Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Єнджей Дудкевич: Кілька днів тому ви написали короткий, але сильний лист про вето президента Навроцького на законопроєкт про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом на території цієї держави. Що ви відчували, дізнавшись про вето і пишучи цей лист?
Сестра Малґожата Хмелевська: Перед очима стояли обличчя моїх людей. Моїх у тому сенсі, що вони живуть у наших будинках або ми підтримуємо їх іншим чином. Це, наприклад, літні жінки, які мають дорослих дітей з інвалідністю.
Я уявляла момент, коли мені доведеться сказати їм «Прощавайте, мої любі», адже хоча ми і можемо надалі забезпечувати їм місце для життя, але фінансування страхування, школи, лікування буде поза межами наших можливостей.
Ми також опікуємося багатьма людьми з Польщі: бездомними, з інвалідністю. Тож я уявляла собі весь цей хаос, нещастя, драму і занепокоєння людей, з якими живу щодня, в одному будинку, і щодня бачусь на подвір'ї. Я знаю їхні долі, ситуацію.
Те, що я відчувала, навіть не було гнівом, а чимось між подивом і — назвемо це грубо — огидою, що можна так безглуздо розпоряджатися людським життям
Тому я написала цей лист, в якому міститься заклик:
— Будь ласка, приїжджайте і скажіть цим людям в обличчя про свої рішення. Це не статистика, не цифри, це стосується конкретних людей
Згадуючи слова Сталіна про те, що смерть людини — це трагедія, а смерть мільйона людей — вже статистика, я уявила собі Путіна, який щоранку ставить на стіл олов’яні фігурки і скидає частину на землю: своїх, українців, дітей... Але це не гра.
Мій лист спрямований не проти когось, а на захист когось — і це принципова різниця. Я не є людиною, яка бореться з кимось, але якщо я борюся за щось, то, звичайно, відповідними засобами. Ми живемо в демократичній, вільній країні, і те, що я написала, як не парадоксально, виражає повагу до людей, які були обрані для управління Польщею — а отже, долями людей, які тут живуть. Не тільки поляків і полькок. Політики були обрані для того, щоб робити це відповідно до цінностей, на яких грунтувалася «Солідарність» і на яких, як я сподіваюся, базується і повинно базуватися життя в нашій країні. Ми маємо для цього не тільки Європейський Союз і Конституцію, але й історію, бо за ці цінності поляки віддавали життя.
— На вашу думку, якими можуть бути найгірші наслідки вето, накладеного на цей закон?
— Якщо до кінця вересня нічого не зміниться, найгіршим безпосереднім наслідком буде навіть не питання відбирання 800+, хоча це, звичайно, дуже важливо. Люди, які в'їхали до Польщі й перебувають тут на так званому статусі UKR, тобто як військові біженці з України, будуть у нас нелегально, а отже, втратять право, приміром, на освіту й охорону здоров'я. До того ж ті, хто на основі цього статусу наймають українок і українців на роботу, будуть змушені їх звільнити. Ми самі в нашій спільноті працевлаштували кількох чудових людей — водіїв, опікунок — даючи таким чином можливість сім'ям дітей з інвалідністю. Я не знаю, чи 1 жовтня не буду змушена повідомити, що у мене перебувають нелегальні біженці, але це не є нереальним сценарієм. Можливо, пан президент просто не усвідомлював наслідків, які несе за собою вето на цей закон? Сподіваюся, політики опам’ятаються.
— Асоціація Nomada нещодавно опублікувала допис, з якого випливає, що завдяки рішенню Європейського Союзу від 2022 року, особам з України має бути гарантований тимчасовий захист щонайменше до 4 березня 2027 року.
— З цього випливає, що це не було враховано при ухваленні рішення про вето. Це реакція, яка не враховує факти та закон, якому ми підпорядковуємося, будучи частиною Європейського Союзу. І це трагічно, тому що люди не знають, що буде, вони зараз переживають величезну драму і неспокій.
