Ексклюзив
20
хв

Заручники політики Трампа: українців у США й Канаді лякають міграційними адвокатами, депортацією і війною

Частина українських біженців прагнула знайти притулок якомога далі від Росії — там, де ніколи не буде війни. Люди поїхали до США й Канади, бо ці країни здавалися їм чи не найбільш безпечними місцями на планеті, взірцем демократичного устрою і дотримання прав. Сьогодні чимало з цих людей кажуть, що знову відчувають невпевненість і страх — як після повномасштабного вторгнення

Галина Халимоник

Фото: IMAGO/Chris Kleponis / Pool via CNP /MediaPunch/East News

No items found.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати

В останні дні січня Служба громадянства й імміграції США повідомила про призупинення програми United for Ukraine (U4U) для українців, які тікають до США від війни. У перший день президентства Дональд Трамп доручив міністру внутрішньої безпеки відкоригувати програми з надання притулку людям, які прибувають до США, а також зупинити ті з них, які суперечать політиці США.

Люди, які вже мали квитки на літак та готувались скористатися цією програмою, змушені були повернутися назад — іноді прямо із салону літака. 

Знову невідомість

Українські біженці в США були впевнені, що їх це не торкнеться, треба тільки трохи перечекати. Однак зміни вже впливають на їхні життя. 

Харків'янка Мар’яна Клименко з лютого 2023 року живе в штаті Іллінойс разом з чоловіком та двома дітьми. Одразу попереджає: чоловік виїхав на законних підставах, останні 26 років жінка має інвалідність. Наважитися на переїзд змусив стан здоров'я молодшої дитини:

— Через пережитий стрес після обстрілів і вибухів, переховувань у підвалі у дитини почалися напади епілепсії. Лікар сказав, що ми маємо дбати про її психоемоційний стан так, наче вона з кришталя. 

Мар'яна Клименко з дітьми у підвалі під час обстрілів, Україна, 2022. Приватний архів

Спочатку переїжджали з міста до міста в Україні — жили на Полтавщині, Львівщині. Було важко з житлом, роботою. Потім однокласник запропонував зробити спонсорство та виїхати до США за «humanitarian parole\гуманітарним паролем» — тимчасовим дозволом на в'їзд до країни за певними правилами. І родина ризикнула виїхати за океан. 

У штатах сім'я вже майже два роки. Донька добре почувається, вивчила мову. Син закінчив школу, першим з родини знайшов роботу — інструктором з керування автомобілем, вступив до місцевого університету. Мар’яна та її чоловік пройшли складний шлях інтеграції. 

— В Україні я працювала HRD (директором з персоналу), а тут довелося піти на завод, паралельно вчити мову, щоб мати надію на відновлення свого соціального статусу. За півтора роки я повернулася працювати в офіс страхової компанії, — розповідає жінка. 

Однак указ про «паузу» в програмі United for Ukraine (U4U) все змінив. Для продовження перебування за цією програмою українці повинні кожні два роки подавати документи на re-parol/повторний пароль. І оскільки зараз ця програма заморожена, відповідно, родина не має права на офіційне працевлаштування. Вони намагаються піти іншим шляхом, отримати «work permit\ дозвіл на роботу», однак там зараз теж немає руху. 

Чиновники міграційної служби не беруть на себе відповідальність пояснювати, що робити в цій ситуації. По телефону вони кажуть Мар’яні: «Не можемо вам сказати “так’’ чи ‘’ні” щодо того, чи можна вам працювати, поки розглядаються документи. Нехай вирішує ваш керівник». А керівник каже: «Боюся створити проблеми тобі з легалізацією, а собі — з бізнесом».  

Максимум, на що зараз можуть розраховувати тисячі українців, — це те, що їхні працедавці направлять листи до міграційної служби з проханням прискорити розгляд справ саме для своїх працівників. 

Мар'яна пройшла в США непростий шлях інтеграції. Фото з архіву Мар’яни Клименко 

— Лише на початку була деяка підтримка з боку американського уряду. Але давно всі витрати ми несемо самостійно: оренда квартири, оплата медичного страхування, програма продовженого дня у школі для доньки, продукти, бензин — тут немає нічого безкоштовного, а суми астрономічні. Резерву коштів, який ми тривалий час збирали, вистачить максимум на два місяці. Що далі? Знову невідомість, — каже Мар’яна. 

Першими на ситуацією, в яку потрапили українці, відреагували шахраї 

На тлі цих подій у соціальних мережах активізувалися так звані міграційні адвокати, які лякають людей без громадянства: «Вас можуть депортувати, всупереч волі вивезти в іншу країну». Чимало маніпуляцій навколо теми дітей, що їх можуть вилучити з родини, яка втратила статус легального перебування. Закликають терміново робити довіреність на когось з тих, хто має громадянство і зможе ними опікуватись. Ці послуги, звісно, платні й коштують дуже недешево. 

