Натиснувши "Прийміть усі файли cookie", ви погоджуєтесь із зберіганням файлів cookie на своєму пристрої для покращення навігації на сайті, аналізу використання сайту та допомоги в наших маркетингових зусиллях. Перегляньте нашу Політику конфіденційностідля отримання додаткової інформації.
Справа не тільки в українських жінках і дітях на відпочинку та ветеранах на реабілітації за кордоном. Самі європейці не можуть почуватися в безпеці у себе вдома, поки росіяни вільно розгулюють Європою
Після повномасштабного вторгнення не всі європейські країни обмежили в’їзд для російських туристів. Фото: Shutterstock
No items found.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістку допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Цього літа ми отримали запрошення від португальської частини нашої української родини приїхати у гості на Мадейру. Коли я купила квитки і повідомила про поїздку в редакції, мій польський видавець Єжи подивився на мене уважно і сказав:
— Будь обережна, війна з Росією відбувається не тільки на території України.
Я одразу ж згадала історію вбивства двох українських військових на реабілітації в Німеччині, скоєному російським Z-патріотом. Чесно кажучи, у подорожах за кордон я не почуваюся в безпеці з 2014-го.
Росіяни — безцеремонні, хамські, не розуміють, що таке особисті кордони
Три роки тому, у 2021 році, я була на відпочинку у Туреччині. Ковідне правило про дистанцію у півтора метри — це було не про росіян. Вони всюди почувалися головними і збіса дратувалися показовому небажанню відповідати їм російською. Білявка років 30-ти довго і розлючено випитувала мене, чому я не спілкуюся з нею російською. Я ж принципово відповідала їй англійською:
— Ти ж розумієш російську!
— Так, звісно.
— То чому ж говориш до мене англійською?
— Можемо розмовляти українською.
— Я не розумію твоєї мови!
— Тому ми й говоримо англійською.
«Пляжі без росіян» — найпопулярніший запит в українському інтернеті влітку. Фото авторки
Сьогодні українці обирають переважно ті курорти, де немає росіян. Саме повномасштабна війна спричинила колосальну еволюцію в нашому світогляді.
І вдома, і за кордоном, у тому числі, серед тимчасових воєнних мігрантів ви нечасто зустрінете російськомовних. Можливо, між собою люди все ще часом переходять на російську.
У публічному просторі українці все частіше ідентифікуються рідною мовою. І це дуже важливо не тільки для того, щоб впізнати своїх, а й для того, щоб вчасно почути ворога
Літо 2024 року, ми з родиною на Мадейрі. Згадую мій улюблений есей режисерки Ірини Цілик про мапу борщу. Вона твориться будь-де в світі, коли зустрічаєш близьких і заходиш до них у гості на борщ. Наша точка на мапі — Фуншал. Борщ зготувала дружина мого брата, яка зараз тут зі своїми дітьми. Ми сидимо на балконі 7-го поверху, дивимося на місто згори, обговорюємо новини з дому й їмо.
Разом ми проводимо тут 2 тижні, під час яких відвідуємо різні містечка, їздимо в гори і, звісно ж, відпочиваємо на пляжах острова.
Діти Марії Гурської на пляжі в Португалії. Фото: особистий архів
Інколи чую рідну мову — і це гріє серце. Однак частіше чую російську:
— Лена, давай быстрее, нам еще в супермаркет по дороге нужно зайти.
— Леш, подожди, я еще винишко не допила.
Мозок в таких випадках вмикає екстрений режим — я гучно говорю українською, демонструючи:
Я — українка і пишаюсь цим, я жива, попри ваші ракети і армію вбивць, я зневажаю все російське, вірю в ЗСУ і в перемогу! Бійтесь нас, бо ми — вільні, а ви — раби!
Так відбувається щоразу, коли я наштовхуюся на росіян. І я цього анітрохи не контролюю — голосно звертаюся до дітей українською або просто співаю «Червону калину». Росіяни тушуються і зникають за горизонтом або витріщаються на мене, як на привид батька Гамлета, принца Данського. Лише одного разу стається інакше.
Ми зі старшою дочкою в морі, засмагаємо на понтоні. Краєм вуха чую російську. Сідаю, розглядаюся, бачу невисокого міцного чоловіка середнього віку, який разом з маленьким хлопчиком рухаються у наш бік, тримаючи під пахвою величезну надувну іграшку — зеленого крокодила. Його зле обличчя перетинає шрам. Сліди від старих поранень видні на оголеному незасмаглому тулубі. Чоловік негучно дає короткі команди сину. Рухається рвучко, агресивно (в думках пролітає — «як крокодил»). У моїй голові пульсує червона лампочка. Подумки вимірюю відстань між нами і берегом. Прораховую можливі сценарії. Розумію нерівність сил.
Я з дочкою, я мати, я повинна захищати дитину!
Крокодил на небезпечній близькості. Наші погляди зустрічаються. Його очі холодні і гострі, як ножі. У моїх очах все зрозуміло й без слів. Його тонкі вуста здригаються. Зараз станеться щось жахливе. Минає доля секунди. Він повертається до сина, віддає чергову команду різким автоматичним голосом. Хлопчик стрибає в воду. Крокодил прямує за ним. Я відвертаюся. А потім, коли я знову повертаюсь у той бік, їх вже немає — вони розчинилися у натовпі відпочиваючих на пляжі. Зникли.
Після повномасштабного вторгнення не всі європейські країни обмежили в’їзд для російських туристів. Крім Польщі, це мали сміливість зробити Латвія, Литва, Естонія та Фінляндія. Країни, з якими Україна у одному «клубі», які добре пам'ятають уроки історії і відчувають вплив російської агресії у ХХ сторіччі до сьогодні.
Країни ж Західної Європи досі приймають росіян, хоча й з короткостроковими туристичними візами, які після 2022 року стали утричі дорожчими. Та зайві 50 євро не зупиняють громадян країни-агресора від того, щоб поніжитися на сонечку на пляжах Іспанії, Португалії або на Французькій Рів’єрі.
