями. Мені імпонувала їхня культура спілкування та вміння доглядати за собою, — визнає дівчина.

У Великобританії вона встановила Tinder (він зручний та дешевший за інші популярні онлайн-додатки для знайомства: eHarmony, Match, Bumble, якщо користуватися їхніми платними версіями), і зрозуміла, що англійців там майже не зустрінеш. Простіше це зробити у місцевому пабі в п'ятницю. Паби все ще залишаються місцем для знайомств, соціалізації та неформального спілкування. 

— В англійському тіндері дуже активні бразильці, мешканці Південної Америки, португальці, а ще індуси, — каже Лариса. — Індія — колишня колонія Великої Британії, тож індусів тут дуже багато. Однак варто пам'ятати, що вони з дуже патріархальної країни. Дружину синам обирає родина. На серйозні стосунки не розраховуйте. 

Трішки менше французів, італійців, американців, південно африканців. З ними простіше побудувати стосунки, ніж з англійцями, але вони часто бояться спілкування з українками. Стереотипно думають, що українкам треба дарувати брендовий одяг, речі, витрачати на них багато грошей, щоб завоювати їхню прихильність. 

— Мої знайомі (або їхні друзі), які мають реальний досвід стосунків з українками, —  говорить Лариса, — навпаки у захваті. Навіть знаю англійців, які під час війни ризикнули поїхати зі своїми партнерками в Україну. Говорять, що Україна дуже гарна та недооцінена держава. 

Фото: Stutterstock

Неемоційний не означає, що холодний 

Бути в парі з англійцем — досить комфортно, якщо зрозумієш особливості його характеру,, діляться співрозмовниці Sestry.eu. 

— У мене поки немає романтичних стосунків тут, — каже Аліса (ім'я змінено на прохання героїні — прим. ред.),  — але дружу з кількома англійцями, споглядаю за знайомими парами «українка-англієць». Що приваблює в англійцях? Вони не мають вираженої агресивної маскулінності, не чекають від жінок, щоб вони були такими «принцесами», за яких все треба вирішувати. Вони із задоволенням готують, проводять час з дітьми. 

Не дуже емоційні — не означає, що холодні. Вміють бути підтримуючими та надійними. В Англії, як в багатьох інших розвинутих країнах, у 37 ще можна бути “young lady”, тоді як в Україні в такому віці  — жінкою під 40, а якщо до того ти самотня матір  —  це вже проблема не лише для роботодавців, а й на ринку наречених. 

— Інколи національний характер бере гору, —  каже Анастасія, — я чотири роки в стосунках з англійцем, який дуже залучений у підтримку України. Однак йому важко пояснити, чому я плачу після обстрілу дитячої лікарні, чому мені болить за людей, з якими особисто не знайома

Тут звертають увагу на зовнішність, однак не образять чи знецінять, якщо ви не типаж чоловіка. Часто зі спілкування можна знайти собі гарного та надійного друга. 

— У мене, переважно, позитивний досвід, хоча він не закінчився побудовою стосунків, — розповідає Лариса. — Було, правда, чимало дивних побачень. Часто це пов'язане з бажанням англійців на всьому економити. Якось чоловік запросив на побачення, вибрав ресторан. Кожен замовив велику порцію основної страви. Помилково спочатку винесли маленьку порцію, потім вже велику. Маленька залишилася на столі, її з'їв мій кавалер разом зі своєю великою порцією, але рахунок запропонував розділити навпіл. 

Ірландія: можете не захотіти другого побачення 

Так казали українки, які переїхали в Ірландію після повномасштабного вторгнення. Часто причина в тому, що під час спілкування виявляється, що перед вами не холостий чоловік, а separated. Це означає, що подружжя більше не живе разом, не веде спільного господарства, але офіційно не розлучене. 

Справа в тому, що в Ірландії розлучення офіційно дозволили лише у 1995 році, після референдуму, коли внесли поправку в конституцію. Однак і зараз чимало пар користуються правом на роздільне проживання. 

—  Все питання у фінансах, — розповідає українка Надія, —  не поділене майно, не визначена сума аліментів, яка влаштує дружину, видатки на адвокатів. Отже, в результаті чоловіки, які шукають партнерку на сайтах знайомств, часто мають багато особистих проблем. Іноді вони навіть не можуть запросити жінку кудись, окрім номеру в поганому готелі, оскільки живуть у приватних будинках або гуртожитках без окремої ванної кімнати чи туалету.