Люди бояться також фінансових наслідків: у багатьох укладені договори оренди на житло, і якщо виїхати раніше терміну — маєш сплатити штраф і квартплату за кілька місяців. Є медичні борги. Є страх розділення родин. Часто хтось один вже має легальні підстави для перебування в країні на тривалий термін (наприклад, жінка вступила у коледж, має навчальну візу, а чоловік і діти живуть як біженці. 

Українці зібралися в ініціативну групу, щоб відстоювати свої права. З одним з учасників групи Sestry розмовляють на умовах анонімності. «У своїй країні були “поза політикою”, натомість тепер змушені розібратися в ній тут».

У групі є список всіх конгресменів з коротким описом, як ті ставляться до України, якими були їхні публічні висловлювання щодо війни, допомоги біженцям, надання статусу українцям. Вивчають, як працює система петицій, електронних звернень. Складають списки правозахисних організацій та християнських церков. 

«Конгресмен Mark Amodei — “бусинка”, часто висловлювався на підтримку України, був в Україні, сам юрист», — пишуть у групі. Далі список контактів, за якими можна написати для нього, щоб попросити втрутитися в ситуацію. Біля деяких конгресменів інформація, що вони чи їхні батьки теж були емігрантами.

— Навряд чи згадка про це вплине на когось позитивно. 

Ми вже помітили, що найгірше ставляться до українських біженців ті українці, які приїхали раніше. Їм здається, що нам тут простіше, ніж їм було колись

Більше надії у нас на електронні петиції, медіа, розголос — поки що в США ще демократія, і її закони мають рано чи пізно спрацювати. 

У соцмережах поширюється багато інформації про рейди на заводах, вулицях, у місцях відпочинку, коли міграційні служби перевіряють документи й затримують людей, які не можуть підтвердити свій легальний статус. Люди попереджають інших, де ходять міграційні служби.  

Мігранти з Мексики біля кордону із США 20 січня 2025 року. Фото: ISAAC GUZMAN/AFP/East News

Все це створює напругу, схожу за відчуттями на ту, яка була в Україні в лютому 2022 року. «Як і тоді, зараз у мене одна думка: невже це все відбувається по-справжньому? Невже це можливо у XXI столітті?» — зізнається Мар’яна Клименко. 

Вона розуміє, чому в США хочуть навести порядок з нелегальними мігрантами.

Міграція стала цілою кримінальною індустрією: люди купують собі «липові» водійські права, «липовий» Social Security Number (SSN) (аналог українського ідентифікаційного коду чи польського pesel), навіть вступають з цими документами до коледжів

Разом з тим Марія вважає, що нова міграційна політика несправедлива стосовно тих, хто скористався офіційним запрошенням, працює легально, сплачує податки, а тепер має трагічну невизначеність своєї долі. 

Ейфорії вже немає в жодному з таборів

Настрої українців у США дуже відрізняються в залежності від того, в якому стані їхні документи. У кого поновлені, реагують спокійніше і вірять, що все незабаром налагодиться. 

Багато залежить також від того, в якому штаті живуть українці — у червоному (де переважають прихильники Республіканської партії) чи синьому (де переважають прихильники Демократичної партії). 

— Ми спеціально обирали демократичний штат, живемо в Каліфорнії — з огляду на те, що у мене дві доньки, та й сама я жінка, — каже 41-річна українка Анна. — Я боялася, що в якомусь консервативному штаті нам буде жити некомфортно саме через обмеження прав жінок, або негативне ставлення до мігрантів, яке нагніталося соціальними мережами. 

За словами Анни, депресивні настрої зараз панують навіть серед американців, які дотримуються ліберальних поглядів. Вони теж переживають за згортання своїх прав. 

Лякає те, що Трампа підтримали люди, які мають вплив на суспільну думку. На інавгурації поруч з ним були присутні власники компаній, які формують настрої та алгоритми донесення інформації: власник Меta Марк Цукерберг,  власник мережі Х Ілон Маск і власник «Вашингтон пост» Джеффрі Безос. 

У США навіть поширився тренд, коли люди, які хочуть достукатися до думок своїх опонентів, йдуть на хитрість — записують відео з політично нейтральним звуковим рядом (наприклад, про продаж взуття), аби в ньому не було тригерних для соцмережі слів, а на аркуші паперу пишуть якесь важливе повідомлення, аби донести інформацію до співвітчизників інших поглядів. Ця поляризація лякає самих американців. 

— Ми живемо в штаті Північна Кароліна з 2023 року, — розповідає українка Тетяна, — традиційно тут переважають прихильники республіканської партії, але молодь великих міст починає схилятися до демократичних сил. До українців тут було у всіх досить позитивне ставлення, але після руйнувань, спричинених ураганом Гелена, дуже швидко в соціальних мережах розповсюдився наратив про те, що буцімто «мільярди доларів витратили на Україну, а вони нам самим треба», що дуже вплинуло на настрої і результати виборів. Це був один з ключових штатів на виборах, який забезпечив Трампу перевагу трохи більше в 3%. 