Один з пляжів французького узбережжя. Росіяни усе ще можуть отримати візу для відпочинку в країнах ЄС. Фото: Shutterstock
Як же це дивно — цілий рік російські громадяни підтримують Путіна і його вбивства в Україні, сварять «прогнилий Захід», слухають Соловйова і Скабеєву, аплодують Захаровій, Лаврову і Небензі, а потім їдуть розважатися в Париж, Барселону і Лісабон. А де витрачають кошти росіяни, які повернулися з війни, вмившись кров’ю українців? Ті, що ґвалтували, вбивали, спалювали і катували?
Чи дасть хтось гарантію, що як премію за свої звірські злочини вони не отримають квитки на курорти в Європейському Союзі?
Уявіть, що ви — україномовна жінка з дитиною з Київщини, а в метрі від вас на відпочинку в одній з європейських країн, куди ви привезли реабілітувати дитину — вагнерівець або військовослужбовець Псковського 234-го десантно-штурмового полку, який залишив після себе ями з трупами в Бучі або Мощуні?
Справа не тільки в українських жінках і дітях на відпочинку та ветеранах на реабілітації. Самі європейці в себе вдома також не можуть почуватися в безпеці, поки росіяни вільно розгулюють Європою. Тим більше, що віднедавна, завдяки Віктору Орбану, вони отримали право працювати та перевозити свої родини в ЄС.
Угорщина повинна припинити провокації, які шкодять безпеці ЄС і дозволяють російській агентурі інфільтрувати Європу. Західна ж Європа має прокинутися і зрозуміти – дикунам не місце на курортах цивілізованого світу. Європейці на відпочинку не повинні зустрічатися з гвалтівниками і вбивцями.
Не очікуйте, що на час відпустки крокодил стане вегетаріанцем. Кожної миті він може перегризти горлянку і вам.
Головна редакторка онлайн-журналу Sestry. Медіаекспертка, телеведуча, культурна менеджерка. Українська журналістка, програмна директорка телеканалу «Еспресо», організаторка міжнародних культурних подій, значущих для польсько-українського діалогу, зокрема, Вінцензівських проєктів в Україні. Була шеф-редакторкою прайм-таймових шоу про життя знаменитостей, які виходили на СТБ, «1+1», ТЕТ, Новому каналі. З 2013 року — журналістка телеканалу «Еспресо»: ведуча програм «Тиждень з Марією Гурською» та «Суботній політклуб» з Віталієм Портниковим. З 24 лютого 2022 року — ведуча воєнного телемаратону на «Еспресо». Тимчасово перебуває у Варшаві, де активно долучилася до ініціатив сприяння українським тимчасовим мігранткам у ЄС — з командою польських та українських журналістів запустила видання Sestry.
Підтримайте Sestry
Навіть маленький внесок у справжню журналістику допомагає зміцнити демократію. Долучайся, і разом ми розкажемо світу надихаючі історії людей, які боряться за свободу!
Її подорож почалася у 2014 році, коли вона приїхала з Криму. У її рідному місті зникав знайомий їй безпечний світ. Для маленької дівчинки анексія і переїзд були не геополітикою, а раптовою втратою всього звичного: дому, школи, мови. Вона потрапила до Варшави — міста, яке приваблює, але рідко коли відразу пригортає.
Сьогодні, ще не досягнувши двадцяти років, вона є обличчям покоління, що дорослішає в хаосі. Між війною і миром, між вірусними відео на TikTok і мудрою промовою на TEDx.
Все почалося з простої, дитячої інтуїції: світ можна змінювати, починаючи з малих, портативних, щоденних речей. Рюкзак став для неї символом — подорожі, навчання, обміну, звичайної людської солідарності. Рух, який вона створила, об’єднує учнів і вчителів. Звучить наївно лише для тих, хто ніколи не бачив на власні очі, як така спільнота може творити дива.
Кіра розповідає про себе без зайвого пафосу. Замість романтизувати свій активізм, згадує про п’ятнадцять будильників, які встановлює щоранку, про відповіді на листи в переповненому метро, про те, що продуктивність — це не талант, а чиста впертість. У ній поєднується етос активістів старої школи — віра в те, що просто треба робити — із сучасним вмінням будувати наратив, який знаходить відгук у її покоління.
Для неї «бути українкою в Польщі» — не етикетка, а щоденна практика. Коли вона розповідає про переїзд з Криму, то підсумовує це з холодною зрілістю: «Просто треба було почати все спочатку. Я тоді не знала, що таке еміграція. Сьогодні знаю, що це процес, який ніколи не закінчується». Цю зрілість чути і в її виступах — вони спокійні, продумані, без претензій, але й без комплексів.
Коли її номінували на звання «Варшав'янки Року-2025», в інтернеті закипіло. Не тому, що вона зробила щось суперечливе — навпаки.
Вона стала дзеркалом, в якому частина поляків побачила власний страх перед іншістю. Хвиля хейту, що захлиснула соціальні мережі, виявила темну сторону суспільства, яке ще нещодавно пишалося своєю солідарністю
Кіра не відповіла гнівом. Вона просто продовжує робити свою справу. Не вступає в безплідні суперечки про те, хто є «справжньою варшав'янкою», бо знає, що приналежність вимірюється вчинками, а не місцем народження.
Її рух триває: школи обмінюються досвідом, діти вчаться говорити про свої емоції, а волонтери доставляють рюкзаки з допомогою туди, де вона найпотрібніша. Це не іміджева кампанія, а тиха праця щоденної доброти.
Кіра — не «інфлюєнсерка добра», а людина, яка сприймає дію як подих. Її активізм випливає не з підручникової ідеології, а з емпатії. Вона розуміє, що державні кордони занадто тісні для людської вразливості. Що поняття «дому» можна розширити. І що солідарність — це щоденний вибір тих, хто обрав бачити по той бік людину.