В ірландському Tinder можна знайти багато спільного з англійським: там багато іноземців, мігрантів, біженців, а також людей, які не прагнуть реальних зустрічей, а цілком задовольняються онлайн-спілкуванням

Вплив церкви відчувається на ставленні до сексу. Його сприймають не як джерело задоволення, а засіб для продовження роду. Згідно зі спостереженнями наших героїнь, це одна з причин, чому чоловіки тут не надто активні. Онлайн-подруга забезпечує йому емоційну підтримку, дає відчуття, що він не самотній, і це не вимагає жодних зусиль з його боку.

Сонячна вулиця Дубліна. Фото: Stutterstock

— Місцеві дуже обережні до нових знайомств, на сайтах багато одружених (як тих, хто живе з родинами, так і в розділених родинах), — говорить українка Оля, —  з місцевими далі “how are you?” (як ти?) майже ніколи не заходить далі. Я ще жодного разу не була з ірландцем на другому побаченні. 

Ще одна дивна місцева тенденція — чоловіки занижують собі вік, інколи на 10-15 років. Хоча в Ірландії українки не зустрічаються з ейджизмом. 

— У свої 47 років я почуваюся тут, як королева, — ділиться Ольга, — мені пишуть як 25-28-річні хлопці, які шукають «матусю», що навчить їх чомусь у ліжку, так і 40-60-річні «досвідчені вовки», які просять хоча б про одну ніч пристрасного сексу. 

Поруч з тим, Олена, яка вже два роки в стосунках з ірландцем каже, що він найкращий з чоловіків, якого вона коли-небудь зустрічала

— Мій партнер терплячий, турботливий, винахідливий, активний і теплий. Він дбає про мене, готує вечерю з вином на свіжому повітрі, водить мене в похід. Ірландці дуже сімейні, люблять природу, шанують свої традиції, спортивні. Мій хлопець не був ніколи одруженим — можливо, це пояснює ситуацію.. Він робить все, щоб нам разом було комфортно. 

Що радять дівчата тим, хто тільки наважується шукати пару на сайтах знайомств у Великій Британії чи Ірландії? Цінувати та поважати себе, не погоджуватися на стосунки, які вас не влаштовують. Необхідно розуміти, що пошуки можуть бути тривалими, тож отримуйте задоволення від процесу. Шукайте не лише чоловіка, а й людину, яка стане вам другом. 

* Бонус — в останній статті циклу (Польща) будуть поради, які гарантовано допоможуть знайти вам партнера — в Україні, чи за кордоном, завдяки сервісам онлайн-знайомств. Тож підпишіться на наші соцмережі, щоб не пропустити статті циклу: Facebook, Instagram, Telegram. У попередніх матеріалах ми розповідали про Німеччину, Францію, Швецію і Фінляндію, Швейцарію, Італію, наступна — довгоочікувана Іспанія. 

No items found.
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

Тут українці лікуються від самотності, спілкуються, вчаться, творять, підтримують одне одного й не дають своїм дітям забути рідну культуру. Тут підприємці сплачують податки в польський бюджет, а відвідувачі донатять на ЗСУ й плетуть на фронт сітки. UA HUB — простір, відомий серед багатьох українців у Польщі. 

Керівниця UA HUB Ольга Касьян понад десять років працювала з військовими, правозахисними організаціями й волонтерськими ініціативами, поєднуючи досвід громадських зв'язків, урядових відносин і міжнародних комунікацій. Нині її місія — створити середовище, де українці в Польщі не почуваються ізольованими, а стають частиною сильної, згуртованої спільноти. 

Ольга Касьян (в центрі) з відвідувачами концерту японського піаніста Хаято Суміно в UA HUB

Діана Балинська: Як з’явилась і втілилась ідея створення UA HUB у Польщі?

Ольга Касьян: Ще до війни, після народження моєї доньки, я гостро відчула потребу у просторі, де мами могли б працювати чи навчатися, поки діти займаються з педагогами поруч. Так народилася задумка створити в Києві «Мама-хаб» — жіночо-дитячий простір. Тоді реалізувати ідею завадило повномасштабне вторгнення, але сама концепція залишилась і в думках, і на папері.