Люди протестують проти політики президента США Дональда Трампа біля Капітолію 5 лютого 2025 року. Фото: JIM WATSON/AFP/East News

За словами Тетяни, її друзі-прихильники демократів знаходяться у пригніченому стані. Навіть думають про переїзд до інших країн. Прихильники республіканців по-різному ставляться до нової політики США. Хтось бачить у Трампі сильного лідера, який може полагодити систему. Хтось — просто в опозиції до цінностей демократів, але ейфорії українка вже не бачить в жодному з таборів. 

Система стримувань і противаг, якою так пишались американці, здається, в один момент перестала працювати

«Як купити будинок у Канаді» — популярний google-запит у США

Перед тим як записувати з ними інтерв'ю, українці в Канаді порадили почитати, які теми обговорюють у місцевих англомовних групах соцмереж. В одній з найбільших прикріплене посилання на цифровий годинник «зворотній відлік президентства Трампа». 

Опис жартівливий: «Цей годинник — не просто таймер. Це символ стійкості, витримки та невідворотності змін для всіх, хто може відчувати невпевненість або розчарування в цей період. З кожною миттю він нагадує: час рухається вперед. Коли демократія здається напруженою, коли з'являється сумнів у завтрашньому дні — просто подивіться на цей годинник. Зворотний відлік триває, невпинно наближаючись до нової глави та нового початку».

Такого гумору дуже багато, каже українець Родіон Шуб. Люди не вірять, що на континенті може бути війна чи навіть військова спроба з боку США захопити Канаду. Жартують, що краще до Канади приєднати демократичні штати, ніж Канаду до США, що американці не знають, де Канада взагалі знаходиться, що найпоширеніший Google-запит в США: «Як купити будинок у Канаді» тощо. 

Канада приваблює природою і мультикультурністю. Фото: Тетяна Терентьєва 

Втім цей гумор нагадує Родіону настрої заперечення, що панували в Україні напередодні повномасштабного наступу. Люди теж не хотіли вірити в погані наміри з боку сусідів. 

— Я живу в Монреалі, провінція Квебек, тут є свої нюанси, пов'язані із сепаратизмом і мовними нормами, але я не зустрічав жодної людини, яка була б у захваті від ідей Трампа зробити з Канади 51-ий штат. Хоча допускають, що буде економічний і адміністративний тиск. Разом з тим є люди, яким симпатичний Трамп. 

Для більшості ж він антигерой, каже українка Тетяна Терентьєва, яка переїхала сюди після війни з чоловіком турецького походження та маленькою донькою. За її словами, політики закликають бойкотувати американські товари — і люди роблять це. 

Бо ніхто з них не хоче жити в США, всім подобається устрій, який склався в Канаді: людиноорієнтованість, мультикультурність, шанобливе ставлення до природи, соціальна справедливість тощо

Родіон Шуб підтверджує, що стати нелегалом у Канаді — майже неможливо. Тут інший підхід до міграційної політики, але останнім часом правила теж стали жорсткішими. Це пов'язано з тим, що багато справ накопичилося ще за часів ковіду. Але насамперед навіть через житлову кризу. У країні банально немає житла для нових мешканців, а ціни на те, що є — захмарні. Квартира може коштувати 600-700 тисяч доларів, дім — 4-5 мільйонів. 

Загалом, підсумовують співрозмовники, заокеанський спокій виявився примарним. Старий світ, до якого ми звикли, похитнувся. І може виявитися, що для українців одним з найстабільніших місць в ньому буде Україна. 

No items found.
Стратегічний партнер
Приєднуйтесь до розсилки
Thank you! Your submission has been received!
Oops! Something went wrong while submitting the form.

Редакторка та журналістка, авторка текстів про місцеве самоврядування, екологію, людські історії, амбасадорка журналістики рішення, пояснювальної журналістики та соціальних кампаній у ЗМІ. У 2006 році створила міську комунальну газету «Вісті Біляївки». Видання успішно пройшло роздержавлення у 2017 році, перетворившись у інформаційну агенцію з двома сайтами Біляївка.City та Open.Дністер, великою кількістю офлайнових проєктів та соціальних кампаній. Сайт Біляївка.City пише про громаду у 20 тисяч мешканців, але має мільйонні перегляди та близько 200 тисяч щомісячних читачів. Працювала в проєктах ЮНІСЕФ, НСЖУ, Internews Ukraine, Internews.Network, Волинського пресклубу, Українського кризового медіацентру, Media Development Foundation, Deutsche Welle Akademie, була тренеркою з медіаменеджменту для проєктів Львівського медіафоруму. Від початку повномасштабної війни живе і працює у Катовіцах, у виданні Gazeta Wyborcza.

Підтримайте Sestry

Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!

Субсидувати
антоніна курець робота в польщі україні чи повернуться біженці

Прихований потенціал і зелені коридори 

Діана Балинська: Пані Антоніно, чому більшість жінок за кордоном працює нижче своєї кваліфікації? І що з цим робити на рівні держав?