Якби Варшава мала своє сумління, воно виглядало б приблизно, як вона: молоде, вперте, іноді втомлене, але з глибокою вірою в те, що майбутнє — це не нагорода, а відповідальність.
Кіро, я теж не звідси, але так само, як і ти — я у себе. Вище голову, я голосую за тебе.
Протягом перших двох місяців перебування в Польщі я вивчила лише кілька слів і три фрази: «dzień dobry» (добрий день), «dziękuję» (дякую) і «do widzenia» (до побачення). Мені просто не потрібно було більше; я планувала повернутися додому. Я почала вивчати мову лише тоді, коли у моєї дитини з'явились проблеми в школі. Без мови я відчувала себе беззахисною.
Мова — це дійсно зброя. Знаючи її, ти можеш подати скаргу, пояснити, розповісти, що сталося і чому. Якщо ти погано знаєш мову, завжди можеш почути у відповідь: «Ви щось неправильно зрозуміли».
Думаю, що українки за кордоном, які погано знають іноземну мову, дійсно не захищаються, коли стикаються з переслідуванням у громадському транспорті. Вони намагаються відійти від людини, яка їх штовхає або провокує. Вони мовчать, бо розуміють, що в будь-якій конфліктній ситуації за кордоном «свій» спочатку стане на бік «свого». Українка автоматично опиняється у невигідному становищі.
І саме ця беззахисність має вирішальне значення. Протягом останнього тижня в інтернеті поширилася новина про вчинок Зенобії. Зенобія Жачек — полька, яка заступилася за українку — захистила її словесно, за що нападник розбив їй носа головою.
У мережі цю історію одразу підхопили: ось хоробра полька стала на захист українки. Мене більше дивує те, що вона була єдиною, хто це зробив. Бо для мене це була б звичайна, інтуїтивна реакція.
Ситуація виглядала так: у автобусі напівголий поляк кричав на українку. Зенобія Жачек в інтерв'ю сказала, що «він постійно кричав на літню жінку одне й те саме: про бандерівців, УПА, Волинь, про те, що українці повинні виїхати з Польщі, і багато інших ганебних речей». Тобто він відкрито провокував.
А українка... мовчала. Сиділа і слухала. Не відповідала, не вступала в діалог. І, на мою думку, саме це стало ключовим. Пані Зенобія побачила в ній беззахисність.
Кожна людина, яка має совість, яка відчуває емпатію, в такій ситуації повинна захищати слабшого — як маленьку дитину. Бо ця жінка перебуває в чужій країні, не вдома. Я думаю, що якби українка відповіла агресивно, вступила в суперечку, закричала, все могло б скластися інакше. Можливо, пані Зенобія також втрутилася б, але іншим чином — скажімо, сказала б обом: «Заспокойтеся».
У жодному разі не хочу применшувати вчинок цієї жінки. Я їй надзвичайно вдячна, і пишу не стільки про неї, скільки про інших. Я не вважаю те, що вона зробила, подвигом у буквальному розумінні цього слова. Заступитися за іншого — це нормальна реакція здорової людини: захищати невинного.
Це так, ніби я йду вулицею і бачу, що дитина мучить кошеня. Чи маю я пройти повз, бо «це не моя дитина» і «я не маю права її сварити»? Ні. Бо кошеня беззахисне. І саме тому я мушу втрутитися. Навіть якщо потім мама цієї дитини почне мене звинувачувати, повчати про «права», і навіть якщо знайдеться хтось, хто скаже, що «я травматично вплинула на його психіку» (за що можна отримати штраф) — я все одно втрутилася б. Бо мовчання в таких випадках гірше. Мене мучила б совість, а дитина не отримала б важливого уроку емпатії.
20 травня Європейський Союз ухвалив свій найбільший та найамбітніший пакет санкцій проти Росії — 17-й за рахунком. Він спрямований на розгортання «тіньового флоту» РФ, який допомагає обходити нафтове ембарго, а також посилення обмежень для російських енергетичних компаній і блокування активів союзників Кремля в різних країнах світу. Водночас вже готується 18-й пакет, який може включити заборону імпорту російського газу та урану, і використання заморожених російських активів на відновлення України.
Ці санкції є ключовим інструментом тиску на Кремль, та їхня ефективність, координація з партнерами і наслідки для європейської єдності — відкриті питання. На найважливіші з них в ексклюзивному інтерв’ю виданню Sestry відповів Ондржей Коларж, депутат Європарламенту від Чехії.
Санкції проти Росії: виклики єдності ЄС і позиція США
Марина Степаненко: Пане Коларж, яка, на вашу думку, головна перевага 17-го пакету санкцій ЄС у боротьбі з обходом нафтового ембарго Росією? Чи здатен цей пакет серйозно ускладнити діяльність так званого «тіньового флоту»?
Ондржей Коларж: Це складне питання. Той факт, що це вже 17-й пакет санкцій, свідчить про те, що політика не працює так ефективно, як мала б. Ми дозволяємо занадто багато винятків, не маємо належного правозастосування і не можемо зупинити широкомасштабне обхід санкцій не лише окремими компаніями, але й цілими третіми країнами. Санкції мають значення, але ми повинні набагато краще впроваджувати та застосовувати їх.
З цим 17-м пакетом, я сподіваюся, ми нарешті визнали, наскільки серйозною є проблема, особливо коли йдеться про «тіньовий флот», який Росія дуже ефективно використовує для обходу обмежень. Я радий, що ЄС наслідує приклад Великої Британії в цьому питанні, хоча й розчаровує, що нам знадобилося десь близько шести місяців, щоб лише почати обговорення цього кроку.