Коли ми з донькою опинились у Варшаві, я вже мала значний досвід організаційної роботи — волонтерські проєкти, допомога військовим, адвокаційні кампанії. Я бачила, що тут є українці з підприємницьким досвідом, є люди з навичками, які можуть бути корисними громаді. Але кожен робив щось окремо. Мені здалося важливим створити простір, де ми зможемо об’єднатися: бізнеси — щоб розвиватися, а громада — щоб мати місце зустрічей, навчання та взаємопідтримки.

Саме тоді відбулося знайомство з представниками великої міжнародної компанії Meest Group, створеної українською діаспорою в Канаді (засновник — Ростислав Кісіль). Вони купили у Варшаві будівлю під свої потреби, і оскільки радо підтримують діаспорні ініціативи, стали нашими стратегічними партнерами: надали приміщення і здають його резидентам UA HUB зі знижкою. Це ключовий момент, адже без такого кроку створити подібний центр у Варшаві було б практично неможливо.

Сьогодні ми вже розглядаємо можливість створення подібних просторів і в інших містах Польщі, адже часто отримуємо від української спільноти такі пропозиції.

— Хто сьогодні є резидентами UA HUB і які у них можливості?

— Наші резиденти дуже різні: це мовні школи, дитячі гуртки, танцювальні студії, творчі майстерні, спортивні секції, освітні й культурні ініціативи, а також професійні послуги — юристи, медики, майстри з краси тощо. Усього в хабі працює близько 40 резидентів, і вільних приміщень вже немає.

Послуги наших резидентів платні, але їхні ціни залишаються конкурентоспроможними. 

До того ж у нас є негласне правило: принаймні раз на тиждень у хабі відбувається якась безкоштовна подія чи ініціатива — майстерклас, воркшоп, лекція чи дитяче заняття 

Також до нас приходять жінки, які займаються плетінням маскувальних сіток для ЗСУ — для таких ініціатив оренда в хабі безкоштовна. Таким чином кожен може знайти щось для себе, навіть якщо поки не має можливості витрачати на це гроші.

Плетіння маскувальних сіток, потреба в яких ніколи не закінчується

Усі наші резиденти працюють легально — у них є зареєстрована одноособова господарська діяльність або спілка, вони сплачують податки. Тож вони без проблем користуються соціальними виплатами, наприклад 800+. 

Для нас офіційно оформлені документи є дуже важливим моментом, адже більшість резидентів — це жінки, мами, які поєднують роботу та сім’ю і можуть завдяки такій системі впевнено планувати своє життя за кордоном

Взагалі, для підприємців резидентство в UA HUB означає значно більше, ніж просто оренду кімнати. Це доступ до цілого середовища — підтримка, нетворкінг, обмін досвідом, коло потенційних клієнтів і партнерів. Важливо, що кожен резидент робить свій внесок у підтримку української спільноти за кордоном та допомогу тим, хто зараз стоїть на захисті нашої держави.

А для відвідувачів UA HUB це можливість «закрити всі потреби» у межах однієї локації: від занять для дітей та мовних курсів до відпочинку, зустрічей, консультацій юристів і медиків, культурних подій. 

Жартуємо, що в нас немає хіба що супермаркету

— У чому відмінність UA HUB від інших проєктів і фундацій для українців?

— По-перше, ми — незалежний проєкт, без грантів і дотацій. Кожен резидент робить свій внесок у розвиток простору. 

Це бізнес-модель, а не дотаційна історія

Так ми залишаємося самодостатніми й вільними від сторонніх впливів. 

По-друге, ми поєднуємо бізнес і соціальну місію. Тут можна заробляти й водночас допомагати — як у буденних речах, так і в критичних ситуаціях. Наприклад, коли один з наших співгромадян загинув, саме тут швидко зібрали ресурси й допомогу для його сім’ї. Це — про силу горизонтальних зв’язків.

Діти пишуть листи воїнам

— Ваш слоган — «Свій до свого по своє». Що він означає?

— Для нас це гасло не про відгородження від когось, а про взаємну підтримку. Коли людина опиняється в іншій країні, їй особливо важливо мати спільноту, яка допоможе відчути: ти не сам. У нашому випадку це спільнота українців, які зберігають свою ідентичність, мову, культуру, традиції — і водночас відкриті до співпраці й спілкування з поляками й іншими громадами.

Ми дбаємо про те, щоб українці могли залишатися українцями навіть за кордоном. Наприклад, у нас є курси з української мови для дітей, які тут народилися або приїхали зовсім маленькими. Для них це можливість не втратити коріння, не загубити зв’язок з власною культурою. Ми часто наголошуємо: наші діти — це майбутній генофонд, адже зростаючи в Польщі, вони зберігають українську ідентичність.