Антоніна Курець: Це дійсно парадоксальна ситуація, коли країни, що приймають українців, отримують чудовий освітній і кадровий ресурс, але не користуються ним повною мірою. 

Статистика невтішна: за даними соціологів, близько 68% українських мігрантів у 2024 році працювали на позиціях, нижчих за їхню реальну кваліфікацію

Лише третина дипломованих біженців змогла знайти роботу, яка вимагає вищої освіти. Ми володіємо людським потенціалом, який може змінити Україну після війни.

Йдеться про комплекс бар'єрів, значно глибших, ніж просто питання мови. По-перше, ми маємо проблему регулювання професій і повільного визнання дипломів, так званої нострифікації. Особливо це стосується ліцензованих сфер, як-от медицина.

По-друге, критично важливий аспект — це турбота про дітей. Більшість мігрантів — це жінки з дітьми. А працедавці, особливо у кваліфікованих секторах, вимагають повну зайнятість. 

Питання, куди подіти дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку, стає ключовим обмежуючим фактором для висококваліфікованих матерів

Для вирішення цієї ситуації потрібні спільні програми між країнами. Це означає, що крім інтенсивної професійної польської, нам потрібна швидка валідація кваліфікацій, а також оплачувані стажування у дефіцитних секторах, як-от охорона здоров’я, логістика чи енергетика. Також критично необхідні дитсадки від працедавців або державна допомога у догляді за дітьми. Лише так ми зможемо задіяти цей «прихований потенціал», і — що найголовніше — ці кадри повернуться в Україну вже з новою, цінною європейською експертизою.

Жінки з України часто працюють за кордоном на позиціях, нижчих за їхню кваліфікацію. Фото: Marek BAZAK/East News

— Ви згадали про нострифікацію дипломів. Враховуючи, що це досить довгий, виснажливий і коштовний процес, чи є якісь шляхи, щоб його спростити?

Хороше питання. Я співпрацюю з університетами й знаю, що окремі угоди про взаємне академічне визнання дипломів між Польщею і Україною існують. Але є сфери, які вимагають додаткової верифікації.

Було б чудово, якби можна було на рівні уряду домовитися про якийсь fast track (прискорене проходження процедур — Ред.) для дефіцитних професій, знаєте, такі собі «зелені коридори». Або створити єдиний е-реєстр, де можна було б одразу верифікувати ці дипломи.

Світова практика вже використовує так звані Skill Bridges (мости навичок), які активно застосовують міжнародні компанії. Вони фокусуються не на загальних документах, а на тому, що людина знає і вміє. Подібні Skill Bridges вже успішно діють у ЄС і Канаді. 

Хороша практика — це оцінювальні центри (assessment centers), де перевіряють практичні навички, а не лише папірець. Що частіше ми так робитимемо, тим швидше будемо заповнювати робочі місця кваліфікованими працівниками.

Жінки в «чоловічих» професіях

— Чи може зростання соціальної напруги та конкуренції на польському ринку праці стати тим зовнішнім тиском, який спонукатиме українців повертатися додому?

Я не вважаю, що лише цей фактор стане ключовим каталізатором для масового повернення. Так, настрій у суспільстві коливається, але більшість поляків все ж залишається прихильною до українців.

Рішення про повернення керується значно вагомішими причинами, ніж ситуація на польському ринку праці. Насамперед це безпека, закінчення війни. По-друге, це наявність чи відсутність житла в Україні. Ми не повинні забувати, що величезна частина людей просто не має куди повертатися, оскільки домівки людей знищені. Повернення для них — це фактично черговий початок з точки «нуль».

Щоб ці люди повернулися, Україна має запропонувати їм зрозумілу, чесну й мотивуючу стратегію повернення з відчутними полегшеннями, з програмами отримання житла й найголовніше — гарантованими робочими місцями. 

Впевненість у працевлаштуванні й забезпеченні сім'ї — це ключова умова повернення

Цей підхід відповідає практиці EBRD та World Bank щодо post-war recovery. 

Я особисто активно долучаюся до діалогу з міжнародними партнерами щодо моделей повернення кваліфікованих кадрів.

— Щодо українського ринку праці: які спеціалісти сьогодні найбільш затребувані? І де відчувається найбільший дефіцит кадрів, особливо з огляду на потреби відбудови?

У самому слові «відбудова» вже закладене будівництво, де зараз і є найвищий попит і найбільший дефіцит кадрів в Україні. І це не тільки через міграцію, а ще й тому, що фахівці здебільшого воюють.

Критично затребуваними є також енергетика й мережі. Ворог постійно бомбардує нашу інфраструктуру, тому нам постійно потрібне відновлення. Так само гостро потрібні логісти, водії. Це такі галузі, які, знаєте, кричать, що бракує людей. Я сама бачила нещодавно молоду дівчину-кранівницю, і ми вже починаємо помалу звикати бачити жінок за кермом вантажівок. І що важливо — зарплати в цих напрямах теж суттєво виросли. Працедавці готові платити, щоб люди займали ці критично важливі посади. Це буде найбільша потреба на найближчі 5 років.