ЄС рухається надто повільно. Росія ухвалює рішення швидко і рішуче, а ми відстаємо. Це потрібно змінити — ми повинні бути тими, хто визначає порядок денний
Я вітаю цей пакет і той факт, що ми нарешті зосередилися на тому, що дійсно має значення, наприклад, на експорті викопного палива, від якого сильно залежить Росія. Що більше ми перекриємо цей потік, то краще для нас і для України. Але ми повинні діяти швидше і точніше. Ми не можемо дозволити собі продовжувати грати в «наздоганялки».
Ви говорите про обхід санкцій, і 17-й пакет спрямований не лише на російські компанії, але й на їхніх партнерів у таких країнах, як Китай та ОАЕ. Ви також згадали, що ЄС часто реагує, а не формує порядок денний. Чи бачите ви реалістичний шлях для ЄС, щоб залишатися на крок попереду Росії? Чи є спосіб по-справжньому заблокувати всі лазівки, які вона використовує для обходу санкцій?
Боюся, що ні. Для того, щоб перекрити всі шляхи для ухилення, ЄС мав би переконати весь світ припинити співпрацю з Росією, а це просто неможливо. Такі країни, як Північна Корея, Іран і багато хто з групи БРІКС, все ще підтримують зв'язки з Москвою, допомагаючи їй створювати імідж нації, яка лише захищається і прагне до «звичайного життя». Це небезпечно, і ми не можемо з цим змиритися. Нашими єдиними реальними інструментами тут є дипломатія і міжнародна торгівля.
Головною помилкою США була відмова від USAID — це створило прогалини, які зараз заповнюють інші країни, такі як Китай і Росія
ЄС бракує таких же ресурсів, щоб повноцінно втрутитися, але ми не можемо поступитися цими просторами. Ми повинні конкурувати, показати, що ми є кращим партнером, і позбутися думки, що наше колоніальне минуле робить нас небажаними. Те, що робить Китай у багатьох місцях, є просто новою формою колоніалізму.
Ми не переможемо Росію на полі бою, як нацистську Німеччину у Другій світовій війні. Тому ми повинні використовувати всі інші інструменти, які у нас є. Дипломатія і торгівля — це те, де ми можемо бути на крок попереду.
Після переговорів у Стамбулі Європейський Союз готує 18-й пакет санкцій, спрямований на російську енергетику, фінансову систему та «тіньовий флот». Чи вважаєте ви, що ЄС готовий діяти незалежно від позиції США, особливо враховуючи заклики новопризначеного керівника апарату канцлера Німеччини Торстена Фрая до жорсткіших заходів, включаючи заборону на імпорт російського газу та урану?
Я б дуже хотів більшої незалежності від Росії, адже, якщо ми не досягнемо її повною мірою, то ми самі себе підведемо. З незалежністю від США, однак, складніше. Ми все ще сильно залежимо від Вашингтона в питаннях оборони, безпеки та торгівлі. США були нашим основним партнером протягом 80 років. А втім, все змінюється.
Фінська прикордонна охорона супроводжує нафтовий танкер, який належить до «тіньового флоту» Росії. Фото: AFP/East News
Ми не можемо дозволити собі реагувати на все, що говорить Дональд Трамп. Хаос після його інавгурації є колосальним. Вранці він говорить одне, в обід — інше, а ввечері заперечує обидві заяви. Європейські лідери зрозуміли, що краще набратися терпіння і не гнатися за кожною зміною в його риториці.
Зараз головне — стояти на власних ногах. Це означає бути проактивними і проєктувати ЄС на глобальному рівні. Занадто довго ЄС був зосереджений на внутрішньому розвитку — на розширенні та внутрішніх питаннях, що було важливо, але ми нехтували своєю глобальною роллю. Європа завжди була глобальним гравцем, і вона повинна залишатися ним, якщо хоче досягти успіху.
Європа дуже приваблива — люди шукають тут кращого життя через нашу неперевершену систему соціального забезпечення та якість життя. Але ми не можемо сприймати це як належне. Ми повинні самі це захищати.
Залежність від США більше не може бути прийнятною. Вони повинні залишатися нашим найближчим партнером, а не опікуном
Президент Трамп у приватній розмові з європейськими лідерами визнав, що Путін не готовий завершити війну, але водночас відмовився від нових санкцій, пропонуючи натомість мирні переговори у Ватикані. Як ви оцінюєте таку позицію США?
Дональд Трамп — наївна людина, яка не розуміє, що відбувається. Його багато разів обманював Путін, а він навіть не усвідомлює цього. Він не може оцінити свої помилки, тому що просто не визнає їх. Не можна грати в покер з відкритими картами, а це саме те, що він робить, показуючи свою руку Росії, оголошуючи свої плани, відправляючи до Москви некваліфікованих людей, які не мають жодного досвіду.
Коли він каже європейським лідерам, що змусив Путіна приєднатися до переговорів з Україною, через тиждень після того, як ці переговори вже відбулися в Стамбулі, — це однаково, що сказати: «Я проспав три роки».
Це божевілля. Він не знає, що він робить, що він говорить світові або своїм союзникам
Європейські лідери тепер усвідомлюють, що вони мають клоуна за партнера. Я сподіваюся, що у них вистачить терпіння і інструментів, щоб спокійно і чітко пояснити Трампу, що він помиляється, що він робить все гірше, а не краще. І що росіяни з ним грають. Вони повинні дати йому зрозуміти, що Росія не зацікавлена в компромісі. На жаль, ми мусимо визнати, що нинішній президент США повністю розгублений і нічим не допомагає.
У Конгресі США представлено законопроєкт Sanctioning Russia Act, який передбачає 500% тариф на імпорт з країн, що купують російську нафту та розширення санкцій проти російського суверенного боргу. Чи може Конгрес, навіть за відсутності підтримки з боку адміністрації Трампа, самостійно просунути цю ініціативу?
Я був би радий, якби її вдалося реалізувати. Але дивлячись на те, як Дональд Трамп ставиться до американської демократії, я налаштований дуже песимістично. Він не дбає про Конгрес, Сенат чи суди — лише про себе і свою пропаганду.