Інший аспект — взаємна підтримка бізнесів. Українці можуть купувати товари й послуги одне в одного. Таким чином ми тримаємо економічну ланку всередині спільноти й водночас допомагаємо кожному бізнесу розвиватися.

— Ви сказали, що UA HUB відкритий для поляків. Як ви працюєте з українцями в умовах наростаючого негативного ставлення частини польського суспільства?

— Дійсно, ми завжди відкриті для поляків. Ми співпрацюємо з фундаціями, лікарями, вчителями та іншими професійними спільнотами з Польщі. Важливо наголосити: UA HUB — це не «гетто», а простір, який приносить користь усім.

Тут можна знайти українські товари й послуги, відвідати культурні й освітні заходи, познайомитися з українською культурою. Це взаємне збагачення і спосіб будувати горизонтальні зв’язки між українцями й поляками.

Заняття із писанкарства

Щодо негативного ставлення: ми розуміємо, що інколи воно проявляється через емоції, політичну риторику чи непорозуміння. Особисто я сприймаю це спокійно, бо маю багатий досвід роботи в стресових ситуаціях з військовими та волонтерськими організаціями. 

Наша стратегія — показувати цінність українців і створювати спільні проєкти. Наприклад, ми плануємо проводити курси першої допомоги польською мовою — зараз ця тема дуже актуальна

Ми живемо у світі, де існують загрози з боку Росії та Білорусі, і це питання безпеки для всієї Європи. Навіть якщо немає прямих зіткнень армій, загроза дронів чи ракет — це терор і це породжує страх, а люди, коли перебувають у страху, стають більш вразливими до маніпуляцій.

Саме тому нам важливо об’єднуватися, ділитися досвідом і підтримувати одне одного. Це стосується не лише культурних і соціальних проєктів, але й навчань, підготовки цивільного населення та, за потреби, навіть військових ініціатив. Польський народ історично вольовий і стійкий, він пережив багато гноблення й випробувань, і це дозволяє будувати партнерство на взаємоповазі й солідарності. Лише разом ми можемо захищати демократичні й гуманістичні цінності, які плекалися десятиліттями, і протистояти будь-яким зовнішнім загрозам.

— Зараз багато говорять про інтеграцію українців у польське суспільство. Як ви це розумієте і що робить UA HUB у цьому напрямку?

— Інтеграцію не варто сприймати як щось примусове, на кшталт «треба змусити людей адаптуватися». Це природний процес проживання в новому середовищі. Навіть якщо в межах однієї країни людина змінює місто — умовно з Донецька переїжджає в Ужгород, — то вона так чи інакше проходить інтеграцію в іншу локальну спільноту, зі своїми традиціями, мовними чи навіть релігійними відмінностями. Так само українці інтегруються у Польщі і, треба сказати, роблять це досить швидко.

Українці — нація, яка легко підхоплює традиції, швидко вчить мову, відкрито взаємодіє. Польща в цьому сенсі є особливо близькою через ментальність і схожість мов. Особисто я польську мову не вчила спеціально, але вже без проблем можу нею спілкуватися у повсякденному житті й по роботі. Це все побутова інтеграція, яка відбувається щодня.

Наші діти — це особлива тема. Вони або народилися тут, або приїхали зовсім маленькими. Вони ходять у польські садки й школи, вчаться польською, переймають традиції. Фактично вони виростають у двох культурах, і це величезний ресурс як для України, так і для Польщі. 

Поляки точно не повинні втратити цих дітей, адже навіть якщо вони колись поїдуть з Польщі, то назавжди збережуть мову й розуміння місцевої ментальності. Це майбутні «містки» між нашими країнами
Заняття з дітьми

Фотографії UA HUB

20
хв

Засновниця UA HUB Ольга Касьян: «Наша стратегія — показувати цінність українців»

Діана Балинська

Йоанна Мосєй: Дрони, потік дезінформації... Чому Польща так незграбно реагує на загрозу з боку Росії, а також на внутрішню, зростаючу ксенофобію?

Марта Лемпарт: Тому що ми — народ пориву. Необхідний привід для героїзму, необхідна війна — ми не вміємо діяти систематично. Зараз ми відклали свої гусарські крила, сховали їх до шафи. Але коли почнеться щось погане, ми підемо голими руками на танки.