Жінки прибирають після чергової російської атаки на Київ, 10.07.2025. Фото: OLEKSII FILIPPOV/AFP/East News

— В умовах мобілізації навантаження помітно змістилося на жінок. Як бізнес і держава мають стратегічно перебудувати підходи, щоб забезпечити жінкам реальні кар’єрні ліфти?

Ви абсолютно точно підкреслюєте, що Україна має переосмислити, як ми будуємо кар’єрні можливості для жінок. Нам потрібна не просто рівна оплата, а глибока системна підтримка. Такою системною підтримкою займається спільнота Women Leaders for Ukraine, і як її членкиня я особисто брала участь у розробці програми для підготовки жінок-лідерок для роботи в енергетиці. Жінки навчалися, отримували технічні й лідерські навички, і майже всі учасниці проєкту були потім працевлаштовані.

Щодо соціальної підтримки, в Україні вже є велика кількість безкоштовних тренінгів і курсів для жінок, які були змушені взяти на себе бізнес, покинутий чоловіком, який пішов на війну. Це навчання фінансів, маркетингу, логістики. Працює також психологічна допомога. Проте системних соціальних підходів (як-от державні садочки чи допомога у догляді за дітьми) на рівні бізнесу й держави я, на жаль, поки не бачу. Це те, що ще потрібно впроваджувати.

— А як відбувається реінтеграція і працевлаштування ветеранів? Чи є вже якісь системні програми?

Ця тема дуже актуальна. Вже у 2023 році були запущені масштабні програми (наприклад, від «Ветеран Хабу»), в межах яких безкоштовно надавались тренінги з адаптації ветеранів для працедавців. Мій досвід роботи в одній з компаній великої четвірки підтверджує, що такі програми досить дієві при інтеграції ветеранів назад у робочі середовища.

Попит на ветеранів великий, оскільки вони повертаються як чудові лідери. Мають цінні навички, набуті у війську: рішучість, критичне мислення, здатність оцінювати ризики

Чимало ветеранів після демобілізації відкривають власні бізнеси. Вони стали підприємцями, бо гостро відчувають ціну життя й не бояться ризикувати, бажають втілити свої мрії. Це дуже успішний тренд, і компанії мають великий інтерес до таких кадрів.

Як повернути людей в Україну? 

— Чи відчувається відтік молодих чоловіків віком 18-22 роки, які їдуть на навчання чи за кар’єрними перспективами за кордон? Які ризики це несе?

Поки йде війна, складно оперувати точними даними щодо того, скільки молодих хлопців віком 18-22 роки справді виїхало. Нам потрібно орієнтуватися на статистику з кордонів, а вона не дає чіткого розуміння, хто з них покинув країну назавжди.

Однак, тенденція є, і ми її бачимо, наприклад, крізь високу частку українських студентів у Польщі. Приблизно 43% усіх іноземних студентів у 2023-2024 навчальному році в Польщі — українці. Це велика частка. 

Ризик від відтоку молоді для України є значним: ми втрачаємо цілу когорту, яка формує інновації

Зокрема, це ІТ-інженери, здобувачі вищої освіти. Звісно, можна сказати: нехай ці діти їдуть і навчаються, зберігають своє ментальне здоров’я у країнах, де панує мир, а з часом повернуться вже освіченими для відбудови України. Але щоб вони повернулися, потрібна платформа повернення. 

Я б точно запроваджувала цільові стипендії за принципом «навчайся і повертайся», або стипендії з гарантією працевлаштування у проєктах відбудови. Також критично необхідні пільгові іпотеки для молоді, адже багато хто з них з окупованих територій або втратив житло через війну. 

— Серед експертів звучить думка, що повернеться близько третини тих, хто виїхав. Чи погоджуєтеся ви з цим прогнозом? І що має стати найвагомішим мотиватором для повернення?

Я не дуже вірю в те, що повернеться лише третина, але нехай ця теза залишається. Вона має спонукати нашу державу робити рішучі кроки, щоб цього не сталося.

По-перше, Україна має виступити з чітким і сильним меседжем, що країна змінилася. Це стосується і надання якісних адміністративних послуг, і прозорості. По-друге, це роль у великій відбудові. Для кваліфікованих фахівців це може бути пропозиція вищої посади, кар’єрного зросту та, що надзвичайно важливо, місійна складова — передати європейський досвід своїй країні.

І найважливіше:

Державна програма має бути однаковою для тих, хто був за кордоном, і для внутрішньо переміщених осіб. Не можна ділити громадян! 

Це має бути комбінація пропозицій роботи, житла й відчуття місії відбудови.

Українки а курсах кухарів, Ольштин, 2022. Фото: Hubert Hardy/REPORTER

— Хочу донести чіткий меседж до українців за кордоном: ваш досвід у Польщі — це не згаяний ресурс. Це ядро післявоєнного злету України.