Не має значення, що вирішить Конгрес. Якщо Трампу це не сподобається, він бойкотуватиме його так само, як ігнорує судові рішення і все інше, з чим він не згоден. Це все дуже ускладнює.
Одного дня він каже, що запровадить жорсткі санкції проти Росії, а наступного дня — навпаки. Так де ж ми знаходимося? З чим ми взагалі граємося? Нічого не зрозуміло.
Я вдячний американським законодавцям за цю ініціативу, але я обережний. Якщо вона не сподобається Трампу, він заблокує її без вагань. Я хотів би помилятися, але я не вірю, що він підтримає щось, що не слугує йому.
Виклики на шляху євроінтеграції України
У березні Угорщина погрожувала накласти вето на продовження санкцій ЄС проти Росії, що могло призвести до розмороження значних активів. Хоча компроміс було знайдено, Будапешт і надалі висловлює критичні зауваження не лише щодо санкцій, а й щодо розширення ЄС. Наскільки серйозним ризиком є позиція Угорщини для єдності Євросоюзу у контексті євроінтеграції України? Які можуть бути наслідки для самого процесу інтеграції?
Угорщина відіграє роль корисного ідіота в ЄС — «троянського коня» Володимира Путіна. Вони схиляють на свій бік і інших, з певним успіхом у Словаччині, уряд якої загубився в російській брехні. Поки Україна в центрі уваги, ситуація на Західних Балканах ще більш серйозна.
Угорщина голосно поширює нісенітниці про угорську меншину в Україні, але тихо підриває ЄС в інших місцях — особливо в Грузії та на Західних Балканах, де угорські дипломати активно експортують російську брехню
У Боснії і Герцеґовині Угорщина входить до складу сил EUFOR (Сили Європейського Союзу — військова місія під проводом ЄС у Боснії і Герцеґовині, завданням якої є підтримання миру і стабільності відповідно до Дейтонської угоди. — Авт.) і тісно співпрацює з лідерами Республіки Сербської, пов'язаними з Путіним. Вони відіграють огидну роль у блокуванні розширення ЄС, повторюючи російську пропаганду.
ЄС зрозумів, що має обходити Угорщину, але це створює небезпечні прецеденти. Формування «коаліції охочих» лише для того, щоб обійти Угорщину і Словаччину, може підірвати довіру до правил і цілісності ЄС.
Орбан блокує вступ України до ЄС, посилаючись на економічні загрози. Фото: LEON NEAL/AFP/East News
Зрештою, угорці повинні обрати зміни. Ми можемо лише сподіватися, що наступні вибори принесуть новий уряд, а з ним і кардинально іншу позицію щодо України та регіону. До того часу ми повинні чекати і бути терплячими.
Європейський парламент активно підтримує євроінтеграцію України, зокрема через прискорення процесу вступу та відкриття переговорних кластерів. Як ви оцінюєте роль Європарламенту у цьому процесі та його вплив на рішення Ради ЄС?
Парламент є законодавчим органом, тому майже все в ЄС проходить через нього. Проте, він не відіграє вирішальної ролі в розширенні, хоча ми впливаємо на цей процес.
Наприклад, я входжу до Комітету у закордонних справах, і ми уважно стежимо за кожною країною, яка прагне вступити до ЄС. Парламент готує, голосує і публікує звіти про прогрес кожної країни — оцінює, наскільки вони відповідають критеріям вступу, і пропонує рекомендації.
Ми також можемо надсилати місії для безпосередньої взаємодії з національними партнерами, щоб обговорити реформи, необхідні для наближення до членства в ЄС. Але остаточне рішення про розширення не залежить від нас.
Ми лише підтримуємо і спрямовуємо. Більшість парламенту підтримує розширення, адже визнає, що більший ЄС — це сильніший ЄС. Наша роль полягає в тому, щоб співпрацювати з національними парламентами, не тиснути на них, а допомагати їм у проведенні необхідних реформ.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зазначила, що Україна може приєднатися до ЄС до 2030 року, якщо реформи продовжуватимуться нинішніми темпами. Наскільки реалістичними ви вважаєте ці терміни для вступу України?
Я був би радий, але це багато в чому залежить від того, коли закінчиться війна. Це не означає, що Україна не повинна приєднатися до ЄС до закінчення війни — насправді, я вважаю, що вона заслуговує на особливий статус.
Я часто використовую приклад Пуерто-Ріко — не повноправний штат США, але особлива територія з певними правами та обов'язками. Ситуація України є унікальною. Жодна з інших країн-кандидатів — Молдова, Чорногорія, Албанія, чи Сербія — не перебувають у стані війни з 2014 року. Україна воює вже 11 років. Ми не можемо ставитися до неї як до звичайної країни.
Україна може стати членом ЄС раніше 2030 року — президентка Єврокомісії. Фото: NICOLAS TUCAT/AFP/East News
Важливо ставити амбітні цілі — вони дають нам енергію. Але чи реалістичний 2030 рік? Чесно кажучи, ми навіть не знаємо, що принесе завтрашній день. Коли закінчиться війна? Як вона закінчиться? Чи дотримається Росія свого слова?
Ось чому я вважаю, що особливий статус міг би бути більш ефективним і навіть прискорити процес. З Україною поводяться так, ніби нічого не сталося, і це неправильно.
Гібридна війна та інформаційна безпека ЄС
У травні 2025 року Польща зіткнулася з безпрецедентною хвилею гібридних атак з боку Росії напередодні президентських виборів. Як ви вважаєте, чи достатньо ЄС готовий до складних інформаційних операцій РФ? Які кроки необхідно вжити для посилення інформаційної безпеки в Європі?