Попри рішення ЄС, про яке ви говорите, важко сказати, що далі буде. Чи доведеться людям з України домагатися права на проживання, що зазвичай триває довго, і чи буде ще гірше, якщо раптом кількасот тисяч людей рушать до органів влади? Невідомо. Чи зможуть вони легально працювати? Невідомо. Закони, зокрема європейські, діють тоді, коли їх дотримуються, а вето є сигналом, що це не обов'язково. І навіть те, що наразі наша країна забезпечує людям з України, не обов'язково буде гарантовано надалі. А вже зараз, не обманюймо себе, це крихти.
— Тим паче, якщо частині людей буде відібрано допомогу 800+.
— Як має працювати мати, яка живе в селі, має чотирьох дітей, серед яких троє з інвалідністю? Я не знаю, скільки вона мала б заробляти, щоб оплатити оренду, рахунки та забезпечити догляд і підтримку для дітей. Те саме стосується людей похилого віку — куди вони підуть на роботу, хто їх візьме?
Це часто хворі люди, цього року померло троє біженців, яким ми допомагали. Таких людей дійсно багато, і вони не зможуть виконати вимоги, щоб отримати 800+ чи будь-що інше.
Переконання, що люди з України мають в Польщі якісь соціальні привілеї, — це казка. Наприклад, люди з інвалідністю або літні люди навіть не мають права на поховання. Так само вони не мають права на проживання в будинку соціальної допомоги, не мають права на багато інших допомог, на безкоштовні ліки. Їх тримає тут не «соціалка», а здебільшого драматична потреба вижити
Ці люди сумують, велика частина моїх мешканців хотіла б повернутися додому. Є люди, які потрапили до нас буквально з двома порцеляновими чашками, бо це було єдине, що їм вдалося взяти із зруйнованого будинку під час втечі. Всі вони також потребували допомоги через посттравматичний стресовий розлад.
— Закон, про який ми говоримо, був важливим у багатьох відношеннях, але чи були в цьому документі також положення, які вам не подобалися? Чи, наприклад, хорошим рішенням було ліквідувати або принаймні суттєво обмежити функціонування центрів колективного розміщення для осіб з України?
— Центри, про які ви говорите, це в основному місця, в яких ні я, ні ви ніколи не хотіли б опинитися. Ми співпрацюємо, серед іншого, з організацією, що діє у Варшаві на Східному вокзалі (Warszawa Wschodnia), і завдяки цьому я знаю, що умови в них дуже погані. Особливо для сімей з дітьми та людей похилого віку. До того ж, наскільки мені відомо, за проживання там ще й треба платити.
Тим часом середня пенсія в Україні становить — у перерахунку на нашу валюту — 300-400 злотих. У нас живе пані Раїса, професорка політехнічного університету, колишня директорка патентного відомства, яка має пенсію 900 злотих — і це вже багатство. Проте ці центри давали бодай якусь можливість перепочити, перевести дихання, аби потім шукати можливості стати самостійними.
У нашій спільноті було майже 300 осіб, і багатьом вдалося стати на ноги, деякі навіть виїхали на захід. Я розповім про Олю, яка перед тим, як повернутися в Україну, щоб поховати чоловіка, який загинув на фронті, закінчила школу для доглядальниць з надією, що зможе залишитися і нормально працювати в Польщі.
Я говорю про це також тому, що багато українок працюють нелегально, часто саме як доглядальниці за літніми людьми, міняючи їм підгузки, миючи їх. Без проблем можна знайти в інтернеті прохання, а то й благання людей, які намагаються знайти доглядальницю для літньої мами чи тата.
Тому ми повинні робити все, щоб цієї нелегальної роботи було якомога менше і щоб люди з України отримували належну підтримку.
Також якщо згадати нашу історію, мільйони поляків, які тікали до інших країн від війни чи переслідувань, отримували там допомогу.