Повертаючись, ви принесете стандарти Євросоюзу, його цінності. Ви знаєте, як робити бізнес і державу сильнішими. Тому інвестуйте в ці знання і в цей досвід, не піддавайтеся впливу негативних наративів! Працюйте, навчайтеся, здобувайте освіту. Це ваша стратегічна інвестиція у ваше особисте майбутнє, а також у конкурентоспроможність нашої України в Європі.

20
хв

Антоніна Курець: «Досвід у Польщі — це не згаяний ресурс, а ядро повоєнного злету України»

Діана Балинська
українці у фінляндії

Тут можна прожити на соціалку 

Христина Лєскакова була в Україні вчителькою англійської мови, а зараз викладає іноземцям фінську. До Фінляндії вона приїхала у 2022 році зі своєю маленькою донькою. Вибір країни став невипадковим — у фінському місті Тампере живе мати Христини.

— Нам було, де зупинитися, а розміщенням тих, кому не було, в 2022 займався Червоний Хрест, — розповідає Христина Sestry. — Нині за це відповідає вже інша організація. Новоприбулим українцям, як і раніше, зараз допомагають — більшість селять у великі квартири, перероблені під гуртожитки. У трикімнатній квартирі може жити кілька сімей, де кожна має свою кімнату. Якщо сім'я велика, можуть дати окрему квартиру, але тимчасово. Через рік після приїзду у людини з'являється право на муніципальну прописку, а разом з нею — нові можливості. 

Як і будь-де, у Фінляндії важливо знати місцеву мову. Христина вивчила фінську й зараз навіть викладає її іншим

До отримання прописки єдина доступна фінансова допомога — це біженська виплата близько трьохсот євро на місяць. З пропискою можна претендувати на базову соціальну допомогу, яка, якщо людина безробітна, становить близько 600 євро на місяць. Водночас можна отримати допомогу на оплату оренди квартири. До отримання прописки ця опція недоступна: тож ти або живеш у гуртожитку, або винаймаєш квартиру самостійно.

Тих, хто приїхав до Фінляндії, ставлять на облік на біржу праці, де для кожного українця працездатного віку розробляють інтеграційний план. Він включає вивчення фінської до рівня А2-В1 (іноді навіть В2), підтвердження або підвищення кваліфікації, працевлаштування. 

Зараз інтеграційний період скоротили з трьох до двох років, і за два роки вивчити фінську з нуля дуже складно. Я знаю небагато людей зі впевненим В1 навіть після трьох років у Фінляндії. Тому більшість іде працювати руками. 

Взагалі у Фінляндії для будь-якої роботи потрібна кваліфікація. У 2002 році чимало компаній закривали на це очі, бо хотіли допомогти українцям. Хоча навіть у клінінг потрібна кваліфікація, тобто навчання два з половиною роки. Чимало українців навчаються на молодший медичний персонал, щоб працювати, наприклад, у будинку для літніх людей. Чоловіки часто йдуть на будівництво або в слюсарі й електрики. Тут добре оплачується робота зварювальника, але все знову ж таки впирається в мову — без фінської ніяк.

Христина починала вивчати фінську ще в Україні.

— І хоча це було понад десять років тому, на стресі багато що згадалося, — каже вона. — У 2022 році мій рівень був десь між А1 та А2. Я відразу ж пішла на платні курси, де навчання було інтенсивнішим. Паралельно зайнялася підтвердженням свого диплома вчителя. Щоб мати право викладати, наприклад, у ліцеї, мені довелося довчитися — на щастя, безкоштовно — у вищій професійній школі. 

Моя професія у Фінляндії затребувана — тут більшість людей вивчає англійську. Але без знань фінської влаштуватися можна хіба що до міжнародної школи. Хоча фіни настільки люблять свою мову, що навіть фахівцю, який використовує у роботі лише англійську, працедавець радше запропонує оплатити курси фінської. Я закінчувала одні курси за іншими, а потім потрапила на трудову практику до коледжу, де фінську викладають іммігрантам. Після практики мені запропонували посаду інструктора, який допомагає студентам. Моя фінська на той час вже був на рівні В2, а зараз я вже сама її викладаю. Хоча спочатку планувала викладати англійську.

Гельсінкі 2025

За словами Христини, навіть якщо працюєш, отримувати грошову допомогу на оплату оренди можливо — все залежить від рівня доходу. Якщо зарплати недостатньо, держава компенсує суму, якої бракує.

Українці, які не працюють, живуть на соціалку в 600 євро на місяць. Прожити на ці гроші у Фінляндії можна

— Бо якщо людина не працює, рахунки за електрику й воду теж покриватиме соцдопомога. Основною статтею витрат буде їжа, а одяг можна просто купувати в секонд-хендах. 

Звучання пари дозволяє забути всі печалі

У Фінляндії постійними клієнтами «секондів» можуть бути цілком забезпечені люди, які дивляться на такий досвід як на можливість жити екологічно, дарувати речам друге життя. Фіни досить економні, тут мало хто живе на широку ногу. Ми, українці, любимо дарувати дорогі подарунки, а тут можуть подарувати, наприклад, шкарпетки — бо головне не ціна подарунка, а увага.