— Мені важко в це повірити. Маю враження, що ми скоріше намагаємося заспокоїти себе, що війни у нас не буде.

— Я хотіла б помилятися, але вважаю, що вона буде. Тому ми маємо підготуватися вже зараз. Якщо знову настане час пориву, його треба координувати, підтримувати, використовувати його потенціал. Здатність до пориву не може бути перешкодою — вона має бути основою для створення системи, яка врятує життя багатьом з нас.

— Але як це зробити?

— Насамперед ми повинні вчитися в України. Жоден уряд не підготує нас до війни — ми повинні зробити це самі. Польща — це держава з картону. Я не вірю, що наш уряд, як естонський чи фінський, профінансує масові тренінги з першої допомоги чи цивільної оборони. Тому це буде самоорганізація: підприємці, які нададуть свої товари та транспорт, люди, які поділяться своїми знаннями й часом. Ми — не держава, ми — найбільша громадська організація у світі. І ми можемо розраховувати лише на себе й на країни, які знаходяться чи ризикують опинитись у подібній ситуації.

— А що конкретно ми можемо зробити вже зараз?

— Усі без винятку громадські організації в Польщі повинні пройти навчання з цивільної оборони й першої допомоги. Люди мають усвідомлювати, що може статися, мати готові евакуаційні рюкзаки, знати, як поводитися. Бо наш уряд абсолютно не готовий до війни. Ми не маємо власних дронних технологій, не виробляємо нічого в масовому масштабі, не інвестуємо в цифровізацію. Польща беззахисна в інформаційному плані — у нас не буде так, як в Україні, де війна війною, а виплати все одно здійснюються вчасно. У Польщі, якщо бомба впаде на ZUS, то нічого не залишиться.

— Звучить вельми песимістично. Сама я іноді почуваюсь, як розчарована дитина, якій обіцяли, що буде тільки краще, а стає дедалі гірше.

— Розумію. Але треба пристосовуватися до реальності й робити те, що можливо тут і зараз. Це приносить полегшення. Найближчі два роки будуть важкими, а потім… може бути ще гірше. Разом з тим пам’ятаймо — хороших людей більше. Тих, хто береться до роботи, присвячує свій час, енергію, гроші.

— Але ж чимало людей відступають, бо бояться, коли проросійські наративи так впевнено домінують у публічному просторі.

— Звичайно, може статися й так, що багато людей відступлять від своєї діяльності. І це нормально. Історія опозиції показує, що бувають моменти, коли залишається зовсім небагато людей. Так було в «Солідарності». Зараз у нас таке враження, що колись усі були в цій «Солідарності». Усі постійно билися з міліцією. А Владек Фрасинюк розповідав, що в якийсь момент їх було насправді, може, п'ятнадцять. А тим, хто сидів у в'язницях, іноді здавалося, що про них уже всі забули. Але життя продовжувалося. Богдан Кліх провів, мабуть, п'ять років у в'язниці. І це ж не було так, що протягом цих п'яти років усі щодня стояли під в'язницею і кричали «Випустіть Кліха!».

Тож будьмо готові до того, що будуть періоди тиші й нас залишиться «п'ятнадцять»

І це нормально, бо люди бояться, бо людям час від часу треба відновитися, а деякі взагалі зникають.

Але прийдуть нові, прийде нове покоління, бо так влаштований світ. Я взагалі думаю, що «Останнє покоління» буде тим, хто повалить наступний уряд. Але вони настільки радикальні, що всі їх ненавидять.

Так, їх ненавидять ще більше, ніж нас, що здавалося неможливим. Їм важче, бо вони борються з урядом, який є прийнятним. Їм важче, бо за нами йшли люди, які не любили уряд. 

Дії «Останнього покоління» дратують багатьох. Так, вони радикальні. І готові до жертв. І якщо ця група буде рости й нарощувати свій потенціал, вона змінить Польщу.

Всю розмову з Мартою Лемпарт ви можете переглянути як відеoподкаст на нашому каналі YouTube та прослухати на Spotify

20
хв

Марта Лемпарт: «Польща — це не держава, а велика громадська організація»

Йоанна Мосєй

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок в Тіндері: США

Ексклюзив
Кохання у Тіндері
20
хв

Пригоди українок у Тіндері: Чехія та Болгарія

Ексклюзив
20
хв

Борючись з раком у чужій країні, Світлана знайшла чоловікові нову дружину, дітям — мачуху, а собі — любов

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress