Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
«І це християнський релігійний край», — з гіркою іронією пише моя польська подруга, дізнавшись результати свіжого опитування: майже 60% поляків підтримують вето президента Навроцького, яке позбавить офіційно непрацевлаштованих українських біженців допомоги на дітей 800+ та безкоштовного доступу до лікарів. Деякі польські та російські коментатори у соцмережах навіть називають за це президента «чоловіком з яйцями». Але проти кого насправді спрямована ця сила?
Нещодавно дві тисячі польських жінок підписали лист-протест до Прем'єр-міністра, Сейму, Сенату та Президента Республіки Польща щодо вето. До протесту приєдналася Рада підприємництва, яка наголосила, що вето «суперечить здоровому глузду» й ризикує «спровокувати хаос». Десятки публікацій польської інтелектуальної еліти апелюють до логіки й наводять як аргумент факти: українці принесли Польщі понад 75 мільярдів євро — це у 8 разів більше, ніж вся допомога Україні; 78% українців працевлаштовані (серед українських біженців працюють близько 70%), вони не забрали роботу у поляків, а закривають потреби ринку й часто взагалі створюють нові робочі місця.
Безперечно, є й такі українські біженці, чия реальність не вписується в цю статистику. Це люди літнього віку, опікуни хворих і дітей з інвалідністю. І податків працюючих у Польщі українців вистачило б, щоб їх підтримати. Разом з тим через скасування допомоги їхні історії можуть незабаром перетворитися на трагедію.
«Відчуваю себе подвійно зрадженою»
Щоб повністю усвідомити катастрофічні наслідки цих нововведень, я звернулася до спільноти «Особливий світ. Польща», яка об'єднує матерів, що виховують дітей з найважчими формами інвалідності. Ці жінки та їхні діти опиняться на межі або за межею виживання, якщо соцвиплати 800+ та безкоштовний доступ до медичних послуг їм скасують.
Наталія Єрастова виховує трьох неповнолітніх дітей, один із синів має важку форму інвалідності. До Польщі родина виїхала із Херсона ще в повному складі. Але два роки тому, у 40-річному віці, раптово помер чоловік Наталі, батько дітей і годувальник родини. Він працював далекобійником на польську фірму, у Чехії на паркінгу з ним стався серцевий напад. Відтоді сім'я — виживає.
— Весь дохід нашої родини зараз — це 800+ на трьох дітей, плюс 1300 злотих — допомога через втрату годувальника, а також допомога з України на догляд за дитиною з інвалідністю. У Польщі я тривалий час не оформлювала таку виплату, бо спочатку забезпечував чоловік, потім були сумніви, чи продовжать статус. Чотири місяці тому, коли я зрештою усвідомила, що не витягую утримання родини, син пройшов процедуру визнання інвалідності. Але жодної виплати ще не було, триває розгляд справи, — розповідає Наталія.
Дохід родини на 4 людей складає близько 4000 злотих, разом з тим оренда житла обходиться Наталії в 3700-3800 злотих. Роботи, яку можна було б поєднувати з доглядом за дитиною з інвалідністю, садочком та школою інших дітей, Наталія знайти не може. І для цієї родини втрата соцдопомоги 800+ означає одне — повернення в Україну під обстріли, або ж переїзд в іншу країну, де доведеться все починати з чистого аркуша, не маючи жодних гарантій.
Польщу родина Наталії — як і багато інших українців — обрала для тимчасового захисту через те, що країна здалася їм ментально близькою, так само християнською, зі схожим укладом життя. Тепер новий виклик — вирвати дітей, які за три роки інтегрувалися в польську систему освіти, вивчили мову, знайшли друзів — і перевезти кудись далі.
— Відчуваю себе подвійно зрадженою, бо Польща обіцяла бути солідарною з Європою, стояти з нами разом до стійкого миру, — каже Анастасія, мама 15-річного Данила, який має важку форму ДЦП. — Натомість зараз, по суті, відмовляє у підтримці, і це в той час, коли інші країни, більш соціально орієнтовані, вже не приймають тих, хто мав тимчасовий захист в інших країнах. Відчуваю, що підвела себе та сина, коли довірилася Польщі. Тут є багато хороших людей, яких я відокремлюю від політиків обох таборів, від ксенофобів, але ситуацію це зараз не рятує.
«Дуже страшно тепер за майбутнє»
— Відколи дізналася про ймовірність скасування допомоги, я у повному розпачі, — ділиться Катерина Кісенко, мама 4 дітей, один з яких має важку форму аутизму. — Ми приїхали до Польщі з окупованої частини Запорізької області. Колишній чоловік воює, мама — в окупації, виїхати не може через стан здоров'я. І я — єдина доросла, яка може опікуватися дітьми.
Вона розповідає, як живе в Польщі. Загальний дохід родини — 7200 злотих. За програмою 800+ вони отримують 3200 злотих, виплати з догляду за дитиною з інвалідністю — 3415,84 злотих. Батько дітей платить аліменти — 6000 гривень (близько 525 злотих). Водночас видатки на оренду й утримання будинку, а також витрати на лікування дитини з інвалідністю такі, що часом не залишається грошей на одяг чи побутові речі.
— Візит до психіатра — 400 злотих. Ліки купую регулярно, без них ніяк. Що робити, якщо нові умови ухвалять, не маю уявлення. Наш будинок в окупації, повертатися немає куди, а працювати не маю можливості, бо син потребує постійного нагляду. Дуже страшно за майбутнє...