Мені здається, фіни стриманіші й спокійніші за українців. Вони не поспішають, не напружуються. Роботу виконують, але без стресу. 

У більшості робочий день починається о сьомій ранку, але вже о 7:20 всі йдуть на кавабрейк. Через годинку — ще на один, потім ще, а об 11:00 вже час обіду. І якщо робочий день закінчується о 16:00, то о 15:58 за робочим столом вже нікого нема

Тому що для фіна робота — це лише робота, а життя насамперед для того, щоб бути із сім'єю, гуляти на природі, їздити на озера, насолоджуватися. 

Христина з донькою в Лапландії, яка є мрією багатьох дітей світу

Ще одна відома складова фінської філософії — сауна. Сауну фін відвідує щосереди, щоп'ятниці й у вихідні — і майже всі місцеві, кого знаю, не порушують цю традицію. Це спосіб розслабитися, зняти стрес. У сауні, куди тепер іноді ходжу і я, є напис, який у перекладі з фінської означає, що звучання пари змушує забути всі печалі. У сауні не прийнято багато розмовляти — суть у тому, щоб сидіти і насолоджуватися звуком, що виникає при попаданні води на розпечене каміння. На те, щоб зрозуміти цей дзен, у мене пішли три роки. Сауною я вже насолоджуватися вмію, а ось працювати зовсім без стресу поки що не виходить.

Принцип уникати стресу тут застосовують і до навчання. Моїй доньці вісім, і для неї школа — це задоволення. Тут до дітей ставляться як до особистостей, яких ніхто не намагається ламати чи заганяти під стандарти. Вчитель ніколи не стане критикувати учня під час уроку або в присутності інших людей. 

До речі, у школах тут вивчають дві іноземні мови: крім англійської — ще й шведську, яка у Фінляндії є другою державною. Дивлячись на те, як у доньки викладають англійську, я розумію, що програма тут набагато легша, ніж в Україні. При цьому більшість фінів добре володіє англійською. Можливо, саме ця легкість у викладанні і дає результат, бо діти не сприймають іноземну мову як щось чуже і складне. Щодо навчання дорослих, то головна відмінність від України в тому, що викладач дає тобі до двадцяти відсотків матеріалу. Решта — самостійне вивчення.

Лікарняний через депресію 

— Моя п'ятнадцятирічна донька також дуже задоволена фінською школою, — розповідає Sestry українка Інна Богач, яка в 2022 переїхала до фінського міста Еспоо. — Мене приємно здивувало те, що діти тут забезпечені всім: від зошитів і ручок до ноутбуків. І ти нічого не купуєш. У школах — найновіша техніка, а такої кількості музичних інструментів, як у доньки в музичному класі, я не бачила ще ніде. Якщо потрібні додаткові заняття з вчителем, вони будуть безкоштовними. Зараз у доньки починається профорієнтація, суть якої в тому, що діти йдуть на двотижневу практику в організації, яку самі обирають, щоб спробувати ту чи іншу професію.

На відміну від доньки, яка вже добре володіє фінською, мені мова дається нелегко. Але я працюю в магазині, де щодня розмовляю з людьми. Також займаюся розписом одягу (в Україні я мала свою артстудію). Я завжди кажу, що у Фінляндії маю дві роботи: ілюстрація — для душі (у мене вже навіть виставка тут була!), а магазин — щоб заробляти і не сидіти на шиї у держави. Це важка фізична робота з восьмигодинною зміною, але вона дозволяє заробити. Плюс я тут закінчила коледж за спеціальністю «косметологія», а такожі навчаю українських дітей малюванню в українському центрі в Гельсінкі. 

Інна на виставці своїх робіт у місті Кааріна, 2024

В планах — переходити на робочу візу, яка веде до постійного президентства. У Фінляндії це можливо, якщо є робочий контракт з певною кількістю годин. 

У Фінляндії важливо жити ближче до великого міста, бо саме там є можливості. Українці, яких після приїзду селили у провінціях на півночі, згодом все одно вибиралися ближче до міст. У місті є робота, але й життя тут дорожче.

В Еспоо місяць оренди трикімнатної квартири коштує близько 1400 євро (у Гельсінкі дорожче)

Менша квартира буде близько 800 євро, але разом з комунальними — близько тисячі (при цьому мінімальна зарплата зараз близько 13 євро на годину). Ще потрібно враховувати, що квартира під оренду буде порожньою — може навіть не бути підключена електрика. Геть усе — від меблів до лампочок — купуєш сам. Єдине, що буде — кухня. 