Європа не готова, зовсім не готова. А втім, деякі держави готові більше, ніж інші. Якщо ви подивитеся на країни Балтії та Скандинавії, то їхній підхід повністю відрізняється від центральноєвропейського. Це дивно, враховуючи нашу спільну історію. Країни Балтії були частиною Радянського Союзу. Чехословаччина була окупована, але не так довго. Проте Естонія, Латвія, Литва та Фінляндія зараз дуже ефективно протидіють гібридним загрозам. Тим часом такі країни, як Угорщина і Словаччина, повністю втратили орієнтири.
Їхні мізки промиті російською пропагандою
Польща, до її честі, голосно заявляє про проблему і хоче діяти. Але в Чеській Республіці чиновники виступають по телебаченню і кажуть, що дезінформації не існує — це найгірший з можливих підходів.
Нам пощастило, що бомби не падають на наші голови, але ми перебуваємо у стані інформаційної війни. І ми її програємо. У Брюсселі ніхто навіть не говорить про російську пропаганду. Це не є темою. Здається, позиція окремої країни залежить від історичного досвіду відносин з Росією.
Ми почали визнавати проблему лише тому, що Росія продовжує ескалацію. Вони підірвали склад боєприпасів у Чехії в 2014 році, і все, що ми зробили, це вислали кількох дипломатів. Російські чиновники досі вільно пересуваються Шенгенською зоною. Ніхто не може цьому перешкодити.
Відверто кажучи, нам бракує сміливості. Ми занадто довго не можемо визнати Росію ворогом. Вона не хоче бути нашим другом — вона хоче перемогти нас і перекроїти світ. Європа не готова, програє і не має скоординованої відповіді на гібридні загрози. Кожна країна сама по собі, і Росія користується цим хаосом.
Росія впливає на країни ЄС не лише через кібератаки чи фейки, а й через так звану «м’яку силу» — проросійські організації, медіа та навіть економічні зв’язки. Наскільки серйозною ви вважаєте цю загрозу? І що ЄС може зробити, щоб вчасно виявляти та зупиняти такий вплив?
Так, це серйозна загроза — і Європа все ще не може цього визнати. Ми повинні припинити переконувати себе, що Росія не може бути настільки поганою. Вона настільки погана. Ми повинні сприймати російську пропаганду за чисту монету — вони транслюють саме те, що думає і хоче Кремль.
Ми повинні реагувати на попередження наших власних служб безпеки. Наприклад, у Чеській Республіці наша розвідка вже давно заявляє, що володіння Росією численними об'єктами нерухомості становить загрозу. Проте, коли справа доходить до їхнього арешту, влада раптом заявляє, що це юридично неможливо. Цей страх перед Росією має припинитися. Так, у них є ядерна зброя, але їхня економіка зруйнована. Вони не в змозі виграти глобальний конфлікт.
Європа діє так, ніби у неї Стокгольмський синдром. Росія не може зрівнятися з нами ні економічно, ні стратегічно, і вони не настільки самогубці, щоб розпочати ядерну війну
Ми повинні визнати, що Росія є ворогом, і припинити легітимізувати людей, пов'язаних з нею. Немає жодної причини, чому, особливо в Центральній Європі, комуністи та проросійські популісти продовжують отримувати медіа-платформи. Це має припинитися.
Російська пропаганда має бути заборонена. Ми повинні бути жорсткими з усіма: особами, компаніями, установами, які допомагають Росії отримати вплив. Підкуп, маніпуляції, шпигунство — все це має бути відстежено і покарано. А ті, хто виступають проти Росії, мають бути голоснішими, чіткішими і невблаганними у поясненні реальності. Тому що ми все ще не в змозі розповісти людям, що насправді відбувається — і немає жодних виправдань тому, що робить Росія. Жодних.
Титульне фото: Associated Press/East News
Проєкт співфінансується за рахунок коштів Польсько-Американського Фонду Свободи у рамках програми «Підтримай Україну», реалізованої Фондом «Освіта для демократії»
Залишаючи свої будинки у 1986 році, мешканці Чорнобильської зони не усвідомлювали, що це назавжди. Ставили квартири на сигналізацію, ховали від дружин заначки під плінтуси. Залишали тварин. Евакуювали людей нібито на три дні...
Чорнобильські «біороботи» рятують світ
26 квітня 1986 року сталася найбільша техногенна катастрофа в історії людства. Вночі на ЧАЕС проходив експеримент. Ситуація вийшла з-під контролю і один за одним сталися два вибухи. Четвертий реактор було повністю зруйновано, внаслідок чого в атмосферу потрапила величезна хмара радіоактивного пилу.
Радянська влада довгий час замовчувала катастрофу і навіть влаштувала традиційні першотравневі паради.
Світ нічого не знав про вибух два дні
10 днів — з 26 квітня до 6 травня — тривав максимальний викид радіоактивних речовин із пошкодженого реактора. 11 тонн ядерного палива потрапило в атмосферу. Найбільша хмара осіла на території Білорусі. 30 співробітників ЧАЕС загинули внаслідок вибуху або гострої променевої хвороби протягом місяця.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало орієнтовно 5 мільйонів людей. Було забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Білорусі, України та РФ. З них в Україні — 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 мільйонів людей.
Ліквідація наслідків аварії коштувала Радянському Союзу 18 мільярдів доларів. З усіх його куточків на боротьбу з «мирним атомом» було кинуто щонайменше 600 тисяч людей, і скільки з них загинуло від променевої хвороби — невідомо. За різними джерелами — від 4 до 40 тисяч осіб.
«Біороботи» — люди, які рятували світ від розповсюдження радіоактивних речовин ціною своїх життів. Фото: Європейський Інститут Чорнобиля
Унікальні підрозділи хлопців, які скидали з даху реактора радіоактивні шматки графіту, іноземці прозвали «біороботами». Адже ці люди працювали за таких небезпечних умов, у яких ламалися навіть спеціально створені для робіт під час катастроф роботи. Активність радіації на даху була від 600 до 1000 рентгенів на годину — а це смертельні дози опромінення. «Біороботи» виходили на дах на кілька хвилин, кидали одну лопату графіту в палаючий реактор і йшли, поступаючись місцем наступним. Більшості з них ця дійсно героїчна праця коштувала життя.