— Я тут з донькою і сином з 1 групою інвалідності, який потребує догляду цілодобово й довічно, — ділиться Лілія Торжок-Марусецька. — З 2022 по 2023 ми жили в хостелі, а разом з нами — інші мами з особливими дітьми. А потім нам сказали виїжджати, бо осередки для українців закривають. З того часу житло ми винаймаємо самі — а це понад дві тисячі злотих за невелику квартиру без ванни, що дуже незручно, адже купати немобільну дитину — складна процедура. Всю соцдопомогу, яку отримуємо в Польщі, ми витрачаємо тільки тут. В Україну за три роки жодного разу не їздили.
Аналогічні історії розповідають сотні українських матерів, які хотіли б, але не можуть влаштуватися працювати. Саме по них б’є скасування соцвиплат 800+. Вони опинилися в групі тих, хто не зможе легалізувати своє перебування в Польщі через працевлаштування, адже їхні діти вимагають постійного догляду й опіки.
Лише частина таких жінок виїхала разом з чоловіками, які працюють у Польщі. Багато чоловіків залишаються в Україні — воюють, працюють на оборонних підприємствах. Є чимало сімей, де чоловіки загинули. Є такі, де чоловіки мають право на виїзд (за кількістю дітей), але обрали захищати східний фронт Європи, довіривши європейцям опіку своїх родин.
Без права на продовження життя
Рішення про скасування доступу до державної медицини для непрацюючих людей зачіпає й тих, хто не може працювати за станом здоров'я. У 26-річної Тетяни Рожди інвалідність першої групи, вона має спінальну м'язову атрофію (СМА) — генетичне захворювання, через яке людина втрачає здатність керувати своїми м'язами. І пересувається на візку.
У момент покращення стану жінка спробувала влаштуватися логопедом в одній з польських фундацій. Однак, за станом здоров'я змушена була незабаром відмовитися від роботи.
— У Польщі я отримую лікування препаратом Spinraza — це перший в історії препарат, що уповільнює прогресування хвороби (я вже бачу невелике покращення). Але справа в тому, що його треба приймати все життя без перерв. Припинення прийому ліків призве до незворотного погіршення стану, — каже Тетяна.
Протягом двох років молода жінка шукає віддалену роботу, однак через її діагноз їй відмовляють у працевлаштуванні. Коли доступ до медичної системи прив’яжуть до обов’язкового офіційного працевлаштування, Тетяна не зможе більше отримувати своє необхідне лікування. Невідомо також, що буде з її мамою, яка зараз опікується донькою, яка потребує допомоги в звичайних буденних справах, що їх не може виконати самостійно.
Польща, безперечно, має право визначати, чи може вона підтримувати таких людей, кажуть українки.
Однак, для багатьох, як-от для Тетяни, доступ до NFZ — це питання життя і смерті
Невидимі люди, яких вето прирікає на смерть
Паліативні хворі — категорія людей, що може опинитися в критичному становищі через законодавчі обмеження. Засновниця фонду Pallium for Ukraine Ганна Поляк наголошує, що це — діти й молоді дорослі, евакуйовані з України, які перебувають у польських хоспісах або на домашньому підтримуючому догляді.
Для цих пацієнтів, які дихають через трахеостоми (хірургічно створені отвори в передній стінці трахеї, які дозволяють повітрю надходити безпосередньо в легені, оминаючи ніс, рот і гортань), а харчуються через спеціальні помпи, що дозовано, крапля за краплею подають їм їжу, — втрата доступу до медицини буквально означає смерть.
— У частини таких пацієнтів є батьки, які йдуть на роботу, щоб легалізуватися, але є й такі, де батьки зараз виконують важливу місію в Україні, — розповідає Ганна. — Одна з них — Вероніка, дівчина з важкою формою СМА. Її тато в Україні працює сапером, тож вони з мамою тут удвох, і жодна з них не може піти працювати.
Зараз всі ці родини у відчаї і із завмиранням серця чекають на рішення польських урядовців і політиків. Дещо схоже українські паліативні хворі переживали, коли уряд скасував компенсацію за проживання будь-де, крім спеціальних центрів. Адже такі пацієнти — найвразливіші. Не лише через свою вразливість до бактерій, а й через сам спосіб життя. Коли поруч з людиною водночас працюють помпа, кисневий апарат і інші прилади, потрібне особливе, пристосоване житло, знайти яке надзвичайно складно.
— У нас була ситуація, коли родина змушена була переїхати в нове помешкання, яке могла собі дозволити фінансово після скасування програми 40+ (компенсації вартості оренди житла — Ред.), — тобто у віддалене село. А туди не могли за необхідності швидко доїжджати лікарі, — розповідає Ганна Поляк.
Вона наголошує: заклики «зекономити для бюджету» звучать занадто невідповідально, коли йдеться про людські життя. Це не лише фінансове, а й морально-етичне питання
У самих закладах, де перебувають паліативні діти й молоді люди, пояснює Ганна, не знають, що буде після 1 жовтня, і як сказати родинам, що через політичне рішення доведеться відімкнути їхніх дітей від апаратів життєзабезпечення. І як ці родини, які ледве зводять кінці з кінцями, мають раптом шукати гроші, щоб оплачувати лікування своїх дітей.
Повернення в Україну, поки тривають обстріли, не є варіантом, адже апарати потребують безперебійного живлення. Залишається надія, що законодавці зрештою помітять цих невидимих людей і передбачать їхню підтримку, відмова від якої означає смертельний вирок.
Фотографії з приватних архівів
Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