Пральні машини є далеко не у всіх: у багатоповерхівці по черзі із сусідами можна прати та сушити речі у спеціально обладнаній пральні. А ще ти не маєш права клеїти шпалери або фарбувати стіни в колір, відмінний від білого, сірого чи блакитного. У Фінляндії, як і в інших скандинавських країнах, віддають перевагу мінімалістичному інтер'єру з білими стінами і меблями з IKEA. У фінському будинку не побачиш золотисті штори чи ліжко з балдахіном. До речі, будинки тут теплі, є централізоване опалення, що дуже важливо при суворому кліматі.

Наше місто Еспоо знаходиться на південному узбережжі, але навіть тут буває дуже холодно (якось було мінус тридцять і повітря буквально замерзало в носі), а сніг може йти навіть у травні. Найскладніший період тут настає у листопаді: довкола все сіре, постійно йде дощ, а світловий день дуже короткий. Йдеш на роботу в темряві, повертаєшся теж у темряві. Це гнітить, провокує депресію. Тому тут багато хто приймає не тільки вітамін Д, а й антидепресанти. 

Кажуть, Фінляндія — країна щасливих, разом з тим тут високий рівень самогубств.

Стрес чи депресивний настрій можуть бути причиною невиходу на роботу й видачі лікарняного

Я не сказала б, що тут багато п'ють. Алкоголь дуже дорогий, і люди, які справді це люблять, пливуть на поромі до Таллінна, звідки повертаються з цілими тачками з пляшками. Я якось пливла на такому поромі — і була єдиною пасажиркою без тачки. 

Попри специфічний клімат, Фінляндія мені подобається. І взагалі, не буває поганої погоди, буває лише неправильно підібраний одяг. Термобілизна, а також штани і куртки, що не промокають, — це тут речі першої необхідності. У Фінляндії немає гір, натомість багато красивих озер. Ми часто бачимо тут косуль, оленів, лисиць. 

Зайчик біля дому

Цим людям немає куди повертатись

— Ліси й озера придають Фінляндії особливого суворого шарму, — підтверджує Христина Лєскакова. — А є ще білі ночі, до яких також потрібно адаптуватися. Спека тут буває рідко, хоча цього літа цілих три тижні трималося близько 28 градусів. Для фінів це спекотно, особливо з огляду на те, що тут немає кондиціонерів. Пережити сюрпризи клімату фінам допомагає їхній принцип «не напружуватися», піші прогулянки, а взимку — лижі. 

А ще ж є Лапландія, де попадаєш у справжню зимову казку. Ми з донькою якось поїхали туди на один день. Перед Різдвом там неймовірна атмосфера, але навіть без ночівлі це дуже дороге задоволення.

За словами Христини й Інни, фіни досі активно допомагають українцям, обговорюючи потенційну загрозу і їхній країні з боку сусідньої Росії.

— В історії Фінляндії теж була війна з Росією, тому фіни нас розуміють і підтримують, — каже Христина. — Те, що Росія прагне поширити агресію на країни ЄС, тут також жваво обговорюється. Судячи з настроїв, фіни у разі необхідності підуть захищати свою землю. Хоча морально, звичайно, ніхто не готовий до війни. Завдяки соціальній захищеності фіни набагато більш розслаблені, ніж були ми до війни.

У Фінляндії справді почуваєшся безпечно: розумієш, що якщо раптом втратиш роботу, держава тебе підтримає, якщо раптом захворієш, тобі не доведеться шукати гроші на дороге лікування

І це і є одна з причин, чому так багато українців думають залишитися у Фінляндії навіть після закінчення бойових дій. А друга причина — походження українців, які приїхали до країни.

«Є особливість, яка відрізняє Фінляндію від Польщі та інших західних європейських країн: сюди приїхало багато українців з окупованих територій або зі сходу України, — цитує соціолога, члена правління Товариства українців у Фінляндії Арсенія Свинаренко фінське медіа YLE . — Це був чи не єдиний шлях потрапити з окупованих територій через Росію до Західної Європи, насамперед до Фінляндії, Естонії чи Латвії. Цим людям нема куди повертатись. Вони втратили все, їхні міста і села зруйновані» .

Тому дедалі більше українців, які перебували в країні від тимчасовим захистом, зараз переходять на довгостроковий дозвіл на проживання типу А, що дає можливість після чотирьох років перебування і роботи у Фінляндії подаватися на отримання дозволу на постійне проживання. І хоча закон передбачає, що людина, яка перебуває в країні, може мати лише одну посвідку на проживання, для українців зробили виняток — їм дозволено мати і тимчасовий захист, і дозвіл на тривале проживання.

Фотографії з приватних архівів героїнь

20
хв

Двоє з трьох українських біженців у Фінляндії не планують повертатися. Чому? 

Катерина Копанєва

Може вас зацікавити ...

Ексклюзив
20
хв

Марічка Глитень: «Я подумала: якщо тут така відкрита система, варто використати її на користь України»

Ексклюзив
20
хв

Мій спосіб бути українцем

Ексклюзив
20
хв

Елла Лібанова: «Після війни Україну чекає економічний бум. Сюди не просто повертатимуться українці, сюди поїдуть європейці»

Зверніться до редакторів

Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.

Напишіть нам
Article in progress