Цього вимагає звичайна людська пристойність, не кажучи вже про християнство
— Як же тоді ви поставитеся до заяви нашого уряду, який планує підготувати новий законопроєкт, в якому, згідно з анонсами, хоче позбавити доступу до різних пільг не тільки осіб з України, але й мігрантів з інших країн?
— Щиро кажучи, я не знаю, які пільги отримують громадяни інших країн, тому я розглядаю це як звичайну пропаганду про нібито привілеї. Це міф: біженці, які потрапляють до Польщі, незалежно від того, звідки саме, часто перебувають у центрах, оформлення ними документів іноді займає два роки, а потім їх змушують покинути цей центр і самостійно знайти собі роботу й житло.
Без будь-яких засобів до існування. Це необхідно спростовувати, тим більше, що так чи інакше, але кожна війна колись закінчується. Люди, які приїхали до нас, сподіваючись, що знайдуть тут дах над головою і підтримку, в кінцевому підсумку не обов'язково залишаться прихильними до країни, яка, на жаль, виявилася такою негостинною. Окрім доступу до безкоштовної освіти й охорони здоров'я — в якій ніхто з України не має пріоритету, це теж повна нісенітниця — підтримка нашої держави в принципі відсутня. І там ще думають про те, щоб у деяких людей забрати 800+.
— То що, на вашу думку, ми — як країна і суспільство — повинні робити, якими принципами керуватися, підтримуючи Україну?
— Гуманітарними, солідарними та християнськими цінностями. Це, звичайно, не означає, що якщо хтось з України скоїть злочин, то його слід пробачити. Звичайно, ні. Однак, ми повинні зробити все, щоб якомога більше людей могли пустити у нас коріння, отримати підтримку й можливість гідного життя. Особливо ми маємо допомогти тим, хто не здатен впоратися самостійно.
Однак, вражає те, що у відповідь на мій лист написав один з депутатів — сенс його слів у тому, що ті, хто не платить податків, не створюють спільноти. Чи мій син з інвалідністю Артур теж її не створює? Бо мені здається, що коли сьогодні в супермаркеті він розсмішив всю чергу, він створив чудову спільноту
Те, про що я говорю, я оцінюю як дуже небезпечну тенденцію, з якої в історії починалося витіснення окремих соціальних груп на маргінес, включаючи найдраматичніший приклад нацистської Німеччини, де спочатку відбулася ліквідація людей з інвалідністю та психічними захворюваннями.
Під час чергових протестів людей з інвалідністю та їхніх сімей я читаю коментарі на кшталт «Якщо ти народила каліку, то не з моїх податків його утримуй». Це абсолютно драматично, і такий напрям мислення слід придушувати в зародку
Ми не для того поколіннями будували — як Європа — солідарне суспільство, щоб дочекатися повернення скидань з скелі людей з інвалідністю, як у стародавній Спарті.
— Якщо ж ми будемо й надалі йти тим шляхом, на якому зараз перебуваємо, до чого, на вашу думку, це призведе?
— Це вже призводить до ненависті, ксенофобії, расизму та словесних і не тільки нападів на людей з України чи інших країн. На жаль, це ще одна нагода продемонструвати польські комплекси, які виявляються у знущанні над слабшими.
Звичайно, поляки зробили дуже багато для себе і людства в усіх сферах — культури, науки й спорту, а також захищали чудові цінності. Водночас постійне підкреслення цього, а також вимога вдячності на кожному кроці свідчить саме про комплекси і відсутність почуття власної цінності. Ми не можемо знову призвести до поділу людей на кращих і гірших, тим більше, що в довгостроковій перспективі це може також завдати удару по найслабших поляках.
Замість цього надаймо таку необхідну підтримку людям з України, переважна більшість яких хоче нормально жити і працювати у нас, а їхні близькі в цей час героїчно борються на фронті, що означає захист і нашої країни також.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