Колишнє місто-мрія Прип'ять тепер — місто-примара, його нема на сучасних картах.
Магніт для сталкерів і туристів з 75 країн світу
Перші чорнобильські сталкери з'явились на початку дев'яностих, одразу після розвалу Радянського союзу. На початку 2000-х сюди стали приїжджати туристи. А в 2010 році було прийнято рішення відкрити Зону для всіх бажаючих — необхідно було тільки отримати на це офіційний дозвіл і заплатити від 500 гривень до 500 доларів. За наказом Міністра з надзвичайних ситуацій України були проведені радіологічні дослідження та сформовані маршрути для відвідувачів. Зазначалось, що на території цих маршрутів у 30-кілометровій зоні можна перебувати до 4-5 днів без шкоди для здоров'я, а в 10-кілометровій зоні — 1 день.
Зона відчуження. Фото Марії Сирчиної
Поїздка до 30-кілометрової Чорнобильської зони стала лідером у світовому списку унікальних місць та екзотичних екскурсій (нижче у рейтингу — Антарктида та Північна Корея). Що більше часу минало з моменту аварії, то більше туристів приїжджало. Усього — з 75 країн світу.
У Зону, що за своїми розмірами дорівнює трьом Києвам чи п’яти Варшавам, їхали з усього світу, щоб побачити можливу модель майбутнього людської цивілізації
Відчути атмосферу покинутого будинку. Зрозуміти, що буває, коли людське життя цінується менше, ніж прибуток від дешевої електроенергії чи державна таємниця.
— Кілька років тому я тут бачив жінку, що засмагала, — розповідав колишній супроводжуючий туристів у Зоні Сергій Чернов. — При цьому повз неї йшли місцеві працівники, одягнені в захисні, щільно застебнуті костюми. «Я, — сказала вона, — у московській газеті прочитала, що чорнобильська засмага найстійкіша, рік не змивається!»
Чорнобиль після російської окупації
У перший же день повномасштабного російського вторгнення Чорнобильська АЕС, яку 36 років консервували і берегли від подальшого розповсюдження радіації, була окупована військами РФ. Місце, в якому колись відбувся найстрашніший цивільний ядерний інцидент у світі, знову стало зоною підвищеної небезпеки.
Російські війська були в Зоні трохи більше місяця — до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (тільки зіткнення з прикордонниками та обстріли у перші дні), окупація змінила ці особливі землі на багато років.
Вражає історія про росіян у Чорнобильській зоні, які рили окопи в Рудому лісі — одній з найбрудніших локацій місцевості. Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали, що рити чорнобильську землю дуже небезпечно. Але ніхто їх не слухав. Ба більше: радіоактивний пил росіяни вивезли за межі Зони на гусеницях своїх танків.
Російські позиції в найбруднішому Рудому лісі. 2022 рік. Фото: Енергоатом України
У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок. Тепер ні про який туризм чи сталкерські походи навіть не йдеться, адже 95-98% території зони відчуження вважається замінованою (оскільки вона поки не обстежена на наявність вибухових пристроїв).
Внаслідок вторгнення росіян на територію ЧАЕС було пошкоджено і розграбовано офісну та комп'ютерну техніку на суму понад 230 мільйонів гривень. Заступнику гендиректора «Росатома» Ніколаю Мулюкіну Національна поліція України оголосила підозру про порушення законів і звичаїв війни. За даними слідства, Мулюкін під час російської окупації Чорнобиля навесні 2022 року керував пограбуванням атомної електростанції. Окупанти не знали, чим там займатися, і просто крали майно. Утримуючи в заручниках працівників станції та нацгвардійців, які її захищали.
Аби привести ДСП «ЧАЕС» у довоєнний стан та відновити все необхідне, потрібно 1,6 мільярдів гривень, вважають в державному агентстві України з управління зоною відчуження.
Але найгірше — у полоні росіян досі залишаються 103 бійця Нацгвардії, які охороняли ЧАЕС. Як розповідає дружина одного з полонених військовослужбовців Наталія Кушнарьова, окупанти захопили їх під час вторгнення 24 лютого 2022 року.
Поляки, як і українці, люблять готувати шашлики, ковбаски й барбекю на свіжому повітрі, особливо в теплу пору року. Саме тому в Польщі є офіційно дозволені місця для грилю, де можна без порушення закону розводити вогнище й смажити м’ясо.
Як знайти такі локації? Найпростіший спосіб — запитати у Google: "Gdzie w [назва міста/воєводства] można grillować?" Зазвичай ця інформація доступна на офіційних сайтах місцевих органів влади, адміністрацій лісів і парків. Наприклад, тут є список таких місць для грилю у Варшаві.
Це не просто список дозволених зон для барбекю, а добре обладнані території зі столиками, мангалами, лавками, туалетами, а інколи й дитячими майданчиками. Вам залишається лише взяти м’ясо, сосиски, овочі й гарний настрій — і насолоджуватися відпочинком біля вогнища. І звісно, не забути прибрати після себе.
Штрафи за незаконне розведення вогню в Польщі
Варто пам’ятати: розпалювання вогнища у невстановленому місці може призвести до значних штрафів. Польське законодавство суворо регулює такі дії, і порушення правил може коштувати вам від 500 до 5000 злотих.
Штраф 500 злотих — найпоширеніше покарання за розведення вогню поза спеціально відведеними зонами. Це прямо передбачено статтею 83 Кодексу про дрібні правопорушення.
Додатковий штраф до 500 злотих — якщо внаслідок незаконного розпалювання знищені рослини, саджанці чи трава.
Максимальний штраф — 5000 злотих — згідно із Законом про ліси, якщо вогонь розпалено без дозволу у лісі або ближче ніж за 100 метрів від його меж.
У Кримінальному кодексі також зазначено, що за створення великої пожежі загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
Тобто навіть за незначне порушення мінімальний штраф за розведення вогню у невстановленому місці — 500 злотих, а максимальний — 10 років позбавлення волі. Тож перед пікніком варто переконатися, що місце для грилю дозволене законом.
Чи можна смажити в Польщі шашлики біля річки та в лісі?
Як ви вже знаєте, розпалювати вогнище або смажити шашлики дозволено лише у спеціально відведених і облаштованих місцях, які внесені до дозвільних карт місцевості. Польські ліси знаходяться під особливим захистом. Найпростіший спосіб знайти місце для грилю в лісі — переглянути офіційні сайти Державних лісів Польщі (Lasów Państwowych). Наприклад, на них є інтерактивна карта кемпінгів, де вказані локації, в яких можна зупинитися, розвести багаття і влаштувати пікнік на лісовій галявині.
Щодо річок ситуація така ж: гриль та вогнище дозволені тільки в офіційно зазначених місцях. Якщо такого дозволу немає, навіть якщо хтось інший робить там гриль, ви наражаєтеся на ризик сплатити штраф. В деяких містах є локації біля річок, ставків, де люди традиційно влаштовують гриль. Наприклад, в Катовіце — це Долина Трьох ставів. Про це пишуть місцеві медіа, що на цих територіях “міська варта робить вигляд, що не помічає пахощів смаженого м’яса та диму”. Офіційно ця територія не визнана місцем, дозволеним для організації зони барбекю. Тож врахуйте, що в таких і подібних місцях ви можете бути оштрафовані, якщо міська варта вирішить звернути на вас увагу.
Чи можна в Польщі смажити м’ясо на балконі, у своєму саду, на терасі?
Тут вам може знадобитися мірна стрічка та дуже добрі стосунки із сусідами. Адже в будь-якому випадку вони можуть поскаржитися, що запах від мангалу “спричиняє їм нестерпні незручності”.
Норми протипожежного захисту, зокрема, постанова міністра внутрішніх справ і адміністрації від 7 червня 2010 року, не містять положень, які прямо забороняють використання мангалів на балконах. Але це не означає, що такі дії є безпечними чи дозволеними. Перше, на що варто подивитися, чи це не заборонено внутрішніми рішення конкретно вашої спільноти мешканців, компанії, яка обслуговує будинок. Перед тим як планувати гриль на балконі, варто перевірити місцеві норми й правила вашого будинку, щоб уникнути штрафів і небезпеки.
Ваші сусіди можуть на вас поскаржитися, що ви спричинили небезпечну ситуацію. Якщо вони викличуть державну службу пожежного нагляду, штрафом можна не обійтися, — а отримати на додачу кримінальне провадження.
Щодо власних садів і терас приватних будинків — закон акцентує увагу на безпечній відстані до будівель — вашої та сусідських. Постановою Міністра внутрішніх справ та адміністрації від 7 червня 2010 року «Про пожежну охорону в будівлях, інших будівельних об’єктах і на територіях» регламентовано, що вогонь повинен знаходитися на відстані щонайменше 4 метрів від сусідньої ділянки та щонайменше 10 метрів від будь-яких легкозаймистих сільськогосподарських продуктів. Можна орієнтуватися на ці цифри. Намагайтеся смажити шашлик так, щоб не заважати сусідам димом чи запахами — використовуйте спеціальні дрова для мангалу, вони дають на 30% менше диму та неприємних запахів.
Якщо ви винаймаєте будинок для літнього відпочинку з терасою, то в регламенті користування вже написано, якою повинна бути ця відстань — переважно, магнал має бути не ближче 2, 4, 10 метрів до будинку.
Чи можна користуватися грилем на дачах ROD у Польщі?
Rodzinne Ogródki Działkowe (ROD) — це садові ділянки для відпочинку, де багато поляків традиційно влаштовують барбекю та зустрічі з родиною чи друзями. Але чи є це офіційно дозволеним?
Згідно з § 68 п. 5 регламенту ROD, спалювання будь-яких відходів і рослинних залишків на ділянках категорично заборонено. Це правило було запроваджене через надмірне задимлення територій, спричинене спалюванням органічних матеріалів. Відповідно до § 41 регламенту ROD, на ділянці можна встановлювати лише ті пристрої, які прямо зазначені у списку дозволеного обладнання. Серед них є лише переносний мангал, навіть не цегляний, до яких звикли українці.Тож можна використовувати переносний мангал, чітко дотримуючись інструкції його експлуатації.
Ключові правила влаштування барбекю на природі в Польщі:
Завжди дотримуйтеся місцевих правил щодо смаження на відкритому повітрі, вони можуть відрізнятися в залежності від воєводств, житлових чи садових кооперативів, кемпінгів, туристичних будинків.
Перш ніж розпалювати гриль, переконайтеся, що ви обрали дозволене та безпечне місце, краще перевіряти цю інформацію на офіційних сайтах, а не покладатися на відгуки в Facebook-спільнотах.
Навіть якщо ви вже були на цій ділянці, переконайтеся, що вона все ще перебуває в реєстрі дозволених місць, оскільки вони можуть змінюватися в залежності від сезону — взимку й восени грилювати можна, а влітку та весною, коли підвищується пожежна небезпека — ні.
Зверніть увагу, що за недотримання місцевих правил з розпалювання вогнища для мангалу може бути накладено великий штраф.
І не забувайте дбати про природу та протипожежну безпеку. Переконайтеся, що ви загасили вогонь повністю, коли залишаєте зону барбекю.
Ми тут, щоб слухати та співпрацювати з нашою громадою. Зверніться до наших редакторів, якщо у вас є якісь питання, пропозиції чи цікаві ідеї для статей.
%20(1).avif)
